Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Ґендер і мова

461

• Зображення чоловіка як норми, а жінки – як відхилення від

неї, прикладом чого є використання так званих родових

іменників, що начебто означають і чоловіка, й жінку водно-

час, проте форма яких збігається з формою граматичного

чоловічого роду.

• Внаслідок цього жінка робиться “невидимою” в мові. У тих ви-

падках, коли вона стає “видимою”, її видимість має асиметри-

чний характер: жінку часто роблять “видимою” лише для того,

щоб підкреслити її “відхилення” від норми, тобто чоловіка.

• Лексичні та граматичні форми жіночого роду залежать і час-

то утворюються від форм чоловічого роду.

• Мовне зображення жінок і чоловіків має стереотипний хара-

ктер: жінок переважно зображують як сексуальних, а чолові-

ків – як раціональних істот.

До прикладів мовного сексизму передусім відносять так зва-

ні родові іменники та займенники. Про використання слів у ро-

довому значенні говорять, коли вони не стосуються якоїсь конк-

ретної статі, а означають жінку й чоловіка водночас. Проте всі ці

слова збігаються за формою зі словами чоловічого роду. Зокре-

ма, в реченні “До мене підійшов студент з мого курсу” іменник

чоловічого роду “студент” означає “особу чоловічої статі, що

навчається в університеті”. Проте в реченні “Кожен студент має

пишатися тим, що навчається в цьому університеті” іменник чо-

ловічого роду “студент” не означає конкретну особу чоловічої

статі, а стосується усіх студентів, як чоловічої, так і жіночої ста-

тей. Проте через використання слова чоловічого роду ми сприй-

маємо речення як таке, що стосується лише чоловіків. Рацію ма-

ють ті, хто вважає, що одне слово не може в одному випадку

означати лише чоловіка, а в іншому – і чоловіка, й жінку. Щодня

ми чуємо від інших або вживаємо такі слова, як “громадянин”,

“пасажир”, “перехожий”, “виборець”, які не називають жінок. Те

саме відбувається, коли використовують займенник чоловічого

роду “він” та його похідні для позначення людини взагалі.

Таке використання слів (переважно іменників і займенників)

чоловічого роду для позначення людини, незалежно від статі,

Основи теорії ґендеру

462

призводить до того, що жінки зникають з мовного простору,

стають “непомітними” в мові. Крім того, численні дослідження,

метою яких було визначити, в якому значенні сприймають родо-

ві іменники та займенники читачі/слухачі, виявили, що ці слова

не сприймаються як такі, що водночас позначають обидві статі, а

лише такі, що стосуються чоловіка.

Іншою ознакою мовного сексизму є так звані лексичні лаку-

ни. Про них говорять, зокрема, коли для позначення професії,

яку можуть мати як чоловіки, так і жінки, існує лише форма чо-

ловічого (або жіночого) роду, а відповідної форми жіночого (або

чоловічого) роду немає. Іншими прикладами є назви посад, нау-

кових ступенів, звань.

Зокрема, в багатьох мовах назви професій існують лише у

формі чоловічого роду. Це насамперед стосується престижних

професій і посад, які протягом тривалого часу були недосяжними

(а деякі й досі залишаються такими) для жінок: юрист, хірург,

директор, менеджер, професор, депутат, міністр, президент. По-

при те, що сьогодні жінки також опановують ці професії та посі-

дають все вищі посади, через використання лише форм чоловічо-

го роду вони й надалі залишаються непомітними в мові. І хоча ці

слова не є ґендерно маркованими (тобто не означають лише чо-

ловіка або жінку), їх сприймають як такі, що стосуються насам-

перед чоловіків. Переконливим доказом цього є тенденція додат-

ково вказувати на те, що йдеться саме про жінку, зокрема дода-

вати до назви професії слово жінка: жінка-бухгалтер, жінка-

юрист тощо.

Цікаво, що навіть у тих сферах, де значну (а інколи навіть

переважну) частину становлять жінки, їх називають за допомо-

гою слів чоловічого роду – викладач, бухгалтер, модельєр, сти-

ліст, дизайнер, повар тощо. З іншого боку, деякі назви непрести-

жних та малооплачуваних професій існують лише у формі жіно-

чого роду: педикюрша, манікюрниця, покоївка.

У деяких випадках назва професії має форми чоловічого й

жіночого родів, але ці слова мають різне семантичне значення,

наприклад: акушерка – жінка з середньою медичною освітою, що

має право самостійно надавати медичну допомогу при пологах;

Ґендер і мова

463

акушер – лікар-фахівець з акушерства; друкарка – жінка, що

друкує на друкарській машинці; друкар – фахівець друкарської

справи, поліграфічного виробництва, той, хто працює в друкарні.

Ті ж назви професій, що мають як форми чоловічого, так і жіно-

чого роду (хоча б у розмовній мові), насправді мають різну коно-

тацію: як правило, форми жіночого роду мають знижене стиліс-

тичне значення та сприймаються інакше, ніж відповідне слово

чоловічого роду.

Саме через те, що з часом форми жіночого роду набувають

негативного значення, в багатьох країнах світу спостерігається

зворотний процес – жінки, які прагнули, щоб їх називали поете-

сами, письменницями, авторками, тепер бажають, щоб їх знову

називали “чоловічими” словами – поет, письменник, автор. Своє

рішення жінки пояснюють тим, що коли жінку називають гар-

ною поетесою, то мають на увазі, що вона талановита серед ін-

ших поетес. А коли говорять, що жінка – талановитий поет, від-

значають її талант серед усіх поетів – як жінок, так і чоловіків.

Так звана семантична асиметрія спостерігається не лише в

назвах професій. Багато слів, що мають паралельні форми чоло-

вічого та жіночого роду, насправді різні за значенням. У таких

парах слів форма чоловічого роду має позитивне або нейтральне

значення, а форма жіночого роду з часом зазнає пейорації (погі-

ршення) значення. Наприклад, іменник чоловічого роду “профе-

сіонал” має позитивне значення, тоді як відповідний іменник жі-

ночого роду “професіоналка” в багатьох мовах означає повію.

Неоднаково тлумачаться інші пари слів: майстер (фахівець висо-

кого класу) та майстриня (жінка, що займається народним реме-

слом – вишиванням, плетінням тощо).

У багатьох мовах спостерігаємо лексичні лакуни (нема форм

жіночого роду) та морфологічну асиметрію (утворення форм жі-

ночого роду від форм чоловічого), що свідчить про те, що форма

чоловічого роду є первинною, а форма жіночого – вторинною й

залежною від неї.

Навіть у тих випадках, коли форми жіночого та чоловічого

родів начебто є рівноправними, в парах таких слів форма чолові-

чого роду майже без винятку передує формі жіночого роду і, от-

же, вважається головнішою за неї (наприклад, він і вона, чоловік і

Основи теорії ґендеру

464

жінка, батько й мати, хлопець і дівчина, Адам і Єва, король і

королева.

Сексизм також спостерігається в тлумаченнях слів: часто

жінок визначають через їхні біологічні характеристики або сто-

сунки з чоловіками. Наприклад, слово “дівчина” тлумачиться в

“Тритомному словнику української мови” як “незаміжня молода

особа жіночої статі”, а слово хлопець – “дитина чоловічої статі

або підліток”. Як бачимо, жінку визначають через її стосунки з

чоловіком (у цьому прикладі зазначено сімейний статус), тоді як

визначення чоловіка не потребує будь-якого посилання на його

стосунки з жінкою.

Ці тлумачення слів є прикладами стереотипного зображення

статей. Зокрема, вважають, що чоловіки повинні бути сильними,

мужніми, сміливими, жінки – добрими, ніжними, гарними. Таке

стереотипне бачення статей закріплюється в мові. Поширеними

стереотипами є зображення чоловіків активними, логічними, се-

рйозними, виваженими, а жінок – пасивними, емоційними, імпу-

льсивними, нераціональними. Ці стереотипи застосовуються в

багатьох висловах стосовно якостей жінок і чоловіків. Проте зга-

дані якості можуть бути однаковою мірою притаманні й жінкам,

і чоловікам, це індивідуальні риси, та аж ніяк не ознаки конкрет-

ної статі.

Прикладами стереотипного зображення жінок і чоловіків є

вислови на зразок “жіноча логіка” (який радше вказує на брак

логіки), “жіноче щастя” (мати чоловіка й дітей), “жіночі балач-

ки” (несерйозні розмови). У той час відповідних висловів про

чоловіків або немає (скажімо, “чоловічого щастя”), або вони ма-

ють позитивне стилістичне значення – чоловіча розмова (серйоз-

на розмова).

Мова також відбиває традиційний розподіл діяльності чоло-

віків і жінок. Жінки традиційно асоціюються з хатнім господарс-

твом, дітьми, тобто приватною сферою, чоловіки – з бізнесом,

кар’єрою, себто публічною сферою. Саме цим пояснюється той

факт, що багато слів, пов’язаних з публічною сферою, – чолові-

чого роду, а з приватною – жіночого (домогосподарка, хатня ро-

Ґендер і мова

465

бітниця). Попри те, що вже минули часи, коли лише чоловіки

заробляли на хліб, а жінки були берегинями домашнього вогни-

ща, ці стереотипи збереглися в мові.

Інша тенденція стереотипного зображення статей полягає в

зображенні жінок лише як дружин, матерів, які протягом усього

життя залежать від чоловіків (батьків, чоловіків). Зокрема, на-

приклад, в англійській мові й досі збереглася традиція називати

заміжню жінку на ім’я її чоловіка (наприклад, місіс Джон Сміт).

Іншим прикладом є асиметричне звернення до подружжя: титул

чоловіка вказує на його професійні здобутки, а титул жінки – на

сімейний стан, наприклад, “шановні доктор та місіс Робертз”).

Іншою сексистською практикою вважають традицію, коли жінка

під час шлюбу бере прізвище свого чоловіка. У результаті цього

жінка, особливо якщо вона має певні здобутки в професійній

сфері, якоюсь мірою втрачає їх, оскільки через нове ім’я її пере-

стають асоціювати з цими здобутками. Через те, що жінки змі-

нюють прізвище, важко дослідити їхнє коріння – родовід, також

зникає (видима) асоціація жінок з відомими пращурами.

Деякі мови мають подвійні стандарти щодо форм звертання

до жінок і чоловіків. В окремих мовах поряд з однією формою

чоловічого роду (напр., англ. – містер, ісп. – сеньйор), яка не за-

значає сімейного стану чоловіка, існують дві паралельні форми

жіночого роду, одна з яких використовується при зверненні до

незаміжньої дівчини (англ. – міс, ісп. –сеньйорита), а інша – до

заміжньої жінки (англ. – місіс, ісп. – сеньйора). Проте в цій сфері

вже відбулися певні зміни: задля уникнення асиметричності в

зверненні до жінок і чоловіків, в англійській мові було впрова-

джено слово “міз”, яке не вказує на сімейний стан жінки.

Мова також відбиває подвійний стандарт щодо поведінки

жінок і чоловіків, зокрема сексуальної. Наприклад, сексуально-

активного чоловіка називають “мачо”, “донжуаном” (і ці слова

вважаються компліментами), тоді як сексуально-активну або на-

віть “не так” одягнену жінку називають повією, що важко назва-

ти позитивною оцінкою. Цікаво, що жіноча сексуальність майже

завжди оцінюється негативно: якщо, на думку чоловіків, її зама-

ло, жінку називають чоловікоподібною, фригідною, холодною, а

Основи теорії ґендеру

466

якщо її забагато, то використовують згадані вище слова. Чолові-

ча ж сексуальність зазнає критики переважно в двох випадках –

якщо чоловік не здатен виконувати вищезазначену функцію або

якщо він “нетрадиційної” сексуальної орієнтації.

Іншим прикладом сексизму в мові є тенденція утворювати

лайливі та образливі слова, посилаючись на матір тієї людини,

яку хочуть образити. У кроскультурному дослідженні образли-

вих і лайливих слів, здійсненому на матеріалі 103 мов, Едгар

Грегерсен (1979) виявив, що в 66 мовах найобразливіші вислови

використовують слово “мати”, і лише 20 посилаються в лайках

на батька. Образи, спрямовані на матерів, шокують найбільше,

тому що принижують саме ту роль жінки, яку найбільше пова-

жають у багатьох країнах.

Хоча численні дослідження підтвердили, що мовний сексизм

частіше спрямований на жінок, ніж на чоловіків, випадки мовної

дискримінації чоловіків трапляються також. Зокрема, Ю. Огест

(1987) називає три види дискримінації чоловіків в англійській мо-

ві, серед яких він називає мову, що виключає чоловіків, мову, що

обмежує ґендерні ролі чоловіків і негативні стереотипи про чоло-

віків, які є надзвичайно образливими та потенційно небезпечними.

Як приклад виключення чоловіків він наводить такі вислови, як

“матері та їхні діти” та “невинні жінки й діти”, коли йдеться про

жертв серед мирного населення під час війни. Ю. Огест також го-

ворить про те, що інші вислови – “жертва насилля”, “жертва зґвал-

тування” – часто мають на увазі лише жінок, хоча в світі існує без-

ліч чоловіків – жертв насилля, зокрема в тюрмах. Як зазначає Ю.

Огест, той факт, що чоловіки часто зазнають насилля від рук ін-

ших чоловіків, не означає, що через це, як дехто вважає, вони пе-

рестають бути жертвами сексуального насилля. А такий вислів, як

“жінки та діти, що зазнають знущання в сім’ї”, не припускає мож-

ливості, що самі чоловіки можуть зазнавати насилля в сім’ї. Крім

того, він також вказує на те, що лише чоловіки знущаються над

дітьми в сім’ї, тоді як статистика свідчить, що у США матері час-

тіше за чоловіків знущаються над дітьми. Дослідники мови-

чоловіки вважають несправедливим, що багато слів на позначення

злочинців не мають відповідних форм жіночого роду, хоча жінки

Ґендер і мова

467

теж скоюють ці злочини (злочинець, крадій, ґвалтівник, шанта-

жист, шахрай).

Наявні стереотипи забороняють чоловікам бути слабкими,

проявляти емоції. Зокрема, спокійного, неагресивного й емоційного

хлопчика називають “маминим синком” та іншими образливими

словами. А чоловіків, які виявляють слабкість, проявляють емоції,

часто підозрюють у нетрадиційній сексуальної орієнтації.

Згідно з наявними традиціями, чоловік повинен бути успіш-

ним у професійній сфері, забезпечувати жінці й дітям достаток.

Якщо чоловік не може (або не хоче) цього робити, на нього чіп-

ляють ярлик – “невдаха”.

Іншим прикладом сексизму, спрямованого проти чоловіків, є

слова, пов’язані зі сферою батьківства та виховання дітей. Чоловіків

ображає те, що їх інколи вилучають з процесу виховання дитини,

повсякчас говорячи про труднощі та проблеми одиноких матерів,

забуваючи про те, що дитину може також виховувати одинокий ба-

тько.

Проблема сексизму є набагато глибшою, ніж використання

образливих слів та висловів, неоднакове використання мовних

структур або граматичної категорії ґендеру. Не лише окремі сло-

ва можуть бути сексистськими, часто сексизм трапляється на рі-

вні всього дискурсу. Важливо й те, як про жінок та чоловіків го-

ворять взагалі, як вони зображені в культурному дискурсі і як це

відповідає уявленням про їхні ролі в певному суспільстві.

Звичайно, якщо хтось почує образливий вислів на адресу жі-

нки або чоловіка, то відразу зрозуміє, що це – сексизм. Проблема

полягає в тому, що у великій кількості випадків сексизм поміти-

ти набагато важче і тому він набагато небезпечніший. Представ-

ниця ґендерної лінгвістики Дебора Камерон у вступі до книги

“Феміністська критика мови” (1990) наводить типовий приклад

прихованого сексизму. Вона цитує два повідомлення про зґвал-

тування, надруковані в різних газетах – респектабельній “Дейлі

телеграф” (1) та бульварній “Сан” (2):

1. Чоловіка, якого поранено в голову в результаті нападу двох

чоловіків, що вдерлися до його оселі в Бекенхемі, округ

Основи теорії ґендеру

468

Кент, учора вранці, силою тримали в ліжку, поки нападники

по черзі ґвалтували його дружину.

2. Наляканий до смерті здоровенний чоловік був примусово

змушений лежати в ліжку, поки два чоловіки ґвалтували йо-

го дружину вчора.

Дебора Камерон аналізує ці два приклади, порівнюючи ґвал-

тування жінки з крадіжкою, а також наводить низку лінгвістич-

них характеристик, що роблять ґвалтування злочином, спрямо-

ваним проти чоловіка. Зокрема, в обох прикладах чоловіка зга-

дано першим, він є підметом головного речення, стосується при-

судків “постраждав” та “був змушений”, внаслідок чого виникає

враження, що головним постраждалим був чоловік, а не його

дружина. Постраждала жінка згадується лише як “його дружина”

наприкінці обох довгих складних речень. У “Дейлі телеграф”

зґвалтування жінки повідомляється як менш страшний злочин,

ніж поранення голови її чоловіка та вторгнення незнайомців до

“його” будинку. А в “Сан” факт, що чоловік був змушений спо-

стерігати за злочином, подається як більша подія, ніж сам факт

зґвалтування. Дебора Камерон зазначає, що, окрім асиметрії у

використанні слів “чоловік” та “дружина” в повідомленні з

“Дейлі телеграф”, у цих прикладах більше немає нічого такого,

що можна було б критикувати – ні родових слів чоловічого роду,

ні відверто принизливих описань, лише низка синтаксичних та

текстових виборів, що є прикладом сексистського та андроцент-

ричного світосприйняття. Наведений приклад підтверджує думку

про те, що не лише слова можуть мати дискримінаційне значен-

ня, дискримінація статей (оскільки упередженою буває також

інформація про чоловіків) може відбуватися й за умови правиль-

ної граматики та вибору слів.

Тенденція зображувати чоловіків активними, а жінок пасив-

ними спостерігається й у мові. Зокрема, дослідники виявили тен-

денцію зображати чоловіків суб’єктами, а жінок – об’єктами дії,

через що в реченнях слова, що називають чоловіків, як правило, є

підметами речень, а слова, що позначають жінок – додатками. У

тих випадках, коли суб’єктом дії є жінка, в таких реченнях часто

використовують пасивний стан, що знецінює здобутки жінок.

Ґендер і мова

469

Особливо важливу роль у поширенні або подоланні ґендер-

них стереотипів відіграють сьогодні засоби масової інформації,

які в сучасному суспільстві стали частиною системи соціалізації

юного покоління та дорослих. ЗМІ відіграють важливу роль у

формуванні суспільної думки, оцінці подій і задають певні жит-

тєві стандарти. ЗМІ відіграють неабияку роль у створенні образів

сучасних чоловіків і жінок та значною мірою формують наші

стереотипи стосовно статей.

У програмах телебачення, рекламі, текстах журналів і газет

можна натрапити на випадки неоднакового зображення статей. У

мові ЗМІ трапляються ігнорування та непомітності жінок через

використання родових іменників і займенників. Це буває, зокре-

ма, коли ми чуємо вислови на зразок “Сьогодні гостем програми

була Х” або читаємо “Ганна Бойко – переможець конкурсу” то-

що. Часто мова рекламних роликів є такою, що ігнорує одну зі

статей, наприклад, “А ти вже під’єднався?”.

На жаль, у ЗМІ зберігається тенденція зображувати чоловіків

через їхні здобутки, а жінок – через зовнішність і стосунки з чоло-

віками. Зокрема, автори статей про відомих спортсменок часто за-

значають їхній сімейний стан, кількість дітей, згадують їхню зов-

нішність, тоді як про чоловіків-спортсменів цього не повідомляють.

Часто в статтях відомих жінок-політиків, економістів, куль-

турних діячів називають “чарівними жінками”, “привабливими

блондинками”, “секс-символами”, проте важко уявити подібні

висловлювання на адресу чоловіків.

Дослідження на матеріалі різних мов виявили спільні риси

зображення жінок у ЗМІ. Зокрема, неоднаковою є репрезентація

ґендеру в різних рубриках новин. Героями політичних та еконо-

мічних рубрик є майже без винятку чоловіки. Жінок згадують на

шпальтах газет, де йдеться про сім’ю, дітей, здоров’я, моду то-

що. Також жінки часто потрапляють до газетних повідомлень

лише коли стають жертвами насилля, нещасних випадків, або

згадуються лише як чиїсь дружини, дочки.

Ґендерні стереотипи виявлено майже в усіх наявних типах

текстів, досліджуваних на наявність сексизму. У результаті цих

Основи теорії ґендеру

470

досліджень майже всі види й жанри текстів, що належать до сфе-

ри освіти, засобів масової інформації, права, бізнесу, державного

управління, науки та інституційної релігії, визнано дискриміна-

ційними стосовно жінок.

Зокрема, дослідження шкільних підручників для учнів моло-

дших класів, а також дослідження дитячих книжок показали, що

більшість текстів мають андроцентричну орієнтацію: інформація

подається в них з чоловічої позиції (через використання родових

іменників і займенників), тоді як “присутність” жінок у текстах

або майже непомітна, або до них ставляться як до другорядних.

Цікаво, що ці тенденції зберігалися незалежно від статі авторів

підручників – як чоловіки, так і жінки використовували сексист-

ські практики. Дослідження інших текстів, що використовуються

в школах та університетах, показали подібні результати: жінок у

цих підручниках непомітно, а якщо вони стають помітними, їх

зображують у традиційних стереотипних ролях. Зокрема, жінок

передусім зображують такими, що дбають про дітей, зайняті ха-

тньою роботою, стурбовані своєю зовнішністю, переймаються

своєю емоційністю, страхом, цікавляться культурою та, нарешті,

віддані чоловікові, чоловікам або “йому”.

Для того щоб визначити, чи є вислів дискримінаційним стосо-

вно однієї статі, слід сказати те саме про іншу стать. І якщо вислів

здається дивним, смішним або незвичним, це означає, що й попе-

редній вислів є ґендерно дискримінаційним. Зокрема, якщо на пе-

рший погляд вислів “усі люди – брати” не здається дискриміна-

ційним щодо жінок, то його “перекидень” “усі люди – сестри” зда-

ється смішним і безглуздим. Це свідчить про те, наскільки глибоко

вкоренилися ґендерні стереотипи в нашу свідомість.

Тоді як дехто вважає, що сексизм – це ознака мови й треба

лише змінити щось у мові, заборонити одні слова та створити

інші, – і проблема нерівного зображення статей у мові зникне

навіки. Насправді, все не так просто, як здається на перший по-

гляд. Сама мова не є сексистською, лише наше використання її

ресурсів може бути сексистським (пригадаймо хоча б приклади з

“Сан” та “Дейлі телеграф”).