Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в

суспільному виробництві.

Під природними умовами розуміють тіла і сили природи, які мають істотне

значення для життя і діяльності людського суспільства, однак безпосередньо або

побічно не залучені до сфери виробничої чи невиробничої діяльності людей

(наприклад: клімат, космічні промені, ін.) (див.: Минц, 1972; Блехцин и др., 1981).

К.Г. Гофман основним критерієм віднесення природного фактора до природного

ресурсу вважав його змінюваність після використання в продуктивній діяльності

людини (Гофман, 1977). Відповідно, з кола природних ресурсів виключалися такі

природні блага, як сонячна радіація, енергія вітру, морських течій тощо. За певної

дискусійності зазначеного підходу (чому, наприклад, енергія вітру не може

розглядатися як природний ресурс, у тому числі такий, що оцінюється

економічно?) фактор змінюваності можна вважати дуже важливим моментом у

формуванні економічного інструментарію природокористування. Зміна

властивостей природного ресурсу означає, що змінюється (звичайно

погіршується) його здатність виконувати ті чи інші функції, а як наслідок, і

цінність ресурсу. Реакцією економічної системи на ці процеси буде збільшення

або зменшення витрат: одні економічні суб'єкти зазнаватимуть збитків, інші -

заощадять на тому, що, використавши ресурс, не відновили його властивості.

Основна особливість розвитку продуктивних сил на сучасному етапі -

поступове стирання межі між природними ресурсами і природними умовами. По-

перше, зростають масштаби традиційного використання природних факторів як

ресурсів, внаслідок чого фактор, який раніше належав до природних умов, пе-

ретворюється в природний ресурс.

По-друге, значно зростає кількість функцій, які може виконувати той

самий природний фактор у ролі природного ресурсу. Це добре простежується на

прикладі одного з найважливіших елементів природного середовища - атмосфери.

Колись її економічна роль визначалася головним чином такими функціями:

• ресурс біологічного відтворення робочої сили (дихання людини),

середовище існування;

• джерело кисню для спалювання органічного палива;

• джерело вітрової енергії.

У наш час економічні функції атмосфери значно розширені:

використовуються її електромагнітні, оптичні, акустичні та інші фізичні й хімічні

властивості. Атмосфера, несучи інформацію про тіла і сили природи, є також

інформаційним ресурсом. Як правило, чим ширше та інтенсивніше використову-

ються у виробництві ті чи інші властивості ресурсу, тим більше вони змінюються.

Принципово новий підхід до класифікації природних ресурсів

запропонував М.Ф. Реймерс (1994). Його концепція становить собою комбінацію

функціональної та екологічної класифікацій і базується на понятті інтегрального

ресурсу, що розглядається як системне утворення, яке експлуатується різними

господарськими галузями і підтримує життя на Землі. Більше 76 компонентів, які

входять до нього, утворюють інтегральні й комплексні сукупності. Слід звернути

увагу на той факт, що до складу ресурсів М.Ф. Реймерсом включені різні види

порушення (забруднення) середовища. Вони перетворюються у невід'ємні

компоненти реальних екосистем. Найчастіше екодеструктивні процеси спри-

чиняють додаткові економічні витрати. Однак нерідко вони можуть бути

використані і використовуються як корисний ресурс. Зокрема, теплове

забруднення обігріває міста (звичайно температура урбанізованих територій на 1-

2 °С вища, ніж за їхніми межами); штучні водоймища значно «пом'якшують»

клімат континентальних регіонів; пилове забруднення полів сприяє прискоренню

розтавання сніжного покриву, що може сприятливо позначатися на врожаї;

збудники хвороб можуть використовуватися для створення вакцин, що

підвищують імунітет, тощо.

Сьогодні все довкілля перетворилось на єдиний інтегральний ресурс, який

інтенсивно використовується людиною.

За ознаками відновності, відтворюваності, замінності та вичерпності в

літературі розрізняють такі пари (Реймерс, 1990):

1. Відновні і невідновні - ті, що здатні й не здатні до самовідновлювання

(через розмноження чи інші природні цикли відновлення) за терміни, які можна

зіставити з періодами їх споживання (тому рослинність, вода в річці - відновні ре-

сурси, а ґрунт, мінеральні багатства - невідновні).

2. Вичерпні і невичерпні - ресурси, що вичерпуються (виснажуються) в

ході їх економічного використання (ґрунт, ліс, дикі тварини, кормові угіддя,

копалини, ін.); і ті ресурси (чи властивості природи), зміни яких прямо не

пов'язані з інтенсивністю їх використання (сонячна енергія, атмосфера, енергія

припливів і відпливів, ін.).

3. Замінні і незамінні - ті, що можуть бути замінені (наприклад, метали

- пластмасами) і не можуть бути замінені іншими ресурсами (атмосферний кисень

для дихання, прісна вода для пиття).

4. Відтворювані і невідтворювані - ті, що принципово можна

відтворити (прискорити відтворення) за рахунок застосування праці людей, і ті,

що до такого відтворення не придатні (наприклад, біологічний вид -

невідтворюваний ресурс, екосистема - обмежено відтворюваний ресурс і т.ін.).

Більш повне використання людиною природних факторів, перетворення їх

у єдиний інтегральний ресурс змушують по-новому підійти до їх класифікації.

Оскільки практично всі елементи природи так чи інакше використовуються чи

можуть бути використані людиною (потенційні природні ресурси), вважається

більш доцільним розглядати природні фактори за їх відношенням до виконуваних

функцій.

• Якщо природні фактори розглядаються при їх використанні в

суспільному виробництві, доцільно застосовувати термін «природні ресурси».

• Якщо природні фактори виконують екологічні, фізіологічні і

соціальні функції, слід вживати терміни «природні умови», «довкілля» або

«навколишнє природне середовище».

Для характеристики узагальнюючого поняття, що охоплює природні

ресурси і природні умови, на нашу думку, слід вживати термін природне

середовище. Таким чином, одні й ті самі елементи природи можуть бути

класифіковані в одному випадку як природні ресурси, в іншому - як природні

умови.

Класифікація природних факторів, осмислення їх ролі в розвитку людини і

суспільства, а також у формуванні економічних структур дає змогу глибше

зрозуміти сутність процесів порушення природи. Оскільки усвідомити, що

втрачаєш, можна, тільки чітко зрозумівши, що маєш, то для цього необхідно ясно

бачити роль і функції природних компонентів, що стають об'єктом

антропогенного впливу.

9.2 Класифікація процесів впливу на природу

Як правило, будь-яке свідоме перетворення людиною природи має своєю

метою поліпшення умов життя людини. Через це й помітні насамперед саме

позитивні, з погляду людини, процеси. Однак кожна з перемог людини над

природою має, за словами Ф. Енгельса, «у другу і третю чергу зовсім інші,

непередбачені наслідки, що дуже часто знищують значення перших» (Маркс и

Енгельс, т. 20). Існування негативних наслідків господарської діяльності людини

змушує вчених і господарників приділяти значну увагу їх вивченню,

прогнозуванню, врахуванню в управлінських рішеннях.

Антропогенним (від грец. апtrоpоs - людина, gепеs - народжений)

впливом на природу слід вважати будь-які процеси зміни природи, обумовлені

діяльністю людини. Визнаючи певну умовність поділу процесів антропогенного

впливу на «гарні» і «погані» (будь-яке втручання сучасної людини в природу несе

більшою чи меншою мірою як творення, так і руйнування), слід усе-таки

відзначити, що існують як суб'єктивні, так і об'єктивні передумови подібної

класифікації.

Суб'єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля.

Суб'єктивні передумови залежать від позиції конкретної особи або групи осіб, які

здійснюють аналіз антропогенного впливу. Часто такі оцінки робляться

інтуїтивно. У цьому плані процеси антропогенного впливу на природу можуть

бути класифіковані на три групи: нейтральні, негативні та позитивні.

Нейтральні терміни-поняття звичайно характеризують тільки напрямки,

характер, вид процесів діяльності людини, посередньо пов'язаних зі зміною

компонентів природи. При цьому поза увагою залишаються можливі наслідки

таких змін. Прикладом може служити ціла низка термінів у різному сполученні зі

словом «природа»: використання (наприклад, природокористування -

використання природи), освоєння, перетворення, зміна, споживання,

господарювання. Умовно до групи нейтральних можна віднести терміни

підкорення, вторгнення, втручання, які внаслідок властивого їм відтінку

агресивності мають дещо негативний підтекст. З 1960-х років цього ж

негативного забарвлення (однак з іншої причини) почав набувати колись

нейтральний термін вплив (на природу). Причина цього - сам характер діяльності

людини, що набирає все більш деструктивної спрямованості. У спеціалізованій

літературі можна зустріти й інші терміни, що передають уже «напіввідтінки» або

напівтони характеристики процесів антрогенної діяльності. Прикладом можуть

бути терміни: природотворчість, природоодухотворення, природо

інтелектуалізація та ін. (Барякин, 1998).

Негативні терміни-поняття характеризують процеси антропогенної зміни

природи, які оцінюються конкретними суб'єктами негативні для людини, об'єктів

її життєдіяльності чи компонентів природного середовища. Як правило, на

відміну від попередньої групи, ці терміни передають ставлення людини не

процесів господарської діяльності, а до їх наслідків. Це різні процеси порушення,

руйнування, забруднення природного середовища.

Процес погіршення стану довкілля під впливом антропогенної діяльності

може бути визначений терміном порушення природного середовища. Цей процес

містить у собі такі можливі дії:

-забруднення, у тому числі інтоксикацію (тобто види

забруднення, що викликають деградацію біологічних

компонентів довкілля) і засмічення (перевантаження природного

ландшафту нешкідливими безпосередньо для біологічних об'єктів

компонентами);

-руйнування пейзажу (пейоризацію);

- порушення (деструкцію) ландшафту;

- роз'єднання (взаємну ізоляцію елементів екосистеми);

- знищення, винищування біологічних об'єктів.

Враховуючи найбільш усталену в сучасній літературі термінологію,

можна сформулювати понятійну основу для характеристики негативних процесів

антропогенного впливу на природу.

В ролі узагальнюючих термінів, що характеризують процес негативного

впливу на природу, звичайно використовують поняття: екодеструктивна

діяльність, порушення природи, погіршення якості (довкілля). Під ними

розуміють антропогенні процеси впливу на природу, що погіршують виконання

природою своїх функцій. Найчастіше наведені поняття використовуються як

рівнозначні, хоча останні два крім вихідного процесу впливу на природу можуть

також передавати і вторинні природні зміни, які спричинюються діяльністю

людини (зокрема, порушенням природних зв'язків і погіршенням якості компо-

нентів довкілля).

І все-таки треба визнати, що як в українській і російській мовах, так і в

англійській не існує універсального терміна, що поєднує всі негативні процеси

впливу на природу. Але такий термін існує, наприклад, у японській мові. Слово

когай є тим універсальним поняттям, що сконцентрувало в собі всі негативні

явища, які відбивають антропогенний вплив на природу. До речі, це слово все

частіше стали вживати в англомовній літературі, заповнюючи своєрідний

лінгвістичний вакуум.

Щоб охарактеризувати окремі процеси негативного впливу на природне

середовище, зазвичай називають різні види забруднення, порушення (руйнування)

ландшафтів, винищування флори і фауни тощо (докладно аналізуються далі).

Позитивний вплив на природу звичайно характеризується двома групами

понять. Перша передає захисну (пасивну) спрямованість діяльності людини,

покликану законсервувати існуючий стан довкілля. Не випадково в англійській

мові схожі з цим поняття (зокрема, у розумінні охорони чи захисту природи) дуже

часто передаються терміном сопsеrvаtіоп (консервація). Друга група понять

характеризує активні дії, спрямовані на поліпшення властивостей природного

середовища, у тому числі й такі, що відновлюють якість компонентів довкілля та

ліквідують наслідки екодеструктивних дій.

1. Захисна група дій передається поняттями: охорона, захист, збереження,

заощадження (природи та/чи її компонентів) або запобігання/попередження

(шкідливому(го) впливу на природу). Як окремі випадки такого виду діяльності

виступають очищення, уловлювання (шкідливих речовин).

Термінологія захисної групи дій містить у своєму арсеналі й більш

узагальнюючі поняття, які менш конкретні за змістом, але мають соціальне

забарвлення, наприклад: зниження екологічного пресу чи зменшення

навантаження на природу.

2. Активна частина дій позитивної спрямованості характеризується

поняттями: відтворення (зокрема, природних ресурсів, земель природи, довкілля),

відновлення (рослинності, ландшафтів, лісів, популяції тварин), рекультивація

(земель, ландшафтів), поліпшення якості (довкілля, природного середовища,

атмосфери, водойм, ін.).

Під відтворенням природних ресурсів розуміють: 1) для невідновних

ресурсів - комплекс дій (або систему господарських підрозділів), спрямованих на

забезпечення розширеного отримання (можливостей видобутку) природних

ресурсів (наприклад, розвідка і підготовка до видобутку корисних копалин); 2)

для відновних ресурсів - штучне підтримання природних ресурсів на певному

рівні культивації чи продуктивного стану (наприклад, риборозведення,

агролісомеліорація тощо).

Під відтворенням природного середовища (природи, довкілля) розуміють

комплекс заходів, спрямованих на підтримання параметрів природних систем у

межах, сприятливих для здійснення їхніх функцій. Поняття відтворення природи

охоплює широкий спектр дій, у якому людина бере на себе або інтенсифікацію чи

корегування репродуктивності екосистем, або змінювання для досягнення цих

цілей геологічної та/або біологічної систем (наприклад, посадка рослинного

покриву, вирощування мальків риб, розселення тварин, розчищення рік, зміна

напрямків течії, трансформація (корекція) шляхів міграції птахів і тварин, або

поліпшення умов їх існування та ін.).

На відміну від відтворення термін поновлення передбачає не нові процеси

конструювання природних екосистем, а повернення колишнього стану порушених

властивостей природного середовища.

Об'єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля.

Об'єктивні передумови базуються на існуванні науково обґрунтованих кількісних

критеріїв оцінки характеру процесів, що відбуваються. Для подібної класифікації

звичайно використовуються теоретичні підходи, що базуються на оцінці зміни

основних функцій природних систем.

Фізико-біологічний підхід формується на основі оцінки зміни екологічних

функцій природи. Як показано в (Мельник, 2003), прогресивний розвиток

екосистем відбувається тоді, коли перебіг процесів у природних системах веде до

збільшення кількості вільної енергії. Наслідком цього є збільшення різноманіття

системи, поява нових ієрархічних рівнів. І навпаки, коли зміни в екосистемах

ведуть до зменшення в них вільної енергії, спостерігається їх збідніння,

звужується різноманіття, скорочуються трофічні ланцюги тощо. Фактично це

означає деградацію природних систем. Зазначені явища можуть бути як прямим

результатом втручання людини в природу (наприклад, винищення флори і фауни),

так і опосередкованим наслідком зміни певних властивостей природного

середовища (що виникли, наприклад, через забруднення компонентів природного

середовища, руйнування шляхів міграції тварин тощо).

Відповідно позитивними змінами природного середовища слід вважати

такі зміни, які сприяють прогресивному розвитку екосистем, а негативними - ті,

що ведуть до їх деградації. На практиці такий підхід може бути реалізований не

через вимірювання енергетичних значень (вільної енергії) параметрів екосистем

(що є лише теоретичною основою методу), а через екологічний моніторинг,

основу якого становлять біологічні індикатори, тобто окремі види рослин і

тварин, які відіграють роль своєрідних екологічних стандартів. Поява чи

зникнення їх в екосистемах свідчать про зміну (зміщення) динамічної рівноваги в

той чи інший бік і про характер (прогресивний чи деструктивний) впливу на

екосистему. З даною концепцією оцінки характеру антропогенного впливу, як

бачимо, пов'язані визначення екологічної рівноваги та її порушення.

Під екологічною рівновагою розуміють баланс природних чи змінених

людиною компонентів і природних процесів, що створюють середовище та

забезпечують тривале (умовно нескінченне) існування даної екосистеми.

Відповідно порушення екологічної рівноваги - це зміна в процесах взаємодії та в

складі компонентів і елементів екосистеми, що веде в остаточному підсумку до її

заміни іншою екосистемою на тривалий чи умовно нескінченний термін (Реймерс,

1990).

Економічний підхід до оцінки антропогенних процесів впливу на природу

ґрунтується на зміні корисності використання факторів природного середовища в

суспільному виробництві. Таким чином, позитивними змінами можуть вважатися

такі, що збільшують інтегральну економічну оцінку компонентів даної

екосистеми. Відповідно в розряд негативних попадають зміни, що знижують

економічну корисність факторів природного середовища і, отже, їх інтегральну

економічну оцінку. Носієм такого підходу можна вважати поняття

збільшення/зменшення продуктивності (природних ресурсів, екосистем,

компонентів природи) (Долішній та ін., 1998; Балацкий, 1979; Веклич, 2000;

Методи, 2004).

Фізіологічний підхід базується на здійсненні фізіологічних функцій

природи, що вимагають підтримання параметрів середовища в надзвичайно

вузьких інтервалах. Звичайно, застосування даного підходу щодо класифікації

змін на позитивні і негативні пов'язане зі значними труднощами, оскільки межа

між ними тонка, мов лезо бритви. Адже для організму людини добре тільки те, що

перебуває в межах нормальних значень властивостей середовища - що потрапляє

у зазначене «лезо бритви». Непродумане «поліпшення» відповідних параметрів

може погіршити фізіологічні функції природи. Отже оцінку змін природного

середовища за фізіологічним критерієм необхідно проводити з надзвичайною

обережністю. Тут переважають поняття: оздоровлення (середовища); оптимізація

(властивостей середовища за певним параметром: температурою, вологістю,

електромагнітними показниками тощо). Термінами поліпшення, погіршення

(якості довкілля) звичайно оперують тільки у випадку відхилення властивостей

середовища від оптимальних параметрів.

Соціальні функції природного середовища базуються винятково на

використанні інформаційної цінності компонентів природного середовища для

розвитку особистості. Хоча останнім часом виникають спроби стандартизувати і

ці властивості природного середовища (головним чином на урбанізованих терито-

ріях, наприклад, у Японії стандартизується рівень озеленення освоюваних

територій, наявність «живності» у місті, ін.), навряд чи найближчим часом можна

чекати появи інтегральних якісних показників (не кажучи вже про кількісні), що

дали б змогу підвести об'єктивну базу під соціальну (інформаційну) оцінку змін

середовища. Поки що соціальний погляд на природу обумовлюють головним

чином суб'єктивні оцінки. Зокрема, такі поняття, як

облагородження/окультурення (ландшафтів) означають наближення природних

систем (у тому числі і зруйнованих раніше людиною) до стану, сприятливого (в

інформаційному відношенні) для життя і діяльності людини, її духовного

розвитку.

Незалежно від критеріальної основи та функціонального призначення, всі

наведені оцінки так чи інакше мають під собою також і економічний «підтекст».