Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Становлення ґендерної освіти в Україні

511

Women in Ukrainian Community Life 1884-1939 (1998); М. Бо-

гачевська, Думка України жіночого роду (1993); М. Богачевська,

Білим по білому: жінки в громадському житті України. 1884-

1939 (1995). Розвідка О.Маланчук-Рибак (1999) подає основні

досягнення дослідження історії жінок у контексті подібної про-

блематики іншомовних історіографічних досягнень. Історією

жінок козацької доби займається О. Кривоший, опублікувавши

розвідки – “Жінка в суспільному житті України за часів козаччи-

ни” (1998), “Материзна. Жінка в правовій культурі українського

народу (2001). Проаналізовано українські жіночі видання в збірці

“Жіночі долі на тлі доби” (1999). Важливим здобутком історії

жінок став збірник матеріалів і документів про суспільно-

політичну та публіцистичну діяльність Мілени Рудницької (Мі-

лена Рудницька. Статті, листи, документи. Збірник документів

і матеріалів. – Львів, 1998. – 844 с.).

Вагомі успіхи досягнуті у вивченні жіночого руху як соціаль-

ного. Слід відзначити монографію Л. Смоляр “Минуле заради

майбутнього”, що стала першим комплексним дослідженням жі-

ночого руху Наддніпрянської України, довівши, на основні широ-

кого архівного матеріалу, сутність українського фемінізму, його

спільність з західноєвропейським.

Водночас вищезазначені дослідження можна віднести до ви-

вчення “жінки в історії”, але реальної, альтернативної “історії

жінок” в Україні ще немає. Ми не маємо узагальнювальних

праць з історії жінок, і рідкісною працею в цій галузі залишаєть-

ся монографія “Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сього-

дні” (1999), яка подала історію жінок від періоду Київської Русі

до сьогодення. Праця стала реальним кроком науковців Одеси,

Львова, Сум, Києва, Запоріжжя на шляху утвердження ґендерно-

го підходу в історичній науці й засвідчила актуальність та нага-

льність таких досліджень.

Оцінюючи стан “історії жінок” в Україні, мусимо визнати

його як запізнілий у своєму розвитку.

По-перше, сучасна історія жінок України, на відміну від жі-

ночих досліджень Заходу, не має такого ресурсу, як жіночий рух

Основи теорії ґендеру

512

і звернення українських істориків до феміністичної дослідниць-

кої парадигми, відбувається дуже повільно.

По-друге, описаний у багатьох статтях бум, який пережила в

70-80-х рр. євро-американська історична наука у зв’язку з пошу-

ком нових джерел архівного, мемуарного характеру, залученням

у науковий обіг невідомих фактів з “історії жінок” різних епох,

соціальних статусів, мала в підсумку сотні статей і книжок конк-

ретно-історичного й теоретичного планів. Пошук, поряд з цим

процесом, нових методологічних підходів та надбання соціальної

історії дали змогу зарубіжній історіографії нагромадити ту кри-

тичну масу фактологічного матеріалу й теоретичного потенціа-

лу, який дозволив їй перейти на новий рівень осмислення взає-

модії статей в історії – до ґендерної історії. Нічого подібного по-

ки що не відбувається в українській історичній науці. Хоча про-

цес оновлення проблематики й методологічного арсеналу все ж

просувається. Шлях до української ґендерної історії проклада-

ється полем міждисциплінарної взаємодії. Сьогодні в Україні

“історію жінок” значно частіше пишуть літературознавці, філо-

софи, соціологи, користуючись, у більшості випадків, відомими

історичними джерелами. На жаль, поодинокі українські істори-

ки, які усвідомлюють, що ґендерна історія неможлива без “істо-

рії жінок”, йдуть тернистим шляхом “добування архівної сиро-

вини” для своїх досліджень, власного теоретичного підготування

або перепідготування та самостійної методологічної роботи що-

до “застосування” (або незастосування) західних теоретичних

моделей до українського історичного контексту.

По-третє, слід наголосити й на тому факті, що застосування

нового дослідницького підходу – справа завжди нелегка. Історію

жінок і ґендерну історію сприймають академічні кола як феміні-

стичне втручання в академічний процес історичного пізнання.

По-четверте, суттєвим бар’єром для формування історії жі-

нок є статус “Історії України”, яка, по суті, до проголошення не-

залежності сама перебувала на маргінесі історичної науки й сьо-

годні – у процесі становлення.

Становлення ґендерної освіти в Україні

513

По-п’яте, процес становлення “історії жінок” ускладнюється

тим, що немає соціального замовлення. В українському соціумі

домінує твердження, що жіночий рух і фемінізм – суто західний

феномен, який не розвивався на українських землях, а, відповідно,

немає перспектив розвитку в сучасних умовах. Ренесанс маскулін-

них цінностей на всьому пострадянському просторі спричинив

звуження ролі жінки до позицій “просто” матері, дружини або сек-

суального об’єкта. На цьому тлі заклик до вивчення “історії жі-

нок” або не лунає, або проривається як безпорадний пошук.

Для вивчення ґендерних процесів в Україні важливим був

Проект “Ґендер у розвитку” ПРООН, результати його дослі-

дження втілено в колективній монографії “Ґендерний аналіз

українського суспільства” (1999). Там узагальнено науковий ма-

теріал, державну статистику з ґендерної проблематики, а також

на основі історичного, соціологічного, статистичного й інших

методів, порівняльного аналізу вивчено тенденції, процеси, змі-

ни, закономірності ґендерного розвитку в Україні. Книга стала

етапом у становленні ґендерних досліджень в Україні, на її осно-

ві формувались певні орієнтири в наукових розвідках, моногра-

фія розкрила їх актуальність і нагальність. Доповнила це фунда-

ментальне дослідження робота працівників Українського інсти-

туту соціальних досліджень “Ґендерний паритет в умовах розбу-

дови сучасного українського суспільства (2002).

Важливим досягненням наукових центрів жіночих і ґендерних

досліджень стали відпрацьовані реальні механізми розвитку ново-

го наукового напрямку та поширення знань у традиційному нау-

ковому середовищі. До таких механізмів слід віднести: організа-

цію та проведення літніх шкіл і наукових читань; започаткування

наукових періодичних видань; бібліотеки і бази даних; створення

Всеукраїнської асоціації дослідників ґендерної проблематики; за-

початкування Всеукраїнського конкурсу студентських і аспірант-

ських робіт з ґендерної проблематики, тощо.

Літні школи та наукові читання. Основна мета літніх шкіл і

наукових читань – сприяти інституалізації ґендерних досліджень

через створення відповідних регіональних університетських про-

грам за зразком західних програм жіночих і ґендерних дослі-

Основи теорії ґендеру

514

джень, які водночас були б регіонально специфічними і відпові-

дали процесові соціальних змін на пострадянському просторі.

Програми шкіл орієнтовані на розвиток ґендерних досліджень як

навчальної дисципліни і включення ґендерних досліджень у на-

вчальні плани університетів. Враховуючи ці завдання, учасницям

і учасникам літніх шкіл пропонуються модельні курси з ґендер-

ної проблематики, на основі яких вони могли б розробляти влас-

ні курси. У школах читають цикли міждисциплінарних лекцій,

семінарських занять, організуються дискусії та консультації з

сучасних проблем ґендерних досліджень.

В умовах несистематичності фахового наукового видання на-

укові центри відшукали ще один спосіб розв’язання проблеми –

видання окремих спеціальних ґендерних випусків у наявних фахо-

вих виданнях. Для прикладу можна навести спецвипуск “Філософ-

сько-антропологічних студій” (Філософсько-антропологічні студії

2001. – Київ, 2001. – 225 с.). Теоретичні позиції, висвітлені в стат-

тях, що увійшли до збірника, активно обговорювали на міждисци-

плінарних семінарах з проблем ґендеру в Україні. (“Методологіч-

ні засади ґендерного аналізу” та “Ґендерна політика в освіті і

роль ЗМІ”, а також на конференції з проблем статі). Львівські

науковці видали “Ґендерні студії” незалежного культурологічного

часопису “Ї” (Ґендерні студії Незалежного культурологічного ча-

сопису “Ї”. – 2000. – №17. – 167 с.).

Бібліотеки і бази даних. Сьогодні при кожному науковому

центрі жіночих і ґендерних досліджень засновано бібліотеки і

бази даних. І хоча така праця тримається лише на ентузіазмі та

самопожертві жінок-членкинь наукових центрів, саме ці бібліо-

теки стали єдиними інформаційними центрами з ґендерної тема-

тики для науковців, лідерів громадських об’єднань, державних

службовців і журналістів тощо. Суттєву допомогу формуванню

інформаційного простору з ґендерної проблематики надає проект

Національного університету України “Київський Політехнічний

Інститут “Інформаційна підтримка впровадженню ґендерної

освіти в Україні”. В межах проекту створено:

• віртуальну бібліотеку з ґендерних питань, яка акумулює в

електронному вигляді (онлайн та на електронних носіях)

Становлення ґендерної освіти в Україні

515

законодавчі акти Уряду України, міжнародні законодавчі

норми; офіційні документи міжнародних організацій, стат-

ті, монографії, огляди наявних інтернет-ресурсів тощо;

• банк даних про фахівців та організації, діяльність яких

пов’язана із ґендерними проблемами;

• електронний список розсилки “Newsletters”, який форму-

ється з різноманітних джерел, як-от інтернет-мережа, ін-

формація партнерських організацій, листи від реципієн-

тів, ЗМІ тощо;

• установчі та подальші практичні семінари-класи. Кожен

семінар складається з розгляду практичних питань впро-

вадження ґендерної освіти й методик викладання ґендер-

них дисциплін. Подальші семінари проводяться в інтер-

активному режимі з використанням навчальних прикла-

дів та практичної частини.

Жіночі та ґендерні дослідження як освітній проект. Сис-

тема виховання й навчання, базована на домінуванні чоловічих

цінностей і через яку здійснюється соціальний контроль, дістала

в літературі назву “прихованого навчального плану”.

У традиційній освітній концепції навчання відділяється від

виховання межею навчального плану й аудиторії. В сучасному

навчанні сам процес полягає не тільки в трансляції формального

знання, але і в формуванні соціально-психологічного добробуту,

успішності тих, хто навчається.

І поряд з модернізацією технологій навчання, активізацією

самостійної роботи студентів важливим стає впровадження ґен-

дерного компоненту в освіту.

Жіночі дослідження як освітній проект виникли завдяки кри-

тичному ставленню студентів і викладачів до знань, здобутих у

межах традиційних університетів і в ході активізму поза академія-

ми. Актуальність цього напрямку діяльності зумовлена необхідні-

стю наповнити українську освіту, передусім вищу й середню, змі-

стом, що відповідає рівню сучасних цивілізаційних процесів.

Ґендерна освіта передбачає вивчення сукупності відносин

жінок і чоловіків у суспільстві. Це стосується традицій, форма-

Основи теорії ґендеру

516

льних і неформальних правил та норм, які визначаються місцем і

становищем чоловіків та жінок в українському суспільстві. Інте-

грація ґендерних підходів в освіті вимагає:

а) введення спеціальних предметів і спецкурсів з ґендерної

проблематики;

б) експертизи наявних програм і підручників;

в) розроблення відповідних навчальних програм, методич-

них посібників, підручників для різних типів навчальних

закладів.

Навчальні програми з жіночих і ґендерних досліджень орієн-

товані на аналіз та пошук реальних соціальних проблем жінок.

Тому інтеграція цих програм у систему вищої освіти України та

підготовка спеціалістів цієї галузі має змінити сам тип науки й

науковця, зробивши їх соціально відповідальними, що, в свою

чергу, є серйозною гарантією позитивних змін у майбутньому.

Отже, розгляд розвитку жіночих і ґендерних досліджень за

десять років в Україні показує, що і на рівні дослідницького, й

освітнього проектів досягнуто вагомого поступу. Водночас слід

визнати певну проблемність цієї дослідницької ситуації. Зумов-

лена, по-перше, домінуванням патріархатної свідомості; по-

друге, новизною цієї галузі для пострадянського наукового знан-

ня; по-третє, потребою концептуального та практичного самови-

значення в конкретних умовах.

Невизначеним залишається статус наукових центрів жіночої

та ґендерної проблематики. Аналіз документів дає змогу ствер-

джувати, що наукові центри сьогодні існують:

а) у статусі неурядових громадських об’єднань;

б) як підрозділи дослідницьких громадських організацій;

в) як підрозділи державних дослідних інститутів;

г) як тимчасові дослідні проекти.

Понад 98 відсотків нинішніх наукових центрів жіночих і ґе-

ндерних досліджень – це неурядові громадські організації, і та-

кий статус зумовлює цілу низку проблем. Центри відчувають

труднощі з ресурсами, потерпають від неминучих втрат, які су-

проводжують будь-який перехід до інституалізації.

Становлення ґендерної освіти в Україні

517

Більша частина роботи центрів “невидима”. Всі науковці, які

працюють у центрах, зобов’язані віддавати основний час акаде-

мічним кафедрам, а праця в центрах розглядається як “особисте

захоплення”. Центри обмежені у владі впливати на поповнення

персоналу, рішення щодо просування в академічній кар’єрі. До

того ж визнання в університеті та репутація в академічному спів-

товаристві залежить від академічних досягнень. Викладачі ґен-

дерних курсів відчувають додаткове напруження через збіль-

шення академічного навантаження. І поки вистачає ентузіазму –

дослідницькі й освітні програми існують. Поява в Україні націо-

нального координаційного органу з ґендерних досліджень, наці-

ональної програми ґендерних досліджень сприятиме їх станов-

ленню та розвитку.

ГЛОСАРІЙ

Ґендер

Соціальна стать, на відміну від біологічної.

Як соціальна стать, ґендер означає сукупність поведінкових

норм та позицій, які асоціюються з особами жіночої або чо-

ловічої статі в певному суспільстві. Є одним із базових вимі-

рів суспільства, поруч із класовою належністю (соціальним

статусом), віком та іншими характеристиками, що організу-

ють соціальну систему.

З огляду на особу, ґендер – це соціальний статус, який ви-

значає індивідуальні можливості в освіті, професійній діяль-

ності, доступі до влади, сексуальності, сімейній ролі та ре-

продуктивній поведінці.

Поняття ґендеру розглядається як вимір соціальних відно-

син, вкорінених у певній культурі, що має елементи як ста-

більності, так і змінності. Це означає, що унормування й ви-

конання, співвідповідні мужності та жіночності, можуть бу-

ти різні для різних поколінь, різних етнокультурних, релі-

гійних груп та суспільних верств.

Як процес, ґендер є технологією конструювання суб’єкта як

чоловічого або жіночого.

Як система, ґендер є соціально сконструйованим відношен-

ням нерівності за ознакою статі.

Компонентами поняття ґендеру є: ґендерні стереотипи, ґен-

дерні норми, ґендерні ролі та ґендерна ідентичність, які в рі-

зних суспільствах є різними.

Ґендерна дискримінація на ринку праці

Нерівне (залежне від статі) ставлення до окремих працівни-

ків, які мають однакові кваліфікацію та показники продукти-

вності, уособлене в наданні їм нерівної оплати за рівну пра-

цю, відмові у наймі на роботу чи наданні гірших робочих

місць, відмові у просуванні на посадах, відмові у підвищенні

кваліфікації тощо.

Глосарій

519

Ґендерна ідентичність

Усвідомлення своєї належності до певної статі та готовність

дотримуватись відповідних суспільних ґендерних норм на-

зивається ґендерною ідентичністю.

Ґендерна ідентичність є одним з вирішальних чинників у

становленні соціальних відносин.

Ґендерна нерівність

Така побудова суспільства, за якої різні соціальні групи – в

цьому контексті жінки й чоловіки – мають усталені розбіжно-

сті та нерівні можливості в усіх сферах суспільного життя.

Ґендерна рівність (рівність статей)

Рівність стартових умов, отримання рівних часток суспіль-

них ресурсів, рівної участі в соціальній владі для представ-

ників обох ґендерних груп. Ґрунтується на переконанні про

те, що в понятті “рівних прав” не існує фундаментальної різ-

ниці між чоловіками та жінками.

“Рівність” тлумачиться також як ідентичність можливостей,

стартових умов особистісної самореалізації людей незалеж-

но від їх статевої належності.

Ґендерна система

Ґендерна система – сукупність відносин між чоловіками й

жінками, а також ідей, неформальних і формальних правил і

норм поведінки, визначених відповідно до місця, цілей та

становища статей у кожному конкретному суспільстві. Ґен-

дерна система є відносно стійкою і відтворюється за допомо-

гою механізмів ґендерної соціалізації.

Ґендерна система конструює дві статі як різні, нерівні чи взає-

модоповнювані. Така система фактично є системою влади та

домінування, метою якої є концентрація матеріальних і сим-

волічних ресурсів у руках представників однієї статі.

Крім терміна “ґендерна система”, також використовується

“ґендерний контракт”. Ґендерна система є сукупністю таких

контрактів.

Ґендерна соціалізація

Основи теорії ґендеру

520

Процес засвоєння членами суспільства ґендерних норм, ґен-

дерних ролей і суспільних очікувань від виконання ними цих

ролей.

Соціалізація є несвідомим засвоєнням, тому її результати не

сприймаються як дискримінаційні, поки не виникають об-

ставини, які призводять до ресоціалізації.

Загалом ґендерна соціалізація проявляється як тенденція з

дитинства готувати хлопчиків і дівчаток до різного суспіль-

ного ставлення та можливостей, що, своєю чергою надасть

їм у майбутньому різні ступені суспільного впливу та влади,

залежно від статі.

Ґендерне насильство

Різновид агресивної поведінки, використання сили на основі

ознаки статі – від словесних образ та погроз до фізичних по-

боїв та примушення до вступу в небажаний сексуальний

зв’язок.

Ґендерний розподіл в економічній сфері

Праця і зайнятість належать до ключових сфер людської

життєдіяльності. Однак розподіл жінок та чоловіків в еконо-

міці є нерівномірним.

Є ціла низка сфер діяльності та відповідних професій, які

традиційно вважаються “чоловічими” й “жіночими” (це

явище називається “ґендерною сегрегацією”). При цьому

“жіночі” сфери діяльності визначаються як другорядні або

менш суспільно вартісні, ніж “чоловічі”, а відповідні профе-

сії – менш оплачуванi. Ґендерна сегрегація (розподіл) існує і

всередині професій (за схемою керівник/підлегла).

Прихід жінок у певну професійну сферу означає, як правило,

зниження її суспільної значущості й оплати: вчитель – вчи-

телька, лікар – лікарка; зворотній приклад: банківський пра-

цівник (у радянські часи це була високофемінізована сфера,

нині в Україні ця професія активно маскулінізується; оплата

роботи на такій посаді дедалі підвищується).