Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

201

Слід зазначити, що кожен із цих видів ризику може проявлятись

в діяльності як фінансового супермаркету в цілому, так і окремих її

підрозділів, і чим вагоміша частка підрозділу в загальному обсязі всіх

операцій, тим більш важливим буде ефективне управління ризиком

в межах визначеного сегмента. У зв’язку з цим виникає необхідність не

просто управляти ризиком, а здійснювати управління на рівні всього

конгломерату. Відповідно ризик-менеджмент фінансового конгломера-

ту – це процес дослідження, оцінки та контролю ефекту впливу внутрі-

шніх та зовнішніх факторів, що матимуть негативний вплив на вартість

супермаркету. В даному випадку процес управління ризиком конгло-

мерату повинен будуватись виключно за принципом “згори вниз”,

оскільки він повинен повністю охоплювати всю діяльність супермаркету

та, як наслідок, формувати ризик-портфель такої компанії. Сам процес

управління повинен включати в себе такі етапи (рис. 3.18).

Рис. 3.18. Етапи процесу управління ризиком фінансового супермаркету

Визначення факторів

Зовнішні (процентні

ставки, курси валют)

Внутрішні (вартість

капіталу компанії,

дивідендна пол

тика)

Визначення об’єктів ризику

залежно від структурних підрозділів

труктура

кредитного

пор

феля

структура

інвестиційного

пор

феля

структура

страхового

портф

ля

Оцінка та всебічний аналіз ризику

Метод

“Mark-to-Market”

“Компанія щодо ри

ку”

Метод

“Value at Risk”

“

VaR

аналіз”

Стратегія управління ризиком

через визначення “апетиту на ризик”

Побудова фінансової політики супермаркету

1 ЕТАП

2 ЕТАП

3 ЕТАП

4 ЕТАП

5 ЕТАП

202

Необхідність впровадження інтегрованої системи управління ри-

зиками обумовлена, по-перше, зростаючою волатильністю фінансових

ринків, по-друге, періодичні кризи, що виникають як в межах націо-

нальних фінансових систем, так і на міжнародному фінансовому рин-

ку, по-третє, певний тиск з боку регулюючих органів. Запровадження

інтегрованої системи управління ризиком дозволяє стати більш при-

вабливим для клієнтів, надає можливість вийти на міжнародний фінан-

совий ринок як для проведення операцій, так і для залучення коштів

на розширення власного бізнесу. Відповідно така система повинна яв-

ляти собою чітко визначену архітектуру, через яку фінансові суперма-

ркети здатні будуть контролювати ризики на всіх рівнях і структурних

підрозділах із єдиного центру – спеціалізованого структурного під-

розділу, що відповідає за управління ризиком на рівні всієї компанії.

В рамках зазначеної системи повинна бути чітко визначена та затвер-

джена методика та методологія управління ризиками а також створена

інформаційно-технологічна та організаційна інфраструктура управ-

ління ризиком.

Наслідки впровадження інтегрованої системи управління ризи-

ком дозволяють, по-перше, виявити ризики, які можуть найбільш си-

льно вплинути на фінансові результати діяльності супермаркету, по-

друге, розробити ефективну систему заходів, спрямовану на управління

даними ризиками, по-третє, забезпечити проведення комплексної ро-

боти на регулярній основі, по-четверте, чітко визначити відповідаль-

ність за управління ризиками за різними структурними підрозділами

та рівнями управління компанії, по-п’яте, покращити в цілому ефек-

тивність функціонування компанії за рахунок зниження рівня втрат,

обумовлених наявністю ризиків, та шляхом оптимізації витрат на відпо-

відне управління, по-шосте, підвищити рівень довіри до менеджменту

компанії з боку власників, інвесторів, кредиторів, по-сьоме, забезпе-

чити зростання капіталізації компанії, підвищення кредитних та інвес-

тиційних рейтингів.

Незважаючи на ризики, присутні в системі фінансового конгло-

мерату, є цілий ряд переваг, які отримують, з одного боку, банки, з

іншого – інвестиційні, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди.

Переваги для банків такі: по-перше, розширення асортименту послуг,

які надають банки своїм клієнтам, що надає додаткові конкурентні пере-

ваги для реалізації власних програм, що в свою чергу створює умови

для залучення більшого кола клієнтів. По-друге, більша оперативність

та швидкість прийняття рішень інвестиційного характеру, прийняття

рішень щодо страхових продуктів призводить до створення більш

203

гнучких програм обслуговування клієнтів, що знову ж таки сприяє фор-

муванню конкурентних переваг фінансового конгломерату. По-третє,

конкурентні переваги як окремої компанії, так і фінансового супермар-

кету призводить до зростання стійкості компанії в цілому до кризо-

вих фінансових ситуацій. По-четверте, підвищення ефективності

використання роздрібної мережі та інших ресурсів банку, що при-

зводить до зниження кредитного ризику. По-п’яте, класичні банківсь-

кі операції дають можливість отримати значно нижчий рівень рента-

бельності порівняно з операціями на ринку капіталу, тобто для банків

це є додатковою можливістю збільшити рівень рентабельності своєї

діяльності.

Основні переваги для небанківських фінансових установ: викори-

стання розвинутої філіальної мережі банку по всій території країни

дозволяє з меншими витратами в короткі терміни вийти на регіональні

ринки і таким чином збільшити обсяги своїх операцій; виникнення

“ефекту довіри”, це пов’язано перш за все з тим, що банківська систе-

ма більш відома для клієнтів, особливо для фізичних осіб, оскільки

банківська система існувала ще з часів планової економіки Радянсько-

го Союзу, фінансових компаній, що працюють на ринку капіталу, та

самого ринку капіталу на той час не існувало. Таким чином, більше

довіри фізичні особи мають саме до банків, і цей ефект можна вико-

ристовувати в межах фінансового супермаркету. Крім того, в даному

контексті можна знайти ще одну важливу перевагу, а саме – викорис-

тання відомого бренда банку, оскільки банківські установи на сьогодні

значно сильніше використовують засоби реклами порівняно з іншими

фінансовими установами. Як правило, банки в першу чергу орієнтова-

ні на роботу з середніми та великими підприємствами в обслугову-

ванні їх операцій на ринку капіталу, з іншого боку, саме недержавні

пенсійні фонди та інвестиційні компанії орієнтуються перш за все на

роботу із заощадженнями фізичних осіб. Таким чином, об’єднання зу-

силь у даному напрямку суттєво може розширити клієнтську базу,

з одного боку, для банків, з іншого – для небанківських фінансових

установ. Крім того, результатом співпраці інвестиційних компаній та

інших небанківських фінансових установ у рамках фінансового супе-

рмаркету може привести до створення нових фінансових продуктів та

нових фінансових програм, що сприятиме зростанню рентабельності

компаній у межах об’єднання. Формування єдиної інформаційної систе-

ми, використання єдиних технологій приводить до створення можли-

востей доступу до клієнтської бази для фінансових інститутів у межах

204

конгломерату, що може суттєво знизити як витратну складову, так

і ризик діяльності в цілому всього фінансового супермаркету.

Отже, на сучасному етапі розвитку фінансового ринку в Україні

фінансові посередники поступово розширюють свою діяльність. Ос-

новими серед них є банки, але останнім часом суттєво пожвавлюється

робота і небанківських фінансових установ. Крім того, спостерігається

тенденція щодо конвергенції фінансових посередників та поява інтег-

рованого фінансового посередника – фінансового супермаркету.

Це, в свою чергу, є додатковим стимулом щодо створення нової мо-

делі фінансового ринку – конвергентної.

205

РОЗДІЛ 4

Стратегічна модель розвитку

фінансового ринку України

4.1. Моделі фінансового ринку, характерні риси

та перспективи розвитку

Дослідження процесів формування фінансового ринку є основою

для ефективного управління ним, тобто свідомого використання мож-

ливостей сформованого механізму та інструментів, адекватних сучасним

економічним умовам. Існуючі у світовій практиці принципи органі-

зації механізму функціонування фінансових ринків за наявності спе-

цифіки історичного економічного розвитку країни мають цілий ряд

спільних рис.

Історично у світовій фінансовій архітектурі виділяють два основ-

ні типи фінансових систем і відповідно моделей функціонування фі-

нансових ринків, а саме – банкоцентрична модель (континентальна),

що характерна для країн континентальної Європи (найчастіше її роз-

глядають на прикладі функціонування фінансового ринку Німеччини)

та Японії, та англо-американська, орієнтована на фондовий ринок –

характерна для Сполучених Штатів Америки, Англії.

Саме поняття “модель” являє собою опис об’єкта (предмета, проце-

су або явища) на будь-якій формалізованій мові, сформований з метою

вивчення його властивостей. Фактично модель є своєрідним інстру-

ментом пізнання, за допомогою якого відбувається дослідження

об’єкта. В даному випадку мова йде про концептуальні моделі розвит-

ку фінансового ринку.

Сама по собі модель може бути подана у вигляді схеми, графіка,

зображення, опису об’єкта, процесу або явища. “Висхідна модель мо-

же існувати в різних формах, мати або не мати математичного опису,

передбачати або не передбачати той чи інший момент наочності. Але

головна визначальна її ознака полягає в тому, що вона являє собою

деякий чітко фіксований зв’язок елементів, передбачає певну структу-

ру, яка відображає внутрішні, суттєві відносини реальності” [106].

206

В науковій економічній термінології, говорячи про моделі еконо-

міки, зокрема про моделі фінансового ринку, мають на увазі, теорети-

чні конструкції, що відображають суттєві характеристики складних

об’єктів – соціально-економічних систем, що склалися в результаті дії

довгострокових, суттєвих за впливом чинників.

Для зростання національної економіки розвинутий ринок капіта-

лу настільки ж важливий, як і розвинутий банківський сектор. В той

час як важливість розвитку та вплив банківської системи на економіч-

не зростання країни є більш очевидною, вплив ринку капіталу є більш

завуальованим, особливо в національній фінансовій системі.

Умови, в яких формувався ринок капіталу на основі масової

сертифікатної приватизації, не дозволили на перших етапах показа-

ти значний вплив даного сектора фінансової системи на розвиток

економіки. Але кожен із цих секторів через використання різних

механізмів трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів

стимулює нагромадження капіталу та сприяє зростанню продуктив-

ності [257].

Слід зазначити, що деякою мірою банківська система може замі-

нити та виконувати функції ринку капіталу, але не повністю. Фінансо-

ві ринки відіграють важливу роль в економіці капіталізму, сприяючи

взаємодії між інвесторами та споживачами капіталу. Чим краще вони

виконуватимуть свої функції, тим більше ймовірність того, що влас-

ники заощаджень будуть зацікавлені в наданні своїх коштів.

У результаті цього вартість цих грошових ресурсів для спожива-

чів капіталу зменшуватиметься. Сприяючи формуванню такої ситуа-

ції, ефективно працюючі фінансові ринки допомагають у досягненні

більших темпів приросту інвестицій, що призводить до прискорення

економічного зростання.

Банкоцентрична модель фінансового ринку передбачає, що бан-

ківські установи зберігають основну частину заощаджень, що створю-

ється в економіці у формі депозитів юридичних і фізичних осіб. У цій

моделі юридичні та фізичні особи напряму інвестування не здійсню-

ють, а фактично передоручають банківським установам прийняття рі-

шень про інвестування коштів (рис. 4.1). Банки не тільки здійснюють

кредитні операції, але і є основними покупцями акцій та облігацій

підприємств. Вони володіють акціями та контролюють торгівлю ними,

а також домінують на ринках капіталу. Структура фінансових продук-

тів на таких ринках більш консервативна.

207

Рис. 4.1. Європейська модель організації фінансового ринку

на прикладі Німеччини

Для банкоцентричного фінансового ринку характерною є ситуація,

коли роль фінансового посередника виконує переважно банківська сис-

тема, і як наслідок, трансформування тимчасово вільних фінансових

ресурсів економічних агентів відбувається шляхом їх перетворення на

кредитні ресурси для економіки країни. На сучасному етапі розвитку

фінансового ринку в Україні ми маємо модель фінансового ринку, що

наближена до банкоцентричної, оскільки, як було доведено в розділі 2,

фактично основним джерелом для розширеного відтворення в реаль-

ному секторі економіки, крім власних коштів суб’єктів господарю-

вання, є кредити банків. Хоча з точки зору розвитку ринку капіталу

банки поводять себе активно лише фрагментарно.

Інша модель функціонування фінансового ринку базується на ви-

користанні переваг ринку капіталу з “широкою участю” (broad based,

capital market) (рис. 4.2). Для даної моделі характерна ситуація, коли

ринок акцій віддалений від банків. Доступ до фінансування визначається

Федеральний німецький банк.

Федеральне відомство з нагляду

за інститутами фінансових послуг

Земельні відомства

нагляду за фондовими

біржами

Дрібні інвестори Інституційні інвестори

Універсальні банки

фондова біржа та позабіржовий ринок;

· клірингова система – небанківська:

(Euroclear, CEDEL – поєднують свої функції

з депозитарними);

· депозитарна система – центральний депозитарій;

· система обліку прав власності – зберігачі;

· інформаційна, аудиторська система –

консалтингові та аудиторські компанії;

· саморегулівні організації

Ринкова

інфраструктура

Державне

регулювання

та нагляд

Емітенти

Урядові цінні папери

Федеральне

Міністерство фінансів

Корпоративні цінні папери.

Корпорації

Інвестори

Банківське кредитування

–

основне джерело фінансування

Сфера державного регулювання ринку

208

не через кредитні відносини, а більшою мірою ринковими цінами на

фінансові активи. В даному випадку власники заощаджень як юридичні,

так і фізичні особи, здійснюють інвестування за допомогою фінансових

посередників. Така модель ринку створює умови конкуренції для ба-

жаючих отримати капітал перш за все довгостроковий, та максимально

задіяти заощадження як інвестиції. Розміщення капіталу на умовах кон-

куренції дозволяє отримувати капітал як новоствореним компаніям, так

і усталеним. Ринок з широкою участю вимагає залучення багатьох ін-

весторів як з високим, так і з середнім рівнем доходу, як на коротко-

строковій, так і на довгостроковій основі. Разом з тим акумульовані

заощадження невеликих інвесторів можуть дати кошти, необхідні для

фінансування масштабних підприємств. Відповідно для такого ринку є

необхідність високого рівня законодавчого захисту інтересів невеликих

інвесторів та наявності значної кількості висококваліфікованих фахів-

ців у сфері проведення операцій з цінними паперами.

Рис. 4.2. Американська модель організації фінансового ринку

Комісія

з цінних паперів

та фондової біржі

(федерал

ний рівень)

Регуляторні

та наглядові

органи штатів

(рівень штатів)

Дрібні інвестори Інституційні інвестори

Небанківські фінансові установи,

що спеціалізуються на операціях

з цінними паперами.

Банківські холдингові компанії.

Інвестиційні банки

фондова біржа та позабіржовий ринок;

· клірингова система – небанківська:

(поєднується з депозитарною DTCC);

· депозитарна система – відсутність центрального

депозитарія;

· система обліку прав власності – реєстратори;

· інформаційна, аудиторська система –

консалтингові та аудиторські компанії;

· саморегулівні організації

Ринкова

інфраструктура

Державне

регулювання

та нагляд

Емітенти

Урядові цінні п

пери

Казначейство.

Агент – Федеральна

резервна система

Корпоративні

цінні папери.

Корпорації

Інвестори

Федеральна

резервна

система

Комерційні

банки

Банківське кредитування

–

додаткове джерело

фінансування

Сфера державного регулювання ринку

209

У будь-якому випадку основна роль фінансового ринку в економі-

ці країни є незмінною – забезпечення трансформації тимчасово вільних

фінансових ресурсів у капітал. Наявність різних моделей функціонуван-

ня фінансового ринку обумовлюється перш за все тим, кому належить

домінуюча роль в інвестуванні реального сектора економіки – банківсь-

кій системі шляхом кредитування чи ринку капіталу через емісію та

обіг цінних паперів. Тобто в основі принципових відмінностей між

моделями знаходяться їх домінуючі характеристики.

На наш погляд, необхідно більш детально ознайомитись з харак-

терними рисами кожної моделі фінансового ринку, для того, щоб мати

змогу сформувати стратегічну модель розвитку національного фінан-

сового ринку.

Фінансовий ринок України знаходиться на стадії вирішальних

зусиль для переходу із статусу механізму обслуговування процесів

перерозподілу капіталу в повноцінний сегмент економіки, який є ін-

дикатором розвитку та багатства країни, механізмом залучення та збе-

реження коштів населення, засобом нагромадження та перерозподілу

активів від неефективних до ефективних галузей та суб’єктів господа-

рювання. Механізм функціонування фінансового ринку країни базується

на ефективній діяльності фінансових інститутів. Саме вони здійсню-

ють акумулювання та трансформацію заощаджень або тимчасово віль-

них коштів одних економічних агентів у інвестиції інших і сприяють

сталому економічному розвитку.

Основними фінансовими посередниками є банки (як кредитні

установи), небанківські фінансові установи та професійні учасники

фінансового ринку, які пропонують інвесторам альтернативні варіан-

ти розміщення їх заощаджень.

Банки залежать від стану повернення кредитів, оскільки їм необ-

хідно повернути пул коштів, призначених для видачі кредитів, при

цьому відсотки формують прибуток і лише частково компенсують

кредитний ризик. У зв’язку з цим банки уважно оцінюють кредито-

спроможність своїх позичальників і видають позики тим, хто має ви-

сокий рівень платоспроможності. Для того, щоб захистити інтереси

своїх вкладників, банки при наданні кредиту, як правило, вимагають

заставу. Крім того, отримати кредит позичальнику, що не має кредит-

ної історії, досить складно, і можливо, як правило, в більш жорстких

умовах та за наявності гаранта [195].

У процесі розвитку механізму перерозподілу тимчасово віль-

них фінансових ресурсів виникли альтернативи банківським уста-

новам – фінансові інститути, які не формують депозитної бази.

210

Форми небанківських фінансових інститутів у світовій практиці до-

сить різноманітні: брокерські та дилерські компанії, інвестиційні бан-

ки, венчурні фірми, недержавні пенсійні фонди, страхові та інвестиційні

компанії, лізингові та факторингові компанії, компанії, що надають по-

слуги андерайтингу та інші. В цілому небанківські фінансові установи

використовують інші умови залучення та розміщення тимчасово віль-

них фінансових ресурсів в економіці. Саме фінансові інститути заці-

кавлені в появі інноваційних фінансових продуктів, які б дозволяли

контролювати ступінь ризику та час використання наявних грошових

коштів.

Наявність конкурентного середовища між банками та небанківсь-

кими фінансовими установами, між самими банківськими установами

та між самими небанківськими фінансовими установами сприяє мак-

симально ефективному розміщенню заощаджень та ефективному

використанню капіталу, пошуку нових джерел фінансування, прове-

дення нетрадиційних операцій банківськими установами у вигляді ін-

вестиційного банкінгу, банківського брокериджу, послуг андерайтингу

та інших. У світовій практиці прийнято вважати, що фінансовий ри-

нок, який базується на використанні механізму ринку капіталу, є

ключовою ланкою системи, заснованої на конкуренції.

Слід зазначити, що якщо європейський ринок цінних паперів фо-

рмувався протягом декількох століть, то сучасний американський ри-

нок свої базові фундаментальні характеристики отримав у 30-х роках

ХХ сторіччя і завдячує кейнсіанським економічним ідеям про держав-

ну ініціативу у відродженні фондового ринку як основи інвестиційно-

го процесу в країні. За оцінками аналітиків на початку ХХ сторіччя

європейський фінансовий ринок мав більш високий рівень розвитку,

ніж ринок США.

Європейський континентальний ринок, зокрема в Німеччині,

представлений значною кількістю банківських установ, що мали мож-

ливість акумулювати значні обсяги заощаджень. Водночас банківська

система Сполучених Штатів Америки була значно слабкішою і не мо-

гла задовольнити зростаючі потреби американських корпорацій, які за

десять років у кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя збільшились у де-

сятки разів.

Якщо в континентальній Європі основну частину кредитних

ресурсів підприємства отримували від банків, то значні потреби

в капіталі в США у зв’язку з бурхливим розвитком таких галузей, як

електроенергетика, зв’язок, залізничний транспорт, сприяли розвитку

ринку корпоративних боргових зобов’язань та акціонерного капіталу.