Стельмах В.С. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін

Подождите немного. Документ загружается.

111

– продовжувати взаємодію з Урядом у питаннях узгодження грошово-

кредитної та фіскальної політики, у т.ч. у частині впливу на стан грошово-

кредитного ринку динаміки коштів на єдиному казначейському рахунку;

– створювати умови для збільшення попиту на національну валюту та

зниження за рахунок цього рівня доларизації економіки;

– сприяти Уряду в питаннях подальшого розвитку та інституційного

удосконалення фондового ринку і системи небанківських фінансових уста-

нов, що дасть змогу задіяти на належному рівні механізми перетікання ка-

піталів між сегментами фінансового ринку і таким чином забезпечувати ва-

гомішу реакцію реального сектору економіки на монетарні рішення;

– удосконалювати монетарні інструменти та механізми, ефективність

яких значною мірою залежатиме від ступеня розвитку фондового ринку;

– застосовувати режим керованого плавання обмінного курсу, що має

супроводжуватися більш гнучким обмінним курсом гривні щодо основної

курсоутворюючої валюти, удосконаленням системи валютного регулюван-

ня в напрямі здійснення поступової лібералізації з урахуванням конкретних

макроекономічних реалій, проведенням інтервенції на міжбанківському ва-

лютному ринку для згладжування шоків і сезонних коливань, створенням

умов для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків;

– забезпечувати передбачувану динаміку валютного ринку з ураху-

ванням необхідності подальшого розвитку фондового ринку, посилення

державної інвестиційної політики, цілеспрямоване зниження цінової ди-

наміки й формування сталого низькоінфляційного середовища, системне

зменшення рівня доларизації та зростання міжнародних рейтингів Украї-

ни. Одним із важливих індикаторів залишатиметься динаміка реального

ефективного обмінного курсу гривні;

– підтримувати валютні резерви на рівні, достатньому для забезпечен-

ня стійкості української валюти, за умов своєчасного виконання зовнішніх

боргових зобов’язань;

– зберігати стабілізаційну спрямованість системи валютного регулю-

вання, продовжувати реалізацію заходів з лібералізації руху капіталу на

засадах економічної доцільності й поступовості;

– продовжити розбудову комплексної системи моніторингу валютних

ризиків, оцінки потенційної вразливості національної економіки та її

окремих секторів до курсових коливань, взаємозв’язку між курсовими

змінами та рівнями цін і процентних ставок;

– приділяти особливу увагу розвитку ринку валютних деривативів у

контексті поступового запровадження інструментів хеджування, адекват-

них стану валютного ринку України;

– удосконалювати механізм контролю та попередження операцій, які

заважають підвищенню стійкості валютного ринку, з одночасним розвит-

ком як антимонопольного регулювання, так і наглядового потенціалу

112

центрального банку, вживати заходів з посилення ефективності контролю

за добросовісністю здійснення валютних операцій;

– сприяти забезпеченню економічних умов для підвищення частки дов-

гострокового кредитування інвестиційної спрямованості в активах банків;

– стимулювати банки до покращання якості управління активами та

пасивами, удосконалення кредитних процедур (у т.ч. в частині адекватної

оцінки ризиків надання позик в іноземній валюті суб’єктам економіки, що

не мають постійних джерел валютних доходів) та зменшення на цій основі

ризиків виникнення нестабільності в діяльності системи банків;

– продовжувати розвиток безготівкових розрахунків, зокрема шляхом

сприяння поширенню використання спеціальних платіжних засобів, упро-

вадження нових технологій та розширення спектра операцій, координації

зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширен-

ня сфери використання багатофункціональних банківських смарт-карток і

реалізації супутніх проектів у соціальній сфері;

– удосконалювати систему комунікацій з громадськістю.

Для забезпечення окреслених завдань Національний банк використо-

вуватиме наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримую-

чись при цьому середньострокових орієнтирів, забезпечуючи послідов-

ність і прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у вико-

нанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з макро-

економічними та фінансовими заходами інших органів влади [125].

У цілому, як зазначено в Основних засадах грошово-кредитної полі-

тики на 2009 рік, Національний банк у середньостроковій перспективі до-

кладатиме зусиль аби засобами грошово-кредитної політики сприяти по-

верненню показника приросту споживчих цін у межі однознакових чисел

не пізніше кінця 2010 року, подальшому зниженню темпів споживчої

інфляції до рівня 5–7% на рік та утриманню в таких межах у середньо-

строковій перспективі. До досягнення цих рівнів установлюватимуться

інфляційні орієнтири на кожен рік, які відповідатимуть зазначеній серед-

ньостроковій траєкторії.

2.2. Сучасні інструменти та механізми грошово-кредитної

політики Національного банку України

Національний банк України, виконуючи свою регулятивну функцію,

підтримує рівновагу на грошово-кредитному ринку за допомогою законо-

давчо визначених механізмів та інструментів в межах методів прямої та ви-

біркової дії. Відповідно до чинного законодавства основними з них є [171]:

1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комер-

ційних банків;

2) процентна політика;

113

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверд-

жують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язання-

ми, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

2.2.1. Обов’язкові резервні вимоги: зарубіжний досвід та сучасна

вітчизняна практика їх використання

Обов’язкові резервні вимоги є одним із монетарних інструментів, що

використовується центральними банками для регулювання обсягів грошо-

вої маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. У вузькому

значенні під обов’язковими резервами розуміють активи банку, які вико-

ристовуються для забезпечення його гарантованої ліквідності [16, с. 22].

Дія цього інструмента полягає у зміні центральним банком нормативу ре-

зервування, в межах якого банки зобов’язані частину залучених коштів

зберігати на рахунку у центральному банку.

Вперше обов’язкові резервні вимоги були застосовані в США у

1913 р. з метою формування страхового фонду для гарантованої виплати

депозитів. Згодом цей інструмент почали використовувати в інших краї-

нах, зокрема, в Німеччині (1948 р.), Франції (1979 р.), у Великій Британії

(1961 р.) [2, с. 119].

Нині мінімальні обов’язкові резерви використовуються в багатьох

розвинених країнах. Проте якщо на початковому етапі застосування цього

інструмента його функціональне призначення обмежувалось страхуван-

ням своєчасного виконання зобов’язань банків щодо залучених коштів, то

нині їх функції значно розширилися. В сучасних умовах обов’язкове ре-

зервування – це інструмент грошово-кредитної політики, що використову-

ється, крім регулювання ліквідності банківської системи, для регулювання

емісії кредитних грошей банками, засіб антициклічної та антиінфляційної

політики.

Мінімальні обов’язкові резерви як монетарний інструмент має свої

особливості, які зумовлюють специфіку його застосування центральним

банком у своїй грошово-кредитній політиці:

по-перше, резервні вимоги – потужний засіб грошово-кредитного ре-

гулювання, адже навіть невеликі зміни норми резервів призводять до знач-

них змін в обсягах вільних резервів банків та до ще більших змін, через

дію мультиплікатора, – в обсягах їх кредитних вкладень;

по-друге, дія цього інструмента недостатньо керована, оскільки пов’я-

зана з мультиплікативним ефектом;

114

по-третє, резервні вимоги обов’язкові для виконання усіма банками,

тому є жорстким інструментом прямої дії;

по-четверте, мінімальні обов’язкові резерви є постійно діючим довго-

строковим інструментом грошово-кредитної політики, на відміну від ін-

ших монетарних інструментів, що застосовуються залежно від ситуації на

грошово-кредитному ринку.

Враховуючи зазначені особливості, цей інструмент центральними бан-

ками використовується для довгострокового регулювання ліквідності бан-

ків та грошової маси в обігу. Крім того, використання цього інструменту

потребує обережності в застосуванні поряд з ним більш гнучких інструмен-

тів грошово-кредитної політики, наприклад, операцій на відкритому ринку.

Слід зазначити, що застосування цього інструменту грошово-кредитної

політики в різних країнах має деякі відмінності, які полягають у:

– розмірі обов’язкових резервів. Він значно коливається в різних краї-

нах: найбільший розмір встановлено в Італії, Іспанії, найменший – у Япо-

нії. Норма обов’язкового резервування в зарубіжних країнах, при загаль-

ній тенденції до зниження, може встановлюватися до залучених коштів

узагальнено (Італія) або диференційовано (більшість інших країн). Основ-

ними критеріями диференціації є вид та термін залучення коштів, їх роз-

мір, валюта, громадянство вкладника (резидент чи нерезидент), категорія

вкладника (юридична чи фізична особа). У минулому норми резервування

різнилися за географічним критерієм та спеціалізацією банків. Наприклад,

у США до 1980-х рр. банки аграрної спеціалізації та банки, розташовані у

великих містах, зобов’язані були формувати резерви в більшому розмірі,

ніж інші банки [26, с. 557];

– розрахунковому періоді для виконання резервних вимог. Він, як пра-

вило, складає один місяць, проте може коливатися від 10 днів (у Іспанії)

до 6 місяців (у Великій Британії);

– рівні використання та ролі, яку відіграє обов’язкове резервування у

грошово-кредитній політиці зарубіжних країн. Більш широкого застосу-

вання обов’язкове резервування набуває при проведені антициклічної по-

літики, в країнах із значними інфляційними процесами та з перехідною

економікою. Центральні банки розвинутих країн віддають перевагу більш

гнучким інструментам, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а

через формування певних умов на ринку. В таких країнах резервні вимоги

змінюються набагато рідше, ніж зміни в політиці операцій на відкритому

ринку чи облікової ставки. Зокрема, Федеральна резервна система США

протягом 1950–1980 рр. коригувала резервну норму приблизно раз на рік,

подальші зміни відбулися у 1980, 1990, 1992 і 2001 рр. [26, с. 557–560]. У

використанні цього інструменту спостерігається загальносвітова тенден-

ція зменшення розміру резервних вимог, а окремі країни, наприклад, Ка-

нада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія взагалі відмо-

115

вилися від встановлення для банків обов’язкових резервних вимог. При-

чиною було визнання обов’язкових резервів своєрідним податком, який

збільшує вартість банківських ресурсів, зменшуючи таким чином конку-

рентоспроможність банків на глобальних фінансових ринках;

– сплачуваності вимог виконання обов’язкових резервів банками. В

Англії, Польщі, Угорщині та Словаччині та в багатьох інших країнах на

обсяг сформованих банками обов’язкових резервів нараховуються та спла-

чуються центральним банком проценти. Дотримання принципу платності

у використанні зазначеного інструмента є ринковим підходом, зумовле-

ним усвідомленням того, що в разі, якщо за сформованими банками резер-

вами не сплачується процент – цей інструмент діє як податок на банківсь-

ку систему та її позичальників, на яких переноситься тягар підвищених

процентів за кредит за непрацюючі резервні кошти. Зокрема, у Словаччині

розмір плати за сформовані банками резервні вимоги є фіксованим і ста-

новить станом на кінець 2006 року 1,5% [93]. За виконання обов’язкових

резервних вимог польські банки одержували станом на кінець 2006 р. пла-

ту у розмірі 0,9 від облікової ставки центрального банку. В Угорщині, Ве-

ликобританії, а також банки країн – учасників Європейського економічно-

го та валютного союзу одержують процент, який дорівнює основній ставці

центрального банку [26, с. 560]. Отже, на обсяг сформованих банками ре-

зервів нараховується центральними банками багатьох зарубіжних країн

процент, як правило, у розмірі офіційної ставки. Таким обсягом оплачува-

них виконаних резервних вимог є, наприклад у Банку Англії, цільовий

обсяг ±1% [129];

– застосуванні штрафних санкцій. Зокрема, в практиці одних країн ви-

користовуються штрафні санкції для банків за недовиконання цільового рі-

вня обов’язкових резервних вимог, в інших (Великобританія, країни Євро-

союзу) штрафними санкціями обкладаються фактичні залишки резервів, які

не відповідають цільовому діапазону ±1%. Такі штрафні санкції спонука-

ють банки користуватися постійно діючими механізмами депонування та

кредитування з метою розміщення надлишкової ліквідності чи залучення

необхідних коштів для виконання обов’язкових резервних вимог у необхід-

ному обсязі, тим самим підтримуючи криву короткострокової дохідності на

міжбанківському ринку на рівні, який дасть змогу центральному банку до-

сягти заданої інфляційної цілі через регулювання ринкових ставок.

В Україні механізм обов’язкових резервів, як інструмент грошово-

кредитної політики, почав застосовуватися з 1992 р. і на початковому ета-

пі розвитку грошово-кредитної політики незалежної України був одним із

основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку. Нині по-

літика використання цього інструменту характеризується зменшенням йо-

го ролі у регулюванні грошово-кредитного ринку, що виявляється у змен-

шенні норм обов’язкового резервування та посилення ролі більш гнучких

116

інструментів, зокрема, депозитних/кредитних операцій та процентної

політики Національного банку України.

Використання інструменту обов’язкових резервних вимог регулюєть-

ся нині чинним Положенням про формування обов’язкових резервів для

банків України [153]. Відповідно до зазначеного Положення всі банки

Україні з часу отримання ними банківської ліцензії зобов’язані резервува-

ти і зберігати кошти на рахунках в Національному банку України відпо-

відно до встановлених нормативів.

Залежно від стану грошово-кредитного ринку і прогнозу його пода-

льшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі

рішення щодо звітного періоду резервування; нормативів обов’язкового

резервування; складу зобов’язань банку (об’єкт резервування) щодо яких

установлюються нормативи обов’язкового резервування; обсягу обов’яз-

кових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігати-

ся на кореспондентському рахунку банку в Національному банку; порядку

формування та зберігання коштів обов’язкового резервування на окремо-

му рахунку в Національному банку. Ретроспективний аналіз використання

зазначених та інших внутрішніх важелів обов’язкових резервних вимог

свідчить про значні зміни у їх використанні. Зокрема:

– звітний період резервування. Це визначений строк (кількість днів),

протягом якого кошти резервуються і зберігаються на кореспондентсько-

му рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в На-

ціональному банку відповідно до встановлених нормативів. За час вико-

ристання інструменту обов’язкового резервування в Україні звітний пе-

ріод дотримання банками резервних вимог становив залежно від ситуації

на грошовому ринку 10, 15 днів, а нині – місяць. Подовження звітного пе-

ріоду свідчить про лібералізацію політики Національного банку України

щодо обов’язкового резервування;

– розмір і вид активів, що можуть зараховуватися для покриття

обов’язкових резервів. Використання цього важелю дозволяє зменшити

встановлений норматив резервування та збільшити ліквідність банків. З

цією ж метою в окремі періоди НБУ (зокрема в 1995, 1997 рр.) дозволяв

використовувати облігації внутрішньої державної позики на покриття

обов’язкових резервних вимог. До 1 травня 2006 р. в Положенні про поря-

док визначення та формування обов’язкових резервів для банків України

було передбачено можливість зарахування в покриття норм обов’язкового

резервування частини готівки (0–100%) у національній валюті, що знахо-

диться в касі банку. В умовах значного рівня вільної ліквідності банківсь-

кої системи України можливість покриття обов’язкових резервів іншими

активами до жовтня 2008 року не використовувалася;

– обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок опера-

ційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в НБУ. Він

117

установлюється для звітного періоду резервування в процентному відно-

шенні (від 20 до 100%) до суми обов’язкових резервів за попередній звіт-

ний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими

активами банку. Національний банк з 2005 року неодноразово змінював

розмір обсягу обов’язкових резервів, який має зберігатися щоденно на по-

чаток операційного дня на кореспондентському рахунку в НБУ – на

1 січня 2005 р. цей показник був встановлений на рівні не менше 60% від

суми визначеного та сформованого обсягу обов’язкових резервів за попе-

редній звітний період резервування, з 15 квітня – не менше 80%, з 1 верес-

ня – не менше 100%, з 1 жовтня – не менше 90%, а з 1 жовтня 2006 р. і до

нині – не менше 100%;

– формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів. До

травня 2006 року формування та зберігання банками коштів обов’язкових

резервів здійснювалося лише на кореспондентському рахунку в НБУ. З

зазначеного періоду відповідно до нових змін до Положення про порядок

формування обов’язкових резервів для банків України [153], формування

та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюватиметься на

кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окре-

мому рахунку в Національному банку. Зазначені зміни законодавчо закрі-

пили право Національного банку приймати рішення щодо формування і

зберігання банками коштів обов’язкових резервів на окремому рахунку в

разі суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку внаслі-

док несприятливих політичних, соціально-економічних обставин, техно-

генних катастроф, стихійного лиха чи інших подій, що потенційно можуть

загрожувати стабільній роботі банківської системи;

– нормативи обов’язкового резервування та частота їх змін за певний

період. Норма обов’язкового резервування та її зміни визначаються відпо-

відно до завдань грошово-кредитної політики й змін макроекономічної та

монетарної ситуації. Різке підвищення та високий розмір обов’язкових ре-

зервних вимог можуть спричинити погіршення ліквідності та виконання

банками розрахункової функції. Така ситуація була в Україні в 1993 р. за

норми резервування 20–60%. Часті її зміни також негативно впливають на

ситуацію на грошово-кредитному ринку, дестабілізуючи та роблячи її

важко прогнозованою. Протягом 2001–2006 рр. частота змін нормативу

резервування не перевищувала трьох разів на рік, а його максимальний

розмір знизився з 15 до 5%;

– об’єкт резервування («база» обов’язкових резервів), яким можуть бу-

ти як загальна сума залучених коштів, так і окремі його складові. Зокрема,

до 2000 р. розмір обов’язкових резервів визначався узагальнено для усіх

видів залучених коштів і становив на кінець 1992 року – 13%, 1993 – 25,

1994–1997 рр. – 16,5%, 1999 р. – 17 і в 2000 р. – 15%. З 2001 р. Національ-

ний банк почав застосовувати до визначення норм резервування диферен-

118

ційований підхід. Нині обов’язковому резервуванню підлягають усі залу-

чені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків, та

іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій,

а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу. До залуче-

них банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних,

вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також за-

лучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені

в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обігу [153]. Відповід-

но до такого диференційованого підходу розмір нормативу обов’язкового

резервування встановлювався залежно від терміну, валюти залучених

коштів та категорії вкладника, а з листопада 2007 р. – від резидентності

юридичних осіб, у яких залучаються кошти [172; 180].

Так, станом на кінець року діапазон (максимальний і мінімальний рі-

вень) обов’язкових резервних вимог для банків України коливався в ме-

жах 6–14% у 2001 р., 0–12% – у 2002–2003 рр. (рис. 2.1).

0.5

15 15

14 14

12 12 12

555

1 4 12 3 9 12 10 11 12 9 5 8 10 10

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2008

Рік/місяць

Норма резервування, %

Мінімальна норма резервування Максимальна норма резервування

Примітка: З 11.10.2008 року була тимчасово встановлена нульова ставка резерву-

вання коштів за договорами про залучення банками коштів в іноземній валюті від нере-

зидентів на строк, що дорівнює або менше 183 календарних днів [165].

Рис. 2.1. Динаміка змін розміру диференційованих норм обов’язкових резервних

вимог для банків в Україні у 2001–2008 рр.

З кінця 2002 р. до жовтня 2004 р. від банків не вимагалося формуван-

ня резервів за довгостроковими коштами, залученими в національній ва-

люті від юридичних і фізичних осіб, тобто обов’язкове резервування

здійснювалося за нульовою ставкою. При цьому відповідно до постанови

Національного банку України «Про окремі питання регулювання грошо-

во-кредитного ринку» від 19.05.2004 № 221 нормативи обов’язкового

119

резервування для формування банками обов’язкових резервів були вста-

новлені в наступному розмірі:

– короткострокові кошти і вклади (депозити) юридичних осіб у націо-

нальній валюті та іноземній валюті відповідно 6 та 10%;

– короткострокові кошти і вклади (депозити) фізичних осіб у націона-

льній валюті та іноземній валюті відповідно 2 і 10%;

– довгострокові кошти і вклади (депозити) юридичних та фізичних

осіб у національній валюті – 0% в іноземній валюті – 8%;

– кошти вкладів (депозитів) на вимогу та кошти на поточних рахунках

у національній валюті та іноземній валюті відповідно 8 та 12%.

Така політика Національного банку України була спрямована на по-

кращення структури ресурсної бази, її розширення шляхом стимулювання

чи обмеження тих чи інших депозитних операцій та активізації на цій ос-

нові кредитної діяльності банків. Проте цей захід не дав значних очікува-

них результатів, оскільки в умовах високих інфляційних та девальвацій-

них очікувань вкладники надавали перевагу короткостроковим вкладен-

ням в іноземній валюті.

З жовтня 2004 р. через інфляційні тенденції Національний банк Укра-

їни почав застосовувати більш жорстку політику мінімальних резервних

вимог, одним із важелів реалізації якої стало введення єдиного критерію

диференціації норми резервування – строковості. Нормативи обов’язково-

го резервування були встановлені: за строковими коштами і вкладами

юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті; за кошта-

ми вкладів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті

на вимогу; за коштами на поточних рахунках. Протягом 2004–2005 рр. їх

розміри неодноразово змінювалися і з вересня 2005 р. становили відповід-

но 6 і 8%, а з травня 2006 р. – 4 і 6%.

З серпня 2006 р. при визначенні їх норм обов’язкового резервування

почала враховуватися не лише строковість залучених банками України

коштів (строкові, до запитання), а й їх валюта залучення (національна, іно-

земна). Так, Національним банком України було визначено такі нормати-

ви обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових ре-

зервів [172; 173]:

– строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у на-

ціональній валюті – 2% (з 01.10.2006 – 0,5%);

– строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб в

іноземній валюті – 3% (з 01.10.2006 – 4%);

– кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній

валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 3% (з 01.10.2006 – 1%);

– кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб в іноземній

валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 5%.

120

Така політика Національного банку була спрямована на покращення

структури ресурсної бази банків у розрізі валют і зумовлена зростанням

ризиків ліквідності в банківській системі, пов’язаних із так званими ва-

лютними гепами, тобто невідповідністю між валютою залучених коштів і

кредитних вкладень.

Враховуючи певне посилення інфляційних процесів у 2007 р. з метою

стримування інфляційного тиску та попередження накопичення ризиків

виникнення дисбалансів у фінансовій сфері, Національний банк України з

20 листопада 2007 року ввів до складу зобов’язань банків, які підлягають

обов’язковому резервуванню в розмірі встановлених нормативів обов’яз-

кового резервування, кошти, які залучені банками від банків-нерезидентів

та фінансових організацій-нерезидентів [180].

Наступні зміни в умовах формування банками обов’язкових резервних

вимог були запроваджені Національним банком у жовтні 2008 р. у комп-

лексі з іншими заходами, спрямованими на нейтралізацію впливу зовніш-

ньої фінансової кризи, забезпечення стабільності банківської системи та

підтримання її ліквідності відповідно до постанови Національного банку

України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» № 319 від

11.10.2008 р. Нормами цієї Постанови встановлено, що банки здійснюють

обов’язкове резервування коштів з урахуванням касових залишків коштів

у національній валюті та облігацій внутрішньої державної позики, строк

погашення яких припадає на звітний календарний рік. Крім цього, була

тимчасово встановлена нульова ставка резервування коштів за договорами

про залучення банками коштів в іноземній валюті від нерезидентів на

строк, що дорівнює або менше 183 календарних днів [165].

Вітчизняна практика використання механізму мінімальних резервних

вимог свідчить про зміну жорсткої політики Національного банку в засто-

суванні цього інструмента на більш помірковану та зважену. Вона виявля-

ється у зменшенні норм обов’язкового резервування в регулюванні ліквід-

ності та посилення ролі більш гнучких інструментів, зокрема, рефінансу-

вання та процентної політики; постійному удосконаленні внутрішніх ва-

желів регулювання механізму обов’язкового резервування.

Слід зазначити, що інструмент обов’язкових резервних вимог вико-

ристовується центральними банками для регулювання обсягів грошової

маси в обігу та забезпечення певного мінімального рівня ліквідності бан-

ківської системи: у разі зниження норми обов’язкових резервних вимог

відбувається збільшення вільної ліквідності банків та розширюються їх

можливості щодо проведення активних операцій та виконання своїх зо-

бов’язань. Підвищення нормативу обов’язкового резервування, навпаки,

зменшує зазначені можливості та пропозицію грошей. На практиці ця за-

лежність виявляється у тому, що зростання/зменшення нормативу

обов’язкового резервування позначається на зростанні/зменшенні обсягів