Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

391

докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, мето-

дах його поточного планування та оперативного регулювання, а також

забезпечують перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи

цехів з гнучкими виробничими системами.

Широкомасштабна комп’ютеризація виробництва та інших сфер

діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання —

промислового сервісу й відповідних організаційно-економічних форм

його здійснення.

17.3. Н

АУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПРОГРЕС

Науково-технічний прогрес (НТП) в буквальному розумінні озна-

чає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки;

у широкому суттєво-змістовному значенні — це постійний процес

створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів

виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку

науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей

народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з

них — пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.

В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі

виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економіч-

ного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використову-

ваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів,

енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає заве-

ршальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних дослі-

джень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:

— істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінераль-

ного походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх-

нього споживання;

— інтенсивний перехід до застосування в усе більшій кількості ле-

гких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став

можливим внаслідок появи принципово нових технологій, які в багато

разів зменшили вартість їхнього виробництва;

— істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування

обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими унікаль-

ними властивостями.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як дося-

гнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості і

продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рів-

ня їх механізації і автоматизації — інтегрованого та завертаючого на-

пряму НТП. Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає

різний ступінь заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному

392

розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно прохо-

дить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

Вся сукупність сучасних напрямів НТП слугує фундаментальною

базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розви-

ток відображає процес формування і удосконалення техніко-техноло-

гічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кін-

цеві результати його господарської діяльності.

Технічний розвиток як об’єкт організаційно-економічного управ-

ління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні

стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати від-

творення основних фондів підприємства (від капітального ремонту

знарядь праці до розширення та нового будівництва певних виробни-

чих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто виокремлю-

вати такі, які характеризують, з одного боку, підтримки техніко-

технологічної бази підприємства, а з другого — її безпосередній роз-

виток шляхом удосконалення і нарощування.

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика про-

цесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефекти-

вності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і засто-

суванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів

господарського механізму в усіх ланках управління економікою. Основні

сучасні тенденцій організаційного прогресу можна звести до такого:

— прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємо-

зв’язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує

демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію

продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності під-

приємств різних типів і систем господарювання;

— посилення безперервності та гнучкості виробництва на підпри-

ємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування авто-

матичних роторних ліній робототехнічних комплексів і гнучких виро-

бничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і

ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко приско-

рити оновлення виготовлюваної продукції;

— розвиток колективної (бригадної) форми організації і оплати

праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і усклад-

нення техніко-технологічної бази виробництва стає об’єктивно необ-

хідним і економічно доцільним;

— раціоналізація організації потоку і використання засобів вироб-

ництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу,

переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з

підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпе-

чення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини,

матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відхо-

дів виробництва;

393

— формування нових типів суспільної комбінації речових і особи-

стих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробницт-

ва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержав-

них підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і

сервісних центрів, створюваних з метою концентрації і раціонального

використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-

технічного прогресу;

— удосконалення організації функціонування господарського ме-

ханізму підприємств. Їх перехід на ринкові економічні відносини з

державою і іншими контрагентами, що посилює відповідальність за

кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і

національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

— активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової по-

літики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керів-

ників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відпові-

дальності; подальшого розвитку демократії в управлінні

виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і

виконавської дисципліни.

Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації

виробничо-трудових процесів та функціонування господарського ме-

ханізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення орга-

нізаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи

щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і пода-

льшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації ви-

робництва. Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпе-

чити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефектив-

ності організаційного прогресу.

17.4. Е

КОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕХНІЧНИХ

ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ НОВОВВЕДЕНЬ

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення не-

одмінно ведуть до помітних позитивних змін у соціальних процесах на

підприємствах, а постійна актуалізація нагальних завдань соціального

характеру ініціює розв’язання таких за допомогою нових економічних

рішень. Зрештою, усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовано

на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності вироб-

ництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні но-

рмативно-законодавчі акти — інакше вони не справлятимуть належно-

го впливу на масштаби і строки досягнення соціально-економічних

цілей діяльності підприємств та організацій.

Тому треба позитивно оцінювати активізацію законотворчих про-

цесів в Україні, які сприяють скорішому переходу до соціальне орієн-

тованих ринкових відносин між суб’єктами господарювання; розробку

394

і схвалення пакета законів і механізмів їхньої практичної реалізації, що

визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх га-

лузей народного господарства.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначають-

ся і оцінюються економічна та інші види ефективності, відносяться

створення, виробництво та використання нових або модернізація (по-

ліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці

(машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв),

предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання

(продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), техно-

логічних процесів, включаючи ті з них, що містять винаходи і раціона-

лізаторські пропозиції. Єдиним узагальнюючим показником економіч-

ної ефективності будь-якої групи технічних нововведень слугує еконо-

мічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вар-

тісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними ви-

тратами ресурсів за певний період.

Економічний ефект заходів НТП розраховується на всіх етапах ре-

алізації і за весь період здійснення цих заходів і визначається як різни-

ця між вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може

обчислюватись в одній із двох форм:

— народногосподарський (загальний ефект за умовами викорис-

тання нововведень);

— госпрозрахунковий (комерційний ефект, який отримується

окремо розробником, виробником і споживачем нововведень).

Народногосподарський економічний ефект обчислюється шля-

хом порівняння результатів за місцем використання нової техніки,

інших нововведень і усіх витрат на їх розробку, виробництво і спо-

живання.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих ста-

діях «життєвого циклу» нововведення (стадії розробки, виробницт-

ва, експлуатації) і дає можливість оцінити ефективність технічних

новин з урахуванням економічних інтересів окремих проектно-

конструкторських організації, підприємств-виробників і підпри-

ємств-споживачів.

Перша форма економічного ефекту використовується на стадії об-

ґрунтування доцільності розробки та вибору найкращого варіанту про-

ектного рішення; друга форма — у процесі реалізації заходів, коли є

відомими ціни на нову науково-технічну продукцію, обсяги її вироб-

ництва, умови і строки застосування.

На стадії техніко-економічного обґрунтування і вибору найкращого

варіанта, при формуванні планів наукових і дослідно-конструктор-

ських робіт повинен бути витриманий народногосподарський підхід,

який передбачає врахування при оцінці заходів НТП усіх можливих

395

наслідків — економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоеконо-

мічних. Етапи реалізації цього підходу зводяться до наступного:

— із потенційно можливих варіантів вибирають ті, які задоволь-

няють заданим обмеженням;

— по кожному з обраних варіантів обчислюють результати, витра-

ти, економічний ефект;

— кращим визнається варіант, що забезпечує максимальну вели-

чину економічного ефекту, а за умови його тотожності за декількома

варіантами — варіант з мінімальними затратами на його досягнення.

Сумарний економічний ефект від реалізації заходів НТП за певний

розрахунковий період Т (Е

) обчислюється за формулою

,ВРЕ

ТТТ

−=

де Р

— вартісна оцінка витрат від здійснення заходів НТП за розраху-

нковий період, грн;

— вартісна оцінка витрат на здійснення заходів НТП за цей же

період, грн.

Такий спосіб визначення економічного ефекту є однаковим як при

обчисленні народногосподарського, так і комерційного ефекту від

впровадження заходів науково-технічного прогресу.

При обчисленні економічного ефекту слід приводити різночасові

витрати і результати до єдиного для всіх варіантів моменту часу —

розрахункового року за допомогою коефіцієнта приведення (а).

Із врахуванням фактора часу економічний ефект може бути пред-

ставлений виразом

∑

×−=

ttТ

,)В(Р Е грн,

де Р

, В

— вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році

розрахункового періоду, грн.

Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку

фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослі-

дження), а кінцевим — момент завершення всього життєвого циклу

заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з

врахуванням її старіння).

Вартісна оцінка результатів від впровадження заходу НТП за роз-

рахунковий період визначається так:

∑

×=

а Р Р

Ці результати є сумою основних (Р

осн

) і супутніх (Р

суп

) результатів:

супоснТ

РРР += .

396

Оцінювання основних результатів здійснюється за формулами:

a) для нових засобів праці тривалого використання

,ПНЦР

осн ttt

××=

б) для нових предметів праці

Н Ц

осн

= ,

де Ц

— ціна одиниці продукції, виробленої з використанням нових за-

собів або предметів праці у t-му році, грн;

— обсяг використання нових засобів або предметів праці у t-му

році, натур. одиниць;

— продуктивність засобів праці у t-му році, натур. одиниць;

— витрати предметів праці на одиницю продукції у t-му році,

натур. одиниць.

Вартісна оцінка сукупних результатів включає додаткові економіч-

ні результати в різних сферах народного господарства, а також еконо-

мічну оцінку соціальних і екологічних наслідків від заходів НТП, яку

можна здійснювати за формулою

∑

×=

jtjt

а R

де

— вартісна оцінка соціальних та екологічних наслідків від за-

ходів НТП у t-ми році, грн;

— розмір окремого результату в натуральних вимірниках з ура-

хуванням масштабів його впровадження в t-му році;

— вартісна оцінка окремого результату в t-му році, грн;

n — кількість показників, які враховуються при визначенні впливу

заходу НТП на довкілля і соціальну сферу.

Сумарні витрати на реалізацію заходу НТП за розрахунковий пері-

од включають витрати на виробництво (В

вир

) і використання (В

викор

)

продукції:

викорВир

ВВВ +=

При цьому витрати на виробництво і на використання обчислю-

ються однаково з урахуванням фактору часу:

∑

×−+=

)икорв( вир

а ) Л К (С В

ttt

де С

— поточні витрати при виробництві (використанні) продукції у

t-му році без амортизаційних відрахувань на реновацію, грн;

397

— одноразові витрати при виробництві (використанні) продукції

в t-му році, грн;

— залишкова (ліквідаційна) вартість основних фондів, що вибу-

вають у t-ми році, грн.

До складу поточних витрат (С

) включаються витрати, які врахову-

ються при існуючому порядку калькулювання собівартості продукції, а

на ранніх стадіях розробки нової техніки (коли відсутня конкретна ін-

формація для розрахунку поточних витрат) використовується один із

можливих методів обчислення собівартості проектованої нової техніки:

— метод питомих ваг;

— графоаналітичний;

— кореляційний;

— планової калькуляції.

До складу одноразових витрат (К

) включаються капітальні вкла-

дення та інші витрати одноразового характеру, які необхідні для ство-

рення і використання нової продукції, незалежно від джерел фінансу-

вання.

Для заходів НТП, які характеризуються стабільністю техніко-

економічних показників (обсягів виробництва, показників якості, ви-

трат і результатів) по роках розрахункового періоду, розрахунок еко-

номічного ефекту здійснюється за формулою

npp

рр

В Р

−

де Р

— незмінна за роками розрахункового періоду оцінка результатів

заходу НТП (включаючи основні і супутні результати), грн;

— незмінні за роками розрахункового періоду витрати на реалі-

зацію заходу НТП, грн;

— норма реновації основних фондів.

— обчислюють так:

К)Е(ВВр

прррп

×++= R ,

де В

— річні поточні витрати при використанні продукції (без амор-

тизації на реновацію), грн;

К — одноразові витрати при використанні продукції, грн.

При обчисленні економічної ефективності заходів НТП може ви-

никнути ситуація, коли нове технічне рішення виявиться вигідним для

народного господарства в цілому, але призведе до зростання витрат і

погіршення інших показників роботи наукових організацій, підпри-

ємств-виробників. Тому, крім обчислення загальної величини економі-

чного ефекту, слід визначити частку його, що має одержати кожний

причетний до процесу створення і впровадження нововведення. Тобто,

398

необхідно обчислювати комерційний ефект, для оцінювання якого в

ринкових умовах може використовуватись показник прибутку, що за-

лишається в розпорядженні наукової організації, підприємства (П

), а

саме:

tttt

ПодСпВП −+= ,

де В

— виручка від реалізації продукції науково-технічного або виро-

бничо-технічного призначення у t-му році, грн;

Сп

— собівартість продукції у t-му році, грн;

Под

— загальна сума податків і виплат з балансового прибутку на-

укової організації, підприємства у t-му році, грн.

Крім того, при аналізі ефективності заходів НТП можуть викорис-

товуватись інші показники, наприклад, коефіцієнт економічної ефек-

тивності одноразових витрат (капіталовкладень), строк їх окупності

тощо.

Результати реалізації заходів НТП впливають на госпрозрахункові

показники роботи споживачів нової техніки та інших нововведень.

Наприклад, приріст прибутку за рік від виробництва продукції за

допомогою нової техніки (∆П) визначають за формулою

111222

)С(Ц)С(Ц∆П ΝΝ ×−−×−= ,

де С

, С

— собівартість одиниці продукції, виготовленої за допомо-

гою базової і нової техніки, грн/од.;

, Ц

— оптова ціна одиниці продукції при використанні базової і

нової техніки, грн/од.;

, N

— обсяг виробництва за допомогою базової і нової техніки,

натур. од./рік.

Умовне вивільнення працюючих у зв’язку з впровадженням нової

техніки (∆Ч) визначають із залежності

Ч∆

−

= ,

де В

, В

— продуктивність праці до і після впровадження нової техні-

ки, грн/чол.

Економія капітальних вкладень (∆К) визначають із співвідношення

К К∆

N×













−

′

×=

де К

, К

— питомі капіталовкладення при використанні базової і нової

техніки, натур. од./рік;

′

— продуктивність одиниці базової і нової техніки за одини-

цю часу, натур. один. або грн. за одиницю часу.

399

Зниження матеріальних витрат (∆М) обчислюють так:

221

)М(М∆М Ν×−= ,

де М

, М

— матеріальні витрати на одиницю продукції при викорис-

танні базової і нової техніки, грн/од.

17.5. П

РІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В

УКРАЇНІ

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні — науково,

економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напря-

ми інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспі-

льства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чис-

тій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного

потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складають-

ся із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інно-

ваційної діяльності:

— стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності — роз-

раховані на тривалу перспективу (не менше десяти років) найважливі-

ші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-

економічного зростання держави, розроблені на основі науково-

прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та на-

уково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизня-

ного інноваційного потенціалу;

— середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльнос-

ті — розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох — п’яти

років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогоспо-

дарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових

наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на

внутрішньому та (або) зовнішньому ринках. Середньострокові пріори-

тетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегіч-

них пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на основі новітніх

досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон’юнктури світового і

внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави. За своїми

масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньостроко-

ві пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути пріорите-

тними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузе-

вого або регіонального рівнів;

— інноваційний потенціал — сукупність науково-технологічних,

фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх

можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних

для забезпечення інноваційного розвитку економіки;

400

— інноваційна культура — складова інноваційного потенціалу, що

характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-

психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до

сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни

на інноваційних засадах;

— моніторинг інноваційної діяльності — систематичне збирання,

оброблення та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів,

практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулюван-

ня інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних

напрямів інноваційної діяльності.

Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльнос-

ті в Україні» від 16 січня 2003 року № 433-IV визначаються такі стра-

тегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності:

— модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела ене-

ргії; новітні ресурсозберігаючі технології;

— машинобудування та приладобудування як основа високотехно-

логічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної

металургії;

— нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, те-

лекомунікації;

— вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток

біотехнологій;

— високотехнологічний розвиток сільського господарства і пере-

робної промисловості;

— транспортні системи: будівництво і реконструкція;

— охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

— розвиток інноваційної культури суспільства.

Національні інтереси України потребують негайних та ефективних

заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потен-

ціалу, забезпечення ефективнішого його використання для подолання

кризових явищ у економічному та соціальному розвитку.

Швидко втрачаються можливості розвивати належним чином нау-

кові дослідження, оперативно впроваджувати їх результати в практи-

ку, реагувати на світові науково-технологічні досягнення та ефективно

використовувати їх у національних інтересах. Значна частина вітчиз-

няних товарів не відповідає рівню сучасного наукового та технологіч-

ного забезпечення, що зумовлює їх неконкурентоспроможність як на

зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.

Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку го-

ворить, що в Україні відсутній дієвий механізм інвестування масштаб-

них технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не

забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів. Міністерс-

тва, інші центральні органи виконавчої влади не мають достатніх кош-

тів для інноваційної трансформації відповідних галузей, а недержавні