Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія і практика (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Страховий ринок

ЛІТЕРАТУРА

1. Про страхування: Закон України №2745-111 від 4 жовтня 2001 року//

Україна-Business. — 2001. — №44. — С7—12.

2. Державна програма розвитку страхового ринку України на період

до 2005 року та на перспективу до 2010 року // Україна-Business. —

2000. — №20. —С.2—5.

3. Барнатій Т. Проблеми розвитку страхового ринку України // Бан-

ківська справа. — 2000. — №5. — С.21—25.

4. Самойловський А. Пропозиції щодо вдосконалення страхового

ринку України//Фінанси України. — 2000. — №11. — С106—113.

5. Субачов 1.1., Олійник В.Я., Терещенко Т.Є., Заволока П.О. Розви-

ток страхового ринку в Україні як фактор фінансової стабілізації еконо-

міки // Фінанси України. — №5. — 2001. — С.130—133.

6. Внукова Н., Прудкий А. Оценка эффективности страхового пред-

принимательства в Украине // Финансовые услуги. — 2000 г. — № 7—9. —

С. 32—34

7. Мних М. Проблемы и направления усовершенствования госу-

дарственной политики в области страхования // Экономика, финансы,

право. — 2000 г. — №8. — С. 27—30

8. Крутик А.Б., Никитина ТВ. Организация страхового дела. Учеб-

ное пособие. — СПб., 1999.

9. Заруба О. Д. Страхова справа: Підручник. — К.: Товариство «Зна-

ние», КОО, 1998.— 321с.

10.Страховое дело: Учебник/ Под ред. проф. Рейтмана Л. И. — М.:

Российское страховое товарищество «РоСТо», 1992. — 528 с.

11. Шахов

В. В. Введение в страхование: Учеб. пособие. — М.: Фи-

нансы и статистика, 1999. — 288с.

12. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. — М.: Страховой

полис, ЮНИТИ, 1997 — 311с.

ІЗ.Ворламов Д.И. Принцип «наивысшего доверия» в страховом пра-

ве Англии // Страховое дело. — 2001. — №8

И.Жилкіна НС. Порівняльна характеристика сучасного страхового

ринку Франції та України // Фінанси України. — 2000. — №10

15.Цриндецький І.Н Світові страхові ринки: тенденції прискорення

розвитку. // Інформаційний бюлетень Міністерства Статистики Украї-

ни. — 1999. — №9—10.

16.Кузнецова Н.П. Страховые корпорации в Норвегии // Вестник

СПбГУ. — 1993.—Сер.5. — Выпуск 2. —С. 17—23.

17. Внукова Н. Страховщиков накормят закрома фондов страховых

гарантий//Бизнес. — 1998. — №51(310). — С.24.

82 Страхування

18. Зуева А. // Бизнес. — 1999. — №6(317). — С.16.; —1998. — №№ 8,

13, 18,31,39,42,50,52.

19. Рейтинг Укрстрахнадзора. Первые 50 страховщиков// Бизнес. —

1998. — №18(277). — С. 30—31.

20.Редька Н. Бизнес особого риска//Капитал. — 1998. — №7—8.—

с.72—76.

21. Романенко К. Береги свое// Бизнес. — 1998. — №18(277). — с.31.

22.Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування: Навч. посібник. — К.:

МАУП, 1998. — 424 с. — Бібліогр.: с.412—415. — Рос.

23.Бридун Є.В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. —

109 с.

24.Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисцип-

ліни; За ред. Т.М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.

25.Страхування / За заг. ред. О.О. Гаманкової. — К.: КНЕУ, 2000. —

118 с.

26.Таркуцяк А.О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Вид-во Свр. ун-ту

фінансів, інф. систем, менедж. І бізнесу, 1999. — 114 с.

27.Петрова К.Я. Економічні основи страхового ринку. — X.: Ун-т

внутр. справ, 1999. — 100 с.

28.Теребус О.М. Страхові послуги: Навч.-мет. матеріали для студ. —

Тернопіль: ТАНГ, 2002. — 167 с.

29.Цуканова В.Я. Страховое дело: Конспект лекций. — X.: ХГЭУ,

2002.— 98 с.

30.Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страхуван-

ня. — Суми: Довкілля, 2001. — 194 с.

31. Горбач Л.М. Страхова справа. —Луцьк: Вежа, 2001. — 182 с

32.Плиса В.Й. Страхування: Довідник. —Львів: ЛНУ ім. І. Франка,

2001 —196 с.

33.Страхование в Украине/А.Н. Залетов; Под ред. О.А. Слюсарен-

ко. — К.: BeeZone, Логос, 2002. — 450 с.

34.Калашніков О.М. Страхування. — X.: ХНАУ, 2002. — 61 с.

35. Основы страховой деятельности: Учебн. для вузов; Отв. ред. Т.А.

Федорова. — М.: БЕК, 2002. — 749 с.

36.Страхування: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц. —Львів:

ЛКА, 2002.— 146 с.

Питання

1. Визначити особливості формування національного страхового ринку.

2. Система формування страхового ринку.

3. Вплив зовнішнього середовища на стан розвитку страхування.

4. Принцип розвитку національного страхового ринку.

Страховий ринок 83

5. Роль та місце іноземного страховика на українському страховому ринку.

6. Основні Положення Програми розвитку страхового ринку України до

2010 року.

7. Мета та законодавче регулювання фондів страхових гарантій.

8. Страхові посередники на страховому ринку.

9. Перспективи розвитку страхового ринку України.

10. Склад страхових послуг, які пропонують страховики в Україні.

11. Порівняйте

страховий ринок Франції та Великобританії.

12. В чому різниця функціонування страхового ринку України та Німеччини.

13. Особливості регулювання страхового ринку США.

14. Характеристика окремих видів страхування в США.

РОЗДІЛ 5

Страхова організація

5.1. Страхові компанії як частина економічної системи

Діяльність будь-якої страхової компанії як історично визначеної

організаційної форми страхового фонду завжди перебуває в тісній за-

лежності від економічного середовища, у межах якого здійснюють свою

діяльність страховики. Сукупність страхових компаній, що функціону-

ють у даному економічному середовищі, і фінансово-економічних відно-

син між ними утворюють страхову систему

В економіці ринкового типу основною задачею страхової системи

є надання комплексу страхових і консультаційних послуг, що забезпечу-

ють певні гарантії підприємствам і компаніям у безперервності виробни-

чого або торгового циклу; індивідуальним клієнтам — надійне страхове

обслуговування, досягнення довгострокових індивідуальних цілей.

Серед проблем, з якими стикаються страхові компанії індустріально

розвинених країн, можна відзначити такі:

— інтернаціоналізація страхового бізнесу;

— поява великих страхових груп;

— інвестиції в цінні папери;

— зростання запитів із боку клієнтури;

— різкі коливання політичної ситуації в багатьох країнах;

— незбалансовані вікові структури персоналу;

— поява нових інформаційних технологій;

— забезпечення особистої безпеки страхових працівників.

Страхові компанії, що мають закордонні відділення або дочірні ком-

панії, особливо чутливі до змін у міжнародній політиці. Великий вплив

на них мають зміни в соціальній сфері, тісно взаємозалежні від запитів

клієнтів до персоналу. Об'єктивно високі критерії рівня життя населення

Страхова організація 85

в індустріально розвинених країнах дають можливість клієнтам стра-

хових компаній вимагати високі стандарти в обслуговуванні. Вони все

менше схильні беззастережно приймати те, що їм пропонують. Стра-

хові компанії систематично повинні проводити вивчення ринку щоб їх

послуги відповідали запитам клієнтів. З іншого боку, зростає участь служ-

бовців страхових компаній в управлінні та розподілі прибутку, яка зму-

шує дивитися на персонал інакше.

Нові інформаційні технології, взяті на озброєння провідними стра-

ховими компаніями Заходу, докорінно змінили стереотип масової свідо-

мості щодо рутинної роботи з «паперами» в офісі страховика. Комп'ю-

теризація збирання й опрацювання страхової інформації різко

підвищила продуктивність праці, оперативність у прийнятті рішень.

Виявилося, що більша частина роботи може виконуватися меншою

кількістю персоналу. Проте, щоб підтримувати технологічні електронні

системи в робочому стані, страховим компаніям потрібно наймати на

роботу програмістів, інженерів з комп'ютерів та ін. Усе активніше залу-

чаються тимчасові робітники і консультанти, що допомагають справи-

тися з піковими ситуаціями.

Нові інформаційні технології, що полегшують доступ до інформації,

сприяли впровадженню в страхове обслуговування кредитних карток.

Посилюється конкуренція між страховими компаніями і банками. Ди-

версифікації банківського обслуговування активно впроваджуються в

страховий бізнес (особливо в страхування життя, яке приносить бан-

кам великий прибуток і пов'язане з невеликим ризиком).

В останні десятиліття в банківській практиці одержав досить широ-

ке поширення термін «банкассюранс» (bankassurance), дослівно пе-

рекладений як «банківське страхування» або «страхування, проведене

банками». Уперше банки стали проводити страхові операції у Франції,

але потім ці операції впровадили банки Великобританії та інших країн.

Багато банків прагнуть до придбання уже функціонуючих страхових

компаній. Такий союз є вигідним як для банків, що одержують стабіль-

но прибуткові страхові компанії, так і для останніх, котрим дається мож-

ливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень

на території всієї країни та за кордоном.

Однією з форм упровадження банків у страхову справу є створен-

ня страхових трестів. Це довірчі операції банків, що здійснюються

за домовленістю з клієнтом. Страховий траст виникає, якщо клієнт

призначає банк довіреною особою за страховим полісом (особисте

страхування) і доручає йому виплачувати страхову суму дружині, що

втратила чоловіка, у випадку своєї смерті і передати суму полісу дітям

після смерті іншої людини.

86 Страхування

Сучасний рівень розвитку страхового ринку в індустріально розви-

нутих країнах Заходу характеризується посиленням тенденцій до мо-

нополізації в страховій справі і концентрації капіталу. У зв'язку з цим

можна виділити чотири організаційні форми прояву цієї тенденції.

Горизонтальна інтеграція — це зосередження у діяльності неве-

ликого числа значних страхових компаній усе більшого обсягу страхо-

вих премій і страхових послуг.

Вертикальна інтеграція — проникнення страхових компаній в інші

сфери, тісно пов'язані зі страховою справою (банківська, біржова

діяльність, фондовий ринок).

Створення міжнаціональних страхових компаній.

Диверсифікація — розширення зв'язків страховика із різноманітни-

ми підприємствами інших галузей. У цьому виражається прагнення

середніх і дрібних страхових товариств вижити в умовах гострої конку-

рентної боротьби і одержати більш стійкі прибутки від спільної діяль-

ності для покриття витрат, які зростають.

Для ринку страхування індустріально розвинутих країн притаманні

такі основні типи диверсифікації:

— страхові компанії стають частиною фінансово-промислового холдінгу;

— страхові компанії починають володіти підприємствами матері-

ального виробництва;

— страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кре-

дитній сфері.

Страхові компанії складають основу інституціональної структу-

ри страхового ринку.

За характером виконуваних операцій страхові компанії по-

діляються на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), уні-

версальні і перестрахувальні. У ряді закордонних країн діяльність

універсальних страхових компаній заборонена законом. В Україні стра-

хові компанії поділяються на такі, що займаються страхуванням життя,

і такі, що надають страхові послуги інші, ніж страхування життя.

За зоною обслуговування: поділяються на місцеві, регіональні,

національні і міжнародні (транснаціональні), а за розміром статутно-

го капіталу й обсягу надходження страхових платежів, а також за інши-

ми техніко-економічним показниками, що визначають їхнє місце на

страховому ринку, на великі, середні і дрібні.

Акціонерне страхове товариство — форма організації страхового

фонду на основі централізації коштів за допомогою продажу акцій.

Набула поширення в країнах із розвинутою ринковою економікою. Пер-

ше Російське страхове товариство від вогню було створено в акціо-

нерній формі в Росії у 1827 році.

Страхова організація 87

Існують закриті акціонерні страхові товариства, акції яких поширю-

ються серед їх засновників, і відкриті акціонерні страхові товариства,

акції яких вільно обертаються на ринку. Співвласником об'єднаного

майна відкритого акціонерного товариства формально може стати той,

хто купив хоча б одну акцію. Проте, для того щоб мати реальну владу

в управлінні та розпорядженні майном акціонерного страхового това-

риства, необхідно мати значну кількість акцій (найбільша частка, що

теоретично перевищує 50%, хоча практично може бути набагато мен-

ше, утворить так званий контрольний пакет). На загальних зборах ак-

ціонерів кожний власник має кількість голосів, пропорційних сумі

наявних у нього акцій, що дають право голосу.

Акціонерне страхове товариство — юридична особа, що має свій

статут, у якому визначені мета товариства, розмір капіталу, порядок

управління. Вищим органом управління акціонерного страхового това-

риства є загальні збори акціонерів. Збори скликаються, як правило,

один раз на рік, а поточними справами керує правління або рада ди-

ректорів. Перевірку оперативно-фінансової діяльності акціонерного то-

вариства здійснює обрана ревізійна комісія. Результати роботи ревізійної

комісії доповідаються на загальному засіданні акціонерів. До винятко-

вої компетенції загального засідання належать визначення стратегічних

напрямків роботи страхового товариства, затвердження документів, що

регламентують його діяльність, і внесення в них змін, обрання правління

і наглядової ради, які представляють власників і контролюють діяльність

страхового товариства в період між засіданнями, а також приймають у

разі потреби рішення про ліквідацію страхового товариства.

Виконавчим органом страхової компанії є дирекція, що здійснює

керівництво діяльністю та представляє страховика при укладанні

договорів і угод з іншими юридичними та фізичними особами. Компе-

тенція Дирекції визначається загальним засіданням і закріплюється в

статуті страхового товариства.

Статутний капітал акціонерного страхового товариства формуєть-

ся за допомогою акції.

Акціонерне страхове товариство може включати, крім головної ком-

панії, різноманітні за рівнем самостійності та операцій підрозділи. У краї-

нах з ринковою економікою філії страхового товариства можуть бути

юридичними особами, а представництва, агентства і відділення такої

самостійності не мають.

Представництво страхової компанії займається, як правило, зби-

ранням інформації, рекламою, представницькими функціями, пошуком

клієнтів в інтересах страховика в даному регіоні або іншій країні, але

не веде страхову діяльність.

88 Страхування

Агентству страхової компанії дозволено виконувати усі функції

представництва і визначені страхові операції: укладання й обслугову-

вання договорів страхування.

Філія (відділення) страхової компанії є відокремлен-им підрозділом

страховика. Вона здійснює свою діяльність на підставі положення,

затвердженого президентом компанії, керується законодавством, нор-

мативними актами, статутом компанії, а також рішеннями загального

засідання акціонерів, ради директорів, виконавчої дирекції та пре-

зидента компанії. Результати роботи філії (відділення) відображають-

ся в консолідованому балансі страхової компанії.

Процес подальшого поглиблення спеціалізації серед страховиків

сприяв утворенню перестрахувальних компаній, що здійснюють пе-

рестрахування найбільш значних і небезпечних страхових ризиків.

Статтею 14 Закону України «Про страхування» встановлено, що гро-

мадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових

інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування (ТВС),

які можна розглядати як форму організації страхового фонду на основі

накопичення коштів за допомогою пайової участі його членів. Учасник

цього товариства одночасно виступає як страховик і як страхувальник.

Можливості для створення таких товариств прийнятні для об'єднань

середніх та великих власників (домогосподарств, власників магазинів

та ін.). Страхувальник стає членом товариства взаємного страхуван-

ня, бере участь у розподілі прибутку і збитків за результатами його діяль-

ності. Страхувальникам —членам ТВС належать всі активи компанії.

Вищим органом ТВС є загальні збори його членів. Вони обирають

правління для оперативного керівництва страховою справою і реві-

зійну комісію, що перевіряє роботу правління і доповідає про резуль-

тати перевірки загальним зборам пайовиків ТВС.

При перевищенні зібраної страхової премії над сумою виплат стра-

хового відшкодування, а також при вирахуванні витрат на ведення

справи і відрахування до резервних фондів ТВС, різниця переви-

щення доходів над витратами може бути розподілена між учасника-

ми ТВС пропорційно внесеному пайові.

При укладанні договору страхування в ТВС страхувальник вносить

авансовий платіж (страхову премію), який потім підлягає зміні, розмір

якої не є встановленим. Щоб усунути цю непевність, деякі ТВС обмежу-

ють відповідальність своїх членів певною нормою авансового внеску.

Діяльність ТВС містить елементи, властиві акціонерній формі

страхування. Наприклад, наявність тимчасового пайового капіталу,

що поступово забезпечується за рахунок накопичення в ТВС коштів

від проведених операцій.

Страхова організація

Особисте страхування є переважною сферою діяльності ТВС в роз-

винутих країнах. Така відома компанія як «Prudential Insurance

Company of America» — є найбільшою в США в галузі взаємного стра-

хування. Кошти, одержані від перевищення прибутків над витратами

йдуть в першу чергу на поповнення резервних фондів. Роль і значення

ТВС, що діють на страховому ринку, постійно зростають.

Наприклад, у США ТВС становить 6% від загальної кількості страхо-

виків, що спеціалізуються на операціях особистого страхування (усьо-

го майже 200), проте на їх частку припадають більше 40% продажів

полісів особистого страхування. В Японії товариства взаємного стра-

хування є переважною формою організації особистого страхування.

Діяльність ТВС звичайно підпорядкована тим же правовим нормам,

що й страховиків. У деяких країнах видано спеціальні закони про діяльність

ТВС, де встановлені вимоги до фінансових показників діяльності това-

риств та обсягу мінімальних резервних фондів, порядку їх реєстрації та ін.

Методично і юридично існує інший підхід до організації діяльності цих

товариств, тому в багатьох країнах ТВС ставляться до числа так званих

неприбуткових (некомерційних) організацій, що дозволяє їх використо-

вувати підприємницькими структурами для мінімізації податків.

Державна страхова компанія — правова форма організації стра-

хового фонду, єдиним власником якого є держава. Організація дер-

жавних страхових компаній здійснюється шляхом їх заснування з боку

держави або націоналізації акціонерних страхових компаній.

Приватні страхові компанії належать одному власнику або його

сім'ї. Унікальною формою об'єднання приватних страховиків служить

англійська корпорація «Ллойд» (Lloyd's and Lloyd's of London).

Кептив (captive) — акціонерна страхова компанія, що обслуговує

цілком або переважно корпоративні страхові інтереси засновників,

а також суб'єктів, що самостійно господарюють, які входять до структу-

ри багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових

груп. Кептив може бути дочірньою страховою компанією. Переваги

організації кептиву полягають у великій потенційній ємності великого

сегмента страхового ринку, що обслуговується корпоративним стра-

ховиком. Проникнення конкуруючих страхових компаній у даний сег-

мент страхового ринку з метою притягнення нового бізнесу майже не-

можливо. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з банками,

пенсійними й інвестиційним фондами, іншими фінансово-кредитними

інститутами, що функціонують у системі багатопрофільних концернів

або фінансово-промислових груп. Ці структури звичайно виступають

засновниками кептиву. Через систему участі (обмін акцій) відбуваєть-

ся взаємне проникнення і формується взаємний вплив на проведену

90 Страхування

фінансову політику, тактику і ділову стратегію між кептивом та іншими

фінансовими і банківськими структурами.

У Російській Федерації як приклад організації кептиву можна навес-

ти страхову компанію «Лукойл», що функціонує в системі нафтової ком-

панії «Лукойл».

5.2. Організаційна структура страхової компанії

Формування організаційної структури страхової компанії здійснюєть-

ся на основі таких принципів:

— централізації (децентралізації);

— географії (території);

— функціональної побудови;

— спрямованості послуг;

— спеціалізації за групами клієнтів.

Принцип централізації (децентралізації) визначає структуру компанії,

виходячи із розмежування відповідальності між рівнями управління. Цей

принцип тісно пов'язаний з географічним принципом побудови страхо-

вої компанії. Це означає, що багато компаній мають декілька регіональ-

них управлінь, які контролюють роботу філій, відділень на їх території.

Принцип функціональної побудови припускає формування підрозділів

страхової компанії за напрямками діяльності: андеррайтинг, постачан-

ня, збут, фінансування, врегулювання збитків та ін. Іноді таку структуру

визначають як орієнтовану на конкретний страховий продукт

Збільшення ємності страхового ринку (ріст кількості потенційних

страхувальників) обумовлює зміни в організаційній структурі страхової

компанії.

З метою надання комплексного страхового захисту страхова ком-

панія у своїй організації враховує групи, які обслуговують клієнтів.

Організаційна структура такої страхової компанії відповідає сучас-

ним тенденціям і вимогам страхового ринку.

Структура компанії повинна будуватися таким чином, щоб забезпе-

чувати досягнення мети своєї діяльності з максимальною ефективністю.

Вищим органом управління страхової компанії є збори акціонерів

(якщо страхова компанія створена як акціонерне товариство). Ди-

ректори — керівники, обрані загальними зборами акціонерів, які ма-

ють закріплені статутом повноваження та можуть бути внутрішніми

(внутрішнє керівництво) і зовнішніми (радниками). Рада директорів

страхової компанії утворює правління.

Голова правління обирається загальними зборами акціонерів стра-

хової компанії, може одночасно займати посаду головного виконавчого