Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

421

ких як підвищення якості виробів, зменшення витрат інструментів,

зменшення відходів і т. п., а також за рахунок оптимізації прийнятих

рішень, таких як оптимізація розподілу припусків.

Економічний ефект від АСТПВ визначається шляхом зіставлення

витрат на створення системи і річних експлуатаційних витрат на робо-

ти з ТПВ до і після впровадження АСТПВ. Економічний ефект може

бути визначено внаслідок скорочення циклу СОНТ, а також у сфері

виробництва за рахунок підвищення якості продукції і зниження її со-

бівартості.

18.2.4. О

РГАНІЗАЦІЯ ОСВОЄННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ТЕХНІКИ

Етап освоєння нових конструкцій, виробів починається після заве-

ршення робіт за стадіями конструкторської і технологічної підготовки

виробництва. Він включає налагодження і освоєння нових технологіч-

них процесів; освоєння нових форм організації виробництва; досяг-

нення планового обсягу виробництва та намічених техніко-еконо-

мічних показників.

Період освоєння починається з виготовлення дослідного зразка но-

вої техніки і завершується її серійним виробництвом.

Відпрацювання виробу в дослідному виробництві проводиться па-

ралельно зі стадіями технічної підготовки виробництва (ТПВ) і є заве-

ршальною стадією НДР і ДКР. Доцільність цієї стадії в системі СОНТ

визначається впливом на якість відпрацювання створеної документації

й освоювання нової техніки і технології. Цьому етапу передує вико-

нання комплексу робіт:

— вибір методу переходу до нової моделі;

— створення нормативної бази для розрахунку матеріальних ви-

трат;

— визначення трудомісткості робіт за всіма фазами підготовки ви-

робництва;

— організація виробничого процесу у часі та просторі;

— проведення робіт з уніфікації, стандартизації і типізації техно-

логічних і організаційних рішень на стадіях НДДКР (науково-дослідна

та дослідно-конструкторська робота) та освоєння;

— механізація та автоматизація інформаційного обслуговування;

— автоматизація конструкторського і технологічного проектування;

— розрахунок потреби і підготовка кадрів для нового виробництва.

Організація переходу підприємства на випуск нової техніки

пов’язана з рішенням низки складних проблем, що виникають у проце-

сі її освоєння, основними з яких є:

1. Освоєння випуску більш складної продукції з більш високими

технічними параметрами і кращими техніко-економічними показника-

ми, ніж у тієї, що знімається з виробництва.

422

2. Відшкодування підвищених витрат виробництва у період осво-

єння нової техніки за рахунок раніше освоєної для забезпечення рен-

табельності роботи підприємства.

3. Підвищення обґрунтованості планових завдань і рівня організа-

ції процесу освоєння.

4. Пошуки та розширення сфер застосування нової продукції, по-

шуки нових ніш на ринку збуту.

5. Підготовка і забезпечення виробництва працівниками відповід-

них професій і кваліфікації.

6. Організація системи кооперування і матеріально-технічного за-

безпечення виробництва нової продукції.

7. Удосконалення організації розробки і виробництва спеціального

(нестандартного) устаткування і технологічного оснащення.

До початку серійного випуску нового виробу документація, що розро-

блена на етапі конструкторської і технологічної підготовки виробництва,

повинна бути допрацьована і відкоригована за результатами випробувань.

Поняття «дослідне виробництво» охоплює різні виробничі підроз-

діли: експериментальні цехи підприємств масового і серійного типів

виробництва; експериментальні, але не лабораторні, виробництва при

галузевих НДІ; підприємства одиничного виробництва, тимчасово ви-

користовувані для відпрацювання і випробування нових ідей; експе-

риментальні ділянки для налагодження нових технологічних процесів;

цехи підприємств серійного виробництва, використовувані для ство-

рення дослідних серій нової продукції; підприємства, створені спеціа-

льно для випуску і відпрацювання дослідної продукції.

Новий виріб може бути освоєний у серійному чи масовому вироб-

ництві. Освоєння здійснюється на новозбудованому або, найчастіше,

на діючому підприємстві. Швидкість переходу на випуск нової проду-

кції залежить від багатьох факторів, серед яких до основних належать:

наступність та технологічність виробу; ступінь відпрацьованості тех-

нічної документації, що характеризує результати виконання НДДКР,

якість проектування технологічних процесів; забезпеченість виробни-

чих процесів та раціоналістичність розроблених форм організації ви-

робництва; рівень відпрацьованості нової конструкції, приладу у до-

слідному виробництві.

Згідно із вітчизняною та зарубіжною практикою існує два способи

переходу на випуск нових виробів:

а) із зупинкою виробництва;

б) без зупинки виробництва.

Кожен з цих засобів має свої варіанти, які можна класифікувати за-

лежно від того, яким методом суміщається виробництво старої техніки

в період освоєння і нового виробництва. Розрізняють послідовний, па-

ралельний та паралельно-послідовний метод переходу до випуску но-

вої продукції.

423

Послідовний метод передбачає початок технічно-економічного

освоєння приладу після завершення випуску старої техніки. Для нього

характерний коротший час перехідного періоду. За цей період освою-

ються раніше розроблені технологічні процеси виготовлення деталей,

вузлів та збиральні операції по новій конструкції приладу. При цьому

виконується демонтаж старого та установка нового обладнання, заміна

підйомно-транспортних засобів, повне перепланування цехів і діль-

ниць, виготовлення оснащення та інструменту. Однією з передумов

успішного проведення переходу є чітке дотримання ЄСТПВ та ЕСТД.

Однак для цього методу характерні значні економічні втрати через

тимчасове припинення випуску продукції.

Перехід без зупинки виробництва можливо здійснити лише при ви-

сокому коефіцієнті наступності, коли фактично відбувається перехід

на нову модифікацію одного й того приладу.

Паралельний метод переходу на випуск нової продукції передба-

чає суміщення робіт з підготовки та освоєння нового приладу із заве-

ршальним періодом випуску базової моделі, що знімається з виробни-

цтва. Тут підготовка технічної документації та налагодження нової

конструкції здійснюється паралельно з випуском базової моделі.

Освоєння нової техніки може здійснюватися на спеціально створю-

ваних тимчасових дільницях і цехах для налагодження технологічних

процесів, що працюють паралельно з основними цехами по випуску

моделі приладу, яка знімається з виробництва. Після налагоджування

технологічного обладнання, оснащення та безпосередньо технологіч-

них процесів, а також навчання майстрів, наладчиків і робітників все

технічне оснащення передається до основних цехів, де потім здійсню-

ється його перепланування. Організація тимчасових дільниць і цехів

пов’язана з додатковими значними коштами на будівництво примі-

щень та придбання обладнання, частина якого може виявитися зайвою

після освоєння випуску приладу. Зупинка виробництва в цьому разі

веде до менших витрат, ніж при послідовному методі.

Освоєння нової техніки можливе на площах, що пізніше стають ос-

новними. У цьому разі створюються паралельні цехи, у яких налаго-

джуються та освоюються технологічні процеси виготовлення нових

виробів. Після налагодження основне виробництво залишається у цих

новостворених цехах. Протягом певного часу потік по випуску старої

моделі працює за графіком, що зменшується, а по випуску нової моде-

лі — по графіку, що наростає. Повне припинення випуску старої моде-

лі відбувається у момент досягнення проектної величини річного ви-

пуску нової техніки.

Паралельно-послідовний метод переходу на випуск нової проду-

кції передбачає поетапне освоєння техніко-економічних показників

приладу. Протягом кожного етапу освоюється частина агрегатів та ву-

злів. На першому етапі випускаються старі прилади, оснащені новими

424

вузлами, блоками, тобто виготовляється «перехідна» модифікована

модель. Мірою заміни всіх елементів приладу ця перехідна модель по-

ступово перетворюється на нову. При цьому підготовка і освоєння

окремих збиральних одиниць та агрегатів здійснюється паралельним

методом. У результаті знижуються втрати грошових коштів порівняно

з іншими методами переходу на випуск нової продукції, оскільки рі-

вень готовності оснащення і спеціального обладнання для агрегатів та

вузлів чергового освоюваного етапу може доходити до 100 %. Внаслі-

док цього виявляється можливим швидке освоєння технологічних про-

цесів та введення технічно обґрунтованих норм виробітку. Поетапний

перехід неможливий тоді, коли вузли і деталі нової конструкції не мо-

жуть бути встановлені у старий прилад. Найчастіше це відбувається

при низькому коефіцієнті наступності нової техніки порівняно з тією,

що знімається з виробництва.

Процес освоєння випуску нових видів продукції охоплює її техніч-

не, виробниче та економічне освоєння. Технічне освоєння починається

з отримання виробничим підрозділом технічної документації та дослі-

дного зразка нового приладу і завершується досягненням технічних

параметрів конструкції, які визначаються стандартом або технічними

умовами.

Виробниче освоєння охоплює налагодження процесів виробництва

і завершується тоді, коли всі виробничі підрозділи підприємства чи

об’єднання забезпечують виконання встановлених обсягів випуску

продукції заданої якості. У цей період робітниками повністю освою-

ються трудові операції, стабілізується завантаження обладнання.

Економічне освоєння виробництва нової техніки передбачає досяг-

нення проектних економічних показників виробів, що випускаються.

У цей період змінюються показники роботи підприємств та об’єднань.

На початковому етапі серійного випуску витрати на виробництво зна-

чно вищі від витрат на серійну продукцію. Потім вони різко знижу-

ються і пізніше змінюють свої розміри в незначних межах.

18.2.5. О

РГАНІЗАЦІЙНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА

Організаційна підготовка виробництва являє собою сукупність

процесів і робіт, пов’язаних із розробкою та здійсненням проекту ор-

ганізації виробничого процесу виготовлення нового виробу, системи

оплати праці, нормативної бази внутрішньозаводського госпрозрахун-

ку, матеріально-технічного забезпечення виробництва з метою ство-

рення необхідних умов для освоєння нових конструкцій техніки зада-

ного рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та

мінімальних витратах виробництва.

Організаційна підготовка виробництва (ОПВ) є важливою складо-

вою частиною системи СОНТ.

425

У процесі організаційної підготовки виробництва реалізуються фо-

нди на кооперовані постачання; здобуваються комплектуючі вироби і

напівфабрикати, нові матеріали і технологічне устаткування, вимірю-

вальні пристрої і технологічне оснащення, складаються трудові норми

і розраховується потреба в робочій силі; організовується виготовлення

деталей, складальних одиниць і блоків, коригується технічна докумен-

тація (конструкторська і технологічна).

Організаційна підготовка виробництва складається з таких етапів:

а) розробка проекту організації виробничого процесу, яка охоплює:

вибір форм організації виробництва у окремих цехах та їх спеціаліза-

ція, а також зв’язки між ними; визначення потреб в обладнанні та

площах; планування цехів і дільниць; розробка проекту реконструкції

та технічного переозброєння цехів; розробка систем оперативно-

виробничого планування;

б) розробка проекту технічного обслуговування основного вироб-

ництва включає: складання планів руху предметів праці у виробничо-

му процесі; вибір та встановлення необхідних транспортних засобів і

тари; розробка проектів допоміжних процесів (ремонтного та інстру-

ментального обслуговування, організація складського господарства,

вибір форм контролю якості нової продукції);

в) розробка проекту організації та оплата праці передбачає: ство-

рення проекту розподілу і кооперації праці, організації трудових про-

цесів, обслуговування робочих місць, режиму праці і відпочинку; ви-

значення трудомісткості виробу і його складових частин; підготовку і

комплектування кадрів; вибір системи оплати праці робітників та слу-

жбовців, їх преміювання;

г) розробка проекту матеріально-технічного забезпечення та збуту

продукції включає: визначення потреб в окремих видах матеріальних

ресурсів; складання замовлень на необхідне обладнання, оснащення,

комплектуючі вироби; пошук постачальників і укладення з ними конт-

рактів; налагоджування контактів із майбутніми споживачами нової

продукції;

д) формування нормативної бази для внутрішньозаводського госп-

розрахунку передбачає: розрахунок нормативів матеріальних і трудо-

вих витрат, календарно-планових нормативів; визначення собівартості

та цін на нові види виробів; встановлення розмірів нормативів окремих

запасів та оборотних коштів.

Для підприємства, що знову вводиться в експлуатацію, ОПВ

здійснюється спеціалізованими науково-дослідними або проектно-

конструкторськими організаціями. На діючих підприємствах ці ро-

боти виконуються технічними та економічними службами. При

цьому для реалізації окремих проектів можуть бути залучені сто-

ронні організації, наприклад, будівельні, пусконалагоджувані, ін-

жинірингові фірми.

426

ОПВ включає інженерні та організаційно-економічні роботи, тому

вона належить до галузі інженерних розробок. Головним її завданням

є, безумовно, забезпечення готовності об’єднання або підприємства до

створення і освоєння нових виробів. Водночас на цьому етапі розв’я-

зуються і проблеми соціально-економічного характеру (створення

умов для усунення психологічного бар’єру відносно нової техніки та

зацікавленості всього колективу працівників у якнайшвидшому її

впровадженні), а також матеріального стимулювання випуску нових

конструкцій машин і приладів.

Організаційна підготовка виробництва здійснюється відповідними

відділами і службами заводу (ВГК, ВГТ, ВГМ й ін.).

Важливим етапом ОПВ є планування. Воно починається з укруп-

неного технологічного аналізу складових частин нового виробу, щоб

виявити можливості використання наявного і придбання, або виготов-

лення, додаткового технологічного оснащення і нестандартного устат-

кування. Потім розраховуються необхідні календарно-планові норма-

тиви залежно від форм організації виробництва для складання плану

роботи ОПВ. Цей план погоджується з планом технічної підготовки

виробництва.

Іншим важливим етапом ОПВ є виготовлення виробів дослідної

серії. За результатами виготовлення виробів дослідної серії й випробу-

вань їх у реальних умовах проводиться коригування конструкторської

і технологічної документації (КД, ТД) перед запуском виробів у стале

серійне або масове виробництво. З цією метою виробничим цехам за-

воду передається комплект технологічної і конструкторської докумен-

тації, відпрацьованої на технологічність, і визначається завдання на

виготовлення, монтаж і складання виробів дослідної серії.

Головним завданням ОПВ є створення таких умов на підприємс-

тві, які забезпечували б виробництво нових товарів високої якості й

у терміни, встановлені планом підприємства або вищестоячою ор-

ганізацією.

18.3. С

ТАНДАРТИЗАЦІЯ Й УНІФІКАЦІЯ

У ПРОЕКТНО

-КОНСТРУКТОРСЬКІЙ РОБОТІ

Важливе значення для сучасної підготовки виробництва та прове-

дення науково-дослідної роботи має стандартизація, яка дозволяє уни-

кнути необґрунтованого розмаїття в якості, типах і конструкціях виро-

бів, у формах і розмірах деталей і заготівок, у профілях і марках

матеріалів, у технологічних процесах, організаційних методах.

За визначенням, прийнятим Міжнародною організацією із стандар-

тизації (ІSО), «стандартизація — це встановлення і застосування

правил з метою впорядкування діяльності у певній галузі на користь та

за участю всіх зацікавлених сторін, зокрема, для досягнення загальної

427

оптимальної економії при дотриманні умов експлуатації (використан-

ня) і вимог безпеки».

Стандартизація спрямована на підвищення технічного рівня, якості

та економічності продукції, інтенсифікацію суспільного виробництва

та підвищення його ефективності, встановлення раціональної номенк-

латури продукції, ощадливе використання матеріальних і трудових ре-

сурсів.

Стандарт — це стійкий зразок, який закріплює досягнення в обла-

сті технічного прогресу і нової техніки, що розроблені, перевірені і

можуть бути застосовані в широкому масштабі у промисловості, на

транспорті, в сільському господарстві.

Державна система стандартизації, установивши основні положення

в цій області, передбачає такі категорії стандартів:

— державні стандарти (ДСТ);

— галузеві стандарти (ГСТ);

— стандарти підприємств (СТП).

Державний стандарт (ДСТ) — найвища категорія нормативно-

технічного документа, який є обов’язковим для всіх міністерств, під-

приємств і організацій. Державні стандарти розробляють для груп од-

норідної продукції чи конкретну продукцію міжгалузевого виробницт-

ва і застосування, а також на організаційно-методичні і загально-

технічні правила міжгалузевого застосування, що забезпечують розро-

бку, виробництво та застосування продукції.

Галузевий стандарт (ГСТ) регламентує технічні та організаційні

норми для підприємств та продукції конкретної галузі промисловості,

тобто має дещо звужену сферу діяльності.

Стандарт підприємства (СТП) — це нормативний документ міс-

цевого значення, затверджений керівником підприємства і обов’я-

зковий для підрозділів та служб цього підприємства. СТП встановлює

вимоги до організації виробництва, технологічного оснащення та ін-

струменту, технологічних процесів, застосовуваних лише на даному

підприємстві.

Універсальним методом роботи в галузі стандартизації по вибору

оптимальної кількості розмірів або видів продукції є впорядкування,

пов’язане передусім із зменшенням їх різноманітності.

Впорядкування — обов’язкова складова в діяльності, пов’язаній із

стандартизацією будь-яких об’єктів, результатом якого можуть бути:

обмежувальні переліки комплектуючих виробів, альбоми типових

конструкцій виробів, стандарти та технічні умови, нормативні докуме-

нта із стандартизації та ін.

Уніфікація виробів — це проведення їх до одноманітності на ос-

нові встановлення раціонального числа їх різновидів.

Конструкторська уніфікація — це комплекс заходів, що забезпе-

чує усунення необґрунтованого розмаїття виробів одного призначення

428

і різноманітності їх складових частин і деталей, приведення до можли-

вої подібності способів їх виготовлення, складання і випробування.

Уніфікація доповнює стандартизацію, це свого роду конструктор-

ська стандартизація. Крім того, уніфікація є базою агрегування.

Агрегування — це форма уніфікації, що полягає у тому, що ство-

рюються ряди уніфікованих вузлів і агрегатів, які використовують для

створення різноманітних виробів.

Агрегування дозволяє створювати збірно-розбірне устаткування,

що складається з взаємозамінних нормалізованих елементів, за необ-

хідності його може бути розібрано, а агрегати, що входять до нього,

використано у нових виробах, для створення іншого устаткування.

При цьому у десятки разів скорочується кількість типів і розмірів ос-

новних елементів конструкції устаткування.

Як вид діяльності уніфікація полягає в проведенні робіт по класифі-

кації, типізації та оптимізації елементів кінцевої готової продукції, спря-

мована на досягнення її оптимального впорядкування і максимальної

ефективності у процесах розробки, виготовлення, споживання та ремон-

ту. Залежно від рівня виконання цих робіт вони мають вид міжгалузевої,

галузевої чи заводської уніфікації продукції. Рівень виконання названих

робіт визначає вид уніфікації: міжгалузева, галузева, заводська.

Уніфікація проводиться з метою прискорення темпів науково-

технічного прогресу за рахунок скорочення строків розробки, підгото-

вки виробництва, виготовлення продукції, проведення її технічного

обслуговування і ремонту, а також створення умов при проектуванні

та при виробництві для забезпечення високої якості виробів та взаємо-

замінності їх складових частин в експлуатації.

Досягнення цих цілей здійснюється проведенням робіт по уніфіка-

ції за такими напрямами:

— використання у новорозроблених групах виробів раніше спроек-

тованих та освоєних у виробництві складових частин;

— розробка уніфікованих складових частин;

— розробка (вибір) базових виробів;

— розробка конструктивно-уніфікованих рядів виробів;

— обмеження номенклатури дозволених до застосування виробів і

матеріалів.

Економічна ефективність уніфікації проявляється в усіх сферах:

при проектуванні скорочується цикл розробки і витрати на освоєння

нової продукції; у виробництві знижується собівартість продукції,

оскільки зростають обсяг виробництва однотипової продукції, продук-

тивність праці, фондовіддача, госпрозрахунковий прибуток підприємс-

тва; у експлуатації заощаджуються капіталовкладення у запаси вузлів

та блоків, оскільки чим більше однотипних блоків, тим менше треба

запасних вузлів, а також знижуються витрати на ремонтообслугову-

вання техніки та експлуатаційні випрати загалом.

429

18.4. РОЛЬ ПАТЕНТНОЇ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

В ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО

-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

Працівники, зайняті у сфері науки, повинні бути завжди ознайом-

лені з усім новим, що виникає в конкретній галузі у нашій країні та за

її межами. Вони мають систематично отримувати технічну інформацію

про досвід вітчизняного і зарубіжного виробництва, про нові науково-

технічні відкриття та винаходи і т. д.

Найважливішим джерелом наукової інформації та засобом її пере-

дачі служить науковий документ. У науково-дослідницькій діяльності

в основному використовуються текстові документи (книги, журнали і

т. д.). Їх поділяють на первинні і вторинні.

Первинними є ті документи та видання, у яких переважно містять-

ся нові наукові відомості або нове осмислення відомих ідей і факторів.

Вторинними є ті джерела інформації (документи та видання), що

містять відомості про первинні документи: це довідкова література,

огляди, реферативні журнали, вказівники різного виду і т. п.

Без наявності необхідної патентної і науково-технічної інформації

неможливе проведення науково-дослідної роботи.

Патентні документи — сукупність документів, які публікуються і

не публікуються (і витяги з них), що містять інформацію про результа-

ти науково-технічної діяльності, заявлені і визнані відкриття, винахо-

ди, корисні моделі, промислові зразки й інші об’єкти промислової вла-

сності, а також відомості про права винахідників, патентовласників,

власників дипломів на відкриття і свідчень про реєстрацію корисних

моделей.

До джерел патентної інформації відносять документи, що містять

відомості про відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,

товарні знаки, ноу-хау й інші об’єкти промислової власності.

Патентний фонд — це систематизовані зібрання оригіналів патен-

тних документів (описи з супровідними кресленнями і розрахунками, а

також різні інформаційні видання), виданих в Україні, і копії закор-

донних патентних документів.

Патентна інформація — сукупність знань про результати науко-

во–технічної діяльності, що містяться в описах, наданих до заявок на

винахід, відкриття, промисловий зразок або інший об’єкт промислової

власності, а також відомості про охоронні документи і правовий статус

патентовласників.

Патент на винахід, створений у зв’язку з виконанням службового

завдання, може бути виданий роботодавцеві — організації чи підпри-

ємству за умови наявності відповідного договору, який поряд з посту-

пкою права на отримання патенту визначає обов’язки роботодавця

відносно працівника. Автор такого винаходу має право на безвідшко-

довану невиключну ліцензію, тобто зберігає за собою всі права, що

430

випливають з патенту на винахід, у тому числі на участь у наданні лі-

цензії третім особам.

Ліцензія являє собою дозвіл на використання об’єкта угоди, де од-

на із сторін — ліцензіар (патентовласник) надає другій стороні — лі-

цензіату права на користування винаходом.

Патентна і науково-технічна інформація на стадіях НДР і ДКР ви-

користовується для:

— прогнозування тенденції розвитку наукового напряму, об’єктів

техніки та технологій виробництва;

— оцінки технічного рівня розробок шляхом зіставлення їх з

останніми запатентованими об’єктами промислової власності;

— перевірки патентоспроможності виконуваних розробок;

— перевірки патентної чистоти виконуваних розробок і можливос-

ті патентування їх за кордоном.

Правовий захист винаходів можна забезпечити як всередині країни,

так і за її межами. Особливо в зарубіжному патентуванні повинні бути за-

цікавлені підприємства (фірми), оскільки при цьому виникає можливість

закріплення ринку за своїми виробами. У цьому разі до початку продажу

виробів, у яких втілений винахід, слід подати заявку в ту країну, куди піз-

ніше планується експортувати товар. При цьому виявляється наявність у

країні експорту патентів на аналогічні винаходи, тобто вільний ринок. Пі-

сля подання заявки інші претенденти вже не можуть стримати патент на

аналогічний винахід. Таким чином, буде забезпечена безперешкодна по-

ставка експорту товарів, а для конкурентів ринок буде закрито.

Патентна і науково-технічна інформація має важливе значення

майже на всіх етапах науково-дослідної роботи. На стадії ДКР патент-

на і науково-технічна інформація носить більш конкретний локальний

характер, ніж на стадіях і етапах НДР, оскільки основні ідеї розробки

нового виробу вже сформовано на попередніх стадіях, а в результаті

ДКР необхідно вирішити визначені питання, пов’язані з практичним

втіленням ідей НДР.

Роль науково-технічної і патентної інформації як джерела оригіна-

льних ідей зберігається і на стадіях конструкторської і технологічної

підготовки виробництва, але основне її призначення полягає у тому,

щоб бути інструментом підвищення уніфікації конструктивних і тех-

нологічних рішень і скорочення їх непотрібного дублювання.

Для організації ефективного інформаційного обслуговування в

Україні створена мережа інформаційних органів, об’єднана Держав-

ною системою науково-технічної інформації (ДС НТІ).

До ДС НТІ входять організації трьох різних категорій:

— державні — такі, що обробляють в основному друковані вітчиз-

няні і зарубіжні науково-технічні видання, а також деякі недруковані

матеріали (звіти про НДР та ДКР, переклади зарубіжних публікацій,

матеріали науково-технічних конференцій і т. п.);