Семенюк Е.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки
Подождите немного. Документ загружается.
виробництво,
екологічне (екологічно
чисте) виробництво,
безвідходне
виробництво,
екологізація
виробництва, виробни-
чий відділ (сектор),
виробничий цикл,
виробничий стаж,
неперервне ви-
робництво, організація
виробництва і т.ін.
На перший погляд
здається, що це просто
приклади
термінотворення.
Проте мова тут про
інше — про
формування
відповідних понять, а
поняття — це логічна
(не лінгвістична!)
одиниця думки, в
даному випадку —
науково-технічної
думки. Головне у
понятті, як відомо. —
його зміст та обсяг (а
не мовна оболонка
відповідного терміна).
Адже за кожним
терміном наведених
щойно рядів стоїть
цілком визначений, чіт-
кий зміст. Справді, щоб
переконатися в цьому,
ще раз звернімо увагу
на ці поняття: кожне з
них придатне для
змістової
характеристики техніч-
них об'єктів будь-якої
конкретної галузі
техніки
(машинобудування,
приладобудування,
енергетики, хімічної
промисловості тощо) у
межах науково-
пізнавальної специфіки
та компетенції будь-
якої технічної дисцип-
ліни. Отож, усі такі
поняття є
загальнотехнічними.
І ще одне
міркування: будь-яка з
наведених (або
подібних) семантичних
підсистем посідає своє
особливе місце в
єдиній системі
загально-технічних
понять як цілісному
утворі. Усі вони певним
чином пов'язані між
собою через
посередництво свого
роду перехідних ланок
— концептів, які
лежать на перетині
двох або більше
підсистем. Для
наочності — кілька
прикладів таких
перехідних ланок:
технологія
виробництва, тех-
нологічність
конструкції,
конструктивна схема,
технологічна схема ви-
робництва,
регулювання
технологічних
параметрів
виробництва.
Зазначимо, що
загальнотехнічні
поняття дають виходи
на ще вищі
інтегративні рівні
утворення наукових
абстракцій, вже поза
межами власне техніки
та технікознавства.
Наприклад, категорія
"виробництво" є
основою також таких
широко відомих понять
соціологічного та
політи-ко-економічного
характеру, як "спосіб
виробництва",
"продуктивні сили",
"виробничі відносини",
"продуктивність праці",
"виробничі фонди"
тощо.
Усі ці категорії
винятково важливі для
розкриття глибинних
механізмів і самої
природи суспільного
розвитку.
Що ж до
загальнотехнічних
понять як таких та їх
функціонування у тій
сфері, яку вони
безпосередньо
обслуговують, — у
технікознавстві, то їх
загальнотехнічний
статус слід тлумачити
не так екстенсіонально
(можливість
використання в усіх
без винятку технічних
науках), як інтен-
сіонально, розуміючи
під цим здатність
вираження типових
властивостей
технічних об'єктів, які є
важливими для
технікознавства в
цілому. Звичайно, одне
пов'язане з другим.
Тому і екстенсіональна
("територіальна")
спільність таких
концептів у масштабі
всього регіону
технічного знання
також має місце, якщо
не завжди актуально,
то принаймні потен-
ційно. Проте головним
є інтенсіональний,
глибинний, сутнісний
аспект їх
загальнотехнічної ролі
— функціональна
значущість для
технікознавства як
цілісного організму.
Окрім розглянутих
категорій і понять у
тісному взаємозв'язку з
ними поступово
складалися й інші види
пізнавальних форм та
засобів такого ж рівня
— проблеми, підходи,
методи, ідеї, гіпотези,
концепції, принципи,
теорії, навіть особливі
дисципліни.
Загальнотехнічний
характер мають,
наприклад, такі
проблеми, як вибір
принципу дії
технічного об'єкта,
визначення його
структурної схеми та
типу конструкції, вибір
оптимального типу
технології тощо. Саме в
них концентруються
вузлові, принципові
моменти розвитку
всього технічного
пізнання. У різні
періоди історії
суспільства
загальнотехнічне
значення мали ідеї
використання у вироб-
ництві енергії вітру,
води, пари, сонця,
електричної, атомної.
Такими ж
фундаментальними за
своєю роллю в техніці і
технікознавстві були
ідеї колеса, парового
двигуна, механічного
та електричного
привода, механізації,
електрифікації,
автоматизації, хімізації
виробництва і т.ін. На-
прикінці XX ст.
загальнотехнічний
статус почали
набувати роботизація,
інформатизація
виробництва,
комп'ютеризація.
Слід розрізняти
загаль н о тех н і ч ні
метод и
онтологічного плану,
тобто методи всієї
сфери технічної
практики
(конструювання,
проектування,
технологічну
підготовку
виробництва, випуск
дослідних зразків,
перехід до серійного
випуску продукції), та
загальнотехнічні
методи в логіко-
гносеологічному
значенні поняття — як
пізнавальні засоби всіх
технічних наук.
Очевидно,
найзагальнішим
феноменом другого
типу є конструктивно-
технічний метод. "Тут
всі пізнавальні задачі і
дії в кінцевому рахунку
зумовлені ідеєю
технічних наук, яка
реалізується у
створенні технічних
засобів" [26, с. 93]. Цей
метод має свої
варіанти, сторони та
окремі стадії, які за
певних умов можуть
вважатися особливими,
відносно самостійними
загальнотехнічними
методами. До
пізнавальних підходів
цього рівня відносять
системотехнічний,
агрегатний, еколого-
техніч-
ний,
ресурсозбереження,
модельно-технічний,
оскільки вони так чи
інакше проявляють
себе в усіх галузях
технікознавства.
Історично першою з
дисципл і н
загальнот ех н і ч но г
о статусу, очевидно,
слід визнати механіку.
Вона абсолютно
домінувала — все
технікознавство мало
механічну
спрямованість. Потім
провідною стала елект-
ротехніка (внаслідок
переорієнтації
виробничих процесів на
використання
електричної енергії').
На сучасному етапі до
загальнотехнічних дис-
циплін відносять
електроніку (або
радіоелектроніку),
інформатику, енер-
гетику. На наш погляд,
загальнотехнічний
характер мають
фундаментальні науки
технологічного
комплексу, важливі для
прогресу всіх видів
виробництва —
технологія матеріалів
(особливо металів та
пластмас), технологія
машинобудування,
хімічна технологія,
технологія
приладобудування.
Нарешті, розширення
регіону та рівня
"компетенції"
загальнотехнічних
дисциплін логічно
приводить до
екстраполяції цієї ідеї
на всю галузь технічних
об'єктів — як існуючих
(або тих, що існували
раніше), так і
потенційно можливих.
Саме на цьому шляху
виникла концепція
загальної теорії техніки
як свого роду
метанауки в системі
всього технічного
знання [23].
Як бачимо, процес
формування
загальнотехнічного
рівня наукової
методології має низку
конкретних проявів та
взаємозалежних
напрямів поглиблення.
Він великою мірою
характеризує саме
сучасний стан тех-
нічного знання. Із цим
процесом органічно
пов'язаний такий
специфічний
інтегративний утвір
світоглядно-
методологічної
природи, як на у ко во-
техніч н а к а р ти н а
світу (іноді її
називають технічною,
або загаль-
нотехнічною). А цей
феномен, певна річ,
безпосередньо
стосується про-
блематики філософії
науки і техніки.
Отже, існує тісний
взаємозв'язок технічних
наук із соціальною
практикою, насамперед
із запитами
матеріального
виробництва
суспільства. Вже з
огляду на генезу та
зміст своїх завдань ця
галузь знання іманент-
но відрізняється
особливою
сприйнятливістю до
потреб промислового
виробництва.
Ефективно виконувати
цю історично важливу
місію технікознавство
може за двох умов: по-
перше, тільки в
найтіснішому контакті
зі сферою виробничої,
ширше — соціальної
практики, по-друге, за
умови адекватності
власної
інструментально-
методологічної та
дослідницько-
організаційної еволюції.
Другий момент
включає, зокрема, і
розглянутий нами
якісний стрибок у
співвідношенні
диференціації та
інтеграції у галузі
технічного знання, що
відбувається протягом
останніх десятиліть.
Яскравими
показниками якісно
нового рівня
синтетично-
інтегративних процесів
у сфері технікознавства
стали такі прояви його
розвитку, як зростання
питомої ваги та
значущості
регіональних (а не
вузькоспеціалі-зованих)
форм і засобів побудови
технічної теорії,
невпинне розширення
відповідних регіонів,
включення до них
найрізноманітніших
розділів предметно
інших (нетехнічних)
наук, утворення
загальнотехнічного
шару пізнавальних
форм і засобів,
посилення взаємодії з
загальнонауковим
рівнем методології.
Виникнення
комплексних науково-
технічних проблем,
напрямів досліджень,
дисциплін свідчить
також про новий рівень
методологічно-
організаційної
інтеграції в
технікознавстві і
водночас про по-
силення взаємозв'язку
зі соціальною
практикою.
Прин ц и п о в е
для техніч н и х
наук значенн я має
неухильне зрос-
тання
гумані т а р н о ї та
соціаль н о -
економіч н о ї
складови х ,
врахува н ня
людсько г о
фактора . У мір у
того, я к тех н і ч ні
об'єкти посту по в о
відход я т ь від
традицій н ої
паради г м и і
збагачу ю т ь ся
діяльні с н и ми
аспектами ,
постійно
поглибл ю є т ь ся
гумані за ц ія
техніко зна в ства, і
це ще одна важлива
форма посилення його
зв'язків зі суспільною
практикою. Саме на
цьому шляху досягнуто
успіхів інженерної
психології, теорії
дизайну, ергономіки,
інформатики та низки
інших молодих галузей
науково-технічного
знання.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
31. Горохов В.Г.
Методологический
анализ научно-
технических дисциплин.
— M.: Высш. шк., 1984.
32. Горохов В.Г.
Проблемы построения
современной
технической теории //
Вопр. философии. —
1980. — № 2.
33. Горохов В.Г.,
Розин В.М. Введение в
философию техники. —
М.: ИНФРА-М, 1998.
34. Готт B.C.,
Семенюк Э.П., Урсул
А.Д. Социальная роль
информатики. — М.:
Знание, 1987.
35. Эйнштейн А.,
Инфельд Л. Эволюция
физики. — М.: Молодая
гвардия, 1966.
36. Кедров Б.М.
Соотношение
фундаментальних и
прикладных наук //
Вопр. философии. —
1972. — № 2.
37. Князев В.Н.
Человек и технология. —
К.: Лыбидь, 1991.
38. Лейман И.И.
Наука как социальный
институт. — Л.: Наука,
1970.
39. Мельник В.П.
Філософські проблеми
технікознавства:
Гносеологічні та пред-
метно-перетворювальні
аспекти. — Львів: Світ,
1994.
40. Митчем К Что
такое философия
техники? — M.: Аспект
Пресс, 1995.
41. Поздняков А.И.
Информатика как
комплексная научно-
техническая дисциплина
// Вопр. философии. —
1986. — №5.
42. Проблемы логики
и методологии науки. —
Новосибирск: Наука,
1973.
43. Ракитов А.И.
Философия
компьютерной
революции. — М.:
Политиздат, 1991.
44. Розин В.М.
Философия техники. —
M.: NOTA BENE, 2001.
45. Рузавин Г.И.
Фундаментальные и
прикладные
исследования в
структуре научно-
технического знания //
Философ, вопр. техн.
знания. — М.: Наука,
1984.
46. Семенюк Э.П.,
Стасишин В.М.
Математизация научного
знания и информатика.
Прикладные аспекты //
Науч.-техн. информ. —
Сер.2. — 1980. — № 4.
47. Семенюк Е.П., Мельник В.П. Технічні науки, виробництво,
соціальна практика. — К.: Знання, 1987.
48. Тарасенко Н.Ф. Природа. Технология. Культура. Философско-
мировоззрен-ческий анализ. — К.: Наук, думка, 1985.
49. Technology as a Human A]air / Larry A.Hickman. — New York:
McGrow-Hill Publ. Co, 1990.
50. Украинцев B.C. Связь общественных и естественных наук в
техникозна-нии // Синтез соврем, научного знания. — М.: Наука, 1973.
51. Урсул АД. Семенюк Э.П. Мельник В.П. Технические науки и
интегративные процессы. Философские аспекты. — Кишинев: Штиинца,
1987.
52. Фигуровская В.М. Техническое знание. Особенности
возникновения и функционирования. — Новосибирск: Наука, 1979.
53. Фигуровская В.М. Формирование общей теории техники // Вопр.
философии. — 1981. — №8.
54. Философские вопросы технического знания. — М.: Наука, 1984.
55. Чешев В.В. Техническое знание как объект методологического
анализа. — Томск: Изд-во Томск, ун-та, 1981.
56. Шеменев Г.И. Философия и технические науки. — М.: Высш. шк.,
1979.
57. Шубас М.Л. Инженерное мышление и научно-технический
прогресс. Стиль мышления, картина мира, мировоззрение. — Вильнюс:
Минтис, 1982.
Той
факт, що
наукове
знання вже
давно
трансформува
лося в
науково-
технічне
(тобто певним
чином
поєднало в
собі
властивості
цих двох
сфер), набув
особливого
значення в
умовах
науко в о-
техніч н о ї
револ ю ц і ї
(НТР) . Вже
для кількох
поколінь це
поняття стало
цілком
зрозумілим та
звичним, його
вживають не
лише у
науково-
технічних
(або ж
філософсько-
методологічн
их) виданнях,
й у засобах
масової
інформації.
Втім так було
не завжди.
Вперше
термін
"науково-
технічна
революція"
вжив відомий
англійський
фізик, історик
і соціолог
науки Джон
Бернал у
статті
"Соціальна
функція
науки" (1938
р.). Через
чверть
століття (1963
р.) була
опублікована
стаття
японського
філософа
Сібата Сінго
"Теорія
науково-
технічної
революції", де
зміст цього
поняття вже
став об'єктом
спеціального
методологічн
ого аналізу.
Очевидно, ця
чверть
століття була
наповнена
суттєвими,
навіть
радикальним
и змінами в
галузях науки
та техніки,
настільки
глибокими
процесами,
що слово
"революція"
почало
сприйматися
суспільством
як цілком
адекватна
характеристи
ка цих
процесів.
Атмосферу
значного
поглиблення
в цьому
напрямі
рефлексії
науки у 50—
60-х роках XX
ст.
відображає
назва відомої
книги
американсько
го історика та
філософа
науки Томаса
Куна —
"Структура
наукових
революцій"
(1963 р.). У
цій праці,
безперечно,
йдеться не
про НТР, а про
певне витлумачення суто
наукових революцій (і
концепція Т.Куна, як відомо,
вельми специфічна,
оригінальна), але знаменним
тут є вже саме звернення до
проблематики революційних
процесів у сфері наукового
пізнання світу. Отже, можна
сказати, що в 50—60-х роках
XX ст. поняття революції для
методологів та філософів
науки, без перебільшення,
"витало у повітрі".
Слово "революція" (від
лат. геуо/иі ї о — поворот,
переворот), як відомо,
означає специфічний тип
розвитку, який відрізняється
від еволюції різким
характером кардинальних
змін, рішучим ламанням
усталених структур,
швидким переходом до
якісно інших, нових утворів.
Еволюцію характеризує
повільність, поступовість та
непомітність принципових
зрушень.
За свою довгу історію
людство знало багато
революцій — соціально-
економічних, політичних,
національних, культурних,