Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 4. Інститути і право власності

правила, які діють у країні: влада закону, ризик експропріації, загроза

дефолту і недотримання урядом своїх контрактних зобов’язань, рівень

корупції, якість бюрократії. Те, що пов’язано з правилами, впливає у два

рази відчутніше, ніж те, що пов’язано з раціональною економічною по-

літикою. Країна, яка має погану економічну політику, але просту, ясну і

міцну систему правил, розвивається суттєво краще, ніж країна, де уряд

проводить мудру економічну політику. Це все свідчить про необхідність

зосередити увагу на інституційному облаштуванні економіки.

Інституційні зміни завжди відбуваються внаслідок об’єктивних

технологічних та економічних процесів (передусім, упровадження

прогресивних технологій та появи нових ринків чи їх сегментів), у

зв’язку з чим стають неефективними попередні способи взаємозв’язків

суб’єктів економіки, які замінюються на нові. Наприклад, нові вироб-

ничі технології потребують великих розмірів капіталу, власники яких

об’єднуються в акціонерні товариства, в результаті чого виникає по-

треба в ринку цінних паперів та інститутів, що його обслуговують.

Існують дві моделі інституціоналізації як процесу закріплення у

відносинах між індивідами певних правил і норм та збільшення частоти

їх використання. Перший — це еволюційний процес формування інсти-

тутів, коли вони з’являються відповідно до історичного розвитку країни.

За еволюційною теорією неефективні інститути з часом відмирають, а

ефективні — виживають і тому відбувається поступовий розвиток більш

ефективних форм економічної організації. Другий — революційний про-

цес формування — полягає в тому, що інститути імпортуються (транс-

плантуються чи копіюються) з іншого інституціонального середовища.

Відмінності між двома моделями знаходять свій вияв не тільки у змісті

здійснених реформ, але й у тому, як швидко вони будуть проведені.

Якість інституціоналізації залежить від зростання кількості індивідів,

які використовують цей інститут, від усвідомлення необхідності й пере-

ваг дотримання певного набору правил.

Сучасний етап інституціоналізації української економіки має пев-

ні закономірності. Розглянемо їх більш детально.

1. Інституційні зміни, що відбуваються в економіці, мають певні

особливості, однією із яких є те, що спочатку з’являються неформаль-

ні інститути, які протягом певного часу замінюються формальними

нормами. Причому формальні норми можна змінювати досить швидко

шляхом прийняття чи скасування необхідних законів. Вони існувати-

муть і впливатимуть на розвиток суспільства тривалий час, тоді як

неформальні обмеження (традиції, звичаї, менталітет) неможливо

змінити чи ліквідувати за один день. A це значить, що формальні нор-

ми, які не відповідають довготривалим інститутам, не матимуть мож-

Розділ І. Вступ до економічної теорії

ливості ефективно впливати на економічний розвиток. У нашому

суспільстві люди більше довіряють неформальним, ніж правовим

формам регулювання своїх відносин, що призводить до правового

нігілізму. Сьогодні в Україні ми можемо спостерігати, як суттєво не-

формальні традиційні форми людських взаємовідносин впливають на

економіку, прикладом чого може бути хабарництво. Воно стало націо-

нальною особливістю функціонування економіки, «добровільною»

традиційною формою плати чиновникам, свого роду індивідуальною

винагородою за ризик прийняття рішення. За даними експертів Світо-

вого банку, від 2 до 2,5 відсотка прибутку українських підприємств

йдуть на хабарництво. Багато в чому причиною такого явища є істо-

ричний процес відчуження людини від держави, яка не сприймається

багатьма як організація, що покликана захищати інтереси людей.

2. Суттєве значення для сучасного процесу інституціоналізації має

таке явище, яке дістало назву аномія (від фр. anomie — відсутність

закону). Аномію треба розглядати не тільки як відсутність законів, а й

як заперечення (неприйняття з різних причин) норм з боку людей.

Таким чином, з одного боку ми маємо суб’єктивний аспект явища, а з

другого — об’єктивний. Але обидва вони перебувають у взаємозв’язку.

Проте ставлення до різних аспектів аномії міняє орієнтири практичної

діяльності з інституціоналізації суспільства. Одна справа, коли за-

кони є, але населення — з різних причин — не прагне їх дотримувати,

і зовсім інша, коли суспільство — в особі виконавчої або законодавчої

влади — не створило ефективні закони або ж вони не діють. Прикладом

аномії може бути психологічне неприйняття певними верствами на-

селення приватної власності, оскільки остання за часів існування со-

ціалістичного суспільства сприймалася як негативне явище. Що біль-

ше нормативних актів і що вищий рівень їх суперечностей і нижчий

ступінь виконання, то більш розвинутою стає аномія. Проявом аномії

є прийняття великої кількості нормативних актів і безперервний процес

їх перегляду, внесення доповнень та змін. Важливим критерієм аномії

є зростання економічної злочинності.

3. Важливою рисою сучасного процесу становлення інститутів є на-

явність інституційних пасток, тобто існування неефективних норм, що

не відповідають об’єктивним реаліям, але які набули стійкого характеру.

Інституційні пастки виникають в разі неузгодженості інте ресів різних груп

економічних суб’єктів, а також невідповідності між довготерміновими та

короткостроковими інтересами. Прикладом такої інституційної пастки є

проведення приватизації, яка за своїм економічним змістом означала про-

цес первісного нагромадження капіталу (отже, виражала інтереси заро-

джуваної буржуазії), але здійснювалася неадекватними інститутами со-

Глава 4. Інститути і право власності

ціалістичного характеру — безкоштовно, рівноправно для всіх громадян,

з перевагами інтересів трудового колективу. Ця суперечність призводила

до необхідності постійно змінювати орієнтири приватизації, яка значною

мірою деформувала приватну власність.

4. Характерною ознакою інституційних перетворень трансформа-

ційного типу є наявність інституційних пустот, тобто інституційного

простору, в якому відсутні належні інституційні утворення (правила,

норми, закони, установи і т. ін.) для узгодження професійної, комер-

ційної або конкурентної поведінки. Вони виникають внаслідок інсти-

туційної недобудованості системи. Можна навести приклад з інвести-

ційними компаніями, які вкладають кошти на ринку нерухомості.

Відсутність необхідних інститутів контролю та регламентування при-

звела до заповнення інституційних пустот інституційними сурогатами

(недобросовісними фондами та трастами), що призвело, у свою чергу,

до порушення нормального функціонування інституційного механізму

довіри і його суттєвих деформацій, наслідки яких ще довго впливати-

муть на поведінку багатьох громадян. Кошти, які потекли у відкриту

інституційну пустоту, було значною мірою розкрадено.

Інституціоналізація економіки здійснюється постійно, оскільки

відбуваються постійні зміни як в об’єктивних відносинах, так і у сві-

домості людей. Кожний сегмент ринкової економіки наповнюється

своїми інститутами. Що краще будуть пізнані ці процеси, то ефектив-

нішими стануть інститути (правила, норми, закони).

Запитання для самоконтролю

1. Наведіть визначення інститутів.

2. Що таке формальний та неформальний інститути?

3. Які функції виконують інститути?

4. У чому полягає економічний зміст власності?

5. Що таке специфікація прав власності?

6. У чому полягає розвивання прав власності?

7. Чим різняться між собою континентальна та англосаксон ська

концепції прав власності?

8. Яким чином правова форма власності впливає на економіч-

ний зміст?

9. Що таке інституційна структура і які ієрархічні зв’язки вона

встановлює?

10. Що є основою побудови інституційної структури?

11. Як відбувається субординація взаємовідносин у інституцій-

ній структурі?

12. Якими є особливості інституціоналізації економіки України

в сучасних умовах?

Глава 5

Економічний розвиток

суспільства. Сучасні

економічні системи.

Перехідна економіка

§ 1. Економічні системи та їх класифікація

Економічна система найчастіше визначається як сукупність

взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки,

які формують економічну структуру суспільства.

Формаційний підхід до аналізу економічних систем здійснюється

у традиціях марксистської школи. Основним соціально-економічним

критерієм типологізації економічних систем тут є спосіб поєднання

виробників із засобами виробництва, або панівна форма власності на

засоби виробництва. Еволюція ж економічних систем відбувається

відповідно до розв’язання основної економічної суперечності: між

новими продуктивними силами і організаційно-економічними відно-

синами, з одного боку, та існуючою формою власності — з другого.

Нові, більш сучасні продуктивні сили щоразу вимагали нових способів

організації виробництва, нових економічних і соціальних відносин між

людьми. Способом зміни формацій вважалася соціальна революція.

Виокремлюють п’ять соціально-економічних формацій (способів

виробництва): первіснообщинний лад (примітивний колективізм);

рабовласництво; феодалізм; капіталізм; комунізм (соціалізм).

Сучасні немарксистські концепції не відмовляються від побудови

«економічних систем» залежно від інститутів власності. Однак дослі-

дження обов’язково доповнюються проблемою задоволення зроста-

ючих потреб людей в умовах відносно обмежених природних та інших

ресурсів, тобто проблемою ефективності суспільного виробництва.

Вона конкретизується в низці фундаментальних економічних питань:

що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Чи здатне виробни-

цтво адаптуватися до змін у споживчому попиті, постачанні ресурсів,

технології тощо?

Інакше кажучи, критерієм класифікації економічних систем є ме-

ханізм координації (регулювання, управління) економічної діяльності

суспільства. Це — функціональний підхід до економічних систем.

Наприклад, у структурно-управлінських визначеннях під економіч-

ною системою розуміють механізм управління у трьох ключових

Глава 5. Економічний розвиток суспільства. Сучасні економічні системи...

сферах: виробництві, споживанні й розподілі, а еволюція економічних

систем означає його зміни та вдосконалення.

Автори мотиваційних (цільових) визначень економічної системи

виходять з того, що сучасне суспільство в економічній сфері реалізує

багато цілей, зокрема досягнення повної зайнятості, певних темпів

економічного зростання, справедливого розподілу доходів. Тобто еко-

номічна система є механізмом координації економічної діяльності

заради досягнення головної, кінцевої мети суспільства.

В інституціонально-соціологічних визначеннях економічну сис-

тему характеризують як комплекс економічних відносин між госпо-

дарськими одиницями (домогосподарствами, фірмами, профспілками)

та економічними агентами (працівниками, споживачами, підприєм-

цями), що розвиваються завдяки певній сукупності економічних,

соціальних, політичних, культурних та інших інститутів. Останні й

вирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних сис-

тем при цьому відбувається під впливом змін у політико-правових

інституціях, соціально-культурних потребах населення, в техніко-

економічній базі суспільства.

Стадійний підхід класифікує економічні системи суспільства за-

лежно від рівня продуктивних сил і технологічного розвитку суспіль-

ства. Так, відповідно до теорії стадій економічного зростання Уолта

Ростоу, розвиток суспільства відбувається в такій послідовності:

традиційне суспільство — із сільським господарством як основною

галуззю економіки, аграрною працею з використанням примітивних

знарядь праці, низьким рівнем продуктивності праці. Економічна і

політична влада в суспільстві належить великим землевласникам;

перехідне суспільство — у ньому закладаються основи для май-

бутнього індустріального розвитку та необхідних для цього перетво-

рень: зростання продуктивності праці та нагромадження капіталу;

суспільство, що зазнає процесу зрушень, — період промислової

революції, коли з’являються принципово нові засоби праці та нові

технології, що сприяє різкому підвищенню продуктивності суспільної

праці;

«зріле», індустріальне суспільство — побудоване на великому

машинному виробництві з використанням найсучасніших досягнень

науково-технічного прогресу;

суспільство масового споживання — швидкими темпами розви-

ваються галузі, спрямовані на розвиток людини як виробника, спо-

живача, творчої особистості, насамперед сфера послуг.

Цивілізаційний підхід (від лат. civils — суспільний) розглядає еко-

номічний розвиток як зміну цивілізацій. Термін «цивілізація» в цьому

Розділ І. Вступ до економічної теорії

разі означає систему соціально-економічних, правових, культурних та

інших відносин розвинутого суспільства. Для аналізу економічного

розвитку характерна багатомірність. Крім економічних факторів (внут-

рішніх) цей підхід бере до уваги й такі неекономічні (тобто зовнішні

стосовно економіки) фактори, як соціокультурні (національні, релігій-

ні, етичні тощо), соціально-політичні (цінності демократії, правової

держави), постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), природ-

нокліматичні, географічні та ін.

Цивілізаційний підхід дає змогу дати кілька класифікацій еконо-

мічних систем і показати їхню еволюцію, наприклад:

доіндустріальна (традиційна) цивілізація → індустріальна (еконо-

мічна) цивілізація → постіндустріальна (постекономічна) цивіліза-

ція;

традиційна (патріархальна, авторитарна) цивілізація → ліберальна

(ринкова, демократична) цивілізація.

Будь-яка класифікація економічних систем є певною мірою умов-

ною, вибудованою на використанні багатьох критеріїв. П. М. Леонен-

ко та О. І. Черепніна, скажімо, наводять такі варіанти класифікації

систем:

за домінуванням у системі економічних форм, типу механізму ре-

гулювання і ступеня соціальності пріоритетів — капіталістична, со-

ціально орієнтована та комуністична (соціалістична);

залежно від співвідношення в господарському механізмі ринку і

плану — ринкова, централізовано планова, змішана, перехідна;

щодо оцінки сукупності макроекономічних показників — розви-

нута, середньорозвинута і така, що розвивається;

за співвідношенням джерел створення валового внутрішнього про-

дукту (ВВП) — переважно сировинного спрямування; переважно

аграрного спрямування; переважно промислового спрямування; пере-

важно «обслуговуючого» спрямування; переважно інформаційного

спрямування;

за ступенем і динамікою розвитку країн із урахуванням їхнього

географічного місцеположення — американська, європейська, азіат-

ська;

з погляду прискорення глобалізації, способу взаємодії зі світовим

господарством і типу вписання в нього — домінуюча, блокова, автар-

кічна, розчинна, самодостатня.

«Чистих» соціально-економічних систем, як правило, не існує, тому

в літературі йдеться про певні домінанти при визначенні типу тієї чи

іншої системи.

Глава 5. Економічний розвиток суспільства. Сучасні економічні системи...

§ 2. Еволюція економічних систем

як форм господарювання. Типи, види

та моделі економічних систем

Більшість економістів характеризують економічні системи як соці-

ально створений механізм прийняття економічних рішень (що, як, для

кого) у трьох ключових сферах: виробництві, споживанні й розподілі,

тобто як форми господарювання. Економічні системи при цьому визна-

чаються: 1) за формою власності на засоби виробництва і 2) за способом

(механізмом) координації та управління економічною діяльністю.

Первіснообщинній системі, господарствам рабовласників і феода-

лів була притаманна натуральна економіка, тобто такий тип органі-

зації виробництва і координації економічних зв’язків, коли люди ви-

робляли продукт лише для задоволення своїх власних потреб. Кожне

господар ство було замкнутою системою організаційно-економічних

відносин, відокремленою від інших, існувало за рахунок власних ви-

робничих ресурсів з метою самозабезпечення всім необхідним для

життя. На основні запитання (що, як і для кого) відповідали власники

господарств, орієнтуючись на внутрішньогосподарські потреби, тра-

диції та звичаї.

Окремі вияви натуралізації економіки існують і в наш час у вигляді

автаркії — господарської політики фірм, регіонів і навіть держав, спря-

мованої на створення замкнутого господарства, розрив традиційних

господарських зв’язків зі своїми партнерами. Однак у сучасному су-

спільстві переважають зовсім інші економічні системи. Розглянемо їх.

Командна (командно-адміністративна, соціалістична, планова)

економіка. Ця модель економічної системи була втілена в життя в ко-

лишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності. Командному

господарству властиві:

1) одержавлення суспільної власності практично на всі матеріаль-

ні ресурси;

2) одержавлення робочої сили: централізоване вирішення питань

підготовки і використання працівників на підприємствах, у регіонах;

застосування примусових методів активізації працівників;

3) централізоване регулювання економіки на основі державних

директив і планів, встановлення основних народногосподарських про-

порцій;

4) централізований розподіл виробленого національного продукту;

5) існування величезного бюрократичного апарату управління.

Суспільне виробництво регулюється з єдиного економічного цен-

тру, який ототожнюється з державою та її управлінським апаратом.

Розділ І. Вступ до економічної теорії

Останній бере на себе всі повноваження верховного власника засобів

виробництва і регулятора економіки.

Звичайно, командна економіка має і певні позитивні риси. До них

належать: можливість комплексного використання ресурсів у вироб-

ництві; повна зайнятість працездатного населення; спрямованість

виробництва на забезпечення населення товарами першої необхідно сті;

можливість значної економії виробничих витрат (зниження собівар-

тості продукції) в умовах концентрації виробництва на великих під-

приємствах і контроль з боку державних органів; безплатність бага тьох

послуг у сферах охорони здоров’я, освіти, культури, спорту тощо.

Однак все це не вирішує основної економічної суперечності команд-

ної економіки — між формально-юридичною рівністю всіх працівників

як співвласників засобів виробництва і дійсним економічним привлас-

ненням окремими представниками суспільства — державними органами

та управлінським апаратом. Безпосередній виробник матеріальних благ

за такої системи може бути тільки імітатором економічної активності.

Неминучими стають отримання доходів без будь-якого зв’язку з резуль-

татами праці, «тіньова економіка», нерегламентоване підприємництво.

Деякі трудові колективи вдаються до економічних страйків.

Відомий японський економіст Наохіро Амая назвав командну еко-

номіку моделлю Сталіна. З часом така модель неминуче трансформу-

ється в модель, що називається Пастка розвитку (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Пастка розвитку:

1 — низький рівень продуктивності праці;

2 — низький рівень доходів;

3 — відсталість системи загальної та професійної освіти;

4 — бідність;

5 — міжнародна ізоляція.

Дійсно, у СРСР з 1960 до 1985 р. темпи зростання продуктивності

праці знизилися майже у 2,5 разу, частка предметів споживання в загаль-

5 2

4 3

Глава 5. Економічний розвиток суспільства. Сучасні економічні системи...

ному обсязі промислової продукції становила в 1985 р. лише 25 %,

темпи зростання доходів населення знизилися з 5,9 % у 1960–1970-х

роках до 1,4 % у 1985–1988 роках. Командно-адміністративна система

виявилася неспроможною забезпечити інтенсивний економічний розви-

ток і належний рівень суспільного добробуту. Подальше функціонуван-

ня виробництва й існування суспільства вимагали реформування еконо-

мічної системи в напрямі її демократизації.

«Чисто» ринкова економіка («чистий» капіталізм). Її основни-

ми принципами є:

1) приватна власність на матеріальні ресурси та вироблену про-

дукцію;

2) свобода вибору і підприємництва, а саме: споживача — у визна-

ченні того, які товари і послуги має виробляти економіка; фірм-

виробників — у виборі сфери діяльності, організації виробництва

і збуту товарів, розподілі доходів тощо; власників ресурсів — у розпо-

рядженні ними;

3) особистий економічний інтерес, відповідно до якого діє кожний еко-

номічний суб’єкт і який є основною рушійною силою всієї економіки;

4) конкуренція як суперництво між учасниками ринкового господар-

ства стосовно кращих умов виробництва, купівлі та продажу товарів;

5) господарські ризики: а) загальноекономічного характеру, які мож-

ливі внаслідок поточної господарської ситуації у країні та окремих га-

лузях; б) політико-правового характеру, зумовлені діями уряду, міжна-

ціональними конфліктами, страйками тощо; в) виробничого характеру

на рівні підприємств; г) комерційного характеру як результат зміни гос-

подарської кон’юнктури, цін, валютних курсів, інфляції тощо;

6) ціноутворення як основний координаційний механізм економіки,

через який реалізуються рішення покупців і продавців.

«Чисто» ринковою економікою раніше традиційно вважали еконо-

мічну систему США. Проте аналіз сучасних відносин власності й

управління свідчить, що вона є скоріше теоретичною моделлю, ніж

реальністю. У чистому вигляді ринкової економіки не існувало і не

існує в жодній країні світу.

Змішані економічні системи. Більшість розвинутих країн мають

змішані економічні системи. Їх суть полягає в тому, що на мікроеконо-

мічному рівні відносини регулюються економічними законами ринку,

а на макроекономічному — законами держави. Економічними функ-

ціями держави при цьому є:

1) підтримка конкуренції і вільного підприємництва шляхом ство-

рення необхідної правової бази та захисту ринку від можливих проявів

монополізму;

Розділ І. Вступ до економічної теорії

2) розподіл доходів на основі принципів ринкової економіки — за

власністю на ресурси (матеріальні і трудові) при одночасному держав-

ному регулюванні нерівності розподілу економічними методами;

3) забезпечення повної зайнятості;

4) боротьба з інфляцією, стабілізація грошового обігу;

5) реалізація програм економічного зростання;

6) виробництво товарів першої необхідності, контроль за виробни-

цтвом з урахуванням зовнішніх чинників та ін.

Економіка узгоджень. Концепцію «економіки узгоджень» було

розроблено у країнах і для країн Скандинавії на основі спеціальних

досліджень з питань політики заробітної плати та споживчого попиту.

Висновок науковців полягав у тому, що головним регулятором еконо-

мічних зв’язків і прийняття рішень з фундаментальних економічних

питань у наш час стали переговори (узгодження), які доповнюють

ринкове регулювання економіки. Найбільш очевидними вони є на

ринку праці, де шляхом узгоджень між працівниками (профспілками)

і роботодавцями регулюються рівень заробітної плати, тривалість

робочого тижня, відпусток та інші питання. Так само між приватними

фірмами і державою погоджуються інвестиційні проекти.

Великого поширення у наш час дістала концепція соціального рин-

кового господарства. Такий термін запропонував А. Мюллер-Армак для

характеристики форми переходу від воєнної, надцентралізованої еконо-

міки Німеччини до мирної. Однак із часом це поняття перетворилося на

концепцію нового економічного ладу для ФРН, яку було реалізовано

в 1950-х роках. Його мета — досягнення високого рівня добробуту для

переважної більшості членів суспільства в умовах економічних свобод

і на основі ринкової економіки, конкурентного ладу.

Соціальне ринкове господарство (соціально орієнтована економіка)

реалізується в кількох моделях.

Континентальна (німецька) модель (Німеччина, Австрія, Бельгія,

Нідерланди, Швейцарія, частково — Франція) характеризується висо-

кими обсягами перерозподілу ВВП через бюджет (до 50 %), формуван-

ням страхових фондів переважно за рахунок роботодавців, розвиненою

системою соціального партнерства, орієнтацією на повну зайнятість

населення.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) перед-

бачає, навпаки, низький рівень перерозподілу ВВП (до 40 %), пере-

важно пасивну державну політику зайнятості, високу частку приватних

і суспільних компаній у наданні соціальних послуг.

Середземноморська модель (Греція, Іспанія, Італія) спрямовує соці-

альну політику в основному на соціально вразливі верстви населення.