Юринець В.Є., Юринець Р.В. Автоматизовані інформаційні системи. Електронний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Пошукові системи зазвичай мають спеціальну мову запитів, за

допомогою якої можна точніше пояснити машині, що саме треба

шукати. Однак, більшість пошукувачів не вимагають від користувача

знання цієї мови. Здебільшого, досить просто написати в рядку запиту

кілька ключових слів, що визначають сферу інтересу користувача.

Найсучаснішим пошукувачам можна задавати запити просто на

природній, “людській” мові.

Система сама з’ясує, які слова і

словосполучення є ключовими.

Основний об’єкт індексації пошукової системи – тексти. Однак,

існують пошукувачі, що дають змогу робити пошук за картинками, за

mp3, за архівами програм, за новинами тощо.

Усі пошукові системи зіштовхуються з проблемою т. зв. пошу-

кового спаму. З більшістю сайтів-спамерів вдається боротися

за

допомогою спеціальних алгоритмів, і міри, застосовувані до спамерів,

можуть бути досить суворими – аж до повного вилучення сайта з

пошукової бази.

Каталог (web-directory) – це систематизована і поділена на

рубрики добірка посилань на Інтернет-ресурси з відповідними описами.

Каталоги поділяють на спеціалізовані (галузеві) і загальні. Крім

зазначеного, каталоги ще часто поділяють на регіональні, національні

глобальні.

На відміну від пошукової системи, де індекс створюється

автоматично, складання каталогу – ручна робота з класифікації й

анотування ресурсів. Тому, зазвичай, у базі каталогу менше сайтів,

ніж у базі пошукової системи, тобто він поступається їй за покриттям.

Каталогами зручно користуватися тоді, коли користувач шукає не

відповіді на конкретне запитання, а сайти, які

відповідають певній темі.

Для використання каталогу не обов’язково набирати пошуковий

запит. По каталозі можна переміщатися за допомогою маніпулятора

“мишки” – просто рухаючи курсор (“провалюючи” на наступний рівень)

по дереву категорій. Усередині кожної категорії сайти можуть бути

відсортовані у різні способи: за алфавітом, за часом створення, за

відвідуваністю, чи за авторитетністю (цитованістю).

Недосвідчені

користувачі найчастіше не відрізняють каталоги від

пошукових систем, оскільки в каталогах, як і в пошукових системах,

пошук здійснюють за запитом. Однак, під час використання каталогу

пошук ведеться не по всьому Інтернеті, а лише за описами каталогу.

E-commerce (електронна комерція). У найширшому розумінні

електронна комерція – це комерційна діяльність із використанням

Інтернету. Ідеться про механізми, що дають змогу спростити роботу

продавців і покупців.

Починаючи з 1995 р., після успішного виходу першого великого

онлайнового магазину Amazon.com, що взялися торгувати книгами

через свій сайт

і партнерські сайти, електронна комерція в Інтернеті

на зламі сторіч вийшла на рівень оборотів, порівнянних з оборотами

традиційної комерційної діяльності, а в багатьох секторах, наприклад,

у постачаннях комплектуючих і комп’ютерів, цілком витиснула

традиційні методи.

Покупець (компанія чи приватна особа) може робити замовлення

на сайті постачальника, оплачуючи кредитною карткою чи викорис-

товуючи попередньо

заведений кібер-рахунок (cybercash account).

Інформація про транзакції передається до відповідної фінансової

організації для підтвердження платежу постачальнику і підтвердження

оплати замовлення. Персональні дані і дані про стан рахунку

залишаються конфіденційними завдяки використанню захищених

транзакцій, що використовують технологію криптування.

Е-commerce – досить широке поняття, що вміщує e-tailing (B2C,

business-to-consumer – роздрібні продажі на кінцевого споживача) і

сектор e-biz (B2B, business-to-business або продаж продукції,

послуг

чи інформації між компаніями).

B2B (business–to–business), B2C (business–to–customers), C2C

(customer–to–customer) – поняття, що описують, хто є джерелом

інформації, а хто – її адресатові. Здебільшого, у цьому випадку мають

на увазі не спілкування взагалі, а ділова взаємодія. Приклад взаємодії

B2B (“бізнес для бізнесу”) – електронна біржа чи торгова площадка

для оптових закупівель. Взаємодія B2C (“бізнес для користувача”)

– будь-який Інтернет-магазин. Приклад

відносин С2С (“користувач

для користувача”) – дошки приватних оголошень та Інтернет-

аукціони.

Компанії, що займаються електронною комерцією в секторі B2C,

змушені вирішувати два завдання: як отримати гроші з користувача і

як доставити користувачеві замовлений товар.

Більшість сайтів в Інтернеті орієнтовано на користувачів (C).

Однак, це не означає, що Інтернет не придатний для розміщення

реклами, орієнтованої на певний бізнес (B) – здебільшого, кожен

користувач С працює в якомусь секторі бізнесу B.

Поширення мобільного Інтернету призвело до появи нового

додаткового сектора Інтернет-економіки – m-commerce. Інтернет-

магазин (online shop) – це магазин, “вітрина” якого розташована в

Інтернеті, і який

дає можливість замовити товар через Інтернет. На

сайті Інтернет-магазину зазвичай подають докладний каталог товарів

з переліком цін, на основі якого користувач формує своє замовлення.

Замовляючи товари в Інтернет-магазині, користувач може отримувати

їх поштою чи з кур’єром, а оплачувати – безпосередньо під час

отримання замовленого товару чи також через Інтернет.

Оплата,

яка здійснюється безпосередньо під час отримання

замовленого товару, в основному, практикується українськими

Інтернет-магазинами, оскільки більш зручного, загальнодоступного і

розповсюдженого засобу для онлайн–платежів в Україні поки що не

має. Західні Інтернет-магазини, навпаки, в основному, приймають,

оплату саме через Інтернет, і для здійснення покупки в такому магазині

потрібно мати кредитну картку. Для

користування Інтернет-

магазинами, зазвичай, необхідно зареєструватися.

Як приклади електронних магазинів та аукціонів, можна і назвати

http://amazon.com, http://www.azbooka.com, http://bambook. com.ua.

1.2.7. Технології розподіленого оброблення

та збереження інформації

Під час використання інформаційних мережних технологій

користувачеві надається можливість використання територіального

розподілу виробництва, коли адміністрації будь-якої фірми (підпри-

ємства, організації чи установи) несуттєво, де саме територіально вона

розміщена. Виникають геть інші проблеми, зокрема: міжкон-

тинентальне постачання, поясний час, мова спілкування, структура

державної звітності тощо. Оскільки настає можливість планетарного

розподілу промислового виробництва товарів

і послуг, то можуть

створюватися транснаціональні компанії, які реалізують світовий

товарний експорт насамперед усередині фірми. Оперативне управління

такими структурами стає можливим завдяки новітнім мережним

технологіям і розвитку комунікацій.

Однією з важливих особливостей мережних технологій є роз-

поділене оброблення даних. Персональні комп’ютери розміщені на

робочих місцях, тобто на місцях виникнення та використання інформації,

і вони з’єднані каналами зв’язку. Це надає

можливість розподілити

їхні ресурси за окремими функціональними сферами діяльності і змінити

технологію оброблення даних у напрямку децентралізації.

Переваги розподіленого оброблення даних:

— значна кількість взаємодіючих між собою користувачів, які

виконують функції збирання, реєстрації, збереження і передавання інформації;

— зняття пікових навантажень із централізованої бази даних через

розподіл операцій оброблення і збереження локальних баз даних

на

різних комп’ютерах;

— забезпечення доступу користувачів до обчислювальних ре-

сурсів комп’ютерної мережі;

— забезпечення симетричного обміну даними між віддаленими

користувачами.

Потрібно розрізняти поняття: розподілене оброблення даних і

розподілена база даних. Якщо під час розподіленого оброблення даних

відбувається робота з базою даних, то розуміють, що подання даних,

їхнє оброблення і робота

з базою даних на логічному рівні відбувається

на персональному комп’ютері клієнта, а підтримування бази в ак-

туальному стані – на сервері. У випадку використання розподіленої бази

даних останню розміщують на декількох серверах і робота з нею

здійснюється на тих же чи інших персональних комп’ютерах, причому

для доступу до віддалених для користувача

даних треба використовувати

мережну систему управління базами даних.

У системі розподіленого оброблення користувач може надіслати

запит до власної локальної чи віддаленої бази даних. Віддалений запит –

це одиничний запит до одного сервера. Декілька віддалених запитів до

одного сервера об’єднують у віддалену транзакцію. Якщо окремі

запити транзакції обробляються різними серверами, то їх називають

розподіленими

. Водночас один запит транзакції обробляється одним

сервером. Розподілена система управління базами даних дає змогу

обробляти один запит декількома серверами. Такий запит називають

розподіленим, і саме оброблення такого запиту підтримує концепцію

розподіленої бази даних.

Зараз у світі створені і функціонують бази даних майже за всіма

сучасними напрямками людської діяльності, наприклад, економічної,

науково-технічної, фінансової, кредитної, статистичної, маркетингової,

газетних повідомлень, патентної

та бібліографічної інформації тощо.

Як свідчить практика, організація оброблення даних залежить

від способу їхнього розподілу. Нині виділяють централізований,

децентралізований та змішаний способи організації розподілення даних.

Централізована організація даних є найпростішою (див. рис. 1.5).

На одному сервері розміщено єдину копію бази даних. Усі операції з

базою даних забезпечуються цим сервером. Доступ до даних

бази

здійснюється за допомогою віддаленого запиту або віддаленої

транзакції. У разі такої організації легко підтримується інформаційна

база в актуальному стані, але її інформаційний обсяг обмежений

розміром зовнішньої пам’яті і всі запити скеровуються до єдиного сер-

вера з відповідними затратами на вартість зв’язку і часову затримку.

Це накладає певні обмеження на паралельне

оброблення. База даних

може бути недоступною для віддалених користувачів під час

несправностей у системі зв’язку і повністю виходить з ладу у випадку

відмови центрального сервера.

Рис.1.5. Централізована система опрацювання та збереження інформації

Децентралізована організація даних передбачає розбивання

інформаційної бази на декілька окремих баз даних. Кожен користувач

(клієнт) використовує свою базу даних, яка може бути або частиною

загальної інформаційної бази (див. рис. 1.6), або копією загальної

інформаційної бази (див. рис. 1.7).

Під час розподілу даних на підставі розбивання база даних

розміщується на декількох серверах. Розбивання баз даних є

найдоцільнішим для процесу спільного використання обчислювальних

мереж. Переваги цієї організації даних такі:

— збільшується доступність даних і надійність їхнього збере-

ження;

— зменшується вартість запитів на обирання та оновлення даних;

— скорочується час відповіді на запит;

— система залишається частково працездатною, якщо вийде з

ладу один із серверів.

Наявні також і недоліки, зокрема:

—

частина віддалених запитів або транзакцій може потребувати

доступу до всіх або більшості серверів, що збільшує час очікування і

вартість обслуговування;

Рис. 1.6. Перший варіант децентралізованої системи опрацювання та

збереження інформації

— потрібно мати певні відомості про розміщення даних у разі

доступу до різних баз даних.

Використання копій інформаційної бази призводить до її дуб-

лювання для кожного користувача (клієнта). Цей спосіб полягає в тому,

що на кожному сервері обчислювальної мережі поміщають повну базу

даних. Основна перевага цього способу полягає в тому, що всі

запити

виконуються локально, забезпечуючи швидкий доступ до даних.

Однак, значно підвищуються вимоги до обсягу зовнішньої пам’яті

комп’ютера і ускладнюється корегування баз даних, бо необхідне

синхронне узгодження копій.

Змішана організація даних об’єднує обидва способи розподілу:

розбивання і дублювання (див. рис. 1.8). У цьому випадку виникає

потреба зберегти інформацію там, де знаходяться дані

в мережі.

Водночас досягається:

— компроміс між обсягом пам’яті для загальної інформаційної

бази і для бази на кожному сервері, щоб забезпечити надійність та

ефективність її роботи;

— легкість реалізації паралельного оброблення, тобто обслуго-

вування розподіленого запиту або транзакції.

Рис. 1.7. Другий варіант децентралізованої системи опрацювання та

збереження інформації

Змішаний спосіб організації даних доцільно використовувати лише

за наявності мережної системи управління базами даних.

У базах даних колективного використання центральною

технологічною ланкою є сервери баз даних, програмні засоби яких

забезпечують реалізацію багатокористувацьких застосувань, централі-

зоване збереження, цілісність та безпеку даних у базі. Продуктивність

серверів баз даних значно вища порівняно з файл-серверами, які

використовуються у локальних мережах. Це й стало передумовою

створення мережних систем управління базами даних.

Технологія розподіленого оброблення даних охоплює такі основні

її види:

1. Технологія “клієнт–сервер”, орієнтована на централізований

розподіл даних. При використанні цієї технології клієнт отримує доступ

до даних віддаленого серверу. Дані можуть тільки зчитуватися.

Динамічний доступ до них реалізується за

допомогою віддалених

транзакцій і запитів. Їх кількість має бути невеликою, щоб не знизилася

продуктивність системи.

2. Технологія “клієнт–сервер”, орієнтована на локальну ком-

п’ютерну мережу. За цієї технології єдиний сервер забезпечує доступ

до баз даних; клієнт формує процес, що відповідає за змістове

Рис.1.8. Змішана система опрацювання та збереження інформації

оброблення даних, їх подання і логічний доступ до баз даних. Цей

доступ сповільнений, оскільки клієнт і сервер пов’язані між собою через

локальну мережу.

3. Технологія “клієнт–сервер”, орієнтована на зміну інформації в

одному місці. При застосуванні цієї технології реалізується оброблення

розподіленої транзакції. Віддалені сервери не пов’язані між собою

мережною ЕОМ, тобто сервер

-координатор відсутній. Клієнт може

змінювати дані тільки у своїй базі даних. Розподілена система

управління базами даних повинна мати засіб контролю збігів

суперечливих запитів. Дані розподіляються способом розбиття.

4. Технологія “клієнт–сервер”, орієнтована на зміну даних у

кількох місцях. Для неї необхідні сервер-координатор, протокол, що

підтримує передання даних між різними серверами. Можливим є

оброблення

розподілених транзакцій у різних віддалених серверах. Це

створює передумови для розроблення розподіленої системи управління

базами даних. Реалізується стратегія змішаного розподілу даних

передачею копій за допомогою системи управління базами даних.

5. Технологія “клієнт–сервер”, орієнтована на розподілену СУБД.

Ця технологія передбачає стратегію розбиття і дублювання, сприяє

більш швидкому доступу до даних. Розподілена система управління

базами даних забезпечує незалежність клієнта від місця розміщення

серверу, глобальну оптимізацію, розподілений контроль цілісності бази,

розподілене адміністративне управління.

Сервери, на яких розміщені бази даних, розраховані на підтримку

великої кількості різноманітних інформаційних технологій. Для реалізації

інтерфейсу з таким сервером можна використати об’єктно-орієнтовані

засоби, електронні таблиці, текстові процесори, графічні пакети,

настільні видавничі системи

та інші інформаційні технології.

В усіх перелічених технологіях є два способи зв’язку прикладних

програм клієнта і серверу: прямий та непрямий. За прямого зв’язку

прикладна програма клієнта безпосередньо встановлює контакт зі

сервером, де розміщені бази даних, а за непрямого – доступ до

віддаленого серверу забезпечується засобами локальної бази даних.

Можливим є об’

єднання обох способі.

1.2.8. Гіпертекстова технологія

Під комп’ютерною гіпертекстовою технологією розуміють

формування, підтримування, нарощування і переглядання за допомогою

комп’ютера тексту, поданого у вигляді сітки.

Ідея гіпертексту виникла з огляду на очевидну недосконалість

традиційних методів роботи з інформаційними носіями, зокрема, звітами,

планами, програмами, довідниками, енциклопедіями, книгами, норма-

тивними документами. Першим висловив цю ідею В. Буш (1945 р.),

науковий

радник президента Рузвельта, який, працюючи з великою

кількістю документів, де містилися результати досліджень декількох

тисяч учених, що працювали на оборону країни, потерпав від величезного

інформаційного перевантаження. Ідею В. Буша розвинув Д. Енгельбарт,

який на початку 60-х рр. у Стенфордському дослідницькому інституті

США заснував науковий напрямок аугментації (нарощування) інтелекту

людей на основі застосування комп’

ютерів. Саме під його керівництвом

1968 р. було розроблено першу комп’ютерну систему NLS (oN Line Sys-

tem), зорієнтовану на експериментальне вивчення проблем підвищення

ефективності роботи дослідників у проектних групах. Сам термін

“гіпертекст” увів Т. Нельсон (Гарвардський університет, США),

визначивши його як поєднання здатності комп’ютера подавати текст

природною мовою та здійснювати інтерактивне розгалуження або дина-

мічне

відтворення нелінійного тексту, який не може бути надрукований

у звичайний спосіб на аркуші паперу.

Гіпертекст – це сукупність інформаційних елементів, об’єднаних

між собою асоціативними та смисловими зв’язками, які утворюють

певну сітку. Гіпертекст наділений здебільшого нелінійною сітковою

формою організації матеріалу, розділеного на фрагменти, для кожного

з яких завчасно визначено перехід до інших

фрагментів за певними

типами зв’язків. Його можна розглядати у двох аспектах: як форму

організації інформації і як об’єкт дослідження. У першому випадку є

певною сіткою, в якій зв’язки між вузлами (модулями гіпертексту)

побудовані самим користувачем, найчастіше з огляду на семантичну

близькість фрагментів, а у другому випадку – вузлами гіпертексту

можуть бути

довільні модулі знань у вигляді текстів, формул, графічної

інформації, звуко- та відеозапису.