Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

130

перевізника, через який було укладено договір перевезення, про-

тягом двох років з дати прибуття повітряного судна до місця при-

значення, або з дати, коли воно повинно було прибути до місця

призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.

Щодо перевезення вантажу, то згідно вищевказаних правил

встановлено, що у разі заподіяння шкоди особа, яка має право на

отримання вантажу, повинна направити перевізнику претензію не

пізніше 14 днів; у разі затримки — не пізніше 21 дня з дати, коли

вантаж переданий у розпорядження особи, що має право на його

одержання; у разі втрати — протягом 120 днів із дати видачі аві-

авантажної накладної.

Перевізник зобов’язаний розглянути претензію протягом трьох

місяців, якщо перевезення повністю здійснювалося одним пере-

візником, і строк розгляду претензії може бути продовжений до

шести місяців у разі здійснення перевезення декількома перевіз-

никами.

Позови про відповідальність перевізника мають бути подані,

на вибір позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за

місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходжен-

ням офісу перевізника, через який було укладено договір переве-

зення щодо неналежного перевезення вантажу — протягом двох

років, щодо неналежного надання інших послуг — протягом од-

ного року з дати прибуття повітряного судна до місця призна-

чення або з дати, коли воно повинно було прибути до місця при-

значення, або з дати, коли припинилося перевезення.

Нормативно-правові акти

 Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;

 Повітряний кодекс України від 11 січня 1993 р.;

 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;

 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;

 Положення про Державну службу України з нагляду за за-

безпеченням безпеки авіації, затверджене Указом Президента

України від 16 серпня 2004 року № 912/2004;

 Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Дер-

жавного департаменту авіаційного транспорту» від 22 вересня

2004 р. № 1263;

 Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення

Державної авіаційної пошуково-рятувальної служби» від 8 верес-

ня 2004 р. № 1172;

131

 Положення про використання повітряного простору Украї-

ни, введено в дію Постановою Кабінету Міністрів України від

29 березня 2002 р. № 401;

 Положення про національного повітряного перевізника,

введено в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лис-

топада 1996 р. № 139;

 Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу циві-

льної авіації України, затверджені Наказом Міністерства транс-

порту від 20.11.2000 р. № 641;

 Правила реєстрації цивільних повітряних суден в України,

затверджені Наказом Міністерства транспорту України 07.09.99 р.

№ 434;

 Інструкція з організації перевезень вантажів повітряним транс-

портом, затверджена Наказом Міністерства транспорту України

від 15.07.2004 р. № 630;

 Правила сертифікації аеропортів, затверджені Наказом Мі-

ністерства транспорту від 05.07.2004 р. № 569;

 Правила ведення радіотелефонного зв’язку та фразеологія

радіообміну в повітряному просторі України, затверджені Наказом

Міністерства транспорту України від 10.06.2004 р. № 486;

 Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затвер-

джені Наказом Міністерства транспорту України від 29.08.2003 р.

№ 568;

 Наказ Держкомзв’язку та інформатизації від 08.06.1999 ро-

ку «Про затвердження Правил перевезення пошти повітряними

суднами».

Література

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-

кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-

кого, Е. Ф. Демського. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 202—220.

Діковська І. А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приват-

ному праві: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський націо-

нальний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 19 с.

Терьошкіна Н. Є. Сучасний економічний стан і тенденції розвитку

цивільної авіації України // Формування ринкових відносин в Україні,

вип. 17, 2002 р. — К.: Науково-дослідний інститут економіки. —

С. 92—95.

Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 113—134.

132

Завдання на самопідготовку за темою № 7

1. Проаналізуйте зміст Постанови Кабінету Міністрів України

від 19 липня 1999 р. № 1281 «Про створення об’єднаної цивіль-

но-військової системи організації повітряного руху України» і

сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Яке основне призначення цієї постанови?

2) Які основні легальні дефініції в ній наведені? Розкрийте їх

зміст.

3) Яка структура об’єднаної цивільно-військової системи ор-

ганізації повітряного руху України?

2. Проаналізуйте чинне законодавство України та міжнарод-

но-правові акти і сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Які правові акти визначають правове положення команди-

ра та екіпажу цивільного повітряного судна?

2) Розкрийте зміст правового статусу командира екіпажу

цивільного повітряного судна.

3. Проаналізуйте зміст Повітряного кодексу України від 4 трав-

ня 1993 року і сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Яке призначення і структура кодексу?

2) Зробіть визначення і класифікацію авіаційних правил.

4. Проаналізуйте зміст Повітряного кодексу України від 4 трав-

ня 1993 року і сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Який правовий режим використання аеродромів і аеропортів?

2) Який правовий режим експлуатації повітряних трас і по-

вітряних ліній?

5. Проаналізуйте зміст Повітряного кодексу України від 4 трав-

ня 1993 року і сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Який правовий порядок проведення пошукових та аварійно-

рятувальних робіт?

2) У чому полягають особливості проведення розслідування

авіаційної події?

6. Проаналізуйте чинне законодавство України і сформулюйте

відповіді на такі запитання:

1) Які нормативно-правові акти регулюють повітряні переве-

зення?

2) Які основні поняття визначають правовий режим повіт-

ряних перевезень? Яка класифікація таких перевезень?

3) Що таке авіаційні роботи і які їх види передбачає законо-

давець?

133

Основи морського права

8.1. Система управління морським транспортом України.

8.2. Договірні відносини на морському транспорті.

8.3. Претензійно-позовна діяльність на морському транс-

порті.

8.1. Система управління морським

транспортом України

Морський транспорт посідає третє місце за вантажообігом

після трубопровідного і залізничного транспорту, але загаль-

ний обсяг вантажів, що перевозяться, тут незначний (близько

1 %). Постійно зростають морські перевезення у міжнародному

сполученні, частка яких на морському транспорті складає по-

над 95 %.

Основною проблемою морського транспорту є значний мора-

льний і фізичний знос транспортних засобів і портового устатку-

вання. Середній термін експлуатації торгових суден України пе-

ревищує 15 років, і з огляду на їхній технічний стан переважна

більшість західних портів забороняє таким торговим суднам вхід

на внутрішній рейд. Застаріла інфраструктура українських портів

істотно знижує їх продуктивність (до 50 % від продуктивності

портів західних країн).

Переважна більшість суден торгового флоту — малотоннажні.

Середня водотоннажність українських суден у 3—5 разів менша

аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція

тощо.

Морський транспорт займає окреме місце серед підгалузей

транспортного права у зв’язку із особливим значенням у зовніш-

ньоекономічній діяльності, великою часткою іноземного елемен-

та та наявністю міжнародно-правового регулювання.

До складу морського транспорту входять підприємства мор-

ського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван-

тажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські

шляхи сполучення та інші підприємства, установи та організації

134

незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морсько-

го транспорту.

Управління та державний нагляд за торговельним мореплавст-

вом в Україні покладається на Міністерство транспорту України,

що здійснює загальний контроль за дотриманням законодавства

про мореплавство і міжнародних договорів України щодо мореп-

лавства, а також нагляд за станом морських шляхів і загальне ке-

рівництво державною реєстрацією морських суден, дипломуван-

ням спеціалістів морського флоту, рятувальною і лоцманською

службою.

Органом галузевого управління морським транспортом є Дер-

жавний департамент морського і річкового транспорту, який

діє на підставі Положення (затвердженого Постановою Кабінету

Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584), є урядовим ор-

ганом державного управління в галузі морського і річкового тра-

нспорту, діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку і підпо-

рядковується йому.

Основним завданням Укрморрічфлоту є участь у межах ком-

петенції у реалізації державної політики в галузі морського і річ-

кового транспорту та інші повноваження, передбачені Положен-

ням. З метою реалізації покладених на нього завдань департамент

здійснює різні функції, в т.ч. здійснює державний нагляд за до-

триманням законодавства та міжнародних договорів.

У системі державного управління морським транспортом та-

кож діють спеціалізовані установи та організації: Інспекція Го-

ловного державного реєстратора флоту, Головна державна інспек-

ція України з безпеки судноплавства і капітанів портів, Регістр

судноплавства України, Держфлотінспекція, Державна морська

лоцманська служба, Державне підприємство морських телекому-

нікацій України, Інспекція державного портового нагляду морсь-

ких рибних портів України, Інспекція державного портового наг-

ляду морського торговельного порту України.

Інспекція державного портового нагляду морських рибних пор-

тів України є органом державного нагляду у сфері забезпечення

безпеки мореплавства суднами, що заходять до морського рибно-

го порту. Інспекція державного портового нагляду морських риб-

них портів України створюється, реорганізовується, ліквідовується

наказом Державного комітету рибного господарства України й

здійснює свої повноваження на засадах господарського розрахун-

ку згідно з Положенням (затвердженим Наказом Державного ко-

мітету рибного господарства України 24.09.98 року № 131). Інс-

пекція державного портового нагляду морського рибного порту є

135

структурним підрозділом служби капітана порту і здійснює дер-

жавний нагляд за безпекою судноплавства в порту.

Подібні функції щодо торгівельних портів здійснює Інспекція

державного портового нагляду морського торговельного порту

України, яка діє на підставі Положення (затвердженого Наказом

Міністерства транспорту України від 18.10.2000 року № 574).

Державна морська лоцманська служба — це організована Мі-

ністерством транспорту України сукупність підприємств і підроз-

ділів державних морських портів, на які покладені функції щодо

надання лоцманських послуг. Лоцманська служба діє на підставі

Положення (затвердженого Міністерством транспорту України,

Наказ № 498 від 11.09.2000 року).

Державний нагляд і загальне керівництво за діяльністю служб

регулювання руху суден здійснює Міністерство транспорту Ук-

раїни через Головну державну інспекцію України з безпеки судноп-

лавства (діє згідно з Положенням, затвердженим Постановою

Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1998 р. № 2098) і капі-

танів портів.

Технічний нагляд здійснює Регістр судноплавства України, а

судноплавний нагляд — Держфлотінспекція (діють згідно з По-

ложенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Украї-

ни від 8 червня 1998 р. № 814).

Визначення основних засад правового регулювання і понять

галузі морського транспорту містить Кодекс торговельного мо-

реплавства України.

Морське судно визначається як самохідна чи несамохідна пла-

вуча споруда, призначена для пересування морським шляхом. За

характером використання судна поділяються на торговельні, ри-

боловні і ядерні судна. Розподіл здійснюється в залежності від

цільового використання судна та облаштування.

Судна підлягають державній реєстрації і набувають статусу

судна після державної реєстрації. Загальне керівництво та конт-

роль за реєстрацією і веденням обліку суден в Україні здійснює

Інспекція Головного державного реєстратора флоту (див. Поста-

нову Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. № 1069

«Про затвердження Порядку ведення Державного суднового ре-

єстру України і Суднової книги України»).

Державна реєстрація здійснюється капітанами морських пор-

тів (реєстрація морських торговельних суден) та Головною дер-

жавною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлот-

інспекція України) (реєстрація річкових та маломірних суден).

Реєстрація судна здійснюється у Державному судновому реєстрі

136

України і засвідчується свідоцтвом про право плавання під Дер-

жавним прапором України (судновий патент), а реєстрація у Суд-

новій книзі України (інші судна) — судновим білетом.

Судна України можуть перебувати в усіх формах власності,

якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Ядер-

не судно має перебувати тільки у державній власності.

Право власності та інші майнові права на судна, що перебу-

вають за межами України, а також виникнення, зміна та припи-

нення цих прав регулюються законодавством держави, під пра-

пором якої плаває судно.

Статус судна також визначається через поняття судновласни-

ка і власника судна. Судновласником визнається юридична або

фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені. Власником

судна є суб’єкт права власності або особа, яка здійснює відносно

закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила

про право власності.

Для чіткого відмежування суден і їх ідентифікації встановлю-

ється назва судна, яку присвоює власник. Будь-якому судну, що

має обладнання зв’язку, присвоюється позивний сигнал, а також,

залежно від його технічної оснащеності, — ідентифікаційний но-

мер суднової станції супутникового зв’язку і номер вибірного

виклику суднової радіостанції. Порядок присвоєння судну назви

та ідентифікаційного номера суднової станції супутникового зв’яз-

ку визначається у Наказі Міністерства транспорту України № 316

від 14.06.2000 «Про затвердження Порядку присвоєння ідентифі-

каційного номера Міжнародної морської організації суднам, які

мають право плавання під Державним прапором України». Поря-

док присвоєння судну позивного сигналу, номера вибірного ви-

клику суднової станції визначається Міністерством зв’язку Ук-

раїни.

У відповідності до законодавства забезпечується технічний

нагляд та судноплавний нагляд за морськими суднами незалежно

від форм власності судна і його власника. Судно допускається до

плавання, якщо воно задовольняє вимогам безпеки мореплавства,

охорони людського життя і навколишнього природного середо-

вища. У разі виникнення сумніву щодо виконання вимог безпеки

плавання будь-яким судном, що плаває під іноземним прапором,

при заходженні в порти України воно може бути піддано огляду

в порядку технічного нагляду на тих же підставах, що й судна,

які плавають під Державним прапором України.

Поняття «українське судно» або «судно України» означає на-

ціональну належність судна, на яке поширюється юрисдикція Ук-

137

раїни. Національна належність судна визначається його держав-

ною реєстрацією в Україні і одержанням права плавання під Дер-

жавним прапором України. Право плавання під Державним пра-

пором України має судно, яке є державною власністю або пере-

буває у власності фізичної особи — громадянина України, а та-

кож юридичної особи в Україні, заснованої виключно україн-

ськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на

умовах договору бербоут-чартеру. Судно одержує право плаван-

ня під Державним прапором України з часу реєстрації його у

Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі Ук-

раїни та одержання свідоцтва про право плавання під цим прапо-

ром. Судно, придбане за кордоном, користується правом плаван-

ня під Державним прапором України з часу видачі консулом

України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується одержання

цього права. Тимчасове свідоцтво є дійсним до реєстрації судна у

Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі

України, але не більше одного року.

Судно повинно мати основні суднові документи: свідоцтво

про право плавання під Державним прапором України (судновий

патент); свідоцтво про право власності на судно; класифікаційне

свідоцтво; обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають техніч-

ному нагляду класифікаційного товариства); свідоцтво про міні-

мальний склад екіпажу та інші документи згідно зі ст. 35 Кодексу

торговельного мореплавства України. Судно, що плаває за кор-

дон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними

договорами України.

Свідоцтво про право плавання під Державним прапором Ук-

раїни і свідоцтво про право власності на судно видаються капіта-

ном порту, в якому судно зареєстроване у Державному судново-

му реєстрі України. Інші суднові документи видає класифікацій-

не товариство за дорученням Міністерства транспорту України.

Ліцензія на право користування судновою радіостанцією вида-

ється Міністерством зв’язку України.

На морському транспорті встановлено спеціальний порядок

забезпечення майнових вимог — арешт судна. Судно може бути

арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду,

господарського суду або голови Морської арбітражної комісії у

випадках, визначених Кодексом торговельного мореплавства Ук-

раїни. Майнові вимоги також отримують спеціальне регулювання

і мають вид морських вимог згідно зі ст. 42 Кодексу торговельно-

го мореплавства України. Морська вимога — це вимога, що ви-

никає з права власності та інших майнових прав на судно, будів-

138

ництво судна, управління, експлуатацію або комерційне викорис-

тання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов’язаних із

рятуванням судна; перелік морських вимог визначається Кодек-

сом торговельного мореплавства України.

Арешт судна здійснюється тільки для забезпечення морських

вимог, зазначених у Кодексі торговельного мореплавства Украї-

ни, під час перебування судна в морському порту України. Ареш-

товане судно звільняється з-під арешту у разі надання належного

забезпечення морської вимоги в прийнятній формі — і в достат-

ньому розмірі (внесення грошової суми, передача майна, гарантія

тощо).

Щодо правового становища екіпажу судна, то його положення

визначається Кодексом торговельного мореплавства України та

законодавством України. До екіпажу судна входять капітан, інші

особи командного складу і суднова команда. До командного

складу судна, крім капітана, належать: помічники капітана, суд-

нові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судновий лі-

кар, боцман. До командного складу судновласник може віднести

інших суднових спеціалістів. Суднова команда — це особи, які

виконують службові обов’язки на судні та не належать до команд-

ного складу судна. Мінімальний склад екіпажу — це склад екі-

пажу, при якому допускається вихід судна в море, встановлений

Міністерством транспорту та зв’язку України (Міністерством

рибного господарства України). Вимоги до кваліфікації і стану

здоров’я членів екіпажу виражаються в тому, що до зайняття по-

сад капітана та інших осіб командного складу допускаються осо-

би, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про

звання осіб командного складу морських суден та порядок їх

присвоєння. До роботи на судні допускаються особи, визнані

придатними для цього за станом здоров’я. Членом екіпажу судна,

зареєстрованого в Україні, можуть бути громадяни будь-якої

держави. Капітаном судна може бути тільки громадянин України.

Капітан судна — представник судновласника і вантажовлас-

ника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або пла-

вання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна

(якщо на місці немає інших представників судновласника або

вантажовласника), голова командного складу судна, який здійс-

нює управління судном, у тому числі судноводіння, вжиття всіх

заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання, запобі-

гання забрудненню морського середовища, підтримання порядку

на судні, запобігання завданню будь-якої шкоди судну, людям і

вантажу, що перебувають на ньому.

139

Важливе місце в інфраструктурі транспорту займає Морський

порт, який є державним транспортним підприємством, призна-

ченим для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відве-

дених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і

пасажирів на суднах, що належать порту.

Морські порти поділяються на внутрішні порти та порти, від-

криті для заходження іноземних суден, перелік яких визначається

Кабінетом Міністрів України.

За спеціалізацією на території України існують торговельні,

рибні та інші спеціалізовані морські порти. Порт має власну те-

риторію — відведені порту землі, акваторію — відведені порту

водні простори. Територія і акваторія морського порту є держав-

ною власністю і надаються порту в користування.

На морські порти покладається здійснення таких функцій, як

забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоян-

ки та обробки суден, утримання у справному стані гідротехніч-

них споруд, засобів зв’язку і електрорадіонавігації, що перебува-

ють у володінні порту, та інших згідно зі ст. 75 Кодексу

торговельного мореплавства України.

У галузі господарської діяльності морський порт забезпечує

(ст. 76 Кодексу торговельного мореплавства України) наванта-

ження, розвантаження і обслуговування суден, перевантаження

вантажів, складські операції з вантажами, обслуговування паса-

жирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів,

багажу та пошти, допоміжні операції, необхідні для забезпечення

життєдіяльності порту, та інші види діяльності відповідно до ста-

тусу порту.

Морський порт очолює начальник порту. Начальник морсько-

го торговельного порту і капітан морського рибного порту приз-

начаються відповідно Міністерством транспорту та зв’язку і Мі-

ністерством рибного господарства України. Начальник морсько-

го порту видає обов’язкові постанови, що регулюють питання

безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського по-

рядку, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про за-

тримку суден і вантажів у випадках і у порядку, передбачених

ст. 80 Кодексу торговельного мореплавства України, та виконує

інші функції згідно зі ст. 78 Кодексу торговельного мореплавства

України.

Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту

начальником порту на прохання особи, яка має морську вимогу.

У морському порту стягуються такі цільові портові збори: ко-

рабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантаж-