Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Статева система 251

Мал. 180. Розвиток нирок і статевих органів:

а: і — дегенеруючі канальні переднирки; 2 — канальні

первинної нирки; З — протока пернпішої нирки; 4 — кло-

ака;

6: 1 — соміт; 2 — дорзальна аорта; 3 — капсула клубочка;

4 —канальні первинної нирки; 5 — протока первинної

нирки; в — клубочок ниркового тільця; 7 — кишка; <S —

хорда;

(

) — нервова трубка;

в: 1 — дегенеруючі канальні переднирки; 2 — капалі.ні

первинної нирки; 3 — алантоїс; 4 — протока первинної

нирки; 5 — брунька сечовода (дивертикул первинної нир-

ки); в — клоака;

г: і — нрипервиппониркові протоки (у чоловіків дегенеру-

ють); 2 — сім'яна залоза (майбутнє яєчко); 3 — канальні

первинної нирки; 4 — протока первинної нирки; 5 — алан-

тоїс; в — протока остаточної нирки; 7 — клоака; <S' — мста-

пефротнчиа мезодерма; 9 — канальні остаточної нирки; 10 —

яєчник; // — дегенеруючі канальні первинної нирки; 12 —

майбутня маткова труба; ІЗ — майбутня матка.

генетичного тяжа виникають сегментні поперечні

канальці (tubuli mesonephrici)., один кінець яких

сліпни і розширений, стінка його, втягуючись, утво-

рює двостінну капсулу (мал. 180, б). Другий кінець

впадає в протоку переднирки, яка тепер стає про-

токою первинної нирки (ductus mesonepliricus) і,

як і раніше, відкривається в клоаку. У капсулі

коленого канальця міститься клубочок кровонос-

них капілярів, що разом становить тільце первин-

ної нирки (corpuscula mesoneplirica). Тут утво-

рюється сеча, яка через протоку первинної нирки

надходить до клоаки (мал. 180, в). У кінці друго-

го місяця ембріогенезу первинна нирка перестає

функціонувати. її протока стає структурним еле-

ментом остаточної нирки. Решта елементів і час-

тина протоки у осіб чоловічої статі змінює свою

функцію, а жіночої — руди менту ється.

Остаточна нирка (metanephros) виникає з

двох джерел: протоки первинної нирки та кау-

дального відділу нефрогенетнчного тяжа. На

початку п'ятого ТИЖНЯ ембріогенезу у вентраль-

ній стінці каудального відрізка протоки первин-

ної нирки утворюється брунька сечовода (ди-

вертикул первинної нирки),яка швидко росте в

краніальному напрямку. Назустріч бруньці з

відділу нефрогенетнчного тяжа, що лежить кау-

дально від первинної нирки, розвиваються ка-

нальці первинної нирки з капсулами клубочка, у

які вростають клубочки кровоносних капілярів.

Канальці з нирковими тільцями не розташовані

сегментно, як це було в попередніх стадіях роз-

витку нирки, а зосереджені у вигляді компакт-

ної маси, що в ембріології одержала назву не-

фрогенної тканини. Брунька сечовода росте, її

краніальний кінець розширюється і в подальшо-

му зростається з нефрогенною тканиною (мал.

180, г), яка облягає його з усіх боків.

Отже, капсули клубочків, звивисті канальці не-

фронів, петлі нефронів є похідними нефрогенної

тканини, а сечовід, миска нирки, великі та малі ча-

252 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Man. 181. Ембріогенез зовнішніх статевих органів:

а — індиферентна стадія (близько 4 тижні»): / — стате-

вий горбок: 2 — статеве підвищення; З — хвостовий відділ

зародка; 4 — примітивна сечостатева пазуха; 5 — заклад-

ка нижньої кінцівки; 6 — іубио-калиткові горби;

б — зовнішні статеві органи ембріона хлопчика 10 тижнів:

/ — головка статевого члена; 2 — сечостатеві складки; 3 —

калнткові складки; 4 — шов калитки;

о — зовнішні статеві органи плода хлопчика 7 місяців:

/ — статевий член; 2 — шов на місці злиття сечостатевих

складок; 3 — калитка; 4 — шов калитки;

г — зовнішні статеві органи ембріона дівчинки 10 тижнів:

/ — головка клітора; 2 — сечостатеві складки; 3 — вели-

кі соромітні губи; •/ — статева щілина;

(J — зовнішні статеві органи плода дівчинки 7 місяців: / —

клітор; 2 - малі соромітні губи; 3 — великі соромітні

губи.

шечки і прямі збирні трубочки - бруньки сечово-

да (днвертнкула первинної нирки). Каудальний

кінець бруньки сечовода протягом ембріогенезу

зміщується в ту ділянку клоакн, з якої розвивається

дно сечового міхура і куди відкриваються сечово-

ди. Спочатку остаточна нирка розташовується в

каудальному кінці ембріона, В подальшому нирки

переміщуються в краніальному напрямку. Причи-

ни цього переміщення поки що не зовсім зрозумілі.

Верхівка, тіло та частина дна сечового міхура

розвиваються з алантоїса, а ділянка дна в межах

трикутника походить з мезодерми.

Ембріогенез внутрішніх статевих органів.

Протягом ембріогенезу статевий диморфізм не

виявляється досить довго. У ранніх ембріонів

на поверхні кожної половини целому, безпосе-

редньо під його мезотелієм виникає компактне

скупчення недиференційованих клітин — стате-

вий гребінь, який є зачатком майбутніх стате-

вих залоз (гонад).

Перші ознаки диференціації індиферентного

зачатка статевої залози спостерігаються по чо-

ловічому типу на шостому, а по жіночому — на

восьмому тижні ембріогенезу. Початок статевої

диференціації статевих залоз пов'язаний з роз-

витком двох вивідних проток. У ембріонів жіно-

чої статі із статевого гребеня розвивається нри-

первиннониркова протока (ductus paramesoneph-

ricus), з якої в подальшому формуються маткові

труби, матка і піхва (останні утворюються внас-

лідок злиття правої та лівої проток). У ембріо-

нів чоловічої статі вивідні шляхи статевих залоз

розвиваються з канальців і протоки первинної

нирки, які змінили свою функцію. З протоки

первинної нирки утворюються виносні канальці

яєчка, сім'явиносна протока з пухирчастою за-

лозою і сім'явипорскувальна протока.

В індиферентній стадії розвитку статевих

органів є канальці та протока первинної нирки

й припервинмониркова протока. На самому по

чатку розвитку статевого диморфізму у чолові-

чих особин припервнннониркова протока зни-

кає майже цілком і тільки її початковий та кінце-

вий відрізки залишаються у вигляді рудимен-

тарного привіска яєчка й передміхурової маточ-

ки. З канальців і протоки первинної нирки роз-

виваються сім'явиносні протоки (за винятком

деяких частин, які редукуються — відхильних

проточків тощо). У жіночих особин з парамезо-

нефральної протоки розвиваються внутрішні

жіночі статеві органи, а структури первинної нир-

ки зберігаються у вигляді рудиментарних поз-

довжньої протоки та поперечних проток при-

і над'яєчника.

Ембріогенез зовнішніх статевих органів, пе-

редміхурової залози та сечівника. Вище було

розглянуто утворення клоаки та поділ її сечово-

прямокишковою перегородкою на пряму кишку

і примітивну сечово-статеву пазуху. У подаль-

шому передній край сечово-статевої пазухи об-

межується непарним статевим горбком (мал. 181,

а), з якого у чоловіків розвивається статевий член,

у жінок — клітор. Бічні краї сечово-статевої

пазухи облямовуються сечово-статевими склад-

ками, з передньої частини яких розвивається се-

чівник (мал. 181, б, в), а задньої — малі соромітні

губи (мал. 181, г, д). Назовні від сечово-стате-

вих складок краї сечово-статевої пазухи обля-

мовуються губно-калитковими горбами, з яких у

осіб чоловічої статі розвивається калитка, жіно-

чої — великі соромітні губи.

Статева система 253

Передміхурова залоза виникає з кількох (до

15) випинань слизової оболонки початкового

відділу чоловічого сечівника. Таке саме похо-

дження залоз слизової оболонки чоловічого та

жіночого сечівника. Великі присінкові залози

присінка піхви розвиваються також із епітелію

слизової оболонки примітивної сечово-статевої

пазухи.

Опускання статевих залоз (descensus

testis et ovarium). Як було зазначено вище,

в ранньому ембріогенезі зачатки статевих

залоз закладаються в поперековій ділянці.

До кінця першої половини ембріогенезу

вже диференційовані статеві залози (яєч-

ко і яєчник) починають опускатися, зали-

шаючись при цьому за очеревиною. Цей

процес має статеві відмінності. Яєчник

входить у порожнину малого таза, де фік-

сується на задньому листку широкої зв'яз-

ки матки, при цьому його серозна оболон-

ка редукується. Яєчко залишає черевну

порожнину і мігрує в калитку.

Міграція статевих залоз пов'язана з

особливою статево-пахвинною зв'язкою

(lig. genitoinguinale), яка містить гладку

м'язову тканину та еластичні волокна.

Одним кінцем зв'язка прикріплюється до

нижнього кінця яєчка або до маткового

кінця яєчника, а другим — фіксується до

дна калитки або губиться у клітковині

лобка. У чоловіків ця зв'язка має назву

направляючої зв'язки яєчка (guhernacu-

lum testis), у жінок її гомологом є власна

зв'язка яєчника і продовження її — круг-

ла зв'язка матки.

До початку опускання яєчка очеревина

пахвинної ділянки утворює випинання, або

піхвовий відросток (processus vaginalis

peritonei), який захоплює елементи всіх

шарів передньої стінки живота й прони-

кає разом з ними в калитку. Порожнина

відростка спочатку широко сполучається

з очеревинною порожниною. Яєчко опус-

кається заочеревинно чітко по шляху, про-

кладеному піхвовим відростком. У плода

п'яти місяців (мал. 182, в) воно перебуває

поблизу пахвинного каналу, протягом сьо-

мого місяця (мал. 182, б) проходить через

пахвинний канал і на кінець восьмого міся-

ця опускається в калитку (мал. 182, в).

Після цього проксимальна частина піхво-

Мал. 182. Стадії опускання яєчка: плід п'яти

місяців (а); семи місяців (б); восьми — дев'яти

місяців (в); зразу після народження (г):

І — пристінкова очеревина; 2 — сі.ч'явиноспа протока;

З — ііад.'яєчко; 4 — яєчко; 5 — м'яз — підіймач яєчка;

б — калитка; 7 — піхвовий відросток очеревини; Л' - піхво-

ва оболонка яєчка; 9 — губчаста частина статевого члена.

вого відростка очеревини облітерується, а

пахвинний канал звужується (мал. 182, г).

Очеревина каудальної частини піхвового

відростка двічі обгортає більшу частину

яєчка, утворюючи пристінкову та вісце-

ральну очеревину з щілиноподібною по-

рожниною між ними. У тих випадках, коли

піхвовий відросток не облітерується, ви-

никає природжена пахвинна грижа.

Аномалії статевих органів. Через те

що статева диференціація статевих залоз,

як правило, зумовлена генетично, а пере-

творення проток первинної нирки (та при-

первиннониркової) і формування зовніш-

ніх статевих органів пов'язані з гормо-

нальними впливами, то в ембріогенезі ста-

тевих органів досить часто трапляються

різні аномалії розвитку: дворога матка;

подвійна матка (іноді разом з піхвою);

справжній гермафродитизм (наявність в

однієї особини чоловічих та жіночих ста-

тевих залоз); несправжній гермафроди-

254 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОПОПЯ)

Мал. 183. Жіноча промежина (регіпеит):

І — in. ischiocavernosus;2 — fascladiaphragn .atis urogenitalis

inferior; і — in. transversus perinei profundus; •/ — fascia

diaphragmatis urogenitalissuperior; 5 — m. transversus perinei

superficialis; в — anus; 7 — m. spliinctcr ani externus; 8 -

lig. sacrotuberale;') — m. levatorani; Kl — lig. anococcygcuni;

// — Fascla diaphragmatis inferior; 12 — m. bulbospongiosus;

Ii — ostiuni vaginac; 14 — fascia superficialis perinei; /5 -

ostium urethrac externum.

тизм (наявність статевих залоз однієї статі,

а зовнішніх статевих органів — протилеж-

ної); гіпоспадичний сечівник різного сту-

пеня (аномалія чоловічого сечівника); пря-

мокишково-сечівникова, прямокишково-

піхвова та міхурово-піхвова нориці тощо.

Промежина

Є два поняття промежини (регіпеит).

Перше, вужче, визначає проміжок між пе-

реднім краєм відхідника і задньою спай-

кою соромітних губ або задньою стінкою

калитки. Друге, ширше, поняття визначає

ділянку, обмежену спереду лобковою ду-

гою, з боків — сідничими горбами і поза-

ду — куприковою кісткою. Ця ділянка

містить м'язи і фасції, які в людини утво-

рюють тазове дно, через яке в чоловіків

проходять сечівник і пряма кишка, а в жі-

нок також піхва. Розташований по сере-

динній лінії шов (raphe) ділить ділянку

промежини на праву та ліву половини.

Лобовою лінією, проведеною через обид-

ва сідничі горби (lin. biischiadica), про-

межину поділяють на тазову і сечово-ста-

теву ділянки.

У відхідниковій ділянці (reg. analis)

розташовані промежинна ділянка прямої

кишки, зовнішній м'яз — замикач від-

хідника та діафрагма таза.

Діафрагма таза (мал. 183) утворена

м'язом — підіймачем відхідника (правим

і лівим), куприковим м'язом (правим і лі-

вим), зовнішнім м'язом — замикачем

відхідника та їхніми фасціями.

М'яз — підіймач відхідника (т. le-

vator ani) (див. мал. 183) має вигляд три-

кутної м'язової пластинки, яка спускаєть-

ся присередньо донизу, і утворюючи з од-

нойменним м'язом протилежного боку

форму відкритої догори лійки. Складає-

ться з лобково-купрпкового та клубово-

куприкового м'язів. Лобково-куприковий

м'яз (m. pubococcygeus) починається від

внутрішньої поверхні гілок обох лобко-

вих кісток і переднього відрізка сухожил-

кової дуги м'яза — підіймача відхідника

(arçus tendineus m. levatoris ani), лінійного

стовщення фасції внутрішнього затульного

м'яза, натягнутого між верхньою гілкою

лобкової кістки та сідничою остю. Потім,

ідучи назад, окремими пучками охоплює

сечівник і пряму кишку й закінчується на

куприковій кістці.

Клубово-куприковий м'яз (m. іііососсу-

gcus) починається від сухожилкової дуги

м'яза — підіймача відхідника, звідси про-

ходить з боків і трохи позаду поперед-

нього м'яза. Поступово звужуючись, м'яз

спускається донизу і присередньо до від-

хідниково-куприкової зв'язки (lig. апо-

coccygeum ).

Сідничо-куприковий (куприковий м'яз)

(m. ischiococcygeus) — рудиментарний. Він

у вигляді дуже слабкої трикутної пластин-

ки починається від крюково-остистої зв'яз-

ки та сідничої ості й прикріплюється до

краю куприка та верхівки крижової кістки.

Зовнішній м'яз — замикач відхідника

(m. sphincter ani externus) (див. мал. 183)

у вигляді потужного м'язового кільця ото-

чує відхідник і прилеглу ділянку прямої

кишки. Розрізняють три частини м'яза:

підшкірну, м'язові пучки якої починають-

ся і прикріплюються під шкірою; поверх-

неву, яка у вигляді пари пучків закінчується

на відхідниково-куприковій зв'язці; глибо-

ку — найпотужнішу, що безпосередньо

прилягає до м'яза — підіймача відхідника.

У сечово-статевій ділянці (reg.

urogenitale) містяться зовнішні статеві орга-

ни, сечівник і сечово-статева діафрагма.

До складу сечово-статевої діафрагми

(diaphragma urogenitale) (див. мал. 183)

входять м'язи разом з фасціями, які їх вкри-

вають. Глибокий поперечний м'яз проме-

жини (т. transversus perinei profundus)

починається на кожному боці від гілки

сідничої кістки та, йдучи присередньо, зли-

вається з м'язом протилежного боку.

Зовнішній м'яз — замикач сечівника (т.

sphincter urethrae externus) формується за

рахунок попереднього м'яза і досить по-

тужним шаром оточує в чоловіків pars

membranácea urethrae, а в жінок — почат-

ковий відділ сечівника. Крім того, в ланок

є звичайно слабко розвинутий коловий шар

цього м'яза навколо присінка піхви.

Поверхневий поперечний м'яз промежи-

ни (т. transversus perinei superficialis) —

парний, має вигляд тонкого поперечного

м'язового тяжа, який починається від

сіднігчого горба і зливається по серединній

лінії з м'язом протилежної сторони.

Цибулипо-губчастий м'яз (т. bulbo-

spongiosus) — парний. Починається від

сухожилкового центру промежини (сере-

дина заднього краю сечово-статевої діа-

фрагми) і на сечово-статевій поверхні ци-

булини статевого члена з косими пучками

м'яза протилежного боку утворює подобу

шва. Звідси пучки м'яза спускаються до-

низу вбік і вперед, охоплюючи тіло стате-

вого члена, і закінчуються на його спинці.

Функція. Сприяє випорскуванню

сім'я та видаленню сечі з сечівника. У жі-

нок цей м'яз симетрично ділиться на праву

і ліву частини, розташовані навколо піхви.

Сідничо-печеристий м'яз (т. ischioca-

vernosus) — парний; починається від сід-

ничого горба, закінчується на печеристих

тілах (у жінок цей м'яз рудиментарний).

Функція. Створює перепону веноз-

ному відтоку з печеристих і губчастих тіл,

Статева система 255

внаслідок чого виникає напруження (ерек-

ція) статевого члена і клітора.

Фасції промежини. У промежині

розрізняють такі фасції: фасцію проме-

жини, поверхневу обгортальну фасцію про-

межини, фасції діафрагми таза, верхню та

нижню фасції сечово-статевої діафрагми.

Фасція промежини (fascia perinei), або

поверхнева обгортальна фасція промежи-

ни (fascia investiens perinei superficialis)

є безпосереднім продовженням поверхне-

вої фасції сусідніх ділянок. Вона вкри-

ває поверхневий поперечний м'яз проме-

жини, цибулино-губчастий і сідничо-пече-

ристий м'язи.

Два відростки пристінкової фасції таза,

що відходять від сухолшлкової дуги м'я-

за — підіймача відхідника, дістали назву

верхньої та нижньої фасці й діафрагми

таза (fascia diaphragmatis pelvis superior

et inferior).

У сечово-статевій діафрагмі розрізняють

верхню фасцію сечово-статевої діа-

фрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis

superior), яка вкриває глибокий попереч-

шій м'яз промежини зверху, і нижню (fascia

diaphragmatis urogenitalis inferior), яка

вкриває глибокий і поверхневий поперечні

м'язи промежини знизу (див. мал. 183).

З кожного боку між внутрішньою по-

верхнею сідничого горба і м'язом — підій-

мачем відхідника міститься сідничо-від-

хідникова ямка (fossa ischioanalis), запов-

нена жировим тілом (corpus adiposum

fossae ischiorectalis), яке з усіх боків ото-

чує відхідникову частину прямої кишки.

В жировому тілі часто виникають абсцеси,

пов'язані з прямокишковими норицями.

Кровопостачання: гілки внут-

рішньої соромітної артерії; венозна кров

відтікає по однойменних венах.

Л і м ф о в і д т і к: до поверхневих і

глибоких пахвинних вузлів.

Іннервація: гілки крижового спле-

тення, соромітний нерв.

Порівняно велика площа жіночого тазо-

вого дна та його менша укріпленість є пе-

редумовою для опущення органів малого

таза, особливо матки.

Розділ 4

ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ

(GLANDULAE EHDOCRIHAE)

У будь-якому багатоклітинному організмі

кожен орган (тканина) впливає на життє-

діяльність інших органів. Проте внаслідок

ускладнення обміну речовин в еволюції

організмів виникли особливі органи — за-

лози внутрішньої секреції, функція яких

виключно або переважно стала полягати в

продукуванні спеціальних речовин — ін-

кретів, або гормонів, що стимулюють або,

навпаки, гальмують розвиток і життєді-

яльність окремих органів і організму в ціло-

му. Ці залози не мають вивідних проток і

виділяють гормон безпосередньо в кров.

У хребетних робота цих залоз нерозривно

пов'язана з функцією нервової системи.

У людини до ендокринних залоз нале-

жать: щитоподібна, прищитоподібні, гіпо-

фіз, шишкоподібна, загруднинна (тимус)

залози, надниркові залози та деякі інші ут-

вори. Залози внутрішньої секреції виник-

ли в еволюції у різний час, у різних ділян-

ках організму і з різних джерел. Через це

розташування, розміри, форма, будова та

функції цих органів дуже різноманітні.

ЩИТОПОДІБНА ЗАНОЗА

Щитоподібна залоза (gl. thyroidea)

(мал. 184, 185) у нижчих хордових функ-

ціонує як залоза, що має протоку. У хре-

бетних, зокрема людини, ця залоза пере-

творилася на ендокринну (розвивається з

похідних зябрового апарату).

У людини щитоподібна залоза — най-

більша з ендокринних залоз; її маса у до-

рослого 30 — 60 г. Вона розташована в

передній ділянці шиї на передньобічній

поверхні верхніх хрящів трахеї та горта-

ні. Складається з правої і лівої часток (Іо-

bus dexter/sinister), з'єднаних переший-

ком (isthmus gl. thyroideae). Приблизно

в ЗО % випадків від перешийка догори

відходить відросток, який називається

пірамідальною часткою (залишок щито-

язикової протоки). Спереду залоза вкри-

та шкірою, м'язами, розташованими ниж-

че під'язикової кістки, пластинкою внут-

рішньошийної фасції, яка утворює щільну

волокнисту капсулу залози (capsula fib-

rosa), що фіксує залозу до трахеї та гор-

тані. Кожна бічна частка щитоподібної за-

лози ззаду прилягає до загальної сонної

артерії, гортанної частини глотки та ший-

ної частини стравоходу, де в борозні між

стравоходом і трахеєю проходить пово-

ротний гортанний нерв.

Функція. Щитоподібна залоза ві-

діграє в організмі дуже важливу роль. її

йодовмісні гормони (тироксин і трийод-

тиронін), надходячи в кров, регулюють об-

мін речовин, ріст і розвиток тканин, а та-

кож перебувають у взаємозв 'язку з функ-

ціями інших залоз внутрішньої секреції

(особливо гіпофіза і статевих залоз), нер-

вовою системою тощо. Гіпофункція щи-

топодібної залози спричинює слизовий

набряк і деякі ознаки недоумства, а гіпер-

функція призводить до дифузного токсич-

ного зоба (базедової хвороби).

Щитоподібна залоза в ранньому ембріо-

генезі розвивається із епітелію щитопо-

дібного дивертикула першої глоткової ки-

шені позаду непарного горбка язика і де-

який час сполучається з порожниною рота

через щито-язикову протоку. У кінці чет-

вертого тижня ембріогенезу ця протока

облітерується і в подальшому залоза роз-

вивається як ендокринна.

Кровопостачання: верхні і ниж-

ні щитоподібні артерії; венозна кров відхо-

Загруднинна заноза 257

Мал. 184. Щитоподібна (gl. thyroidea) і загруд-

нинна (thymus) залози:

/ — cartilage, thyroidea; 2 — gl. thyroidea (lobus sinister); З,

15 — a. carotis communis; 4 — trachea; 5 — v. juguiaris interna:

6 — v. brachiocephalica sinistra; 7 — v. subclavia sinistra; S —

a. subclavia sinistra; 9 - arcus aortae; 10, 13 - pulmo; // -

pericardium; 12 — thymus; 14 — v. cava superior; 16 — isthmus

gl. thyroidcae.

•

дить по однойменних венах (системи верх-

ньої порожнистої вени).

Добре розвинуте лімфатичне

русло. Л і м ф о в і д т і к відбувається

до глибоких бічних шийних, пре- та біля-

трахейних лімфатичних вузлів (іноді у ве-

ни, повз лімфатичні вузли).

Іннервація: гілки блукаючого нер-

ва і шийних вузлів симпатичного стовбура.

ПРИЩИТОПОДІБНІ ЗАЛОЗИ

Верхні та нижні прищитоподібні зало-

зи (дії. parathyroideae superior/inferior)

(див. мал. 185) в еволюції хордових з'я-

вилися лише в нижчих наземних хребет-

них. У людини вони найчастіше мають

вигляд чотирьох маленьких тілець (6 х 4 х

х 2 мм), розташованих біля кінців кожної

частки щитоподібної залози. Прищито-

Мал. 185. Щитоподібна (gl. thyroidea) і при-

щитоподібні (дії. parathyroideae) залози (вид

ззаду):

/ — m. constrictor pharyngis inferior; 2 — gl. thyroidea

(lobus dexter); 3 — thrachea; 4 — esophagus; 5 — gll.

parathyroideae superior .'inferior; 6 — m. constrictor fha-

ryngis medius.

подібні та щитоподібна залози вкриті

спільною волокнистою капсулою.

Основна функція прищитоподіб-

них залоз полягає в регулюванні обміну

кальцію.

У ранньому ембріогенезі прищито-

подібні залози розвиваються з епітелію

третьої та четвертої правих і лівих глот-

кових кишень.

Кровопостачання та іннер-

вація спільні з щитоподібною залозою.

ЗАГРУДНИННА ЗАЛОЗА

Загруднинна залоза (thymus) (див. мал.

184), що розвинулася за рахунок III —IV

пар глоткових кишень (головним чином

за рахунок III), в еволюції хребетних ви-

никла порівняно рано. У людини ця за-

лоза розташована у передньому сере-

9 Спиридоп

258 ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ

достінні безпосередньо за грудниною.

Вона складається з правої та лівої часток

(lobus dexter/sinister), верхні кінці яких

можуть виходити через верхній отвір

грудної клітки, а нижйі часто тягнуться

до осердя й займають верхній - міжплев-

ральний трикутник. Розміри залози про-

тягом життя людини неоднакові: її маса в

новонародженого становить у середньому

12 г, у 14 —15 років — близько 40, в 25 ро-

ків — 25 і в 60 років — приблизно 15 г.

Інакше кажучи, залоза, досягши найбіль-

шого розвитку до настання статевої зрі-

лості, після цього поступово редукується.

Функція. Загруднинна залоза має ве-

личезне значення в імунних процесах. Мож-

ливо також, що його гормони до настання

статевої зрілості гальмують функцію стате-

вих залоз, регулюють остеосіштез тощо.

Цілковите збереження її у зрілому віці зу-

мовлює збільшення в організмі кількості лім-

фоїдннх елементів і гіпоплазію статевих за-

лоз, що в клініці називається status thy-

micolymphaticus.

Кровопостачання: гілки внут-

рішніх грудних, нижніх щитоподібних ар-

терій; венозний відтік — у плечо-головні,

внутрішні грудні та нижні щитоподібні

вени.

І н нерв а ц і я: від шийних вузлів сим-

патичного стовбура, гілок блукаючого нер-

ва та шийних спинномозкових нервів.

ГІПОФІЗ

Гіпофіз (hypophisis) (пітуїтарна зало-

за, мозковий придаток) хребетних, зокре-

ма людини, розвивається з двох джерел:

випинання стінки глоткової кишені рото-

вої бухти та лійки проміжного мозку.

У людини гіпофіз (див. мал. 229, 230) є

невеликим (10x15x5 мм, маса 0,3 — 0,7 г)

овоїдної форми тілом рожевого кольору,

розташованим у гіпофізарній ямці турець-

кого сідла та зв'язаним з лійкою і сірим

горбом за допомогою невеликої ніжки.

У гіпофізі розрізняють дві частки: перед-

ню — залозистий гіпофіз, або аденогіпофіз

(adenohypophysis) (походить з ектодерми

ротової бухти) та задню — нейрогіиофіз

(neurohypophysis) — иейроглійного поход-

ження. За структурними і функціональ-

ними особливостями в аденогіпофізі виді-

ляють горбову, проміжну та дистальну час-

тини.

Функція. Аденогіпофіз виробляє

гормон, який регулює ріст і розвиток тіла

(соматотропні), стимулює функції стате-

вих залоз (гонадотропіи), щитоподібної за-

лози (тнротропіи), кіркової речовини над-

ниркових залоз та ін. Функція аденогіпо-

фіза регулюється нейрогормонами про-

міжного мозку. Нейрогіпофіз виділяє гор-

мони, що збільшують силу скорочення

гладкої мускулатури (судин, матки тощо)

та регулює водний обмін. Проміжна час-

тина аденогіпофіза виділяє гормон мела-

нотропін, який регулює колір шкіри.

Кровопостачання. Передня ча-

стка гіпофіза отримує артеріальну кров

через гілки артеріального кола великого

мозку; венозна кров відтікає у велику вену

великого мозку. До иейрогіпофіза йдуть

гілки внутрішньої сонної артерії; веноз-

ний відтік — у печеристі пазухи.

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА

Шишкоподібна залоза (glándula рі-

ncalis), або шишкоподібне тіло (corpus рі-

пеаіе) (див. мал. 232) у філогенезі хре-

бетних виникла з тім'яного органа зору,

який у сучасних круглоротих ще зберіг

окоподібну будову, а в безхвостих амфі-

бій має вигляд підшкірного рудимента.

У ссавців тім'яний орган зору перетворив-

ся на залозу внутрішньої секреції.

Шишкоподібна залоза людини — ма-

ленька (8 х 4-6 мм) сплюснута в краніо-

каудальному напрямку, темно-рожевого

кольору, розташована на поздовжній бо-

розні пластинки покриву середнього моз-

ку і з'єднується з проміжним мозком че-

рез спайку повідків епіталамуса.

Ф у н к ц і я. Гормони шишкоподібної

залози гальмують розвиток і функцію ста-

тевих залоз. Видалення залози в молодих

тварин або "її природжені дефекти у дітей

призводять до посиленого росту тіла і

передчасного статевого дозрівання.

К р о в о її о с т а ч а н н я: гілки задньої

мозкової артерії великого мозку; веноз-

Внутрішньосєкреторма частина статевих залоз 259

ний відтік — у судинне сплетення третьо-

го шлуночка.

НАДНИРКОВА ЗАЛОЗА

Надниркова залоза (gl. suprarenalis)

(див. мал. 169) — парна залоза. Розта-

шована в заочеревпнпому просторі безпо-

середньо на верхньому кінці нирки. Своєю

формою нагадує тригранну піраміду, обер-

нену верхівкою до діафрагми, а основою

до нирки. її розміри в дорослої людини:

висота 3 — 6 см, поперечник основи близь-

ко 3 і ширина близько 4—6 см; маса 20 г.

На передній поверхні залози є ворота (hi-

Іит) — місце входу та виходу судин і нер-

вів. Залоза вкрита волокнистою капсулою,

яка є частиною ниркової фасції. Відрост-

ки капсули проникають в неї через воро-

та й утворюють строму. На поперечному

розрізі надниркова залоза складається із

кори (cortex) і мозку (medulla).

Функція. Надниркові залози відігра-

ють дуже важливу роль в організмі. Мо-

зок виділяє гормони (адреналін та ін.), які

стимулюють функцію симпатичної частини

автономної нервової системи, звужують

кровоносні судини, активізують процес

розщеплення глікогену в печінці тощо.

Гормони, які виділяє кора (кортикостерої-

ди), регулюють водно-електролітний, ліпо-

їднпй обмін і виливають на функцію ста-

тевих залоз. Вироблення кортикостероїд-

них гормонів тісно взаємозв'язане з функ-

ціями гіпофіза і гіпоталамуса.

В ембріогенезі кожна надниркова залоза зак-

ладається у вигляді двох зачатків: кора роз-

вивається із мезодерми між первинними нирка-

ми (інтерренальннп орган): мозок — із симпа-

тичних елементів (ектодермального походжен-

ня), що мігрують із гангліозної пластинки та

інтенсивно забарвлюються солями хромової кис-

лоти (хромафіпннн орган). У нижніх хребетних

і деяких ссавців (кріль) ці частини надниркової

залози існують окремо.

К р о в о п о с т а ч а н н я: гілки ниж-

ньої діафрагмальної та ниркової артерій і

черевної частини аорти; венозна кров

відтікає по однойменних венах.

1 н н е р в а ц і я: гілки блукаючого та ве-

ликого нутряного нервів.

ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА

ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

У підшлунковій залозі крім секреторних

утворів є клітинні скупчення внутріш-

ньосекреторного типу (с. 218). Ці скупчен-

ня — острівці підшлункової залози (insulae

pancreaticae), що складаються з невеликої

кількості клітин (іноді досягають досить

великих розмірів — 175 мкм і більше), роз-

кидані по всій паренхімі підшлункової за-

лози, але найбільше їх у хвостовій частині.

Острівці підшлункової залози виробляють

гормон інсулін, який бере участь у регулю-

ванні вуглеводного обміну. Ця ф у п к ц і я

тісно пов'язана з функцією нервової систе-

ми, про що свідчить багата іннервація

острівців.

КЛУБОЧКИ

Клубочки (glomus) (параганглії) — це

окремі скупчення хромафіпппх клітин,

які за розвитком наближаються до вуз-

лових клітин симпатичної частини авто-

номної нервової системи. Найбільш по-

стійними є куприковий клубочок (glo-

mus соссудеит), розташований по боках

черевної частини аорти поблизу її роз-

двоєння, і сонний клубочок (glomus саго-

ticum), розташований біля місця поділу

загальної сонної артерії на зовнішню та

внутрішню, у сонній пазусі (sinus саго-

ticus).

Внутрішньосекреторна функція

клубочків аналогічна функції мозку над-

ниркових залоз.

ВНУТРІШНЬОСЕКРЕТОРНА

ЧАСТИНА СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ

Найбільш відомі два жіночих статевих

гормони (естрон і прогестерон) та чолові-

чий статевий гормон яєчка — тестостерон.

Утворення естрогенів відбувається у

фолікулах яєчника, коли вони розвивають-

ся. Крім того, естрогени виробляються та-

кож у плаценті, надниркових залозах, а та-

кож частково в яєчках.

Біологічні в л а с т и в о с т і: регу-

люють менструальний цикл, стимулюють

260 ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ

розвиток матки, сприяють розвиткові вто-

ринних статевігх ознак, підвищують тонус

нервової системи, регулюють гонадотроп-

ну функцію залозистого гіпофіза тощо.

Прогестерон — гормон жовтого тіла

яєчника. Біологічні власти-

вості: підготовка слизової оболонки

матки до імплантації заплідненої яйцеклі-

тини, забезпечення нормального циклу

розвитку зародка.

Андрогени — гормони яєчка (від

грецьк. апсігоз — чоловік), виробляються

в сполучній тканині часточок яєчка між

звивистими сім'яними канальцями. Андро-

гени утворюються також у надниркових

залозах і частково в яєчниках.

Біологічні властивості: сти-

мулюють ріст чоловічих статевих органів

і секрецію передміхурової залози, сприя-

ють розвиткові вторинних статевих ознак,

тонізують нервову систему, спричинюють

статевий потяг. Гормональні функції яєч-

ка міцно пов'язані з функціями гіпофі-

за, надниркових залоз і щитоподібної за-

лози.

Таким чином, жодний із утворів внут-

рішньої секреції не функціонує ізольова-

но. Міцні функціональні взаємозв'язки є

також між ендокринними залозами та не-

рвовою системою. Цей факт свідчить про

цілісність організму та єдність нейрогу-

моральної регуляції.