Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

6. До 2015 року реалізувати програми та ініціативи щодо зниження на дві

третини показників смертності немовлят і дітей до п’яти років, материнської

смертності на 75% порівняно з базовим показником 2000 року.

7. До 2005 року зменшити розповсюдження ВІЛ серед молоді віком 15-

24 років на 25% у найбільш уражених країнах та до 2010 року у всьому світі.

8. Розширити доступ до сучасних систем енергозабезпечення населенню,

яке його не має.

9. Ввести в дію програми, що підвищуватимуть енергоефективність і

збільшуватимуть використання відновних джерел енергії.

10. Проводити політику, яка забезпечить однакові правила для

застосування технологій, що ґрунтуються на використанні відновних джерел

енергії та більш чистого органічного палива.

11. До 2015 року відновити продуктивність рибних ресурсів до їх

максимально сталого значення.

12. На національному і регіональному рівнях забезпечити виконання

міжнародного плану дій щодо управління рибними запасами до 2005 року та

міжнародного плану дій із запобігання, стримування і ліквідації нелегального

рибальства до 2004 року.

13. До 2012 року організувати зразкову мережу захищених морських

акваторій.

14. Здійснити модернізацію муніципальних очисних споруд у період

2002-2006 рр. у рамках Глобальної програми дій щодо захисту морського

середовища від наземних джерел забруднення.

15. Організувати до 2004 року під проводом ООН регулярний процес

глобальної звітності й оцінювання стaну морського середовища, включаючи

соціально-економічні аспекти – як поточні, так і прогнозні – на основі

існуючих регіональних даних.

16. До 2020 року досягти такого виробництва і використання хімічних

речовин та небезпечних відходів, яке б дало змогу мінімізувати їх шкідливий

вплив на довкілля і здоров’я людини.

17. До 2010 року поліпшити доступ країн, що розвиваються, до

екологічно ефективних замінників речовин, які руйнують озоновий шар.

18. Вжити негайних дій щодо нагляду за виконанням лісового

законодавства і міжнародною торгівлею лісоматеріалами.

19. Здійснювати фінансування заходів у рамках Конвенції по боротьбі з

опустелюванням через Глобальний екологічний фонд (ГЕФ).Поповнити ГЕФ

до рівня 2,92 млрд. дол.

20. Посилити роль жінок на всіх рівнях і в усіх питаннях стосовно

розвитку сільських районів, сільського господарства, харчування та

продуктової безпеки.

Солідарне досягнення цих орієнтирів у світі, який ще зберігає багато

суперечностей, потребує впровадження глобальної етики в цілях сталого

розвитку і гармонізації суспільства. Паростки ноосферогенезу і

відповідальності за майбутнє ще дуже тендітні й самі потребують захисту.

Деякі загальні тенденції є обнадійливими і повинні стати предметом

спеціальних наукових досліджень, розробок і практичних дій.

Цілі України в забезпеченні стійкого розвитку. Наразі в Україні

розроблено Проект державного Закону про стратегію сталого розвитку. У

ньому визначені стратегічні завдання стійкого розвитку, зокрема:

1) у сфері екологічно збалансованого розвитку економіки:

• забезпечення переходу економіки на інноваційну модель;

• структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку

високотехнологічних галузей;

• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової

моделі економіки;

• імплементація (дотримання) сталих економічних методів

природокористування та впровадження екологічної складової в систему

національних рахунків;

• підвищення ефективності інвестиційних проектів, у тому числі у

сфері відновлення природного капіталу;

• стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично

ефективних і ресурсозберігаючих технологій;

• розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення,

переробки та утилізації промислових і побутових відходів;

• підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи

використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних

ресурсів;

• розвиток екологічно безпечних видів транспорту і транспортних

комунікацій, створення альтернативних видів палива, у тому числі

невуглеводневого;

2) у сфері забезпечення соціальної справедливості:

• підвищення рівня життя, зниження рівня бідності та розшарування

населення за доходами та майновим станом;

• зниження рівня безробіття населення і забезпечення продуктивної

зайнятості;

• збереження і зміцнення демографічного і трудового ресурсного

потенціалу країни;

• зміцнення фізичного здоров’я нації;

• оптимізація соціальної структури суспільства, встановлення

гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального,

екологічного і соціального благополуччя;

• розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з

питань сталого розвитку;

3) у сфері суспільних відносин:

• створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод

людини;

• формування громадянського суспільства, забезпечення в ньому

політичної стабільності та взаєморозуміння;

• розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального

потенціалу українського народу;

4) у сфері раціонального використання природно-ресурсного

потенціалу:

• сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану

навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів;

• економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновних

та ефективне відтворення відновних природних ресурсів;

• мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку

корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки

родовищ корисних копалин;

• формування екологічної мережі, збереження та відтворення

природного біорізноманіття;

• створення екологічно чистих сільськогосподарських технологій,

збереження та відтворення природної родючості ґрунтів на землях

сільськогосподарського призначення;

• удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері

природокористування;

• вжиття заходів до запобігання та припинення всіх видів

незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства;

5) у міждержавних відносинах:

• проведення активної міжнародної політики;

• поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні

системи, активізація участі в міжнародних організаціях.

Р О З Д І Л 2

Наукові і світоглядні передумови формування засад стійкого

розвитку

2.1 Вихідні будівельні блоки формування стійкого розвитку

Теорії стійкого розвитку сьогодні сприймаються як відкриття сучасної

наукової думки. Водночас не слід забувати, що будь-яка споруда будується на

підготовленому фундаменті із заздалегідь заготовлених матеріалів. Який же

економічний фундамент теорії стійкого розвитку, і з яких «цеглин» вона

зводиться сьогодні? Розглянемо ряд центральних ідей розуміння стійкого

розвитку.

Досягнення рівноваги. Саме поняття сталості нерозривно пов’язане з

рівновагою, тобто симетричністю процесів, що зрівнює, зокрема, процеси:

деструкції і відновлення, розподілу та інтеграції, ін. Оскільки будь-який

розвиток – це рух, то рівновага повинна бути динамічною. Оскільки основною

формою суспільного розвитку є виробництво, здійснюване в рамках природних

систем, збалансованими (рівноважними) повинні бути три системи: природна,

економічна, соціальна (при цьому визначальною є рівновага в природній

системі).

Сприйняття обмежень. Основними для земної цивілізації є межі

еластичності земних екосистем. Природа, будучи замикаючою ланкою

виробничих процесів як на вході (ресурсна база), так і на виході (відтворення

якості середовища існування, порушеного в результаті екодеструктивної

діяльності), формує обмеження для економічної системи і по ланцюжку для

суспільного середовища. Екологічні обмеження виступають у формі порогів

впливу на екосистеми Землі.

Наявність мети розвитку. Досягнення повної рівноваги, що передбачає

абсолютну симетрію процесів, які відбуваються в природі і суспільстві,

теоретично означало б відсутність яких-небудь змін, «біг по колу». На практиці

це вело б до застою і деградації. Саме тому стійкий розвиток, декларуючи в

цілому досягнення рівноважності процесів, що відбуваються, передбачає їх

часткову асиметрію, тобто цілеспрямоване виведення з рівноваги в тому

напрямку, який орієнтований на вдосконалення економіки і суспільства.

Правильний вибір мети розвитку визначає успіх, неправильний прирікає на

поразку. Визначення мети соціально-економічного розвитку є не що інше, як

пошук контурів «світлого майбутнього» або «формули щасливого суспільства».

Прагнення до справедливості. Досягнення повної рівноваги при

існуючому стані продуктивних сил і соціально-економічних відносин у світі

небажане, зокрема, і тому, що це означало б консервацію всіх форм тієї

нерівності, недосконалості і диспропорцій, що існують у людському

суспільстві всередині одного покоління і між поколіннями. Справедливість

усередині покоління і між поколіннями – насамперед, у можливості

користуватися природними благами – одна з основних цілей стійкого розвитку.

Перебудова всепланетних матеріально-енерго-інформаційних

потоків. Наявність жорстких матеріальних і енергетичних обмежень впливу на

екосистеми залишає дуже вузький «зазор» для розвитку соціально-економічної

системи, що виключає будь-яке нарощування виробництва матеріалів і енергії.

Стійкий розвиток може бути досягнутий (якщо він взагалі досяжний) тільки за

умови кардинальної трансформації матеріально-енерго-інформаційних потоків,

що обслуговують виробничу систему. При цьому має бути істотно скорочена їх

матеріально-енергетична частина і збільшена інформаційна. Практично

сформована екологічна ситуація на планеті залишає тільки один шлях –

фізичного і духовного вдосконалення і розвитку інформаційної індустрії.

Відповідно, має бути кардинально реформована сама соціально-економічна

система, включаючи зміст економічних орієнтирів, технологічних систем,

стилю життя.

Автономізація управління. Різноманіття особливостей і неповторність

різноманітних екосистем виключає стандартність підходу до управління ними.

Тільки «відчуваючи» специфіку кожної окремої екосистеми можна знайти і

утримати її рівноважний стан. З іншого боку, необхідно контролювати стан

глобальної екосистеми як єдиного цілого, адже будь-яка локальна екосистема –

усього лише ланка цілісного природного організму планети. Істотно має бути

змінена керуюча система: при жорсткому регулюванні глобальних процесів

центр ваги оперативного управління має бути перенесений на локальний

рівень, який дозволяє врахувати специфіку окремих екосистем («Думати

глобально – діяти локально!»).

Призначення науки, зокрема економічної, – осмислити шляхи розвитку

людства, встановити стратегічні і тактичні цілі і сформувати адекватний

мотиваційний інструментарій досягнення поставлених цілей. Спробуємо

проаналізувати, як людство наближалося до формулювання основних ідей

стійкого розвитку.

2.2 Світоглядна і методична спадщина стародавніх цивілізацій

В історії людства можна знайти чимало повчальних прикладів, які

пов'язані зі становленням стійкого розвитку. Багато з них ілюструють

екологічні помилки людини, однак є і чимало досить позитивних прикладів,

коли відносини людини з природою будувалися на дуже виваженій системі, яка

дозволяла суспільству існувати в рівноважному стані з місцевими

екосистемами протягом значних періодів часу.

Економічні суспільства в долині ріки Ніл залежали від рівноваги складної

системи використання природних ресурсів. Розливи ріки забезпечували

сільськогосподарські землі необхідними для ґрунту поживними речовинами.

Економічні системи, що спиралися на стійке землеробство, проіснували в

долині Нілу 7 тисяч років (перші поселення з'явилися тут приблизно в 5500 р.

до н.е.) і були зруйновані лише в XIX столітті з появою сучасних технологій.

Безумовно, можна говорити про правильний вибір сільськогосподарських

засобів виробництва (вибір культур, знарядь праці, методів обробки землі, часу

іригаційних робіт та ін.), однак він став можливим завдяки гнучкій системі

економічних відносин, яка забезпечувала рівновагу інтересів виробників та

інших верств населення. Відомо, зокрема, що в Стародавньому Єгипті існувала

гнучка податкова система, адаптована до інтенсивності розливів річок: низькі

рівні розливів - низькі мита, високі рівні розливів – високі мита (Кён, 1998).

Економічні системи, які спиралися на стійке землеробство, проіснували в

долині Нілу 7 тисяч років (!).

Історія знає чимало протилежних прикладів, коли практичні дії, що

стимулюються економічними засадами (часто під тиском політичної системи),

за лічені роки руйнували екосистеми, які існували і, що дуже важливо,

культивувалися до цього століттями. Як не згадати хрущовсько-брежнєвську

Цілину. Екосистема, яка успішно витримувала десятки поколінь скотарів, була

зруйнована всього за 3-5 років інтенсивним землеробством. Або «подвиг»

таджицьких бавовнярів, які встигли за якийсь десяток років перетворити

квітучийоазис навколо Аралу в пустелю зі смердючою «калюжею» всередині.

Можливо, менш наочним, але не менш драматичним за своїми наслідками і

повчальним є приклад України, де кілька десятиліть «зразкового» планового

господарювання забрали понад 30% гумусу, затопили, підтопили, висушили,

еродували й отруїли мільйони гектарів колись родючих земель, всесвітнього

еталона чорнозему (Борщевский и др., 1998). Можна багато говорити про

недосконалу техніку, про неправильну технологію обробки землі, про

помилкові сівозміни і т.д. і т.ін. – але все це всього лише «покірні слуги»

економічних відносин, які плануванням «від досягнутого» благословили

орієнтацію на результати нинішнього дня, незважаючи на наслідки навіть

найближчого майбутнього, не кажучи вже про інтереси майбутніх поколінь.

Продуктивні сили стародавності – від античних часів до середньовіччя –

були дуже тісно пов'язані з природним середовищем, адже основу економічної

системи складало сільськогосподарське виробництво. Не випадково, що в цей

час людство впритул підійшло до усвідомлення необхідності рівноважного

природокористування. З позиції сьогодення можна тільки дивуватися тим

відкриттям, які здійснили мислителі та господарі стародавності у сфері

«стійкого розвитку». Спробуємо тільки схематично відзначити ті ідеї

економічної думки, які співзвучні сучасній концепції стійкого розвитку

( Всемирная, 1987).

Напевно, можна припустити, що багато з наведених вище ідей були

сформульовані в умовах локальної екологічної кризи, яку переживало людське

суспільство на той момент у даному куточку земної кулі. Але кризу вдавалося

перебороти, і людство надовго забувало про своє відкриття, поки не було

змушене повертатися до нього знову з настанням нового екологічного

конфлікту. Співзвучність тих чи інших ідей стародавності сучасним принципам

стійкого розвитку пояснюється схожістю конфліктів між людиною і природою.

Відмінності в тому, що нинішній конфлікт набув форми глобальної екологічної

кризи.

2. 3 Біля витоків економічної науки

Засновники економічної науки. Якщо говорити безпосередньо про

економічну науку, то більшість дослідників погоджуються з думкою, що її

начала слід шукати в працях давньогрецьких філософів, зокрема, Арістотеля

(IV ст. до н.е.). Саме він є основоположником відразу двох концепцій поняття

вартості: виходячи з витрат праці і на підставі суб'єктивних оцінок

корисності товару (Аникин, 1979, с. 21-22). Обидва ці підходи надзвичайно

важливі в питаннях формування економічної оцінки природних ресурсів.

Багатство природи – ця звична сьогодні фраза (яка тільки в наші дні

набула економічного наповнення у формі вартісної оцінки природних ресурсів)

– була вперше введена в науковий обіг гігантом середньовічної філософської

думки Хомою Аквінським (1225-1274). Він вважав, що багатство поділяється

на природне (наприклад, плоди землі) і штучне (золото і срібло). Земельна

рента є мірою природного багатства (Костюк, 1997, с. 15).

Важко знайти економічний підручник, який не цитує цю фразу Вільяма

Петті (1623-1687). На жаль, протягом багатьох років це залишалося лише

декорацією, блиск якої затьмарював геніальність відкриття, зробленого вченим.

Суть його у відповідності й рівноправності природних і трудових факторів при

формуванні вартості продукції. Це стає зрозуміло, якщо прочитати В. Петті

більш уважно.

Класична економічна школа. Витратною концепцією економічної

оцінки природних ресурсів сучасна економічна школа зобов'язана класичній

школі, засновниками якої називають Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо

(1772-1823). Саме ця школа обґрунтувала концепцію трудової теорії вартості,

відповідно до якої мінова вартість товару визначається витратами його

виробництва, тобто рентою (яку платять за землю), прибутком, заробітною

платою і ціною сировини. «Заробітна плата, прибуток і рента суть три

первинних джерела як усякого доходу, так і всякої мінової вартості» (Смит,

1993). Саме на фундаменті класичної школи вже в наші дні була розвинута

витратна концепція оцінки природних благ, дуже популярна в соціалістичних

країнах.

Класична школа сформулювала також ще один вектор вартісної оцінки,

який можна успішно застосовувати саме до природних ресурсів і на який, на

жаль, мало звернули увагу неокласики. Цей вектор – ступінь дефіцитності.

«Товари, яким притаманна корисність, отримують свою цінову вартість із двох

джерел: своєї рідкісності і кількості праці, яка потрібна для виробництва»

(Рикардо, 1993).

З класичною школою пов'язані також К. Маркс і Т. Мальтус, які належать

до найбільш відомих економістів.

К. Маркса, напевне, можна назвати економістом, якого найбільше

цитували в країнах колишнього соціалістичного табору (що, втім, ще не є

показником ступеня його дослідженості). Колись гучна риторика апологетики

«єдино правильного вчення» змінилася на не менш інтенсивну кампанію з

протилежним знаком. На жаль, і перше, і друге рідко сприяє усвідомленню