Шпора регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

57. Природні передумови розвитку

чорної металургії України.

Сировинна база галузі.

В східній Укр сформувалися

унікальні прир умови для розвитку

металургійного комплексу. Тут зн-ся

найкрупніші, що мають світове зн-ня,

паливно-сировинні бази чорної

металургії – Донецький

камяновугільний, з коксівними марками

вугілля, Криворізький залізорудний і

Придніпровський марганцеворудний

басейни; великі, практично невичерпні

родовища вапняків, доломітів,

вогнетривких глин. Віддаль від Кривого

Рога до центрального району Донбасу –

Горлівки (по прямій) становить 345 км, а

від Західного Донбасу, який доходить

до Павлограда (Дніпропетровська обл),

- близько 150км. Між зазначеними

басейнами пролягає потужне джерело

водопостачання – р.Дніпро. Такого

поєднання найважливіших сировинних

матеріалів, енергетичного і

технологічного палива, водних ресурсів,

необхідних для розвитку Чм, і такої

концентрації їх на порівняно невеликій

території немає в жодній країні світу.

Залізорудна база Чм Укр представлена

Криворізьким і Кременчуцьким

басейнами, Білозерським і Керченським

родовищами. Криворізький басейна

розташований у західній частині

Дніпропетровської області в басейні

річки Інгулець. Він простягнувся вздовж

Інгульця на 100км від ст.Миколо-

Козельськ на півдні до с.Жовте на

півночі. Ширина рудоносної смуги

змінюється від 2-3 до 7 км. Руди

басейну досить різноманітні. Вони

залягають на глибині від 100 до 600 м,

а на окремих ділянках – і до 2000м.

Багаті руди (переважно мартітові і

гематіто-мартітові з вмістом заліза 50-

62% і більше) добуваються тільки

шахтним способом. Бідні руди (залізисті

кварцити) з вмістом заліза 28-39

видобувають відкритим способом

(карєрним). Їх запаси оцінюють у 30,6

млрд т. Розвідані запаси залізних руд

Криворізького басейну становлять

близько 18 млрд т. Цей басейн за

запасами належить до найбільших у

світі. Кременчуцький залізорудний

басейн розташований на тер

Кременчуцького р-ну Полтавської

області, за 15-20 км від Кременчука на

лівому березі Дніпра. Рудоносна

територія вузькою смугою

простягнулась з півдня на північ на

45км. Басейн має вигідне транспортно-

географічне положення. На півдні він

зн-ся в шести км від Дніпра, середня

частина території перетинається

залізницею Полтава-Кременчук.

Розвідані запаси залізних руд

становлять 4,5 млрд т.

Геологорозвідувальні роботи в басейні

ще не завершені. В басейні є руди з

вмістом заліза до 69%, але основну їх

частину становлять руди з вмістом

заліза 35-38%. Експлуатація басейну

відкритим способом почалася з 1955р.

Білозерський залізорудний р-н обєднує

декілька родовищ. Він розташ на лівому

березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Р-н має зручні залізничні і річкові

транспортні звязки. На березі

Каховськоого водосховища збудовано

місто Дніпрорудний, яке є портом для

відправки руди по Дніпру. Загальні

запаси руд р-ну (до глибини 1500м)

становлять близько 1,4 млрд т. На

частку багатих руд з вмістом заліза 60-

64% припадає близько 600 млн т.

Решта запасів руд має переважно вміст

заліза 46-48%. В перспективі у р-ні

збільшиться використання значних

запасів залізистих кварцитів з вмістом

заліза 25-40%, які після збагачення

перетворюються в концентрат з вмістом

заліза 65-70%. Видобуток руди в р-ні

відкритим способом почався з 1969р.

Геологорозвідувальні роботи в басейні

ще не завершені. Про наявність

залізних руд на тер Керченського

півострова було відомо ще наприкінці

19ст., але грунтовні геологічні

дослідження його запасів проводилися

з 1926р. і в повоєнний період.

Керченський залізорудний р-н охоплює

кілька родовищ, які розташовані на

півнісному і східному узбережжі

півострова. Загальні запаси становлять

1,8млрд т. Вміст заліза в руді сягає 37-

40%. Крім того, в руді є значні доміщки

марганцю, ванадію, фосфору, мишяуц.

У звязку з цим керченська руда

використовується тільки на комбінаті

“Азовсталь”, куди вона доставляється

по Азовському морю. Придніпровський

марганцеворудний басейн за запасами і

видобутком руд є другим у світі. В

ньому зосереджено 80% запасів

марганцю колишнього РадС. В 1989-

1990рр. Укр забезпечувала 75%

загальносоюзного видобутку

марганцевих руд. Басейна

розташований у південній частині

Дніпропетровської і Запорізької

областей і складається з трьох

підрайонів: Нікопольського (запаси

понад 1 млрд т), Великотокмакського

(запаси 1,4млрд т) і Інгулецького

(запаси близько 600 млн т),

розташованого між річками Інгулець і

Дніпро. Загальні запаси басейну

перевищують 3 млрд т. На даний час

експлуатується переважно

Нікопольський підрайон. Промисловий

видобуток марганцю розпочався з

1886р. Видобуток руди здійснюється

переважно відкритим способом. В

Україні відкриті марганцеві родовища

також в Одеській, І-Франківській

областях і в Карпатах. В Укр з рідкісних

металів, які використовуються в чорній

металургії як легуючі добавки для

надання сталі певних якостей, є

родовища титану і хрому. Великими

родовищами титанових руд є

Самотканське (біля міста Вольногорськ

Дніпропетровської області), а також

Іршанське і Стремигородське в північній

частині Житомирської області. Всі

основні родовища хромітітів зн-ся в

Кіровоградській і Дніпропетровській

областях, але вони не мають

промислової розробки, і тому потреби

металургії Укр в хромі задовольняються

поки що за рах його імпорту. Для

забезпечення потреб чорної металургії

в необхідній к-сті товарної руди

значного розвитку набула гірничорудна

пр-сть. Видобуток залізної і марганцевої

руд здійснюється по підземним, так і

відкритим способом. У довоєнний

період у Криворізькому басейні основна

частина видобутку товарної руди

припадала на підземний спосіб. У

звязку з інтенсивним використанням

пластів багатих руд, розташованих

близько до поверхні, їх запаси на цих

горизонтах значно скоротилися і

виникла потреба різкого збільшення

глибини шахт. На реконструйованих у

повоєнний період основних шахтах

глибина їх досягла 1000-1200м, а

видобуток руди підвищився від 500-

1000тис. т до 1-2млн т на рік, а на

окремих шахтах (“Гигант”, “Северная”,

“Саксагань”) він досягнув 3-5 млн т і

більше. Одночасно з розвитком

підземного видобутку руди швидкими

темпами розвивається відкритий спосіб

(карєрний). Відкритий спосіб має

величезні перспективи, оск він

забезпечує широке використання

великих запасів бідних руд. Цей спосіб

обумовив створення потужних

гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК),

до складу яких входять збагачувальні

фабрики, аглофабрики і карєри. Перші

виробляють з бідної руди її концентрат

з вмістом заліза 62%, а другі

перетворюють його в офлюсований

агломерат, повністю готовий для

доменної плавки. На тер Криворізького

басейну діє більше двох десятків

крупних шахт і карєрів, працює пять

ГЗК: Північний, Центральний,

Новокриворізький, Південний і

Інгулецький. Найпотужніший серед них

– Південний. До гірничорудної пр-сті

Укр належать також Кременчуцький,

Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК,

а також рудники і карєри

Нікопольського марганцеворудного

басейну, Самотканський і Іршанський

комбінати з видобутку і збагачення

титанових руд. Важливою складовою

частиною металургійного комплексу є

видобуток флюсових вапняків і

вогнетривкої сировини (доломітів,

магнезитів, вогнетривких глин тощо), а

також в-во вогнетривких матеріалів,

необхідних для виплавки металу,

будівництва доменних і мартенівських

печей, розливки сталі та ін. Головні

родовища цієї сировнии, які

експлуатуються, зн-ся в Донбасі і в АР

Крим. Необхідні для виплавки чавуну

флюсові вапняки видобувають біл

Докучаєвська і Ново-Троїцького

Донецької області. Великі запаси їх зн-

ся також в р-ні Балаклави (біля

Севастополя). Найбільш якісним для в-

ва флюсів є магнезіальні вапняки.

Основні поклади їх зн-ся в

Докучаєвському і Ново-Троїцькому

родовищах. Запаси вапняків в Укр

майже невичерпні. В Донецькій обл

також зосереджені і основні родовища

доломітів (Карубське, Докучаївське,

біля станції Микитівка та міста

Сіверськ). Найб родовищами

вогнетривких глин в Укр, які тепер

розробляються, є Часівярські і

Новорайське Донецької області. Їх

запаси доповнюються новими

родовищами, що відкриті в

Дніпропетровській, Кіровоградській,

Запорізькій областях. Важливе зн-ня

для в-ва вогнетривких матеріалів має

каолін. Його запаси в укр перевищують

80% всіх їх запасів в СНД.

Найважливіші з розвіданих родовщ

каоліну зн-ся в Дніпропетровській,

Донецькій, Черкаській, Вінницькій,

Полтавській областях. В Укр на базі

крупних запасів нерудної сировини і

великого попиту на неї з боку чорної

металургії значного розвитку набула пр-

сть по в-ву вогнетривких матеріалів

(шамотної і динасової цегли для печей,

магнезитових, хромомагнезитових

виробів та ін.) і флюсів. Вона

представлена 13 основними

спеціалізованими п-вами. В Донецькій

області розташована переважна

більшість п-в цієї галузі. Вони дають

90% всього обсягу її валової пр-ції. До

найбільших з них відносяться

Часівярський і Велико-Анадольський

заводи вогнетривкої цегли,

Докучаєвський флюсодоломітний

комбінат, Красногорівський і

Кіндратівський дінасові заводи,

Микитівський доломітний завод,

Артемівський комбінат вогнетривів. До

цієї групи п-в належать також

Запорізький завод вогнетривких

матеріалів і Приазовське рудоупр-ня

(Запорізька обл.), Ватутінський комбінат

вогнетривких матеріалів (Черкаська

обл.), Христофорівський завод

вогнетривких блоків і бетонів

(Дніпропетровська обл.).

58. Типи металургійних заводів

України та принципи їх розміщення.

Металург комплекс забезпечує

металом маш-ня та ін галузі н/г країни.

Він скл-ся з чорної і кольорової

металургій, що в свою чергу обєднують

основні і допоміжні в-ва – від

видобування сировини і палива та

одержання допоміжних матеріалів (напр

флюси) до випуску прокату й металевих

виробів. Осн в-вом металург комплексу

є випуск готового металу, допоміжним

–в-во сплавів. У чорній металургії –

феросплавів (сплав чавуну, напр, з

марганцем або хромом), переробки

вторинної сировини (переробна

металургія працює на металобурхті) та

прокат чорних і кольорових металів.

Металург комплекс відіграє важливу

роль у госп-ві нашої країни. Це пов з

тим, що він визначає її ек-й потенціал і

зумовлює розвиток ін галузей госп-ва,

передусім маш-ня і металообробки.

Уметалургії зосереджена велика частка

промислово-виробничих ОФ. Крім того,

це важлива комплексоутворююча

галузь. Вона впливає також на розвиток

територ-ї стр-ри країни – на утворення

промислових р-нів, вузлів і центрів. У

наш час Укр є одним з найб виробників

металу на планеті. Вона розширює

поставку своїх виробів, особливо

прокату і труб на світовий ринок. Для

розвитку металург комплексу Укр має

декілька сприятливих чинників:

1)близькість розміщення родовищ

коксівного вугілля, залізної і

марганцевої руд, вапняків,

формувальних пісків і вогнетривів,

відкриті в останні роки великі запаси

різноманітних руд кольорових металів;

2)густа мережа шляхів сполучення між

родовищами; 3)велике і надійне

джерело водопостачання, яким є Дніпро

з його водосховищами; 4)розвиток

металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть

металобрухту; 6)висококваліфіковані

кадри. Чорна металургія Укр за

сучасної технології і відсталого,

спрацьованого обл-ня – дуже

матеріаломістка галузь, яка споживає

близько 30% палива, майже 20%

електроенергії та води, які

використовуються в госп-ві країни. Тому

основним чинником розміщення п-в

галузі є сировинний, тобто

максимальне наближення до джерел

сировини. Кольорова металургія

використовує руди металів, які містять у

своєму складі в багато разів менше

корисного компоненту, ніж залізна руда.

Крім того, на виплавку однієї тонни

магнію потрібно до 22 тис кіловат-годин

електроенергії. Тому ця галузь –

енергомістке в-во. Отже, на розміщенні

п-в кольорової металургії впливають

два чинники – сировинний та

енергетичний. В Укр можна виділити 3

р-ни чорної металургії: Придніпровя,

Донбас і Приазовя. В їхніх межах

формуються окремі вузли і центри.

Придніпровський металург-й р-н

простягся вздовж Дніпра від

Кременчука до Нікополя. До його

складу входять 5 великих вузлів в-ва:

Дніпропетровський, Запорізький,

Криворізький, Нікопольський і

Кременчуцький. З 32 великих

металургійних п-в Укр в Придніпровї

розміщено 19. Названі 5 вузлів Чм

утворені окремими центрами цієї галузі.

Так, до складу Дніпропетровського

вузла належать комбінати і заводи

Дніпропетровська, Дніпродзержинська і

Новомосковська. Найпотужніший

металургійний комбінат країни –

«Криворіжсталь». Наефективнішими

комбінатами є «Запоріжсталь» і

«Дніпроспецсталь», які зн-ся в

Запоріжжі. Донецький металург р-н

обєднує великі вузли і центри Донбасу.

Великі металургійні заводи розміщені в

Донецьку, Макіївці, Алчевську,

Харцизьку, Єнакієвому, Луганську,

Алмазному, Краматорську,

Костянтинівці, Стаханові. Тут

сформувалося три вузли металургійної

пр-сті: Донецько-Макіїський

(найпотужніший), Єнакієвський,

Алчевсько-Алмазнянський. Третій р-н

Чм Укр зн-ся в Приазов



ї. До його

складу входять потужні п-ва Маріуполя

(два заводи), а також родовищ

залізних руд Керченського басейну з

Керченським залізорудним комбінатом і

Камиш-Бурунською агломераційною

фабрикою та окремими цехами

Керченського металургійного заводу.

Агломерат з Керчі Азовським морем

надходить у Маріуполь, флюси – з

різних районів Донбасу.У багатьох

великих центрах Укр за межами

вказаних р-нів Чм працюють окремі

заводи переробної металургії і

металургійні цехи на машинобудівних п-

вах.

Кольорова металургія

почала розвиватися в Укр з кінця 19ст.

У 1887р. до ладу став Микитівський

ртутний завод, який поклав початок

формуванню Донецького р-ну. Нині на

відміну від чорної кольорова металургія

в Укр розвинута порівняно слабо.

Повязано це з тим, що у минулому на

тер нашої країни не було відкрито

великих покладів руд кольорових

металів, а потреби в кольоровому

металі задовольняються й досі за

рахунок багатих родових з різних

районів колишнього СРСР. В останні

роки ситуація різко змінилася. В нашій

кр було відкрито багато

найрізноманітнішої сировини для

розвитку кольорової металургії. Руди

кольорових металів містять у своєму

складі в десятки і навіть сотні разів

менше корисного компонента, наж

залізна руда. Тому їх недоцільно

перевозити на далеку відстань. Щоб

максимально знизити собівартість в-ва

кольорових металів і менш

забруднювати довкілля, рудну сировину

треба використовувати комплексно.

Так, в-во алюмінію з нефелінів

поєднується з в-вом цементу,

соди, поташу, титаномагнієве в-во –

з випуском соляної к-ти, емалей,

титанових білил.

59. Чорна металургія України, її зн-

ся, стр-ра і суч стан розвитку.

Чм є фундаментом індустріального

розвитку багатьох країн світу. Від Чм в

першу чергу залежить розвиток важкої

пр-сті. Без металургії як виробника

конструкційних мат-в неможливий

розвиток маш-ня, а в звязку з цим і

розвиток НТП. Її пр-ція є основою

розвитку буд-ва, усіх видів транспорту,

особливо залізничного і

трубопровідного. Вона має велике зн-ня

для оснащення необхідною технікою

с/г. Чм є галуззю спеціалізації Укр в

загальному поділі праці країн СНД. У

складі колишнього РадС Укр давала в

1989-1990рр 45,6% товарної залізної

руди, 77% марганцевої руд, 45% в-ва

чавуну, 34,4% в-ва сталі, 34,5%

готового прокату, 33% сталевих труб.

Цій галузі належить одне з провідних

місць у суч ек-ці Укр. За даними 1997р.

на її частку припадало 23,2% вартості

пр-ції основних галузей пр-сті країни.

Укр належить до країни Європи і світу з

найбільш розвинутою металургією.

Навіть в умовах ек-ї кризи вона

поступається за показниками в-ва

основної пр-ції цієї галузі в Європі

тільки Німеччині. Пр-ція Чм має велике

зн-ня у зовнішній торгівлі Укр, є її

головною експортноспроможною

галуззю. Великий вплив має Чм на

розвиток і розміщення маш-ня, хім пр-

сті, енергетики. В металургії значно

розвинуте комбінування в-ва. На її

відходаї працюють в-ва буд матеріалів,

мін добрив тощо. Ця галузь є потужним

фактором формування ТПК. Вона

виділяється значною концентрацією

виробничого процесу – величиною п-в і

формування їх територіальних

осередків. В місцях розміщення її

основних п-в зосереджується важке

маш-ня, коксохімія, хімія, в-во

вогнетривких матеріалів тощо;

формуються великі транспортні вузли,

швидко виростають великі і крупні

міста. Виникнення більшості

металургійних заводів Укр відбулося по

суті в останній чверті 19ст. З 1872 по

1899 рр їх було збудовано 14. Частина

їх з різних причин через короткий час

припинила своє існування. У

радянський період розвиток Чм в Укр

відбувався швидкими темпами. Були

реконструйовані і розширені старі

малопотужні заводи – Алчевський,

Макііївський, Єнакієвський, Донецький,

Маріупольський ім. Ілліча,

Дніпропетровський ім. Петровського та

ін. Одночасно були збудовані такі

гіганти Чм, як «Азовсталь»,

«Запоріжсталь», Криворізький

ім.В.І.Леніна. Нині в Укр налічується 50

основних п-в Чм, у складі яких 14

металургійних комбінатів і заводів, 3

феросплавних заводи, 16

коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8

гірничозбагачувальних комбінатів і 3

основних заводи металоконструкцій.

Розвиток металургії як інтегральної

галузі пр-сті не міг бути забезпечений

без одночасного інтенсивного розвитку

органічно звязаних з нею галузей і вир-

в, які створюють разом потужний

металургійний комплекс. До складу

металургійного комплексу Укр

включається ряд підгалузей і вир-в, без

яких неможливо забезпечити в-во

металу. Це такі: - видобуток, збагачення

і агломерація залізних, марганцевих та

ін руд; - в-во чавуну, доменних

феросплавів сталі і прокату; -в-во

електроферосплавів; - повторна

переробка чорних металів; - коксування

кам вугілля; - видобуток сировини і в-во

вогнетривких буд матеріалів (глин,

доломітів та ін.), а також флюсових

вапняків; - випуск металевих

конструкцій тощо. Металургійний

комплекс Укр досяг найвищого рівня

розвитку в 1980-1990рр. У звязку з

розривом інтенсивних ек звязків з

Росією та ін країнами СНД, ек-ю кризою

і занепадом економіки та значним

скороченням внутрішнього споживання

металу а тяжкому стані опинилася ф

металургійна пр-сть. Суч стан Чм Укр

хар-ся небувалим кризовим спадом,

який різок проявився з 1995р. З 50

доменних печей простоювали або

працювали не на повну потужність 27; з

65 мартенівських печей –відповідно 28,

з 23 конвертерів – 11, з 69 прокатних

станів – 30. На окремих заводах

рентабельність знизилася до 4-5%.

Дніпровський металургійний комбінат

ім.Дзержинського став збитковим, а

Макіїський – збанкрутів. Суч металургія

хар-ся наявністю заводів з повним і

неповним металургійним циклом.

Повний металургійний цикл включає в-

во чавуну, сталі і прокату. Заводи

неповного циклу мають, як правило,

один або два з трьох технологічних

циклів: в-во чавуну і сталі, сталі і

прокату, тільки чавуну, тільки сталі,

тільки прокату. Такий розрив повного

металургійного циклу обумовлюється

різними причинами, а саме: -

історичними – буд-во заводу

здійснювалося, виходячи з

можливостей і технічного рівня того

часу, а невелика потужність заовду не

вимагала крупних джерел

водопостачання та ін ресурів. Для

розширення заводу в більш пізніший

час виявлялась відсутність резервних

територій, зони санітарних розривів

навколо заводу, сприятливих

транспортних звязків тощо; -

економічними – орієнтація заводу на

старі, близько розташовані джерела

палива і сировини змінилася в звязку з

їх виснаженням, а нові джерела

розташовані на великих віддалях, тому

завод залишився на в-ві тільки одного із

трьох видів основної пр-ції; -

екологічними – в крупних

машинобудівних районах і центрах, де

висока концентрація промислових п-в,

які забруднюють природне середовище,

з екологічних міркувань краще мати

поруч завод тільки з в-ва сталі і прокату

чи тільки прокату із сталі, доставленої з

віддалених заводів. Заводи переробної

металургії розміщуються в основному в

районах розвинутого маш-ня, де

нагромаджуються значні відходи

металообробки і металобрухт. Крім

зазначених металургійних заводів, є ще

і так звана «мала металургія». Вона

представлена окремими цехами по в-ву

сталі і прокату на крупних

машинобудівних заводах, які

створюються з метою використання

відходів металу і забезпечення

безперебійного постачання

конструкційного матеріалу. Чм Укр

відзначається високою виробничою і

територіальною концентрацією п-в. В

рез-ті реконструкції і розширення

старих заводів середня потужність

одного металургійного зводу становить

близько 2,5 млн т чавуну і більше ніж 2

млн т сталі на рік. Осн частина металу в

країні випускається заводами

потужністю понад 2 млн т на рік.

Переважна більшість металургійних п-в

Укр являє собою сучасні потужні

комбінати. Металургійні комбінати Укр,

як і в індустріально розвинутих кр-х, є

основними п-вами галузі. На них

забезпечується комбінування в-ва –

технологічний звязок виплавки металу

з коксохімічним в-вом, що сприяє

досягненню більш високої ек-ї і

екологічної ефективності в-ва. Найб

металургійними комбінатами Укр,

потужність яких становить 5 млн і

більше металу за рік, є «Азовсталь»,

«Запоріжсталь», «Криворіжсталь». Укр

має найбільші в світі металургійні

агрегати за їх потужністю. Так, напр, в

Кривому Розі споруджено найбільш

потужну доменну піч обємом в 5000

кум м, яка може дати 4 млн т чавуну за

рік, тобто стільки, скільки вся Росія

виробила його в 1913р. На ін заводах

потужність доменних печей становить

до 3 тис куб м. Розвиток металургії в

Укр в рад період відзначався великими

досягненнями. В рез-ті інтенсифікації

металургійниого процесу широкого

розвиту набуло швидкісне сталеваріння

в мартенівських печах і в конверторах,

а в 80-х роках активно освоювалася

технологія бездоменної і безкоксової

виплавки металу. І все ж таки при

всьому цьому у буд-ві заводів була

допущена серйозна помилка. Більшість

нових металургійних заводів Укр, як і в

уьому Союзі, була зорієнтована на

виплавку сталі в мартенівських печах,

тоді як країни Західної Європи віддали

перевагу технології більш ефективно

конверторного в-ва сталі, яке

забезпечує вищу її якість. У Німеччині,

Франції, Великобританії, Італії більш ніж

2/3 сталі виробляється конверторами і

електричними печами. В Укр в 1997р.

електросталь і киснево-конверторна

сталь разом становили менше

половини її всієї виплавки. Розвиток Чм

супроводжувався значним

нарощуванням потужностей

коксохімічної пр-сті. Коксохімічна пр-сть

є осн складовою частиною

металургійного комплексу. Коксохімічні

заводи розміщуються в р-нах видобутку

коксівних марок кам вугілля або в

крупних металургійних центрах,

розташованих за межами вугільних р-

нів Донбасу. Ця галузь забезпечує

металургію технологічним паливом

(коксом, коксовим газом), а хім пр-сть –

цінною сировиною. До революції все в-

во коксу в Росії було зосереджено в

Донбасі.. Головним виробником коксу є

Донецький металургійний підрайон. Він

дає більше половини всього його

випуску в країні. Усього в

металургійному районі Укр працює 16

коксохімічних заводів, з них у Донецькій

області – 9, Луганській – 2,

Дніпропетровській – 4, Запорізькій –1.

Значного розвиту в металургії Укр

набули нові галузі – трубна і

феросплавна. Важливим фактором,

який прискорив нарощування

потужностей трубного в-ва в Укр, стало

інтенсивне буд-во магістральних нафто-

і газопроводів із колишнього РадС в

Західну Європу. В звязку з швидким

зростанням попиту на труби особливо

великого діаметра їх в-во збільшилося

не тільки на основних трубопрокатних

заводах – Нікопольському і

Харцизькому, а й на Новомосковському,

Луганському, Дніпропетровському

трубопрокатних і Макіївському

труболиварному заводах. В-во

феросплавів, необхідних для виплавки

чавуну і сталі, забезпечується трьому

феросплавними заводами –

Запорізьким, Нікопольським і

Стахановським. В умовах

швидкозростаючих потреб буд-ва

крупних промислових, транспортних і

невиробничих обєктів виникла гостра

необхідність в забезпеченні їх

крупногабаритними металевими

конструкціями (арматурними решітками,

каркасами мостових переходів тощо.) З

цією метою в центрах металурії і

важкого маш-ня – Краматорську,

Дніпропетровську, Маріуполі були

побудовані основні заводи

металоконструкцій. Сучасне

розміщення п-в металургійного

комплексу Укр формувалося як в

дореволюційний, так і в рад-й періоди.

На розміщеня металургійних заводів

значний вплив зробили такі основні

фактори, як максимальне наближення

їх до центрів і р-нів видобутку

коксівного вугілля, а також до великого

джерела водопостачання і потужної

залізорудної бази. З метою

максимального наближення до бази

палива будувалися заводи в Донбасі.

Друга їх група розмістилась з

урахуванням сприятливих залізничних

звязків із орієнтацією на крупне

джерело водопостачання – р.Дніпро. На

шляхах між джерелами руди і палива

виник також крупний металургійний

центр – Маріуполь. Із встановленням

залізничного звязку між Донбасом і

Кривбасом, а також покращанням

використання палива у доменному

процесі, яке привело до зменшення

витрат коксу на виплавку однієї тонни

чавуну, а значить, і витрат коштів на

його транспортування, виникли

сприятливі умови для буд-ва крупного

металургійного п-ва в Кривому Розі.

60. Основні металургійні

підрайони і металургійні центри

України, природні передумови їх

розвику.

Суч металургійний комплекс Укр

майже повністю зосереджений в

Донецькій, Луганській,

Дніпропетровській, Запорізькій

областях, де сформувався один з

найбільших металургійних р-нів світу.

На території цього р-ну з урахуванням

умов і особливостей розвитку і

розміщення галузей комплексу

виділяються три металургійних

підрайони: Придніпровський, Донецький

і Приазовський. Придніпровський

металургійний підрайон розташований

вздовж правого і лівого берегів Дніпра –

від Кременчука до півдня

Дніпропетровської і Запорізької

областей. За своїм значенням цей

підрайон є найбільшим виробником

сталі і прокату. На його території

сформувалися три крупних

металургійних промвузли:

Дніпропетровсько-Дніпродзержинський,

Запорізько-Нікопольський і

Криворізький. У Дніпропетровсько-

Дніпродзержинському вузлі

зосереджені такі заводи: в

Дніпропетровську – три металургійних,

трубопрокатний, коксохімічний,

металоконструкцій, а в

Дніпродзержинську –металургійний

комбінат, два коксохімічних заводи, в

Новомосковську – трубний завод. В

криворізькому вузля знаходяться

металургійний комбінат, коксохімічний

завод, 5 крупних гірничо-

збагачувальних комбінатів, понад 15

шахт, обєднаних рудоуправліннями. В

Запорізько-Нікопольському вузлі

знаходяться: в Запоріжжя –

металургійний комбінат

«Запоріжсталь», завод

«Дніпроспецсталь», коксохімічний завод

і завод феросплавів, в Нікополі –

південно-трубний і феросплавний

заводи. Тут же розташовані

Нікопольський, Великотокмакський

підрайони Придніпровського

марганцеворудного басейну з п-вами,

які видобувають руду, а також

Білозерське залізорудне родовище і

гірничозбагачувальний комбінат. Руда

Кременчуцького родовища

використовується заводами

Придніпровського підрайону і

транспортується переважно по Дніпру.

Донецький металургійний підрайон

охоплює металургійні п-ва Донецької і

Луганської областей. Це основний

підрайон по в-ву коксу і чавуну. На його

території сформувалися три вузли:

Донецько-Макіївський, Стахановсько-

Алчевський і Приторецький. Донецько-

Макіївський вузол – найбільш потужний

із трьох. До його складу входять

Макіївський металургійний комбінат,

два коксохімзаводи і трубний завод,

Донецький металургійний і два

коксохімічні заводи, Авдіївський

коксохімзавод, Єнакіївський

металургійний комбінат, Єнакіївський і

Горлівський коксохімзаводи,

Харцизький трубопрокатний і канатно-

дротовий заводи. До цього вузла

належать також потужний комплекс

вогнетривких матеріалів і флюсових

вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське,

Ново-Троїцьке та ін.). На півночі

Донецької області зн-ся невеликий

Приторецький вузол у складі

Краматорського металургійного і

коксохімічного заводів,

Костянтинівського заводу

«Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу

цих заводів зн-ся крупні центри

видобутку сировини і в-ва вогнетривких

матеріалів – Часів-Яр, Артемівськ,

Северськ, Райське. На території

Луганської області сформувався

металургійний вузол, до складу якого

входять Алчевський металургійний

комбінат з його цехом у м.Алмазна і

коксохімзавод, Стахановський

коксохімічний і феросплавний заводи.

Недалеко від цього вузла зн-ся

Луганський трубний завод.

Приазовський металургійний підрайон

включає дві території: місто Маріуполь з

його двома металургійними

комбінатами – «Азовсталь» та ім.Ілліча,

коксохімзаводом, а також північну і

східну частини Керченського

півострова, де зн-ся залізорудний район

і Комиш-Бурунський залізорудний

комбінат, та невеличкий, частково

відбудований після війни металургійний

завод ім.Войкова. Звязок між цими

частинами підрайону здійснюється

морським транспортом по Азовському

морю. Незважаючи на кризовий стан,

металургія Укр є основним

постачальником валютних надходжень

у державу. Вартість експортної пр-ції

Чм Укр становила в окремі роки понад 3

млрд доларів. А її частка в загальному

експорті трималась на рівні понад 40%.

В країни СНД експортується більша

частина металопродукції України.

61. Основні проблеми і

перспективи розвитку

металургійного комплексу України.

Перспективи розвитку

металургійного комплексу України тісно

пов'язані з підвищенням

конкурентоспроможності продукції на

основі зменшення енерго- та

матеріалоємності продукції, скорочення

трудових витрат, впровадження

досягнень науково-технічного прогресу.

Відповідно до існуючих програмних

документів у доменному виробництві

впроваджуватиметься обладнання та

технологія використання пиловугільного

палива. У сталеплавильному

виробництві максимально

збільшуватимуться обсяги

конверторного та електро-

сталеплавильного виробництв на

основі технологій безперервного

розливу сталі з одночасним

скороченням мартенівського. У прокат-

ному виробництві створюватимуться

ливарно-прокатні модулі,

розширюватиметься сортамент

профільного, сортового та листового

прокату, реконструюватимуться діючі

прокатні стани. У виробництві

металевих виробів та труб

передбачається істотне підвищення

якості та конкурентоспроможності

продукції, збільшення випуску труб з

антикорозійним покриттям та легованих

марок сталі.

У перспективі особлива увага

приділятиметься збереженню і

посиленню експортної спрямованості

металургійної промисловості. Захист

українських товаровиробників на

зовнішніх ринках, попередження

антидемпінгових процедур до

вітчизняних виробників, запобігання

перенасиченості ринків метал о

продукції та падіння цін дадуть змогу

зміцнити експортний потенціал галузі. У

структурі експорту продукції галузі

намічено скоротити вивіз продукції

сировинного напряму (чавун, заготовка

сортова, сляби) та переорієнтуватися

на експорт кінцевої продукції (труби,

мет.вироби, листовий та сортовий

прокат).

62.Кольорова металургія України,

її значення, галузева структура,

принципи розміщення та основні

центри.

Кольорова металургія – галузь

промисловості з виробництва

кольорових металів та їх

сплавів(алюмінію , магнію, титану, міді,

кобальту , олова), рідкісних та

дорогоцінних металів.

Значення кольорової металургії дуже

велике, продукти кольорової металургії

використовуються в сучасній

електроніці, ядерній техніці,

приладобудуванні, ювелірній

промисловості, медицині, в харчовій

промисловості, у виробництві побутової

техніки, автомобілебудуванні та інших

галузях виробництва.

Провідними галузями кольорової

металургії в Україні є алюмінієва,

цинкова, магнієва, титанова, ртутна,

феронікілева. Якраз ці галузі складають

структуру кольорової металургії.

Комплекс підприємств цієї галузі в

Україні здійснює видобуток, збагачення

і металургійну переробку руд

кольорових і рідкісних металів. До його

складу входить виробництво сплавів,

прокат кольорових металів і переробка

вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової

металургії зумовлено переважно двома

основними факторами — сировинним і

енергетичним. Підприємства, які

переробляють руди з незначним

вмістом основного металу, тяжіють до

джерел сировини (виплавка ртуті,

нікелю, рідкісних металів та ін.)

Енергомісткі виробництва (титано-

магнієве, цинкове, алюмінієве)

розмішуються в місцях дешевої

електроенергії, як правило, поблизу

потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової

металургії в Україні виділяються два

основних райони: Донецький і

Придніпровський. На території

Донецького району знаходиться

Микитівський ртутний комбінат, який

включає завод, рудники і збагачувальну

фабрику. Це підприємство дає понад 90

% продукції СНД. В цьому районі

знаходяться Костянтинівський цинковий

завод «Укрцинк», який працює на

імпортній сировині з Північної Осе-тії та

Західного Сибіру. Розміщено цей завод

з орієнтацією на енергетичну базу

Донбасу. В Артемівську працює завод

по оброб-ці кольорових металів, який

випускає латунь, латунний і мідний

прокат. Мідь і свинець імпортується з

Російської Федерації. В м.

Свердловську знаходиться завод

алюмінієвого прокату. Придніпровський

район кольорової металургії спирається

на потужну енергетичну базу, яку

утворюють Дніпрогес, теплові і атомні

електростанції. В Запоріжжі

зосереджені титано-магнієвий і

алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий

завод одержує магнієву сировину з

Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову

— з Іршанського і Самотканського

родовищ. Алюмінієвий завод працює на

імпорт-них бокситах з Уралу та інших

територій зарубіжних країн. Для

виробництва глинозему, яким

забезпечується Запорізький алюмініє-

вий завод, біля Миколаєва побудовано

великий глиноземний завод. У

Вольногорську поблизу

Дніпродзержинської ГЕС знаходиться

Верхньодніпровський гірничо-

металургійний комбінат, який працює на

титано-цирконієвих рудах

Самотканського родовища, а в місті

Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС

діють завод чистих металів і завод

твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі

недавно відкритого родовища нікелевої

руди діє Побузький нікелевий завод.

Для забезпечення заводу паливом

використовується донецьке коксівне

вугілля і електроенергія Південно-

Української атомної електростанції.

Виробництво магнію здійснюється

також Калушським ВО «Хлорвініл».

63.Природні передумови,

сучасний стан та перспективи

розвитку кольорової металургії

України.

На сучасному етапі розвитку

науково-технічного прогресу неможливо

обійтися без кольорових металів, які є

незамінними в машинобудуванні і

особливо широко використовуються в

таких його галузях, як електронна,

електротехнічна, радіо-телевізійна,

приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія

почала швидко розвиватися в

радянський період у зв'язку з

інтенсивним розвитком енергетики і

машинобудування. В повоєнні роки

були розвідані і почалося промислове

освоєння родовищ руд важливих

кольорових і рідкісних металів та їх

виробництво. Разом з тим Україна

залишалась крупним імпортером

кольорових металів.

Великі перспективи для розвитку

кольорової металургії має Карпатський

район, який ще не сформований. Тут е

потужна сировинна база. Ядром

формування району є Калуське

акціонерне товариство «Оріана».

На узбережжі Чорного моря працює

глиноземний завод, що забезпечує

сировиною алюмінієві підприємства.

В окремих містах (Харків, Одеса,

Київ) кольорові метали виплавляють з

металобрухту. В Запоріжжі

налагоджено виробництво електродів

для кольорової металургії.

64.Сільськогосподарське

машинобудування та

тракторобудування України, галузева

структура і особливості розміщення.

Сільськогосподарське

машинобудування традиційно займає

важливе місце в структурі

машинобудівного комплексу України.

Воно орієнтується на райони

виробництва сільськогосподарської

продукції, а його розміщення пов'язане

із зональною спеціалізацією сільського

господарства. Вагомий вплив на

розміщення с/г машинобудування та

тракторобудування справляє

споживчий чинник. В Україні збудовано

великі спеціалізовані підприємства для

виготовлення землеобробних машин

(плугів, культиваторів), сівалок,

комбайнів, навантажувачів, причепів,

обладнання для кормовиробництва і

тваринництва. Найбільшим центром

сільськогосподарського

машинобудування є Харків (мотори для

самохідних комбайнів), Одеса

(тракторні плуги), Кіровоград (сівалки),

Дніпропетровськ і Тернопіль

(бурякозбиральні комбайни), Херсон

(кукурудзозбиральні комбайни, ство-

рюється виробництво

зернозбиральних), Бердянськ

(жниварки), Львів (хімсільгоспмашини).

Обладнання для кормовиробництва і

тваринництва виробляють у

Бердянську, Ніжині, Умані, Ковелі,

Коломиї та Білій Церкві. Заводи з

випуску інших сільськогосподарських

машин та запасних частин до них є в

Києві, Мелітополі, Донецьку, Луганську,

Кременчуці, Конотопі, Миколаєві та

Первомайську. Розміщення

тракторобудування орієнтується в

основному на споживача, і

представлено воно 20 підприємствами.

Найбільшим центром є Харків, де

збудовані заводи тракторний,

моторобудівний, тракторних самохідних

шасі, а також заводи Лазова та Дергачі

в Харківській області, де виробляють

деталі і вузли для харківських тракторів.

Тракторобудування розвинуте також у

Дніпропетровську (колісні трактори),

Вінниці (тракторні агрегати), Мелітополі

і Кіровограді (тракторні гідроагрегати).

Підприємства для виробництва деталей

і запасних частин для тракторів

розташовані у Кременчуці, Києві,

Сімферополі, Одесі, Луганську, Білій

Церкві.

65.Транспортне машинобудування

України, його значення, галузева

структура і особливості розміщення.

Сировинний чинник є досить

важливим для виробництва

транспортних засобів, особливо

вантажних вагонів, цистерн,

локомотивів, тракторів. Україна має

досить сприятливі умови для розвитку

названих галузей машинобудування,

що і сприяло концентрації їх

виробництва на її території ще за часів

Радянського Союзу. Тепловози

виробляють на двох кооперованих

підприємствах у Луганську і Харкові.

Промислові електровози випускають у

Дніпропетровську. Тут же, а також у

Луганську можливе створення

виробництва магістральних

електровозів, для збуту яких Україна

має власний великий ринок. У крупних

залізничних вузлах — Львові, Києві,

Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі,

Одесі, Дружківці і Конотопі є

підприємства для ремонту тепловозів.

Вантажні вагони виробляють у

Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві

— на Дарницькому вагоноремонтному

заводі, великовантажні вагони — у

Стаханові, цистерни — у Маріуполі. У

Кременчуці доцільно було б налагодити

виробництво вітчизняних пасажирських

вагонів, для чого є всі передумови, в

тому числі великий ринок збуту.

Вагоноремонтні заводи розміщуються,

крім Києва, у Львові, Харкові, Одесі,

Полтаві, Запоріжжі, Дніпропетровську,

Конотопі і Попасній (Донецька обл.).

Як велика морська держава Україна

має добре розвинуте морське і річкове

суднобудування. Розміщення цих

галузей орієнтується на морське

узбережжя та внутрішні магістральні

водні шляхи. Основним центром

морського суднобудування є Миколаїв,

де працюють 3 суднобудівні заводи, які

випускають різноманітні океанські і

морські судна-танкери, суховантажні

дизель-електро-ходи, військові судна.

Другим центром є Херсон, в якому на

двох суднобудівних заводах випускають

різні типи океанських і морських суден,

доки для морських портів і портові

крани. У Керчі випускають танкери, у

Києві — морські траулери.

Судноремонт і виробництво невеликих

морських суден є в Одесі, Іллічівську та

Маріуполі. В Севастополі виробляють

морські крани. Морське суднобудування

— одна з небагатьох галузей

машинобудування України, що

виробляє конкурентноздатну продукцію

для світового ринку.

Річкове суднобудування розвинуте в

Херсоні, де випускають катери,

теплоходи, судна озерного типу,

земснаряди, та в Києві, де на

суднобудівному заводі «Ленінська

кузня» виробляють траулери, реф-

рижератори, буксирні і пасажирські

судна. Річкове суднобудування і

судноремонт є в Ізмаїлі і Вилково (на

Дунаї), а також у Запоріжжі.

Україна має досить сприятливі

передумови для розвитку

автомобілебудування: достатнє

виробництво металу, розвинута хімічна

промисловість (в тому числі

виробництво шин, пластмас і виробів з

них), науково-дослідна база і достатня

чисельність кваліфікованих кадрів і, що

дуже важливо, великий ринок збуту

продукції.

Автомобілебудування — це відносно

молода галузь машинобудування

України, яка виникла в 50—60-ті роки.

Автозаводи України випускають

великовантажні (Кременчук),

малолітражні легкові (Запоріжжя)

автомобілі. В Луцьку налагоджено

виробництво легкових автомобілів для

сільської місцевості. Львівській

автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в

СНД. Автомобільна промисловість

кооперується із заводами, які

випускають двигуни, окремі вузли і

агрегати автомобілів (Мелітополь,

Полтава, Херсон, Чернігів,

Синельникове, Кременчук),

електрообладнання (Херсон, Сутиска

Вінницької обл.), запасні частини

(Чернігів). Таке кооперування

виробництва між підприємствами

машинобудування, а також з

підприємствами інших галузей

промисловості спричиняє

внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки

як всередині держави, так і за її

межами. Міждержавне кооперування

вимагає прийняття відповідних

правових законів, які регулювали б

взаємостосунки між підприємствами

України та інших країн.

З 1925 р. в Україні розвивається

літакобудування, яке орієнтується на

науково-дослідну базу та

висококваліфіковані кадри. Центрами

авіаційної промисловості є Київ і Харків,

найбільші наукові і промислові центри

України. Тут виробляють пасажирські і

транспортні літаки. Київський авіазавод

ім. Антонова випускає одні з кращих у

своєму класі літаки, які мають

загальносвітове визнання і є

конкурентоспроможними на ринку

Європи і світу. За останні роки в Україні

налагоджується власне виробництво

внутрішньоміського транспорту:

тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в

перспективі — трамваїв. Виробляють

також мотоцикли Київ, мопеди (Львів),

велосипеди (Харків, Чернігів).

66.Верстато- та

приладобудування України, їх

значення, принципи розміщення та

основні центри.

Базовою галуззю машинобудування

є верстатобудування. Центром

виробництва важких верстатів є

Краматорськ. Іншими центрами

верстатобудування є Київ (завод

верстатів-автоматів ім. Горького),

Харків (завод агрегатних верстатів),

Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя

(верстатобудівний), Житомир

(верстатів-автоматів). Заводи

неметаломісткого верстатобудування

розміщені у Мелітополі, Лубнах,

Корсунь-Шевченківському.

Галузі точного машинобудування,

зокрема виробництво приладів,

інструментів і механізмів, електронне і

радіотехнічне машинобудування

відзначаються мінімальною

металомісткістю й зорієнтовані на

райони високої технічної культури,

наявність науково-дослідної бази і

висококваліфікованих кадрів. Більшість

підприємств цих галузей займається

складанням виробів з деталей і вузлів,

що надходять з різних регіонів як

України, так і з-за кордону за

кооперацією. Найбільшими центрами

електронної та радіотехнічної

промисловості (виробництво

автоматичних систем управління,

обчислювальної техніки,

радіоапаратури) є Київ, Харків,

Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса,

Львів, Вінниця, Чернівці;

радіоелектроніки — Львів (телевізори,

магнітофони і кінескопи), Київ,

Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми

(електронні мікроскопи), Одеса

(кіноапаратура). Виробництво приладів

та інструментів має

експортноутворююче значення.

67.Важке та енергетичне

машинобудування України, його

значення,

принципи розміщення та основні

центри.

Переважна більшість підприємств

важкого машинобудування (крім

виробництва устаткування для нафто-,

газовидобувної промисловості)

розміщується в Донецькому та

Придніпровському економічних

районах, де є взаємопоєднання

сировини і споживача продукції. В цих

районах сконцентровано майже

повністю виробництво металургійного

устаткування. Найбільші центри ви-

робництва цієї продукції в Украні є

одними з найбільших в СНД, і

зосереджені вони в Донецькому районі.

Зокрема, це Краматорськ, в якому діють

два заводи: Старо-Краматорський, який

виробляє устаткування для

металургійної промисловості, Ново-

Краматорський машинобудівний завод,

який випускає ковальсько-пресове і

металургійне устаткування, прокатні

мостові стани безперервної дії,

слябінги, спеціальні великі важкі

металорізальні верстати для

металургійної промисловості.

Крупними виробниками

металургійного устаткування є

Дебальцево, на машинобудівному

заводі якого сконцентровано вироб-

ництво устаткування для доменних і

сталеплавильних печей, запасні

частини для коксохімічного

устаткування; Кадіївка, де на ливарно-

механічному заводі виготовляють

доменне і сталеплавильне

устаткування, в тому числі для

механізації і автоматизації

металургійних цехів; Латугіно

Луганської області, де налагоджено

виробництво прокатних валків;

Маріуполь, де розташований завод

важкого машинобудування, який

випускає устаткування для

металургійної промисловості.

Виробництво устаткування для

металургійної промисловості, зокрема

устаткування для безперервного

розливу сталі, прокатних станів для

прокату труб, електромагнітних

листоукладальників, апаратів та

устаткування для доменних печей,

шлаковозів і чавуновозів та іншої

продукції зосереджено в промислових

центрах Придніпров'я — Кривому Розі,

Дніпропетровську, Марганці.

Виробництво гірничо-шахтного

устаткування для вугільної

промисловості концентрується в таких

містах Донбасу: Горлівці, де

виробляють врубові машини,

компресори, насоси, скіпи для підняття

із шахт вугілля, вугільні комбайни,

породонавантажувачі; Ясинуватій —

гірничопрохідне устаткування

(комбайни і лебідки); Донецьку —

бурові установки і потужні підйомні

машини; Слов'янську — коксохімічне

устаткування; Торезі —

породонавантажувачі, рудникові

електровози, машини і вагонетки; Хар-

кові і Луганську — металомістке

збагачувальне устаткування.

Виробництво окремих видів машин для

вугільної промисловості розвинуто

також у Красному Лучі і Дружківці.

Випуск гірничо-шахтного

устаткування для залізорудної про-

мисловості, а також виробництво

бурових верстатів зосереджено в

Кривому Розі.

Виробництво устаткування для

видобутку нафти і газу сконцентровано

на підприємствах Дрогобича і Чернівців,

Конотопа і Харкова, відповідно в

Прикарпатській і Дніпровсько-Донецькій

нафтогазоносних провінціях.

Важливе місце в структурі важкого

машинобудування займає виробництво

підйомно-транспортних машин.

Найбільші підприємства підйомно-

транспортного машинобудування

розташовані у Львові (завод

«Автонавантажувач»), а також у

Харкові, Одесі, Дніпропетровську,

Нікополі, Прилуках, Золотоноші

(Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська

обл.), Слов'янську.

Енергетичне машинобудування,

яке спеціалізується на виробництві

устаткування для всіх видів

електростанцій, в тому числі парових

гідравлічних турбін, атомних реакторів,

генераторів, котлів, дизельних моторів,

електроапаратури, кабелю та іншої про-

дукції, є однією з найважливіших

галузей не лише важкого ма-

шинобудування, а й усього

машинобудівного комплексу України.

Найбільшим центром енергетичного

машинобудування є Харків, в якому

розташовані заводи:

«Електроважмаш», турбінний ім.

С.М.Кірова, «Електромашина» та

електромеханічний (ХЕМЗ). Названі

заводи дають майже половину вартості

продукції енергетичного

машинобудування України. Найбільшим

гігантом галузі є турбінний завод ім.

С.М. Кірова, який випускає

устаткування

для всіх видів

електростанцій. Його продукція не лише

використовується в Україні, а й

поступає на експорт.

Україна є крупним виробником

силових трансформаторів, виробництво

яких зосереджене в Запоріжжі, а також

енергетичного дизелебудування,

центрами якого є Первомайськ

(Миколаївська обл.), Токмак (Запорізька

обл.), Берислав (Херсонська обл.). Під-

приємства енергетичного

машинобудування та електротехнічної

промисловості концентруються в

багатьох містах України, зокрема в

Дніпропетровську, Києві, Львові,

Полтаві, Мелітополі, Тернополі,

Каховці, Хмельницькому, Рівному,

Броварах.

Розвиток електроенергетики

неможливий без кабелю, виробництво

якого розміщено в Харкові, Донецьку,

Одесі, Києві, Бердянську, Кам'янець-

Подільському. Електроізоляційні

матеріали, в тому числі і для кабелю,

виробляють у Львові, Луганську,

Слов'янську та Первомайську

(Житомирська обл.).

68.Хімічна промисловість

України, її значення, галузева

структура та принципи розміщення

основних галузей.

Хімічний комплекс — один з

провідних у структурі сучасної

економіки. Від його розвитку, як і від

розвитку машинобудування, значною

мірою залежить науково-технічний

прогрес. Комплекс хімічних виробництв

виготовляє продукцію для всіх основних

галузей промисловості, транспорту,

сільського господарства, оборони,

побутового обслуговування та інших

сфер діяльності. Він істотно впливає на

рівень і темпи розвитку економіки в

цілому.

Використання хімічної продукції в

промисловості дає змогу виготовляти

значну кількість високоякісних виробів,

необхідних таким прогресивним

галузям виробництва, як атомна

енергетика, радіоелектроніка тощо.

Продукція хімічної промисловості часто

заміщує природну сировину, яка дорого

коштує, сприяє зниженню вартості

кінцевої продукції, підвищенню якості

виробів.

Структура хімічного комплексу

досить складна. До його складу входять

ряд спеціалізованих галузей, що

використовують різну сировину,

виготовляють дуже широкий

асортимент продукції і об'єднуються між

собою загальною технологією. Як

правило, виділяють основну

(неорганічну) хімію, хімію органічного

синтезу, гірничохімічну промисловість,

фармацевтичну промисловість,

мікробіологічну промисловість,

побутову хімію. Провідне місце за

обсягом виробництва, в тому числі за

випуском кінцевої продукції, займають

основна хімія і хімія органічного

синтезу.

Розміщення хімічної промисловості

має свої особливості у зв'язку з тим, що

на нього впливає велика кількість

чинників: сировинний, паливно-

енергетичний, споживчий.

Хімічна промисловість споживає

значну кількість води (набагато більше,

ніж будь-яка інша галузь обробної

промисловості). Вода входить до

складу деяких хімічних продуктів, а

також використовується для промивки

тих продуктів, що виготовляються для

охолодження агрегатів, а також для

розбавлення стічних вод хімічних

підприємств тощо. Все це сприяє

тяжінню хімічних підприємств до

районів, котрі достатньою мірою

забезпечені водою. До числа особливо

водомістких виробництв відносять

виробництва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва

потребують, як правило, багато

теплової та електричної енергії. Це

стосується, перш за все, виробництва

полімерних матеріалів та їх переробки.

Так, наприклад, при виробництві 1 т

синтетичного волокна в середньому

необхідно 15 тис. кВТ • год

електроенергії і 7—8 т пари. Для роз-

міщення таких виробництв особливо

важливе значення має наближення їх

до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних

підприємств (перш за все комбінатів) та

високому ступені автоматизації і

механізації виробництв у цілому хімічна

промисловість належить до галузей з

невисокою трудомісткістю виробництва,

її підприємства можна розмістити у

слабо заселених районах. Винятком є

виробництва хімічних волокон і

фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник впливає головним

чином на виробництва основної хімії

(виробництва мінеральних добрив, крім

калійних, сірчаної кислоти тощо), а

також на «верхні поверхи» деяких

виробництв, що переробляють

напівфабрикати хімії органічного

синтезу (виробництво хімічних волокон,

гумово-технічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств

істотне значення має врахування

екологічного чинника. При недосконалій

технології галузь має багато відходів,

що негативно впливають на навколиш-

нє середовище. Необхідно

вдосконалювати технологію

виробництв, впроваджувати безвідходні

і маловідходні технології, уникати над-

мірної територіальної концентрації

виробництва. Всі вищезазначені

чинники по-різному проявляються при

розміщенні окремих видів виробництв

галузі.

69.Природні передумови та

сучасний стан розвитку хімічної

промисловості України та

особливості розміщення галузей

основної хімії. 70.Виробництво

мінеральних добрив в Україні, їх

структура, принципи розміщення і

основні центри.

Однією з провідних підгалузей

хімічної промисловості України є

виробництво мінеральних добрив.

В цілому її частка становила понад

20% в колишньому Радянському Союзі.

В країні вироблялись усі три основних

види добрив — азотні, фосфорні,

калійні. Виробництво складних добрив

було незначним за обсягами. До

початку 60-х років найбільше

вироблялось фосфорних добрив, але

потім на перше місце вийшли азотні

добрива (понад 60% всього

виробництва у 1990 р.).

Азотні добрива (аміачна селітра,

карбомід, сульфат амонію тощо)

отримують в результаті синтезу азоту

повітря і водню, виділеного з відходів

коксохімічного і доменного

виробництва, а також природних газів.

Підприємства, що виготовляють азотні

добрива, розміщують поблизу крупних

коксохімічних заводів у Донбасі і

Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий

Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі

газопроводів в районах інтенсивного

розвитку сільського господарства

(Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в

припортовому районі Одеси. Поряд з

добривами тут, як правило,

виготовляють азотну кислоту і супутні

продукти, що використовуються для

виробництва пластмас, синтетичних

волокон, кіноплівки, різноманітних

барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як

правило, тяжіє до районів їх

споживання (на 1 т простого

суперфосфату витрачається 0,5 т

сировини). Їх виготовляють у Сумах,

Вінниці, Костянтинівці і Одесі.

Сировиною для їх виробництва до

останнього часу були апатитові

концентрати, що надходили з

Кольського півострова.

(Мурманська обл. Росії). Останніми

роками в зв'язку із значними

фінансовими труднощами в країні

сировина постачається нерегулярно і у

малих обсягах, що є однією з причин

різкого скорочення виробництва

добрив. А втім в Україні є реальні

геологічні і економічні передумови для

використання своїх сировинних баз

фосфоритів (особливо Кролевецького

родовища Сумської обл.) і апатитів.

Фосфорні добрива виготовляють також

і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх

отримують з фосфоромістких

керченських залізних руд у процесі

доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив

розвивається в Прикарпатті у Калуші

(Івано-Франківська обл.) і Стебнику

(Львівська обл.) і місцях видобутку

калійних солей, що обумовлене його

значною матеріаломісткістю. Калійні

добрива виготовляють також на

титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі

попутно з основним виробництвом.

Україна — великий виробник сірчаної

кислоти і соди.

Сірчана кислота — «хліб» хімічної

промисловості. Це один з

універсальних хімікатів, що

використовується для виробництва

мінеральних (фосфорних) добрив та

інших кислот в металургійній,

нафтопереробній, текстильній та інших

галузях промисловості. Сірчана кислота

— малотранспортабельний продукт, а

оскільки її головний споживач —

суперфосфатне виробництво, то й

виробництво сірчаної кислоти

зосереджено переважно у центрах

переробки фосфатів — у Сумах,

Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того,

її виготовляють у Горлівці («Стирол»),

Дніпродзержинську («Азот»),

коксохімічних заводах Донбасу і

Придніпров'я. Сировиною для

виготовлення сірки може бути будь-яка

речовина, що її містить: природна сірка,

сірчані колчедани, сірчанисті домішки,

що містяться у попутних газах. В Україні

є великі запаси сірки у Львівській

області, на базі яких створені

гірничохімічні підприємства у Роздолі і

Яворові. У Костянтинівці сірчану

кислоту виготовляють із сірчанистих

газів — побічного продукту при виплавці

цинку. За наявності вітчизняної

сировини для сірчанокислотного

виробництва до останнього часу значна

її частина — сірчані колчедани — все

ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди

використовують кухонну сіль, вапняк і

багато палива (на 1 т готової продукції

йде 5 куб. м соляного розсолу і 1,5 т

вапняку). Содове виробництво

переважно сконцентроване у Донбасі

(Лисичанськ і Слов'янськ), який має

великі запаси кухонної солі. Необхідні

для виробництва соди вапняки

виготовлюють безпосередньо поблизу

содових заводів. Крупне виробництво

соди є і на Кримському содовому заводі

в місті Червоноперекопську, що працює

на солях Сивашських озер. Продукція

содової промисловості (кальцинована і

каустична сода, бікарбонати) широко

використовується у скляному

виробництві, миловарній, паперовій,

фармацевтичній, харчовій

промисловості для побутових потреб

населення.

71.Лісова та деревопереробна

промисловості України, їх значення,

умови розвитку.

Лісова промисловість України —

сукупність галузей і виробництв,

підприємства яких здійснюють

заготівлю деревини, ЇЇ комплексну

механічну, хіміко-механічну та хімічну

обробку і переробку. В її галузевій

структурі виділяють лісозаготівельну,

деревообробну 5 лісохімічну

промисловість.

Деревообробна промисловість

здійснює переробку деревини й

виготовляє з неї широкий асортимент

матеріалів, напівфабрикатів і готових

виробів для населення й народного

господарства.

Значення ЛПК в економіці України

визначається тим, що в сучасних

умовах немає такої сфери госпо-

дарства, де деревина і продукція її

переробки не відігравали б істотної

ролі. Основний продукт лісу — де-

ревина, яка використовується

переважно для виробництва засобів

виробництва, зокрема предметів праці

(круглий ліс, пиломатеріали, фанера,

деревні плити, метиловий спирт тощо) і

предметів споживання (меблі, папір,

оцтова кислота). Продукція ЛПК

використовується в машинобудуванні,

легкій промисловості, на транспорті, у

зв'язку, в будівництві.

Ліси є важливим акумулятором живої

речовини. Вони утримують в біосфері

ряд хімічних елементів і воду, активно

взаємодіють з тропосферою,

визначають рівень кисневого та

вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси

дають продовольчі ресурси (дикі плоди

та ягоди, гриби, березовий сік тощо),

кормові і лікарські рослини, мають са-

нітарне, рекреаційне і екологічне

значення. Вони створюють сприятливе

середовище для розвитку бджільництва

та мисливства.

Основою розвитку ЛПК України є

лісові ресурси. Це ліси певної території,

які використовуються або можуть бути

використані для задоволення будь-яких

потреб суспільства. До лісових ресурсів

як одного із основних видів природних

ресурсів належать деревні, технічні,

харчові, лікарські та інші ресурси, а

також корисні природні властивості лісу

— водоохоронні, захисні, клімато-

регулюючі, санітарно-гігієнічні,

оздоровчі тощо.

73.Целюлозно-паперова

промисловість України, її

значення, принципи

розміщення та основні центри.

Папір в Україні почали виробляти

дуже давно, більш як 400 років тому.

Нині підприємства целюлозно-

паперової промисловості орієнтуються

в своєму розміщенні на сировинні, водні

ресурси, електроенергію і кваліфіковану

робочу силу. Тому і знаходяться

переважно в лісопромислових районах

— Карпатському і Поліському.

Найбільшими підприємствами галузі

є целюлозно-картонний завод у

Жидачеві Львівської області і картонно-

паперовий комбінат у місті Обухові

Київської області. На картонно-

паперовій фабриці в Понінці

Хмельницької області виробляють

учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-

паперової промисловості є в Києві

(картонно-паперовий комбінат), Рахові

(картонна фабрика), Херсоні

(целюлозний завод), Ізмаїлі

(целюлозно-картонний завод),

Корюківці Чернігівської області

(фабрика технічних паперів), Малині

Житомирської області (паперова

фабрика).

Целюлозно-паперова промисловість

об'єднує підприємства, які з рослинної

сировини виробляють папір, картон та

вироби з них, штучне волокно, фібру і

напівфабрикати (деревну масу),

целюлозу. Основна сировина галузі —

деревина хвойних порід та відходи її

обробітку, меншою мірою — солома,

костриця конопель та льону, стебла

бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і

ганчір'я. Продукцію целюлозно-

паперової промисловості ви-

користовують майже в усіх галузях

народного господарства та в побуті.

74.Цементна промисловість

України, її сировинна база,

принципи розміщення та основні

центри.

Найбільшого розвитку цементна

промисловість набула в Донбасі і

Придніпров'ї, де для цього є всі умови:

високоякісна карбонатна сировина,

шлаки металургійних заводів,

необхідність комплексного

використання гірських порід

залізорудних і марганцеворудних

кар'єрів.

Цементна промисловість. Це

матеріаломістка галузь, тому цементні

заводи розміщуються в районах

видобутку сировини. Найбільші центри

цементного виробництва України —

Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво

(Донецька обл.), Кривий Ріг, Дніпро-

дзержинськ, Дніпропетровськ

(Дніпропетровська обл.), Балаклея

(Харківська обл.), Миколаїв (Львівська

обл.), Здолбунів (Рівненська обл.),

Ямниця (Івано-Франківська обл.),

Кам'янець-Подільський (Хмельницька

обл.), Бахчисарай (Автономна

Республіка Крим), Ольшанка

(Миколаївська обл.), Одеса.

75.Виробництво стінових,

покрівельних матеріалів. Скляна

промисловість України, її сировинна

база, принципи розміщення та

основні центри.

Ця галузь будівельного комплексу

виробляє цеглу, панелі гіпсові'' і

бетонні, шлакоблоки тощо. Цегельне

виробництво — одне з найдавніших в

Україні. Сировина для виготовлення

цегли є майже скрізь. Тому

виробництво стінових матеріалів

орієнтується в розміщенні на

споживача. В Україні виробляють

глиняну і силікатну цеглу. Найбільші

механізовані заводи глиняної цегли є в

Ірпені (поблизу Києва), Запоріжжі,

Івано-Франківську, Коломиї, Чернівцях.

Невеликі підприємства працюють

майже повсюди. Виробництво

силікатної цегли налагоджено в

Дніпропетровську, Красному Лимані

(Донецька область), Кривому Розі,

Ладижині (Вінницька область),

Розвадові (Львівська область), Трипіллі

(Київська область), Черкасах і Чернігові.

Виробництво збірного залізобетону і

залізобетонних конструкцій

орієнтується на споживача.

Підприємства цієї галузі промисловості

забезпечують будівництво стіновими

панелями, блоками для фундаментів

будівель, залізобетонними палями,

міжповерховими перекриттями тощо.

Найбільші з них розміщені переважно у

великих містах: Києві, Харкові,

Дніпропетровську, Донецьку, Одесі,

Кривому Розі тощо. Основними

центрами виробництва щебеню є

Гнівань (Вінницька область) і Томаківка

(Дніпропетровська область), де

працюють заводи, що виробляють

гравій.

— Виробництво збірного

залізобетону і залізобетонних

конструкцій. Виробничі потужності

галузі тяжіють до великих промислових

центрів і вузлів, а також до населених

пунктів зі значним обсягом житлового і

цивільного будівництва.

В країні діє 25 виробничих об'єднань

по виготовленню комплектів збірних

залізобетонних конструкцій і деталей,

основними з яких є Харківське,

Львівське, Криворізьке, Луганське,

Сумське. Домобудівні комбінати

розміщені в усіх областях країни (най-

більш потужні комбінати зосереджені в

Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі,

Одесі).

Виробництво будівельної цегли.

Оскільки сировина для її виготовлення

є майже всюди, розміщення цих

виробництв орієнтується на споживача.

Великі центри виробництва будівельної

цегли — Київ, Харків, Дніпропетровськ,

Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-

Франківськ, Слав'янськ, Бахмут. Багато

цегельних заводів споруджено в

сільській місцевості.

В будівництві використовується

продукція склоробної і фарфоро-

фаянсової промисловості. Забезпечує

виробництво необхідними матеріалами

(фарбою, лінолеумом, пластмасою,

смолами тощо) хімічна промисловість.

У табл. 47 наведені дані про обсяги

виробництва в Україні найбільш

важливих будівельних матеріалів

Виробництво віконного скла. В

Україні є шість заводів листового і

технічного скла. Найбільші з них —

Лисичанський "Пролетар",

Костянтинівський склоробний та завод

"Автоскло" і Запорізький склоробний.

Скло виробляється на склозаводах

Луганської й Донецької областей, на

Львівському склоробному заводі й

частково на Київському заводі

художнього скла. Збільшується

виробництво скла міркового віконного,

полірованого, теплозахисного та

архітектурно-будівельного,

полірованого шлакоситалу, кольорового

візерункового та армованого скла,

штучного скловидного мармуру.

76.Сільське господарство України,

його значення, галузева структура та

природні передумови розвитку.

Найважливішою ланкою АПК, другою

важливою галуззю матеріального

виробництва України є її

високоінтенсивне, багатогалузеве

сільське господарство. Якщо в структурі

АПК за показниками обсягу продукції,

основних виробничих фондів, чисель-

ністю зайнятих сільськогосподарське

виробництво відіграє провідну роль, то

в народногосподарському комплексі

України на нього припадає близько

24,6% основних виробничих фондів,

14,4% валової суспільної продукції,

21,9% працівників народного гос-

подарства. Сільськогосподарське

виробництво формує 16—22%

національного доходу країни.

В структурі сільського господарства

виділяють дві основні галузі —

рослинництво і тваринництво. Залежно

від соціально-економічних умов та рівня

розвитку сільського господарства спів-

відношення між цими галузями в

обсягах його продукції змінюються. Так,

у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі

продукції сільського господарства

переважала продукція тваринництва, а

в останні роки — продукція

рослинництва.

В свою чергу, рослинництво за

видом продукції, що виробляється,

поділяється на ряд галузей: зернове

господарство, виробництво технічних

культур, картоплярство, овочівництво і

баштанництво, плодівництво, польове

кормовиробництво. Що стосується

способу виробництва окремих культур,

то до складу рослинництва входять такі

галузі — рільництво, овочівництво,

баштанництво, плодівництво,

ягідництво та луківництво.

77.Зернове господарство

України, його значення, структура і

динаміка розвитку.

Серед галузей рослинництва

найважливішою є зернове госпо-

дарство. Це основа всього

сільськогосподарського виробництва.

Як кажуть, хліб — усьому голова. Так,

від зерна і продуктів його переробки

значною мірою залежить і могутність

держави, і добробут її населення.

Зернове господарство формує

продовольчий фонд і постачає

фуражне зерно тваринництву, створює

резервні державні запаси зерна і дає

продукцію на експорт.

Україна належить до країн із

значними обсягами виробництва зерна.

Хоч вона і виробляє зерна значно

менше, ніж найбільші виробники у світі

(Китай, США, Індія, Росія), та в Європі

вона поступається лише Франції, а в

останні роки — і Німеччині.

Виробництво зерна в нашій країні

коливається за останні роки від 24 млн.

до 50 млн. т. Максимальні валові збори

спостерігались в 1978 р. і 1990 р. — 51

млн. т. За останні роки значно змен-

шилось виробництво зерна і становило:

в 1991 р. — 38,6 млн. т, в 1995 р. —

33,9 млн., в 1996 р. — 24,6 млн., в 1997

р. — 35,5 млн. т. Відповідно знизилось і

виробництво зерна на душу населення:

з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1996 р. і

702 кг в 1997 р. Як показують

розрахунки фахівців, потрібно його

виробляти не менш, як 1— 1,25 т на

душу населення, щоб країна могла

повністю задовольнити свої потреби в

зерні, тобто збирати щорічно не менше

50 млн. т.

Для нашої країни хліб і

хлібопродукти є основою харчування.

За останні роки споживання хлібних

продуктів на душу населення зросло з

138 кг у 1985 р. до 145 кг у 1993 р. при

фізіологічній нормі його споживання 101

кг. У раціоні харчування мешканця

нашої країни хліб І картопля становлять

46%, у той час як V американця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми

забезпечуємо свої потреби, але не

вистачає якісного зерна, сильної і

твердої пшениці, круп'яних культур. В

зв'язку з цим у вирішенні зернової

проблеми пріоритетне значення

надаватиметься збільшенню

виробництва високоякісного зерна

твердих і сильних пшениць, посівні

площі під якими мають збільшуватися в

степових і лісостепових областях

України.

Що стосується фуражного зерна, то

його частка становить лише 42 %

валового збору всього зерна. Ми ще

недостатньо збираємо ячменю, зерна

кукурудзи, вівса, зернобобових,

використовуючи продовольче зерно для

фуражних цілей. Для вирішення

проблеми забезпечення тваринництва

фуражним зерном передбачається в

найближчі роки довести його питому

вагу у валовому зборі всього зерна до

60—65%.

Протягом останніх років посівна

площа під зерновими коливалася від 16

млн. га у 1998 р. до 13,2 млн. га в 1996

р. та 15 млн. га в 1997р. Національною

програмою «Зерно України»

передбачається стабілізувати площу

посіву зернових культур в межах 15 млн

га що при урожайності 30—32 ц/га

дасть змогу забезпечити валові збори

зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна

більше половини припадає на озиму

пшеницю. Друге місце за валовим

збором посідає ячмінь (1/5 збору), на

третьому місці знаходиться кукурудза

(до 15%) на четвертому — жито (до

4%). За обсягами валового збору їм

значно поступаються овес, просо,

гречка, рис, зернобобові.

78.Особливості формування,

значення і розміщення

зернопромислового комплексу

України.

Серед галузей рослинництва

найважливішою є зернове госпо-

дарство. Це основа всього

сільськогосподарського виробництва.

Як кажуть, хліб — усьому голова. Так,

від зерна і продуктів його переробки

значною мірою залежить і могутність

держави, і добробут її населення.

Зернове господарство формує

продовольчий фонд і постачає

фуражне зерно тваринництву, створює

резервні державні запаси зерна і дає

продукцію на експорт.

Україна належить до країн із

значними обсягами виробництва зерна.

Хоч вона і виробляє зерна значно

менше, ніж найбільші виробники у світі

(Китай, США, Індія, Росія), та в Європі

вона поступається лише Франції, а в

останні роки — і Німеччині.

Зернове господарство розміщене у

відповідності з особливостями

природно-економічних зон України. В

Поліссі зернові займають 2,1—2,3 млн.

га, або 40—45% посівної площі цієї

зони. Тут більше всього вирощують

жита (60—65% його валового збору в

Україні) та зернобобових культур;

виробляється 6% товарного зерна, 1/6

валового збору гречки та ячменю, 10%

пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на

площі близько 5 млн. га, що становить

40—50% всієї посівної площі. Основна

зернова культура Лісостепу — озима

пшениця, площа якої становить більш

як 2 млн. га; вирощують також

кукурудзу на зерно, ячмінь та зерно-

бобові. Лісостепова зона виробляє

близько 40% пшениці, 35% кукурудзи,

40% ячменю, 40% проса, 64% гречки,

27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими

дорівнює 6,5—7 млн. га, що становить

55% всієї посівної площі зони. Основні

зернові культури Степу — озима

пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь,

просо, рис. В Степу вирощують 50—

48% всього зерна України, 50%

пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю,

53% проса, 100% рису. В Степовій зоні

виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною

базою, що формує зернопродуктовий

підкомплекс АПК. До його складу

входить: вирощування зерна, його

заготівля, зберігання; ряд галузей

харчової промисловості, що

переробляють і використовують

перероблену зернову продукцію

(борошномельна, хлібопекарська,

макаронна, кондитерська, виробництво

харчових концентратів, спиртова,

крохмале-патокова та пивоварна);

селекція і насінництво зернових куль-

тур, виробництво засобів виробництва,

що забезпечують його функціонування;

інфраструктура, що обслуговує цей

підкомплекс.

79.Технічні культури України, їх

структура, зональність розміщення

та вплив на формування

спеціалізованих АПК.

Основними технічними культурами,

що вирощуються на Україні, є цукровий

буряк і соняшник, питома вага яких в

структурі посівних площ технічних

культур становить 94,6%, а також льон-

довгунець (1,2% до площі всіх технічних

культур), хміль, тютюн, льон-кудряш,

ефіроолійні та лікарські рослини, які ви-

користовуються також як сировина в

харчовій, легкій та медичній

промисловості.

Під технічними культурами зайнято

3,3 млн. га, що становить 11% посівної

площі України. Найбільші посівні площі

під технічними культурами зосереджені

в степовій і лісостеповій зонах. Тут

вища концентрація їх посівів, в

структурі посівних площ їх частка

становить близько 15%. Значно менша

площа і концентрація посівів технічних

культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України

— цукровий буряк. Це одна з

найцінніших культур нашого

землеробства. Україна — світовий

виробник бурякового цукру, який за

обсягами його виробництва

поступається лише Франції. Саме від

реалізації бурякового цукру наша країна

традиційно отримує значний прибуток,

який становить близько 70% від

реалізації всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було

зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6%

всієї посівної площі і 33% площі посівів

технічних культур. Протягом 90-х років

спостерігається тенденція зменшення

посівів і валового збору цукрових

буряків.

Серед технічних культур найбільшу

посівну площу, що значно зросла в 90-ті

роки в порівнянні з попередніми, має

соняшник. В 1997 р. під цією культурою

було зайнято 2,1 млн. га, що становить

7% всієї посівної площі і 58% площі

посіву технічних культур України.

Соняшник — це основна олійна

культура, валові збори якої становлять

2,5—2,1 млн. т при урожайності 12—15

ц/га. В господарствах цієї зони посіви

соняшнику становлять 10—14% всієї

посівної площі. Частково вирощують

соняшник і в Лісостепу. Найбільші

площі посівів зосереджені в Дніп-

ропетровській, Запорізькій, Донецькій,

Кіровоградській та Харківській

областях.

Серед інших олійних культур в

Україні вирощують сою в західному

Лісостепу, особливо в Черкаській та

Вінницькій областях. Це нова для

України культура

Найбільш сприятливі умови для

культивування льону-довгунцю—

поліські райони, а також передгір'я

Карпат. Найбільші посівні площі

знаходяться в Житомирській,

Чернігівській, Київській, Рівненській,

Львівській, Волинській, Івано-

Франківській областях. У Поліссі

зосереджено 78% посівних площ льону-

довгунця і виробляється майже 95%

його валових зборів.

До прядивних культур належить і

конопля, південні сорти якої

вирощуються переважно в

Миколаївській, Одеській, Дніпропет-

ровській та Черкаській областях, а

середньоросійські — в Сумській,

Чернігівській, Полтавській областях.

Льонарство і коноплярство створюють

сировинну базу для розвитку

луб'янопромислового підкомплексу

АПК.

До технічних культур належать також

махорка, тютюн і хміль. Хміль

вирощують на Житомирщині, яка дає

70% його виробництва в Україні.

Невеликі його площі є в Київській,

Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській

та Волинській областях. Махорку ви-

сівають на Чернігівщині, Полтавщині,

Сумщині та Черкащині. Основні посіви

тютюну зосереджені в Криму,

Закарпатті, Хмельницькій та

Тернопільській областях, а також на

Чернігівщині. На базі переробки цієї

сировини в Україні формується

тютюнопромисловий спеціалізований

АПК.

80.Картоплярство, овочівництво ,

садівництво та виноградарство

України, особливості їх розміщення

та вплив на формування

спеціалізованих АПК.

Картопля — цінна землеробська

культура універсального значення. В

продовольчому балансі населення

картопля посідає друге місце після

зерна, є його «другим хлібом». Потреби

населення нашої країни в картоплі

задовольняються повністю, навіть

перевищують науково обгрунтовану

норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як

продовольча, і як технічна (крохмале-

патокове і спиртове виробництво) та

кормова культура.

Картоплю вирощують скрізь, але в

цих, сприятливих для її виробництва

районах (Чернігівська, Сумська,

Волинська, Житомирська, а також

Вінницька і Тернопільська області)

спостерігається найбільша

концентрація її посівів. У сировинних

зонах крохмале-патокових і

спиртозаводів концентрація її посівів

досягає 34—40%. Велика концентрація

посівів картоплі спостерігається і в

господарствах приміського типу

навколо великих міст, промислових і

рекреаційних центрів, де вона досягає

12—15%.

Під овочевими культурами зайнято

0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї

посівної площі. Валовий збір овочів — 5

—6 млн. т. Всі вони мають різні вимоги

щодо екологічних умов їх вирощування.

Овочі — малотранспортабельна

продукція. Саме це значною мірою

визначає територіальну організацію їх

виробництва. У зв'язку з цим основна

маса товарної продукції овочівництва

орієнтується на споживача і

виробляється в приміських АПК

поблизу великих міст, промислових,

рекреаційних центрів, а також в сиро-

винних зонах овочеконсервних

підприємств. Великі спеціалізовані

господарства по вирощуванню овочів

розміщені навколо Києва, Харкова,

Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя,

промислових центрів Донбасу, а також

Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму.

Решта овочів вирощується в

спеціалізованих зональних районах,

природно-економічні умови яких

сприяють розвиткові тих чи інших

овочевих культур.

Важливою галуззю рослинництва є

плодівництво, до складу якого входить

садівництво, ягідництво,

виноградарство та ін. Плодовоягідні

насадження розміщені по всій території

країни, але найбільша їх концентрація у

правобережному Лісостепу, південному

Степу, Криму та Закарпатті.

Плодівництво та овочівництво

створюють сировинну базу для

плодоовочеконсервної промисловості і

разом формують плодо-

овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей

підкомплекс займається вирощуванням

та зберіганням, переробкою і

реалізацією різноманітних овочів,

плодів і ягід. Більша частина

переробних підприємств розміщується

в районах вирощування сировини, а ті,

що використовують напівфабрикати,

орієнтуються на споживача.

81.Тваринництво України, його

значення, галузева структура та

вплив на формування

спеціалізованих АПК.

Другою важливою галуззю сільського

господарства є багатогалузеве

тваринництво. Від рівня його розвитку

залежить наповнення ринку

висококалорійними продуктами

харчування — м'ясом, молочними

продуктами, яйцями тощо.

Тваринництво дає сировину для

харчової і легкої промисловості (м'ясо,

молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а

також для виробництва ряду лі-

кувальних препаратів. Тваринництво

має тісні зв'язки із землеробством,

якому воно постачає органічні добрива.

В свою чергу землеробство бере участь

у формуванні кормового балансу тва-

ринництва. Розвиток і розміщення

тваринництва визначається значною

мірою наявністю кормової бази, тому

що майже половина всіх затрат в цій

галузі припадає на створення кормових

раціонів тварин. Кормову базу

формують польове кормовиробництво

(вирощування кормових і

зернофуражних культур), природні

кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а

також відходи переробки

сільськогосподарської продукції,

відходи харчової промисловості і

комбікормова промисловість.

До складу продуктивного

тваринництва входять скотарство,

свинарство, птахівництво і вівчарство.

Менше значення мають конярство,

бджільництво, ставкове рибництво,

шовківництво тощо. Розрізняються і

виробничі напрями залежно від того,

для яких цілей використовуються

тварини (молочне, м'ясо-молочне

скотарство, сальне свинарство тощо).

Провідною галуззю тваринництва у всіх

природно-економічних зонах України є

скотарство, яке має молочно-м'ясну і

м'ясо-молочну спеціалізацію переважно

в Поліссі і Лісостепу.

Найвища концентрація поголів'я

великої рогатої худоби в Правобе-

режному Лісостепу і на заході Поліської

зони. Основні породи корів в Україні —

симентальська (Лісостеп, східне

Полісся), лебединська (Чернігівська,

Сумська, Харківська обл.), білоголова

українська і чорно-ряба (Полісся і

частково Лісостеп), сіра українська

(Кіровоградська, Дніпропетровська,

Полтавська, Харківська, Луганська

обл.), бура карпатська (Карпати),

червона степова (Степ). Свинарство —

друга за значенням і кількістю

продуктивної худоби галузь

тваринництва.

Свинарство розміщене в усіх

природно-економічних зонах.

Розміщення галузі визначається станом

і характером кормової бази. Свинарство

розвивається переважно в районах

інтенсивного землеробства, в районах

вирощування картоплі, цукрового

буряка, фуражного зерна, а також в

районах переробки

сільськогосподарської продукції,

харчової промисловості, де для

відгодівлі свиней використовують

відходи відповідного виробництва.

Найбільша концентрація поголів'я

свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в

Рівненській, Черкаській, Київській,

Хмельницькій, Вінницькій областях. В

Поліській і Лісостеповій зонах галузь

має м'ясо-сальний напрям, у Степу —

сальний. У приміських АПК переважає

м'ясний напрям.

Серед галузей продуктивного

тваринництва виділяється пта-

хівництво. Важливим фактором його

розміщення є орієнтація на споживача.

Тому найвища концентрація поголів'я

птиці спостерігається в приміських АПК.

Висока концентрація спостерігається

також в Лісостепу і в Степу, де

птахівництво орієнтується на

виробництві зерна (концентрованих

кормів). В Україні налічується близько

150 млн. голів птиці, 90% з яких

становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення,

за винятком спеціалізованих

господарств та господарств у гірських

місцевостях. Найбільша концентрація

поголів'я овець і кіз в степових та

передгірських районах.

Всі ці принципи розміщення галузей

тваринництва впливають на

формування спеціалізованих АПК.

82.Харчова промисловість

України, її значення, галузева

структура та принципи і особливості

розміщення основних галузей.

Харчова промисловість має складну

структуру. До її складу входить більше

20 галузей. Провідними галузями

харчової промисловості України є

цукрова, м'ясна, молочна,

олійножирова, плодоовочеконсервна,

кондитерська, спиртова, виноробна,

соляна. Залежно від дії основних

факторів галузі первинної переробки

сільськогосподарської сировини поді-

ляють на такі групи:

орієнтуються на джерела сировини:

цукрова, консервна, крохмале-патокова,

олійна;

тяжіють до місць споживання готової

продукції: молочна, кондитерська;

одночасно орієнтуються і на

сировину, і на споживача: м'ясна,

борошномельно-круп'яна.

М'ясна промисловість є однією з

основних у харчовій індустрії. На

розміщення м'ясокомбінатів

вирішальний вплив має сировинна

база, а визначальним фактором при

розміщенні м'ясопереробних заводів,

ковбасних та кулінарних фабрик є

наявність споживачів. Розвиток

холодильної техніки і холодильного

транспорту дає змогу однаково

наблизити переробку м'яса та худоби як

до сировини, так і до споживача.

Розміщення м'ясного виробництва

характеризується концентрацією його в

індустріальних районах і в районах

потужної сировинної бази.

Молочна промисловість об'єднує

маслоробну, сироварну, молочно-

консервну галузі, виробництво

продуктів з незбираного молока.

Розміщення підприємств по переробці

молока переважно тяжіє до районів

споживання.

Цукрова промисловість — провідна

галузь харчової промисловості України.

В Україні працюють понад 190

цукрових заводів, розміщення яких

збігається з основними районами

вирощування цукрових буряків. У

витратах на виробництво цукру частка

сировини становить 80%.

Борошномельно-круп'яна

промисловість відіграє провідну роль у

забезпеченні населення, а також інших

галузей харчової індустрії борошном і

крупами. Найважливішими факторами,

що впливають на розміщення

борошномельно-круп'яних підприємств,

є споживач і сировинні ресурси.

Найбільшими центрами галузі стали

Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса,

Миколаїв, Запоріжжя, Львів.

Консервна промисловість.

Винятково важлива роль цієї галузі

харчової промисловості полягає в тому,

що консервування плодів та овочів

забезпечує тривале зберігання їх.

Найважливішим фактором розміщення

консервної промисловості є наявність

сировини, яку постачає овочівництво і

садівництво. Найбільшими центрами

плодоовочеконсервного виробництва в

Україні є Одеса, Сімферополь, Херсон,

Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Кам'янець-

Подільський.

Олійна промисловість виробляє і

переробляє рослинні жири та пов'язані

з ними продукти. У своєму розміщенні

галузь орієнтується на сировину,

оскільки на виробництво 1 т олії

витрачається від З—4 до 5—8 т насіння

олійних культур. Найбільшими

центрами виробництва олії є Дніпропе-

тровськ, Маріуполь, Запоріжжя,

Полтава, Кіровоград, Вінниця.

Крохмале-патокова промисловість

виробляє крохмаль, що ви-

користовується в основному в харчовій

промисловості. Сировинний фактор є

вирішальним в картопле-крохмальному

виробництві, оскільки для одержання 1

т крохмалю необхідно майже 6 т кар-

топлі. Найбільшими виробниками

картопляного крохмалю є Чернігівська і

Житомирська області.

83 .Цукробуряковий комплекс

України, передумови його розвитку,

принципи і особливості розміщення.

Основна технічна культура України

— цукровий буряк. Це одна з

найцінніших культур нашого

землеробства. Україна — світовий

виробник бурякового цукру, який за

обсягами його виробництва

поступається лише Франції. Саме від

реалізації бурякового цукру наша країна

традиційно отримує значний прибуток,

який становить близько 70% від

реалізації всіх продовольчих товарів.

Цукровий буряк — теплолюбива

культура, яка потребує багато сонячних

днів і багато води. У зв'язку з цим її

можна вирощувати в районах, де

кількість атмосферних опадів не менше

ніж 500 мм за вегетаційний період, а

також в районах зрошувального

землеробства, її вегетаційний період

становить 125—160 днів, сума активних

температур — 2200—2800 . Цукровий

буряк дуже вибагливий до родючості

грунтів. Кращі врожаї отримують на

чорноземах, перегнійно-карбонатних

суглинкових грунтах. Вирощування

цукрових буряків — трудомістке

виробництво. Тому при розміщенні

посівів цукрових буряків, крім

природних умов, враховуються і

економічні: наявність трудових ресурсів,

переробних підприємств та

транспортна забезпеченість. Такі умови

є в Лісостеповій зоні України. Все це

пояснює концентрацію посівів цукрових

буряків саме в цій зоні, особливо в її

правобережній частині (Вінницька,

Черкаська, Київська, Хмельницька,

Тернопільська, Чернівецька, Львівська,

Рівненська, Волинська, Житомирська

області), а також в лівобережній

(Полтавська, Сумська, Харківська,

Чернігівська області). В Лісостепу

сконцентровано 80% посівів цукрових

буряків України. Ця зона дає майже

70% всього валового збору цієї

культури. Невеликі площі посівів є в

північному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно

9—10 т цукрових буряків. Перевезення

сировини залізницею на 1 км у 6—7

разів обходиться дорожче, ніж

перевезення відповідної кількості цукру.

Враховуючи низьку

транспортабельність цієї сировини, а

також те, що вона швидко псується,

підприємства з переробки цукрових

буряків — цукрові заводи розміщуються

поблизу цукробурякових плантацій.

Цукрові заводи разом з сировинними

базами становлять елементарні

агропромислові утворення.

84.Легка промисловість України, її

соціальне значення, галузева

структура і принципи розміщення

основних галузей.

Серед галузей промисловості, які

забезпечують виробництво товарів

народного споживання, провідне місце

займає легка промисловість, її

виробничий потенціал включає 25

підгалузей, більш як 600 підприємств та

організацій.

Легка промисловість України

охоплює текстильну, трикотажну,

швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та

інші галузі, підприємства яких у

розміщенні орієнтуються переважно на

споживача, наявність трудових ресурсів

та сировини.

Провідною галуззю легкої

промисловості є текстильна

промисловість, яка представлена

бавовняними, вовняними та лляними

виробництвами. В структурі бавовняної

промисловості виділяють прядильне,

ткацьке, крутильно-ниткове і

фарбувальнообробне виробництво.

Найбільш потужні бавовняні

підприємства знаходяться у Херсоні і

Тернополі (бавовняні комбінати),

Донецьку (бавовнянопрядильний

комбінат), Нікополі (прядильно-

нитковий комбінат), а також у Києві,

Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську,

Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві

та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна

промисловість України забезпечувала

62,5% загального виробництва тканин.

Вовняна промисловість

представлена первинною обробкою

вовни, виготовленням пряжі, тканин та

виробів. Підприємства галузі

розташовані у Чернігові, Харкові, Києві,

Донецьку, Кривому Розі, Одесі,

Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі,

містах Чернівецької та Закарпатської

областей.

Лляна промисловість України

розвивається на власній сировині.

Підприємства — основні виробники

лляної продукції зосереджені у

Рівненській, Житомирській,

Чернігівській та Львівській областях; в

Одесі знаходиться підприємство

конопле-джутової промисловості, в

Харкові — канатний завод. Лляні

тканини становлять близько 11,3%

загального виробництва тканин в

Україні. Продукція цієї галузі повністю

задовольняє потреби України, а певна

частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що

значною мірою пов'язана з

виробництвом хімічних волокон і

виробляє близько 8,8% тканин,

зосереджена у Києві, Черкасах,

Луганську, Лисичанську.

Трикотажна промисловість України

випускає досить різноманітний

асортимент продукції, однак за 1991—

1998 рр. обсяги виробництва продукції

цієї галузі скоротилися більш ніж у 50

разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р.

до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 р.).

Підприємства цієї галузі розміщені у

Києві, Львові, Харкові, Одесі,

Сімферополі, Миколаєві, Донецьку,

Івано-Франківську, Луганську,

Чернівцях, Дніпропетровську,

Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована

переважно на споживача продукції,

тому підприємства цієї галузі розміщені

у великих населених пунктах. Найбільш

потужні підприємства зосереджені у

Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість

представлена підприємствами, що

виготовляють одяг, галантерейні

вироби, взуття та іншу продукцію,

використовуючи як природну, так і

синтетичну сировину. За останні роки у

взуттєвій промисловості України

спостерігається істотне скорочення

обсягів виробництва: якщо у 1990 р.

випускалось 196 млн. пар взуття, то у

1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві

фабрики діють у Києві, Харкові,

Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі,

Кривому Розі, Хмельницьку та інших

містах.

Хутрове виробництво представлено

підприємствами, які переробляють

натуральну сировину, виготовляють

штучне хутро та випускають

різноманітні вироби з них. Хутрові

підприємства працюють у Харкові,

Львові, Одесі, Балті, Краснограді,

Жмеринці, Тисмениці.

85 – 87.Текстильна промисловість

України, її значення, галузева

структура,передумови розвитку та

принципи розміщення основних

галузей.

Текстильна промисловість України

почала розвиватися ще до Першої

світової війни, проте більшість

підприємств були невеликими. Деяке

пожвавлення її розвитку почалося у

радянський період, коли старі

підприємства було реконструйовано і

збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі,

Житомирі, а згодом великі бавовняні

комбінати у Херсоні і Тернополі,

камвольно-суконний — у Чернігові,

Дарницький (Київ) шовковий комбінат,

Житомирський і Рівненський

льонокомбінати, бавовнянопрядильні

фабрики у Києві та Львові.

Реконструйовано і збільшено

потужності Чернівецького текстильного

комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька

обл.) і Богуславської (Київська обл.)

суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для

виробництва тканин є першою серед

галузей текстильної промисловості. На

неї припадає 50,1 % всіх тканин, що

виробляються. Для неї характерне

віддалення від сировинної бази і навіть

споживачів. Бавовняна промисловість у

своїй структурі має прядильне, ткацьке,

крутильно-ниткове і

фарбувальнообробне виробництво.

Бавовна є основною сировиною для

деяких видів тканин з домішкою

синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства

розміщені у Херсоні і Тернополі

(бавовняні комбінати), Донецьку

(бавовнянопрядильний комбінат),

Нововолинську (бавовняна фабрика),

Полтаві (прядильна фабрика), Києві

(ватноткацька), Чернівцях, Івано-

Франківську, Коломиї, Коростишеві та

Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі

(ниткова фабрика).

Вовняна промисловість — одна з

найстаріших підгалузей текстильної

промисловості. Вона виробляє 7,0 %

усіх тканин України, первинно обробляє

вовну, виготовляє пряжу, тканини та

вироби з неї. Чисте вовняне

виробництво майже не збереглося. Як

домішки використовують хімічні й

синтетичні волокна, бавовну. Сучасні

фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах,

Дунаївцях (Хмельницька обл.),

Богуславі, Кременчуці, Донецьку,

Лубнах; у Луганську — тонкосуконна

фабрика, Чернігові — камвольно-

суконний комбінат і Кривому Розі —

вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді

міст Чернівецької і Закарпатської

областей зосереджено виробництво

килимів і килимових виробів з вовни й

синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана

з виробництвом хімічних волокон, які

майже повністю витіснили природний

шовк-сирець. Вона виробляє 20,5 %

усіх тканин України. Шовкова

промисловість зосереджена у Києві, де

виробляють крепдешин і крепжоржет з

натурального шовку; у Києві і Черкасах

випускають тканини із штучного і

синтетичного волокон, у Луганську —

меланжеві шовкові тканини.

Спеціалізовані фабрики Києва і

Лисичанська виготовляють шовкові

тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася

в Україні за радянський період. Вона

випускає 7,3 % тканин країни на

Рівненському і Житомирському

льонокомбінатах, Коростенській і

Марчихіно-Будській (Житомирська обл.)

фабриках. Підприємства повністю

забезпечені власним льоноволокном.

Частину льоноволокна вивозять за межі

країни.

Конопляно-джутова промисловість,

крім привізного джуту і власної

сировини (волокна конопель),

використовує коротке волокно льону,

бавовняну пряжу, хімічні волокна.

Майже всю продукцію цієї підгалузі

випускають Одеська джутова фабрика і

Харківський канатний завод, повністю

задовольняючи потреби України. Части-

ну продукції експортують.

Трикотажною промисловістю

України вироблено в 1995 р. 27,0 млн

шт. трикотажних виробів. За 1985—

1995 рр. виробництво зменшилося в 12

разів. Вона має значну власну

сировинну базу. Найбільші трикотажні

підприємства розташовані у Києві,

Харкові, Львові, Одесі, Житомирі,

Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, До-

нецьку, Івано-Франківську,

Дніпропетровську, Луганську, Хмель-

ницькому, Прилуках (Чернігівська обл.).

У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові

й Червонограді (Львівська обл.)

працюють панчішні фабрики.

88.Залізничний транспорт

України, місце в структурі

транспортного комплексу, основні

магістралі і вузли.

Залізничний транспорт. Відіграє

провідну роль у здійсненні

внутрішньодержавних і значну — у

зовнішньодержавних економічних

зв'язках України. На нього припадає

основна частина вантажообороту і

перевезень пасажирів. Цей вид

транспорту поєднує у собі важливі

техніко-економічні показники:

регулярність руху і високу швидкість

перевезень, велику пропускну і провізну

спроможність.

В 1937 р. було завершено

спорудження і реконструкцію колії

Донбас — Москва загальною довжиною

1200 км, а також пізніше — Дебальцево

— Валуйки — Єлець — Москва та ін.

Важливим є південно-західний

напрямок, інтенсивні вантажо- і

пасажиропотоки якого пов'язані з

перевезенням імпортно-експортних

вантажів з України, а також вантажів з

Росії, Білорусі у чорноморські порти і у

зворотному напрямку; пасажирів, які

їдуть на відпочинок і лікування на

курорти Криму, Причорномор'я та

Приазов'я. У здійсненні цих зв'язків

важливу роль відіграють лінії Харків —

Запоріжжя — Сімферополь, Харків —

Кременчук — Одеса, Харків —

Дніпропетровськ — Херсон.

Протяжність залізниць загального

користування в Україні становила в

1997 р. 22,8 тис. км, а розгорнута

довжина залізничних колій підприємств

і організацій — 28,0 тис. км.

В Україні сформувалась мережа

великих залізничних вузлів з

розвинутим станційним і складським

господарством: Харків, Лозова,

Дебальцеве, Ясинувата, Волноваха,

Полтава, Київ, Дніпропетровськ,

Запоріжжя, Одеса, Жмеринка, Козятин,

Тернопіль, Львів, Ковель, Коростень,

Чоп та інші. Частина залізничних вузлів

пов'язана з іншими видами транспорту,

що сприяє формуванню транспортних

вузлів змішаного типу. В цих вузлах

відбувається перевалка вантажів з

одного транспорту на інший і коорди-

нація їх діяльності. До них належать:

Київ, Черкаси, Кременчук,

Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон,

Миколаїв, Одеса, Маріуполь, Керч.

Електрифікованими є магістральні та

найбільш вантажонапружені залізниці:

Москва — Київ — Львів — Чоп, Донбас

— Кривий Ріг, Харків — Запоріжжя —

Севастополь, Харків — Лозова —

Микитівка, Київ — Миронівка —

Дніпропетровськ, Хирівка — Помошна

— Одеса — Іллічівськ, Харків —

Красний Лиман — Дебальцево.

Електрифіковано приміські зони Києва,

Харкова, Дніпропетровська, Донецька,

Львова та ряду інших великих міст.

89.Трубопровідний транспорт

України, основні нафто- та

газопроводи.

Трубопровідний транспорт. Цей вид

транспорту є найбільш економічним і

ефективним для транспортування

рідкого палива, пального і

технологічного газу, хімічних продуктів.

Його розвиток обумовлений розвитком

в Україні нафтової, нафтопереробної і

газової промисловості.

Нафтопровідний транспорт

України включає в себе 12 основних

нафтопроводів загальною протяжністю

біля 3,0 тис. км. Діаметр труб — 720 мм.

Нафтопровідна мережа представлена

транс-європейським нафтопроводом

«Дружба», протяжність якого в межах

України — 680 км. По ньому нафта з

Росії через територію України

поставляється в країни Центральної

Європи (Словаччини і Угорщини).

Решта нафтопроводів має

внутрішньодержавне і міждержавне

значення і забезпечує нафтопереробні

заводи України нафтою, основна частка

якої поки що надходить з Росії.

Зокрема, це нафтопроводи Самара —

Лисичанськ — Кременчук — Херсон і

Мічурінськ — Кременчук. Через ці

нафтопроводи в Україну надходить

сибірська нафта.

Важливе значення мають

нафтопроводи, які поставляють віт-

чизняну нафту на нафтопереробні

заводи: це Гнідинці — Розбишівське —

Кременчук довжиною 395 км; Кременчук

— Херсон (428 км), Долина — Дрогобич

(58 км), Битків — Надвірна (15 км),

Качанівка — Охтирка.

Газопровідний транспорт є не лише

найбільш ефективним, а й фактично

єдиним видом транспорту в Україні для

транспортування газу. Загальна

протяжність газопроводів України сягає

33 тис. км. Основу становлять

магістральні газопроводи, збудовані в

50-х і 60-х роках для експорту газу з

України: Дашава — Київ — Москва,

Шебелинка — Брянськ, Шебелинка —

Острогожськ — Москва, Дашава —

Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших

газопроводи нині використовуються для

поставок в Україну газу з Росії та

Туркменистану. Для газифікації країни

були збудовані такі газопроводи:

Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий,

Дашава — Долина — Львів, Угорськ —

Івано-Франківськ, Шебелинка — Харків,

Шебелинка — Дніпропетровськ —

Кривий Ріг — Одеса — Кишинів,

Шебелинка — Київ — Красилів —

західні райони України. З Прикарпаття

йдуть газопроводи в Польщу,

Словаччину, Чехію. Через територію

України прокладено магістральні

газопроводи з Оренбурга, Західного

Сибіру, якими Росія експортує газ у

Західну Європу.

В Україні створено мережу

продуктопроводів: аміакопровід

Тольятті — Горлівка — Одеса,

етиленопровід Чепіль (Угорщина) —

Калуш.

Завершується спорудження

газопроводів Торжок — Долина, Тула —

Шостка — Київ, Джанкой — Феодосія —

Керч, Глібовське — Сімферополь —

Севастополь.

90.Автомобільний транспорт

України, місце в структурі

транспортного комплексу, основні

автомобільні магістралі.

Автомобільний транспорт — це

найбільш маневрений і ефективний вид

транспорту для перевезення масових

вантажів дрібними партіями на близьку

відстань. Цей вид транспорту розпо-

чинає і закінчує транспортний процес

на морському, річковому і залізничному

транспорті. Автотранспорт забезпечує

функціонування і територіальну

організацію всіх галузей народного

господарства, і насамперед, галузей

АПК, які займають важливе місце в

економіці України.

В міру створення міждержавних

автомагістралей значення ав-

тотранспорту постійно зростає у

здійсненні міждержавних зв'язків,

зокрема з Росією, Білорусією,

Молдовою, країнами зарубіжної

Європи. В 1996 р. автомобільним

транспортом було перевезено 1254

млн. т вантажів (69% від усього вантажу

України) і 3305 млн. чол. пасажирів

(майже 50% усіх пасажирів України).

Довжина автошляхів загального

користування становила у 1997 р. більш

ніж 172 тис. км, в тому числі з твердим

покриттям — 164 тис. км; їх середня

щільність по Україні складає 271 км/тис.

км . Найбільш високим відповідним

показником виділяються західні області

України — 300 км/тис. км" і нижче. Лише

в Донецькій, Дніпропетровській

областях і в Автономній Республіці

Крим цей показник сягає 300 км/тис. км

і вище. Найважливішими

автомагістралями України є: Київ —

Полтава — Харків — Ростов-на-Дону,

Київ — Москва, Київ — Санкт-

Петербург, Київ — Одеса, Москва —

Харків — Запоріжжя — Сімферополь,

Київ — Житомир — Рівне — Львів —

Ужгород, Київ — Дніпропетровськ —

Донецьк — Маріуполь та ін. Близько

третини автошляхів з твердим

покриттям в Україні мають капітальний

тип покриття, переважно на шляхах

загальнодержавного і міждержавного

значення.

91.Водний транспорт України,

передумови розвитку. Місце в

транспортній

системі та основні морські і

річкові порти.

Морський транспорт. Цей вид

транспорту є порівняно дешевим; він

відіграє надзвичайно важливу роль у

формуванні зовнішньоекономічних

зв'язків України, особливо з країнами

далекого зарубіжжя. Загальна довжина

морської берегової лінії, яка практично

не замерзає, становить більше 1000 км.

Багато є зручних бухт, які сприяли

формуванню 18 морських портів, серед

яких найбільш важливими є Одеса,

Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв,

Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на

березі Чорного моря та Маріуполь і

Бердянськ на березі Азовського моря.

Крім того, є 8 судноремонтних заводів,

які будують невеликі судна.

Експортно-імпортні перевезення

вантажів морським транспортом

здійснюються в середньому на відстань

до 8 тис. км і більше, внаслідок чого їх

частка у вантажообороті морського

транспорту перевищує 95%.

Найбільшу кількість міжнародних

перевезень здійснюють чорноморські

порти Одеси, Іллічівська і Південний.

На Одеський порт припадає більше

п'ятої частини вантажообороту

морського транспорту України.

Основними вантажами тут є руди,

нафта і нафтопродукти, будівельні

матеріали, хлібні вантажі, цукор,

цитрусові та ін. Іллічівський порт

розташований за 20 км від Одеси і є її

дублером. Працює він переважно на за-

безпечення експортних поставок. У

вантажообороті цього порту високу

частку займають метали, кам'яне

вугілля, будівельні матеріали, залізна і

марганцева руди. Порт Південний

обслуговує в основному припортовий

завод і спеціалізується на забезпеченні

експорту аміаку.

В Чорноморському пароплавстві

значний обсяг вантажних робіт

виконують Миколаїв, Херсон, які

спеціалізуються на відправленні

залізної і марганцевої руд, будівельних

матеріалів. Через Миколаївський

морський порт імпортуються боксити. З

листопада по березень ці порти

припиняють навігацію через замер-

зання Дніпровського і Бузького лиманів.

Порти Азовського пароплавства —

Маріуполь, Бердянськ і Керч

спеціалізуються переважно на експорті

залізної і марганцевої руд, чорних

металів, кам'яного вугілля, цементу.

Порти Українсько-Дунайського

пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і

Вилкове відіграють важливу роль у

здійсненні економічних зв'язків з

країнами зарубіжної Європи, особливо

Дунайського басейну.

Річковий транспорт. Поряд з

морським є одним з найдешевих,

оскільки використовує природні

транспортні магістралі — судноплавні

річки.

Загальна довжина судноплавних

річок в Україні становить більше ніж 4

тис. км, у тому числі з освітлювальною і

світловід-бивною обстановкою — 3,9

тис. км. Основні водні артерії — Дніпро

та його притоки Прип'ять і Десна,

Дністер, Південний Буг. Як магістральні

річкові шляхи використовуються також

ділянки Дністровського лиману

загальною протяжністю більше ніж ЗО

км, а також гирло Дунаю довжиною 152

км, з них з морським устаткуванням —

140 км.

Основу річкового транспорту України

становить акціонерна судноплавна

компанія «Укррічфлот», яка

складається з Головного підприємства

та 290 структурних одиниць.

Річковий транспорт України

системою каналів зв'язаний з річками

сусідніх держав: Білорусі і Польщі

(басейн Дніпра з'єднується з басейном

Вісли, Дніпро-Бузьким каналом), що дає

вихід у Балтійське море.

Основні вантажо-розвантажувальні

роботи здійснюються в таких річкових

портах, як Київ, Дніпропетровськ,

Запоріжжя, Дніпродзержинськ,

Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів,

а також Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл,

Кілія, Вилково. В названих портах

річковий транспорт працює у тісному

взаємозв'язку із залізничним і морським

транспортом. Завдяки використанню

суден типу ріка—море вантажі

перевозяться по Дніпру, Чорному морю,

Дунаю і далі в річкові порти Румунії,

Болгарії, Угорщини, Австрії, Німеччини;

по Чорному і Середземному морях — в

морські порти Туреччини, Греції, Італії,

Франції, Ізраїлю та інших країн

Середземномор'я.

Найбільший обсяг вантажних

перевезень мають Київська,

Дніпропетровська, Запорізька і

Херсонська області.

92.Електроенергетика

Придніпров"я: передумови розвитку,

структура і основні електростанції.

Енергетика району ґрунтується на

використанні місцевих гідро-

енергетичних ресурсів, привізного

донецького вугілля, шебелинського газу

і місцевого бурого вугілля.

Електростанції Придніпров'я належать

до Південної енергосистеми.

Побудова Дніпрогесу (потужністю

650 тис. кВт) свого часу розв'язала

дуже важливі народногосподарські

проблеми Придніпров'я; створена

енергетична база для важкої

промисловості, забезпечені умови для

електрифікації сільського господарства,

відкрито наскрізне судноплавство

Дніпром. У 1959 р. споруджено

Кременчуцьку ГЕС (потужністю 625 тис.

кВт), у 1963 р. почала діяти ще одна

гідроелектростанція —

Дніпродзержинська (потужністю 325

тис. кВт). Найбільшими

теплоелектростанціями є

Придніпровська, Дніпродзержинська і

Криворізька ДРЕС.

Велику роль в енергетичному

балансі Придніпров'я починають

відігравати природний та коксівний газ.

Природний газ одержують з родовищ

Східноукраїнської нафтогазоносної

області, яка знаходиться за межами

району. Так, від Шебелинського

родовища (Харківська обл.) прокладено

газопровід до Дніпропетровська,

Дніпродзержинска, Нікополя,

Запоріжжя, Кривого Рогу.

93.Електроенергетика Донбасу:

передумови розвитку, структура і

основні електростанції.

Основа електроенергетики —

потужні ДРЕС: Вуглегірська,

Старобешівська, Слов'янська,

Курахівська, Миронівська, Зуївська

ДРЕС-2 (Донецька обл.), Луганська (м.

Щастя), Міусинська, Лисичанська

(Луганська обл.). Вони, а також ТЕЦ

належать до одного з найбільших у

країні виробничих енергетичних

об'єднань "Донбас-енерго".

94.Електроенергетика Поділля і

Полісся: передумови розвитку,

структура і основні електростанції.

Подільському районі промислове і

сільськогосподарське ви робництво

розвиваються на значній енергетичній

базі. Тут працюють Хмельницька

АЕС, Ладижинська ДРЕС і

Дністровська ГЕС.

Електроенергетика р-ну базується як

на місцевому, так І на привозному

паливі. В р-ні виробляється 1/3 всієї

електроенергії, основну частину якої

дають ТЕЦ.

Бурштинська, Трипільська,

Ладиженська, Добротворська,

Чигиринська ГРЕС.

95.Електроенергетика

Карпатського регіону: передумови

розвитку , структура і основні

електростанції.

Провідна галузь комплексу —

електроенергетика, представлена

великими Бурштинською (2,4 млн кВт),

Добротвірською (660 тис. кВт) ДРЕС і

рядом малих ГЕС і ТЕЦ. Теплові

електростанції працюють в основному

на вугіллі, яке видобувають у Львівсько-

Волинському районі. Електростанції

об'єднані в систему "Львівенерго".

Важливою є роль західноукраїнської

розподільної підстанції у міждержавній

енергосистемі "Мир" (біля м. Ходорова

Львівської обл.). На межі Чернівецької і

Хмельницької областей побудована

Дністровська ГЕС.

96.Донецький вугільний басейн,

його місце у вугільній промисловості

України, економічна оцінка та

основні проблеми і перспективи

розвитку.

Головним районом вуглевидобутку

в країні є Донбас. Вугленосні площі на

Лівобережжі становлять понад 150 тис.

квадратних кілометрів, що дорівнює

приблизно четвертій частині площі

країни. Тут зосереджено близько 92% її

запасів кам'яного вугілля. У Донбасі

переважає енергетичне вугілля (56%).

Основні його запаси зосереджені в

Луганській області. Коксівне вугілля

становить 44% від загальних запасів і

залягає переважно в Донецькій області.

Тут же зосереджено найбільше шахт і

сформувалися найпотужніші центри

видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка,

Єнакієве, Торез, Красноармійськ.

Донецьке вугілля використовують як

енергетичне паливо на теплових

електростанціях переважно в Донбасі

та як сировину для виробництва коксу в

Донбасі і Придніпров'ї.

Українське вугілля в основному має

високу собівартість. У кам'яновугільних

басейнах це пов'язано з глибоким

заляганням пластів та невеликою

їхньою потужністю. Буре вугілля

невигідно перевозити на далекі віддалі,

тому що воно має низьку теплотворну

здатність, сипучість, підвищену

вологість тощо.

Значний рівень фізичного

спрацювання гірничодобувного облад-

нання, закриття окремих шахт,

скорочення видобутку вугілля, важкі

умови праці шахтарів, високий

травматизм тощо призводять до ви-

никнення соціальної напруженості в

шахтарських регіонах.

Існують і гострі екологічні проблеми.

В районах шахтного видобутку значні

площі зайняті териконами. В Донбасі

1270 відвалів. Понад 500 з них горять,

забруднюючи повітря. При добуванні

бурого вугілля відкритим (кар'єрним)

способом із сільського господарства

вилучаються великі площі родючих

земель.

Водночас вугільна промисловість

України має перспективи для розвитку.

Так, у Донбасі можна освоювати 78

розвіданих ділянок із можливим

сумарним видобутком 127 млн т вугілля

на рік. Для ефективнішої роботи

вугільної промисловості потрібне

реконструювання шахт

97.Чорна металургія Донбасу:

передумови розвитку та основні

центри.

На місцевому коксівному вугіллі та

девізній залізній руді працює чорна

металургія. Підприємства повного

металургійного циклу розміщені у

Маріуполі (комбінати "Азовсталь" та ім.

Ілліча), Макіївці, Донецьку, Єнакієвому,

Краматорську, Алчевську; заводи не-

повного циклу — в Костянтинівці,

Алмазному (Алмазнянський фе-

росплавний), Луганську

(трубопрокатний), Харцизьку (трубний

та сталедротовоканатний), Лутугиному

(завод прокатних валків).

Коксохімічне виробництво розміщене

в Алчевську, Стаханові, Успенці

(Луганська обл.), Авдіївці, Донецьку,

Маріуполі, Макіївці, Горлівці,

Єнакієвому (Донецька обл.).

Вогнетриви, флюси та вапняки для

металургії дають Часів Яр, Докучаєвськ,

Костянтинівка, Сіверськ, Красногорівка.

98.Чорна металургія

Придніпров"я: галузева структура,

центри основних галузей і проблеми

розвитку.

Енергетика району грунтується на

використанні місцевих гідро-

енергетичних ресурсів, привізного

донецького вугілля, шебелинського газу

і місцевого бурого вугілля.

Електростанції Придніпров'я належать

до Південної енергосистеми.

Побудова Дніпрогесу (потужністю

650 тис. кВт) свого часу розв'язала

дуже важливі народногосподарські

проблеми Придніпров'я; створена

енергетична база для важкої

промисловості, забезпечені умови для

електрифікації сільського господарства,

відкрито наскрізне судноплавство

Дніпром. У 1959 р. споруджено

Кременчуцьку ГЕС (потужністю 625 тис.

кВт), у 1963 р. почала діяти ще одна

гідроелектростанція —

Дніпродзержинська (потужністю 325

тис. кВт). Найбільшими

теплоелектростанціями є

Придніпровська, Дніпродзержинська і

Криворізька ДРЕС.

Велику роль в енергетичному

балансі Придніпров'я починають

відігравати природний та коксівний газ.

Природний газ одержують з родовищ

Східноукраїнської нафтогазоносної

області, яка знаходиться за межами

району. Так, від Шебелинського

родовища (Харківська обл.) прокладено

газопровід до Дніпропетровська,

Дніпродзержинска, Нікополя,

Запоріжжя, Кривого Рогу.

Проблеми Придніпровського району

багато в чому подібні до проблем

Донецького. Так, їхня спільна проблема

пов'язана із спеціалізацією. Донбас і

Придніпров'я доцільно спеціалізувати

не тільки на виробництві чавуну, сталі і

прокату для металомістких галузей ма-

шинобудування. Металургійні заводи

мають задовольняти потреби в

асортименті металу підприємства

точного машинобудування, яке в

майбутньому розвиватиметься

прискореними темпами.

Дуже гостро постають екологічні

проблеми в Придніпров'ї, особливо в

Кривому Розі, Дніпродзержинську,

Запоріжжі. Через викиди в атмосферу

теплової електростанції в Енергодарі і

випарування зі ставка-охолоджувача

розміщеної поряд АЕС утворився

найпотужніший у Європі «генератор»

кислотних дощів.

Ґрунти втрачають свою родючість.

Рекультивовані землі майже непридатні

для використання. Видобування

залізної і марганцевої руд відкритим

способом призвело до значних змін

земної поверхні, різко знизило рівень

ґрунтових вод.

99.Машинобудування Донбасу:

галузева структура, центри основних

галузей і проблеми розвитку.

Машинобудівний комплекс регіону

виробляє машини та обладнання для

металургійної, гірничої, хімічної та

інших галузей промисловості, для

транспорту і будівництва. Провідні

підприємства: ВО "Новокраматорський

машинобудівний завод", Горлівсь-кий

машинобудівний завод, Маріупольський

завод важкого машинобудування, ВО

"Луганський тепловозобудівний завод",

Луганські — колінчастих валів та

автоскладальний заводи, Сєвєро-

донецьке науково-виробниче

об'єднання обчислювальної техніки

"Імпульс", Стахановський

вагонобудівний, Красноріченський вер-

статобудівний, Первомайський

електромеханічний, машинобудівні

заводи в Донецьку, Краматорську,

Слов'янську, Ясинуватій, Дружківці,

Дебальцевому, Артемівську, Торезі,

Сніжному, Красному Лучі та ін.

100. Машинобудування

Придніпров"я: галузева структура,

центри основних галузей і проблеми

розвитку.

Значна частка в структурі

промисловості — машинобудування і

металообробка. Машинобудівні

підприємства Придніпров'я спеціа-

лізуються на виробництві

металургійного та гірничого устаткуван-

ня, металоконструкцій

(у .Дніпропетровську, Кривому Розі,

Марганці, Запоріжжі),

верстатобудуванні (у Дніпропетровську,

Нікополі, Мелітополі), транспортному

машинобудуванні (у Дніпропетровську,

Дніпродзержинську, Запоріжжі),

виробництві сільськогопосподарських

машин (у Дніпропетровську,

Павлограді, Нікополі, Запоріжжі,

Бердянську), підйомно-транспортних

машин (у Нікополі, Верхньодніпровську,

Бердянську). Розвинені також

електротехнічне машинобудування,

виробництво радіоапаратури,

устаткування та машин для легкої і

харчової промисловості, у Запоріжжі є

підприємства інструментальної та

абразивної промисловості.

Найбільшими машинобудівними

центрами Придніпров'я є Дні-

пропетровськ, Дніпродзержинськ,

Кривий Ріг, Нікополь. У Дніпро-

петровську споруджено один з

найбільших у країні заводів,, що

виробляє металеві конструкції для

залізничних мостів і доменних печей,

завод металургійного устаткування,

завод важких пресів. Далеко за межами

Придніпров'я відома продукція

Криворізького заводу гірничого

устаткування. Дніпродзержинський

завод поставляє залізничному

транспорту вагони і платформи, а

Нікопольський машинобудівний —

підйомні крани, різні

сільськогосподарські машини. Одним з

найбільших заводів

сільськогосподарського маши-

нобудування є завод, який випускає

велику кількість тракторних сівалок

десятків найменувань.

101. Машинобудування

Причорноморського регіону:

галузева стр-ра, центри основних

галузей і проблеми розвитку.

Провідні галузі господарства

Причорноморського району –

машинобудування і металообробка,

харчова та легка галузі промисловості,

курортно-туристичне господарство.

Географічне положення району

наклало відбиток на особливості

галузей господарства. Суднобудівні

заводи розміщені в Миколаєві, Херсоні і

Керчі. В портах зн-ся судноремонтні п-

ва. До великих п-в

сільськогосподарського

машинобудування належать

Херсонський комбайновий завод,

Одеський завод сільськогосподарських

машин, заводи в Первомайську

Миколаївської області, в Сімферополі

та Джанкої. Верстатобудування

розвинуте в Одесі, у Миолаєві, Феодосії

– піднімально-транспортне

устаткування. Різноманітне обладнання

для легкої, харчової і хімічної галузей

промисловості виробляють в Одесі, для

виноробної, консервної, м ясної і

молочної – в Сімферополі. П-ва

електротехнічного маш-ня, що

випускають прилади, електромотори та

апаратуру, зн-ся в Херсоні, Новій

Каховці, Первомайську. Гірниче

устаткування виробляють і ремонтують

у Керчі.

102. АПК Поділля: передумови

розвитку, галузева стр-ра,

формування спеціалізованих АПК.

Основою господарського комплексу

економічного Подільського району є

потужний АПК, який базується на

інтенсивному, багатогалузевому

сільському господарстві.

Сільськогосподарську сировину

використовує більшість промислових п-

в Поділля. В АПК працює основна

частина населення. Провідною галуззю

сільського господарства району є

рослинництво. Близько 50% усіх

посівних площ зайнято під зерновими

культурами, серед них насамперед

озима пшениця, а також кукурудза та

зернобобові. Розвинуте картоплярство

та овочівництво. Значні площі зайняті

під садами і ягідниками. Основна

технічка культура району – цукрові

буряки. За їх валовими зборами

Поділля посідає перше місце в країні

(до 30%). З інших технічний культур тут

вирощують соняшник і тютюн.

Тваринництво тісно повязане з

рослинництвом та переробною ланкою

АПК. Так, кормові культури займають

понад 28% усієї посівної площі. Відходи

цукрової та ін галузей харчової пр-сті

використовуються для відгодівлі

худоби. Домінує молочно-мясне

скотарство, розвиваються свинарство,

птахівництво, вівчарство, рибництво і

бджільництво. Серед найрозвинутіших

галузей харчової пр-сті цукрова,

спиртова, мясна, молочна,

маслоробна, сироварна,

борошномельно-крупяна, олійно-

жирова, плодоовочева, хлібопекарська.

На першому місці цукрова пр-сть. У цій

галузі працюють 62заводи, які

виробляють третину цукру в країні.

Спиртова пр-сть тісно пов з цукровою,

оск переробляє її відходи (патоку). Крім

того, спирт у р-ні виробляють із

картоплі і зерна. Всього в р-ні 30

спиртових заводів. Допоміжними в

галузі є в-ва вітамінів, кормових

дріжджів тощо. Найбільші п-ва мясної

пр-сті розміщені в обласних центрах.

Великі птахокомбінати зн-ся в Барі,

Козятині, Камянці-Подільському,

Шепетівці. Досить рівномірно

розташовані в сировинних зонах

маслоробні і маслоробно-сироварні п-

ва. Значну сировинну базу

використовує плодоовочева пр-сть.

Найб п-ва цієї галузі зн-ся у Вінниці,

Заліщиках, камянці-Подільському,

Могилеві-Подільському, Тульчині. У

районі розвинуте також хутрове в-во

(Жмеринка), налагоджений випуск вати

(Кременець), нетканих матеріалів (М-

Подільський).

103. АПК Причорноморського

регіону: передумови розвитку,

галузева стр-ра і формування

спеціалізованих АПК. Питома вага

рослинництва в районі більша, ніж

тваринництва. Провідну роль у ньому

відіграє зернове в-во. Основна зернова

к-ра – озима пшениця, за нею ідуть

кукурудза, ячмінь, просо, рис. На основі

зернового в-ва працює потужна