Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

161

Глава 11. Витрати і доходи фірми. Механізм ціноутворення

сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги, відрядну оплату

виробничого персоналу). Перемінні витрати — це витрати, якими під-

приємець спроможний керувати, впливаючи на обсяг виробництва.

Зазначимо, що динаміка перемінних витрат нерівномірна і має, як

правило, три етапи: на першому етапі зростання обсягу виробництва

обумовлює певний темп зростання перемінних витрат, на другому

етапі цей темп уповільнюється, що пов’язано з перевагами масового

виробництва, економією від масштабу, на третьому етапі перемінні

витрати зростають швидше, ніж обсяг виробництва.

Поділ економічних витрат на постійні та перемінні є умовним, за-

лежить від характеру виробництва, цілей підприємця, його підходу до

вирішення проблем забезпечення ефективності та конкуренто-

спроможності бізнесу.

Деякі витрати фірми неможливо класифікувати ні як постійні, ні

як перемінні — це постійно-перемінні витрати, частина яких змі-

нюється щодо зміни обсягу виробництва, а частина залишається фік-

сованою. Наприклад, плата за послуги зв’язку складається з постійної

суми абонентної плати та суми, яка змінюється залежно від кількості

та тривалості розмов по телефону. Надалі, для спрощення подання

матеріалу, ми такі витрати розглядати не будемо.

Сукупність постійних і перемінних витрат становить валові, або

загальні, витрати фірми (TC — total cost):

TC = TFC + TVC. (11.1)

Якщо обсяг виробництва дорівнює нулю, то валові витрати дорів-

нюють постійним витратам.

Для обліку витрат та управління виробництвом обчислюються

середні витрати (AC — average cost) — витрати на одиницю виро-

бленої продукції.

Розрізняють середні валові (ATC — average total cost, або просто

AC), середні постійні (AFC — average xed cost) і середні перемінні

витрати (AVC — average variable cost). Формули для їхнього розрахун-

ку мають такий вигляд:

ATC = TC / Q; (11.2)

AFC = TFC / Q; (11.3)

AVC = TVC / Q, (11.4)

де ТС — валові, або загальні, витрати;

TFC — постійні витрати;

TVC — перемінні витрати;

Q — кількість виробленої продукції.

162

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

Середні постійні витрати із зростанням кількості виробленої про-

дукції знижуються. Середні перемінні витрати змінюються в залеж-

ності, що зазначена вище стосовно перемінних витрат. Динаміка серед-

ніх валових витрат залежно від обсягу виробництва відображає зміни

середніх постійних та середніх перемінних витрат.

Значну роль в економіці фірми відіграють граничні витрати

(MC — marginal cost) — додаткові витрати на виробництво додаткової

одиниці продукції:

MC = ΔTC / ΔQ, (11.5)

де ΔTC — приріст валових (загальних) витрат;

ΔQ — приріст обсягу виробництва.

Граничні витрати показують, скільки потрібно додаткових коштів

для виробництва ще однієї одиниці продукції, або скільки коштів можна

зекономити при зменшенні виробництва на одну одиницю продукції.

Граничні витрати можна підрахувати на базі перемінних витрат. Це

обумовлено тим, що валові витрати відрізняються від перемінних ви-

трат на фіксовану суму постійних витрат, тобто для додаткової одини-

ці продукції зміна валових витрат дорівнює зміні перемінних витрат

(табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Приклад розрахунку валових, середніх та граничних витрат

Кількість

виробленої

продукції,

од.

Витрати виробництва, грн

По -

стійні

TFC

Пере-

мінні

TVC

Валові

Середні

валові

ATC

Середні

постійні

AFC

Середні

перемінні

AVC

Граничні

валові

0 100 0 100 - - - 100

1 100 100 200 200 100 100 100

2 100 120 220 110 50 60 20

3 100 150 250 83,3 33. 3 50 30

4 100 170 270 67,5 25 42,5 20

5 100 210 310 62 20 42 40

6 100 260 360 60 16,7 43,3 50

У довгостроковому періоді фірма спроможна змінити всі задіяні

ресурси, тому всі її економічні витрати є перемінними.

Залежність між обсягом виробництва і середніми валовими витра-

тами фірми в довгостроковому періоді характеризується ефектом

масштабу виробництва. Він полягає в тому, що протягом певного

163

Глава 11. Витрати і доходи фірми. Механізм ціноутворення

періоду послідовне збільшення виробничих потужностей супроводжу-

ється зниженням витрат виробництва на одиницю продукції до 0Q

(позитивний ефект масштабу), а з певного моменту — підвищенням

середніх витрат, починаючи з 0Q

(негативний ефект масштабу).

Зниження середніх валових витрат пов’язане із зростанням віддачі

ресурсів унаслідок спеціалізації та високої кваліфікації працівників,

ефективного управління виробничим процесом, використанням новіт-

ніх технологій. Зазначені чинники дають можливість фірмі певний час

одержувати економію за рахунок збільшення масштабів виробництва.

Але з якогось моменту збільшення кількості ресурсів призводить до

уповільнення зростання обсягу виробництва, обумовлює зростання

середніх витрат (рис. 11.1).

Можливий також і постійний ефект, який виникає, якщо існує

різниця між обсягом виробництва, за якого закінчується позитивний

ефект масштабу (0Q

), і обсягом виробництва, за якого починається

негативний ефект масштабу (0Q

Рис. 11.1. Динаміка середніх загальних витрат і ефект масштабу

Якщо ж мінімальні середні загальні витрати (min ATC) досягають-

ся за такого значного обсягу виробництва 0Q

, що фірма своєю про-

дукцією повністю задовольняє ринковий попит, фірма стає єдиним

виробником і продавцем продукції на ринку, або природною моно-

полією (рис. 11.2). Підірвати її існування може розширення ринку і

збільшення ринкового попиту.

Згідно з економічною роллю, в процесі виробництва витрати поді-

ляються на основні — витрати, які безпосередньо пов’язані з техноло-

гічним процесом виробництва, і накладні — витрати на організацію,

обслуговування виробництва та управління ним.

Виконання фірмою виробничої функції охоплює не тільки сферу

виробництва, а й сферу обігу, тому фірма несе витрати, пов’язані з

223

ATC

ɩɨɡɢɬɢɜɧɢɣ ɧɟɝɚɬɢɜɧɢɣ

ɟɮɟɤɬ ɟɮɟɤɬ

ɩɨɫɬɿɣɧɢɣ ɟɮɟɤɬ ɦɚɫɲɬɚɛɭ

0 Q

164

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

реалізацією продукції — витрати обігу. Витрати обігу бувають до-

даткові, пов’язані з удосконаленням споживчих якостей товару (збе-

рігання, транспортування, запакування тощо), і чисті — витрати на

торговельні операції, маркетинг, рекламу.

В економіці фірми витрати виробництва та обігу відображає

показник собівартості продукції. Це вартісна оцінка витрат фірми

на виробництво та реалізацію продукції. Її елементами є такі ви-

трати, як витрати на сировину, матеріали, паливо, амортизація основ-

них засобів, заробітна плата та нарахування на неї та ін. Затрати на

виробництво продукції утворюють виробничу собівартість, затра-

ти на виробництво та реалізацію продукції — повну собівартість.

Відповідно до способу включення до собівартості, витрати бувають

прямі — такі, що належать до виробництва певного товару, та не-

прямі — загальновиробничі ви трати, що розподіляються між ви-

дами продукції.

§ 2. Теорії прибутку. Види доходів

фірми

Необхідно розрізняти дохід і прибуток фірми.

Дохід — це певна кількість грошових коштів та інших благ, які

отримані фірмою за певний період часу в результаті її діяльності як

організаційної одиниці бізнесу.

Виокремлюють такі види доходів.

Валовий (загальний) дохід (TR — total revenue) — це загальна сума

доходів від усіх видів діяльності фірми: виручка від реалізації товарів,

робіт і послуг; дохід від надання фінансових послуг іншим підприєм-

ствам; доходи у вигляді дивідендів, процентів, від володіння боргови-

ми вимогами; доходи від операцій оренди та ін.

225

ATC

min ATC

0 Q

Рис. 11.2. Виникнення природної монополії

165

Глава 11. Витрати і доходи фірми. Механізм ціноутворення

Ми надалі обмежимося аналізом загального доходу лише як ви-

ручки від реалізації продукції фірми, що вимірюється як добуток ціни

одиниці і кількості продукції:

TR = p

× Q

+ p

× Q

+ … + p

× Q

, (11.6)

де p

, p

—

відповідно ціни на 1-й, 2-й, n-й товари фірми;

, Q

—

відповідно кількість проданих 1-го, 2-го, n-го товарів фір-

ми.

Середній дохід (AR — average revenue) — це середня виручка від

реалізації однієї одиниці товару, або середня ціна одиниці продукції:

AR = TR / Q. (11.7)

Граничний дохід (MR — marginal revenue) — це приріст загально-

го доходу при зростанні продажів на одну одиницю товару:

MR = ∆TR / ∆Q. (11.8)

Прибуток є певним надлишком доходу над витратами фірми,

складовою доходу.

В економічній теорії існують різні підходи до визначення сутності

та джерел прибутку фірми. Так, компенсаторні та функціональні теорії

визначають прибуток як справедливу компенсацію та винагороду під-

приємцю за виконання підприємницької функції, а також за ризик.

Згідно з теоріями монопольного прибутку та прибутку від ринко-

вого дисбалансу, прибуток є результатом недосконалості ринку, здат-

ності фірми утримувати монопольні переваги.

Технологічні та інноваційні теорії визначають, що отримання при-

бутку безпосередньо пов’язане із застосуванням нових технологій, здій-

сненням інноваційної діяльності, виробництвом інноваційної продукції.

Зазначені теорії прибутку доповнюють одна одну. Наприклад, при-

буток, який отримує інноваційна фірма, пов’язаний не тільки з впрова-

дженням інновацій, але й із монополією фірми на інновацію, з компен-

сацією ризиків підприємця, що здійснює інноваційну діяльність.

Узагальнюючи теоретичні підходи, економічний зміст прибутку

фірми можна визначити як плату за виконання підприємцем функцій

підприємницького ресурсу, ризик, конкурентоспроможність, моно-

польні переваги та інноваційність. Мікроекономічна теорія розрізняє

бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — валовий дохід за вирахуванням зов-

нішніх витрат. Він є формою заохочення підприємця, який організував

фірму і керує нею, інвестував власні кошти.

Підприємець як власник фірми отримує прибуток, який можна визна-

чити як факторний дохід (плату за ресурси), що складається з двох частин:

166

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

1) винагорода за виконання функції підприємницького ресурсу: залучен-

ня та комбінація ресурсів, інновації, контроль за витратами. Це нормаль-

ний прибуток — плата за підприємницький ресурс, який підприємець

використовує у власному бізнесі; 2) дохід як річна ставка процента на

капітал. Підприємець привласнює його як власник капіталу.

Однак метою підприємця є отримання не тільки факторного до-

ходу, але й додаткового доходу — економічного прибутку, пов’язаного

з конкурентними, монопольними, технологічними та інноваційними

перевагами його бізнесу. Економічний прибуток (Tπ — total prot) —

валовий дохід без зовнішніх та внутрішніх витрат з урахуванням нор-

мального прибутку, або бухгалтерський прибуток без внутрішніх ви-

трат з урахуванням нормального прибутку (табл. 11.2).

Таблиця 11.2

Доходи та витрати фірми

Валовий дохід

Економічні витрати

Економічний прибуток

Зовнішні витрати

Внутрішні витрати

з урахуванням

нормального прибутку

Бухгалтерські витрати Бухгалтерський прибуток

Чинники економічного прибутку різні: концентрація виробництва,

диференціація продукту, технічні та технологічні нововведення, моно-

полізація ринку, домовленість виробників, новаторська діяльність

підприємця, пов’язана з його здатністю приймати ризики, орієнтува-

тися й передбачати в умовах ринкової невизначеності.

Економічний прибуток відбиває рівень ефективності бізнесу і може

мати значення: «–»; 0; «+». Економічний прибуток зі знаком «–» свід-

чить про те, що, незважаючи на наявність бухгалтерського прибутку,

бізнес є збитковим, бо валовий дохід не компенсує внутрішні витрати.

Якщо економічний прибуток дорівнює 0, підприємець отримує дохід

як плату за підприємницький ресурс, але додаткового доходу не отри-

мує. Наявність економічного прибутку зі знаком «+» вказує на те, що

підприємець вдало адаптувався до динамічної ринкової ситуації, зна-

йшов конкурентоспроможні рішення. У цьому разі економічний при-

буток є компенсацією ризику підприємця в умовах ринкової невизна-

ченості, платою за його конкурентні переваги.

167

Глава 11. Витрати і доходи фірми. Механізм ціноутворення

Слід підкреслити, що отримання економічного прибутку не може

мати постійного характеру, тому що конкуренція вирівнює умови гос-

подарювання, сприяє поширенню технічних досягнень тощо. Але його

чинники по стійно з’являються знову, відтворюються. Економічному

прибутку притаманна стимулююча функція. Прагнення отримати еко-

номічний прибуток — постійно діючий мотив підприємницької діяль-

ності, що стимулює ефективний розподіл та використання ресурсів,

зниження витрат, технічні та технологічні нововведення, опанування

нових виробництв, ринків.

Показниками ефективності бізнесу є:

валовий (загальний) прибуток (Тπ — total prot) — різниця між

валовим (загальним) доходом і валовими (загальними) витратами фір-

ми:

Tπ = TR – TC; (11.9)

середній прибуток (Аπ — average prot) — прибуток на одну оди-

ницю проданої продукції:

Аπ = Tπ / Q, (11.10)

або

Аπ = AR – AC; (11.11)

граничний прибуток (Мπ — marginal prot) — додатковий при-

буток, який фірма може одержати, продавши одну додаткову одиницю

продукції:

Mπ = ∆Tπ / ∆Q, (11.12)

або

Mπ = MR – MC. (11.13)

У фінансовому менеджменті використовуються також поняття

балансового та чистого прибутку.

Балансовий прибуток — прибуток, обчислений як сума прибутку

від реалізації продукції та інших доходів (отримані дивіденди, про-

центи, доходи від позареалізаційних операцій тощо).

Чистий прибуток — частина балансового прибутку, що залиша-

ється в розпорядженні фірми після виплат податків та інших першо-

чергових платежів (процентів за позиками банків тощо). Частина чи-

стого прибутку, згідно з рішенням власника фірми, є його доходом,

інша частина використовується на подальший виробничий та соціаль-

ний розвиток фірми.

У табл. 11.3 узагальнені основні форми прибутку фірми.

168

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

Таблиця 11.3

Основні форми прибутку фірми

Форма прибутку Визначення

Бухгалтерський

прибуток

Валовий дохід з вирахуванням зовнішніх витрат

Економічний при-

буток

Валовий дохід без зовнішніх та внутрішніх витрат

з урахуванням нормального прибутку, або бухгал-

терський прибуток без внутрішніх витрат з урахуван-

ням нормального прибутку

Балансовий при-

буток

Прибуток, обчислений як сума прибутку від реалізації

продукції та інших доходів фірми

Чистий прибуток Частина балансового прибутку, що залишається в роз-

порядженні фірми після виплат податків та інших пер-

шочергових платежів і, згідно з рішенням власників

(учасників, акціонерів), розподіляється на їх доходи й

фінансування подальшого розвитку фірми

§ 3. Умови максимізації прибутку фірми.

Беззбитковість і рентабельність.

Економічний зміст банкрутства фірми

Прибуток є метою підприємницької діяльності, а його максиміза-

ція — домінуючим мотивом економічної поведінки фірми.

Фірма одержує прибуток за тих обсягів виробленої продукції, які

забезпечують перевищення валовим доходом валових витрат фірми

(TR > TC).

Фірма максимізує прибуток тоді, коли розрив між її валовими до-

ходами (TR) та валовими витратами (TC) є найбільшим або коли гра-

ничний дохід дорівнює граничним витратам (MR = MC). Доти, поки

кожна додатково вироблена і реалізована одиниця продукції дає більше

додаткового доходу (MR), ніж потребує додаткових витрат (МС), фірма

нарощує валовий прибуток: MR > MC, отже, Mπ > 0. Тільки-но кожна

додатково вироблена і реалізована одиниця товару починає давати

менше додаткового доходу, ніж вимагає додаткових витрат, розміри

валового прибутку починають скорочуватися: MR < MC, отже, Мπ < 0.

Значить, максимальне значення загального прибутку досягається за

умови MR = MC, або Mπ = 0. При цьому ціна має перевищувати серед-

ні загальні витрати: P > ATC. Одиниця продукції, для якої це характер-

но, є межею виробництва.

169

Глава 11. Витрати і доходи фірми. Механізм ціноутворення

Точка А є точкою критичного обсягу виробництва, або точкою

беззбитковості. Кількість продукції 0Q

, яка забезпечує рівність

TR = TC, є беззбитковою (рис. 11.3).

Рис. 11.3. Умови одержання прибутку фірми

Беззбитковість, як межа між прибутками та збитками фірми, озна-

чає рівність валового доходу та валових витрат (TR = TC, а Tπ = 0).

Рівень прибутковості фірми відбивають показники норми прибут-

ку та рентабельності.

Норма прибутку вимірюється як відсоткове відношення прибутку

фірми до її капіталу. Рентабельність — це рівень прибутковості фір-

ми в певний період часу. Основні показники рентабельності відбивають

ефективність витрат фірми на виробництво продукції, використання

власного та сукупного капіталу, ресурсів (активів) тощо.

По-перше, фірма здійснює певну виробничу діяльність, результа-

том якої є продукція (послуги, роботи). Отже, важливо визначити

ефективність створення продукції, віддачу витрат на її виробництво.

У цьому аспекті основними показниками рентабельності є: 1) спів-

відношення прибутку від реалізації продукції та обсягу реалізованої

продукції; 2) співвідношення прибутку від реалізації певного найме-

нування продук ції та собівартості його виробництва. Аналіз зазна-

чених показників дасть змогу визначити найбільш прибутковий

асортимент продукції фірми.

По-друге, фірма використовує певні ресурси, зокрема виробничі

засоби, ефективність використання яких відображає показник рента-

233

TR ɩɪɢɛɭɬɨɤ TR >TC

ȼɚɥɨɜɿ

ɞɨɯɨɞɢ TC

(TR)

ɜɚɥɨɜɿ

ɜɢɬɪɚɬɢ A

(TC

) Ɂɛɢɬɤɢ TR<TC

0 Q

Ʉɿɥɶɤɿɫɬɶ ɩɪɨɞɭɤɰɿʀ

170

Розділ ІІІ. Мікроекономіка

бельності виробничих засобів підприємства: співвідношення прибут-

ку (балансового прибутку) за рік та середньорічної вартості основних

та оборотних виробничих засобів. Цей показник характеризує, скільки

прибутку припадає на одну гривню вартості виробничих засобів, тоб-

то ефективність використання виробничого потенціалу підприєм-

ства.

По-третє, основу діяльності підприємства становить його капітал,

ефективність використання якого відображають показники: 1) рента-

бельність власного капіталу — співвідношення балансового або чисто-

го прибутку та власного капіталу, який складається зі статутного капі-

талу, прибутку, що не розподіляється, тощо; 2) рентабельність сукуп-

ного капіталу — співвідношення балансового прибутку та сукупного

капіталу.

Нерентабельну та збиткову діяльність фірми слід відрізняти від її

неплатоспроможності — неспроможності суб’єкта підприємницької

діяльності виконати в зазначений строк грошові зобов’язання перед

кредиторами, в тому числі із заробітної плати, а також виконати

зобов’язання з уплати податків та зборів не інакше як через відновлен-

ня платоспроможності.

Неплатоспроможність становить суть банкрутства, яке має еко-

номічні та правові характеристики. Фірма несе певні грошові

зобов’язання перед постачальниками ресурсів, фіскальними держав-

ними органами — зі сплати податків та зборів, банками — за кредита-

ми тощо. Отже, за своїм економічним змістом банкрутство фірми — це

неспроможність боржника задовольнити вимоги кредиторів щодо

грошових зобов’язань та виконати зобов’язання зі сплати платежів.

Банкрутство є наслідком розбалансованості економічного механізму

відновлення капіталу фірми, результатом неефективної цінової, інвес-

тиційної, фінансової політики. Економічними (внутрішніми) рисами

банкрутства є певні значення показників платоспроможності фірми та

стану її ліквідності, які обчислюють під час проведення фінансово-

економічного аналізу діяльності фірми.

Згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом», головними юридичними

(зовнішніми) рисами банкрутства є: 1) офіційне визнання факту не-

платоспроможності господарським судом або боржником у разі добро-

вільної ліквідації виробництва; 2) сума вимог до боржника має бути

не меншою як 300 мінімальних заробітних плат; 3) зазначені вимоги

повинен визнати боржник, а також вони мають бути підтверджені

необхідними документами; 5) термін часу, протягом якого боржник не

виконує вимоги кредиторів, становить три місяці.