Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

наукомісткі виробництва, демографічне регулювання, ін).

10.3 Закономірності соціальної екології

Еволюція соціоприродних відносин має досить тривалі періоди стійкого

розвитку, що чергуються з більш короткими періодами стану нестійкості.

Розвиток соціоприродних відносин відрізняється безперервністю його

прискорення, що обумовлено змінами культури. Ці зміни називаються

культурологічними або соціальним антропогенезом.

Вивчаючи еволюцію відносин між суспільством та природою, можна

виділити ряд закономірностей. Тиск суспільства на навколишнє середовище і

зміни в самому суспільстві дають можливість сформулювати правило соціально-

екологічої рівноваги: суспільство розвивається доти й остільки, оскільки зберігає

рівновагу між своїм тиском на середовище і відновленням цього середовища -

природним і штучним. Внаслідок того, що зовнішні умови історичного розвитку

- середовище життя людей і функціонування їхнього господарства - зруйновані

або значно порушені, відтворення природних ресурсів і підтримання соціально-

екологічної рівноваги потребують значних матеріальних, трудових і грошових

ресурсів. Епоха «незалежного» від природи екстенсивно-експансивного розвитку

людства закінчилася.

Закон історичної (соціально-екологічної) необерненості: процес

розвитку людства як цілого не може йти від більш пізніх фаз до початкових,

тобто суспільно-економічні формації, певним чином взаємодіючи з природним

середовищем і природними ресурсами, не можуть змінюватися у зворотному

напрямку. Хоча окремі елементи соціальних відносин (рабство, яке відродилося

в епоху сталінізму) в історії повторювалися, як і уклад господарювання

(повернення від осілого до кочового господарства в Західному Сибіру), але

загальний процес залишається односпрямованим, як і еволюція.

Але якщо соціально-екологічний процес спрямований, як уся еволюція,

то в яку сторону? На це питання відповідає закон ноосфери В.І. Вернадського:

біосфера неминуче перетвориться в ноосферу, тобто сферу, де розум людини

буде відігравати домінуючу роль у розвитку системи «людина - природа».

Іншими словами, хаотичний саморозвиток, заснований на процесах природної

саморегуляції, буде замінено розумною стратегією, що ґрунтується на

прогнозно-планових принципах та регулюванні процесів природного розвитку.

Основоположники цього вчення (Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден, В.І.

Вернадський, П. Флоренський) вкладали в це поняття «розум людини» і

божественне начало (сходження до людей божественного розуму), що випливало

з їхнього загального світогляду. У наведеному формулюванні закон ноосфери

здається логічним, оскільки людство як частина природи, перетворившись на

руйнівну загальносвітову «геологічну силу», може або остаточно зруйнувати

біосферу, і тим самим знищити себе, або зберегти її і власне існування.

Професор Ю. Пузаченко (1993), спираючись на докази Д. Гільберта, Г.

Гегеля і численні дані сучасних екологів, стверджує, що ідея побудови

гармонійного, несуперечливого світу засобами наукових знань, які завжди

формалізують реальні відносини й процеси, недосяжна, і сюрпризи

виникатимуть у надрах самого суспільства. Прикладом може бути удар по

«всемогутності» науки, якого їй завдали комахи. Розроблені в 1950-х роках

пестициди обіцяли велике майбутнє сільському господарству у сфері боротьби зі

шкідниками. Проте виявилося, що впродовж кількох років комахи виробили

добру стійкість до цих отрут, адаптувалися, виживали, розмножувалися.

Виникала необхідність у проведенні дедалі нових розробок, багаторазових

збільшеннях доз хімікатів. Врешті-решт, людина виявилася безсилою розв'язати

проблему: комахи пристосовувалися швидше, ніж люди знаходили нові

ефективні засоби боротьби з ними. З'ясувалося, що біологічні системи взагалі

мають схильність «вислизати» з-під управління і контролю. Ці природні відкриті

системи і об'єкти можуть стрибкоподібно набувати непередбачених станів і

відносин. З аналогічними проблемами зіткнулися кібернетики, соціологи,

економісти.

Абсолютно утопічною ідею управління біосферою вважає і відомий біо-

фізик В. Горшков (м. Санкт-Петербург), який із 1970 р. розробляє теорію

біотичної регуляції та стабілізації стану навколишнього середовища. Нині ця

теорія добре обґрунтована, загнала перехресної перевірки з біологічних, фізико-

хімічних і математичних позицій, має прогностичні властивості. Висновки В.

Горшкова широко використовували останнім часом (1994-2000) такі відомі вчені,

як М. Моїсеев, К. Лосєв, В. Данилов-Данильян, Т. Акимова, В. Хаскін та інші для

розробки власних теорій екологобезпечного, збалансованого розвитку

цивілізації.

Головним досягненням наукових розробок В. Горшкова є визначення

дуже важливого поняття - критерію, який він назвав рубежем сталості (стійкості,

витривалості, усталеності) екосфери до антропогенних навантажень, або

несучою ємністю біосфери (її екологічною техноємністю). Ця величина

становить 1% чистої первинної глобальної продукції біоти, що дорівнює близько

23 ЕДж/рік або 0,74 • 10

Вт/рік.

За оцінками різних фахівців сучасне пряме споживання людством

біопродукції складає від 7 до 12%, тобто в десять разів перевищує межу стійкості

біосфери. Валова потужність енергетики нашої цивілізації становить близько 18 -

Вт, тобто у 24 рази більше від енергетичної оцінки межі. Єдиний висновок,

що випливає з таких розрахунків, — це необхідність негайного зменшення

техногенного тиску на біосферу. Найголовнішими шляхами зниження цього

тиску є зменшення чисельності населення планети та екологізація економіки і

всіх сфер виробництва.

Крім того, В. Горшков розрахував, що в сучасній біосфері живе близько

живих організмів, якими, якщо стати на позиції ноосферистів, потрібно буде

керувати, формуючи середовище існування майбутньої цивілізації. Це завдання

абсолютно утопічне. Адже мікроскопічні живі організми - це природні

комп'ютери, у яких обчислювальні пристрої поєднані з елементами активного

впливу на довкілля, і ці «комп'ютери» вкривають усю Землю кількома

суцільними шарами. Жоден рівень комп'ютерізаціїне в змозі забезпечити обмін

інформаційними потоками всіх живих істот біосфери ні з технологічного

погляду, ні як, згадувалося вище, з енергетичного. Оскільки управління

біосферними процесами за допомогою незбагненно великої кількості вироблених

людиною комп'ютерів різних розмірів і характеру поглинуло б, як зазначалося,

не менш ніж 99% усієї енергії цивілізації (Білявський, 2004).

Попри певні розбіжності в поглядах на ідею ноосфери, усі

вчені досягли єдності в головному: у тому вигляді, у якому ця

ідея була подана і обґрунтована півстоліття тому, без урахування величезних

змін, що відбулися за цей період і в біосфері

(природі), і в техносфері, вона не може служити базою для розробки шляхів

виходу нашої цивілізації з глобальної екологічної

кризи та розбудови в перспективі еколого-економічного збалансованого

суспільства. Потрібні нові підходи, нове бачення біосферно-техносферних

процесів і взаємозв'язків, нові форми поведінки людини в довкіллі, сформовані

на засадах нової екологічної культури. Інакше розвиток глобальної екологічної

кризи призведе до загибелі нашої цивілізації (у віддаленій перспективі) та дуже

серйозного погіршення й ускладнення життєвих умов найближчим часом

(Білявський, 2004).

10.4. Закономірності природокористування

Закономірності розвитку обумовлюють чинність закону обмеженості

(вичерпності) природних ресурсів: усі природні ресурси (і природні умови)

Землі не є безмежними. Це обумовлено їх безпосередньою вичерпаністю або

спричинене змінами навколишнього середовища, яке стає непридатним для

життя і діяльності людини.

Обмеженість природних ресурсів, охоплюючи і природні умови розвитку

людства, не могла не впливати на виробничі сили суспільства, а через них - на

соціальні відносини. Завжди спостерігалася відповідність між розвитком

продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного прогресу. Кри-

зові ситуації можуть виникати при дисбалансі не тільки в правій, але й у лівій

частині наведеної нижче динамічної системи:

Природно-ресурсний ← Продуктивні ← Продуктивні

потенціал → сили → відносини

Ця динаміка, в кінцевому підсумку, є зовнішньою причиною суспільного

розвитку, який зазнав чисельних екологічних криз.

Під впливом ускладнення взаємовідносин у системі «природа - людина»

зростає значимість інформації. Спочатку це був традиційний досвід старших

поколінь, який мало відрізнявся від спадкового досвіду у тваринному світі.

Потім виникла релігійно-культурна система. Нарешті, відповідно до загального

закону збільшення наукоємності суспільного розвитку людство стало

наближатися до ноосфери. Конкурентне використання ресурсів стосується як

усієї природної системи, так і окремих її компонентів. Поки що ця конкуренція

має переважно локально-економічний характер, тобто «екологічний» ринок поки

відсутній, що в умовах глобального впливу людства на природу не можна

вважати нормальним. Під впливом закону падіння природно-ресурсного

потенціалу (у рамках однієї суспільно-економічної формації, способу

виробництва та одного типу технологій природні ресурси стають усе менш

доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх вилучення,

транспортування, а також відтворення) такий ринок обов'язково сформується,

що вже має місце в розвинених країнах світу. При наближенні природно-

ресурсного потенціалу до суспільнонеприйнятного рівня зміниться технологія і

суспільна реакція, тобто остаточно складеться нова суспільно-економічна

формація. Саме так відбувається утворення постіндустріального «інфо-

рмаційного» суспільства, для якого характерні найвища значимість адекватної

інформації та наукомісткі галузі господарства. Водночас із законом падіння

природно-ресурсного потенціалу діє закон зменшення енергетичної

ефективності природокористування: з плином історичного часу при

отриманні з природних систем корисної продукції питомі енергетичні витрати

увесь час зростають.

Очевидно, що цей закон має досить важливий практичний наслідок:

зростання енергетичних витрат не може продовжуватися вічно. Тобто можна

розрахувати ймовірний момент неминучого переходу на нові технології

виробництва, уникнувши тим самим термодинамічної теплової кризи і

зменшивши масштаб сучасної екологічної кризи.

Тим часом ця криза явно загострюється в результаті докорінних

перетворень природних систем за допомогою технічних пристроїв, що

обумовлює дію правила (неминучих) ланцюгових реакцій «жорсткого»

управління природою: «жорстке», як правило, технічне управління природними

процесами спричиняє ланцюгові природні реакції, значна частина яких

виявляється екологічно, соціально і економічно не прийнятними тривалий

інтервал часу. Техногенні зміни зумовлюють дію закону внутрішньої динамічної

рівноваги і значне збільшення енергетичних витрат. Економічні цілі, до яких

прагнуть люди, часто опиняються в тіні потужних ланцюгових реакцій (напри-

клад, проект перерозподілу річкових вод між Сибіром і Середньою Азією).

Практика свідчить, що «м'яке» управління природними процесами, їх

спрямування в русло законів природи є більш ефективним, ніж брутальне

техногенне втручання. У цьому і полягає суть правила «м'якого» управління

природою. Таке управління побудоване на стимулюванні корисних природних

ланцюгових реакцій, у тому числі процесів відновлення та поновлення ресурсів

(наприклад, біологізовані методи ведення «органічного» сільського

господарства).

Тільки природні системи забезпечують стабільність, стійкість і надійність

глобальної біосфери. У працях Одумів показано, що максимальний урожай (а

загалом еколого-соціально-економічний ефект) може бути отриманий при

певному поєднанні природних і перетворених людиною екосистем.

Збільшення наукоємності й енергоємності суспільного виробництва

спричинює дію двох позитивних процесів, які формулюються у вигляді закону

зменшення природоємності готової продукції: питомий вміст природної

речовини в усередненій одиниці суспільного продукту історично неухильно

зменшується; і закону збільшення темпів обороту природних ресурсів, що

залучаються: в історичному процесі розвитку світового господарства швидкість

оборотності залучених природних ресурсів (вторинних, третинних і т.д.)

невпинно зростає на тлі відносного зменшення обсягів їх залучення в суспільне

виробництво (щодо зростання темпів самого виробництва).

Перший із законів певною мірою діє навіть у землеробстві, оскільки

відбувається заміна природної родючості штучною, а відкритого ґрунту

закритим. Площа полів, які оброблюються, зменшується, а валовий урожай

збільшується.

Зростає мініатюризація виробів і відбувається заміна ресурсоємних

виробництв не ресурсозберігаючі. Зростає і швидкість ресурсного обороту, про

що свідчить другий із законів. Інколи навіть питна вода вже не має чисто

природного походження, а є продуктом реутилізації. Збільшення замкнутості п

циклів, що спостерігається в еволюції біосфери, охоплює й антропогенну

складову.

У ряді випадків спостерігається квазізниження природоємності щодо

речовини. Вона зменшується в одному місці і зростає в іншому. Зменшення

питомого споживання речовини відбувається лише в тих областях, де різко

збільшується наукоємність. Існує зворотний зв'язок у ланцюгу «речовина -

енергія - інформація», коли при зниженні споживання речовини різко зростає

споживання енергії та інформації.

Таким чином, стійкий розвиток передбачає гармонізацію відносин у

системі «людина - економіка - природа» з урахуванням загальних законів, правил

та принципів розвитку складних систем.

10.5. Закономірності охорони природи

Узагальнення, які стосуються основних принципів природокористування,

тісно переплітаються з усім масивом теорем екології і безпосередньо пов'язані з

теоретичними основами охорони природи.

«Залізні закони» охорони природи П.Р. Ерліха:

1. В охороні природи можливі тільки успішна оборона або відступ.

Наступ неможливий: вид або екосистема, один раз знищені, не можуть бути

відновлені.

2. Триваюче зростання народонаселення й охорона природи

принципово суперечать один одному.

3. Економічна система, охоплена манією росту, і охорона природи

також принципово протистоять одне одному.

4. Не тільки для всіх інших організмів, але і для людства смертельно

небезпечним є уявлення про те, що при виробленні рішень щодо використання

Землі треба брати до уваги одні лише найближчі цілі і негайне благо Ноmо

sаріепs.

5. Аргументи щодо естетичної цінності різних форм життя, щодо того

інтересу, який вони становлять самі по собі, або заклики до співчуття стосовно

наших, можливо, єдиних живих супутників у космосі в основному залишаються

непочутими. Охорона природи повинна вважатися питанням добробуту й у більш

далекій перспективі - виживання людини (Реймерс, 1994).

Перший із процитованих законів фактично збігається із законом

незворотності взаємодії людина - біосфера П. Дансеро. Цей закон не такий

самоочевидний, як здається П. Ерліху, оскільки положення про те, що «навіть

якби було можливо відтворити екосистему з точно тим же видовим складом,

який був раніше, вона неминуче стала б еволюціонувати по-іншому, тому що

генетична конструкція популяцій, які входять до її складу, відрізнялася б від

початкової», технократично мислячим людям не так просто усвідомити. Адже

частини механічної системи замінні. Чому ж у біологічній системі вони не

підкорюються цьому «очевидному» правилу?

Другий закон П. Ерліха зрозумілий для екологів, але також не настільки

самоочевидний, як вважає його автор.

З економічної точки зору зростання населення дає додаткові робочі руки,

що дуже вигідно при екстенсивному рості суспільного прогресу. І справа не

тільки в тому, що людство незворотно руйнує місце свого існування, але й у

тому, що вектор суспільного розвитку в наші дні вже змінився. Почалася епоха

вищої цінності інформації. Закон збільшення наукоємності суспільного розвитку

почав діяти на повну силу. У той же час усі механізми, які узагальнюються

закономірностями в системі «людина - природа» і законами

природокористування, стали руйнувати рівновагу демографічного насичення.

Відбулося перенасичення, абсолютне перенаселення планети, що загрожує дією

екологічних факторів, які залежать від густоти населення. Збільшення людності

перетворилося в загрозу для людини і людства. Т. Мальтус в основі (з

урахуванням того, що ідеї були висловлені у XVIII сторіччі) виявився правим. І

це слід визнати з усією відвертістю і рішучістю.

Розглянемо третій «залізний закон» П. Ерліха. З якісної зміни характеру

економічного росту випливає природоруйнівна тенденція екстенсивного

суспільного розвитку. Грандіозні природоперетворювальні і технічні проекти

дуже вражають. Прагнення до гігантизму буквально закладене в психології

людей. На певному етапі економічного і соціального розвитку він виправданий,

але ще і ще раз доводиться повторювати, що гігантизм завжди є початком кінця.

Закон оптимальності невблаганний - усе грандіозне надзвичайно вразливе в

еволюційному й історичному розвитку. Динозаври і супертанкери, кити і надмі-

рно великі сільгосппідприємства - усе, що пов'язане з не виключно технічними

процесами, повинне мати обмеження і або вимирати, або ставати раритетами. З

цього випливає, що економічна «манія кількісного росту» і охорона природи

несумісні між собою. Це не означає, що потрібно прагнути до нульового

економічного росту, як іноді вважають. Повинен змінитися сам тип росту, з

екстенсивного він має перейти в інтенсивний, з кількісного в якісний, із такого,

що просторово розширюється, в такий, що звужується, з додатного - на

від'ємний, зі знаком мінус. З урахуванням розумної достатності і припустимого

ризику. В остаточному підсумку усі надмірно великі започаткування приречені

на провал. Якщо в чомусь ще є неясність, так це в тому, який збиток для природи

і суспільства виникне при цьому неминучому провалі.

Негативний кількісний ріст має компенсуватися якісним удосконаленням.

Девіз «мале, але досконале, більш функціональне при меншому розмірі» —

неминуче стане домінуючим. Малий культурний народ, мале впорядковане місто

і т.д. краще, ніж дикі орди голодних людей і гуркітливий мегаполіс. Людина за

розмірами менша за слона чи ведмедя, але це не означає, що вона примітивніша

за всіх... (Реймерс, 1994).

Четвертий «залізний закон» П. Ерліха, по суті, є відображенням

системних законів. Монокультура людства настільки ж небезпечна, як будь-яка

монокультура. Технократичне мислення, на жаль, ще є звичайним, а спрощена

технічна парадигма нав'язується з дитинства. Однак екологізація виховання, якій

присвячено розділ, поступово вирівнює становище.

П'ятий свій закон П. Ерліх коментує саркастичними питаннями, які

зрозумілі для біологів, але потребують деякого пояснення для фахівців інших

галузей знання. П. Ерліх пише: «Зрештою, якщо якийсь унікальний об'єкт

здається комусь гарним або цікавим, хіба це повинно зупиняти інших людей і

заважати їм знищити його задля своєї вигоди? Яке право на існування має якийсь

вид рибки, якщо знищення його дає можливість горіти невеликій галактиці

лампочок протягом, можливо, цілого сторіччя?».

Чи зрозумілий ледь прихований сарказм цих риторичних питань? Аж

ніяк. Види і природним чином вимирають. Канони краси змінюються.

Технократична епоха породила новітні напрямки в образотворчому мистецтві,