Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

151

Глава 10. Підприємництво. Фірма в системі ринкових відносин

циклів (кругооборотів), протягом яких він зношується фізично і мо-

рально, тобто поступово втрачає свою вартість.

Фізичний знос — зменшення вартості основного капіталу або її

втрата, що обумовлено матеріальним зношуванням засобів праці вна-

слідок їх використання або зберігання.

Моральний знос основного капіталу пов’язаний із втратою еконо-

мічної ефективності та доцільності використання засобів праці до

моменту їх повного фізичного зношування. Основний капітал втрачає

вартість із двох головних причин: 1) зростання продуктивності праці

в галузях виробництва засобів праці, що обумовлює зниження їх вар-

тості і потребує переоцінки основного капіталу фірми відповідно до

нових цін на ринку засобів праці; 2) поява внаслідок науково-технічного

прогресу якісно нових засобів праці з вищою продуктивністю і кра-

щими експлуатаційними характеристиками. У цьому разі засоби праці,

які використовує фірма, треба або модернізувати, або вилучити з основ-

ного капіталу й замінити на нові.

Характер обороту основного капіталу обумовлює особливості руху

його вартості. Основний капітал має:

первісну вартість (вартість на момент придбання фірмою засобів

праці, їх взяття на її баланс);

залишкову вартість (вартість основного капіталу як різниця між

його первісною вартістю та сумою зношування).

Знос основного капіталу в грошовій формі заміщується шляхом

поступового перенесення його вартості на вартість виробленого про-

дукту. Цей процес визначається як амортизація. Амортизаційні від-

рахування розраховуються і здійснюються на базі норм та порядку

амортизації, що визначені чинним законодавством згідно з державною

амортизаційною політикою.

Амортизаційні відрахування можна проводити: 1) пропорційним ме-

тодом, що передбачає перенесення вартості основного капіталу на ново-

створений продукт рівними частинами протягом усього нормативного

строку використання засобів праці; 2) методом прискореної амортизації,

коли більша частина вартості основного капіталу амортизується вже в

перші роки використання засобів праці, забезпечуючи прискорення впро-

вадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

§ 5. Рівновага фірми як виробника

Рівновага фірми як виробника — це такий стан виробництва, за

якого використання ресурсів дає змогу отримати максимальний обсяг

продукції.

152

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

Розглянемо рівновагу виробника на базі виробничої функції, яка

показує залежність між обсягом виробництва продукту та кількістю і

комбінацією ресурсів «праця» та «капітал»:

Q = f (C, L),

де Q — максимальний обсяг продукту;

С — засоби виробництва — виробничий капітал фірми;

L — праця;

f — функція — залежність обсягу виробництва продукту від кількості

та комбінації праці і капіталу.

Використання фірмою ресурсів для виробництва продуктів відо-

бражають:

ізокванта — крива, що демонструє різні варіанти комбінації ре-

сурсів, які можна використовувати для випуску певного обсягу про-

дукту (рис. 10.2);

ізокоста — лінія, що демонструє комбінації ресурсів, які може при-

дбати фірма за ринковою ціною відповідно до її бюджету (рис. 10.3).

Рис. 10.2. Ізокванти

209

Ɉɞɢɧɢɰɿ ɤɚɩɿɬɚɥɭ C A

ɡɚ ɩɟɪɿɨɞ ɱɚɫɭ ȱɡɨɤɜɚɧɬɢ

D B

Ɉɞɢɧɢɰɿ ɩɪɚɰɿ ɡɚ ɩɟɪɿɨɞ ɱɚɫɭ

Рис. 10.3. Ізокоста

211

Ɉɞɢɧɢɰɿ ɤɚɩɿɬɚɥɭ

ɡɚ ɩɟɪɿɨɞ ɱɚɫɭ ȱɡɨɤɨɫɬɚ

Ɉɞɢɧɢɰɿ ɩɪɚɰɿ ɡɚ ɩɟɪɿɨɞ ɱɚɫɭ

153

Глава 10. Підприємництво. Фірма в системі ринкових відносин

Якщо рухатися по ізокванті, обсяг продукту залишиться постійним,

а комбінації ресурсів будуть змінюватися. Усі комбінації капіталу і

праці, що демонструє ізокванта AB, забезпечують більший обсяг ви-

робництва продукту, ніж комбінації ресурсів, що відображає ізокванта

CD. Слід зауважити, що ізокванти подібні до кривих байдужості. Ізо-

кванти демонструють можливість заміщення при виробництві певно-

го продукту одного ресурсу іншим, а криві байдужості — заміну в

споживанні одного блага іншим.

Усі комбінації капіталу і праці, які відображає лінія ізокости

(рис. 10.3), фірма спроможна придбати за ринковими цінами.

Рівняння ізокости таке:

Y = P

+ P

, (10.1)

де Y — дохід виробника, спрямований на придбання факторів

виробництва;

—

заробітна плата працівника;

—

ціна одиниці капіталу;

—

кількість найнятих працівників;

— кількість одиниць капіталу, що використовується.

Максимально ефективною комбінацією ресурсів є комбінація ка-

піталу (0C

) і праці (0L

) у точці дотику ізокванти та ізокости (E), яка

демонструє рівновагу фірми як виробника (рис. 10.4).

Рис. 10.4. Рівновага фірми як виробника

§ 6. Управління фірмою. Менеджмент

та його основні функції

Діяльність фірми в ринковій економіці потребує ефективного ме-

неджменту, управління фірмою з орієнтацією на її середовище.

Менеджмент (англ. management, від manage — керувати, від лат.

manus — рука) — це керування людьми, управління соціально-

213

Ɉɞɢɧɢɰɿ ɤɚɩɿɬɚɥɭ

ɡɚ ɩɟɪɿɨɞ ɱɚɫɭ

0 L

Ɉɞɢɧɢɰɿ ɩɪɚɰɿ ɡɚ ɩɟɪɿɨɞ ɱɚɫɭ

154

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

економічними процесами на рівні організації, фірми, підприємницької

структури.

Управлінська праця за своєю природою і змістом є творчою, інте-

лектуальною працею, властивою будь-якому комбінованому робочому

процесу.

Предметом управлінської праці є трудова діяльність людей. За

визначенням М. П. Фоллетт, менеджмент — це забезпечення виконан-

ня роботи за допомогою інших осіб. Однак трудова діяльність людей

досить складна. Тому для прийняття правильних управлінських рішень

менеджеру необхідна широка інформація про всі процеси на підпри-

ємстві. Саме вона і стає специфічним предметом управлінської праці,

опосередковує вплив менеджменту на трудову діяльність.

Засобами управлінської праці вважають усі засоби роботи з інфор-

мацією, зокрема засоби зв’язку, організаційної, обчислювальної,

комп’ютерної та іншої техніки.

Технологія управлінської праці у власному розумінні цього понят-

тя — це опрацювання інформації та прийняття на її основі управлін-

ського рішення.

Результатом управлінської праці є досягнення поставленої мети.

У ділових фірмах, де дії та рішення менеджерів мають економічний

характер, ефективність менеджменту вимірюється за допомогою еко-

номічних показників та результатів (доходів, прибутку, платоспромож-

ності, частки ринку, що належить фірмі, та ін.).

Процес менеджменту (управлінської діяльності) передбачає ви-

конання певних функцій:

1) планування — формулювання цілей та загальних напрямів ді-

яльності фірми; розробка системи планів організації;

2) організовування — формування внутрішньої структури органі-

зації; розподіл повноважень і відповідальності між працівниками (ви-

конавцями); постановка перед ними цілей та конкретних завдань;

3) мотивація — спонукання працівників до активної економічної

діяльності за допомогою як зовнішніх (матеріального стимулювання

у вигляді зарплати, премій, гонорарів, виплати частини прибутку ком-

панії тощо; морального заохочення працівників), так і внутрішніх

факторів (формування у працівників внутрішньої потреби у праці);

4) контроль — перевірка і співставлення фактичних результатів

діяльності фірми з плановими, корегування дій виконавців;

5) координування — забезпечення узгодженого функціонування

всіх ланок організації шляхом обміну інформацією (установлення

комунікацій).

Розрізняють рівні і сфери управлінської діяльності.

155

Глава 10. Підприємництво. Фірма в системі ринкових відносин

Стратегічний менеджмент включає формулювання генеральної

мети менеджменту (місії, філософії організації); прогнозування шляхів,

способів та результатів її досягнення з урахуванням різноманітних

чинників; розроблення стратегічного плану організації.

Оперативний менеджмент визначає практичну діяльність із

реалізації стратегії організації.

Самостійну систематизацію має менеджмент окремих сфер і на-

прямів діяльності.

Виробничий менеджмент передбачає організацію та управління ви-

робничою функцією фірми. Він пов’язаний з прийняттям управлінських

рішень щодо забезпечення виробництва товарів відповідно до стандартів

якості та в потрібній кількості, в призначений час і з мінімальними ви-

тратами. У структурі виробничого менеджменту зазвичай виокремлюють

виробниче планування, управління запасами та якістю продукції.

Інноваційний менеджмент спрямований на організацію та управ-

ління інноваційними процесами в організації: генерування та відбір

ідей, розроблення нової продукції, пробний маркетинг.

Менеджмент маркетингу концентрується навколо ринкової діяльнос-

ті фірми з орієнтацією на споживача продукції. Він доповнюється комер-

ційним маркетингом, що означає: вивчення, прогнозування та планування

попиту на товари та послуги; організацію торгівлі; управління закупівлею

товарів, їх запасами, рекламою, комерційними угодами та ін.

Фінансовий менеджмент пов’язаний із фінансами фірми, її гро-

шовим господарством. Основними функціями фінансового менедж-

менту вважають управління рухом коштів (грошових потоків), опера-

ції з цінними паперами, аналіз фінансової звітності. У структурі фі-

нансового менеджменту останнім часом вирізняють інвестиційний

менеджмент як процес управління інвестиційною діяльністю компа-

нії і менеджмент інвестиційних проектів.

Персонал-менеджмент відбиває систему поточного та перспектив-

ного планування, організації, розвитку і стимулювання працівників із

метою підвищення конкурентоспроможності фірми.

Управління на практиці реалізує спеціальна категорія людей —

керівники, менеджери, управлінці.

§ 7. Маркетингова діяльність фірми:

сутність, види, мета

Термін «маркетинг» (marketing) походить від англійського market —

ринок і означає процес просування на ринок, діяльність фірми у сфері

ринку.

156

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

У широкому розумінні слова маркетинг є філософією дій, яка важ-

лива для будь-якої організації, що задовольняє потреби покупців.

У вузькому розумінні маркетинг трактується як напрям діяльності

комерційної фірми, пов’язаний із розробкою, виробництвом і збутом

конкурентоспроможних товарів на основі вивчення ринку, конкретних

потреб споживачів і з метою одержання прибутку.

У розвинутих країнах концепція маркетингу пройшла досить три-

валу еволюцію.

Виходячи з концепції вдосконалення виробництва, товари і послу-

ги мають знайти свого споживача на ринку за умови, якщо будуть

широко представлені і доступні за ціною. Отже, керівництво фірми

повинно сконцентрувати свої зусилля на вдосконаленні виробництва

і підвищенні ефективності системи розподілу.

Концепція вдосконалення товару виходить із того, що споживачі

схильні придбавати товар найвищої якості, з найкращими експлуатацій-

ними якостями і характеристиками. Тому фірма повинна постійно працю-

вати над удосконаленням товару, розробкою і випуском нової продукції.

Концепція інтенсифікації комерційних зусиль доводить, що товари

і послуги мають попит на ринку, якщо фірма докладає певних зусиль

у сфері збуту і стимулювання продажу. Тому головним засобом збіль-

шення прибутків і метою фірми є продаж продукції.

Згідно з концепцією власне маркетингу, фірма забезпечить реалі-

зацію продукту, якщо виявить потреби своїх покупців (цільових рин-

ків), створить попит і задовольнить його більш ефективними і про-

дуктивними засобами, ніж конкуренти.

Відповідно до концепції соціально-етичного, або соціально-

відповідального маркетингу, підприємництво орієнтується на задо-

волення розумних, здорових потреб покупців, захист і поліпшення

навколишнього середовища, вирішення екологічних проблем, збере-

ження або зміцнення добробуту споживача і суспільства.

Концепція орієнтації маркетингу на конкурентів намагається пере-

конати в тому, що комерційний успіх сьогодні мають ті компанії, які

розглядають маркетинг як засіб одержання вигод від конкурентних

переваг, як війну, в якій конкурент є головним супротивником, а по-

купець — лише «територією», що підлягає завоюванню. Таке тракту-

вання маркетингу є дискусійним.

Здійснення концепції маркетингу передбачає два напрями актив-

ності фірми — стратегічний і операційний, кожний із яких має свою

мету і виконує певні функції.

Стратегічний маркетинг — це аналітичний етап маркетингової

діяльності. Він спрямований на вибір товарних ринків, на яких у фір-

157

Глава 10. Підприємництво. Фірма в системі ринкових відносин

ми є явна конкурентна перевага, а також на опрацювання стратегій і

програм діяльності на кожному з таких ринків.

Операційний маркетинг — це вже активний процес, спрямований

на отримання визначеного обсягу продажу на конкретних цільових ринках.

Від його ефективності, врешті-решт, залежить рентабельність фірми.

Практична діяльність маркетологів при цьому будується відповід-

но до комплексу маркетингу. Його утворюють основні інструменти

маркетингу, а саме: продукт фірми, його ціна, збут та просування на

ринок. Використовуючи комплекс маркетингу, фірма може впливати

на покупців: зацікавлювати їх своєю продукцією, схиляти до покупок,

робити з них лояльних і постійних покупців.

Основні завдання і функції маркетингу, відповідно до елементів

комплексу маркетингу, показані в табл. 10.3.

Перемінні

комплексу

маркетингу

Основні завдання та функції маркетингу

Продукт (товар) Розробка нових продуктів.

Удосконалення продуктів, що випускаються.

Розширення асортименту продукції.

Прийняття рішень про використання товарних марок.

Прийняття рішень щодо упакування товару.

Прийняття рішень про послуги для покупців (рівень сер-

вісу, доставку, післяпродажне обслуговування і т. ін.)

Ціна Встановлення цін, враховуючи тип ринку, дії конкурен-

тів, співвідношення попиту і пропозиції, етапи життє-

вого циклу продукту та інші фактори

Розподіл продукту Планування і формування каналів розподілу продукту:

збутових складів, демонстраційних залів, власних тор-

говельних підприємств, торговельних посередників —

підприємств оптової та роздрібної торгівлі.

Робота із замовленнями покупців.

Складування продукції.

Зберігання продукції.

Транспортування продукції

Просування

продукції

Реклама продукції.

Стимулювання (заохочення) купівлі або продажу това-

рів і послуг.

Пропаганда («пабліситі») продукції.

Персональний продаж товарів покупцям

Таблиця 10.3

Основні завдання та функції маркетингу

158

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

Залежно від суб’єкта попиту виокремлюють споживчий і промисловий

маркетинг. Споживчий маркетинг має місце, коли маркетингова діяльність

фірми спрямовується на задоволення потреб кінцевих споживачів і озна-

чає продаж товару і послуг для особистого, сімейного або домашнього

користування. Промисловий (індустріальний) маркетинг розглядає як

споживача організації, тобто виробників, оптову і роздрібну торгівлю,

державні та комерційні заклади. Останні купують товари і послуги для

подальшого виробництва, перепродажу іншим споживачам або для ви-

користання відповідно до установчих документів організації.

Залежно від сфери маркетингової діяльності розрізняють внутріш-

ній і міжнародний маркетинг. Внутрішній маркетинг пов’язаний із

задоволенням потреб національного споживача, реалізацією товарів і

послуг у межах однієї країни. Міжнародний маркетинг — це марке-

тинг товарів і послуг за межами країни, де міститься організація. Його

ще називають зовнішньоекономічним, зовнішньоторговельним.

Маркетингова діяльність фірми передбачає створення в її структу-

рі спеціального підрозділу — служби маркетингу.

Запитання для самоконтролю

1. Визначіть сутність підприємництва як економічного ресурсу

та виду господарської діяльності.

2. Дайте характеристику головним організаційним формам під-

приємницької діяльності.

3. Як економічна теорія трактує зміст понять фірми та підпри-

ємства?

4. Які особливості притаманні новій фірмі як суб’єкту економі-

ки знань?

5. Які функції виконує фірма?

6. Дайте характеристику зовнішньому та внутрішньому сере-

довищу фірми.

7. Які види фірм діють в Україні?

8. Визначіть сутність та головні види ресурсів фірми.

9. Розкрийте зміст поняття капіталу фірми. Які види капіталу

фірми ви знаєте?

10. Дайте характеристику основному та оборотному капіталу фірми.

11. Визначіть сутність і структуру інтелектуального капіталу фірми.

12. Охарактеризуйте кругооборот та оборот капіталу фірми.

13. Які характеристики притаманні обороту основного капіталу

фірми? Визначіть поняття зношування та амортизації основ-

ного капіталу.

14. Дайте характеристику рівновазі фірми як виробника.

15. Що таке менеджмент? Які функції виконує менеджмент?

16. Поясніть сутність маркетингу як комерційної діяльності фірми.

17. Як розвивалася і змінювалася концепція маркетингу?

159

Глава 11

Витрати і доходи фірми.

Механізм ціноутворення

§ 1. Економічні витрати фірми: сутність,

види. Витрати фірми в короткостро-

ковому та довгостроковому періодах

Виробництво товарів потребує певних витрат економічних ресур-

сів: землі, капіталу, праці, інформації, підприємництва. Обмеженість

економічних ресурсів та обумовлена цим можливість їх альтернатив-

ного використання пояснюють існування економічних витрат, які

пов’язані з відмовою економічного агента від можливості виробництва

інших (альтернативних) товарів і відображають цінність ресурсів в

умовах найкращого варіанта їх використання.

Економічні (альтернативні) витрати — це ті витрати, які фірма

повинна зробити, або ті доходи, які вона змушена забезпечити поста-

чальникам ресурсів, щоб дістати можливість використовувати ресурси

у своїх виробничих цілях і не допустити їх використання в альтерна-

тивних виробництвах.

Необхідні фірмі для виконання виробничої функції економічні

ресурси можуть належати як її власникам, так і незалежним постачаль-

никам ресурсів. Цілком слушно, що витрати фірми на залучення у

виробництво власних та чужих ресурсів мають різний економічний

зміст. Відповідно до критерію власності на економічні ресурси (неза-

лежний постачальник або підприємець — власник фірми), економічні

витрати розподіляються на:

зовнішні (явні) витрати — витрати на залучення ресурсів, що не

належать фірмі, сплачуються й ураховуються в бухгалтерському обліку.

До їх складу можна віднести платежі постачальникам сировини, пали-

ва, матеріалів, транспортних послуг, орендну плату за виробничі при-

міщення, устаткування, заробітну плату, яка виплачується найманим

працівникам тощо. До зовнішніх витрат належать також амортизацій-

ні відрахування, що відображають вартість зношування основного

капіталу фірми;

внутрішні (неявні) витрати — витрати на власні ресурси підпри-

ємця, що самостійно використовуються фірмою. Внутрішні витрати —

це неявні, умовно-розрахункові, неоплачувані витрати, які не відобра-

жаються в бухгалтерському обліку фірми; їх вартість вимірюється гі-

потетично, стосовно доходів, що їх могла б отримати фірма від пере-

дачі власних ресурсів підприємця альтернативним користувачам. Слід

160

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

пам’ятати, що альтернативне використання — найкращий серед мож-

ливих варіант використання власного ресурсу.

Наприклад, якщо підприємцю для ведення бізнесу потрібен авто-

мобіль, то можливі такі варіанти його залучення: оренда автомобіля у

його власника або використання власного автомобіля. Кожний із варі-

антів потребує від підприємця певних витрат на залучення зазначено-

го ресурсу. У першому варіанті у підприємця виникають зовнішні

витрати — орендна плата за користування автомобілем. Це явні гро-

шові витрати на виробництво. У другому варіанті орендної плати

сплачувати не треба, бо автомобіль належить підприємцю. Але витра-

ти є — це внутрішні витрати. Базою визначення їх вартості є концепція

альтернативних витрат: неотримана підприємцем орендна плата, якби

він передав автомобіль в альтернативне використання.

До внутрішніх належать і витрати підприємця, пов’язані з викорис-

танням у власному бізнесі його підприємницького ресурсу. Ці внутріш-

ні (неявні) витрати мають назву нормального (безумовного) прибутку —

плата за підприємницький ресурс, який підприємець використовує, якщо

самостійно керує власним бізнесом. Вартість зазначених внутрішніх

витрат вимірюється не отриманою підприємцем заробітною платою

менеджера при альтернативному використанні його підприємницького

ресурсу. Якщо доходи від бізнесу не компенсують підприємцю внутріш-

ніх витрат з урахуванням нормального прибутку, це свідчить про те, що

його власні ресурси використовуються неефективно.

Між витратами фірми та обсягом виробництва існує певна залеж-

ність. Розкриваючи її зміст, слід враховувати, що діяльність фірми

здійснюється в короткостроковому та довгостроковому періодах. Ко-

роткостроковий період — це проміжок часу, протягом якого фірма не

може змінити всі задіяні у виробництві ресурси, їх через це можна по-

ділити на постійні (фіксовані) і перемінні. Наприклад, у короткостро-

ковому періоді фірма не має можливості змінити свої виробничі по-

тужності, технології виробництва, бо це потребує значних витрат фі-

нансових ресурсів і часу. Довгостроковий період — це проміжок часу,

достатній для того, щоб фірма була спроможна змінити всі ресурси,

тому в цьому періоді всі ресурси перемінні.

Оскільки в короткостроковому періоді ресурси фірми поділяються

на постійні (фіксовані) та перемінні, то і витрати на їх залучення у

цьому періоді поділяються на:

постійні витрати (ТFC — total xed cost) — витрати, розмір яких

не залежить від зміни обсягу виробництва (це, як правило, орендна плата,

амортизаційні відрахування, страхові внески, оклади управлінців);

перемінні витрати (ТVC — total variable cost) — витрати, розмір

яких змінюється залежно від змін обсягу виробництва (це витрати на