Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія і практика (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Страхові ризики та їх оцінка

32 Страхування

3.2.4. Тарифна політика страхових компаній

Тарифна політика — цілеспрямована діяльність страховика щодо

встановлення, диференціації та зміни страхових тарифів в інтересах

ефективного розвитку страхування.

Принципи тарифної політики, або ціноутворення:

1. Еквівалентність страхового захисту забезпечується за рахунок

правильного розрахунку основної частини нетто-ставки.

Нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності збитку

Цим забезпечується зворотність засобів страхового фонду за тарифний

34 Страхування

період тієї сукупності страхувальників, для якої розраховувався стра-

ховий тариф. Даний принцип відповідає перерозподільній сутності стра-

хування як замкнутій розкладці збитку.

2. Доступність страхових тарифів широкому колу страхувальників.

Чим більше коло застрахованих осіб і об'єктів охоплює страхування,

тим менша частка в розкладці збитку припадає на кожного, тим дешев-

ший страховий захист.

3. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого періоду.

Підвищення тарифних ставок необхідне тільки при неухильному

зростанні збитковості страхової суми з метою забезпечення беззбитко-

вого проведення страхування.

4. Розширення обсягу страхової відповідальності.

Даний принцип можливий лише при зниженні показників збитковості

страхової суми. Прикладом може служити страхування життя, коли воно

включає додатково страхування від нещасного випадку, зниження рівня

життя через інфляцію та ін.

Збитковість страхової суми — відношення сукупної величини стра-

хового відшкодування (СВ) до загальної страхової суми (СС) всіх за-

страхованих об'єктів.

(3.7)

де N — кількість договорів.

Збитковість є математичним виразом страхового ризику як ймовір-

ності збитку, що складає основу тарифних ставок.

5. Забезпечення самооплатності та рентабельності страхових операцій.

Надходження страхових платежів повинно постійно покривати ви-

датки страховика і забезпечувати перевищення доходів над витратами

(прибуток).

ЛІТЕРАТУРА

1. Про страхування: Закон України // Урядовий кур'єр. — 2001. — №205.

С.5—16.

2. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ. нац.

торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с

3. Страхування: Навч.-метод, посіб. /За заг редО.О. Гаманкової. — К.:

КНЕУ, 2000.— 120 с.

4. Страхування: Підручник / Керівник авт. Колективу і наук. Ред.

С.С.Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 о

Страхові ризики та їх оцінка

5. Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування: Навч. посібник. — К.:

МАУП, 1998. — 424 с. — Бібліогр.: с 412 — 415. — Рос.

6. Бридун Є.В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. —109 с

7. Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисципл-

іни; За ред. Т.М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с

8. Таркуцяк А.О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Вид-во Євр. ун-ту

фінансів, інф. систем, менедж. І бізнесу, 1999. — 114 с

9. Петрова К.Я. Економічні основи страхового ринку. —X.: Ун-т внутр.

справ, 1999. — 100 с.

10. Теребус О.М. Страхові послуги: Навч.-мет. матеріали для студ. —

Тернопіль: ТАНГ, 2002. — 167 с

11. Цуканова В.Я. Страховое дело: Конспект лекций. — X.: ХГЭУ,

2002.— 98 с.

12. Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страху-

вання. — Суми: Довкілля, 2001. — 194 с.

13. Горбач Л.М. Страхова справа. — Луцьк: Вежа, 2001. — 182 с

14. Плиса В.Й. Страхування: Довідник. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка,

2001.

—196 с.

15. Страхование в Украине / А.Н. Залетов; Под ред. О.А. Слюса-

ренко. — К.: BeeZone, Логос, 2002. —450 с.

16. Калашніков О.М. Страхування. —X.: ХНАУ, 2002. —61 с.

17. Основы страховой деятельности: Учебн. для вузов; Отв. ред.

Т.А. Федорова. — М.: БЕК, 2002. — 749 с.

18. Страхування: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц. —Львів:

ЛКА, 2002. — 146 с.

Питання

1. Що є передумовою необхідності управління ризиками у страхуванні?

2. У чому полягає сутність ризик-менеджменту страхової компанії?

3. Яку роль відіграють ситуаційні плани у діяльності страховиків? '

4. Які існують методи управління ризиком?

5. Як відбувається добір ризиків страховою компанією?

6. Як впливає аналіз можливих збитків на прийняття рішень про страхування?

7. Критерії віднесення ризику до групи страхових.

8. Що таке тарифна ставка?

9. Що входить до складу страхового тарифу?

10. У чому полягає економічний зміст страхового тарифу?

11. Складові

навантаження страхового тарифу.

12. Яким є методичне забезпечення розрахунку тарифних ставок з ризико-

вих видів страхування?

13. У чому полягають особливості розрахунку страхових тарифів із страху-

вання життя?

14. Які принципи тарифної політики використовують страхові компанії?

РОЗДІЛ 4

Страховий ринок

4.1. Сутність страхового ринку

Страховий ринок — це система фінансово-економічних відносин,

де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються

попит і пропозиція на неї. Необхідність забезпечення безперервності

відтворювального процесу у випадку непередбачених несприятливих

обставин обумовлює розвиток страхового ринку.

Страховий ринок

захисту. Систему суб'єктів страхового ринку, які обслуговують процес

страхування, подано на рис. 4.1.

Обов'язковою умовою існування страхового ринку є наявність сус-

пільної потреби на страхові послуги і наявність страховиків, спромож-

них задовольнити ці потреби. Перехід вітчизняної економіки до ринку

істотно змінює роль і місце страховика в системі економічних відно-

шень. Страхові компанії перетворюються на повноправних суб'єктів гос-

подарського життя.

Страховий ринок,що функціонує, являє собою складну, інтегровану

систему, яка включає різноманітні структурні ланки.

4.1.1. Загальна структура страхового ринку

Базова ланка страхового ринку — страхове товариство, або стра-

хова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і викорис-

тання страхового фонду, формуються й з'являються інші економічні

відносини, особисті, групові, колективні інтереси.

Страхова компанія — історично визначена суспільна форма функ-

ціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює

укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страховій ком-

панії властива техніко-організаційна єдність. Економічна відокрем-

леність страхової компанії полягає в повній відокремленості її ресурсів,

їх самостійному повному обсягу. Економічно самостійні страхові ком-

панії будують свої відносини з іншими страховиками на основі пере-

страхування і співстрахування.

Ринкова економіка грунтується на свободі вибору громадян. Кожний

може вирішити сам, як йому вчинити: вільно витрачати свої прибутки, і

крім того, споживач має свободу укладання угод з іншими суб'єктами.

Все це враховує страховий ринок, пропонуючи широкий набір страхо-

вих послуг.

Вільна гра попиту та пропозиції в умовах ринкової економіки сти-

мулює появу таких страхових послуг, які необхідні потенційному стра-

хувальнику. Свобода ціноутворення, виражена в тарифних ставках

на страхові послуги, створює умови для конкуренції між страховиками.

Страховий ринок виконує регулюючу функцію за умови існування еко-

номічної конкуренції. Успіхи на страховому ринку значною мірою зале-

жать від страховика, що мотивує співробітників страхового товариства

до постійного пошуку нових потенційних клієнтів, удосконалення форм

і методів страхового обслуговування. Важливо, особливо на етапі ство-

рення страхового товариства, щоб страховик особисто керував усією

внутрішньою і зовнішньою діяльністю, закладаючи тим самим основи

корпоративної страхової культури.

Страхування

Рішення, що приймає андеррайтер, підписуючи страховий поліс, зас-

новано на очікуваннях, що підтверджуються суспільною практикою. В умо-

вах ринкової економіки страховик гостро відчуває свою залежність від того,

як він використовує наявні в його розпорядженні ресурси страхового

фонду. Він виступає в ролі підприємця, він є зацікавленою особою, оск-

ільки відповідає перед співвласниками (акціонерами) підприємства за

стан справ, що закріплено у відповідних законодавчих актах.

У широкому значенні страховий ринок є сукупністю економічних відно-

син із приводу купівлі-продажу страхового продукту. Ринок забезпечує

зв'язок між страховиком і страхувальником. Тут здійснюється суспільне

визнання страхової послуги. Базовими економічними законами функціо-

нування страхового ринку є закон вартості і закон попиту та пропозиції.

Страховий ринок формується в процесі становлення товарного гос-

подарства і є його невід'ємним та важливим елементом. Умовою ви-

никнення того чи іншого типу ринку є суспільний поділ праці та існу-

вання різноманітних власників — відокремлених товаровиробників.

Реальне співвідношення даних умов визначає ступінь розвитку рин-

кових відносин. Страховий ринок припускає самостійність суб'єктів, їх

рівноправне партнерство з приводу купівлі-продажу страхової послу-

ги, розвиток системи горизонтальних і вертикальних зв'язків.

Елементом державного регулювання страхової діяльності є запо-

бігання змови, угоди, а також дій страхових компаній щодо поділу ринку

з метою обмеження конкуренції, виключення або обмеження доступу

на ринок інших учасників. Вважається неприпустимим використання

засобів і методів недобросовісної конкуренції: штучного підвищення

або зниження тарифів, спроби ввести страхувальника в оману в ре-

зультаті необ'єктивного інформування про умови даного виду страху-

вання або своїх конкурентів.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інститу-

ціональному та територіальному аспектах.

В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, кор-

поративними, взаємними і державними страховими компаніями. У

територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) стра-

ховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові

ринки. Розвиток ринкових відносин знищує територіальні перепони на

шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні проце-

си, веде до включення національних страхових ринків у світовий. Прик-

ладом такої інтеграції може служити створення загальноєвропейського

страхового ринку країн — членів ЄЕС.

У залежності від масштабів попиту та пропозиції на страхові послу-

ги можна виділити внутрішній, зовнішній і міжнародний страхові ринки.

—-»--——

»••

—

"wi —ріпи-

•••ч

w ч і

ичт^щщ^идіду іЩЩ

Страховий ринок

Внутрішній страховий ринок— місцевий ринок, в якому є безпосе-

редній попит на страхові послуги та який тяжіє до задоволення конк-

ретними страховиками.

Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який перебуває за

межами внутрішнього ринку і тяжіє до суміжних страхових компаній як

у даному регіоні, так і за його межами.

Під світовим страховим ринком варто розуміти пропозицію і попит

на страхові послуги в масштабах світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринок: особистого страхування, май-

нового страхування, страхування відповідальності. У свою чергу кожний

із них можна розділити на відокремлені сегменти, наприклад, ринок стра-

хування від нещасних випадків, ринок страхування домашнього майна.

Учасниками страхового ринку виступають продавці, покупці і посе-

редники. Категорію продавців складають страхові і перестрахувальні

компанії. У ролі покупців виступають страхувальники — фізичні та юри-

дичні особи, що вирішили оформити договір страхування з тим або

іншим продавцем. Посередниками між продавцями і покупцями є стра-

хові агенти та страхові брокери, які своїми зусиллями сприяють укла-

данню договору страхування.

Страхова послуга — специфічний товар, запропонований на стра-

ховому ринку. Вона може бути надана фізичній або юридичній особі на

основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов'яз-

ковому страхуванні). Утих випадках, коли надання страхового захисту

необхідно з позицій суспільних інтересів, страхування носить обов'яз-

ковий характер. Акт купівлі-продажу страхової послуги оформляється

укладанням договору страхування, на підтвердження чого страхуваль-

нику видається страхове посвідчення (поліс). Перелік видів страхуван-

ня, яким може скористатися страхувальник, становить асортимент

страхового ринку.

У самому характері сучасних страхових послуг відбулися-істотні

зміни, викликані так званим технологічним вибухом, широким упровад-

женням електроніки й автоматики у страхову сферу.

На сьогодні у світовій практиці страхування посилилися дві тен-

денції: спеціалізація й універсалізація діяльності страховиків. Перша

безпосередньо пов'язана із суспільним поділом праці, який поглиб-,. .

люється: відповідний процес стає об'єктивно необхідним і в страховій

справі. В останні роки поряд із спеціалізацією страховиків посилюють-

ся тенденції до універсалізації їх діяльності. Страховики, які традицій-

но займалися тими або іншими видами страхування, пропонують

суміжні види діяльності (наприклад, купують біржові маклерські фірми,

підприємства роздрібної торгівлі, готелі та ін.).

Страхування

Нова роль страхових компаній полягає в тому, що вони все більше

виконують функції спеціалізованих кредитних інститутів — опосеред-

ковано займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарсь-

кої діяльності. Страхові компанії мають головні після банків позиції за

розмірами активів і за можливістю використання їх в якості позичково-

го капіталу. Характер ресурсів, які ними акумулюються, дозволяє вико-

ристовувати їх для довгострокових виробничих капіталовкладень через

ринок цінних паперів. Такі можливості банків, які спираються на по-

рівняно короткотермінові залучені засоби, обмежені, тому страхові ком-

панії повинні зайняти чільне положення на ринку капіталів. Одержання

коштів у вигляді страхових премій і прибутків від активних операцій, як

правило, набагато перевищує суму щорічних виплат власникам полісів.

Це дозволяє страховим компаніям із року в рік збільшувати інвестиції у

високоприбуткові довгострокові цінні папери з фіксованими термінами

погашення, головним чином, в облігації промислових корпорацій, дер-

жавні облігації і заставні під нерухомість.

Держава може прямо брати участь у ринкових відносинах як стра-

ховик через державні страхові організації і мати все більше зростаю-

чий вплив на функціонування страхового ринку різноманітними

правовими засобами. У розвинутих країнах Заходу страховий ринок є

об'єктом пильного державного регулювання. Аналогічно воно широко

використовується в практиці функціонування страхового ринку Росії.

Закордонний досвід свідчить, що страховому ринку властиві потужні

стимули саморозвитку: ініціатива і підприємливість, більш повне задо-

волення запитів страхувальників. Державне регулювання страхової

діяльності доповнює ринковий механізм страхування, посилюючи його

позитивні сторони. При цьому механізм державного регулювання стра-

хової діяльності перегукується з ринковим механізмом страхування.

4.1.2. Внутрішня система і зовнішнє оточення

страхового ринку

Страховий ринок становить складну багатофакторну динамічну

систему. Під системою варто розуміти групу регулярно взаємодіючих

і взаємно пов'язаних окремих складових частин, які утворюють єдине

ціле. Групою цих частин, що взаємодіють у ринковій системі страхових

послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страхо-

виків, засоби взаємодії з клієнтурою тощо. Це система взаємодії із нав-

колишнім середовищем за допомогою зовнішніх зв'язків, що характе-

ризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на

середовище. Слід зауважити, що виділення системи і середовища є

чисто умовним методологічним прийомом, що дозволяє більш точно