Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу та право

Подождите немного. Документ загружается.

- у своїх концепціях автори теоретично відобразили ту нову історичну

і політико-правову реальність, ч умовах якої вони творили. Йдеться, в пер-

шу чергу, про кризу полісної форми держави і полісних ідеалів мислителів

Стародавньої Греції, розвиток ідеї республіки та монархії, які помітно

вплинули на формування політичних і правових вчень середньовіччя та

пізніших епох.

А тепер, відштовхнувшись від політико-правових вчень древньогрець-

ких мислителів, спробуємо проаналізувати і конкретизувати ідеї римських

авторів.

Послідовником вчення Епікура був римський філософ і поет Тіт Лук-

рецій Кар. У своїй поемі "Про природу речей" він пов'язує всі форми сус-

пільного життя винятково з розумом людини.

1. Кар заперечував втручання в життя людини якихось надприродних

сил чи божественного розуму.

2. Необхідність пристосування людини до умов природи сприяло появі

різних видів життєдіяльності, виникненню держави і законів. А відтак, зако

ни і держава - результат природної творчості людей.

У ІІІ-ІІст. до н.е. поширюється вчення стоїків. Вони першими запере-

чили поліс з його державно-правовими інститутами. Основами їхнього

вчення була свобода особи і природне право. Прибічники цього вчення від-

стоювали загальний природний закон, який мав божественний характер.

Стоїки розглядали світ (космос) у саморозвитку, а людей - як грома-

дян єдиної світової держави (космополісу), де кожна особа є громадянином

всесвіту. Цим самим стоїки започаткували теорію світової держави і теорію

природного права. їхнім ідеалом була царська влада.

Вчення стоїків про всесвіт і природний розум відстоював грецький іс-

торик Полібій (II ст. до н.е.), який був прихильником римського державного

устрою. Він вважав, що держава виникла об'єктивним шляхом, а спонукало

цей процес прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Вся життєді-

яльність в державі врегульовувалась звичаями і законами, на основі яких

поступово у суспільстві сформувалась уява про добро і зло, корисне і шкід-

ливе. Так виникло право.

Прагнучи відшукати причини могутності Риму, Полібій сформулював

теорію циклічності форм держави. В чому її суть?

1) У своєму творі "Історія в сорока книжках" він дійшов висновку про

шість основних форм держави: царська влада (монархія), тиранія, аристо-

кратія, олігархія, демократія, охлократія. Проводиться ідея про те, що пер-

віснообщинний вождь природно перетворюється в царя. Ідеалізуючи

царську владу, Полібій вважав, що вона наділяє кожного за його заслугами,

а піддані підпорядковуються їй не через страх чи насильство, а за велінням

розуму і з доброї волі.

2) 3 часом царська влада перетворюється на спадкову, і тоді царі змі

нюють свій аскетичний спосіб життя, перестаючи піклуватися про підлег

лих, починаючи віддаватися розкоші. Царство перетворюється на тиранію,

яку Полібій характеризував як початок занепаду держави.

3) В умовах тиранії поширюються змови проти володарів, які органі

зовують відважні люди, що не бажають терпіти свавілля тирана. При під

тримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристо

кратію (правління меншості, що встановлюється за згодою народу).

4) На перших порах аристократичні правителі дбають про "спільне

благо", але згодом їхня влада стає спадковою і опиняється в руках випадко

вих осіб. Тоді аристократія перетворюється на олігархію, де панує зло

вживання владою і беззаконня.

5) Проти олігархів виступає народ, який, не довіряючи попереднім

формам правління, встановлює демократію і бере на себе турботу про дер

жаву. До головних цінностей демократії Полібій відносить владу більшості

народу, підпорядкування законам, пошану до богів та батьків. Але посту

пово народ забуває про ці цінності, усувається від державних справ, що

спричиняє виродження демократії в охлократію.

6) Охлократію Полібій вважає найгіршою формою правління. В сус

пільстві визрівають соціальні негаразди, і це підштовхує людей до пошуку

способів удосконалення державності. Вони об'єднуються навколо свого

лідера і обирають його правителем - царем, встановлюючи своїми руками

монархію. Розпочинається новий цикл розвитку і зміни форм правління.

Римській державі, на думку Полібія, була притаманна змішана форма

правління, яка забезпечувалась поєднанням трьох влад: монархії (в особі

римських консулів), аристократії (в особі сенату) і демократії (в особі

народних зборів-коміцій). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану фор-

му правління здолала тенденцію до занепаду держави.

В перші століття нової ери поширюються і наповнюються новим зміс-

том ідеї світової держави, природного права, світового громадянства. Серед

авторів таких ідей слід відмітити в першу чергу римського оратора, пись-

менника і політичного діяча Цицерона Марка Туллія.

Заслуга Цицерона в розвитку історії вчень про державу і право полягає

в наданні ним ідеї природного права такого тлумачення, яке стало вагомим

здобутком державно-правової думки людства впродовж наступних століть.

Згідно із його вченням, природне право виникло раніше, ніж виникла дер-

жава і позитивний закон. Воно є вищим істинним законом справедливості.

Тобто філософ у систематизованому вигляді започаткував природно-

правову традицію в історії вчень про державу і право.

У своїх наукових здобутках "Про державу" і "Про закони" Ціцерон

вказував, що основою держави є прагнення людей до співжиття, до задово-

лення природної потреби в охороні власності. Щодо останньої тези, то Ці-

церон підкреслював особливий зв'язок держави і власності, зауважуючи,

що основною її метою є охорона власності всього народу і кожного грома-

дянини зокрема.

Аналізуючи різні форми державного устрою, мислитель називав най-

більш життєздатною змішану державу, в якій поєднувались елементи мо-

нархії, аристократії і демократії. Розкриваючи сутність держави, Ціцерон

назвав її самоврядним корпоративним об'єднанням, членство в якому на-

лежить усім громадянам. її основне завдання полягає у забезпеченні умов

справедливого урядування. Цицерон сформулював три основні принципи

справедливого урядування:

1) влада делегується народом;

2) влада повинна функціонувати лише на підставі закону;

3) влада може бути виправданою винятково моральними чинниками.

Управляти державою повинна людина, наділена доброчинністю, яка

оволоділа знаннями про державу і право та застосовувала їх у житті.

Ідеальному громадянину повинні бути притаманні такі риси:

а) прагнення до пізнання істини;

б) справедливість і величність духу;

в) дотримання приписів закону;

г) не чинити нікому зла;

д) не зазіхати на чужу власність.

Благом у державі є закон, вважав Цицерон, оскільки держава і закони є

спільною справою народу. А критерієм справедливості є відповідність за-

конів, встановлених волею людей, законам природи. Панування справедли-

вості у суспільстві настане тоді, коли всі учасники спілкування (громадяни)

діятимуть згідно з приписами законів.

Традиційну для античного світу віру в державу як засіб реалізації найви-

щої моральної досконалості порушив Сенека. Він пропагував ідею духовної

свободи всіх людей, незалежно від їхнього громадянського стану. Негативно

ставлячись до ідеї рівності громадян, Сенека висунув ідею загальної рівності

всіх людей і всіх станів як божих творінь. Всі люди, незалежно від їхнього по-

ходження чи майнового стану, повинні бути суб'єктами права. Лише в цьому

випадку чинне в суспільстві право може відповідати справедливості.

Сенека обстоював думку про те, що всесвіт - це природна держава зі

своїм природним правом. Громадянами такої держави є всі люди, незалеж-

но від того, визнають вони це чи ні. Що стосується окремих державних

утворень, то вони - плід творіння окремих груп людей, а тому є випадко-

вими і тимчасовими.

Ідея природного права від Цицерона, Сенеки, інших мислителів анти-

чності перейшла до римських юристів, а згодом - до родоначальників като-

лицизму. Зусиллями римських юристів було створено нову науку - юрис-

пруденцію, їхні праці були скомпоновані в Дигестах імператора Юстиніана

і за його наказом видані у 533 р. В полі зору юристів знаходилось широке

коло проблем загальноюридичного і галузевого характеру, серед яких

центральне місце займав захист приватної власності. Ними була розроблена

юридична основа права особи на власність.

Поняття "право" трактувалось римськими юристами узагальнено, яке

включало в себе дві складові:

а) право природне;

б) право позитивне.

Юристи Стародавнього Риму розрізняли три основні види права:

1) цивільне право, тобто позитивне місцеве право, яке включало в себе

звичаєве, преторське право та рішення народних зборів;

2) "право народів" (перегринське право);

3) природне право (право божественне).

Природне право визнавалося юристами Риму як реальність, як не-

від'ємна складова частина діючого права. Воно застосовувалось виключно

як теоретико-правова конструкція для обгрунтування в діючому праві

обов'язковості дотримання таких моральних принципів, як: а) рівність усіх

перед законом; б) дотримання слова; в) чемна поведінка у спілкуванні;

г) заступництво за підданих; д) захист рабів від жорстокої поведінки з ними

їхніх господарів.

Вимоги і властивості природного права рівною мірою відносились як

до права позитивного, так і до "права народів". В римському праворозу-

мінні природне право перш за все розумілось як право справедливості. Його

приписи забороняли зазіхання на приватну власність, попереджували

невідворотність розплати за вчинене правопорушення.

Вчення і теоретичні розробки римських юристів знайшли відображен-

ня та інтерпретацію в творчості визначних представників правової думки

Європи.

Основні категорії та поняття

Концепція, ідея, теорія циклічності, аскет, консули, інтеграція, делегу-

вання, дигести, перегринське право.

Словник термінів і визначень

Концепція - точка зору, основна ідея вчення або теорії.

Ідея - первісна форма розв'язання наукової проблеми, засіб практич-

ної реалізації знань

Теорія циклічності — вчення про замкнутий рух явища по заздалегідь

визначеному колу (циклу).

Аскет - особа, яка вдовольняється у житті мінімальним, без претензій

на багатство і задоволення забаганок.

Консули - посадові особи Римської республіки, які займали найвищий

щабель владної піраміди.

Інтеграція - злиття, поєднання.

Делегування - надання повноважень.

Дигести - збірник витягів з праць римських юристів, складова части-

на кодифікації Юстиніана.

Перегринське право - складова частина римського права, норми якого

регулювали відносини між перегринами (іноземцями) та між ними і римсь-

кими громадянами.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний

словник.

1. Питання підготовки до іспиту.

2.1.Загальна характеристика державно-правової концепції римських

мислителів.

2.2.Політико-правові ідеї Лукреція Кара.

2.3. Вчення стоїків.

2.4.Теорія циклічності форм держави Полібія.

2.5. Ідея природного права Цицерона.

2.6.Л. Сенека про загальну рівність.

2.7. Державно-правові погляди римських юристів.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до

датком).

3.1. В чому виявилась послідовність Лукреція Кара щодо вчення Епікура?

3.2. Що було покладено в основу вчення стоїків?

3.3. Теорія циклічності Поліція.

3.1. Яка форма правління, на думку Полібія, була притаманна Римській

державі?

3.4. Назвіть принципи справедливого врядування за Цицероном.

3.5. Кому належить тлумачення „Благом у державі є Закон".

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1.Послідовність Лукреція Кара щодо вчення Епікура виявилась у

матеріальному поясненні суті держави і законів.

3.2.В основу вчення стоїків була покладена свобода особи і природне

право.

3.3.В основі теорії циклічності Полібія покладена послідовна і неми

нуча зміна шести форм правління: монархії, тиранії, аристократії, олігархії,

демократії і охлократії.

3.4. Полібій вважав, що Римській державі була притаманна змішана

форма правління ( монархія, республіка і аристократія).

3.5. Принципами справедливого врядування були: а) делегування вла

ди народом; б) законність функціонування влади; в) моральні засади діяль

ності влади.

3.6. Це висловлювання належить Цицерону.

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ І

1. Яке місце і роль відводиться історії вчень про державу і право в сис

темі суспільних і юридичних наук?

2. Обгрунтуйте наукове і практичне значення вивчення державно-

правової думки в історії людства.

3. Який вплив справила міфологічна свідомість на розвиток державно-

правової думки в країнах Стародавнього Сходу?

4. Як Ви думаєте, чому в жодному з існуючих давньосхідних етико-

політичних і філософських вчень не засуджувалось рабство?

5. Чому державно-правова думка країн Стародавнього Сходу не торка

лася питання причин виникнення держави і права?

6. Хто першим з мислителів Давнього Сходу проголосив свободу ви

бору людиною свого життєвого шляху? Як це було обгрунтовано?

7. Які принципові відмінності між східнодеспотичною формою держа

ви і полісною?

8. Що собою являло громадянське суспільство міста-поліса?

9. Хто вперше в історії вчень про державу і право сформулював ідею

змішаної форми правління? Розкрийте її суть.

10. Кому з античних філософів належить ідея договірної держави? В

чому її сутність?

11. Вкажіть на різні погляди на державу і право у давньогрецьких фі

лософів: Цицерона і Сенеки, Арістотеля і Цицерона, Сенеки і Арістотеля.

12. Яким чином античні мислителі з'ясовували моральні і раціональні

основи держави і права?

13.В чому виявився внесок римських юристів у розвиток державно-

правової думки?

28 29

БЛОК II.

РОЗВИТОК УЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО В

СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Модуль 1. Виникнення та розвиток християнських

державно-правових ідей

Розглядаються основні риси та особливості феодальної політико-

правової думки, зміст тогочасної правової свідомості. Аналізуються вчення

трьох мислителів - отців католицької церкви, ранньохристиянські уявлення

про державу і право. Визначається роль католицької церкви в системі соці-

ального управління, теологічний світогляд середньовіччя, вчення Аврелія

Августина, розглядається боротьба за владу католицької ієрархії та світсь-

ких феодалів.

Модуль 2. Вчення про державу і право Фоми Аквінського

Аналізується сутність філософсько-теологічної системи томізму, роз-

виток Фомою Аквінським християнської доктрини держави на основі Аріс-

тотелевої "Політики". Класифікація форм держави великим мислителем,

його обгрунтування влади і державних законів. Розглядається класифікація

законів.

Модуль 3. Політико-правові вчення мислителів і юристів середньовіччя

Розглядається процес формування станово-представницьких форм

правління і поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої

держави і соціального миру. Аналізується вчення Марсилія Падуанського

про державу і право як виразника інтересів середньовічного бюргерства.

Дається аналіз ідеї природного права Вільяма Оккама та постглосаторів.

зо

МОДУЛЬ 1. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСЬКИХ

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ІДЕЙ

Зміст дидактичної одиниці

Основні риси та особливості феодальної політико-правової думки,

зміст правової свідомості доби середніх віків. Вчення отців католицької

церкви про єдине християнське суспільство. Роль католицької церкви в

системі соціального управління. Теологічний світогляд середньовіччя. По-

літико-правове вчення Ав-релія Августина.

Література

История политических и правовых учений (под ред. В.С.Нерсесянца). -

М., 2003.

История политических и правовых учений. Средние века и Возрожде-

ние (под ред. В.С.Нерсесянца). - М, 1983.

Мірошниченко М.І., Мірошниченко B.I. Історія вчень про державу і

право.-К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983.

Шулъженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. - К., 1997.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Після загибелі Західної Римської імперії у 476 р. для Європи розпочи-

нається доба феодалізму, яка справила значний вплив на розвиток держав-

но-правової думки. Теоретичні концепції про державу і право набули нового

забарвлення, з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сутності держа-

ви і права, їх ролі в суспільстві. Своєрідно вирішувалися проблеми співвід-

ношення людини і держави, свободи і справедливості.

Значно розширилися функції держави, а новий виток розвитку еконо-

мічних відносин призвів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв

подальшому поділові суспільства на стани, висунув на політичну арену

нові державно-правові інститути, придатні до реалізації державних функ-

цій. Законодавство приводилося у відповідність з новими соціально-

економічними відносинами.

Великий вплив на зміст політико-правових поглядів середньовічного

:>спільства справило християнство, яке з 325 р. стало державною релігією

Римської імперії. Християнство стрімко поширювалося серед народів, ста-

ло застосовуватись для з'ясування проблем всесвітнього та земного поряд-

ку, права і справедливості. Всі панівні на той час християнські вчення зво-

дились до постулату, що спасіння людини - у церкві, яка є єдиним місцем

відпущення гріхів і оцінки життєдіяльності людини.

Набувши статусу офіційної державної ідеології, християнство підпадає

під опіку і контроль з боку римських імператорів, які, в свою чергу, поба-

чили перевагу нового віровчення, можливості обгрунтування ним необме-

женої влади і покори. І якщо на перших порах християнський світ уособ-

лювався з кордонами Римської імперії, а сан імператора поєднувався з най-

вищим духовним саном, то в період кризи і занепаду західноримської дер-

жавності владу духовного настоятеля християнської церкви перебирає на

себе римський єпископ (папа), який перебрав і деякі світські повноваження.

Державно-правове мислення Західної Європи відображає прагнення

церкви утвердити своє панування над державою. Це - політичний догмат

середньовіччя. Церковне (канонічне) право стало виділятися в окремий

правовий напрямок, стаючи поряд із правом цивільним і намагаючись по-

ширити свою компетенцію на сферу світських відносин. Середньовічне

мислення стає в своїй основі теократичним, теологія поступово утверджує

свою перевагу в науках і поглядах на державу та право. Основні постулати

державно-правової думки набули релігійного забарвлення.

Свідченням ідейного панування християнської релігії і церкви в сус-

пільстві в цілому і в державно-правовій сфері зокрема є те, що :

а) догмати церкви стали водночас політичними аксіомами, а державні

правителі співставляли свої дії з релігійними установками;

б) як у будь-якому світському, так і в церковному суді релігійні канони

мали силу закону, а принесена Богом клятва сприймалася як незаперечний

доказ;

в) поза християнськими вченнями не виникало будь-яких уявлень про

державу і право.

Основою християнських переконань і складовою частиною теологічної

концепції взаємин держави і церкви стало вчення трьох великих мислите-

лів - отців католицької церкви - Амвросія, Августина і Григорія. Хоча,

зрозуміло, ніхто з них не мав на меті створити систематизовану церковну

філософію та якоюсь мірою у відносини стосунки церкви і держави.

В основі концепцій мислителів раннього середньовіччя було положення про

існування єдиного християнського суспільства світового масштабу. Воно мало

таку внутрішню конструкцію:

1) Бог- єдиний, який стоїть над церквою, владою, людьми.

1) Після Бога суспільство містить в собі дві голови (папу та імперато

ра), які уособлюють два принципи влади: духовне правління - священиків і

світське - королів.

3) У духовних справах юрисдикція церкви поширюється на всіх хрис-

тиян, включаючи і імператора, який перебуває в лоні церкви, а не над нею.

Отже, роблять висновок мислителі, суперечності між двома ієрархіями

(державою і церквою) за вплив на суспільство у правовому відношенні є

винятково юрисдикційними.

Такий хід думок зафундаменталізував теорію "двох мечів", концепту-

альні засади якої виклав папа Гелазій І наприкінці V ст. Основні положення

теорії спирались на довільне тлумачення цитат із Євангелії, а саме:

а) імператор одержує свій меч від церкви, а тому зобов'язаний служи

ти їй вірою і правдою;

б) у питаннях віри правитель залишає право останнього слова за церк

вою і мусить вчитись у неї, а не повчати її.

Захищаючи право церкви на провідну роль у суспільстві, отці церкви

створили основи теократичних теорій, які стали домінуючими в добу роз-

винутого феодалізму. Основоположним у цих вченнях було твердження

про те, що держава зобов 'язана підпорядковуватись церкві, а світські пра-

вителі мусять коритись їй як християни.

Правова свідомість людей того часу визначалась такими світоглядни-

ми параметрами:

- духовним джерелом таких понять, як "право", "закон", "справедли

вість" була Біблія;

- установлення закону є неспростовними. Він має фундаментальне

значення для регулювання суспільних відносин;

- заради справедливості на землі і миру в суспільстві до звинувачених

застосовується помилування або жорстока кара.

Ранньохристиянські уявлення про державу і право

Феодалізм як історична епоха людства тривав понад тисячу років. За

цей час церква зміцнила своє економічне становище, перетворившись у

великого феодала, а церковнослужителі стали великими землевласниками.

Нерідко священики високого сану займали важливі державні посади. Вони

потребували юридичного підтвердження свого статусу. В результаті роз-

гортаєтья боротьба між світською та духовною владами за вплив на сус-

пільство. Це знайшла відображення у політичній думці.

І все ж раннє християнсто було передусім ученням про спасіння. Його

ідеї пронизані месіанськими поглядами про те, що краще впорядкування на

землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло,

насилля, беззаконня будуть виключені з життя, а замість наявного суспіль-

ного устрою наступить "царство Боже", тобто ідеальна держава, де панува-

тимуть мир, справедливість і порядок.

Ранньохристиянські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова,

засуджували земні порядки, несправедливість. В них викладались думки

З — 4-2005

про новий суспільний устрій. Але згодом стали домінувати ідеї про божес-

твенне походження влади і беззаперечне підкорення їй (Новий Заповіт).

В основі права християнство вбачало правду, добро і справедливість, за-

початковані Богом. Воля людини обмежується Божим законом і має служити

йому, а правда уявлялася у вигляді досконалого закону. Але знати закон недо-

статньо, треба дотримуватись всіх його приписів. Причому підкорення закону

має базуватись не на страхові покарання, а на глибокій свідомості.

Християнська монотеїстична концепція Бога мала в своїй основі по-

ложення про те, що Бог-творець є першопричиною матеріального буття.

Божественним розумом і волею світ створено заради певної мети, досяг-

нення якої стане кінцем світу. Світ має початок (акт створення), свою істо-

рію (перебіг подій) і кінець (Страшний Суд). Відповідно, і свідомість хрис-

тиян була зорієнтована на неминучий кінець світу і спасіння душі у тепе-

рішньому бутті.

Основними засадами раннього християнства були:

1) теїзм - сприйняття Бога як творця і вищого розуму;

2) дуалізм - бачення і сприйняття світу як постійної боротьби добра і зла;

1) персоналізм - одноосібна відповідальність людини перед Богом за

свої дії;

2) провіденціалізм - "божий знак", віра у кінцеву мету всього буття як

наперед визначену перемогу добра над злом.

Середньовічні теологічні уявлення ніколи не визнавали самостійності

особи і держави, розглядаючи їх як такі, які мусять служити Всевишньому,

виконувати його волю, навіть якщо для цього доведеться пройти через му-

ки і страждання. Ті, хто не корився волі Божій, виступав проти його пове-

лінь, уособлювали злу, ворожу силу - Диявола.

Така логічна конструкція християнського віровчення переслідувала

конкретні прагматичні цілі, які віддзеркалювались у двох мооюливих фор-

мах ставлення людини до держави:

- якщо влада в державі дана від Бога, тоді людина визнає її священною (са

кральною) і вважає своїм найпершим обов'язком вірно служити їй;

- якщо влада не від Бога (така влада може бути відчужена від Всевиш

нього або бути йому ворожа), то людині треба морально протистояти їй.

Навіть у тому випадку, коли влада силою держави буде примушувати хрис

тиянина до скоєння не угодного Богу вчинку, людина повинна чинити опір

такій "богоогидній" дії.

Найповніше і найадекватніше ранньохристиянські ідеї знайшли відо-

браження у філософії теолога Аврелія Августина (Блаженного) (345-430

pp.) У своїй книзі "Про град Божий" він виклав політичні і правові погляди.

1. Своїм ученням Августин відстоював ідею про те, що пізнати сут-

ність держави і права, свободи і справедливості, закону і порядку можна

лише з допомогою Святого Письма.

Розвиваючи цю думку, філософ наголошував, що всі соціальні та

державні інститути, правові норми є наслідком гріховності людей. Бог

наділив людину розумом і волею не для того, щоб користуватися ними

для задоволення своїх забаганок, а для того, щоб жити за приписами

Святого Письма. Гвобода спонукає людину до скоєння гріха. А

гріховність земного життя,

іраведливість державно-правових порядків виявляється у

пануванні людини над людиною, у відносинах управління і

підкорення.

2. Погляди Августина спрямовували суспільну свідомість на

сприйняття

уержавияк організації нижчого порядку, другорядної відносно до церкви.

Своїм ученням він створив фундамент десакралізації існуючих в

тогочасному суспільстві уявлень про державу. Це диктувалось

боротьбою за > твердження диктату церкви над державою і

суспільством.

3. Прагнення применшити роль держави штовхнули філософа на

про

голошення її не як божого творіння, а як творіння людських рук.

Звідси

робиться висновок: держава з її законами не відповідає і не сприяє

істин-

справедливості. Найсправедливішими і найгуманнішими є

приписи Закону Божого.

4. Дороговказним орієнтиром у вченні Августина є прагнення

обґрун-

I) вати ідею моральної зверхності церкви над державою, визначити

право і

обов'язок держави на підтримку церкви.

Правда, церковну і світську влади теолог не розглядав як діаметрально

протилежні. Існувало єдине християнське суспільство, яке не

протиставлялось державі і церкві. Сталий порядок Августин називав

"природним ", маючи на увазі, що він є наслідком гріха і Божої кари. Цей

порядок є тимчасовим, і має існувати до другого пришестя Христа, а тоді

утвердиться "Царство Небесне". Але поки це станеться, люди повинні

коритися природному порядкові, усвідомити необхідність сумлінного

виконання своїх обов'язків. Саме в цьому відобразилась апологетика

Августином існуючих у феодальній державі суспільних порядків.

Основні категорії і поняття

Постулат, канонічне право, теократія, теологія, догма,

юрисдикція, монотеїзм, сакральний, десакралізація, апологетика.

Словник термінів і визначень

Постулат - вердження про щось.