Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю: Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Науково-методичний центр вищої освіти

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського інституту “Слов’янський університет”

Є. Тихомирова

Зв’язки з громадськістю

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вузів

Київ – 2001

ББК. 76.0я73

Т - 46

Тихомирова Є.Б.

Зв’язки з громадськістю: Навчальний посібник. – Київ: НМЦВО,

2001 – 560 с.

Рецензенти: доцент, кандидат історичних наук Л.О.Шелюк,

доцент, кандидат педагогічних наук Т.І.Поніманська.

Навчальний посібник містить виклад найбільш важливих проблем

навчального курсу “Зв’язки з громадськістю”. У ньому розглядаються

теорія комунікації, історія виникнення та розвитку паблік рилейшнз,

характеризуються зв’язки з громадськістю як сфера наукової та

практично-прикладної діяльності, розкриваються методи, прийоми,

канали та форми комунікацій із громадськістю та їх специфіка в

окремих сферах життя суспільства, зокрема політичній,

соціокультурній, економічній та сфері міжнародних відносин.

Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури,

що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу.

Для студентів вищих навчальних закладів.

ISBN 5 – 7763 – 1916 – 1 © Тихомирова Є.Б., 2001.

Зв’язки з громадськістю – це спосіб

життя. Вони не тільки допомагають

почувати себе краще, вони змушують

вас ставати кращими!

Роджер Хейвуд

Паблік рилейшнз – достатньо нова наукова галузь. Public –

у перекладі з англійської мови – суспільний, громадський,

relations – відносини, зв’язки. Вважають, що словосполучення

“паблік рилейшнз” (“зв’язки з громадськістю”) першим

використав у 1807 р. президент США Томас Джефферсон. Сем

Блек зазначає, що в чернетці свого “Сьомого звернення до

Конгресу” він викреслив слова “стан думки” і замість цього

вписав – паблік рилейшнз. Проте навіть у себе на батьківщині, у

США, ще півстоліття тому вчені та практики, що займалися її

проблемами, не вважалися фахівцями. Тільки після того, як

набули надзвичайного поширення інформаційні процеси,

посилився їхній соціальний вплив і зросла роль комунікативної

сфери життя суспільства, паблік рилейшнз була визнана наукою

та офіційно ввійшла не тільки в програми вищих навчальних

закладів, але й у практику роботи провідних західних компаній.

Для нашого суспільства це поняття – терра інкогніта. Про

це свідчить те, що навіть сам термін дуже часто пишеться в

транскрипції, тобто зображається українськими літерами –

паблік рилейшнз. Мабуть, багато хто чув рекламу Київського

інституту культури про підготовку спеціалістів... з паблік

рилейшнз. Проте в останні роки дедалі частіше почали

використовуватися й “вітчизняні” еквіваленти цього поняття –

“зв’язки з громадськістю”, або “система зв’язків з

громадськістю”. Саме тому ми вирішили назвати наш

навчальний курс “Зв’язки з громадськістю”, сподіваючись, що

це поняття найближчим часом отримає в нас право

громадянства і витисне іноземне паблік рилейшнз.

Основні завдання навчального посібника:

♦ Надати знання про особливості комунікаційної системи

українського суспільства, специфіку комунікацій з

громадськістю, методи здійснення досліджень та збирання

інформації інститутами паблік рилейшнз, методику роботи з

основними групами громадськості та використання різних

інструментів комунікації.

♦ Навчити студентів проводити практичну роботу в галузі

паблік рилейшнз, зокрема забезпечити набуття навичок

проведення досліджень громадської думки, вивчення

документальних джерел, проведення брифінгів, прес-

конференцій, виступів у пресі та проведення кампаній у ЗМІ,

використання подієвої комунікації (прийомів, презентацій,

виставок тощо).

♦ Сформувати вміння управляти аудиторією, впливати на

громадську думку, використовуючи різні засоби та прийоми.

Структура навчального посібника містить чотири розділи.

У першому розглядаються теоретичні та методологічні

проблеми функціонування зв’язків з громадськістю, у другому –

запропонована структурна і функціональна характеристика

зв’язків з громадськістю, у третьому та четвертому аналізуються

методи та форми здійснення зв’язків з громадськістю, у п’ятому

– їх специфіка в окремих сферах життя суспільства, зокрема

політичній, соціокультурній, економічній та сфері міжнародних

відносин.

Теоретико-методологічний аналіз діяльності системи

зв’язків з громадськістю потребує звернення до базової

дисципліни – теорії комунікації, на якій ґрунтується паблік

рилейшнз і без якої не можна зрозуміти сутності та специфіки

зв’язків з громадськістю. Ось чому навчальний посібник

починається з викладення основних положень теорії

комунікації. Лише оволодівши хоча б мінімумом знань цієї

теорії, можна розпочинати вивчення теорії та практики зв’язків з

громадськістю.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти зв’язків з громадськістю

ТЕОРЕТИКО-

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ЗВ’ЯЗКІВ

З ГРОМАДСЬКІСТЮ

1.1. Теорія комунікації – наукова основа зв’язків

з громадськістю як галузі знання та сфери

професійної діяльності

§1. Суспільні відносини та соціальна комунікація

Сучасне суспільство є суспільством комунікації. Вважають,

що до 70 відсотків свого часу людина витрачає на комунікацію.

Будь-яка діяльність у суспільстві будується на основі

комунікації, успіх якої забезпечують не лише знання про

комунікаційні процеси, але й вдале і зрозуміле подання

відомостей про себе. Без комунікації не могло б існувати жодне,

навіть примітивне, суспільство, оскільки суспільні відносини

тримаються на комунікації, існують завдяки комунікації.

Суспільні відносини – це система різноманітних та

розгалужених стосунків і зв’язків між людьми. Вони виникають

у процесі діяльності та спілкування людей, закріплюються та

охороняються певними соціальними інститутами.

Існують різні види суспільних відносин:

Економічні відносини. Завдяки їм виникає і функціонує

економічна сфера суспільства та економічна діяльність,

результатом якої є економічні інститути, що виражають її

стабільність і значущість для життя людей, для існування

суспільства.

Політичні відносини пов’язані відповідно з політичною

сферою суспільства, її інститутами та політичною діяльністю.

Духовні відносини охоплюють усі духовні процеси

суспільного життя.

Соціальні відносини пов’язані зі стосунками та зв’язками

між групами людей.

Усі вони органічно пов’язані між собою і проникають одне в

одне. Більш-менш однозначне їх визначення можливе лише в

абстракції, на рівні теоретичного аналізу. Реальне ж життя

суспільства характеризується їхнім переплетінням та

взаємодією, певною їх субординацією.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти зв’язків з громадськістю

У чому специфіка суспільних відносин?

⇒ У тому, що вони пов’язані не просто із “зустрічами” одних

індивідів з іншими, не просто з відносинами однієї людини з

іншою. Люди взаємодіють як представники певних

соціальних груп (класів, професійних, етнічних чи інших

соціальних груп), що виникли або на основі розподілу праці,

або на основі різних політичних, духовних та інших

інтересів. Студент і викладач зустрічаються в аудиторії не як

особистості, а як представники соціальної групи студентства

і соціальної групи викладачів. Ідучи до лікаря в поліклініку,

ми звертаємося не до “Марії Петрівни”, а до лікаря –

представника певної професійної групи.

⇒ Ця специфіка суспільних відносин зумовлює особливості

взаємодії індивідів: не симпатія чи антипатія примушує нас

вступати у взаємодію, а певне соціальне становище кожного

з нас (взаємодіють не конкретні особи, а соціальні ролі).

⇒ Суспільні відносини мають безособовий та безособистісний

характер.

Комунікація – основа соціального життя. Вважають, що

комунікація виконує функцію життєзабезпечення як у

суспільстві в цілому, так і в окремих його складових –

соціальних організаціях, соціальних спільностях, соціальних

інститутах. Як тільки припиниться комунікація між складовими

соціальних підструктур, соціальне перестане існувати. На думку

вчених, саме комунікація є засобом залучення соціальних

організацій у зовнішнє середовище, забезпечує необхідний

рівень їх взаємодії з соціальним оточенням, без спілкування з

якими неможливе або безглузде існування соціальних

організацій.

Що таке комунікація? У науковій літературі цей термін

з’явився на початку ХХ століття і досі трактується по-різному.

Існує величезна кількість її визначень, які розрізняються в

різних науках досить суттєво. Вважають, що слово

“комунікація” походить від латинського – повідомлення,

передача. Можна виділити кілька основних підходів до

розуміння комунікації в сучасній науці.

Комунікація розглядається:

а) як засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального чи

духовного світу;

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти зв’язків з громадськістю

б) як спілкування, передача інформації від людини до

людини або від одного соціального суб’єкта до іншого

(соціальна інформація);

в) як передача інформації від однієї системи до іншої з

використанням спеціальних матеріальних носіїв.

Коротким, але досить точним і зрозумілим, на наш погляд, є

таке визначення, яке пропонуємо використовувати як робоче в

нашому курсі:

У людському суспільстві комунікація здійснюється з

використанням певних знакових систем (насамперед мов). Вона

відбувається у формі спілкування.

Соціальна комунікація – це обмін між людьми або

іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими

повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї,

емоції тощо.

Вважають, що соціальна комунікація виконує кілька

основних функцій (їх іноді називають базовими).

Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній

комунікації в суспільстві передається інформація про предмети,

їх властивості, явища, дії та процеси. Наприклад, коли ми

повідомляємо, що колір предмета чорний чи світлий, ми

інформуємо про властивості цього предмета.

Експресивна функція визначає здатність соціальної

комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або

явища. Наприклад, коли ми повідомляємо, що в когось чорна

душа або золоті руки, ми прагнемо передати оцінку душі (маємо

на увазі її злобний або якийсь інший негативний характер) або

рук (умілі).

Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є

засобом, що спонукає людину до певної дії та реакції. Передача

інформації про певні позитивні якості якогось товару спонукає

споживачів до придбання та вживання цього товару. І навпаки,

розповідь про використання конкурентами неякісної або

шкідливої речовини підштовхує споживача відмовитися від

використання відповідного товару.

Комунікація – інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим

об’єктом.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти зв’язків з громадськістю

Названі функції не вичерпують усіх функцій соціальної

комунікації. Про інші йтиметься пізніше, коли будуть

розглядатися окремі засоби соціальної комунікації.

Кожний новий стрибок розвитку комунікації мав значний

вплив на суспільні відносини, на структуру суспільства та характер

його розвитку. Проте засоби комунікації, із якими ми пов’язуємо

всі комунікаційні революції, характеризують лише один бік

соціальної комунікації. Для того щоб зрозуміти її сутність,

потрібно з’ясувати, що, окрім засобів комунікації, поняття

соціальної комунікації містить, яким чином вона здійснюється, які

форми соціальної комунікації існують у сучасному суспільстві.

§2. Структура комунікації

Питання про структуру комунікації цікавить дослідників

давно. Уже Арістотель, як зазначають сучасні вчені, зробив

спробу структурувати комунікації. Він виділив не менше трьох

елементів: того. хто говорить; повідомлення, що перший

стверджує; того, кому це повідомлення призначене.

Пізніше структура комунікації стала розглядатися трохи по-

іншому: у ній почали виділяти не тільки суб’єкти комунікації та

повідомлення, а й засоби комунікації, її результати. Сучасна

наука виділяє як мінімум сім складових комунікації. Усі вони

показані на цій схемі:

q суб’єкти комунікації

q засоби комунікації

q предмет комунікації

q ефекти комунікації

q бар’єри комунікації

q зворотний зв’язок

q середовище комунікації

Суб’єкти комунікації – це активні учасники

комунікаційного процесу. Можна говорити про три основні

різновиди суб’єктів комунікації:

1. Джерело інформації – це творець інформації, той, хто

створює повідомлення.

2. Комунікатор, адресант – той, хто передає інформацію.

Структура комунікаційного процесу

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти зв’язків з громадськістю

3. Реципієнт, комунікант, адресат – той, хто отримує

інформацію.

Усі вони можуть бути представлені людиною, групою

людей або організацією.

На думку деяких учених, особлива роль у комунікаційному

процесі належить комунікаторові. Вони вважають, що це – та

функціональна позиція, із якої починається комунікація.

Американський учений Е.Гоффман запропонував розрізняти три

різновиди комунікаторів: аніматор, автор та принципал

(“винуватець”). Аніматор – той, хто озвучує створений кимсь

текст повідомлення (це, наприклад, диктор телебачення, радіо).

Автор – той, хто складає повідомлення, обирає, що і як сказати

(наприклад, журналіст, письменник і т.д.). Принципал

(“винуватець”) – той, чиї позиції викладені в певному

повідомленні [85, 61]. Ці ролі можуть об’єднуватися в одній

особі. Лектор та викладач майже завжди виконують усі три

комунікативні ролі – він завжди викладає не тільки свою думку,

а й позиції, думки інших людей, він обирає, що і як сказати, він

озвучує створений текст. Людина може виконувати лише одну

роль або об’єднувати лише деякі ролі.

Проте було б неправильно недооцінювати в

комунікаційному процесі і значення інших суб’єктів комунікації

– джерела інформації та отримувача інформації. Без першого

комунікація була б безпредметною, а без другого – безглуздою.

Засоби комунікації – це те, завдяки чому стає можливою

передача інформації. Вони класифікуються по-різному.

Передусім це:

♦ код, що використовується для передачі інформації в знаковій

формі (мова, символи, знаки тощо). Як зазначають науковці,

“код – це система відповідностей між формою і значенням,

які використовуються при кодуванні повідомлення автором і

декодуванні його адресатом. Попереднє знання коду

необхідне для цих процесів” [85, 60];

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти зв’язків з громадськістю

♦ канал, яким передається повідомлення (усне мовлення,

письмо, газета, радіо тощо) або отримується нова інформація

людиною. Дослідники зазначають, що органи чуттів людини є

такими каналами комунікації, які дозволяють отримувати різну

за кількістю та якістю інформацію. Зокрема вважається, що зір

дозволяє сприйняти приблизно 75% інформації, слух – 13%

інформації, дотик – 6%, нюх – 3%, смак – 3% (і, як наслідок, у

системі зв’язків з громадськістю дуже важливе значення має

візуалізація інформації).

Г.Почепцов пише: “Комунікативні процеси можна

розподілити на класи відповідно до фізіологічних каналів, які

при цьому використовуються. Людство в цьому незмінне, воно

може вигадати якісь нові системи зв’язку, але вони все одно

повинні спиратися на ті самі п’ять органів відчуття”. Тому й

системи зв’язку він розглядає у п’яти площинах: “вокальній

(слуховій), візуальній (зоровій), тактильній, нюховій, смаковій”

[85, 62].

Говорячи про засоби соціальної комунікації, необхідно

зазначити, що вони пройшли кілька досить важливих етапів

свого розвитку. Ці якісні стрибки прийнято називати

комунікаційними революціями.

Перша комунікаційна революція – виникнення мови,

вербальної комунікації. Як відомо, мова в нашому сучасному

розумінні була створена людьми лише на певному етапі їхнього

розвитку. Тривалий час свого існування люди обходилися без

неї, здійснюючи комунікацію невербальними засобами –

жестами, знаками, звуками. Поява слова стала такою важливою

Канали отримання інформації

75%

13%

Зір

Слух

Дотик

Нюх

Смак