Семенюк Е.П., Мельник В.П. Філософія сучасної науки і техніки

Подождите немного. Документ загружается.

суперечливість цього

процесу своєрідно

відбивають неповторну

історичну атмосферу

епохи.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

154. Бердяев H.A.

Человек и машина

(Проблема социологии и

метафизики техники) //

Вопр. философии. — 1989.

— № 2.

155. Bookchin М. The

Philosophy of Social Ecology.

Essays on Dialectical

Naturalism. — Montreal, New

York: Black Rose Books,

1990.

156. Вернадский В. И.

Научная мысль как

планетное явление. — М.:

Наука, 1991.

157. Духовність і

технічний прогрес: проблема

гармонізації. — Вінниця:

Універ-сум, 1997.

158. Заїченко Г.

Неопозитивізм // Філософ,

енцикл. словник. — К.:

Абрис, 2002.

159. Йолон П.Ф.

Тенденції розвитку сучасної

методології науки //

Філософ, і соціол. думка. —

1995. — №7—8.

160. Канке В.А.

Основные философские

направления и концепции

науки. Итоги XX ст. — М.:

Логос, 2000.

161. Конке В.А.

Основные философские

направления и концепции

науки. Итоги XX ст. - М.:

Логос, 2000.

162. Кохановский В.П.

Философия и методология

науки. — Ростов: Феникс,

1999.

163. Лешкевич Т.Г.

Философия науки:

традиции и новации. — М.:

Изд-во ПРИОР, 2001.

164. Печчеи А.

Человеческие качества /

Пер. с англ. — Изд. 2-е. —

М.: Прогресс, 1985.

165. Пригожий И.,

Стенгерс И. Время. Хаос.

Квант. — М.: Прогресс,

1994.

166. Пуанкаре А. О

науке / Пер. с франц. — 2-

е изд. — М.: Наука, 1990.

167. Сагатовский В.Н.

Есть ли выход у

человечества? (Критика

образа жизни). — СПб.:

Петрополис, 2000.

168. Семенюк Э.П.

А.Пуанкаре о науке и ее

развитии: взгляд через

столетие / / Великие

преобразователи

естествознания. Анри

Пуанкаре. XVII Междунар.

чтения: Тез. докл. 28-29

нояб. 2001 г. — Минск:

Белор. гос. ун-т информа-

тики и радиоэлектроники,

2001.

169. Семенюк Е.П.

Філософські засади сталого

розвитку. — Львів: Афіша,

2002.

170. Сичивиця О.М.

Наука, мораль і моральний

кодекс вченого. — Львів:

УкрДЛ-ТУ, 1999.

171. Соболь О.М.

Постмодерн і майбутнє

філософії. — К.: Наук,

думка, 1997.

172. Современная

западная философия.

Словарь. — М.: Политиздат,

1991.

173. Философия техники

в ФРГ / Пер. с нем. и англ. —

М.: Прогресс, 1989.

174. Філософський

енциклопедичний словник.

— К.: Абрис, 2002.

175. Фролов И. Т.,

Юдин Б.Г. Этика науки.

Проблемы и дискуссии. —

М.: Политиздат, 1986.

176. Чуйко В.Л.

Рефлексія

основоположень

методології філософії

науки. — К.: Центр

практичної філософії,

2000.

П І С Л

Я М О В

Філософія є вічно

живим організмом, вічно

змінюваною сутністю, яка

органічно залежить від

стану суспільства,

характеру його рушійних

сил та провідних ідей.

Тож на різних щаблях

людської історії обличчя

філософії було щоразу

іншим — у прадавні часи

зародження східних

цивілізацій або розквіту

античної культури, в

середньовічній Європі чи

під впливом імпульсів

Відродження, Реформації,

промислового перевороту

тощо. Кожен зріз

вічнозеленого дерева

життя детермінував

щоразу інші сутнісні

прикмети соціального

часу, а отже, і

філософської думки саме

цього історичного

періоду.

У цьому контексті

відчутною тенденцією

розвитку філософського

знання новітньої доби є те,

що з плином років та

десятиліть дедалі більшою

стає увага до

соціокультурних,

цивілізаційних аспектів

поступу суспільства, різних

його інститутів та сторін, а

також до його неодмінного

атому — людської

особистості. У цій праці ми

прагнули показати, що

філософія науки і техніки є

однією з тих змістово

важливих галузей

філософської думки, де дія

цієї тенденції була цілком

визначеною, більше того —

кардинальною. Втім, це аж

ніяк не означає, що можна

залишити поза увагою інші

грані відповідної

проблематики. Слід завжди

пам'ятати про органічну

цілісність як об'єктної

сфери цієї галузі — нау-* ки

і техніки (самих по собі, як

онтологічних реалій), так і

філософської рефлексії у

цьому напрямі.

Друга половина XX ст.

стала часом формування та

загострення глобальних

проблем людства під

впливом швидко

нагромаджуваних супе-

речностей, і це істотно

змінило тональність

роздумів щодо майбутньої

долі світової спільноти.

Дедалі глибше

усвідомлюється

актуальність питання про

можливість виживання

людства в тих умовах, які

склалися нині. Як

наголошував Ауреліо

Печчеї, це тісно пов'язано з

характером людських

якостей: адже глобальні

проблеми є

антропогенними, вони

створені самою людиною,

її способом життя. Однак,

з іншого боку, вони

найчастіше є також

техногенними: без

посередництва могутньої

техніки, в якій втілено

досягнення сучасної

науки, суспільство ніколи

не змогло б зробити стільки

нерозумних і навіть згубних

кроків у вічному змаганні як

з природою, так і з власною

вдачею. Отже, необхідністю

стало переосмислення

шляхів, цілей та засобів

науково-технічного про-

гресу, усвідомлення тієї

справжньої ціни, яку

доводиться платити за

задоволення певних потреб

людства.

Принципова переоцінка цінностей у новітній філософії науки і техніки

дедалі більше пов'язується з людським фактором, з розумом людини та її

мораллю, з тим, наскільки здатна вона піклуватися про долю майбутніх

поколінь. "Сучасна людина володіє колосальною могутністю у виробленні

штучних світів, але чи готова вона до розумного й відповідального

вибору? — Не готова"*. Характерно, що автор цих гірких слів водночас

не поділяє позицію крайнього песимізму тих, хто категорично не вірить у

ноосферну перспективу людства, у шлях до сталого розвитку. "Зрозуміло,

зараз для цього немає реальних наявних умов... Головне — немає

людства, яке готове саме на такому шляху шукати розв'язання глобальних

проблем. Однак, у принцип і , такий вихід можливий. Чому? По-перше,

тому що він відповідає позитивній стороні людської сутності: бути не

владним деструктором або нікчемним конформістом, але мудрим

удосконалювачем. По-друге, тому що людині притаманна властивість

довизнача ти буття: умови, яких тепер немає, можуть і мають

бути ство р е ні " ** .

Остання думка, як неважко бачити, знов повертає нас у світ досягнень

науки і техніки. Адже людина має лише один кардинальний засіб

подолання будь-яких труднощів і навіть кризових явищ сучасної цивілізації

— силу свого розуму. За умови, звичайно, що він скеровується ідеєю добра

для всього людства (а це включає, певна річ, і турботу про збереження

природного довкілля). І виправляти можливі помилки розуму на складному

шляху науково-технічного та соціокультурного поступу доводиться

самому ж розумові, оскільки іншого реального засобу такого ж творчого

потенціалу людство не виявило. Саме наука, яка вже давно уособлює

інтегральний інтелект суспільства, має утворювати фундамент ноосферної

стратегії сталого розвитку. Ця думка своєрідно синтезує пафос вчення

В.Вернадського про ноосферу та здобутки сучасної філософії майбуття

людської цивілізації.

Подальший поступ науки і техніки, безперечно, дасть змогу побачити

якісно нові аспекти відповідних галузей філософського знання. У

широкому розумінні їх розвиток детермінується всією багатоманітністю

людської культури, складним та різнобарвним життям суспільства. Є всі

підстави вважати, що проблеми філософії науки і техніки і надалі зали-

шатимуться в полі уваги філософської теорії. І слід сподіватися, що

мудрість тисячоліть, закарбована на скрижалях соціальної пам'яті народів

світу, має допомогти людству не лише вижити в скрутних обставинах

сьогодення, а й дивитися вперед з виправданим оптимізмом.

* Сагатовський В.Н. Есть ли выход у человечества? (Критика образа жизни).

— СПб: Петрополис, 2000. — С. 10. ** Там само. — С. 147.