Стельмах В.С. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін

Подождите немного. Документ загружается.

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську

перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав,

міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво

здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повно-

важень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в

іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та

іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійс-

нення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів

та

здійснення операцій з ними та банківськими металами

;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валют-

них відносин;

17) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших

цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і мо-

нет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у

системі НБУ;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи Украї-

ни в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобі-

лізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого

врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного

банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту,

використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї

компетенції, визначеної Законом «Про Національний банк України».

Відповідно до Закону «Про Національний банк України» для забез-

печення виконання покладених на нього функцій НБУ проводить такі

операції:

Золотовалютний резерв – резерви України, відображені у балансі Національного банку,

що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призна-

чені для міжнародних розрахунків.

Банківські метали – золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіно-

вані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що ма-

ють сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

– надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не ниж-

че ставки рефінансування НБУ

та в порядку, визначеному Національним

банком;

– надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заста-

ву цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років;

– здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визна-

ченому Національним банком;

– купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, пе-

редбаченому законодавством України;

– відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордон-

них банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

– купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

– зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські мета-

ли, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам’ятні та інвести-

ційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому рин-

ках без квотування і ліцензування;

– розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, упов-

новажені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотова-

лютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією

міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних

банків не нижче категорії А;

– приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші

цінності;

– видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Ра-

дою НБУ;

– веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нараху-

вання відсотків;

– виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов’язані із

розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою дохо-

ду за ними;

– веде особові рахунки працівників НБУ;

– веде рахунки міжнародних організацій;

– здійснює безспірне списання коштів з рахунків своїх клієнтів відпо-

відно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду [171].

Окрім того, НБУ має право здійснювати й інші операції, необхідні для

забезпечення виконання своїх функцій, а також встановлювати плату за

надані ним послуги (здійснені операції).

Ставки рефінансування Національного банку України – виражена у відсотках плата за

кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком

України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної

політики є регулювання обсягу грошової маси через [171]:

1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для банків

(встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної

суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті, для

різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні нормативи, рі-

шення про підвищення нормативу обов’язкового резервування набирає

чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування);

2) процентну політику (встановлення порядку визначення облікової

ставки та інших процентних ставок за операціями НБУ);

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами через здійснення валютних

інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних

ринках з метою впливу на курс гривні до іноземних валют і на загальний

попит та пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверд-

жують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язання-

ми, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Для ефективної діяльності центрального банку важливе значення має

його організаційна структура. Структура Національного банку України

будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

Національний банк України самостійно вирішує питання організації,

створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших

структурних одиниць і підрозділів, затверджує їхні статути і положення в

межах чинного законодавства.

До системи Національного банку входять:

– центральний апарат, розташований у м. Києві;

– Кримське республіканське і 24 обласних управління;

– розрахункові палати;

– Банкнотно-монетний двір;

– фабрика банкнотного паперу;

– Державна скарбниця України;

– Центральне сховище;

– спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади, інші стру-

ктурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представ-

ництва в Україні, а також представництва за її межами. Філії (територіа-

льні управління) не мають статусу юридичної особи і діють від імені На-

ціонального банку в межах отриманих від нього повноважень.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного бан-

ку України і Правління Національного банку.

Рада Національного банку України здійснює контроль за проведенням

грошово-кредитної політики виконавчими структурами центрального бан-

ку. Вона складається з п’ятнадцяти осіб, сім з яких призначає Президент, і

сім – Верховна Рада, Голова Національного банку входить до Ради за по-

садою. Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного

разу на квартал.

Строк повноважень членів Ради Національного банку – 7 років, окрім

Голови Національного банку, який призначається на строк здійснення сво-

їх повноважень на посаді. Голова Ради та його заступник обираються Ра-

дою Національного банку строком на три роки.

За Законом України «Про Національний банк України» повноважен-

нями Ради є:

– розробка відповідно до загальнодержавної програми економічного

розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку

України основних засад грошово-кредитної політики, а також контроль за

їх виконанням;

– аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціаль-

но-економічного розвитку України та розробка пропозицій щодо внесення

відповідних змін до неї;

– затвердження Регламенту Ради Національного банку України;

– затвердження кошторису доходів та витрат Національного банку та

подання Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України прогнозо-

ваних відомостей про сальдо кошторису для включення до проекту Дер-

жавного бюджету України на наступний рік;

– прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу На-

ціонального банку;

– визначення аудиторської компанії для проведення аудиторської пе-

ревірки Національного банку, розгляд аудиторського висновку та затверд-

ження бухгалтерського балансу Національного банку;

– затвердження рішення Правління Національного банку про участь у

міжнародних фінансових організаціях та ін.

Рада Національного банку також може вносити рекомендації Прав-

лінню НБУ в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної по-

літики стосовно:

– методів та форм прогнозування макропоказників економічного і со-

ціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

– окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу

на економічний і соціальний розвиток України;

– політики курсоутворення та валютного регулювання;

– розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з пи-

тань банківської діяльності;

– вдосконалення платіжної системи та ін.

Рада Національного банку має право застосування відкладального ве-

то щодо рішень Правління НБУ з таких питань:

– диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

– лімітів позабалансових зобов’язань;

– формування резервів, покриття фінансових ризиків;

– порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

– мінімального розміру золотовалютних резервів та ін.

Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну дія-

льність Правління Національного банку.

Безпосереднім виконавчим керівним органом Національного банку є

Правління, який здійснює управління діяльністю центрального банку.

Очолює Правління Голова Національного банку України. Кількісний та

персональний склад Правління Національного банку затверджується Ра-

дою Національного банку за поданням Голови Національного банку, за-

ступники Голови Національного банку входять до його складу за посадою.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошо-

во-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші за-

соби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної

політики, забезпечує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7

Закону «Про Національний банк України», вирішує організаційні, коор-

динаційні та контрольні питання діяльності Національного банку [171].

Голова Національного банку призначається Верховною Радою за по-

данням Президента більшістю від конституційного складу Верховної Ради

строком на 5 років.

Відповідно до Закону «Про Національний банк України» Голова На-

ціонального банку:

– керує діяльністю Національного банку;

– діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без

доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансо-

вими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими

установами і організаціями;

– головує на засіданнях Правління Національного банку;

– підписує протоколи, постанови Правління Національного банку,

накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним

банком;

– розподіляє обов’язки між заступниками Голови НБУ;

– видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання усіма службовцями

Національного банку, його підприємствами, установами та ін.

Голова Національного банку одноосібно несе відповідальність перед

Верховною Радою та Президентом за діяльність Національного банку

України.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесе-

них до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також ін-

струкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління

НБУ. Ці акти є обов’язковими для органів державної влади і органів міс-

цевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ неза-

лежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Згідно із Законом «Про Національний банк України» не допускається

втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб

у виконання функцій і повноважень Ради чи Правління НБУ інакше, як у

межах, визначених у зазначеному законі.

1.8. Особливості грошово-кредитної політики України

Весь шлях монетарного розвитку України можна умовно поділити на

окремі етапи, кожному з яких притаманні свої особливості становлення та

проведення грошово-кредитної політики [211].

Перший етап (1992–1996 рр.) характеризувався створенням націона-

льної грошової системи на основі запровадження в обіг українського кар-

бованця та підготовки до введення в обіг національної валюти. З самого

початку розроблені Національним банком України у 1992 р. основні на-

прями грошово-кредитної політики на період до запровадження повноцін-

ної національної валюти передбачали зосередження зусиль Національного

банку на стабілізації діючої грошової одиниці та подоланні інфляції.

Так, у 1992 р. рівень інфляції перевищив 2000%, а в 1993 р. він досяг

гіперінфляційного значення – понад 10000%. Це призвело до різкого зни-

ження економічної активності виробників і життєвого рівня населення.

Темпи зростання реального ВВП знизилися з 90,1% у 1992 р. до 77,1% – у

1994 році (табл. 1.2, рис. 1.4).

Посиленню інфляційних процесів сприяли додаткові вливання грошей

в економіку через кредитну систему (надання кредитів окремим галузям,

підприємствам на поповнення їх обігових коштів). Монетарна політика

цього часу була підпорядкована емісійній підтримці безперспективної еко-

номічної системи і мала на меті не допустити її остаточного розвалу й уник-

нути структурної перебудови. Це було непосильним завданням і, як наслі-

док, – гіперінфляція 1993 р., а економіка потрапила у так зване замкнене

коло, тобто зростання емісії грошової маси посилило інфляційні очікуван-

ня, що спричинило ще більше зростання цін та в кінцевому підсумку – па-

діння обсягів виробництва.

Таблиця 1.2

Динаміка монетарних та макроекономічних показників в Україні

в 1992–2008 рр. (на кінець періоду), %

Рік Реальний ВВП

Реальна

заробітна плата

(до попереднього

року)

Індекс інфляції

Грошова маса

(до попереднього

року)

1991 91,3 100 390,0 179,4

1992 90,1 61,3 2100,0 1048,2

1993 85,8 48,5 10256,0 1928,0

1994 77,1 85,4 501,0 667,2

1995 87,8 128,1 281,7 215,5

1996 90,0 86,2 139,7 135,1

1997 97,0 97,6 110,1 133,9

1998 98,1 87,1 120,0 125,2

1999 99,8 103,4 119,2 140,5

2000 105,9 103,6 125,8 146,1

2001 109,2 120,4 106,1 141,9

2002 105,2 115,6 99,4 141,8

2003 109,6 113,8 108,2 146,5

2004 112,1 120,8 112,3 132,4

2005 102,7 131,5 110,3 154,3

2006 107,3 111,7 111,6 134,5

2007 107,6 110,3 116,6 151,7

100

120

140

160

180

200

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Реальний ВВП

Реальна заробітна плата (до попереднього року)

Індекс інфляції

Грошова маса (до попереднього року)

Рис. 1.4. Графічне зображення динаміки ВВП, заробітної плати, інфляції

та грошової маси у 1992–2008 рр. (на початок періоду)

Якщо зростання грошової маси в обігу в 1992 р. більш ніж у 10 разів

призвело до скорочення реального ВВП до 90,1%, то 20-кратне збільшен-

ня маси грошей упродовж 1993 р. – до ще нижчого показника реального

ВВП – 85,8%. Крім того, на розвиток інфляційних процесів великий вплив

мали фактори немонетарного характеру, що безпосередньо не контролю-

ються Національним банком. Це насамперед відсутність структурних змін

у виробництві, монополізація окремих галузей і підприємств, зовнішньо-

економічні фактори (наприклад, стрімке підвищення Росією цін на енер-

гоносії тощо).

Унаслідок жорсткої монетарної політики Центрального банку Росій-

ської федерації виникла необхідність уведення українського карбованця в

безготівковий обіг та створення на його основі національної грошової сис-

теми України. Із запровадженням Росією з 1 липня 1992 р. розрахунків за

взаємні поставки через єдині коррахунки центральних банків республік

колишнього СРСР у ЦБРФ фактично було порушено єдність рублевого

простору і виникла нагальна потреба проведення Україною першого етапу

грошової реформи.

Необхідність створення умов для проведення самостійної валютної

політики, державного регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталів

прискорила припинення функціонування рубля і введення Національним

банком з листопада 1992 р. перехідної національної валюти – карбованця

(в готівковому обігу – купонів). З цього часу Національний банк міг само-

стійно регулювати емісію і потоки грошей, повністю і своєчасно задово-

льняти потреби господарства і населення в грошовій готівці.

Однак мали місце й такі негативні фактори, як відсутність належного

юридичного статусу купона (він був створений як паралельна валюта, що

обслуговує готівковий обіг), обмеженість сфери його обігу, розрив у часі

між введенням купона і українського карбованця, дефіцит товарного за-

безпечення і посилення інфляційних процесів. Разом із проведенням

м’якої монетарної політики, на якій наполягав Уряд, це призвело до знеці-

нення купоно-карбованця щодо рубля та інших іноземних валют.

Національному банку стримати його зниження адміністративним ме-

тодом за допомогою встановлення офіційного курсу не вдавалося через

великий попит на російські рублі порівняно з їх пропозицією. Зазнав сут-

тєвої девальвації протягом 1992 р. курс карбованця щодо вільноконверто-

ваних валют – він знизився майже в шість разів з тих самих причин. На

той час Національний банк не мав економічних методів для підтримки

свого курсу, оскільки ще не був сформований валютний резерв Національ-

ного банку і робота з його створення лише розпочиналася. Навіть наданий

кредит у розмірі 40 млрд. рублів у формі операції swap був використаний

Урядом України на потреби держави. Кошти ж державного валютного

фонду, розміщеного в Державному експортно-імпортному банку, також

майже повністю витрачалися на фінансування потреб виробництва. Про-

водити інтервенції для стабілізації курсу українського карбованця Націо-

нальному банку не дозволялося.

Валютного ринку, що мав забезпечувати тісний взаємозв’язок між

уповноваженими торгівцями валютою, в Україні в 1992 р. практично не

було. Банки, як правило, обслуговували клієнтів у межах своїх внутрішніх

можливостей, не виходячи на міжбанківський ринок.

У 1993 р. загальний стан економіки характеризувався ще глибшим

спадом виробництва, скороченням споживання і нагромадження, уповіль-

ненням ходу реформ. Негативні явища поглибили фінансову кризу, яка

пов’язана значною мірою з ціновими і структурними диспропорціями,

проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, що вимагало

відповідного нарощування грошової маси в обігу. Тобто монетарні тен-

денції були тісно пов’язані із значним розвитком інфляційного процесу.

Через підвищення в 56 разів цін на імпортовану нафту в народному

господарстві почали загострюватись фінансові проблеми, розв’язання

яких було здійснено шляхом адміністративного підвищення цін на сіль-

госппродукцію та збільшення обсягів емісійних кредитів в агропромисло-

вий комплекс. За цих умов середньомісячні темпи зростання грошової ма-

си перевищили 50%, а цін – майже 60%.

Усього впродовж 1993 р. Національний банк здійснив первинну кре-

дитну емісію в сумі 25 трлн. крб., причому із загального обсягу коштів на

кредитування комерційних банків було витрачено 11,2 трлн. крб., що в

47 разів більше ніж у попередньому році. Продовжувалася практика кре-

дитування банків та Уряду в основному згідно з постановами Верховної

Ради України. На кінець року заборгованість за кредитами Уряду у 8 разів

перевищила минулорічні обсяги і становила 13,8 трлн. крб.

Перед Національним банком постало завдання щодо обов’язкового

скорочення темпів нарощування грошової маси. Проте це почало вплива-

ти на зменшення показників ліквідності комерційних банків в умовах

зростання цін, що поставило під загрозу належне здійснення розрахунків у

народному господарстві. Саме ці дві причини примусили Національний

банк наприкінці 1993 р. тимчасово застосувати такий надзвичайний захід,

як абсолютне обмеження обсягів кредитування банками.

Також були вжиті заходи щодо значного стримування випуску в обіг

засобів платежу наприкінці року, у результаті чого темпи зростання цін

перевищили темпи зростання випуску платіжних засобів, що свідчить про

доцільність дій Національного банку в напрямі забезпечення в майбут-

ньому поставлених цілей щодо зниження інфляції.

Національний банк продовжив роботу з удосконалення валютного рин-

ку, важливим елементом якого стала Українська міжбанківська валютна

біржа. Від перших торгів у листопаді 1992 р. до березня 1993 р. кількість

банків-учасників зросла з 4 до 22, збільшилися обсяги торгів, особливо

після запровадження 50% обов’язкового продажу валютних надходжень.

Позитивно на валютний ринок країни вплинув пакет декретів Кабінету

Міністрів про систему валютного регулювання, утворивши правову базу

його функціонування. Разом із заходами Національного банку щодо збіль-

шення процентної ставки рефінансування і мораторієм на кредитну емісію

це дало змогу стабілізувати курс карбованця протягом двох місяців.

Але подальше втручання владних структур у роботу валютного ринку

призвело до негативних наслідків для економіки. У зв’язку з рішенням

Кабінету Міністрів про обов’язковий продаж за курсом Національного

банку через Промінвестбанк 50% валютних надходжень для забезпечення

розрахунків за енергоносії та інший критичний імпорт у серпні знизився

обсяг продажу валюти на біржі і відповідно піднявся курс іноземних ва-

лют до українського карбованця. Це завдало значних збитків експортерам,

спонукавши їх приховувати валютну виручку, що призвело до звуження

валютного ринку.

Однак найбільшого удару стабільності валютного ринку і курсу кар-

бованця завдало рішення Верховної Ради України про чергову емісію для

покриття потреб сільського господарства. Спровоковане цим падіння кур-

су карбованця загострило питання про ціну імпортного газу і нафти. На-

магаючись хоч якось взяти ситуацію під контроль, Уряд наполіг на запро-

вадженні фіксованого курсу українського карбованця (розрахований Мініс-

терством економіки) для обов’язкового продажу валюти. Пізніше цей курс

був поширений і на необов’язковий продаж, що означало припинення ро-

боти біржі і повне знищення ринкового механізму курсоутворення.

За Указом Президента України курс щотижня визначав Національний

банк за погодженням з Кабінетом Міністрів, тобто адміністративними ме-

тодами, а продаж валюти проводив тимчасово створений Тендерний комі-

тет. За 1993 р. офіційний курс карбованця щодо вільноконвертованих ва-

лют знизився майже в 20 разів у результаті проведення непослідовної еко-

номічної політики, у тому числі в кредитно-фінансовій сфері (випуск зай-

вих грошей в обіг, які одразу з’являлися на валютній біржі).

У 1994 р. Національний банк розпочав рестрикційну монетарну полі-

тику, про що свідчить зниження темпів зростання грошової маси майже в

3 рази порівняно з попереднім роком. Наслідком цього стало ще відчутні-

ше зниження темпів інфляції – у 20 разів. Уперше за 4 роки темпи інфляції

виявилися нижчими від темпів зростання грошової маси, що свідчило про

послаблення грошових очікувань, уповільнення обігу грошей, зростання

попиту на національні гроші.