Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

Учені встановили такі параметри:

Q = 1,01 × K

0,25

× L

0,75

Це означає, що зростання витрат капіталу на 1 % дає приріст обсягу

виробництва на 0,25; зростання витрат праці на 1 % дає зростання обсягу

виробництва на 0,75. Коли a + β = 1, то зростання L і K на 1 % збільшує

Q також на 1 %. Ця залежність дістала назву ефекту масштабу.

У подальшому функція Кобба–Дугласа була удосконалена введен-

ням до неї фактора часу з урахуванням темпів науково-технічного

прогресу:

Q = f (C, L, t),

де t — фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

Американський економіст Д. Кларк до факторів виробництва додав

підприємницьку діяльність (E) і природний фактор (l):

Q = f (C, L, l, E, t).

Американський учений, лауреат Нобелівської премії (1987) Р. Солоу

у своїй моделі економічного зростання використав виробничу функцію

у вигляді:

Q = F (K, L, N),

де N — земля або природні матеріальні ресурси.

Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн За-

ходу. Їх розробляють як для окремих фірм, так і для національної

економіки в цілому. Їхнє призначення — у забезпеченні найоптималь-

нішого поєднання та ефективного використання факторів виробництва

з метою максимізації обсягу випуску продукції. При цьому виробнича

функція завжди передбачає взаємозаміну одних факторів виробництва

іншими і вказує на альтернативні можливості їх використання.

Усі фактори, що їх використовують у процесі суспільного вироб-

ництва, кількісно і якісно обмежені. Саме тому суспільство намагаєть-

ся використовувати рідкісні ресурси ефективно, тобто так, щоб отри-

мати максимальну кількість благ з наявних обмежених ресурсів. Зав-

дання економічної науки — відшукати шляхи найефективнішого ви-

користання рідкісних ресурсів, щоб забезпечити максимально можли-

ве задоволення безмежних потреб суспільства.

Під економічною ефективністю розуміють співвідношення витрат

і результатів виробництва. Економічна ефективність характеризує

зв’язок між кількістю використаних у процесі виробництва ресурсів

та отриманою в результаті кількістю продукту. Інакше кажучи, ефек-

тивність — це відношення здобутого результату до витрат. Більша

Розділ І. Вступ до економічної теорії

кількість продукту, отримана при незмінних витратах факторів вироб-

ництва, означає зростання ефективності. Зменшення кількості продукту

за умов незмінних витрат свідчить про зменшення ефективності:

Показники економічної ефективності відіграють важливу роль в еко-

номічному аналізі. Їх можна розрахувати як для національної економіки

у цілому, так і для окремих галузей, підприємств, факторів виробництва,

також можна визначити ефективність зовнішньоекономічної діяльності.

До головних показників ефективності відносять показники віддачі та по-

казники місткості, які є зворотними стосовно один одного.

Показники віддачі характеризують результат, який припадає на

одиницю ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, капіталовід-

дача, норма прибутку). Розраховуються такі показники шляхом ділен-

ня обсягу виробництва у вартісній формі на витрати ресурсу.

Показники місткості (ємності) характеризують витрати ресурсів

на одиницю результату (трудомісткість, фондомісткість, капіталомі ст-

кість, наукомісткість). Їх розраховують шляхом ділення вартості за-

трачених ресурсів на загальну вартість обсягу виробництва.

Продуктивність праці визначає ефективність використання робочої

сили, і розраховують її як співвідношення обсягів виробництва та кіль-

кості працюючих або відпрацьованого ними часу в днях чи годинах.

Продуктивність можна розрахувати на мікрорівні та на макрорівні. При

розрахунку на макрорівні обсяг валового внутрішнього продукту ділять

на чисельність зайнятих в усіх галузях національного господарства.

Трудомісткість відбиває кількість затраченої живої праці на ви-

робництво одиниці продукції. Розраховується як відношення вартості

витрат живої праці до вартості обсягу виробництва.

Капіталовіддача характеризує ефек тивність використання засобів

праці, вказуючи на кількість про дукції, виготовленої завдяки використан-

ню одиниці основних виробничих фондів. Розраховується як відношення

вартості виробленої про дукції до вартості основних виробничих фондів.

Капіталомісткість показує кількість основного капіталу, що його

витрачають на виробництво одиниці продукції. Розраховується як відно-

шення вартості основного капіталу до вартості виготовленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність викори стання пред-

метів праці і показує, скільки вироблено продукції з одиниці витраче-

них матеріальних ресурсів (си ровини, матеріалів, палива та ін.).

Розрахо вується як відношення вартості виробленої продукції до вар-

тості витрачених матеріальних ресурсів.

результат

Ефективність

витрати



Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

Матеріаломісткість відбиває витрати сировини, матеріалів, па-

лива на одиницю продукції. Розраховується як відношення витрат на

предмети праці (матеріали) до вартості виробленої продукції.

Ефективність виробництва фірми чи галузі в цілому може бути

оцінена шляхом розрахунку норми прибутку, яка визначається шляхом

ділення річного прибутку на суму витрат, пов’язаних із виготовленням

продукції.

Економічну ефективність у жодному разі не можна розглядати як

раціональне використання якогось окремого фактора виробництва.

Наприклад, підвищення якості продукту може супроводжуватися ви-

користанням більш дорогих матеріалів, через що матеріаломісткість

збільшиться. Тому зазвичай для визначення ефективності виробництва

в цілому застосовується інтегральний показник:

де Y — валовий національний продукт;

П — витрати живої праці;

МВ — матеріальні витрати;

К — вартість основного капіталу;

к — коефіцієнт зносу основного капіталу.

У зв’язку з тим, що кінцевою метою виробництва є задоволення по-

треб і окремого індивіда, і суспільства в цілому, ефективність можна

розглядати як соціально-економічне явище. Соціальна ефективність

показує, наскільки повно розвиток виробництва задовольняє потреби

суспільства. Найбільш загальним показником соціальної ефективності

є рівень і якість життя населення (обсяги і структура споживання, рівень

розвитку освіти і культури, тривалість робочого тижня, можливості від-

починку, умови праці, середня тривалість життя, стан довкілля). Еконо-

мічна та соціальна ефективність тісно пов’язані. Високий рівень еконо-

мічної ефективності є основою для підвищення рівня і якості життя.

Водночас зростання соціальної ефективності (підвищення добробуту,

рівня освіти, поліпшення якості медичних послуг та ін.) є об’єктивною

передумовою для зростання економічної ефективності.

§ 4. Крива виробничих можливостей.

Поняття альтернативних витрат

У повсякденному економічному житті перед кожним суб’єктом

господарювання завжди постає проблема вибору — як використовува-

Ефективність

П МВ к К





Розділ І. Вступ до економічної теорії

ти наявні обмежені ресурси з метою найповнішого задоволення влас-

них потреб. Такий вибір зумовлює появу конкуренції за можливості

використання наявних ресурсів. Якщо ресурс використовується у ви-

робництві якогось товару, це означає, що він «втрачається» для вироб-

ництва інших товарів. Наприклад, якщо земельна ділянка зайнята під

будівництво заводу, на ній уже неможливо вирощувати пшеницю або

побудувати торговельний центр. Збільшення випуску одних товарів

означає скорочення виробництва інших товарів. Увесь час доводиться

вирішувати, які товари та послуги виробляти, а від яких за певних об-

ставин слід відмовитися.

Уявімо, що в економіці виробляється тільки два товари: автомобілі

та хліб. Якщо всі наявні в суспільстві ресурси будуть спрямовані ви-

ключно на виробництво хліба, то можна отримати 30 тис. т хліба і жод-

ного автомобіля. Використання тих самих ресурсів тільки на виробни-

цтво автомобілів дасть змогу отримати 9 тис. автомобілів і позбавить

можливості виробляти хліб. Звісно, що суспільство може одночасно

виробляти обидва товари в різному співвідношенні: наприклад, 4 тис. шт.

автомобілів та 25 тис. т хліба або 7 тис. шт. автомобілів і 15 тис. т хліба

(табл. 3.2). Але в будь-якому разі, щоб збільшити виробництво автомо-

білів, доведеться скоротити обсяг виробництва хліба, і навпаки.

Таблиця 3.2

Альтернативні можливості виробництва

Вид продукту

Виробничі альтернативи

А B C

Автомобілі (тис. шт.) 0 4 7 9

Хліб (тис. т) 30 25 15

Вибір певної комбінації виробництва товарів можна проілюструвати

за допомогою графіка виробничих можливостей, де по горизонталі від-

кладемо кількість хліба, а по вертикалі — кількість автомобілів (рис. 3.1).

Зафіксувавши на графіку всі виробничі альтернативи, наведені в табли-

ці, та з’єднавши точки А, B, C, D, отримаємо криву виробничих мож-

ливостей. Вона показує всі можливі комбінації виробництва двох про-

дуктів за умов повного використання всіх наявних ресурсів.

Якщо точка знаходиться на кривій, економіка працює ефективно

(всі доступні ресурси використовуються з максимальним результатом).

Точки, розташовані всередині ліворуч кривої, показують неповне ви-

користання ресурсів. Наприклад, у точці Е одночасно виробляється

5 тис. автомобілів та 7,5 тис. т хліба, що менше, ніж дозволяють

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

виробничі можливості. У такому разі економіка працює неефективно,

ресурси недовикористовуються, існує резерв для збільшення обсягів

випуску. Будь-яка точка, розташована праворуч за межами кривої (точка

F), показує недосяжний через обмеженість ресурсів обсяг випуску.

Крива виробничих можливостей ілюструє вибір, який постійно постає

перед суспільством. Якщо економіка працює ефективно за умов повного

використання ресурсів, єдиний можливий шлях збільшення обсягів ви-

робництва будь-якого товару — зменшити випуск іншого товару.

Та кількість товару, від якої доведеться відмовитися, щоб отримати

додаткову кількість іншого товару, називається альтернативними

витратами, або витратами втрачених можливостей. Для еконо-

містів альтернативні витрати означають втрати інших, альтернативних

товарів та послуг, які могли бути виготовлені за допомогою тих самих

виробничих ресурсів. Наприклад, студент, який навчається в універ-

ситеті, отримує стипендію 120 грн. Облишивши навчання, він міг би

працювати, заробляючи 1000 грн. Альтернативні витрати навчання в

університеті становлять 1000 грн.

Зміни у структурі виробництва товарів та послуг вимагають пере-

розподілу ресурсів. У нашому прикладі, щоб збільшити виробництво

автомобілів з 4 до 7 тис., доведеться відмовлятися від 25 – 15 = 10 тис. т

хліба. Ці 10 тис. т хліба і є альтернативними витратами виробництва

додаткових 3 тис. автомобілів, коли економіка знаходиться у точці В.

Для подальшого збільшення випуску автомобілів доведеться залучати

до їх виробництва дедалі менш придатні для цього та порівняно мало-

ефективні ресурси. Наприклад, пекарі, залучені до випуску автомобілів,

будуть мати меншу продуктивність, аніж слюсарі-складальники. Тому

кожна наступна одиниця автомобілів вимагатиме дедалі більшого ско-

рочення випуску хліба, альтернативні витрати зростатимуть. Так діє

закон зростаючих альтернативних витрат: економічні ресурси

Ɉɛɫɹɝ 9 D

ɜɢɪɨɛɧɢɰɬɜɚ C F

ɚɜɬɨɦɨɛɿɥɿɜ, 7

ɬɢɫ. ɲɬ. 5 E

4 B

0 7,5 15 25 30

Ɉɛɫɹɝ ɜɢɪɨɛɧɢɰɬɜɚ ɯɥɿɛɚ, ɬɢɫ. ɬ

Рис. 3.1. Крива виробничих можливостей

Розділ І. Вступ до економічної теорії

непридатні для їхнього повного використання у виробництві альтер-

нативних продуктів. В умовах обмеженості і специфічності ресурсів

альтернативні витрати зростатимуть у міру збільшення випуску будь-

якого з альтернативних видів продукції.

Відсутність абсолютної взаємозамінності ресурсів, яка знаходить

свій вияв у збільшенні альтернативних витрат, зумовлює випуклість

кривої виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей має історичний характер і від-

биває досягнутий рівень розвитку технології і ступінь використання

наявних ресурсів. При збільшенні кількості ресурсів або покращенні

технології їх використання крива може зрушуватися праворуч угору,

зменшення кількості ресурсів призводить до зрушення кривої ліворуч

(рис. 3.2, а). Якщо процес удосконалення технологій протікає нерівно-

мірно і стосується лише одного товару, зрушення кривої має асиме-

тричний характер: кількість товару, виробленого за більш продуктив-

ною технологією, збільшиться, обсяг випуску іншого товару залишить-

ся незмінним (рис. 3.2, б).

Рис. 3.2. Зрушення кривої виробничих можливостей під впливом:

а – зміни кількості ресурсів або технології їх використання

за двома товарами;

б – збільшення кількості ресурсів або покращення

технології їх використання тільки за одним товаром

§ 5. Виробництво і відтворення

Кінцевою метою розвитку будь-якої економічної системи і голов-

ною умовою нормального функціонування людського суспільства є

задоволення матеріальних та духовних потреб, яке відбувається шля-

хом споживання матеріальних та нематеріальних благ. Останні ж не

існують у готовому вигляді — спочатку їх треба виготовити. А значить,

і задоволення всіх без винятку потреб неможливе. Крім того, із розвит-

ком суспільства потреби постійно зростають у кількісному вимірі і

Ɍɨɜɚɪ ɚ Ɍɨɜɚɪ ɛ

Ⱥ Ⱥ

Ɍɨɜɚɪ Ȼ Ɍɨɜɚɪ Ȼ

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

змінюються якісно, задоволення одних потреб зумовлює появу інших.

Тому суспільство змушене постійно відновлювати й повторювати про-

цес виробництва, припинення якого міститиме загрозу руйнуванню

людської цивілізації. Виробництво, таким чином, має постійний, без-

перервний характер.

Постійне і безперервне повторення та відновлення суспільного

виробництва називається відтворенням. Розрізняють кілька типів від-

творення — просте, розширене і звужене.

Просте відтворення передбачає поновлення виробництва у не-

змінних обсягах.

При розширеному відтворенні процес виробництва в кожному на-

ступному періоді відновлюється у зростаю чих масштабах. Розширене

відтворення може відбуватися екстенсивним і інтенсивним шляхом.

Екстенсивне відтворення здійснюється через залучення до процесу

виробництва додаткових факторів переважно на незмінній технологіч-

ній основі. Інтенсивне відтворення відбувається шляхом застосування

прогресивних технологій, підвищення кваліфікації робочої сили, впро-

вадження передових методів організації виробництва.

Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного

виробництва в обсягах, що є мен шими, ніж у попередньому періоді.

Звужене відтворення властиве економічним системам, які перебувають

у стані кризи.

Процес відтворення включає чотири стадії: виробництво, розподіл,

обмін і споживання. Виробництво є процесом створення корисних

продуктів, вихідною ланкою процесу відтворення. Розподіл передбачає,

по-перше, розподіл факторів виробництва між його галузями та сфе-

рами, а по-друге, визначення і надання учасникам виробництва їх

частки у виробленому продукті. Обмін здійснюється як безпосередньо

складова виробництва, у ході якої відбувається обмін діяльністю та

здібностями між працюючими, так і після його завершення, коли отри-

мана при розподілі частка обмінюється на інші продукти. Саме через

обмін учасники виробництва отримують належну їм частку суспіль-

ного продукту. Під споживанням розуміють використання створених

благ для задоволення потреб суспільства. Розрізняють два види спо-

живання: виробниче (використання факторів виробництва для виго-

товлення продуктів) та особисте (використання продуктів для задо-

волення власних потреб). Споживання — завершальна стадія відтво-

рення, під час якої продукт знищується, що стає сигналом до повто-

рення виробництва, початку нового виробничого циклу.

Усі ланки суспільного виробництва тісно пов’язані між собою і

перебувають у постійному кругообігу. Виробництво можна розглядати

Розділ І. Вступ до економічної теорії

як процес споживання, у ході якого споживаються фактори виробни-

цтва. Розподіл і обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і

споживанням. У процесі розподілу окрім продукту між галузями, ви-

робництвами, товаровиробниками також розподіляється робоча сила

та засоби виробництва. Виробничу функцію стадії обміну можна роз-

глядати як спільні, взаємодоповнюючі зусилля працюючих, між якими

йде обмін діяльністю. У фазі споживання відбувається відтворення

робочої сили, з’являються нові потреби, що створює стимули для

зростання і вдосконалення виробництва. Споживання стає рушійною

силою виробництва, його кінцевою метою.

Відтворення необхідно розглядати як суспільний процес, оскільки

поряд із відтворенням засобів виробництва і предметів споживання від-

творюється також людина, а разом із нею певні виробничі відносини.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке суспільне виробництво?

2. Назвіть основні фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

3. Як здійснюється процес суспільного виробництва? Розкрийте

зміст понять «продуктивні сили», «виробничі відносини».

4. Які зміни у факторах виробництва і способах їх поєднання

відбуваються під час переходу до постіндустріального су-

спільства?

6. Що таке Інтернет-економіка?

7. Що таке виробнича функція? Яке значення для економічного

аналізу має обчислення виробничої функції?

8. Як обчислити основні показники економічної ефективності?

9. Розкрийте взаємозв’язок між економічною та соціальною

ефективністю.

10. Що показує крива виробничих можливостей?

11. Що таке альтернативні витрати?

12. Розкрийте зміст поняття «відтворення».

13. Які існують типи відтворення? Чим вони відрізняються один

від одного?

14. Назвіть і охарактеризуйте основні стадії суспільного відтво-

рення.

Глава 4

Інститути і право власності

§ 1. Поняття «інститути» та їх функції

в економічному житті

Економічні дії індивід здійснює не в ізольованому просторі, а в

певному соціумі. І тому має велике значення, як суспільство реагува-

тиме на них. Щоб уникнути неузгодженості в економічному житті та

не допустити неправомірної економічної поведінки в рамках економіч-

ного і соціального порядку, виробляються схеми поведінки, які за тих

чи інших умов є найефективнішими. Водночас економічні суб’єкти

при прийнятті рішення щодо способів використання ресурсів завжди

спираються на певну інформацію, яка має обмежений характер. Озна-

ками обмеженості інформації можуть бути: великий обсяг та склад-

ність її отримання, асиметричність та асинхронність (тобто суб’єкти

отримують інформацію в різних обсягах і неодночасно), невизначе-

ність (неможливість достовірно її перевірити і прогнозувати). Саме

тому економічна поведінка має характер обмеженої раціональності.

Частина цієї інформації накопичена у людини в пам’яті у вигляді пев-

них звичок, іншу він спеціально здобуває протягом всього життя. Ви-

трати на обробку інформації, з метою прийняття раціонального рішен-

ня, завжди мають об’ємний характер, що не в змозі зробити окремі

індивіди. Саме тому виникає потреба у певних інститутах, які економ-

лять зусилля окремих індивідів. Слідування заздалегідь відомим стан-

дартам поведінки робить дії окремих індивідів більш економними,

ефективними, прогнозованими й визначеними.

У всякому разі для прийняття рішення необхідно мати певний ал-

горитм поведінки, що її обмежує. Це означає, що здійснення економіч-

них дій завжди відбувається в межах певних правил, які являють собою

загально визнані розпорядження, що забороняють або дозволяють ді-

яльність як окремої людини, так і різних угруповань (організацій, фірм,

партій, держави). Отже, правила — це моделі або зразки поведінки

людини в суспільстві. Таким чином, ми маємо перше уявлення про

інститут як сукупність правил, що обмежують і визначають поведінку

суб’єктів. Утім, цього надто мало, щоб отримати повне уявлення про

суспільні інститути.

Почнемо із визначення самого слова «інститут». У перекладі з ан-

глійської (to institute) воно означає «встановлювати», «фундирувати».

Тобто інститути — це все те, що дає можливість упорядковувати життє-

діяльність людей. Приміром, технологія виробництва упорядковує діяль-

Розділ І. Вступ до економічної теорії

ність людей згідно з її внутрішніми принципами дії. А значить, техноло-

гія — це теж економічний інститут. В економічній теорії вперше поняття

«інститут» було включено в аналіз Т. Вебленом. Він вважав, що інститу-

ти — це поширений образ думки в тому, що стосується окремих відносин

між суспільством і особою та окремих виконуваних ними функцій. Під

інститутами Т. Веблен розумів ще й структуру виробничого або економіч-

ного механізму, властиву в даний час суспільного життя. Інший осново-

положник інституціоналізму Дж. Коммонс визначає інститут таким чином:

інститут — це колективна дія з контролю, звільнення і розширення інди-

відуальної діяльності. Це означає, що діяльність окремих людей здійсню-

ється під контролем колективної спільноти, яка, з одного боку, обмежує

поведінку людей, а з другого — звільняє їх від зовнішньої невизначе ності

й розширює їх можливості досягати більш ефективних результатів.

У іншого класика інституціоналізму — У. Мітчелла можна знайти таке

визначення: інститути — це панівні й надзвичайно стандартизовані су-

спільні звички. Нині в межах сучасного інституціоналізму найпоширені-

шим є трактування інститутів Д. Нортом: інститути — це правила, меха-

нізми, що забезпечують їх виконання, і норми поведінки, які структурують

повторювані взаємодії між людьми.

У загальному вигляді можна сказати, що інститути — це всі роз-

роблені людьми обмеження, які регулюють, координують поведінку

економічних агентів і впорядковують взаємодії між ними, а також

передбачають механізми контролю за їх дотриманням.

Інститути можуть бути формальними, тобто свідомо розробленими

людьми (конституції, закони, нормативні акти), і неформальними, «не-

писаними», які знаходять свій вияв у загальноприйнятих умовностях,

традиціях, звичках, етичних нормах, релігійних поглядах.

Слід розрізняти три основних види інститутів. Перший — це інсти-

тути-діяльності, що обмежують і регулюють діяльність професійних

груп фахівців, скажімо інститут кредитування, інститут судочин ства.

Другий — це інститути-норми, що включають усю сукупність правил,

які регулюють спільні дії людей. Третій — інститути-організації,

тобто всі установи, які регламентують, контролюють, захищають ді-

яльність суб’єктів і примушують їх дотримуватися вироблених норм.

До них належать усі державні (сама держава та її органи, комітети) і

саморегулюючі (різного роду фірми, домогосподарства, товариства)

організації.

Сутність інститутів та механізмів впливу на економіку краще за все

розкривається за допомогою виявлення їх функцій.

Функція інформаційного інструментарію. Це означає, що в інсти-

тутах узагальнюється і накопичується досвід сумісної життєдіяльнос-