Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 2. Етапи виникнення, становлення та розвитку економічної теорії

мислових криз, розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму, кооперації

тощо. За його безпосередньою участю була створена Українська ака-

демія наук (1920), у складі якої діяло одне з перших у світі відділень

соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він був про-

фесором і деканом юридичного факультету Київського університету,

головою кооперативного комітету та українського наукового товари ства

економістів.

У радянський період значним внеском у розвиток економічної те-

орії були твори П. Першина, Л. Кухаренко, В. Корнієнка, А. Чухна,

А. Покритана, В. Черняка та ін.

Головними центрами економічної науки в Україні нині є: Інститут

економіки та прогнозування НАН України, Інститут економіки про-

мисловості НАН України, Інститут аграрної економіки УААН, Інститут

регіональних досліджень НАН України, Інститут економіко-правових

досліджень НАН України, Рада по вивченню продуктивних сил Укра-

їни, Інститут світової економіки та міжнародних відносин. Економічні

дослідження проводяться також в економічних секторах, лабораторіях

та інших підрозділах науково-дослідних установ і на економічних

кафедрах вищих навчальних закладів України.

Наукові дослідження кафедри економічної теорії Національної

юридичної академії Україні імені Ярослава Мудрого ведуться за таки-

ми напрямами:

сучасна економічна теорія праці (д-р екон. наук Л. С. Шевченко);

інституціональна теорія: історія виникнення та основні напрями

розвитку, механізм функціонування ринку нерухомості (д-р екон. наук

О. А. Гриценко);

протиріччя світогосподарських зв’язків і форми їх розв’язання в

умовах включення перехідних економік у глобалізаційний процес (д-р

екон. наук С. М. Макуха);

проблеми реформування структури економіки України на сучасно-

му етапі її розвитку (канд. екон. наук О. О. Іваницький, канд. екон. наук

О. О. Мамалуй, канд. екон. наук Л. В. Нечипорук, канд. екон. наук

О. В. Овсієнко);

створення національної інноваційної системи України (канд. екон.

наук О. С. Марченко, канд. екон. наук О. М. Левковець);

соціальні аспекти економічного зростання (д-р екон. наук Т. М. Камін-

ська, канд. екон. наук В. В. Броницька, канд. екон. наук Т. І. Лучко,

канд. екон. наук О. О. Тумакова);

особливості перехідного періоду в АПК України (канд. екон. наук

О. В. Роздайбіда, В. А. Лизогуб);

економічна безпека держави (канд. екон. наук Г. Ю. Дарнопих).

Розділ І. Вступ до економічної теорії

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягають причини виникнення економічних

знань?

2. На чому ґрунтуються економічні погляди Арістотеля?

3. Порівняйте вчення меркантилістів та представників класич-

ної політичної економії.

4. Які основні положення висувають представники неокласич-

ної теорії?

5. Які течії існують у неокласичній теорії?

6. Чому з’являється кейнсіанство та які риси притаманні

йому?

7. У чому полягають основні положення теорії Дж. Кейнса?

8. Що означає поняття «нова класична економіка»? Які школи

до неї належать?

9. Що сприяло розвиткові інституційної економічної теорії і які

ідеї вона висуває?

10. Назвіть основні теорії неоінституціоналізму та їхніх пред-

ставників.

11. Як розвивалася наукова економічна думка в Україні?

12. У чому полягає специфіка сучасного розвитку економічної

науки в Україні?

13. Назвіть відомих представників вітчизняної економічної на-

уки.

Глава 3

Виробничі можливості

суспільства. Соціальна сутність

виробництва

§ 1. Суспільне виробництво та його

основні фактори

Різноманітні блага, за допомогою яких людина і суспільство під-

тримують своє існування, — їжа, одяг, житло — не існують у готовому

вигляді: щоб користуватися ними, людина спочатку мусить їх створи-

ти, пристосувавши, перетворивши, змінивши речовину природи для

власних потреб. Процес взаємодії людей, у якому вони, впливаючи на

природу, створюють матеріальні і нематеріальні блага, необхідні для

забезпечення свого існування та розвитку, називається виробництвом.

Виробництво благ становить основу життєдіяльності людства і створює

умови для його подальшого прогресу.

Процес виробництва завжди має суспільний характер, оскільки

людина не може працювати окремо від інших людей. Навіть якщо ін-

дивідуальний товаровиробник виконує всі виробничі операції само-

стійно, він неодмінно користується знаряддями праці, виготовленими

іншими людьми, і втілює у своїй праці увесь накопичений попередни-

ками досвід. Поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізація на

виготовленні окремого продукту створюють об’єктивні передумови

для обміну результатами діяльності. Суспільний характер виробництва

означає, що виробництво стає спільним суспільно-колективним про-

цесом, у якому бере участь велика кількість людей.

Передумовою процесу виробництва є взаємодія різноманітних

факторів. В економіці до факторів виробництва відносять всі необ-

хідні елемен ти, які використовуються для виробництва матері альних

і нематеріальних благ. Фактори є основною умовою здійснення ви-

робництва, складовою виробничого потенціалу. Слід зазначити, що

поняття «фактори виробництва» значно вужче, аніж «ресурси вироб-

ництва». Ресурси становлять сукупність природних, трудових, соці-

альних сил, які можуть бути залучені до виробничого процесу. Факто-

ри виробни цтва — це реально використані у виробництві ресурси.

Первинними факторами виробництва були праця і земля. Розвиток

суспільства зумовив появу й інших факторів, які можна розглядати як

результати праці.

Розділ І. Вступ до економічної теорії

В економічній науці існують різні підходи до визначення факторів

та їх класифікації. Класична школа виокремила три основних факто-

ри — працю, капітал, землю, кожен з яких створює власникові певний

вид доходу. У марксистській теорії фактори виробництва поділяються

на речові (засоби виробництва) та особисті (робоча сила). Такий поділ

вказує на те, що не всі фактори створюють додану вартість і прибуток,

а тільки особистий фактор — робоча сила. Маржиналістська теорія

доповнила традиційний для класичної школи набір факторів (праця,

земля, капітал) ще одним — підприємницькими здібностями. Сучасна

економічна наука відстежує зростаючий вплив нових факторів — на-

уки, інформації, екології, поява яких зумовлена розвитком суспільного

виробництва, його постійним вдосконаленням.

Таким чином, до найголовніших факторів суспільного виробництва

можна віднести: працю, землю, капітал, підприємницькі здібності,

науку та інформацію, три з яких — праця, земля, капітал є системо-

утворюючими.

Вихідним моментом виробництва є праця — доцільна діяльність

людини, спрямована на створення матеріальних та нематеріальних

благ. Здатність людини до праці, сукупність її фізичних та інтелекту-

альних здібностей, називається робочою силою. Працю можна розгля-

дати як найбільш активний фактор виробництва. Без інтелектуальної

та фізичної праці неможливо організувати процес виготовлення благ,

неможливо скористатися перевагами найсучасніших технічних засобів.

Тільки людська праця може поєднати і змусити працювати інші фак-

тори виробництва, спрямувати їх на задоволення потреб суспільства.

Працю неможливо відокремити від її носія — робочої сили, тому під-

вищення рівня освіченості та кваліфікації працівника становить голов-

ну рушійну силу соціально-економічного прогресу людства.

Земля як фактор виробництва об’єднує всі види природних ресур-

сів, всю сукупність природних явищ або об’єктів, які використовують-

ся людьми для створення матеріальних та нематеріальних благ, для

відтворення населення, підтримки умов існування людини, підвищен-

ня якості життя. До природних ресурсів належать безпосередньо зем-

ля, водні та лісові ресурси, корисні копалини, повітряний простір,

флора і фауна та інші природні багатства, що використовуються в

суспільному виробництві. Особливостями окремих природних факто-

рів є неможливість їх переміщення (наприклад, орні землі) та штучно-

го відтворення (наприклад, вугілля).

У процесі виробничої діяльності людина дедалі активніше вико-

ристовує ресурси навколишнього середовища. Із зростанням обсягів

виробництва і споживання суттєво збільшується й обсяг антропоген-

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

ного навантаження, що призводить до екологічної деградації навко-

лишнього середовища: скорочення лісних масивів, зменшення кіль-

кості і якості питної води, виникнення парникового ефекту, зникнення

окремих біологічних видів і, нарешті, загрожує існуванню людини як

виду. Все це змушує брати до уваги можливу шкоду, яку завдає при-

роді процес виробництва, і ставити невідкладне завдання мінімізації

його негативних екологічних наслідків.

Екологічний фактор виробництва можна визначити як систему

спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на

раціональне використання природ них ресурсів, охорону і відновлення

навколишнього середовища. Екологічний фактор може суттєво впли-

нути на вартість кінцевої продукції (наприклад, у європейських країнах

запроваджені спеціальні екологічні податки), закономірності просто-

рового розміщення світового господарства (розвинуті країни дедалі

частіше витісняють екологічно брудні виробництва у країни третього

світу) та якість трудових ресурсів.

Капітал — це сукупність усіх створених людьми технічних і ма-

теріальних засобів виробництва, а також грошові нагромадження, які

використовуються у виробництві товарів та послуг.

В економічній науці вирізняють кілька підходів до визначення

змісту категорії «капітал», причому домінуючими є речова (натуралі-

стична) та грошова (монетаристська) концепції. Натуралістична

концепція розглядає капітал як сукупність засобів виробництва (машин,

верстатів, обладнання, споруд, транспортних засобів, передавальних

пристроїв) та готових товарів, призначених для продажу. З точки зору

монетаристської концепції капітал функціонує у вигляді грошових

нагромаджень, які використовуються для придбання ма теріально-

речових елементів виробництва та наймання ро бочої сили. Найґрун-

товніше визначення сутності капіталу належить К. Марксу. На його

думку, ані гроші, ані засоби виробництва самі по собі капіталом не є.

Вони перетворюються на капітал тільки тоді, коли їх використовують

для присвоєння чужої неоплаченої праці. За К. Марксом, капітал — це,

по-перше, система певних економічних відносин, по-друге, вартість,

яка створює додану вартість.

Підприємницькі здібності — особливий, унікальний, рідкісний

різновид людських ресурсів, один із видів складної творчої праці, який

полягає у здатності якнайефективніше поєднувати і використовувати

інші фактори виробництва. Під підприємницькою діяльністю розуміють

самостійну ініціативну діяльність громадян і юридичних осіб, спря-

мовану на одержання прибутку, яка здійснюється на свій ризик і під

майнову відповідальність. Підприємницькі здібності передбачають

Розділ І. Вступ до економічної теорії

здатність до генерування нових ідей, вміння визначити мету розвитку,

організувати роботу колективу. Характерними рисами підприємців є

воля, честолюбство, наполегливість, вміння зосередитися на головно-

му. Підприємництво сприяє постійному розвитку і вдосконаленню

виробництва, підвищенню його ефективності та оновленню.

За сучасних умов особливого значення серед факторів виробництва

набуває наука — сфера дослідницької діяльності, спрямована на отри-

мання нових знань про природу, суспільство і мислення. Наукові до-

слідження стимулюють розвиток суспільного виробництва, втілюючись

у нові, більш досконалі засоби праці, принципово нові продукти, спри-

яють відкриттю нових матеріалів, речовин, видів енергії, появі більш

ефективних методів організації виробництва та праці. Особливістю

сучасної науки є можливість використання результатів наукових до-

сліджень у всіх сферах господарства і життєдіяльності. Наука в сучас-

ному світі перетворюється на безпосередню продуктивну силу сус-

пільства, органічно поєднуючись із виробництвом. Рівень розвитку

науки, наукоємних галузей створює підґрунтя динамічного економіч-

ного розвитку, стає чинником формування центрів світового впливу,

визначає межу між заможними та бідними країнами.

Інформацію як фактор виробництва можна визначити, з одного

боку, як об’єкт, а з другого — як процес збирання, обробки та систе-

матизації знань з метою їх подальшого використання в різних сфе рах

життєдіяльності. Сучасний господарчий прогрес багато в чому визна-

чається розвитком інформаційних технологій і пов’язаних із ними

галузей промисловості. Про перетворення інформаційних технологій

у безпосеред ню продуктивну силу свідчить формування глобального

електронного середовища економічної діяльності, розповсюдження

дистанційних трудових відносин (використовуючи персональний

комп’ютер, робітник може працювати, не виходячи з дому), виникнен-

ня нових галузей, нових професій, бурхливий розвиток електронної

комерції (продаж через Internet), прискорення розв’язання складних

виробничих завдань.

Передумовою процесу виробництва є наявність трьох складових:

той, хто вироблятиме (робоча сила), те, з чого вироблятимуть (предмет

праці), те, за допомогою чого будуть виробляти (засоби праці). Голов-

ним чинником виробництва, безумовно, є праця. До предметів праці

відносять все, на що спрямована діяльність людини. Предметом праці

може бути як речовина природи, так і результат попередньої праці

(матеріали, сировина, напівфабрикати тощо). Те, за допомогою чого

людина діє на предмет праці або створює умови праці, називається

засобами праці (верстати, робочі машини, інструменти, будівлі, ви-

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

робничі приміщення, транспортні засоби і т. ін.). Предмети праці разом

із засобами праці становлять засоби виробництва.

У тісній взаємодії із працею засоби виробництва утворюють про-

дуктивні сили суспільства, які відбивають взаємодію людей із при-

родою, спосіб поєднання людини із технічними засобами праці.

Одночасно виробництво як суспільний процес має на увазі взаємо-

дію людей. Відносини між людьми, що виникають у процесі су-

спільного виробництва, називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини становлять сукупність соціально-економічних

та організаційно-економічних відносин. Соціально-економічні відно-

сини зумовлені формою власності на засоби виробництва, яка визначає,

у чиїх інтересах ведеться виробництво, як розподіляється виготовлений

продукт. Саме відносини власності — з приводу привласнення-

відчуження виробничих ресурсів та результатів людської діяльності —

ви значають характер решти суспільних відносин (політичних, правових,

ідеологічних, національних, культурних, соціальних тощо).

Організаційно-економічні (або господарські, управлінські) відносини

виникають з приводу організації виробництва (розподіл праці, кооперація,

спеціалізація), управління підприємством та його підрозділами, господа-

рювання на різних рівнях (фірма, галузь, регіон, держава).

§ 2. Сучасна трансформація основних

виробничих факторів.

Internet-економіка

Продуктивні сили безперервно ускладнюються і збагачуються.

У їх історичному розвитку виокремлюють три значні етапи: доінду-

стріальний, індустріальний та постіндустріальний. Перехід від одного

етапу до іншого здійснюється шляхом глобальних науково-технічних

революцій, що зумовлюють якісні зрушення у способі взаємодії лю-

дини з природою. Доіндустріальний етап характеризується пануван-

ням ручної праці, у структурі економіки переважає сільське господар-

ство, видобуток корисних копалин, рибальство, лісозаготівля. На інду-

стріальному етапі ручна праця замінюється механізованою, провідну

роль відіграє велике промислове виробництво. Матеріальною основою

виробництва стає машина, а людина лише доповнює її, перетворю-

ючись на її знаряддя. На постіндустріальному етапі робітник перестає

бути частиною технічної системи: автоматизація виробництва звільняє

його від безпосередньої участі у виробництві, перетворюючи на конт-

ролера засобів виробництва, сприяє появі робітника нового типу, знач-

но підсилює творчий характер праці.

Розділ І. Вступ до економічної теорії

Відомий російський економіст С. Ю. Глазьєв у книжці «Теорія

довгострокового техніко-економічного розвитку» (1993) подав періо-

дизацію технологічних укладів, які відповідають індустріальному та

постіндустріальному розвитку суспільства (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Періодизація технологічних укладів

Техноло-

гічні

уклади

Період

домі-

нування

Країни-лідери Технології, що переважають

І 1770–

1830 рр.

Бельгія, Велика

Британія, Франція

Водяний двигун, виплавка чавуну і

обробка заліза, будівництво каналів

ІІ 1840–

1880 рр.

Франція, Бельгія,

Велика Британія,

США, Німеччина

Паровий двигун, вугільна промис-

ловість, машинобудування, чорна

металургія, верстатобудування

ІІІ 1890–

1940 рр.

Франція, США,

Велика Британія,

Німеччина

Електротехнічне і важке машино-

будування, виробництво сталі, не-

органічна хімія, важкі озброєння,

кораблебудування, лінії електропе-

редач, стандартизація

IV 1940–

1980 рр.

США, країни Єв-

ропи, Японія

Синтетичні матеріали, органічна

хімія, кольорова металургія, елек-

тронна промисловість, автомобіле-

будування, атомна енергетика

V 1990–

2030 рр.

(прогноз)

США, Японія,

країни ЄС, Пів-

денно-Східна Азія

Обчислювальна техніка, телекомуні-

кації, роботобудування, мікро- і опто-

волоконні технології, космічна техні-

ка, штучний інтелект, біотехнології

VI 2030–

2080 рр.

(прогноз)

Зародження елементів постіндустріального способу виробництва

почалося в розвинутих країнах у середині XX ст. під впливом науково-

технічної революції. Докорінні зміни в матеріально-технічній базі

виробництва спричинили формування нової господарчої реальності,

яка позначилася суттєво як на самих факторах виробництва, так і на

способах їх поєднання:

радикально змінилася роль людини у виробництві: автоматизація

різко скоротила обсяги фізичної праці і вивела людину із безпосеред-

нього процесу виробництва. Але роль людини у виробництві не змен-

шилася, а, навпаки, зросла: із простого виконавця операцій робітник

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

перетворився на проектувальника, програміста, наладчика і контроле-

ра складного обладнання. Підвищилося значення інтелектуальної

праці, творчий потенціал особистості перетворився на головну рушій-

ну силу прогресу;

вирішального значення набули нові фактори виробництва — на-

ука та інформація. Інформаційне виробництво сьогодні — невід’ємна

складова життєдіяльності людей. У сучасних умовах природні речо-

вини охоплюються сукупним суспільним знанням раніше, ніж будуть

перетворені людською працею. Наукова інформація становить необ-

хідний вихідний початковий цикл виробництва, який передує безпо-

середньому створенню практично кожного продукту.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується дедалі біль-

шим зростанням комп’ютеризації виробництва, розповсюдженням різно-

манітних інформаційних мереж, провідною серед яких є Internet — най-

більша комп’ютерна телекомунікаційна система світу, кількість корис-

тувачів якої у 2006 р. сягнула 1 млрд осіб. Використання інформаційних

технологій стимулює появу нових видів бізнесу, сприяє зниженню витрат

на передачу, обробку та зберігання інформації, значно полегшує коор-

динацію діяльності між географічно віддаленими підрозділами фірм,

підвищує ступінь інформованості учасників ринку про якість товарів та

послуг. Наприклад, корпорації «Дженерал Моторз», «Форд», «Даймлер

Крайслер», «Мазда» інвестують створення автомобільного інтернет-

ринку, який дасть змогу зменшити термін доставки комплектуючих та

автомобілів покупцям з двох місяців до десяти днів.

Сучасний бізнес швидкими темпами занурюється у глобальну

комп’ютерну мережу: у 2004 р. обсяг віртуальної торгівлі становив

1,5 трлн дол. США, і його стрімке зростання триває. За прогнозами

фахівців, вже найближчими роками обсяг віртуальної торгівлі може

сягнути 10 трлн доларів, що еквівалентно всій економіці США. Ви-

ходячи з масштабів розповсюдження електронного бізнесу, спеціа-

лісти навіть говорять про початок ери Інтернет-економіки. Основ-

ними продуктами інтернет-сегмента ринку є програмне забезпечення

і послуги (електронна торгівля, інтернет-банкінг у фінансовому сек-

торі, онлайновий білінг в енергетиці, онлайнове планування пере-

везень у транспортному секторі, дистанційне навчання в освіті).

Разом із тим інтернетизація економіки містить певні загрози. По-

перше, численність матеріалів, зміст яких не регулюється, засмічує

канали інформації. По-друге, розвиток інформаційних мереж спро-

вокував масову хвилю злочинності. Комп’ютерні злочини, на думку

експертів ООН, перетворилися на один із найпоширеніших видів

міжнародної злочинності.

Розділ І. Вступ до економічної теорії

§ 3. Виробнича функція.

Ефективність виробництва

Жоден із факторів виробництва сам по собі не в змозі виготовити

продукт і принести дохід. Тому в процесі виробництва взаємодіють

різні фактори. При цьому кожен підприємець найбільше дбає про те,

як досягнути такого співвідношення факторів, який би забезпечив

максимальний випуск продукції. Такі фактори, як праця, земля, капітал,

певною мірою взаємозамінні. Пропорції, у яких вони комбінуються,

залежать від обсягу наявних ресурсів, їхньої вартості, можливостей

альтернативного використання. Перевагу за інших рівних умов надають

дешевшому, продуктивнішому факторові. Наприклад, країни, які ха-

рактеризуються низьким і середнім рівнем розвитку (а серед них —

і Україна), найчастіше надають перевагу не передовій техніці, а деше-

вій робочій силі або обмежують впровадження машин і механізмів.

Можливість різноманітних комбінацій факторів виробництва озна-

чає, що обов’язково існує оптимальне співвідношення факторів, за

якого досягається максимально можливий результат. Кількісна залеж-

ність між обсягом продукції і застосовуваними для його виробництва

факторами називається виробничою функцією. Математично, у най-

загальнішому вигляді, цю залежність можна подати як функцію:

),...,,(

21 n

aaafQ =

де Q — обсяг виробництва; f — функція;

— використані фактори виробництва.

Перший варіант виробничої функції був розроблений у 1928 р.

американським економістом П. Дугласом спільно з математиком

Ч. Коббом і має вигляд:

Q = f (K, L),

де К — капітал;

L — праця.

Ще точніше — виробнича функція Кобба–Дугласа характеризує

залежність обсягів виробництва (чи національного доходу) від двох

факторів — капіталу та праці:

Q = A × K

× L

де Q — обсяг виробництва;

А — коефіцієнт, який враховує вплив науково-технічного прогресу;

K — витрати капіталу;

L — витрати праці;

β — частка капіталу в доході; α — частка праці у доході.