Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти
Подождите немного. Документ загружается.
пеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремле
них підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших дер
жав, здійснюється на території України відповідно до її законодавства
(ч. 1–3 ст. 117 ГКУ “Іноземне підприємство” ). Підприємство може
бути учасником промисловофінансової групи(або транснаціональ
ної промисловофінансової групи, якщо до складу групи входять ук
раїнські та іноземні юридичні особи) (ч. І ст. 125 ГКУ).
Господарські товариства — підриємства або інші суб’єкти госпо
дарювання (у тому числі громадяни країни, а також іноземці та особи
без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і за
реєстровані відповідно до законодавства як підприємці), створені
юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх
майна й участі у підприємницькій діяльності з метою отримання при
бутку (ст. 79 ГКУ“ Поняття господарського товариства”). До госпо
дарських товариств, згідно зі ст. 80 ГКУ “Види господарських
товариств”, а також Законом України “Про господарські товариства”,
належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відпові
дальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товари
ства, командитні товариства.
Акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд,
поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, й
несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в ме
жах належних їм акцій.
Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство, що має
статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається
установчими документами. Учасники товариства несуть відпові
дальність в межах їх вкладів.
Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, статут
ний фонд якого розподілений на частини певними установчими доку
ментами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами
своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум — до
датково належним їм майном в однаковому для всіх учасників крат
ному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний обсяг
відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Повне товариство — товариство, всі учасники якого займаються
спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відпові
дальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
111
Командитне товариство — товариство, в якому разом з одним
або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підпри
ємницьку діяльність і несуть відповідальність за його зобов’язання
ми всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність
яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщо
у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з
повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за
боргами товариства
1
.
Як випливає зі ст. 81, 83 ЦКУ, зазначені товариства належать до
юридичних осіб приватного права, які, на відміну від юридичних
осіб публічного права, створюються на підставі установчих доку
ментів. Ці документи розробляються, складаються письмово і підпи
суються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не вста
новлено інший порядок їх затвердження. Установчим документом
товариства є затверджений учасниками статут або засновницький
договір між учасниками. Товариство може бути створене однією осо
бою; воно діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
Згідно зі ст. 119 ГКУ “Види об’єднань підприємств” ці об’єднання
залежно від порядку їх заснування можуть утворюватися як госпо
дарські, державні або комунальні.
Господарські об’єднання — це об’єднання підприємств (незалежно
від їх виду) за їх ініціативою, які на добровільних засадах об’єднали
свою господарську діяльність. Державне (комунальне) господарське
об’єднання — об’єднання підприємств, утворене рішенням органу
державної виконавчої влади або компетентного органу місцевого
самоврядування.
Господарські об’єднання, як зазначено у ст. 120 ГКУ, утворюються
як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни або інші об’єднання
підприємств, передбачені законом.
Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної ко
ординації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися
шляхом централізації однієї чи кількох виробничих та управлінсь
ких функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, опти
мізації сумісних виробництв.
Корпорація — тимчасове статутне об’єднання підприємств для до
сягнення її учасниками певної загальної мети.
112
___________
1
Закон України “Про господарські товариства” від 19 квітня 1991 р.
Концерн — статутне об’єднання підприємств на базі їх фінансової
залежності від одного чи групи учасників, з централізацією функцій
науковотехнічного та виробничого розвитку, інвестиційної, фінансо
вої, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Державні та комунальні господарські об’єднання утворюються пе
реважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменуван
ня об’єднання (комбінат, трест тощо).
3.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС
ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Іноземні юридичні особи в Україні. Їх правовий статус визна
чається нормами як українського законодавства, так і міжнародних
договорів України з іншими державами. Статус іноземної юридичної
особи зумовлює її державну належність для визначення: обсягу її пра
восуб’єктності; податкового режиму; вирішення колізійних питань;
звернення по дипломатичну допомогу; порядку її ліквідації тощо.
Згідно з багатосторонньою конвенцією про правову допомогу
країн СНД від 22 січня 1993 р. правоздатність юридичних осіб виз
начається законодавством держави, за законами якої вони утворені.
Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з
торгового, банківського або судового реєстрів тощо (п. 5 Положення
про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, зат
вердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня
1998 р. № 740). При цьому вказані виписки повинні бути засвідчені
відповідно до законодавства країни їх видачі, переведені на українсь
ку мову та легалізовані в консульській установі України, якщо
міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передба
чено інше. Наприклад, у договорах України з іноземними державами
про надання правової допомоги передбачено, що легалізація цих та
інших документів не потрібна. Зазначені виписки можуть бути та
кож засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні.
З 1 липня 2004 р. набув чинності Закон України “Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців”, згідно з
яким документ про підтвердження реєстрації юридичної іноземної
113
особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у
встановленому порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України “Про режим іноземного інвес
тування” від 19 березня 1996 р. іноземні юридичні особи можуть ут
ворювати в Україні підприємства, які повністю їм належать, філії та
інші опосередковані підрозділи, а також набувати у власність діючі
підприємства повністю. Участь іноземного капіталу у спільних
підприємствах, заснованих в Україні, зумовлює утворення юридич
них осіб права України. У певних питаннях іноземні юридичні осо
би підпорядковані законам країни своєї “національності”. Йдеться
про питання, пов’язані з особистим статусом цієї юридичної особи,
зокрема щодо заснування та ліквідації.
У більшості розвинутих країн діють спеціальні акціонерні закони.
У Франції це Закон про торгові товариства 1966 р., у ФРН — Закон
про акціонерні товариства 1965 р., в Англії — Закон про компанії
1985 р., у США правове положення підприємницьких корпорацій
визначається законами окремих штатів. Ці акціонерні закони
регламентують оподаткування прибутку, порядок діяльності та пов
новаження зборів акціонерів тощо.
Найважливішою особливістю сучасного західного акціонерного
законодавства є відмова від принципу спеціальної правоздатності
таких товариств. Якщо відповідну юридичну особу за кордоном буде
ліквідовано, то і в Україні вона або її відділення також вважатимуться
ліквідованими. Український публічний порядок може не допускати
застосування іноземного закону товариства.
Відповідно до вітчизняного законодавства суб’єкти господарюван
ня України можуть здійснювати діяльність, спрямовану на встанов
лення, зміну чи припинення правовідносин з “іноземним елементом”
як на території України, так і за кордоном. Органи, що діють від імені
України, місцеві органи влади та управління в особі створених ними
зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у господарській
діяльності на території України, також діють як юридичні особи.
В Україні юридичними вважаються особи, які отримують цей ста
тус від моменту їх реєстрації на території України відповідно до По
ложення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяль
ності від 25 травня 1998 р. Реєстрація здійснюється у виконавчому
комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст
Києва і Севастополя державних адміністраціях за їх місцезнаходжен
114
ням, місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачене законом
України.
Філії, представництва, відділення та інші відокремлені підроз
діли, створені суб’єктом підприємницької діяльності — юридичною
особою відповідно до чинного законодавства України, юридичної
реєстрації не потребують. У своїй діяльності вони керуються поло
женням, затвердженим юридичною особою. Якщо відокремлені
підрозділи розташовані за межами України, їхня діяльність регу
люється законодавством України.
Українські юридичні особи за кордоном. Юридичні особи Ук
раїни мають право здійснювати свою діяльність за межами України
відповідно до:
• законодавства України;
• статутних завдань;
• законодавства іноземної держави;
• міжнародних угод.
Законодавство України регулює види діяльності юридичної особи
у міжнародному господарському обороті. Юридичні особи України
діють від свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність,
тобто не відповідають за дії інших суб’єктів права України, наприк
лад держави як суб’єкта цивільних відносин.
Статутом (установчими документами) юридичних осіб визнача
ються: а) права осіб як юридичних (з моменту реєстрації); б) їхня
спеціальна правоздатність. Юридичні особи можуть діяти як
суб’єкти міжнародного приватного права тільки у тих сферах госпо
дарювання, що визначені статутом. Тобто, суб’єкти господарської
діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані вик
лючно на виконання статутних завдань.
У разі порушення положень установчих документів або законо
давства України до вказаних суб’єктів можуть застосовуватися
спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Зокрема,
йдеться про вимоги ст. 37 Закону України “Про зовнішньоеко
номічну діяльність”, Положення про порядок застосування до
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних
суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбаче
них ст. 37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”
від 5 жовтня 1999 р. (зареєстрований у Міністерстві юстиції України
21 жовтня 1999 р. за №718/4011). Цими санкціями є індивідуальний
115
режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоеко
номічної діяльності.
Законодавство іноземної держави детально регламентує питання
допуску українських юридичних осіб на власну територію, визначає
сфери та умови їх діяльності. Міжнародні угоди можуть регулювати
питання правоздатності юридичних осіб України; правовий режим,
який їм надається; сфери їх діяльності, а також конкретні питання
щодо них, наприклад оподаткування.
Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи.
У господарській діяльності більшості держав найпоширенішими є
такі міжнародні юридичні особи (міжнародні об’єднання):
• міжнародні підприємства — підприємства, створені за міжнарод
ним договором (Міжнародний банк реконструкції і розвитку —
МБРР) або на підставі внутрішнього закону однієї чи двох дер
жав, прийнятого відповідно до міжнародного договору (Банк
міжнародних розрахунків — БМР, Європейський банк рекон
струкціїї та розвитку — ЄБРР). Зокрема, ЄБРР є міжнародною
юридичною особою в силу того, що згідно зі ст. 45 Угоди про зас
нування Європейського банку реконструкції та розвитку, підпи
саної у Парижі 29 травня 1990 р., він має повну правосуб’єктність
(правоздатність) на: 1) укладання договорів; 2) придбання і роз
порядження рухомим і нерухомим майном; 3) порушення проце
суальних дій. Для того щоб надати можливість ЄБРР досягти
своєї мети і виконати покладені на нього функції як на міжнарод
ну організацію, на території кожної країниучасниці йому нада
ється статус юридичної особи;
• транснаціональні компанії — підприємства, створені за законом
певної країни, які мають власну“ національність”, але діють більш
ніж в одній країні у формі агентств, відділень, філій;
• комунітарні підприємства — підприємства, що створюються держа
вами, які беруть участь у процесі економічної інтеграції, або громадя
нами цих країн. Як і стосовно міжнародних підприємств, їх
“національність” визначається місцем інкорпорації. Критерій інкор
порації є головним для визначення “національності” (державної на
лежності юридичної особи за правом держав, що належать до англо
саксонської системи права, а також за правом скандинавських країн.
За цим критерієм “національність” юридичної особи визначається
місцем її створення і затвердження статуту. Крім критерію інкорпо
116
рації в МПрП існують інші критерії (закони) визначення “національ
ності” юридичної особи: місцезнаходження та місце діяльності. За
критерієм місцезнаходження “національність” юридичної особи виз
начається місцем її знаходження (право континентальних держав
Західної Європи), а за критерієм місця діяльності — місцем її вироб
ничого функціонування (центр експлуатації). Останній критерій зас
тосовується у практиці країн, що розвиваються [20];
• транснаціональні корпорації (ТНК) — підприємства, відділення
та філії яких розташовані на даний час практично у всіх країнах,
є в економічному аспекті єдиним механізмом, а в юридичному —
незалежними компаніями. Жодне законодавство світу не містить
визначення ТНК, оскільки діючі на території держави підрозділи
цих корпорацій визнаються місцевими суб’єктами, які підпоряд
ковані у своїй діяльності внутрішньому національному регулю
ванню. Транснаціональні корпорації — це спілки, об’єднання,
діяльність яких не обмежена однією нацією або державою.
ТНК притаманні такі ознаки:
1) єдина економічна система;
2) група самостійних підприємств;
3) поширення діяльності на території кількох держав;
4) структурні підрозділи є суб’єктами національного права;
5) здійснення управління та контролю з єдиного центру;
6) перебування корпорації поза юрисдикцією окремої держави,
групи держав або міжнародних організацій.
За характером відносин з материнським підприємством залежні
підприємства поділяються на філії, дочірні підприємства та спільні
підприємства. Філії не є юридичними особами і діють на підставі по
ложення, затвердженого для них материнським підприємством.
Дочірні підприємства утворюються в договірному порядку або їхня
залежність від материнського підприємства визначається тим, що
останнє має акції дочірнього підприємства. Спільні підприємства
(змішані товариства) мають у своєму статутному фонді частку, що
належить і національному капіталу.
Використання ТНК як форми діяльності дає змогу отримувати
високий прибуток у державах з порівняно низькими податковими
ставками, а тим країнам, де податки високі, зосереджувати менший
за обсягом прибуток. Такі корпорації створені як юридичні особи
однієї держави, проте можуть мати в інших країнах численні філії,
117
дочірні підприємства тощо. З правового погляду ці утворення не є
міжнародними юридичними особами, хоч термін “міжнародна” зас
тосовується і в офіційних назвах деяких з них. Підрозділи (струк
турні одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, які не є юри
дичними особами за законодавством України (філії, відділення то
що), але мають постійне місцезнаходження на її території та за
реєстровані в порядку, передбаченому законом, визнаються
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГКУ
“Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності”).
Діяльність ТНК регулюють численні міжнародноправові доку
менти, які переважно або є регіональними, або їх норми не мають
імперативного (обов’язкового) характеру. Серед конвенцій, що регу
люють діяльність ТНК, варто назвати Конвенцію про транс'
національні корпорації, підписану Україною 6 березня 1998 р. у
Москві та ратифіковану 13 липня 1999 р. (із застереженнями).
Сторони Конвенції визнають під терміном “транснаціональна
корпорація” юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка:
• має у власності, господарському віданні або оперативному уп
равлінні відокремлене майно на території двох та більше сторін;
• утворена юридичними особами двох та більше сторін;
• зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.
Термін “транснаціональна корпорація” охоплює різні транс
національні структури, у тому числі фінансовопромислові групи,
компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні това
риства з іноземною участю тощо. Корпорації мають право здійснюва
ти на території сторін будьякі види діяльності, не заборонені законо
давством сторін (ст. 2). Учасниками ТНК можуть бути юридичні осо
би будьякої організаційноправової форми, у тому числі з третіх
країн. Державні, муніципальні та унітарні підприємства можуть бути
учасниками корпорації в порядку і на умовах, визначених власника
ми їх майна (ст. 3).
Конвенція містить перелік заходів, які сторони зобов’язалися
вживати з метою стимулювання створення та діяльності корпорацій,
але цей перелік не вважається вичерпним (ст. 8). Колізійні норми у
Конвенції переважають над матеріальноправовими (відносини, не
врегульовані Конвенцією, регулюються двосторонніми угодами між
сторонами, а також їх національним законодавством (ч. 2 ст. 1).
Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє відповідно
118
до вимог законодавства сторін (ч. 6 ст. 1). Порядок реєстрації корпо
рації визначається законодавством держави, що є місцем її реєстрації
(ст. 4). Структура управління (склад вищого, виконавчого і конт
рольного органів) визначається в установчих документах корпорації,
на основі законодавства держави, яка є місцем її реєстрації (ст. 6).
За зобов’язаннями корпорації та/або головного підприємства
(центральної компанії), що виникли у результаті участі в діяльності
корпорації, учасники несуть відповідальність згідно із законодав
ством сторін, юридичні особи яких належать до корпорації (ст. 9).
Корпорація подає звітність відповідно до законодавства держави, що
є місцем її реєстрації (ст. 10). Соціальнотрудові відносини у корпо
рації регулюються на основі законодавства сторін, на території яких
розташовані її учасники, якщо інше не обумовлене міждержавними
договорами (угодами) (ст. 12).
Конвенція також регламентує питання ліквідації корпорації:
“Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених зако
нодавством держави — місця реєстрації корпорації, а також у зв’язку
із закінченням дії відповідної міжурядової угоди” (ст. 13).
Застереження, які містяться у Конвенції:
1) ТНК на території України та за її межами, якщо їх створення
може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає
чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, ство
рюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку,
передбаченому антимонопольним законодавством України;
2) Україна бере на себе зобов’язання застосовувати положення
Конвенції про ТНК, за винятком другого та восьмого абзаців преам
були і слів у ст. 19 “Економічний Суд Співдружності Незалежних
Держав чи інший”.
Діяльність суб’єктів МПрП, зокрема ТНК, регулюють також
Регіональна декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціо
нальні підприємства від 21 червня 1976 p., Керівні принципи для бага
тонаціональних підприємств (додаток до Конвенції), Кодекс інозем
них інвестицій, прийнятий 1970 р. латиноамериканськими державами,
Хартія економічних прав та обов’язків держав, затверджена резо
люцією ООН у 1974 р., норми якої спрямовані на захист економічних
прав країн, що розвиваються, та обмеження діяльності ТНК.
119
ПРАВО ВЛАСНОСТІ
У МІЖНАРОДНОМУ
ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
4.1. СУТНІСТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Поняття “власність” і право власності. Власність є матеріальною
основою суспільного розвитку. Як науковий термін вона вживається
у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному
аспекті — це присвоєння матеріальних благ, сутність якого полягає в
належності наявних засобів виробництва й одержаних продуктів
праці державі, територіальним громадам та окремим колективам чи
індивідам. Належність (присвоєння) у цьому разі означає ставлення
суб’єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх і
відповідно ставлення до них усіх інших осіб — як до чужих. Це ма
теріальноречовий аспект процесу присвоєння, який характеризує
ставлення людей до речі.
Інший аспект присвоєння матеріальних благ — це суспільні
відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що
ґрунтуються на розмежуванні “мого” і “чужого”. Сутність його поля
гає в пануванні власника над річчю та усуненні всіх інших суб’єктів
від речі, тобто в недопущенні будьяких перешкод власнику в пану
ванні над річчю з боку невласника [8; 112; 149].
Саме тому економічні відносини закріплюються, регламентують
ся і захищаються державою за допомогою норм права. Врегульовані
120
Розділ 4