Єщенка В.О. (ред.). Загальне землеробство: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 4

210

Час, коли приступають до догляду за полем після проведення ос-

новного обробітку ґрунту, знаряддя, якими оброблятимуть поле і

глибина обробітку визначаються багатьма чинниками, але основ-

ними серед них є фізичний стан виораного чи обробленого іншим

способом поля і тривалість періоду від проведення основного обробіт-

ку ґрунту до сівби озимих культур.

Після озимих на зелений корм, наприклад, якщо поверхня

ріллі досить вирівняна і не пересушена, а до настання оптимальних

строків сівби озимини залишається близько чотирьох місяців, то до

першого обробітку ріллі приступають після появи сходів бур’янів.

Як правило, за таким самим принципом планують приступати і до

обробітку пласта багаторічних трав, не зважаючи на те, що до

сівби озимини часу залишається на 25 – 30 днів менше, та й якість

ріллі після трав набагато гірша, оскільки часто орний шар ґрунту

після збирання врожаю залишається без лущення слідом за зби-

ранням пересушеним. За таких умов рілля навіть після проходу кот-

ка лишається бриластою. І якщо у такому стані вона пролежить під

пекучим сонцем (а наприкінці червня денна температура повітря

становить 25 °С і вище) навіть декілька днів, брили засохнуть до

такого стану, що їх не зможуть розмочити навіть зливові дощі. Дощі

незначної інтенсивності такою бриластою поверхнею практично не

засвоюються, тому ніякі бур’яни із сухого ґрунту не сходитимуть. У

такому мертвому стані пласт багаторічних трав може пролежати аж

до осені, і провести якісну сівбу озимини на такому полі, не зважа-

ючи ні на які зусилля, стає справою нереальною.

Щоб уникнути таких прикрих наслідків, треба, по-перше, не по-

спішати з оранкою після дискування стерні багаторічних трав, яке

доцільно провести важкою дисковою бороною. Такий обробіток зу-

мовлює руйнування щільно пророслої коренями верхньої частини

орного шару і в майбутньому поліпшує кришення орного шару, за-

побігає утворенню тріщин і знижує висушування ґрунту. Упродовж

2 – 3 тижнів після лущення випадуть дощі, чи навіть на якісно

злущеному полі орний шар завдяки мульчуючого шару поповниться

водою за рахунок дифузії з нижчих шарів ґрунту. Разом з оранкою

ріллю доводять до дрібногрудкуватого стану, обладнуючи плуги

пристроями ПВР-2,3 чи ПВР-3,5, або обробляючи ріллю дисковими

лущильниками. У такому стані поверхня ріллі менше випаровува-

тиме ґрунтову вологу і засвоюватиме навіть незначні опади, що

сприятиме проростанню насіння бур’янів із посівного шару ґрунту.

Наступний обробіток здійснюють паровим культиватором у разі

масової появи бур’янів або важкими зубовими боронами після випа-

дання дощу та утворення кірки навіть за відсутності бур’янів. Такий

самий обробіток уперше можна планувати і на полях, де основний

обробіток виконувався плоскорізними або дисковими знаряддями.

Механічний обробіток ґрунту

211

Особливістю обробітку ріллі після стерньових попередників у

роки із засушливим післязбиральним періодом є коткування важ-

кими водоналивними ребристими котками. Зумовлене воно тим, що

приорана стерня, потрапляючи на дно борозни, ніби ізолює орний

шар від нижніх шарів ґрунту і зупиняє таким чином надходження

води із нижніх шарів до верхніх. Ущільненням ріллі вдається дещо

запобігти цьому небажаному явищу.

Кількість проміжних культивацій поля залежить від тривалості

періоду парування поля, а передпосівну культивацію здійснюють

після всіх попередників практично на однакову глибину — 5 – 6 см,

що відповідає глибині загортання насіння.

Не зважаючи на те, що обробіток ґрунту під озимі культури після

різних попередників має свої особливості, загальними правилами

при плануванні обробітку ґрунту після парозаймаючих культур і

непарових попередників є:

y не запізнюватись із першим обробітком поля після збирання

попередника, а провести лущення на глибину не менш як 6 – 8 см;

y глибину основного обробітку встановлюють залежно від зволо-

ження ґрунту, забур’яненості і проміжку часу між збиранням попере-

дника і сівбою озимих; мілкіше обробляють ґрунт у посушливих умо-

вах, на чистих площах і у разі затримки із збиранням попередників;

y за умов посушливої погоди і запізнення з обробітком замість

оранки поле обробляють безполицевими знаряддями;

y під час основного обробітку ґрунт після непарових попередників

потрібно доводити до посівного стану;

y від основного обробітку до сівби утримувати ґрунт з розпуше-

ним верхнім шаром і у чистому від бур’янів стані;

y останню культивацію з боронуванням проводять безпосередньо

перед сівбою на глибину загортання насіння; у посушливих умовах і

на чистих від бур’янів полях при цьому обмежуються лише

боронуванням.

Слід пам’ятати, що основним загальним принципом підготовки

ґрунту під озимі культури після всіх попередників є створення умов

для отримання дружних і повних сходів, від яких здебільшого за-

лежить доля врожаю зерна в наступному році.

4.4.3. Система обробітку ґрунту

під проміжні посіви

У весняно-літній період після збирання кормових культур на зе-

лений корм, а також після збирання зернових колосових (крім ярих

з підсівом трав) поля тривалий час залишаються вільними від

культурних рослин. За цих умов неповністю використовується теп-

лова і світлова енергія сонця, які, будучи акумульовані рослинами,

Розділ 4

212

могли б дати додаткову сільськогосподарську продукцію у вигляді

зеленого корму, сіна, зеленого добрива, а в окремих випадках навіть

зерна. Часто вільні від посіву культурних рослин поля вкриваються

бур’янами, а ґрунт за цей час марно втрачає воду і поживні речовини.

Для запобігання таким негативним наслідкам використовують

різні проміжні культури у вигляді післяукісних і післяжнивних по-

сівів. Післяукісні культури вирощують після збирання основних

культур навесні чи у першу половину літа на зелений корм чи сіно,

а післяжнивні — слідом за збиранням врожаю основної культури на

зерно. Потрапляючи в умови сприятливого теплового режиму і до-

статньої вологості ґрунту, рослини цих культур розвиваються швид-

ше, ніж посіяні навесні. Обробіток ґрунту під проміжні культури

залежить від вологості ґрунту, ступеня його ущільнення і за-

бур’яненості поля. Здебільшого під проміжні культури ґрунт потріб-

но обробляти мілкіше, ніж під основні. Проте й при цьому ґрунт під

післяукісні культури можна обробляти глибше, оскільки їх поперед-

ники збирають дещо раніше і у ґрунті залишається більше вологи,

та мілкіше — під післяжнивні культури в умовах сухого і спекотно-

го літа. Глибину обробітку під післяукісні культури орієнтовно мо-

жна прийняти у Лісостепу і Поліссі 16 – 18 см, у південних райо-

нах — 14 – 16 см, а під післяжнивні культури за високої культури

землеробства та якісного обробітку ґрунту глибину можна зменшити

навіть до 6 – 8 см.

Заходи з обробітку ґрунту слід проводити якомога швидше після

збирання попередньої (основної) культури, щоб непродуктивні втра-

ти залишків вологи у ґрунті були мінімальними. Під післяукісні

культури поле слідом за збиранням попередників необхідно спочат-

ку злущити, а потім виорати. У дослідах Уманського ДАУ така сис-

тема обробітку забезпечувала приріст врожаю післяукісної сумішки

кукурудзи із суданкою і соєю на 33 ц/га зеленої маси порівняно з

оранкою без лущення. Якщо попередні культури збирають на зеле-

ний корм загінками, у той самий день звільнену площу необхідно

злущити, а зорати поле можна після завершення збирання культур

на цій площі. Таку технологію обробітку ґрунту застосовують при

внесенні гною. Якщо цього правила не дотримуватись, то ґрунт пе-

ресохне і погіршиться якість обробітку.

Для обробітку ґрунту під проміжні культури використовують дис-

кові і лемішні лущильники, плоскорізи в агрегаті з голчастою боро-

ною, чизель-культиватори і рідше фрези як малопродуктивні.

Ґрунт, зораний плугом або розпущений іншими знаряддями, за по-

треби в той самий день слід додатково обробити культиваторами з

боронами, а перед сівбою дрібнонасінних культур — застосовувати

ще й кільчасто-шпорові або кільчасто-зубчасті котки.

Механічний обробіток ґрунту

213

У зоні достатнього зволоження обробіток ґрунту під післяжнивні

культури менш утруднений, оскільки немає небезпеки пересихання

ґрунту при використанні тих чи інших знарядь. На легких ґрунтах

його можна проводити дисковими боронами на глибину 10 – 12 см, а

на дерново-підзолистих в’язких під післяжнивні посіви ефективні-

шою є оранка. У зоні нестійкого зволоження і в роки з сухим і спеко-

тним літом в інших зонах післяжнивні культури відразу після зби-

рання основної культури за нестачі ґрунтової вологи можуть і не

висіватись. Проте і в цих випадках звільнене поле має бути негайно

оброблене дисковими знаряддями і, якщо невдовзі випадуть опади,

воно може бути засіяне післяжнивною культурою. Якщо дощів вліт-

ку не буде і ґрунт тривалий час залишиться пересохлим, то в цьому

полі в подальшому застосовують поліпшений зяблевий обробіток

ґрунту під посів ярих культур.

Доведено, що під післяжнивні культури якість обробітку ґрунту

має більше значення, ніж його глибина. Оскільки такі культури ви-

сівають негайно після збирання основної культури, то верхній шар

ґрунту має бути добре розпушеним, а нижній — мати ущільнений

прошарок як ложе для насіння. Тому значно кращі результати при

вирощуванні післяжнивних культур дає пряма сівба безпосередньо

після збирання основної культури стерньовими сівалками, в якій

поєднують такі заходи, як культивацію, сівбу, внесення добрив і кот-

кування. Це дає змогу скористатись тіньовою спілістю ґрунту, знач-

но скоротити строки допосівного обробітку ґрунту, краще використа-

ти теплі і сонячні дні для розвитку культур, знизити вартість виро-

щеної продукції. У південних районах, де землі родючі та багато

тепла і світла, вирощування проміжних культур часто стримується

сухістю ґрунту. Цей недолік усувають зрошенням, яке проводять

перед основним обробітком ґрунту під проміжні культури. За вели-

кої стерні або значної забур’яненості поля проводять оранку з попе-

реднім лущенням, в усіх інших випадках — поверхневий чи мілкий

обробіток розпушувальними знаряддями.

У Поліссі як післяжнивну культуру на сидерати на дерново-

підзолистих і піщаних ґрунтах використовують люпин, який від

збирання основної культури до настання осінніх заморозків встигає

сформувати значну надземну масу, зорювання якої поліпшує пожив-

ний режим цих бідних ґрунтів.

До сівби люпину поле лущать лемішними чи дисковими знаряд-

дями на 10 – 12 см, після цього ґрунт розробляють культиваторами з

боронами на глибину загортання насіння. Після сівби посів прико-

чують кільчасто-шпоровими або кільчасто-зубчастими котками.

До проміжних відносять також підзимній посів озимих культур

на зелений корм. Обробіток ґрунту під такі посіви викладено в

п. 4.4.2 «Система обробітку ґрунту під озимі культури».

Розділ 4

214

4.5. СІВБА, САДІННЯ ТА СИСТЕМА

ПІСЛЯПОСІВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ

4.5.1. Сівба і садіння

сільськогосподарських культур

У системі агротехнічних заходів, які забезпечують рівень продук-

тивності вирощуваної сільськогосподарської культури, до найвідпо-

відальніших слід віднести сівбу та садіння.

Сівба — технологічний процес, за якого насіння розміщують по

площі і загортають у ґрунт на певну глибину.

Садіння — технологічний процес, за якого у ґрунт висаджують

розсаду, саджанці чи органи вегетативного розмноження сільсько-

господарських культур.

Основними вимогами до сівби чи садіння є здійснення техноло-

гічних процесів районованим якісним матеріалом для кожної зони і

культури, виконання їх в оптимальні строки, додержання норм і

глибин висіву чи садіння, правильне і рівномірне розміщення рос-

лин на площі.

Якість посівного матеріалу характеризують на основі сорто-

вих і посівних ознак кожної вирощуваної культури. Першу ознаку

визначають на основі апробації у полі на насінницьких ділянках

агрономи. Контроль за сортовими і посівними ознаками здійснюють

державні насіннєві інспекції. До показників якості посівного мате-

ріалу належать категорія насіння, чистота, схожість, посівна прида-

тність, енергія проростання, натура, маса 1000 зерен, вирівняність,

пошкодження шкідниками і вологість зерна Від якості насіннєвого

матеріалу залежить норма висіву.

Норма висіву насіння різних культур залежить від його розмі-

ру, чистоти і схожості. У межах однієї й тієї самої культури насіння

може мати різну масу, тому при використанні для сівби насіння з

більшим значенням вагову норму висіву збільшують і навпаки. Для

дрібного насіння встановлюють меншу норму висіву, ніж для більш

крупного насіння. Наприклад, вагова норма висіву озимих зернових

культур становить 220 – 250 кг/га, а проса — 12 – 15 кг/га. Або ж

норма висіву гороху дрібнонасінних сортів 2 – 2,5 ц/га, а крупнона-

сінних — 3 – 4 ц/га. Якщо з тих або інших причин висівають насіння

з нижчими показниками схожості чи чистоти, то норму висіву від-

повідно збільшують, тобто слід враховувати показник господарської

придатності.

Норма висіву залежить від способу сівби. За рядкового звичайно-

го способу сівби норму висіву збільшують порівняно з широкоряд-

ним способом сівби у 2 – 3 рази (наприклад, гречки або проса). За

перехресного способу сівби норму висіву збільшують на 10 – 15 %.

Механічний обробіток ґрунту

215

Норми висіву значно залежать від вологості ґрунту. У посушли-

вих умовах на одиниці площі слід вирощувати менше рослин, тому

норму висіву, як правило, зменшують. У північних і північно-

західних районах за більшої забезпеченості рослин вологою встанов-

люють більші норми висіву, ніж у районах південного сходу чи півд-

ня. Проте в північних районах за високої вологості ґрунту, повітря і

відносно нижчої температури ґрунту чітко спостерігається знижен-

ня польової схожості, що зумовлює збільшення норми висіву. В умо-

вах зрошення норма висіву у посушливих районах півдня вища по-

рівняно з богарним землеробством цієї самої зони.

На більш окультурених і родючих ґрунтах норми висіву зернових

культур, у тому числі озимих, зменшують (на родючіших ґрунтах

вищий коефіцієнт кущіння), а норми бульбо- і коренеплідних куль-

тур збільшують.

Підвищують (на 10 – 15 %) норми висіву і у разі запізнення з сівбою,

оскільки в такому разі погіршуються умови для проростання насіння.

Проте слід пам’ятати, що порушення оптимальних строків сівби не

компенсує втрат врожаю застосуванням підвищених норм висіву.

Строки сівби. Визначення оптимального строку сівби має ви-

рішальне значення для отримання високих урожаїв сільськогоспо-

дарських культур. Висіяним в оптимальні строки рослинам створю-

ється найкраще забезпечення факторами життя (вода, тепло, повіт-

ря, температура, елементи живлення), тому вони дружно вкоріню-

ються, сходять, ростуть і розвиваються, внаслідок чого збільшується

врожай і поліпшується його якість. Змінюючи строки сівби, можна

змінити умови і строки проходження окремих етапів органогенезу,

що впливає на продуктивність рослин.

Строки сівби залежать від біологічних особливостей культури,

призначення продукції, її використання за строками, температури

ґрунту і повітря, стану ґрунту, рельєфу поля, вологості ґрунту та ін.

Існує неоднаковий підхід до визначення строків сівби двох груп

культур — ярих та озимих, виходячи з їх біологічних особливостей.

Оптимальні строки сівби визначають необхідні для проростання

насіння температура і вологість ґрунту, фізична спілість та інші

фактори. Для ярих культур найважливіше враховувати температу-

ру проростання насіння та чутливість сходів до весняних примороз-

ків. Враховуючи це, ярі поділяють на культури ранніх, середніх та

пізніх строків сівби.

Культури раннього строку сівби починають проростати за тем-

ператури ґрунту на глибині загортання насіння від 1 до 2 °С (яч-

мінь, овес, яра пшениця, багаторічні бобові трави, горох, вика, ко-

ноплі, морква, петрушка, цибуля, часник та ін.), а їх сходи стійкі до

можливих весняних приморозків. Запізнення із сівбою цих культур

на 5 днів знижує врожай на 7 – 10 %.

Розділ 4

216

Насіння культур середнього строку сівби починає проростати за

температури ґрунту на глибині загортання насіння від 3 до 6 °С

(льон, нут, цукрові буряки, люпин, соняшник та ін.). Пізні ярі куль-

тури потребують більш високих температур для проростання насін-

ня — 8 – 12 °С (кукурудза, просо, соя, квасоля, рис, тютюн, гречка,

баштанні, коріандр та ін.), оскільки у холоднішому ґрунті насіння їх

довго не сходить, загниває, внаслідок чого сходи будуть зріджені.

Орієнтовними строками сівби озимих культур в Україні є такі: в

Поліссі — з 20 серпня по 5 вересня; у Лісостепу — 10 – 25 вересня; в

Степу — 15 – 25 вересня; в Криму — з 15 вересня до 10 жовтня. За-

значені строки сівби озимих зумовлені тим, щоб їх рослини встигли

до зими досить розкущитись, зміцніти і накопичити у тканинах за-

хисні поживні речовини (вуглеводи), які підвищують їх зимостій-

кість. Проте сівбу потрібно провести у такий строк, щоб рослини

озимих культур не переросли, бо за цих умов є загроза їх випріван-

ня. Дослідами у різних зонах України доведено, що для того, щоб

озима пшениця і жито досить розвинулись до зими, потрібно від 50

до 60 днів із сумою середньодобових температур понад 5 °С

450 – 550 °С. В Україні серед озимих вирощують ріпак, який сіють

раніше від зернових — на початку серпня. За однакових умов зво-

ложення ґрунту слід розпочинати сівбу озимих зернових після не-

парових попередників, а закінчувати по зайнятих і чистих парах,

після яких загроза переростання озимини більша. У посушливі ро-

ки озимину після непарових попередників за недостатньої кількості

вологи висівати не бажано.

Крім зазначених звичайних строків сівби (садіння) ярих і озимих

застосовують ще й літні (післяукісні і післяжнивні) та підзимові

строки сівби.

Літні строки сівби післяукісних і післяжнивних культур визна-

чаються терміном збирання попередника.

Підзимовими називають посіви ярих чи озимих культур, прове-

дені під зиму, щоб сходи з’явились тільки навесні. Для цього строку

сівби придатні культури, сходи яких не пошкоджуються весняними

приморозками. З підзимовим строком сівби вирощують коріандр,

салат, редис, озимі форми часнику, моркву, петрушку, цибулю та ін.

При цьому слід дотримуватись таких вимог: сівбу проводити перед

самими морозами за температури ґрунту на глибині 10 см не вище

2 – 3 °С, а норму висіву збільшувати на 20 % порівняно з весняним

строком сівби.

Глибина загортання насіння — це відстань від поверхні ґру-

нту по вертикальній лінії до нижньої частини розміщення висіяного

насіння. Насіння у ґрунт має бути загорнене в такі умови, щоб воно

знаходилось на твердому ложі і було належно забезпечене водою,

теплом, повітрям та елементами мінерального живлення.

Механічний обробіток ґрунту

217

Глибина загортання насіння має бути оптимальною, бо занадто

глибоке загортання погіршує умови аерації, знижує температуру ґрун-

ту й значно утруднює вихід молодих ростків на поверхню ґрунту, а за

мілкого загортання насіння гірше забезпечене водою, тому затриму-

ється поява сходів і за таких умов вони бувають часто зрідженими. Ви-

значаючи глибину загортання насіння, слід урахувати такі умови:

розмір насіння і особливості проростання, вологість ґрунту на час сівби

і його гранулометричний склад, окультуреність ґрунту, забур’яненість і

наявність у ньому елементів живлення, строк і спосіб сівби.

Крупніше насіння (кукурудзу, горох та ін.) загортають глибше, бо

у нього більший запас поживних речовин, необхідний для активно-

го проростання порівняно з дрібним насінням (конюшина, просо та

ін.), оскільки запас таких речовин у насінні останніх може витрати-

тись раніше, ніж сходи з’являться на поверхні ґрунту. Насіння рос-

лин, які проростаючи, виносять сім’ядолі нагору (квасоля, соя, со-

няшник, люпин, гречка, арахіс), потрібно загортати мілкіше, ніж

насіння, сім’ядолі якого залишаються у ґрунті (горох, сочевиця, чи-

на, вика). Ось чому насіння гороху можна загортати на глибину до

6 – 7 см, а люпину синього, розмір якого насіння майже такий, як у

гороху — на 2 – 3 см мілкіше і не глибше 4 см. За недостатньої воло-

гості ґрунту насіння тієї самої культури загортають на більшу гли-

бину, а за достатньої — на меншу. На важких глинистих і суглин-

кових ґрунтах, аерація у яких гірша, насіння загортають мілкіше,

ніж на легких ґрунтах, де повітря проходить у глибокі шари значно

краще. На малооструктурених ґрунтах зменшують глибину загор-

тання насіння, а на структурних — збільшують.

У разі сівби в оптимальні строки насіння загортають на прийня-

ту для певної культури глибину. Коли запізнились із сівбою і верх-

ній шар втратив значну кількість води, то доводиться висівати на-

сіння на 1 – 2 см глибше.

Основною умовою загортання насіння у ґрунт на однакову гли-

бину є вирівняність поверхні поля та однакова глибина розпушено-

го шару ґрунту перед сівбою з утворенням дещо вищої щільності на-

сіннєвого ложа.

Способи сівби. Технологія сівби і садіння змінювалась і удоско-

налювалась з розвитком механізації вирощування сільськогоспо-

дарських культур, внаслідок чого змінювались і способи сівби. Ві-

домо два основні способи сівби: розкидний і рядковий. Перший

практикували давно, коли сіяли врозкид уручну або недосконалими

розкидними сівалками. Нині розкидний спосіб практикують мало —

у рисівництві для висівання люцерни з літака, а також для висі-

вання насіння чагарників, лози і трав під час освоєння крутих схи-

лів тощо. Основні його недоліки такі: нерівномірний розподіл на-

сіння на площі та неоднакова глибина загортання насіння за допо-

Розділ 4

218

могою борін, волокуш чи інших знарядь Більшого застосування на-

був рядковий спосіб, коли насіння після сівби розміщується рядка-

ми. За такого способу досягається рівномірніший розподіл насіння

на площі і рівномірніша глибина його загортання, що забезпечує

більш-менш однакову площу живлення рослин, дружніші їх сходи,

рослини краще освітлюються й забезпечують вищі врожаї і кращу

якість продукції. За рядкової сівби норма висіву на 15 – 20 % нижча

порівняно з розкидним способом.

За сівби культур рядковим способом використовують сівалки з

дисковими, анкерними, кілеподібними і полозковими сошниками.

Дискові сошники придатніші на площах за наявності каміння, рос-

линних та інших решток (бита цегла, бетон) і за підвищення воло-

гості ґрунту. Ними комплектують переважно зернові сівалки. На

староорних добре окультурених і оброблених ґрунтах для сівби до-

цільно використовувати сівалки, укомплектовані анкерними, кіле-

подібними і полозковими сошниками. При проведенні сівби сівал-

ками із такими сошниками насіння укладається на ущільнене дно

борозенки і загортається спочатку зволоженим, а потім сухим ґрун-

том. Тому сходи за цих умов сівби з’являються більш дружно. Зга-

дані сошники при одночасному загортанні насіння і мінеральних

добрив утворюють невеликий прошарок ґрунту між ними. Анкерні

сошники встановлюють на зерно-трав’яних і зерно-комбінованих

сівалках. Кілеподібні сошники застосовують переважно для сівби

дрібного насіння, яке необхідно неглибоко загорнути, тому ними

укомплектовують другий ряд сошників зерно-трав’яних сівалок і

обидва ряди в льонової сівалки. У такого сошника тупий нараль-

ник, який вгрузає у ґрунт лише завдяки своїй масі. Полозкоподіб-

ний сошник установлюють на овочевих і бурякових сівалках. За доб-

ре вирівняної поверхні ґрунту він рівномірно загортає насіння і не

робить широкої борозенки, а тому дещо менше висушує ґрунт порів-

няно з анкерним сошником.

Залежно від біологічних особливостей культури, окультуреності

ґрунту, забезпечення рослин вологою й цільового використання

сільськогосподарської продукції нині застосовують такі способи ряд-

кової сівби (садіння): звичайний рядковий, вузькорядний, перехрес-

ний, широкорядний, пунктирний, стрічковий, гніздовий, квадрат-

ний, квадратно-гніздовий, борозенний, гребеневий, шаховий.

Звичайний рядковий спосіб сівби розрахований на висівання

зернових колосових, гороху, однорічних і багаторічних трав та ін-

ших культур. За такої сівбі насіння розміщується з міжряддями від

10 до 25 см (частіше 15 см), а в рядку — через 1,5 – 2 см. При цьому

площа живлення для кожної рослини має форму дуже витягнутого

прямокутника, тому коли рослини ще молоді, то не затіняють відве-

деної їм площі живлення і багато вологи витрачається на випарову-

Механічний обробіток ґрунту

219

вання. Використовують для звичайної рядкової сівби зернові сівал-

ки з дисковими чи анкерними сошниками.

Щоб добитись рівномірнішого розподілу рослин на площі, засто-

совують досконаліші види рядкового сівби — вузькорядний і пере-

хресний (чи вузькорядно-перехресний).

Вузькорядний спосіб сівби проводять із вужчим міжряддям

(6,5 – 7,5 см), що за однакової норми висіву порівняно із звичайним

забезпечує рівномірніший розподіл рослин на площі, а відстань між

рослинами у рядку 3 – 4 см. Як бачимо, площа живлення тут на-

ближується до оптимальнішої форми — квадрата, внаслідок чого

рослини краще освітлені, тому не вилягають, більше притіняють

ґрунт. Цей спосіб найбільшого застосування набув при вирощуванні

льону на волокно. Проте за вузькорядного способу сівби треба рете-

льно готувати ґрунт, щоб у верхньому шарі не було грудок і рослин-

них решток. Адже за наявності останніх сошники забиваються і, як

наслідок, не забезпечується рівномірне розміщення насіння у рядку

і глибині загортання.

Перехресний спосіб проводять звичайними рядковими сівал-

ками, установивши їх на висівання половини норми висіву порів-

няно зі звичайним рядковим (але збільшену на 10 – 15 %). Рослини

за перехресного способу сівби, як і за вузькорядного, краще викори-

стовують світло, вологу і поживні речовини, на таких посівах слаб-

ше розвиваються бур’яни, краще кущаться зернові, внаслідок чого

приріст врожаю становить 3 – 4 ц/га. Однак перехресний спосіб сів-

би має такі недоліки: насіння при висіві вздовж і впоперек загорта-

ється на неоднакову глибину; за подвійного проходу агрегату ґрунт

ущільнюється і висушується; на перехрестях посів загущується; збіль-

шуються трудо- та енергозатрати і затягуються строки сівби.

Широкорядний спосіб сівби (з міжряддям понад 30 см) забез-

печує більшу площу живлення з урахуванням потреб рослин і ство-

рює умови для механізованого розпушування ґрунту під час вегета-

ції для регулювання водно-повітряного режимів, знищення

бур’янів, підживлення рослин тощо. Цей спосіб використовують для

вирощування кукурудзи, сорго, соняшнику, картоплі, буряків, греч-

ки, проса, рицини, бавовнику, насінників багаторічних трав і бага-

тьох овочевих культур. Проте за цього способу сівби не завжди дося-

гається рівномірне розміщення рослин.

Пунктирний спосіб сівби — один із видів широкорядного спо-

собу сівби, бо відстань між рядками становить 45 см і більше, а по-

одиноке насіння у рядку розміщується рівномірно на певній відста-

ні одне від одного. Таку сівбу здійснюють сівалками з комірково-

дисковими висівними апаратами з використанням каліброваного

насіння буряків, кукурудзи, соняшнику. При цьому зменшується

норма висіву і немає потреби у додатковому формуванні густоти на-