Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

131

Глава 9. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

Бюджетну лінію можна накреслити графічно у вигляді прямої, від-

клавши по осях кількість придбаних товарів (рис. 9.4). Точки перетину

бюджетної лінії з осями відбивають ситуацію, у якій споживач повніс-

тю витрачає свій дохід тільки на один товар, відмовляючись від купів-

лі іншого. У точках, розташованих на бюджетній лінії, дохід витрача-

ється повністю. Точки ліворуч лінії означають неповне витрачання

доходів. Праворуч лінії положення неможливе, оскільки споживач не

може витрачати більше, ніж дає змогу рівень доходів. Нахил бюджет-

ної лінії залежить від співвідношення цін товарів і відображає пропор-

цію можливої заміни одного товару іншим. У нашому прикладі, щоб

придбати додаткових 10 одиниць товару Б, споживач має відмовитися

від 6 товарів А.

У загальному вигляді рівняння бюджетної лінії має вигляд:

YpXpM

де М — обсяг доходів споживача;

— ціна товару Х;

— ціна товару Y;

Х — кількість товару Х;

Y — кількість товару Y.

У нашому прикладі рівняння виглядає так:

120 = 3Х + 5Y.

Рис. 9.4. Бюджетна лінія

На розташування бюджетної лінії впливають рівень доходів та ціни

товарів. Збільшення доходів зрушує бюджетну лінію праворуч, змен-

шення — ліворуч. Якщо пропорційно знижуються ціни обох товарів —

лінія зрушується праворуч, і навпаки. Якщо ціни змінюються непро-

порційно, лінія змінює нахил (рис. 9.5).

Сумісний розгляд бюджетної лінії та кривих байдужості дає змогу

визначити вподобання споживача.

185

Ɍɨɜɚɪ A

10 20 30 40 Ɍɨɜɚɪ

132

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

Рис. 9.5. Зрушення бюджетної лінії:

а — під впливом зміни доходів; б — під впливом зміни цін

§ 4. Рівновага споживача

Розмірковуючи над питанням, як розпорядитися обмеженими до-

ходами, споживач постійно обирає між різноманітними товарами, щоб

зрештою придбати найкорисніший з його точки зору набір товарів.

Наприклад, студент має 5 грн, які він збирається витратити в їдальні.

Пиріг коштує 1 грн, а чай 0,5 грн. Зрозуміло, що можна купити 5 пи-

ріжків або 10 склянок чаю. Але скоріше за все студент обере певну

комбінацію пиріжків і чаю, оскільки від п’ятого пиріжка він дістане

менше задоволення, ніж від першої склянки чаю. Поступово студент

знайде таку комбінацію, в якій неможливо буде збільшити корисність

у межах наявного бюджету. Така ситуація називається рівновагою спо-

живача. У стані рівноваги споживач не зацікавлений змінювати про-

порції споживання.

Визначаючи оптимальний рівноважний набір споживання, спожи-

вачеві завжди доводиться порівнювати додаткову (граничну) корис-

ність, отриману від кожної наступної одиниці товару, та ціну, яку до-

велося за цю одиницю сплатити. Раціональний споживач, намагаючись

досягнути максимального задоволення, прагне розподілити свої до-

ходи таким чином, щоб гранична корисність у розрахунку на одиницю

вартості товарів була однаковою. Ця закономірність споживчої пове-

дінки називається правилом максимізації корисності, або другим

законом Госсена, і має вигляд:

... ,===

ABi

MU MU MU

PPP

де MU — гранична корисність товару;

Р — його ціна.

187

Ɍɨɜɚɪ A Ɍɨɜɚɪ A

ɚ ɛ

Ɍɨɜɚɪ Б Ɍɨɜɚɪ Б

133

Глава 9. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

Якщо стан рівноваги порушено, наприклад, гранична корисність

товару А у розрахунку на одиницю вартості більша, ніж за товаром В,

доцільно змінити структуру споживання, збільшивши обсяги спожи-

вання товару А за рахунок зменшення споживання товару В. Що біль-

ше одиниць товару А спожито, то меншою є їх гранична корисність, і,

навпаки, що менший обсяг споживання товару В, то більшою є його

гранична корисність. Таким чином вирівнювання співвідношення

граничних корисностей приведе до відновлення рівноваги.

Через певний суб’єктивізм оцінки корисності кардиналістська тео-

рія постійно зазнає критики, тому існує й інший (ординалістський)

підхід до аналізу рівноваги, тісно пов’язаний із попереднім.

Визначення оптимального набору товарів зводиться до зіставлення

бажань індивіда, представлених картою байдужості, та можливостей,

передбачених бюджетним обмеженням. Сумістивши карту байдужо сті

з бюджетною лінією, можна знайти точку рівноваги, яка і визначає

найкорисніший набір споживання. На рис. 9.6 крива байдужості ІІІ,

яка забезпечує більшу корисність порівняно з кривими І та ІІ, недо-

ступна для споживача, оскільки знаходиться вище бюджетної лінії.

Точка В показує доступну комбінацію товарів, але такий набір не за-

безпечує найвищу корисність. Рівноважний стан споживача досягає ться

лише в точці А, де бюджетна лінія торкається кривої байдужості.

Рис 9.6. Рівновага споживача

Виходячи з цього, оптимальний споживчий набір одночасно відповідає

двом умовам: по-перше, дохід має бути повністю витраченим (точка рівно-

ваги розташована на бюджетній лінії); по-друге, оптимальний набір това-

рів повинен давати максимально можливе задоволення (тобто знаходити-

ся на найвищій з доступних кривих байдужості). Графічно стану спожив-

чої рівноваги відповідає точка дотику кривої байдужості та бюджетної

лінії. Досягнутий рівень рівноваги не є по стійним для споживача, оскіль-

190

Ɍɨɜɚɪ Ⱥ ȼ

III

Ɍɨɜɚɪ

134

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

ки його доходи та ціни товарів можуть змінюватися. Тому далі розглянемо,

як саме впливають на споживача зміни доходів та цін.

Реакція споживача на зміну доходів. Із зростанням доходів спожи-

вачеві будуть доступні більші обсяги корисних товарів, із зниженням

доходу обсяги споживання зменшаться. Разом із тим зміна доходів ви-

кличе не тільки зміни в обсягах споживання, але й у його пропорціях.

Ще в ХІХ ст. німецький статистик Е. Енгель зауважив, що із зростанням

реальних доходів споживання вторинних благ зростає швидше, ніж то-

варів першої необхідності. Ця залежність має назву закону Енгеля.

Залежно від того, як змінюються обсяги споживання товарів із

зростанням доходів, виокремлюють три групи товарів: нормальні, не-

якісні та нейтральні. Нормальними товарами вважаються ті, обсяги

споживання яких зростають при збільшенні доходів. До неякісних

товарів відносять товари, споживання яких скорочується у міру зро-

стання доходів. Нарешті, нейтральними товарами є ті, споживання

яких не змінюється із збільшенням доходів. Більшість товарів можна

віднести до нормальних, прикладом неякісних товарів є громадський

транспорт, нейтральних товарів — сіль, туалетний папір, зубна паста.

Слід зазначити, що той самий товар може бути для одного споживача

нормальним, а для іншого неякісним.

Реакція споживача на зміну цін. Зміна цін справляє подвійну дію

на споживача. По-перше, із зниженням ціни товар дешевшає відносно

інших товарів і його споживання зростає. Тобто споживач відмовляє-

ться від купівлі відносно дорожчого товару і спрямовує вивільнені

кошти на придбання товару, що подешевшав, змінюючи таким чином

структуру споживання. Це явище має назву ефекту заміщення. По-

друге, за умови зниження ціни споживач може придбати все більше

товарів на той же дохід, тим самим його реальний дохід зростає. Це

явище називається ефектом доходу. Розмежування двох ефектів до-

помагає визначитися, якою мірою зміни у споживанні викликані зро-

станням доходів, а якою — зміною цін.

Зазвичай для нормальних товарів обидва ефекти діють в одному

напрямі: із зниженням цін обсяги споживання зростають, і навпаки.

Але існують товари, споживання яких може збільшуватися, незважа-

ючи на зростання цін. Уперше це явище було досліджено у ХІХ ст.

англійським економістом Р. Гіффеном і дістало назву парадокс Гіффе-

на. Вивчаючи ціноутворення в Ірландії, Р. Гіффен помітив, що в пері-

оди неврожаю картоплі її споживання суттєво зростало, незважаючи

на підвищення цін. Він пояснив це тим, що через неврожай селянам

доводилося відмовлятися від якісних товарів (м’ясо, молоко), які біль-

ше подорожчали, ніж картопля. У цьому разі дія ефекту доходу пере-

135

Глава 9. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

вищила дію ефекту заміщення. Товари, споживання яких зростає при

збільшенні цін і які посідають значне місце в бюджеті споживача, на-

зиваються товарами Гіффена. Товари Гіффена в реальному житті

трапляються рідко.

Збільшення споживання під час зростання цін може відбуватися й у

випадках, не пов’язаних із падінням доходів. Наприклад, споживачі

можуть купувати модні та престижні товари, коли хочуть наголосити на

своєму соціальному статусі або коли вважають, що висока ціна означає

вищу якість, чи очікуючи чергового підвищення цін в умовах інфляції.

Теорія споживчого вибору уможливлює вирішення важливих еконо-

мічних завдань. Виходячи з неї, фахівці пояснюють, чому збільшення

обсягів споживання стає можливим лише за умов зниження цін, чому

в деяких випадках обернена залежність між ціною і попитом перетво-

рюється на пряму. При аналізі більш складних економічних ситуацій

теорія споживчого вибору дає можливість зрозуміти, що зростання за-

робітної плати може викликати не тільки збільшення, але й зменшення

пропозиції праці, що збільшення відсоткової ставки не обов’язково при-

водить до зростання заощаджень. Проте загальне її значення полягає в

тому, що в ірраціональній, суб’єктивній поведінці споживача знаходять

свій вияв загальні закономірності, які дають підстави знайти і описати

правила споживчої поведінки, зробити її придатною для аналізу.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність домогосподарств?

2. Порівняйте неокласичний та інституціональний підходи до

вивчення домогосподарств як економічних суб’єктів.

3. Охарактеризуйте основні соціально-економічні функції до-

могосподарств.

4. Розкрийте основні теорії споживання.

5. Наведіть приклади впливу соціальних факторів на спожи-

вання.

6. Розкрийте економічний зміст поняття «корисність».

7. Що таке гранична корисність? Поясніть дію закону спадної

граничної корисності.

8. Охарактеризуйте властивості кривих байдужості. Що таке

карта байдужості?

9. Що показує бюджетна лінія?

10. Поясніть умови досягнення споживчої рівноваги. Сформу-

люйте правило максимізації граничної корисності.

11. Покажіть графічно процес досягнення рівноваги споживача.

12. Опишіть реакцію споживача на зміну доходів.

13. Опишіть реакцію споживача на зміну цін товарів.

136

Глава 10

Підприємництво.

Фірма в системі ринкових

відносин

§ 1. Підприємницька діяльність,

її сутність та різноманітність

організаційних форм

Ринкова система є середовищем особливого господарського фено-

мену — підприємництва, сутність якого треба розглядати в кількох

взаємопов’язаних аспектах.

Підприємництво — це економічний ресурс суспільства, який разом

із ресурсами «праця», «земля», «капітал», «інформація» забезпечує

ефективне функціонування суспільного виробництва. Підприємництво

виконує функції, спрямовані на оптимальне використання обмежених

ресурсів з метою максимального задоволення суспільних потреб: ви-

значення та здійснення ефективної комбінації факторів виробництва,

інновації, контроль за витратами тощо.

Підприємництво являє собою також особливий вид економічної

поведінки індивідуального відокремленого господарського суб’єкта

ринку, який здійснює вибір способу діяльності з метою максимізації

прибутку на базі задоволення суспільного попиту.

Підприємництво — це й особливий тип господарської діяльності.

У Господарському кодексі України підприємництво (господарська

комерційна діяльність) визначено як самостійну, ініціативну, система-

тичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється

суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення еко-

номічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознаками підприємницької діяльності є:

самостійність, бо підприємець є економічно відокремленим суб’єк-

том господарювання, який діє за рахунок власних коштів, на власний

ризик і самостійно приймає рішення;

інноваційна діяльність, яка охоплює створення інноваційної ідеї,

її втілення в певному інтелектуальному продукті — новації, комерці-

алізацію та впровадження новацій, рутинізацію та дифузію нововве-

день. Головним змістом підприємницької діяльності є новаторство,

спрямоване на виробництво нових видів продукції, впровадження

новітніх технологій, відкриття та завоювання нових ринків тощо;

137

Глава 10. Підприємництво. Фірма в системі ринкових відносин

ризик, головною передумовою виникнення якого є наявність кон-

куренції та альтернативних варіантів розв’язання проблем функціону-

вання певного бізнесу;

економічна (майнова) відповідальність підприємця за свої рішення

та результати діяльності;

отримання прибутку як мета підприємницької діяльності.

Об’єкт підприємницької діяльності можна визначити як бізнес —

певне діло, що веде підприємець. Але цілком слушне й використання

понять «бізнес» і «підприємницька діяльність» як синонімів.

Таким чином, підприємництво — це господарська діяльність від-

окремленого суб’єкта ринкової економіки щодо використання обмеже-

них ресурсів для організації, розробки, виробництва і реалізації благ

з метою задоволення суспільного попиту та отримання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни

України, інших держав, які не обмежені законом в правоспроможно сті

та дієспроможності, а також юридичні особи усіх форм власності

(ст. 42 Конституції України).

Залежно від змісту діяльності підприємництво має такі види: ви-

робниче підприємництво — діяльність, спрямована на виробництво

продукції, виконання робіт, надання послуг тощо; комерційне підпри-

ємництво — діяльність, пов’язана з операціями перепродажу товарів

та послуг; фінансове підприємництво — здійснення операцій із спе-

цифічним товаром: грошима, валютою, цінними паперами; посеред-

ницьке підприємництво — діяльність, спрямована на поєднання сторін,

що мають інтерес до взаємної угоди, та ін.

Підприємництво може здійснюватись із залученням найманих

працівників або без їх залучення. Щодо масштабів діяльності, підпри-

ємництво може бути великим, середнім та малим.

Підприємництво може здійснюватися без утворення юридичної

особи або з утворенням юридичної особи. У першому випадку підпри-

ємець діє як фізична особа, у другому — підприємець створює підпри-

ємство — самостійний суб’єкт господарювання.

Підприємницька діяльність може мати такі організаційні форми,

як одноособове володіння, партнерство та корпорація.

Одноособове володіння — організаційна форма бізнесу, власником

та керівником якого є підприємець, котрий особисто його контролює,

бере на себе підприємницький ризик, несе особисту майнову відпові-

дальність, привласнює прибуток або зазнає збитків. Одноособове воло-

діння може бути організаційною формою підприємництва як зі статусом

юридичної особи (приватне підприємство), так і без створення юридич-

ної особи (суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа).

138

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

Партнерство — добровільне комерційне (з метою отримання при-

бутку) об’єднання майна та діяльності кількох підприємців, які спіль-

но володіють майном партнерства, контролюють його діяльність, бе-

руть на себе підприємницький ризик, несуть відповідальність і розпо-

діляють прибутки та збитки згідно з укладеною між ними угодою.

В Україні партнерствами є певні господарські товариства: товариство

з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідаль-

ністю, повне та командитне товариства.

Корпорація — добровільне комерційне об’єднання власності знач-

ної кількості осіб на засадах акціонування та обмеженої відповідаль-

ності учасників. Корпораціями є акціонерні товариства відкритого та

закритого типів.

Основні характеристики організаційних форм підприємницької

діяльності наведено у табл. 10.1.

Кожна організаційна форма підприємництва має свої позитивні

риси та певні недоліки. Перевагами одноособового володіння є від-

носна легкість його створення, свобода діяльності (немає потреби

погоджувати рішення з партнерами), можливість повного контролю з

боку підприємця, який є власником і бізнесу, і його прибутків, що ви-

ступає як досить сильний економічний стимул організації підприєм-

ницької діяльності саме в цій формі. До недоліків одноособового

володіння слід віднести обмеженість фінансових та матеріальних

ресурсів, обумовлену цим низьку кредитоспроможність, одноособо-

ве прий няття ризиків та відповідальності, що в разі банкрутства може

призвести до втрати не тільки бізнесу, а й особистого майна, а також

можливість некомпетентних рішень з боку підприємця, який особисто

керує бізнесом.

Партнерству притаманні ті самі переваги, що й одноособовому

володінню, але воно має більше фінансових можливостей, бо створю-

ється шляхом об’єднання коштів партнерів. Партнери згідно з угодою

можуть нести за діяльність партнерства як повну солідарну відпові-

дальність, так і додаткову і обмежену відповідальність. Отже, порів-

няно з одноособовим володінням, партнерство дає підприємцю мож-

ливість вибору певного типу відповідальності. Управління партнер-

ством може бути компетентнішим завдяки розподілу функцій між

партнерами. Але значним недоліком партнерства є потенційна загроза

його розпадання внаслідок суперечностей між партнерами або виходу

партнерів з партнерства.

Перевагами корпорації є обмежена відповідальність акціонерів, їх

можливість здійснювати операції з акціями корпорації на фондовому

ринку. Корпорація має значні фінансові та інші ресурси, їй притаман-

139

Глава 10. Підприємництво. Фірма в системі ринкових відносин

Таблиця 10.1

Основні характеристики організаційних форм підприємницької діяльності

Характеристики Одноособове володіння Партнерство Корпорація

Спосіб залучення кош-

тів

Інвестування власних кош-

тів підприємця

Об’єднання коштів партнерів

згідно з угодою

Залучення коштів шляхом

емісії акцій

Власність Підприємець — одноособо-

вий власник

Співвласники — партнери,

частку кожного з них визна-

чено в угоді

Співвласники — акціонери,

частка яких визначається па-

кетом акцій, що їм нале-

жить

Підприємницький ризик

та відповідальність

Підприємець бере ризик на

себе і несе особисту майно-

ву відповідальність

Партнери спільно беруть на

себе ризики і визначають

тип відповідальності кожно-

го згідно з угодою

Ризики і відповідальність

акціонерів обмежено паке-

тами акцій, що їм належать

Прибуток Належить підприємцю Частина може за рішенням

партнерів спрямовуватися

на розвиток партнерства,

частина розподіляється між

партнерами згідно з поряд-

ком, закріпленим угодою

Частина може за рішенням

загальних зборів акціонерів

спрямовуватися на розвиток

корпорації, частина розподі-

ляється між акціонерами у

формі дивідендів на акції

Управління Підприємець Збори партнерів — вищий

орган управління партнер-

ством, якщо інше не перед-

бачено угодою

Збори акціонерів — вищий

орган управління корпора-

цією

140

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

на висока кредитоспроможність. Завдяки цьому корпорація має мож-

ливість залучати висококваліфіковані кадри, впроваджувати досягнен-

ня науково-технічного прогресу. До недоліків корпорації слід віднести

складний порядок створення і ведення обліку та звітності, певну від-

окремленість дрібних акціонерів від реального керування корпорацією,

обмеженість контролю з боку акціонерів за діяльністю менеджменту

корпорації.

§ 2. Теорії фірми. Нова фірма

Фірма є відокремленою господарською одиницею ринкової економі-

ки, що здійснює підприємницьку діяльність. Підприємство — техніко-

організаційна ланка фірми, в межах якої безпосередньо здійснюється

технологічне поєднання засобів виробництва та робочої сили, діяльність

якої спрямовується на досягнення цілей фірми. Фірма як організаційна

одиниця підприємництва веде господарську діяльність на підприємствах,

володіє та керує ними з метою отримання прибутку. Вона може володіти

кількома підприємствами, а може — й одним підприємством.

Фірма — індивідуальний економічний суб’єкт ринкових відносин,

один із основних агентів ринку, який є незалежним учасником відносин

з іншими фірмами, підприємцями, домогосподарствами, державою.

Відокремленість фірми як господарського суб’єкта ринкової системи

базується на її юридичній, організаційній, виробничій, економічній та

фінансовій самостійності. Завдяки статусу юридичної особи, якого вона

набуває після державної реєстрації, фірма володіє право- та дієздатністю

щодо мети діяльності, яка передбачена в її установчих документах. При

цьому юридичні права та обов’язки фірма набуває через свої органи, а

в певних випадках, згідно з чинним законодавством, — і через своїх

учасників. Фірма організаційно відокремлена, незалежна у виробничо-

му, економічному і фінансовому аспектах, самостійно приймає рішення

стосовно використання ресурсів, інвестицій, коштів тощо.

Слід зазначити, що в Україні в правовому обігу для визначення

суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи викори-

стовується поняття «підприємство». У статті 62 Господарського кодексу

України підприємство визначено як самостійний суб’єкт господарюван-

ня, створений компетентним органом державної влади, або органом

місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення

суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення

виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської ді-

яльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва,