Сейко Н.А. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

151

вияви стани чинники ВИХОВНИЙ ВПЛИВ

Рис.22. Модель девіантної поведінки дитини.

Вияви, стани та чинники соціальних відхилень у

поведінці дітей

Розглянемо окремо складові структурні компоненти моделі девіа-

нтної поведінки дитини.

1. Вияви соціальних відхилень. Антагоністично-деструктивна

поведінка особистості полягає у запереченні та нехтуванні нею пев-

них норм.

- якщо йдеться про норми права, то є сенс говорити про злочинні

відхилення;

- за умови порушення чи нехтування нормами моралі або звича-

ями можна кваліфікувати їх як морально-звичаєві відхилення;

- поєднання першого та другого типу соціальних відхилень дає

можливість окреслювати їх як морально-злочинні.

2. Стани соціально відхиленої особистості. Поведінкові реакції

(стани) під час таких соціально відхилених актів визначаються, як

правило, як поведінка опору (не-дія, невиконання соціальної, мораль-

ної чи звичаєвої вимоги) і захисту (від очікуваної дії ззовні).

Типологія поведінкових реакцій дитини у соціально адекват-

ному та відхиленому контексті може бути різною, як, наприклад:

1) конформістська – прийняття соціальних норм і цінностей су-

спільства та соціального оточення;

2) реформістська – прийняття головних цінностей і норм соціа-

льного оточення, з одночасним несприйняттям деяких цілей і засобів

їх досягання;

3) асоціальна – дитина не схвалює цінностей і норм суспільства;

при цьому вона є достатньо ізольованою від суспільного життя, ігно-

рує суспільні вимоги, але не заважає їм здійснюватися стосовно ко-

гось іншого;

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

152

Потреби –

це внутрішній стан організму

людини, викликаний певною

нестачею, що схиляє людину

до дії, усуває цю нестачу і

повертає фізіологічну, мора-

льну, психологічну, соціальну

рівновагу

4) дисоціальна – особа внутрішньо не приймає моральних засад

суспільства; водночас вона шукає підтримки у схожих за стилем по-

ведінки осіб; у зв`язку з цим дитина (підліток) може пов`язувати себе

з людьми, а не з ідеями, які представляють ці люди (молодіжні бан-

дитські угрупування, релігійно-сектантські групи тощо);

5) антисоціальна – особа протиставляє себе всім і всьому – мо-

ралі, закону, людям; такому підліткові вистачає власної концепції

буття; для заспокоєння своїх потреб і інтересів він може не зупини-

тися ні перед чим; така особистість не є вразливою до ситуацій та

долі інших людей.

У процесі дорослішання дитини її вчинки і дії втрачають свою

неконтрольовану автономність і дедалі більше підлягають системі.

Регулювання поведінки дитини через її особистість (джерело стану)

полягає в тому, що дитина має стати здатною до інтегрування:

- інформації, завдяки якій кожен з нас має поняття про світ і

своє місце у ньому (створює начебто “карту” світу для себе);

- багатовимірної системи власних дій, які б забезпечували голо-

вні потреби і життєві завдання людини;

- різних способів поведінки щодо інших осіб, предметів, ситуа-

цій тощо.

3. Чинники соціально відхиленої поведінки. Підставою для ста-

більного і адекватного процесу соціалізації дітей та підлітків є реалі-

зація цілого комплексу потреб, які створюють власну ієрархію. Якщо

організм, а разом з ним і особистість не отримують необхідного задо-

волення своїх потреб, особистість як фізіологічний та соціальний

феномен починає руйнуватися. З цього можна зробити висновок, що

особистість дитини є, з одного боку, умовою соціальної адаптації, з

іншого – результатом такої адаптації.

Потреби як чинник та підґрунтя асоціальної по-

ведінки

Потреби можна розділити на:

А) біологічні (їжа, вода, пові-

тря, виділення, статеве життя,

уникнення ушкоджень та висо-

ких температур тощо); відсут-

ність реалізації цього виду по-

треб призводить до фізіологічних

змін у організмі;

Б) психологічні, що мають численні підвиди, а саме:

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

153

Ø отримання нового досвіду – шукання пригод, забав і приємно-

стей;

Ø потяг до пізнавальних і естетичних переживань;

Ø потреба забезпечення безпеки як протиставлення потребі но-

вого досвіду;

Ø потреба знання;

Ø потреба взаємності, як-от: материнської любові, бажання по-

єднатися з кимсь чи чимось проти нудьги, ностальгії, самотності;

Ø потреба відкриття сенсу власного життя, що виявляється у ба-

жанні бути самим собою і не діяти всупереч власній системі норм та

цінностей;

Ø потреба творчості – створення нового, цінного, в чому реалізу-

ється особистість.

Заспокоєння потреб може відбуватися у дуже різний спосіб. По-

треби дітей, що мають соціально відхилену поведінку і соціально

адекватну, абсолютно однакові; різними є лише шляхи їх заспокоєн-

ня: узгоджені з соціальним очікуванням чи ні.

Головними чинниками, що спричинюють формування соціально

відхиленої поведінки з огляду на реалізацію чи нереалізацію потреб,

можна вважати наступні:

1. Необхідність реалізувати психічне напруження, яке виникає

внаслідок не заспокоєння певних потреб. Деструктивний антагонізм

дитини, про який говорилося вище, носить вирішально егоїстичний

характер, часто служить реалізатором такого психічного напруження.

У зв`язку з цим виникають конфлікти – як внутрішні, так і зовнішні –

і соціально відхилена поведінка стає одним із засобів зняття прикрої

напруженості.

2. Бажання притлумлення страхів, спричинених незаспокоє-

ними потребами. Цей чинник виступає в образі своєрідної психічної

оборони, створення для себе ситуації психічного піднесення, яке дає

можливість забути про неспокій і відчуття страху. Притлумлення

страхів часто відбувається за допомогою алкоголю чи наркотиків. До

їх вживання залучаються, передусім, підлітки, які мають серйозні

внутрішні конфлікти, загрозу для відчуття психологічної безпеки, або

ж незадоволення собою і своєю життєвою ситуацією. Виконання та-

кими дітьми своїх соціальних ролей пов`язане для них із серйозними

труднощами, а соціальне співжиття є джерелом дискомфорту. Особ-

ливо це стосується дітей, які з дитинства мали слабкий соціально-

психологічний контакт з власною сім`єю.

У боротьбі з власними страхами діти часто створюють поведін-

кову ситуацію зовнішнього псевдоспокою, відсутності будь-яких пе-

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

154

Позиція соціальна -

суспільне становище лю-

дей з певними правами та

обов‘язками, які не зале-

жать від їх індивідуальних,

особистих рис.

реживань і загалом проблем. Тому вони перебувають у стані само-

вмовляння або ж прагнуть не думати про свої страхи. Такі діти люб-

лять брати участь у галасливих розвагах (наприклад, дискотеки), шу-

кають сильних вражень, пов`язаних з агресією і вандалізмом (“драж-

нять емоції”), - і компенсують тим внутрішній страх.

Окрім заглушення страхів, соціально відхиленою поведінкою ді-

ти можуть повідомляти про бажання зруйнувати глибокі внутрішні

комплекси – комплекс нижчості,

відчуття меншовартості, почуття

непевності тощо.

3. Відсутність ідентифікації

своєї особистості з оточуючими

людьми. Реалізація цього чинника

соціально відхиленої поведінки

пов`язана з постійним відчуттям загрози з боку оточуючих дітей (лю-

дей) без жодних на те причин. Така поведінка межує з психопатич-

ними станами.

Показником дії головних чинників соціально відхиленої поведін-

ки може стати поняття соціальної позиції (позитивної і негативної),

яка формується у дитини за умови задоволення чи незадоволення

певних потреб. Так, дитина, що зважилася на крадіжку, сприймає

співкрадіїв позитивно, а тих, хто перешкоджає крадіжці – негативно.

Таким чином, у дитини може бути цілком позитивна позиція стосов-

но деморалізованої асоціальної особи, якщо остання, наприклад, до-

помагає залагодити якісь справи, проблеми тощо.

Як видно, позиція вказує, чому різні діти по-різному ставляться до

тих чи інших потреб, ситуацій, людей, явищ, предметів. Комплекс

соціальних позицій окремої особистості створює не що інше, як хара-

ктер кожної людини. Без цього комплексу мотиви, що складають ос-

нову соціалізації особистості, були б настільки суперечливими, що

дитина стала б нездатною до вибору конкретного типу поведінки.

Типологія соціально дезадаптованих дітей

На формування характеру впливає, однак, не лише позиція щодо

оточуючих людей, але й щодо себе. Поєднання двох виявів соціаль-

ної позиції дає можливість контролювати власну поведінку. У проце-

сі такого контролю беруть участь наступні особистісні механізми:

- механізм передбачення зовнішніх наслідків власного вчин-

ку (відмова від злочину з причини невідворотності покарання, напри-

клад);

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

155

- механізм передбачення внутрішніх наслідків вчинку (не-

бажання засмутити батьків, певні релігійні переконання тощо).

У соціально дезадаптованих дітей і перший, і другий механізми є

ущербними, що означає, в свою чергу, наступне: власне сумління не

сформоване у таких підлітків таким чином, щоб впливати на поведін-

ку, спричинену інстинктами і емоціями. Такі діти слабко передбача-

ють навіть зовнішні наслідки соціально відхиленої поведінки.

Девіантних дітей, які мають серйозні відхилення в узгодженні

власного “Я” та образу соціальної реальності навколо себе можна

класифікувати на кілька типів і підтипів (Рис.23).

Рис.23. Класифікація соціально дезадаптованих дітей

Причини та чинники соціальної дезадаптації

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити такі групи чинників

соціально відхиленої поведінки дітей та підлітків:

І. Мотиваційна група чинників – система чинників, що схиля-

ють, спонукають дитину до девіантних дій:

- незадоволеність наявними умовами життя і прагнення до

кращих, часто підживлене мас-медіа, що спонукає до поліпшення

Девіантна особистість

невротична психопатична

емоційно

збуджена

агресивно-

перестрашена

агресивна калькулятивна

гальмування переважає над

збудженням

збудження переважає над гальму-

ванням

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

156

матеріального рівня будь-якими способами, шукання пригод і набут-

тя нової інформації;

- прагнення здобути матеріальні блага легким способом;

- відчуття нудьги, що виникає від відсутності серйозних, чі-

тко окреслених обов`язків чи відсутності потреби у конструктивному

соціальному антагонізмі;

- тенденція до нервового розладу внаслідок алкогольної чи

наркотичної залежності;

- потяг до отримання сексуального задоволення;

- потяг до демонстрації своєї переваги і домінації, що по-

ліпшує самопочуття, збіднене життєвими поразками, усвідомленням

соціальної ізоляції тощо;

- бажання чогось досягти і звернути на себе увагу інших ді-

тей, підживлене їхньою байдужістю чи нехтуванням.

Таким чином, вказані чинники пов`язуються головним чином із

задоволенням таких потреб, як потреба визнання, безпеки, нового

досвіду і сексуального задоволення.

ІІ. Предиспозиційні чинники – чинники, що визначають вибір

негативної поведінки серед усього її репертуару.

Існує ще й інша типологія чинників соціально відхиленої поведі-

нки, а саме

1. Природні (біологічні) чинники. Вони спонукають до фор-

мування девіантних виявів у поведінці дитини за умови існування

неадекватних фізіологічних чи анатомічних особливостей росту і

розвитку дитячого організму, які сповільнюють чи змінюють хід со-

ціальної адаптації та соціальної мобільності особистості. Радикальні

біогенетичні теорії ХІХ століття навіть пов`язували формування пев-

них девіацій (проституції, наприклад) з особливою конституцією ті-

ла, фізичними вадами, фізіономікою людини тощо. Насправді не

йдеться про існування якогось особливого “гена соціальної відхиле-

ності” чи “гена делінквентності”; йдеться лише про необхідність у

разі застосування певних соціально-педагогічних методик додавати

ще й медичні. Тому можна стверджувати про наявність певної класи-

фікації біологічних чинників, що сприяють розвиткові соціальних

відхилень, а саме:

- генетичні (порушення у розумовому розвитку, дефекти слуху

та зору, тілесні вади, порушення нервової системи тощо); такі пору-

шення набуваються дітьми, як правило, ще під час перебування в

Социальная педагогика /Под ред. Галагузовой М.А. – М.: Академия, 2000.

– 412с.

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

157

Акцентуація – надмі-

рний, гіпертрофований

вияв певних рис хара-

ктеру дитини

утробі матері і стають більш вірогідними за умови вживання майбут-

ньою матір`ю наркотиків чи алкоголю, тютюнопаління вагітної, фі-

зичних чи психічних травм, різного типу інфекційних захворювань

під час вагітності; особливо сильним спонукальним чинником можна

вважати спадкові хвороби, наприклад, спадковий алкоголізм.

- психофізіологічні, що активізуються внаслідок специфічної

дії на організм дитини особливих психофізіологічних навантажень,

конфліктних ситуацій, порушень екологічного балансу у регіоні про-

живання дитини тощо; на особливу увагу при цьому заслуговує ви-

вчення порушень у соціалізації дітей та підлітків зони радіологічного

контролю, в тому числі на території Житомирської області;

- фізіологічні (дефекти мовлення, зовнішня непривабливість,

недоліки конституційної будови тіла тощо); такі чинники, як прави-

ло, впливають на формування спочатку неадекватного сприйняття з

боку оточуючих, а вже потім, як реакцію – соціально відхилену пове-

дінку дитини та її неповноцінні між особистісні стосунки та систему

соціальних комунікацій.

2. Психологічні чинники, які найперше спонукають до форму-

вання різних типів соціально відхиленої поведінки за умови існуван-

ня психічних чи психологічних патологій або ж різного типу акцен-

туацій.

Водночас специфічного забарвлення

набувають типові поведінкові реакції

підлітка – відмова, протест, групування

тощо. Сфера інтересів підлітка може

набувати при цьому соціально

неадекватного вигляду: корисливого;

насильницького; паразитичного; споживацького.

3. Соціально-педагогічні чинники можуть виступати як наслі-

док негативно трансформованого шкільного чи сімейного виховання,

при чому найбільш небезпечними групами ризику при цьому є на-

ступні:

Ø діти шкільного віку, які не відвідують школу (деякі науковці

відносять саме цю категорію до т.зв. “дітей вулиці”);

Ø діти-сироти;

Ø соціальні сироти, які проживають з батьками, позбавленими

батьківських прав, або з такими, що цілком можуть кваліфікуватися

як батьки, що можуть бути позбавлені батьківських прав;

Ø підлітки, що вживають чи вживали наркотики і алкоголь;

Ø підлітки сексуально неадекватної поведінки;

Ø діти, що вже вчинили протиправні дії.

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

158

Несформованість чи слабка сформованість у підлітка навчально-

пізнавальної мотивації призводить до навчальної дезадаптації дити-

ни; такого роду дезадаптація може бути початком утворення стійких

асоціальних поведінкових стереотипів. Навчальна дезадаптація про-

ходить у своєму розвитку кілька стадій:

Ø декомпенсація (виникнення труднощів в оволодінні навчаль-

ним матеріалом з одного чи кількох предметів);

Ø шкільна дезадаптація (порушення поведінки, конфлікти з

педагогами і однокласниками, підкріплені труднощами в сприйманні

навчального матеріалу);

Ø соціальна дезадаптація (втрата зацікавленості процесом на-

вчання, перебуванням у колективі однокласників; потяг до асоціаль-

них підліткових угрупувань; захоплення спиртними напоями чи нар-

котиками);

Ø криміналізація вільного часу підлітка.

Стосовно негативних трансформацій сімейного виховання, то

можна виділити наступні стилі сімейного виховання, що призводять

до таких трансформацій:

Ø дисгармонійний стиль (потурання бажанням дитини, з одно-

го боку, та провокування її на конфліктну поведінку – з іншого; при-

сутність подвійної сімейної моралі);

Ø нестабільний стиль сімейних взаємин (неповні сім`ї; сім`ї,

що знаходяться у стані розлучення, але проживають в одному поме-

шканні; сім`ї, де тривалий час відсутній хтось з батьків чи обоє то-

що);

Ø асоціальний стиль (алкоголізовані та наркотизовані сім`ї;

сім`ї з аморальним стилем життя батьків, кримінальною їх поведін-

кою, виявами невмотивованої жорстокості стосовно дітей та один

одного тощо).

4. Соціально-економічні чинники – це чинники, що спонука-

ють до формування асоціальних поведінкових стереотипів з причини

усвідомлення дитиною дедалі більшого розшарування суспільства на

заможних та незаможних; збідніння значної частини населення; об-

меження легальних можливостей матеріального забезпечення; безро-

біття; соціальна напруженість у суспільстві та соціально-правова не-

обізнаність дітей та підлітків.

5. Морально-етичні чинники можна представити у вигляді пе-

реліку головних проблем у соціально-ціннісній сфері розвитку осо-

бистості, а саме:

Ø руйнування духовних цінностей у сучасному суспільстві;

Ø утвердження психології “супермена” у крайньому негативно-

му розумінні цього поняття;

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

159

Ø стирання межі між соціально адекватними та соціально неаде-

кватними діями, вчинками, оцінками;

Ø нейтральне ставлення суспільства (значною мірою девіантно-

го) до девіантних виявів у поведінці дітей та підлітків; таке ставлен-

ня, окрім іншого, призводить до зворотної реакції – нейтрального

(байдужого) ставлення самої дитини до соціальних проблем своєї

сім`ї, регіону, держави загалом.

Агресивність як чинник формування соціально

відхиленої поведінки дитини

Агресивні тенденції дитини можуть бути виявлені у двох напрям-

ках:

Ø самоагресія стосовно своєї особистості;

Ø агресія стосовно соціального оточення чи його окремих

структурних елементів та явищ.

Дитяча та підліткова агресія може набувати форми фізичного зов-

нішнього вияву чи агресивних виявів у вербальній формі чи символі-

чній. Досить часто агресія має нестійкий, точковий характер і виявля-

ється девіацією захисту; проте іноді агресія набуває вигляду стійкої

асоціальної позиції і дитина відчуває до неї потяг.

Таким чином, є сенс говорити про те, що існують різні ступені аг-

ресивності як характеристики поведінки особистості у оточуючому

соціумі; при цьому вони характеризуються наявністю чи відсутністю

певних ознак, а саме:

1. Частотою та швидкістю виникнення агресії. Чим більш

вираженою є патологія афекту у поведінці дитини, тим більш можли-

вим є виникнення фрустрації. Серед фрустраційних виявів найбільш

поширеними є обмеженість можливості самостійного контакту дити-

ни з оточуючими; постійний стан тривожності; наявність системи

локальних страхів; неадекватність самооцінки тощо.

2. Ступінь неадекватності агресії щодо тої ситуації, у якій

вона виявилася. У найбільш складних випадках важко виявити при-

чину виникнення агресії, яка зовні виявляється як абсолютно неадек-

ватна форма реагування на дратівливу ситуацію.

3. Фіксованість (зацикленість) на агресії. Почасти агресивна

поведінка може закріплюватися як стійка установка реагування на

певну ситуацію.

4. Ступінь напруженості в агресивності. Подеколи дитину

можна відволікти від агресії шляхом переключення уваги та поведін-

ки на конструктивний вид діяльності або ж підкорити агресивну по-

ведінку конструктивному контролю. У більш складних випадках ди-

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com

160

тина насичується переживанням агресії і будь-яке втручання з боку

сторонніх осіб призводить лише до посилення агресивності.

5. Форма агресивної дії. Найпростішою формою агресії є її вер-

бальна форма, складнішими - фізична ауто- чи гетеро агресія (для

сприйняття і для соціально-педагогічної корекції).

6. Ступінь усвідомленості агресії. Агресія, як уже говорилося,

переважно виконує захисну функцію і більшою мірою чуттєва до

психотерапевтичних впливів. Більш складні випадки, як правило, не

піддаються звичайній психологічній корекції

Слід зауважити, що у науковій літературі виділяються чотири ка-

тегорії агресивних дітей:

1. Діти, схильні до виявлення фізичної агресії. Вважається, що

фізична агресія переважає у активних, діяльних, цілеспрямованих

дітей, які наділені рішучістю, схильністю до ризику, авантюризмом.

Їх відверта екстравертованість підкріплюється лідерськими якостями,

але подеколи з садистськими нахилами, поганим самоконтролем, від-

сутністю соціалізації потягів, потребою в гострих переживаннях, ім-

пульсивністю поведінки.

2. Діти, схильні до вияву вербальної агресії. Вони вирізняються

неврівноваженістю, депресивними станами, фрустраційною толеран-

тністю, підвищеною чутливістю до оцінок і дій щодо їх особистості,

невмінням і небажанням приховувати свої почуття і думки, постій-

ним внутрішнім конфліктом, напруженістю та імпульсивністю.

3. Діти, що виявляють опосередковану агресію. Такі діти хара-

ктеризуються надмірною імпульсивністю, слабким самоконтролем,

недостатньою соціалізованістю потягів і низькою усвідомлюваністю

власних дій, негативізмом характеру.

4. Діти, схильні до вияву негативізму. Вони виявляють мни-

мість, вразливість. Головні риси особистості таких дітей: егоїзм, са-

мовдоволеність, завищена самооцінка, консерватизм.

Отже, агресивні діти умовно поділяються на дві категорії:

Ø діти з соціалізованою формою порушень поведінки (фізична і

опосередкована агресія);

Ø діти з несоціалізованою формою порушень поведінки (верба-

льна агресія і негативізм).

Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М.: Сфера, 2001.

– 412с.

PDF створений версією pdfFactory Pro для ознайомлення www.pdffactory.com