Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу та право

Подождите немного. Документ загружается.

Канонічне право - церковне право, яке регулювало головним чином

відносини у церковній ієрархії.

Теократія - форма організації влади, за якою вона належить церкві, духо-

венству.

Те

ол

огія - наука про релігійні вчення.

Догма - твердження (як правило, релігійне), яке не вимагає

доказу.

Юрисдикція - коло питань, які відносяться до компетенції певної

установи чи органу держави.

Монотеїзм - віровчення, яке визнає єдиного Бога-творця.

Сакральний - священний, релігійно обґрунтований.

ДесакралЬація - заперечення святості чи священності чогось.

Апологетика - захист, відстоювання певної думки чи дії, обґрунту-

вання їх доцільності.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний

словник.

2. Питання підготовки до іспиту.

2.1. Основні риси феодальної політико-правової думки.

2.2. Загальна характеристика політико-правових поглядів середньо

вічного суспільства.

2.3. Теологічна концепція отців католицької церкви.

2.4. Теорія "двох мечів" Гелазія І.

2.5. Загальні ранньохристиянські уявлення про державу і право.

2.6. Християнська монотеїстична концепція.

2.7. Ранньохристиянські ідеї Августина про сутність держави.

2.8. Августин про сутність закону і права.

3. Питання для самоконтролю (відповіді молена перевірити за до

датком).

3.1.Який головний постулат християнського віровчення?

3.2.Назвіть імена отців католицької церкви.

3.3.В чому суть "двохголової" концепції мислителів раннього серед

ньовіччя?

3.4.Чому, на думку філософів доби раннього християнства, супереч

ності між державою та церквою мали юрисдикційний характер?

3.5.Що було в основі теократичних теорій отців церкви?

3.6.Розкрийте суть ранньохристиянського вчення про спасіння.

3.7.Яку мету переслідувало вчення Августина про десакралізацію уяв

лень про державу?

3.2. Це - святі отці Амвросій, Августин і Григорій.

3.3. Суть цієї концепції полягала в тому, що після Бога суспільство

містить в собі дві голови: першу уособлює папа як глава духовної влади;

другу - імператор як глава світської влади.

3.4. Юрисдикція церкви ширша, вона охоплює всіх християн, в тому числі

правителів держави. А тому не варто світській владі боротися за ідейний вплив

-а своїх підданих, оскільки їхня сфера компетенції значно вужча.

3.5. В основі теократичних теорій отців церкви було твердження, що

кава зобов'язана підпорядковуватись церкві, а правителі повинні слу

жити їй.

3.6. Суть вчення про спасіння полягає у вірі в друге пришестя Ісуса

Христа, коли насилля, зло, беззаконня будуть викреслені з життя і запанує

Царство Боже" (ідеальна держава).

3.7. Переслідувалась мета - спрямувати суспільну свідомість на

іійняття держави як організації другорядної відносно до церкви, що дик-

~> валось утвердженням диктату церкви над державою і суспільством.

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Головний постулат християнського віровчення полягає у переко-

нанні, що спасіння душі може здійснитись лише через церкву, яка може

відпустити гріх і оцінити життя людини.

МОДУЛЬ 2. ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ I ПРАВО

ФОМИ АКВШСЬКОГО

Зміст дидактичної одиниці

Фома Аквінський про сутність держави, елементи державної влади,

про закон. Суть філософсько-теологічної системи томізму. Розвиток філо-

софом християнської доктрини держави на основі Арістотелевої "Політи-

ки". Класифікація форм держави, обгрунтування мислителем влади і дер-

жавних законів. Класифікація законів.

Література

Богош Ю. Тома Аквинский. - М., 1975.

История политических и правовых учений (под ред. B.C. Нерсесян-

ца). - М., 1995.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право

(стародавній світ та середні віки). Методичний посібник. - К., 1998.

Нерсесянц B.C. Право и закон. - М, 1983.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - К.,

2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Монах-домініканець, італієць Фома (Тома) Аквінський (1225-

1274 pp.) був засновником теологічної школи томізму і відіграв провідну

роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології.

Найвідомішими його творами були "Сума істини католицької віри

проти язичників", "Сума теології"', "Про правління можновладців". Основні

концептуальні засади вчення філософа стосуються питань держави, права і

закону в аспекті відносин церкви і держави, влади і суспільства, істини і

справедливості. Його вчення спрямоване проти арістотелівського погляду

на державу, право, суспільство з точки зору його натуралізму.

Послідовником вчення Арістотеля був арабський філософ XII ст. Ібн

Рушді (по латині Аверроес), який проповідував вчення про вічність

матерії і руху. Аверроїзм заперечував акт одночасного божественного

творіння, визначаючи Бога не як творця, а як першопричину всього сущого.

Виходячи з цього, земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане

природним закономірностям.

Фома Аквінський, перебуваючи на позиціях апологетики ідеології

католицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, витлумачив

арісто-телізм у католицько-теологічному дусі, використав його в

розробці християнської державно-правової концепції. В числі перших

він спробував розвинути християнську доктрину держави на основі

"Політики" Арістотеля.

Що зближувало філософські погляди на державу і право цих двох

великих мислителів?

По-перше, Фома Аквінський поділяв думку Арістотеля про те, що

людина є політичною істотою. Самою природою закладене в людині

прагнення жити з іншими людьми для задоволення своїх потреб.

Наслідком цього прагнення індивідуума і є держава. Вона відіграє

важливу роль у житті суспільства, ставлячи собі за мету "загальне

благо" своїх громадян.

По-друге, подібно до багатьох своїх попередників ( в тому числі і

Арістотеля), Фома Аквінський виводив державну владу від самого Бога

і радив беззастережно їй підкорятися.

По-третє, Аквінський, як і Арістотель, не розмежовує суспільство

і державу. Відповідно до його вчення, держава- це форма людської

єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби

природи і розуму.

Роль володаря в державі філософ порівнював із роллю Бога в світі.

Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати світом, встановлює в ньому

відповідний порядок. Так само і правитель: перш ніж управляти

своєю державою, він встановлює в ній порядок.

Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою

правління. Вона є більш усталеною, стійкішою і стабільнішою, ніж інші

форми, а тому саме вона здатна підтримувати порядок у суспільстві і

гарантувати щасливе життя своїм підданим.

Які риси монархії роблять її домінуючою серед інших форм

державного правління?

1)3а своєю будовою монархія схожа на всесвіт, який створив Бог.

А всесвіт є найдосконалішою структурою.

2)Монархія, як і людський організм, управляється одним

центром, а тому виключає суперечки між окремими ланками

правління, які мають місце за аристократії, олігархії та демократії.

Водночас доцільно звернути увагу на принципово різні засади

вчень Фоми Аквінського і Арістотеля.

1. Це в першу чергу стосується розуміння природи людини і

справедливості.

- В античних мислителів, у цілому, і у Арістотеля, зокрема,

людська

поведінка підпорядкована природному праву, яке відображає вимоги

все

осяжної космічної справедливості.

- У

Фоми

Аквінського природне право є не що інше, як підкорення

людини Богові і втілення божественної справедливості.

38 39

2. Різноманітність поглядів двох мислителів стосується самої держави.

- В Арістотеля держава (поліс) є самодостатньою, тобто вона сама по

собі здатна забезпечити всі умови для морального розвитку громадян. По

лісна організація суспільства вбачалася як реальна умова втілення вічної

справедливості, критерієм якої було право.

- У вченні Аквінського держава теж турбується про суспільство, дбає

про "загальне благо". Але вічна (божественна) справедливість може утвер

дитися на землі не завдяки державі (світській владі), а завдяки владі духов

ній (церкви). Саме вона є єдиною, що діє за божими заповідями.

Критерієм загальної справедливості є Святе Письмо (Біблія). І взагалі,

"червоною ниткою" через роздуми Фоми Аквінського про співвідношення

духовної і світської влади проходить теза про верховенство духовної влади

над світською, церкви над державою.

В чому полягає сутність влади, її першооснова в державі? Аналізуючи

світську владу, Аквінський дійшов висновку, що вона складається з трьох

аспектів: а) сутності самої влади; б) форми влади (тобто її походження);

в) використання влади.

Сутність влади мислитель вбачав в установленому Богом порядку

відносин панування і підкорення. В таких відносинах воля спричиняє рух

підданих.

На відміну від сутності влади, її форма (походження) не завжди відпо-

відає приписам Божого закону. У світському житті заволодіти владою мо-

жуть пройдисвіти, із застосуванням обману чи сили.

Що стосується третього аспекту - використання світської влади - то

тут Фома Аквінський вказував на зловживання владою, несправедливе її

використання, що теж є порушенням Божих заповідей.

З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях

її походження і використання, мислитель приходить до висновку, що вона

не може претендувати на зверхність у суспільстві. Єдиною, відповідною до

Божих заповідей, є влада церковна, завдяки якій у суспільстві можуть бути

встановлені справедливість і спокій.

Політичним внеском Фоми Аквінського у розвиток державно-правової

думки є його класифікація форм держав на основі критерію морального

правління.

Метою суспільства, вважає теолог, є загальне благо. З огляду на це він

поділяє правління на справедливе і несправедливе, а владу - на політичну і

деспотичну.

Політична влада - це дотримання законів, опікування світського пра-

вителя обороною країни, судочинством, усунення зловживань, підтримання

миру в державі. Вона - найкраща форма правління, яка контролюється цер-

квою і великими феодалами.

Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління повелите-

ля-деспота. Таке правління Фома Аквінський однозначно засуджував, під-

креслюючи, що правитель мусить керуватися вимогами божественної спра-

ведливості, дотримуватись приписів, законів і вимагати такої же поведінки

від своїх підданих. Правління однієї людини над іншою не повинно позба-

вляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не

зобов'язаний коритися деспоту. А тому опір тиранії, робить висновок фі-

лософ, є не лише правом, а й обоє 'язком підданих.

Розвиваючи далі думку про владу, мислитель підкреслював, що влада

виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини.

Вона об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально,

піклуватися про свою душу та своє місце серед людей.

Свою правову концепцію Фома Аквінський викладає з позицій катего-

рії справедливості. Право - це дія справедливості під кутом зору встанов-

леного божественного порядку людських взаємин. Справедливість полягає

у наданні кожній людині того, що їй самій належить. Саме у цій концепції

погляди Аквінського і Арістотеля збігаються. Так само, як і Арістотель,

Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну.

Розподільна справедливість - це надання благ відповідно до заслуг особи, а

порівняльна - дії на порівняння чого-небудь, в першу чергу, права. Відпо-

відно до цього, робить висновок теолог, існують і види права:

а) якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то

це дія природного права;

б) якщо ж порівнюються дії (себто, відновлюється справедливість у

суспільстві) за людською волею, то це - позитивне (людське) право.

Влада, вважав Аквінський, приводить в дію закони держави. Вони яв-

ляють собою специфічні настанови(приписи), які не порушують божест-

венного порядку. Закон є джерелом права, а право - це дія божественної

справедливості у божественному порядку людського буття. Його джерелом

є вічний закон.

Що таке вічний закон?

Фома Аквінський дає однозначну відповідь на це далеко не просте фі-

лософське запитання: вічний закон є тотожним розуму Бога, вічний план

божественної мудрості. У відповідності з ним відбувається увесь процес

творення світу.

Формою віддзеркалення божественного розуму у земному житті є при-

родний закон. Сферою його впливу є світ живої природи, який підкоряється

інстинктам життя і самозбереження. Природний закон діє однаково як у

сфері християнського світу, так і серед язичників. У людському суспільстві

цей закон виявляється у прагненні жити досконалим, гідним людини жит-

тям - прагнути до добра, уникати і не чинити зла, цінувати життя, шукати

істину.