Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

431

— центральні галузеві, які обробляють і готують матеріали, ство-

рювані у межах галузі (праці конференцій та нарад, передовий досвід,

раціоналізація, проміжні результати НДР та ДКР);

— регіональні (республіканські та міжгалузеві територіальні) —

обробляють інформацію стосовно інформаційних потреб регіону.

У обов’язки державних органів входить забезпечення якісною і

оперативною науково-технічною інформацією з тим, щоб органи тех-

нічної підготовки виробництва через незнання не проводили розробки

того, що вже раніше було зроблено чи відкрите іншими.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Охарактеризуйте структуру процесу підготовки виробництва.

2. У чому полягає сутність науково-дослідної роботи?

3. Що таке техніко-технологічна база виробництва?

4. Які етапи включає технічна підготовка виробництва?

5. Які існують види наукових досліджень?

6. У чому полягає сутність дослідно-конструкторських робіт?

7. Які стадії охоплює конструкторська підготовка виробництва?

8. Охарактеризуйте основні види технологічної документації.

9. Визначте сутність понять стандартизація та уніфікація.

10. У чому полягає важливість патентування?

432

ОРГАНІЗАЦІЯ

ВИРОБНИЦТВА

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

19.1. Виробничий процес, його різновиди і структура.

19.2. Наукові принципи організації виробничого процесу.

19.3. Форма організації виробництва як характеристика просторово-

часової структури виробничого процесу.

19.4. Загальна характеристика методів організації виробництва.

19.5. Виробничий цикл, його характеристика та структура.

19.6. Типи виробництва, їхня техніко-економічні особливості.

19.7. Види руху деталей.

19.8. Потокове виробництво.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Виробництво

• Виробничий процес

• Стадії виробництва

• Організація виробництва

• Організація виробничого процесу

• Принципи організації виробничо-

го процесу

• Типи виробництва

• Форми організації виробництва

• Організація робочого місця

• Потокове виробництво

• Такт потокової лінії

• Темп виробництва

• Ритм потоку

19.1. ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО РІЗНОВИДИ І СТРУКТУРА

Виробничий процес — це сукупність взаємозалежних основних,

допоміжних і обслуговуючих процесів праці і знарядь праці з метою

створення споживчих вартостей — корисних предметів праці, необ-

хідних для виробничого або особистого споживання. У процесі вироб-

ництва робітники впливають на предмети праці за допомогою знарядь

праці і створюють нові готові продукти, наприклад, верстати, автомо-

білі, товари народного споживання і т. д. Предмети і знаряддя праці,

будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві знахо-

дяться у визначеному взаємозв’язку один з одним: конкретні предмети

може бути оброблено тільки визначеними знаряддями праці; вже самі

по собі вони мають системні властивості. Однак жива праця повинна

охопити ці речі і тим самим почати процес перетворення їх у продукт.

Таким чином, виробничий процес — це насамперед трудовий процес,

оскільки ресурси, використовувані людиною на його вході, як інфор-

мація, так і матеріальні засоби виробництва є продуктом попередніх

433

процесів праці. Розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виро-

бничі процеси (рис. 19.1).

Основний процес Допоміжний процес Обслуговуючий процес

Виробничий процес

Рис. 19.1. Структура виробничого процесу

Основні виробничі процеси — це та частина процесів, у якій від-

бувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей внутрі-

шньої структури предметів праці і перетворення їх у готову продук-

цію. Наприклад, на підприємстві сільського машинобудування

процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів ви-

робів у цілому.

До допоміжних виробничих належать такі процеси, результати

яких використовуються безпосередньо в основних процесах, для за-

безпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є:

виготовлення інструментів, пристосувань, засобів механізації й авто-

матизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устат-

кування.

Обслуговуючі виробничі процеси — це процеси праці з надан-

ня послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виро-

бничих процесів. Наприклад, транспортування матеріальних поту-

жностей, складські операції усіх видів, технічний контроль якості

продукції й ін.

Основні, допоміжні й обслуговуючі виробничі процеси мають тен-

денції розвитку й удосконалення. Так, багато допоміжних виробничих

процесів може бути передано спеціалізованим бригадам, що в більшо-

сті випадків забезпечує більш ефективне їх виконання. З підвищенням

рівня механізації й автоматизації основних і допоміжних процесів, об-

слуговуючі процеси поступово стають невід’ємною частиною основ-

ного виробництва, відіграють організуючу роль в автоматизованих і

особливо у гнучких автоматизованих виробництвах.

Основні, а в деяких випадках і допоміжні, виробничі процеси про-

тікають у різних стадіях (або фазах).

Стадія — це відособлена частина виробничого процесу, на якій

предмет праці переходить в інший якісний стан. Наприклад, матеріал

переходить у заготівку, заготівка — деталь і т. д.

Основні виробничі процеси протікають у таких стадіях: заготівель-

на, обробна, складальна і регулювально-налагоджувальна.

434

Заготівельну стадію призначено для виробництва заготівок дета-

лей. Вона характеризується досить різноманітними методами вироб-

ництва. Наприклад, розкрій або різання заготівок деталей з листового

матеріалу, виготовлення заготівок методами лиття, штампування, ку-

вання і т. д. Основна тенденція розвитку технологічних процесів на цій

стадії полягає у наближенні заготівок до форм і розмірів готових дета-

лей. Знаряддями праці на цій стадії є відрізні верстати, пресово-

штампувальне устаткування, гильотинні ножиці й ін.

Обробна стадія — друга в структурі виробничого процесу —

включає механічне і термічне оброблення. Предметом праці тут є заго-

тівки деталей, знаряддями праці — в основному різні металорізальні

верстати, печі для термічного оброблення, апарати для хімічного об-

роблення. У результаті виконання цієї стадії деталям надаються розмі-

ри, що відповідають заданому класу точності.

Складальна (складально-монтажна) — це стадія виробничого

процесу, в результаті якої виходять складальні одиниці (дрібні склада-

льні одиниці, підвузли, вузли, блоки) або готові вироби. Предметом

праці на цій стадії є деталі і вузли власного виготовлення, а також

отримані зі сторони (комплектуючі вироби). Розрізняють дві основні

організаційні форми складання: стаціонарне і рухливе. Стаціонарне

складання — це коли вироби виготовляються на одному робочому мі-

сці (деталі подаються). За рухливого складання вироби створюються у

процесі його переміщення від одного робочого місця до іншого. Зна-

ряддя праці тут не такі різноманітні, як на обробній стадії.

Основними з них є усілякі верстати, стенди, що транспортують і

направляють пристрої (конвеєри, електрокари, роботи й ін.). Склада-

льні процеси, як правило, характеризуються значним обсягом робіт,

виконуваних вручну, тому їх механізація й автоматизація — головна

задача удосконалювання технологічного процесу.

Регулювально-налагоджувальна — заключна стадія в структурі

виробничого процесу, що проводиться з метою одержання необхід-

них технічних параметрів готового виробу. Предметом праці тут є

готові вироби або їх окремі складальні одиниці, знаряддя праці,

універсальна контрольно-вимірювальна апаратура і спеціальні сте-

нди для іспитів.

Складними називаються процеси, в яких шляхом з’єднання частин

виходять готові продукти праці тобто складні вироби (верстати, маши-

ни, прилади і т. д.).

Рух предметів праці у виробничому процесі здійснюється так, що

результат праці одного робочого місця стає вихідним предметом для

іншого, тобто кожен попередній у часі й у просторі дає роботу наступ-

ному.

Від правильної і раціональної організації виробничих процесів

(особливо основних) залежать результати виробничо-господарської ді-

435

яльності підприємства, економічні показники його роботи, собівар-

тість продукції, прибуток і рентабельність виробництва, величина не-

завершеного виробництва і розмір оборотних коштів.

19.2. Н

АУКОВІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

Організація виробничого процесу на будь-якому машинобудівному

підприємстві, у будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціона-

льному сполученні у часі й у просторі всіх основних, допоміжних і об-

слуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію за мінімаль-

них витрат живої й упредметненої праці. Особливості і методи такого

сполучення у різних виробничих умовах різні. Однак при всьому їх рі-

зноманітті організація виробничих процесів підкоряється деяким зага-

льним принципам: диференціації, концентрації й інтеграції, спеціалі-

зації, пропорційності, прямоточності, безперервності, паралельності,

ритмічності, автома-тичності, профілактиці, гнучкості, оптимальності,

електронізації, стандартизації та ін.

Принцип диференціації припускає поділ виробничого процесу на

окремі технологічні процеси, що поділяються на операції, переходи,

прийоми і рухи. При цьому аналіз особливостей кожного елемента до-

зволяє вибрати найкращі умови для його здійснення, що забезпечують

мінімізацію сумарних витрат усіх видів ресурсів. Однак надмірна ди-

ференціація підвищує стомлюваність робітників на ручних операціях

за рахунок монотонності і високої інтенсивності процесів виробницт-

ва. Велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на перемі-

щення предметів праці між робочими місцями, установку, закріплення

і зняття їх з робочих місць після закінчення операцій.

Так, при використанні сучасного високопродуктивного гнучкого

кування (верстати з ЧПУ, обробні центри, роботи і т. д.) принцип ди-

ференціації переходить у принцип концентрації операцій виробничих

процесів.

Принцип концентрації припускає виконання декількох операцій

на одному робочому місці (багаторізцеві автомати з ЧПУ). Операції

стають більш складними і виконуються в поєднанні з бригадним прин-

ципом організації праці.

Принцип інтеграції являє собою поєднання основних, допоміжних

і обслуговуючих процесів.

Принцип спеціалізації являє собою форму розподілу колективної

праці, що розвиваючись планомірно, зумовлює виділення на підприєм-

стві цехів, ділянок, ліній і окремих робочих місць. Вони виготовляють

продукцію обмеженої номенклатури і відрізняються особливим вироб-

ничим процесом.

Слід зауважити, що скорочення номенклатури продукції, що випу-

скається, як правило, приводить до поліпшення всіх техніко-еконо-

436

мічних показників діяльності підприємства, зокрема до підвищення рі-

вня використання основних фондів підприємства, зниження собіварто-

сті продукції, поліпшення якості продукції, механізації й автоматизації

виробничих процесів. Спеціалізоване устаткування за всіх інших умов

працює продуктивніше.

Рівень спеціалізації робочого місця визначається коефіцієнтом ви-

готовлення деталеоперацій (К

сп

), виконуваних на одному робочому мі-

сці за визначений проміжок часу:

∑

пр

сп

m ,

де С

пр

— кількість робочих місць (одиниць устаткування), виробничих

систем;

— кількість детале-операцій, виконуваних на і-му робочому мі-

сці протягом одиниці часу.

Коефіцієнт К

сп

= 1 забезпечує вузьку спеціалізацію робочого місця,

створює передумови для ефективної організації виробництва.

Принцип паралельності припускає одночасне виконання частко-

вих виробничих процесів і окремих операцій над аналогічними дета-

лями і частинами виробу на різних робочих місцях, тобто створення

широкого фронту робіт з виготовлення даного виробу. Паралельність в

організації виробничого процесу застосовується в різних формах: у

структурі технологічної операції (багато інструментальні, багаторізце-

ві напівавтомати) або обладнання основних і допоміжних елементів

операцій; у обробці деталей (у цехах заготівки і деталі на різних стаді-

ях готовності); у вузловому і загальному складанні, що забезпечує ско-

рочення тривалості виробництва і економії робочого часу.

Принцип ритмічності забезпечує випуск або зростання продукції

за рівні періоди часу і відповідно повторення виробничого процесу на

всіх його стадіях і операціях реалізації виробництва і стійкої номенк-

латури, яка може бути забезпечена безпосередньо кількістю оброблю-

ваних виробів за одиницю часу.

Принцип автоматичності припускає максимальне виконання ви-

робничого процесу автоматично, тобто без особистого втручання пра-

цівника або під його спостереженням і контролем, що призводить до

збільшення обсягів випуску продукції, до підвищення якості робіт,

скорочення витрат та заміни ручної праці більш інтелектуальною пра-

цею робітників (наладчиків, операторів).

Принцип профілактики припускає організацію обслуговування,

спрямовану на запобігання аварій і простоїв техніки, це досягається за

допомогою системи планування ремонтів.

Принцип гнучкості забезпечує ефективну організацію робіт, до-

зволяє стабільно перейти на випуск іншої продукції, за виробничою

437

програмою підприємства, або на випуск нової. Він забезпечує скоро-

чення налагодження устаткування при випуску деталей і виробів ши-

рокої номенклатури. Найбільший розвиток цей принцип одержує в

умовах високоорганізованого виробництва, де використовуються верс-

тати з ЧПУ, оброблювальні центри, переналагоджувані автоматичні

засоби контролю, складування і переміщення об’єктів виробництва.

Принцип оптимальності полягає в тому, що виконання всіх про-

цесів з випуску продукції у заданій кількості й у визначений термін

здійснюється з найбільшою економічною ефективністю або з най-

меншими витратами трудових і матеріальних ресурсів. Оптимальність

зумовлена законом економії часу.

Принцип електронізації припускає широке використання можли-

востей ЧПУ, заснованих на застосуванні мікропроцесорної техніки, що

дозволяє створювати принципово нові системи машин, що сполучають

високу продуктивність з вимогами гнучкості виробничих процесів.

ЕОМ і промислові роботи, що володіють штучним інтелектом, дозво-

ляють виконувати найскладніші функції у виробництві замість людини.

Використання міні- і мікро- ЕОМ з розвинутим програмним забез-

печенням багатоінструментальних верстатів з ЧПУ дозволяє виконува-

ти велику сукупність або навіть усі операції оброблення деталей за до-

помогою однієї установки на верстаті за рахунок автоматичної зміни

інструментів. Набір ріжучого інструмента для такого верстата може

досягати 100—120 одиниць, що встановлюються в револьверній голів-

ці або інструментальному магазині і замінюються за спеціальною про-

грамою.

Принцип стандартизації припускає широке використання при

створенні й освоєнні нової техніки і технології стандартизації, уніфі-

кації, типізації і нормалізації, що дозволяє уникнути необґрунтованого

розмаїття у матеріалах, устаткуванні, технологічних процесах і різко

скоротити тривалість циклу створення й освоєння нової техніки.

При проектуванні виробничого процесу або виробничої системи

варто виходити з раціонального використання викладених вище прин-

ципів.

19.3. Ф

ОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА

ПРОСТОРОВО

-ЧАСОВОЇ СТРУКТУРИ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

Форма організації виробництва являє собою певне поєднання в часі

й у просторі елементів виробничого процесу за відповідного рівня йо-

го інтеграції, що відбиваються в системі стійких зв’язків.

Різні виробничі структури, побудовані в часі і просторі, утворюють

сукупність основних форм організації виробництва.

Часова структура форм організації виробництва визначається скла-

дом елементів виробничого процесу і порядком їх взаємодії у часі. За

438

видом часової структури розрізняють форми організації з послідов-

ною, паралельною і паралельно-послідовною передачею предметів

праці у виробництві.

Форма організації виробництва з послідовною передачею предме-

тів праці представляє собою таке сполучення елементів виробничого

процесу, за якого забезпечується рух оброблюваних виробів по усіх

виробничих ділянках партіями довільної величини. Предмети праці на

кожну наступну операцію передаються лише після закінчення оброб-

лення всієї партії на попередній операції. Ця форма є найбільш гнуч-

кою стосовно змін, що виникають у виробничій програмі, дозволяє до-

сить повно використовувати устаткування, що дає можливість знизити

витрати на його придбання. Недолік форми організації з послідовною

передачею предметів праці полягає у відносно великій тривалості ви-

робничого циклу, тому що кожна деталь перед виконанням наступної

операції пролежує в очікуванні оброблення всієї партії.

Форма організації виробництва з паралельною передачею предме-

тів праці заснована на такому поєднанні елементів виробничого проце-

су, що дозволяє запускати, обробляти і передавати предмети праці з

операції на операцію поштучно і без очікування. Така організація ви-

робничого процесу приводить до зменшення кількості деталей, що пе-

ребувають в обробленні, скорочення потреб у площах, необхідних для

складування і проходів. Недолік форми організації з паралельною пе-

редачею предметів праці полягає в можливих простоях устаткування

(робочих місць), що виникають унаслідок розходжень у тривалості

операцій.

Форма організації виробництва з паралельно-послідовною переда-

чею предметів праці є проміжною між послідовною і паралельною фо-

рмами і частково усуває властиві їм недоліки. Вироби з операції на

операцію передаються транспортними партіями. При цьому забезпе-

чуються безперервність використання устаткування і робочої сили, ча-

стково паралельне проходження партії деталей за операціями техноло-

гічного процесу. Просторова структура форм організації виробництва

визначається кількістю технологічного устаткування, зосередженого

на робочому майданчику, і розташуванням їх щодо напрямку руху

предметів праці і навколишнього простору.

Залежно від кількості технологічного устаткування (робочих місць)

розрізняють одноланкову виробничу систему і відповідну їй структуру

відособленого робочого місця і багатоланкову систему з цеховою, лі-

нійною або осередковою структурою. Можливі варіанти просторової

структури представлено на рис. 19.2.

Цехова просторова структура характеризується створенням діля-

нок, на яких устаткування (робочі місця) розташовано паралельно по-

токові заготівок, що припускає їх спеціалізацію за ознакою технологі-

чної однорідності. У цьому випадку партія деталей, що надходить на

439

ділянку, направляється на одне з вільних робочих місць, де проходить

необхідний цикл оброблення, після чого передається на іншу ділянку

(у цех).

Лінійна рядка

1 2 5

7 6

1 2 3

Лінійна кільцева

Цехова рядка Цехова кільцева

Осередкова рядка

Осередкова кільцева

Рис. 19.2. Варіанти просторової структури взаємозв’язку робочих місць

На ділянці з лінійною просторовою структурою робочі місця (уста-

ткування) розташовуються за ходом технологічного процесу, і партія

деталей, оброблювана на ділянці, передається з одного робочого місця

на інше у прямій послідовності.

440

Осередкова просторова структура поєднує ознаки лінійної і цехо-

вої. Комбінація просторової і часової структури виробничого процесу

за визначеного рівня інтеграції часткових процесів зумовлює різні фо-

рми організації виробництва: технологічну, предметну, прямоточну,

точкову, інтегровану. Розглянемо характерні риси кожної з них.

Технологічна форма організації характеризується цеховою струк-

турою з послідовною передачею предметів праці.

Така форма організації поширена на машинобудівних підприємст-

вах, оскільки забезпечує максимальне завантаження устаткування в

умовах дрібного несерійного виробництва і пристосована до частих

змін у технологічному виробничому процесі.

У той же час застосування технологічної форми має низку негатив-

них наслідків. Велика кількість деталей і їх багаторазове переміщення

в процесі оброблення призводять до росту обсягу незавершеного виро-

бництва і збільшення кількості пунктів проміжного складування.

Значну частину виробничого циклу складають втрати часу, зумов-

лено складними зв’язками між ділянками.

Предметна форма організації виробництва має осередковану

структуру з паралельно-послідовною (послідовною) передачею пред-

метів праці у виробництві. На предметній ділянці встановлюється, як

правило, все устаткування, необхідне для оброблення групи деталей з

початку і до кінця технологічного процесу. Якщо технологічний цикл

оброблення замикається в межах ділянки, він називається предметно-

замкнутим. Предметна побудова ділянок забезпечує прямоточність і

зменшення тривалості виробничого циклу виготовлення деталей. По-

рівняно з технологічною формою організації предметна дозволяє зни-

зити загальні витрати на транспортування деталей, потребу у виробни-

чій площі на одиницю продукції. Разом з тим дана форма має і

недоліки. Головний з них полягає в тому, що за визначення складу

устаткування, що встановлюється на ділянці, на перший план висува-

ється необхідність виконання певних видів оброблення, що не завжди

забезпечує повне завантаження устаткування. Крім того, розширення

номенклатури продукції, що випускається, її відновлення зумовлюють

потребу в періодичному переплануванні виробничих ділянок, зміні

структури парку устаткування.

Прямоточна форма організації виробництва характеризується

лінійною структурою з поштучною передачею предметів праці. Така

форма забезпечує реалізацію ряду принципів організації: спеціалізації,

прямоточності, безперервності, паралельності. Застосування прямото-

чної форми приводить до скорочення тривалості циклу, більш ефекти-

вного використання робочої сили за рахунок більшої спеціалізації пра-

ці, зменшення обсягу незавершеного виробництва.

За точкової форми організації виробництва робота цілком вико-

нується на одному робочому місці. Виріб виготовляється там, де зна-