Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

281

Розв’язати кросворд № 1.

По горизонталі:

3. Стислий письмовий або усний публічний виклад змісту однієї

або кількох наукових праць, що стосуються певної проблеми чи літера-

турного твору.

5. Потреба у науково - дослідницькій діяльності, високий рівень

творчих можливостей, знання суті науково – дослідницької діяльності,

володіння технологією дослідження і викладом матеріалу.

6. Запозичення письменником ідей, мотивів, образів, сюжетів

із

творів інших письменників чи літератур з подальшим їх творчим осми-

сленням (трансформацією).

8. Науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірни-

ку, журналі чи газеті.

По вертикалі:

1. Спеціальні і загальнонаукові знання, які слугують методологі-

чною основою до організації та проведення дослідження.

2. Стислі, лаконічно сформульовані основні положення доповіді

повідомлення тощо.

4. Коротка узагальнююча характеристика книжки або її частини,

статті, рукопису тощо.

7. Невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну компо-

зицію і висвітлює індивідуальні думки та висловлення щодо конкретно-

го питання і не претендує на вичерпне і визначальне тлумачення теми.

282

Розв’язати кросворд № 2.

10.

11.

По горизонталі:

1. Пряме бачення суті речей, знаходження правильного вирі-

шення проблеми без усвідомлення шляхів і способів досягнення;

2. Спеціальні та загальнонаукові знання, які слугують методоло-

гічною основою до організації та проведення дослідження, загальнона-

укові, дослідницькі вміння;

3. Здатність використовувати асоціації, в тому числі аналогії, а

також віддаленість асоціацій;

4. Не стимульоване ззовні

продовження розумової діяльності за

межами заданої ситуації, що не обумовлена ні практичними потреба-

ми, ні негативною оцінкою роботи;

5. Властивість особистості як необхідність у пізнанні не лише

певних феноменів, але і їх систем;

6. Своєрідність якостей розуму, способу розумової діяльності,

здатність створювати думки, що відрізняються від загально прийнятих

поглядів;

7. Інтегральний пізнавально

-мотиваційний показник рівня роз-

витку творчої особистості, що базується на інтелектуальній ініціативі;

283

8. Альтернативність, здатність запропонувати декілька підходів

до розв’язання задачі та змінювати їх, бачити проблеми, об’єкти в різ-

них ракурсах;

9. Складний процес отримання, осмислення та переробки інфо-

рмації, який завершується прийняттям рішення, вміння мислити логіч-

но, пропонувати й аргументувати нові ідеї та способи їх втілення в

життя;

10. Здатність продукувати

нові ідеї, гіпотези, способи вирішення

проблемних завдань;

11. Самостійне створення нових образів, які реалізуються в ори-

гінальних і цінних результатах діяльності.

Розв’язати кросворд № 3.

По вертикалі:

5. Метод, що дає можливість упорядкувати та класифікувати пе-

дагогічні явища на основі визначення їх однорідності.

6. Метод дослідження, який виводить окреме із загального.

7. Сукупність засобів, умов, пов’язаних у систему логічного про-

цесу досягнення потрібного результату.

8. Метод, за яким відбувається зіставлення досліджуваних пре-

дметів та встановлення їх

подібності або відмінності.

284

По горизонталі:

1. Штучна система, котра відображає з певною точністю власти-

вості об’єкта, що досліджується.

2. Форма наукового пізнання, що спрямована на з’ясування при-

чинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення

емпіричних даних на основі логічних висувань від конкретного до зага-

льного, від відомого до невідомого.

3. Науково-визначений

дослід або спостереження досліджувано-

го явища у спеціально створених умовах, що дають змогу стежити за

його перебігом, керувати ним, відтворювати щоразу при повторенні

цих умов.

4. Уявне або фактичне розкладання цілого на частини, синтез,

відновлення цілісності розглядуваного предмета в усьому розмаїтті

його виявлень.

РОЗДІЛ ІІІ. З історії вищої педагогічної освіти

МОДУЛЬ 8

Оглядово-установча лекція на тему: Соціально-історичні

характеристики розвитку системи вищої педагогічної школи в

Україні. Система вищої педагогічної освіти за кордоном (США,

Франція, Англія, Німеччина, Японія, Південна Корея, Китай).

Мета: Познайомити магістрантів з основними етапами розвитку

вищої освіти і, зокрема, вищої

педагогічної освіти в Україні, проаналі-

зувати основні тенденції розвитку педагогічної освіти за кордоном.

Основна проблема: Виявити головні тенденції розвитку вищої

педагогічної освіти в Україні, виявити закономірності розвитку педагогі-

чної освіти в кожній окремій країні.

Провідна ідея: Знання історії становлення вищої освіти в Украї-

ні дає можливість оцінити і зрозуміти

сучасний стан і перспективи її

розвитку, світовий досвід підготовки педагогів свідчить про оригіналь-

ність, унікальність регіональних типів педагогічної освіти, а також про

спільні тенденції перспективи їх розвитку.

План

1. Передісторія вищої школи освіти в Україні, українська вища

педагогічна школа до жовтневого перевороту.

2. Вища педагогічна освіта доби Центральної Ради.

3. Педагогічна освіта

в Україні радянського періоду.

285

4. Відродження національної педагогічної освіти у незалежній

Українській державі.

5. Вища педагогічна освіта в США.

6. Система вищої педагогічної освіти у західноєвропейських кра-

їнах (Франція, Англія, Німеччина).

7. Система вищої педагогічної освіти в Японії, Китаї, Південній

Кореї.

Основні поняття теми: братська школа, колегіум, гімназія, уні-

верситет, класичний університет, академія, інститут, інститут соціаль

ного виховання, національна школа, національна система навчання і

виховання, коледж, багатопрофільний університет, дослідницький уні-

верситет, класичний університет, велика школа, громадянський уні-

верситет, університетський центр, академія.

Обрані методи: лекція - прес-конференція.

Обладнання: схеми, діафільми.

Рекомендована література:

1. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо забез-

печення розвитку освіти в Україні” //Освіта

. – 2001. - №75-58.

2. Абашкіна Н.В. Принципи розвитку професійної освіти в Ні-

меччині. — Київ: Вища школа, 1998.

3. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія, теорія.

– Київ: Либідь, 1998. - С.8-286.

4. Беспалько В.П. Проблемы образовательных стандартов в

США и России: Педагогика. —1995. — N 1.

5. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посіб-

ник / За ред

. В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я.

Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубенко, І.І. Бабан. – Тернопіль: На-

вчальна книга. – Богдан, 2004. – 384с.

6. Джуринский А.Н. Сравнительная педагогика: Учеб. пособие

для студентов средних и высших учебных заведений. — М.: Издат.

центр ”Академия”, 1998.

7. Зязюн І.А. Реформи освіти

в Японії //Рідна школа. —1993. —

N 8.

8. Концептуальні засади демократизації та реформування осві-

ти в Україні. – Київ, 1997. – С.5-22, 78-89.

9. Курляк І. Класична освіта на західноукраїнських землях (ХІХ–

перша половина ХХ ст.) - Тернопіль, 2000. – С.203-231.

10. Левківський К.М. Вища школа України на порозі радикальних

змін: Проблеми освіти: Науково–метод. зб. - №10. - Київ, 1997.

11. Луговий В.

Педагогічна освіта в Україні. – Київ, 1994.

286

12. Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія,

досвід, уроки (1917-1985). – К: Либідь, 1992.

13. Михайличенко О.В. , Репетюк Н.С. Система освіти у сучасній

Японії. Київ: Держ. унів. лінгвіст. ін-т, 1997.

14. Михайличенко О.В., Шрестха О.О. Система освіти у сучасному

Китаї. Київ: Держ. лінгвіст. універс-тет: Схід – Захід, 1996.

15.

Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у західній

Європі: спільність і розбіжність. — К., 1997.

16. Українська загальна енциклопедія у 3-х томах /Заг. ред. Івана

Раковського. – Львів-Станіслав-Коломия, 1930.

17. Хижняк З.І. Києво-Могилянська Академія. - Київ, 1981. – С.28-

53, 56-150.

18. Чижевський Дмитро. Нариси з історії філософії на Україні. -

Мюнхен, 1983.

Історія освіти в Україні тісно пов

’язана з історією українського

народу. У розвитку української культури і освіти особливу роль відігра-

ли братства, відомі як організації релігійного характеру. Історія їх дав-

ня. Початок заснування братств деякі джерела пов’язують ще із ХІ

століттям, коли члени ремісничих гільдій та цехів почали

об’єднуватися з метою взаємодопомоги та згуртування

парафіян.

Ґрунт для утворення двох явищ – релігійної полеміки і національної

школи був створений напередодні та після унії 1596 року, коли виник

конфлікт між православ’ям та католицизмом. Народна школа, що пов-

стала й поширилась зусиллями релігійно-національних організацій –

братств, привела до організації вищої освіти з релігійним забарвлен-

ням. (Д. Чижевський)

Першим вищим навчальним закладом в Україні вважають Ост-

розьку академію. Князь Острозький одним із перших “завів у своєму

місті Острозьку вищу школу”. Людина з державницькими устремління-

ми, князь К.К.Острозький, за словами Івана Огієнка, виробив і почав

провадити в життя план поширення освіти в Україні. Він сприяв ство-

ренню

церковних братств у містах України, організації при них шкіл, а

то й друкарень. В Острозі він заснував Острозьку академію. Дата за-

снування у різних джерелах різна (1576, 1580, 1578).

Насьогодні найбільш аргументованою є точка зору Ігоря Мацька,

який встановив, що Острозька академія була заснована наприкінці

1576 року, і стала невдовзі першою у східних слов’

ян школою вищого

типу.

Чижевський Д.М. Філософія України (спроба бібліографії). – Прага, 1926. – С.38.

287

Є всі підстави вважати Острозьку академію таким навчальним за-

кладом, де готували не тільки вчених–богословів, а й, насамперед, це

була навчальна установа вищого типу. Питання про тип школи тривалий

час залишалося дискусійним. Чи була Острозька академія вищим навча-

льним закладом? “Вища школа”, “вища освіта” – історично зумовлені по-

няття, їх

треба розглядати з урахуванням історичного часу (йдеться про

останню чверть ХVІ століття).

Для того, щоб встановити тип школи, треба виходити з таких по-

зицій: мета цього закладу, його устрій чи організація, склад викладачів,

коло навчальних дисциплін, рівень їх викладання, рівень освіти, приче-

тність викладачів до науково-дослідної роботи, оцінка роботи

закладу

громадськістю. За цими показниками Острозька академія була вищою

школою.

Перший ректор Острозької академії – Герасим Смотрицький,

який разом з іншими вченими здійснив переклад Біблії, (син Герасима

– Мелентій був автором знаменитої граматики старослов’янської мо-

ви(1618р.). Василь Суразький – відомий вчений, понад 10 років очолю-

вав Острозьку друкарню. Дем’ян Наливайко – рідний

брат Северина

Наливайка, відомого керівника повстання в Україні проти поляків - за-

хоплений і страчений в Варшаві. Дем’ян Наливайко – високоосвічена

людина, придворний священик, настоятель церкви святого Миколая,

автор антиуніатських церковних творів, зокрема “Проповіді про Івана

Златоуста”.

Характерною особливістю педагогічних творів (лекцій, навчаль-

них посібників) були паралельні тексти, написані старослов’янською

близькою до розмовної тодішньої української мовою. В Академії пра-

цював колектив перекладачів, науково-літературний гурток, були підіб-

рані видавці, підготовлені необхідні приміщення, тобто в технічному і

кадровому відношенні налагоджено видавничий процес.

Серед острозьких стародруків особливий успіх мали “Буквар”, ви-

даний у 1578році, на основі Львівського Букваря 1574 року, “Новий запо-

віт

” із “Псалтирем”, “Книжка собрание вещей нужнейших” (1580), “Хро-

нологія Андрія“, “Листівка” церковнослов’янською, староєврейською і

українською мовами у вигляді віршованого пояснення назв місяців року

(1581), “Біблія” (1588). Після унії 1596р. в Острозі знову активізувалася

видавнича діяльність, опублікували “Буквар”, “Часослов”, “Псалтир”.

Академія, завдяки відповідній організації, була пов’язана із культурними

закладами країн Півдня Європи

і Близького Сходу. Академія проіснува-

ла 60 років. Після смерті князя К.Острозького (1608р.) розпочався зане-

пад Академії. Під тиском польсько-католицьких сил Острозька академія

в 1636р. припинила своє існування.

288

Другим вищим навчальним закладом була Києво-Могилянська

академія (1615-1817). Київська академія як вища школа формувалася

упродовж кількох десятиліть.

У 1632 році київська громада домоглася об’єднання Лаврської та

Братської шкіл. Новий навчальний заклад, що дістав назву Києво–

Могилянської колегії, невдовзі став справжнім університетом, який

виховав сотні представників української інтелігенції за зразком західної

культури.

Опікуном–проректором новоствореного закладу стає Петро Мо-

гила (1596-1647) - син молдавського господаря, на якого чекав мол-

давський трон. Він навчався в Сорбонні, у Парижі разом з французь-

ким філософом Рене Декартом. Петро Могила порвав зі світським жит-

тям і постригся у ченці Києво-Печерської Лаври. Всі кошти і знання він

віддав

на справи освіти в Україні. Під протекторатом П. Могили, не-

зважаючи на всі перешкоди, Києво-Могилянська Академія стає відо-

мим в Європі центром освіти, науки і культури. За обсягом і змістом

навчальних предметів вона відповідала вимогам Європейської вищої

школи.

На початку ХVІІІ ст. у Київський академії навчались понад дві

ти-

сячі студентів, у тому числі із зарубіжних країн.

Київська академія була справді демократичним і водночас еліт-

ним вищим навчальним закладом. Тут вчилися представники різних

народів і різних станів. Серед вихованців академії були видатні вчені,

письменники, композитори, державні і релігійні діячі, просто освічені

люди. Шість гетьманів України здобули освіту в Києво

-Могилянській

колегії–академії: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло

Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький. Петро Конашевич-

Сагайдачний (1614-1622) був її засновником і водночас навчався в ній.

Випускниками академії стали: Григорій Сковорода, Дмитро Туптало,

Олександр Безбородько, Петро Гулак-Артемовський, Максим Березов-

ський, Пилип Козацький, Дмитро Бортнянський, Йов Борецький – пер-

ший ректор

Київської братської школи, Митрополит Київський.

Дослідники засвідчують, що з початку ХVІІІ ст. латинська мова по-

ступово витіснялася в школах українською. Такі відомі професори Ака-

демії, як Касіян Сакович, Петро Могила, Сильвестр Косов, Лазар Бара-

нович, Іоаникій Галятовський, Дмитро Туптало, Інокентій Гізель, Феофан

Прокопович, Стефан Яворський, Симеон Полоцький та ін., у

своїх літе-

ратурно-публіцистичних творах, промовах поряд із латинською широко

користувалися українською і польською мовами. Слід також пам’ятати,

що переважна більшість студентів і професорів Києво-Могилянської

289

академії були українцями і щоденною мовою їх була розмовна українсь-

ка мова.

Навчання “спудеїв” Києво-Могилянської академії організовува-

лось на демократичних засадах. Новоприбулих приймали протягом

всього навчального року з 1 вересня до перших чисел квітня. Вікових

обмежень для зарахування не було (з 11 до 24 років). Термін навчання

становив 12 років. Навчальний рік розбивався

на три семестри, кожний

семестр закінчувався екзаменами. Тричі – протягом року встановлю-

валися короткі перепочинки–рекреації. Частина студентів (2/3) екзамен

не складала. В кінці кожного семестру вони писали, так звані, великі

дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів. Вчився кожен

стільки, скільки бажав. Після закінчення повного навчального курсу чи

будь-якого старшого

класу студент отримував атестат за підписом

ректора чи префекта, завірених печаткою Академії. До послуг студен-

тів була лікарня, бурса, книжна лавка.

З 1701р. Київська колегія отримала офіційний статус Академії. З

1710 року ректором Академії став Феофан Прокопович – випускник Київ-

ської Академії, професор риторики. Києво-Могилянська Академія проісну-

вала з 1632-1817рік. На

зорі становлення Російської Академії з двадцяти

академіків – тринадцять були українцями, випускниками Києво-

Могилянської академії.

У XVII-XVIII століттях розвиток вищої школи в Україні гальмувався,

головним чином, двома чинниками, а саме: розвиток вищої школи в тій

частині, що входила до складу Росії, відбувався в жорстких умовах аб-

солютної русифікації, а в регіонах, що

входили до складу Польщі, Авст-

ро-Угорщини та Румунії, здійснювалися відповідно полонізація, оніме-

чення та румунізація населення.

Визначальну роль у розвитку освіти на західноукраїнських зем-

лях відіграв Львівський університет, хоча цей навчальний заклад був

заснований (1661р.) з метою посилення полонізації українського насе-

лення.

Львівський університет – найдавніший з класичних університетів

України. Час

його заснування різні джерела подають по-різному. Існує

думка, що час заснування відноситься до 1661р. За іншою точкою зо-

ру, Львівський університет остаточно засновано цісарським декретом

від 21 жовтня 1784р. Його структуру в 1661р. складали чотири факуль-

тети: теологічний, юридичний, медичний, філософський, а також повна

гімназія. Університет наділявся такими ж правами,

як і інші університе-

ти Австрійської держави. Спеціальним декретом 1787р. при універси-

теті було засновано Руський інститут (Студіум Руштенум), в якому

окремі навчальні предмети (богослов’я та філософії) викладалися

290

українською мовою. Руський інститут призначався для підготовки

освічених священиків з числа молодих людей, що не володіли латин-

ською мовою.

Історична доля Львівського університету склалася так, що ви-

кладання в ньому велося спочатку латинською, а згодом, понад 80

років, німецькою мовою. Українські впливи, на той час, в університеті

були малопомітними. У липні 1871

р. цісарським розпорядженням було

скасовано всі обмеження щодо викладання українською та польською

мовами. Проте реально склалося так, що університет швидко полоні-

зовувався. Уже з 1879р. тут введено польську мову для внутрішнього

управління, а габілітації (іспити, що дають право викладати в універ-

ситеті) українців, які висували свої кандидатури на доцентуру, склада-

лися

з великими труднощами. Все ж у 1894р. в університеті було ство-

рено кафедру історії, а в 1900р. – другу кафедру української літерату-

ри. В 1914р. в університеті діяло вісім українських кафедр (з 80-ти) і

чотири доцентури.

Визначну роль у розвитку української науки відіграло наукове то-

вариство ім. Т.Шевченка (НТШ), яке

очолював М.Грушевський. Публі-

кації ж Львівського університету виходили польською мовою. До пер-

шої світової війни Львівський університет мав чотири факультети: бо-

гословський, філософський (у 20-х роках перетворений на гуманітар-

ний і математико-природничий), правовий і медичний. З кінця ХІХ сто-

ліття розпочалася боротьба за створення самостійного окремого укра-

їнського університету

В університеті викладали видатні історики Іван Крип’якевич, Степан

Томашевський, Михайло Грушевський – славетний професор української

історії, який очолював наукове товариство ім. Т. Шевченка.

Харківський університет – перший на території України, що вхо-

див до складу Російської імперії – був заснований наприкінці січня

1805р. Відносно ліберальна політика, здійснювана в цей час російсь-

ким

урядом, сприяла відродженню української культури і освіти. Уні-

верситет засновано з ініціативи відомого вченого-винахідника, освіт-

нього і громадського діяча, українця за походженням – Василя Каразі-

на. Його підтримувала громадськість Харківщини і Полтавщини.

В.Каразін був рішучим противником кріпацтва, людиною широких пог-

лядів. У новоствореному навчальному закладі працювали Олександр

Потебня, Дмитро

Багалій, Микола Сумцов, Дмитро Яворницький. Вони

своєю працею сприяли розвиткові науки і техніки, мови і літератури,

піднесенню української культури. З діяльністю університету пов’язана

діяльність Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки-Основ’яненки,

вихованцем Харківського університету був Микола Костомаров.