Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю: Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

341

інших сферах життя. Її основне призначення – вивчення

національних та расових установок. У зв’язку з цим вона може

бути використана працівниками ПР державних установ при

плануванні просвітницької діяльності, службами ПР політичних

партій і громадських організацій.

Відзначають, що особливість цієї шкали в тому, що кожна

позиція автоматично включає в себе всі наступні і виключає всі

попередні, запитання може бути сформульоване так: “Які

взаємовідносини з представниками відповідної національності

для Вас прийнятні?

♦ шлюбні відносини;

♦ особиста дружба;

♦ бути сусідами;

♦ бути колегами по роботі;

♦ бути мешканцями одного населеного пункту;

♦ бути співгромадянами однієї республіки;

♦ бути співгромадянами однієї країни;

♦ не заперечую проти їх виїзду з країни.

Тести для вимірювання установок містять, як правило,

прямі або опосередковані підтвердження про цінності, вчинки

тощо. Респондент обирає ті судження, які відповідають його

установкам. За результатами підрахунків умовних балів

визначаються ці установки, а також їх інтенсивність.

Крім текстових тестів, іноді використовуються графічні або

тести з малюнків, які відображають певні життєві ситуації,

варіанти поведінки тощо.

Прийоми виявлення установок ґрунтуються на тому, що

установка має таку характеристику, як позитивна або негативна

направленість. Це робить можливим прогнозування характеру

масових дій, спрямованих на розв’язання соціального

протиріччя. Вважають, що позитивна установка мотивує дії

творчого, позитивного характеру, негативна установка –

руйнівні дії.

Виявлення установок здійснюється за допомогою методів, в

основі яких лежать різноманітні шкали, а також тести – текстові

або графічні. Кожний з них має свої переваги та недоліки. Але

всі вони можуть бути використані PR-менами у практичній

роботі як для вивчення зовнішньої, так і внутрішньої

громадськості. Зрозуміло, що в останньому випадку (при роботі

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

342

з невеликими соціальними групами) це може бути більш

корисним та ефективним. Враховуючи особливості механізму

формування іміджу, PR-мени роботу з ним починають з

виявлення установок та стереотипів людей. І вже на основі цих

знань вони вирішують завдання з формування або коректування

іміджу.

Прийоми виявлення стереотипів

Спеціалісти вважають, що початок вирішення проблеми

формування або коректування іміджу, що стоїть перед службою

ПР, потрібно починати з виявлення типових та нетипових

стереотипів громадськості. Як свідчить практика, набагато

легше врахувати та використати у своїх цілях ті стереотипи, що

є у клієнтів, ніж займатися благодійним, але безпросвітним

завданням “переробляти” та “перевиховувати” населення” [13,

56].

І. Вікентьєв пропонує декілька основних прийомів, які

можна застосовувати в практичній діяльності служб зв’язків з

громадськістю [13, 58-64].

Виявлення власних стереотипів (принаймні так званого

суб’єктивного досвіду). Його недолік – можливість

розбіжностей стереотипів працівника ПР і основної маси

споживачів.

Виявлення повторювальних, стійких тем розмов у тих

колах громадськості, з якими має справу працівник ПР,

тематики публікацій. У 1960 році під час кампанії щодо

висунення Джона Кеннеді на посаду президента США шляхом

опитування та аналізу ЗМІ було встановлено, що релігійна

належність кандидата дає основу для численних чуток. PR-мени

вважали, що якщо далі обходити це питання, то вірогідною була

б поразка. Воно було винесене на широке обговорення, що

дозволило перетягнути на сторону Д.Кеннеді багатьох

потенційних противників.

Використання спеціально розроблених методик для

дослідження різних груп громадськості шляхом вивчення її

окремих представників.

Методика незакінчених речень – у цьому випадку

співрозмовники ніби підказують напрям діяльності працівникові

ПР.

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

343

Приклад 1: “Дослідник: “Ці лижі мені неприємні тим, що

…” Клієнт: “Так і колють очі! Подивитися – у них дуже довгі та

гострі кінцівки! Раптом я на них упаду?..” На думку вченого,

ефективне рішення в цьому випадку лежить за межами ПР:

виробники повинні округляти кінцівки лиж.

Приклад 2: Здавалося б, у відеокліпі снотворного,

зорієнтованого на домогосподарок, треба показати ефект

миттєвого засинання. Однак якщо попросити господарок

продовжити речення: “Я побоююсь, що якщо засну, то …”

можна отримати більш глибоке та неочікуване для сценариста

кліпу продовження: “… мою роботу в домі ніхто не зробить”.

Це явна підказка – значить, у відеокліпі так чи інакше треба

показати, що якщо жінка задрімає на декілька годин, нічого

страшного з господарством не станеться.

Методика асоціацій – вважаю, що вона грунтується на

аналізі відповідей, які отримуються після постановки запитань

певного типу. Наприклад: що об’єкт (чи його реклама) вам

нагадує? На що схожа ця схема? Це приємні чи неприємні Вам

об’єкти (дії)?

Методика вибору з декількох зразків. Цей прийом

фактично пов’язаний з вивченням думки або споживачів, або

спеціалістів, які вибирають зразок товару найчастіше за

принципом “подобається – не подобається” без логічних

обґрунтувань та пояснень.

Методика Л.С.Школьника передбачає можливість участі

представників громадськості в підготовці рекламних та

інформаційних матеріалів у ролі попередніх експертів.

Наприклад, Л.С.Школьник узяв листівку Міністерства охорони

здоров’я, яка подає декілька доводів про шкідливість куріння,

розрізав її на окремі смуги. На кожній – свій “антитютюновий

довід”. Він запросив дівчат розкласти їх за значенням для них

(проранжирувати ці доводи). “Виявилося, – пише І.Вікентьєв, –

дівчата розмістили доводи зовсім в іншому порядку, ніж дорослі

дяді та тьоті – укладачі листівки. Це й зрозуміло: у 16 років

дівчинку більше цікавить її зовнішність (це був довід № 10),

ніж, як їй здається, віддалені пологи дитини (це був довід №2)”.

Методика “лист біля телефону” використовується для

вивчення стереотипів споживачів, які прореагували на ту чи

іншу рекламу і зателефонували до фірми. Під час співбесіди

виявлені стереотипи фіксуються на листі.

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

344

Методика виявлення реакцій та сприйняття рекламних

матеріалів – опитування споживачів, оскільки далеко не завжди

збігається те, що хотів сказати рекламіст, і те, що зрозумів,

побачив, відчув споживач.

§4. Основні етапи формування іміджу організації

Оскільки імідж організацій не є чимось раз і назавжди

даним (його можна створювати заново, змінювати, коректувати

риси), говорять про певну послідовність його формування та

динаміку розвитку вже сформованого іміджу.

На кожному з цих етапів працівники ПР вирішують свої

завдання. На першому етапі – це дослідницька діяльність,

пов’язана з виявленням стереотипів та установок громадськості.

На другому і третьому етапах здійснюється аналітична

діяльність, під час якої створюється проект іміджу(ідеальний

імідж) та визначаються конкретні засоби перетворення

“проекту” в реальність. З цим етапом пов’язані такі заходи ПР,

як позиціювання та відбудова.

Основні етапи формування

іміджу

Виявлення стереотипів та установок людей щодо

об’єкта іміджу (“що громадськість хоче бачити”)

Визначення пріоритетних вимог громадськості щодо

об’єкта іміджу

Формування характеристик компонентів іміджу

Переклад обраних характеристик різними “мовами” –

вербальною, візуальною, “мовою” подій

Коректування іміджу відповідно до ситуації та нових

вимог, які висуває громадськість щодо об’єкта іміджу

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

345

На IV етапі продовжується робота з іміджем, яка для

працівника ПР пов’язана такими технологіями, як візуалізація,

вербалізація іміджу та “створення” подій. Зрозуміло, що ці

технології значно відрізняються в роботі з різними об’єктами

іміджу, проте їхня сутність фактично залишається незмінною.

Що дає візуалізація іміджу і як вона може здійснюватися

при роботі з організацією або людиною як об’єктами іміджу?

Вважають, що на 69% інформація ТБ – візуальна; лише на 31% –

вербальна.

На думку фахівців, візуальний канал потрібний завдяки

таким його перевагам:

3 Візуальне повідомлення не потребує перекладу

3 Візуальне повідомлення краще запам’ятовується глядачами

3 На цьому каналі реально передається набагато більший

обсяг інформації, ніж нам здається.

3 “Візуальне повідомлення легше проходить через фільтр

недовіри, який є в кожного з нас, оскільки сприймається, як

невідредаговане” [82, 27].

Вербалізація іміджу особистості пов’язана з підготовкою

вербальних повідомлень. Працівники ПР відпрацьовують мову,

допомагають готувати виступи, готують зустрічі керівника з

пресою. Дослідники відзначають, що виступи керівників держав

готуються дуже ретельно. У Росії, зокрема, поїздки Б.Єльцина в

регіони “забезпечувало” Агентство інтелектуальної інформації.

Групи агентства заздалегідь виїжджали в регіони, призначені

для відвідувань Б.Єльцина, збирали необхідну інформацію про

Засоби

візуалізації

⇒

телебачення (показ керівника або

організації)

⇒ фільми або відеофільми (відео-ньюс-релізи)

⇒ фотографії (у газетах, журналах,

листівках)

⇒ особисті зустрічі з громадськістю (для

іміджу особи), екскурсії, виставки, яр-

марки, презентації (для іміджу організації)

⇒ зовнішній вигляд

⇒ використання символів

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

346

соціально – психологічний клімат, відшукували популярні

місцеві історії, знання яких пізніше повинен був демонструвати

Б.Єльцин. На основі отриманих даних готуються рекомендації

президенту: як поводити себе, які теми обговорювати, яких

уникати, до кого в першу чергу звертатися і які “кодові слова”

промовляти” [83, 203]. Зазначають також і той факт, що

спічрайтери Клінтона вставляють у його промови майже

дослівно фрагменти з листів, що надсилаються в Білий дім.

Вербальні символи лідерів іноді залишаються навіть тоді, коли

вони залишають свої посади – настільки яскравими і точними

вони виявляються: коли хтось зараз промовляє “Процес пішов”,

ми відразу згадуємо М.Горбачова, коли – “Маємо те, що маємо”

– Л.Кравчука, висловлення “Хотіли, як краще, а вийшло, як

завжди” – В.Черномирдіна. Мабуть, ще довго ці вислови

нагадуватимуть нам цих політиків.

Специфічною технологією, що використовується службами

ПР для створення іміджу організації та особи, є “подієва”

комунікація. Про неї детально вже говорилося, однак уже зараз

можна сказати, що служби ПР у створенні іміджу не

задовольняються подіями, які виникають спонтанно. Вони

накопичили значний досвід використання спеціально

спланованих та організованих подій – виставок, презентацій,

зустрічей із громадськістю, демонстрацій тощо.

З п’ятим етапом пов’язана діяльність служб ПР, спрямована

на коректування іміджу.

Фахівці зазначають, що, оскільки імідж залежить від

контексту, то й змінювати його доводиться залежно від

контексту. Для того, щоб задовольнити вимоги аудиторії, імідж

повинен постійно коректуватися. Це здійснюється в різних

формах. Серед них такі:

⇒ Дописування іміджу – доповнення іміджу характеристиками,

найактуальнішими в певний період або на певній території,

доповнення фізичними прикметами.

⇒ Викреслювання окремих характеристик іміджу – аналогічне

з попередньою формою: у разі потреби (змінилася ситуація,

наприклад) деякі характеристики починають замовчуватися.

⇒ Підкреслення певних характеристик в іміджі супротивника.

⇒ Приписування міфічних наслідків у разі перемоги противника

[88, 218-219].

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

347

На думку І.Вікентьєва, у роботі служби ПР з іміджем

важливе значення мають і такі операції, як завищення іміджу,

контрреклама та антиреклама іміджу. Здається, ці операції

грають особливу роль на п’ятому етапі формування іміджу

організації і спрямовані на його коректування.

Як зазначають фахівці, успішний процес формування

іміджу потребує управління (планування, організації,

контролю). Управління іміджем – це важливе завдання служб

ПР. Діяльність у цьому напрямі, як і будь-яка інша, може

оцінюватися і якісно, і кількісно. На думку І.Альошиної,

кількісними показниками роботи працівників служб

комунікацій із громадськістю у створенні підтримки іміджу

організації повинні бути: витрати, терміни, результати,

економічна ефективність. Якісно ця діяльність може бути

оцінена за формою таких критеріїв, як цілі, структура, зміст,

виконавці, технології” [1, 53].

Контрольні питання

1. У чому сутність іміджу? Чому імідж вважається

інформаційним явищем?

2. У чому спільне та відмінне між іміджем та престижем,

репутацією, авторитетом?

3. Як визначається поняття “імідж організації”? Яку структуру

має імідж організації?

4. Охарактеризуйте основні напрями діяльності служб зв’язків

із громадськістю щодо формування іміджу організації.

5. Які існують етапи формування іміджу організації?

6. Яку роль у комунікаційному процесі відіграють стереотипи

та установки? Як вони пов’язані з іміджем?

7. Яким чином працівник ПР може підвищити імідж керівника

організації: а) працюючи з ним; б) працюючи з його

оточенням; в) працюючи з персоналом?

8. Чим відрізняється реклама іміджу від реклами товару? Що

між ними спільного, у чому відмінності?

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

348

Глава 4. Лобіювання як форма комунікації

та мистецтво впливу

§1. Сутність лобізму та його місце в комунікаційному

процесі

Специфічним та важливим засобом комунікації з

громадськістю є лобіювання. Це пов’язано з тим, що важливою

частиною суспільних відносин є система влади. У неї включені

різні групи громадськості. У розвитку такого роду комунікацій

зацікавлені й економічні структури, і соціально-політичні

організації, і різноманітні соціальні групи, і сама влада. Питання

про те, хто в кому має більшу потребу – влада в “лобістах, що

представляють її інтереси”, чи навпаки, і хто на кого більше

схильний впливати, на думку фахівців, чисто дидактичне

питання. Влада не може обійтися без підтримки громадськості.

Лобізм же стає тим комунікаційним засобом, без якого не може

бути забезпечений ні інтерес влади, ні інтерес громадськості.

Термін “лобі”, “лобізм” походить від англ. lobby – критий

прогулянковий майданчик, коридор. У 1553 р. це поняття

вживалося для позначення прогулянкового майданчика в

монастирі. Через століття так уже називали приміщення для

прогулянок у палаті общин Англії. Але політичного відтінку це

слово набуло ще через два століття, причому в Америці, коли в

1864 р. терміном “лобіювання” почали називати купівлю голосів

за гроші в коридорах конгресу. Проте в Англії така політика

вважалася ганебною, і слово прижилося лише в XX ст., пізніше

його стали вживати і в інших країнах.

Аналізуючи французьку школу паблік рилейшнз,

Т.Лебедєва відзначає: “Як і багато інших явищ, пов’язаних

розвитком різних форм комунікацій, лобізм прийшов на старий

континент із-за океану. Багато хто з експертів, пов’язуючи його

офіційне оформлення в системі відносин з владою США з 1946

роком, вважає, що лише на початку 80-х років це явище

отримало легітимність і структуралізувалося у Франції. Проте

було б помилкою думати, що до цього практика лобізму не

процвітала на старому континенті, особливо у Франції, де

“політика впливових друзів” була не формальним, але суттєвим

фактором у вирішенні справ” [65, 37-38].

Сьогодні лобізм став значним фактором розвитку в

більшості країнах світу і зокрема в нових країнах, що

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

349

утворилися на місці колишнього СРСР. Він існує і в нас, і в

наших сусідів. Як зазначають російські вчені, проблема лобізму

є однією з найактуальніших у сучасній Росії. Розміри його в

сучасній Російській Федерації не мають аналогів у світі та

історії”[70, 100]. В Україні лобізм також існує і діє на різних

рівнях, охоплюючи не лише центральну владу, а й місцеві

структури.

Що таке лобізм у сучасному розумінні?

Усі ці, а також інші визначення характеризують лобізм як:

⇒ вплив на органи влади та прийняття рішень;

⇒ інформування тих, хто приймає рішення;

⇒ представництво інтересів певних соціальних груп та

організацій (їх оформлення, вираження, реалізація тощо);

⇒ підготовку до прийняття рішень.

І історія, і сучасність доводять об’єктивний характер

лобістської діяльності.

Причини виникнення та існування лобізму

1. Суспільство представлене різними соціальними групами,

які розрізняються своїми інтересами та потребами.

Лобізм

Це практика впливу на управлінські рішення, які служать

груповим інтересам [114, 57].

Особлива система і практика реалізації інтересів

окремих організацій та різноманітних груп

громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на

законодавчі та виконавчі органи державної влади [57,

224].

Це вплив зацікавлених груп на прийняття рішень

владними структурами [2, 135].

Метод інформування тих, хто приймає рішення (лише

згодом), метод впливу на них” [65, 38].

Система організаційного оформлення, вираження та

представництва певних інтересів через урядові

інститути [17,181].

Розділ ІV. Канали та форми здійснення зв’язків з громадськістю

350

2. Представницькі органи влади (парламенти, ради різного

рангу, виборні посадові особи) складаються з представників

різних груп інтересів, які конкурують між собою. Ця

конкуренція вимагає спеціального механізму узгодження та

збалансування інтересів і розв’язання суперечок.

В умовах нерозвинутої політико-правової системи, зокрема

слабкої та недосконалої представницької влади, лобізм починає

поступово домінувати як форма представництва інтересів

різних соціальних, політичних та економічних груп.

3. Узгодження інтересів потребує взаємного інформування

між тими, хто має владу, і тими, ким влада управляє. Як

зазначає французький учений Р.-Ж.Шварценберг, “усякий

правитель прагне домогтися згоди з його рішеннями, а кожен з

тих, ким управляють, намагається виразити свої потреби і

зробити так, щоб про них дізналися. Згода між ними може

виникнути завдяки комунікації, обміну”[113, 175]. Серед

найважливіших засобів комунікації знаходиться і лобіювання,

яке виконує такі функції, які фактично не в змозі виконувати

жоден інший засіб чи форма комунікації. Дуже точно визначив

лобізм Лестер Мілбрайт, який писав: “Усі правителі

формулюють рішення на основі того, що привернуло їхню

увагу, а не того, що є об’єктивним або реальним. Отже, єдиний

шлях уплинути на рішення – це здійснити вплив на сприйняття

тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиним засобом змінити

сприйняття чи вплинути на нього: процес лобізму є повністю

комунікаційним процесом” [113, 175-176].

Існування об’єктивних факторів не робить виникнення

лобізму автоматичним, особливо якщо говорити про легітимні

його форми. Для того, щоб лобізм став формою цивілізованого

узгодження інтересів, необхідні певні політичні умови. Про

значення деяких з них, як нам здається, свідчить практика країн,

які вже пройшли період нелегального лобізму і де сьогодні

лобізм уже перетворився в респектабельну і відкриту професію,

наприклад, Мексика.

Досвід Мексики, на думку дослідників, свідчить, що лобізм

залишається незаконним, доки країна є однопартійною

державою зі слабким парламентом та могутнім президентом.

Так, члени мексиканського парламенту, конгресу беззастережно

підписували всі пропозиції президента. Опозиційні партії

губилися серед більшості депутатів правлячої інституційно-