Саєнко М.Г., Смоленюк П.С., Бриндзя З.Ф., Маланчук Л.М. Стратегія підприємства в умовах ринкових відносин

Подождите немного. Документ загружается.

ва. А тому екстраполятивне довгострокове планування (від

досягнутого рівня) уже не може бути інструментом корегуван-

ня росту і розвитку підприємств. На зміну приходить страте-

гічне планування і стратегічне управління тобто стратегічний

менеджмент.

Звідси, спеціаліст з економіки, який не володіє принаймні

елементами стратегічного планування і управління, сучасному

підприємству не підходить. Рано чи пізно він змушений буде

уяснити стратегічний контекст діяльності підприємства і осво-

їти форми та методи його забезпечення.

Метою навчального курсу “Стратегія підприємства” є на-

дання знань про теоретичні засади, інструментарій та методи

розроблення стратегії підприємства.

Завдання курсу: засвоєння загальних теоретико-методоло-

гічних засад розробки стратегії і вибору стратегічних альтер-

натив; усвідомлення стратегічного планування в системі ме-

неджменту, управління підприємством; ознайомлення із суча-

сним станом і напрямками формування та реалізації стратегії

діяльності підприємств; набуття практичних навичок форму-

вання стратегії на всіх її етапах – вивчення середовища, виро-

блення місії, цілей, стратегічних альтернатив, вибір і реаліза-

ція стратегій; набуття навичок стратегічного мислення.

Предметом дисципліни “Стратегія підприємства” є мето-

дологія розробки стратегії підприємства, тобто вивчення спо-

собів, методів і прийомів формування його місії, мети і довго-

строкових цілей та вироблення раціональних шляхів їх досяг-

нення в умовах нестабільності середовища та неповноти

інформації про його майбутній розвиток.

1.3. Ієрархія та етапи формування стратегії

підприємства

Ієрархія стратегій.

Стратегія підприємства має кілька рівнів декомпонування,

кожному з яких відповідає стратегія певного рангу. Тобто,

стратегія підприємства має ієрархічну будову.

У мультибізнесовому підприємстві (багатопрофільному,

диверсифікованому, що виробляє різнотипну продукцію)

застосовують чотирирівневу стратегію, яка включає в себе:

1. Корпоративну (загальну) стратегію, яка одночасно є

портфельною.

2. Конкурентні (ділові, бізнесові) стратегії.

3. Функціональні стратегії.

4. Операційні стратегії.

У однобізнесовому підприємстві (вузькопрофільному, що

виробляє однотипну продукцію) застосовують трьохрівневу

стратегію, яка включає в себе:

1. Корпоративну стратегію, яка одночасно є

конкурентною (діловою, бізнесовою).

2. Функціональні стратегії.

3. Операційні стратегії.

Корпоративна (загальна, портфельна) стратегія займає в

ієрархії найвищий рівень. Вона визначає загальний напрямок

діяльності підприємства, один із наступних: або стратегію

зростання, або стабілізації, або скорочення.

Ієрархія стратегій означає рангування, взаємозв’я-

зок і підпорядкованість стратегій, які складають страте-

гію підприємства в цілому.

Ієрархія стратегій означає рангування, взаємозв’я-

зок і підпорядкованість стратегій, які складають страте-

гію підприємства в цілому.

Конкурентні (ділові, бізнесові) стратегії підпорядковують-

ся корпоративній, вказують шляхи досягнення вибраного нею

напрямку в кожній СОБ (стратегічній одиниці бізнесу) і явля-

ють собою план завоювання сильних довгострокових конку-

рентних позицій (переваг). Дані стратегії називають ще стра-

тегіями бізнесу, або стратегіями конкурентоспроможності.

Функціональні стратегії розробляють для кожного функці-

онального напрямку діяльності: стратегія виробництва, марке-

тингу, фінансова стратегія, стратегія науково-дослідних робіт,

стратегія управління персоналом тощо. Функціональні страте-

гії конкретизують, доводять корпоративну і конкурентні стра-

тегії до функціональних служб господарства. Одночасно

функціональні підрозділи справляють помітний вплив на

формування корпоративної і конкурентних стратегій.

Операційні стратегії – це вузькі стратегії для основних

структурних підрозділів підприємства, що не являються само-

стійними: заводів, що входять до складу підприємства, цехів,

бригад, відділів, дилерів тощо. Це найнижчий рівень стратегії

підприємства, в якому знаходять відображення стратегії, що

займають вищий рівень за ієрархією: корпоративна, конку-

рентні, функціональні.

Кожен з названих рівнів утворює стратегічне середовище

для нижчестоящого рівня і накладає на нього певні обмежен-

ня.

Ієрархію стратегій підприємства зображено на Рис. 1.1.

Етапи формування стратегії підприємства.

Формування стратегії підприємства є процесом, який про-

ходить певні етапи. Найпростіша схема етапів формування

стратегії підприємства зображена на Рис. 1.2.

На першому етапі розробки стратегії підприємства здійсню-

ють аналіз середовища, складають прогнози щодо його май-

бутнього розвитку, виявляють можливості і загрози, сильні і

слабкі сторони, оцінюють конкурентоспроможність і прогно-

зують її зміни на перспективу.

На другому етапі або паралельно (на новоствореному під-

приємстві – на першому) визначають місію, мету і цілі підпри-

ємства.

На третьому етапі здійснюють стратегічний аналіз, який

полягає в порівнянні мети і цілей з результатами аналізу сере-

довища, виявленні і усуненні розривів між ними і, головне, у

виробленні альтернативних стратегій – варіантів стратегічно-

го розвитку.

На четвертому етапі моделюються варіативні сценарії роз-

витку подій (оптимістичний, песимістичний та найбільш віро-

гідний) і досліджується вплив кожного на сформульовані аль-

тернативні стратегії. Визначається конкурентоспроможність

підприємства у разі реалізації тієї чи іншої стратегії за певно-

го сценарію.

На п’ятому етапі здійснюється вибір найбільш прийнятної

стратегії з альтернативних.

На шостому – готується остаточний кінцевий варіант стра-

тегічного плану підприємства.

На сьомому етапі на базі стратегічного плану розробляють-

ся тактичні середньострокові плани.

Нарешті, на восьмому етапі розробляються оперативні пла-

ни та проекти і на цьому власне процес стратегічного плану-

вання завершується. Розпочинається процес реалізації стра-

тегічного плану, тобто процес стратегічного управління. Він пере-

дбачає не лише організацію реалізації стратегії (9) але і її

практичну оцінку, контроль за виконанням (10) і зворотний

Рис. 1.1. Ієрархія стратегії підприємства

зв’язок, якщо виявляються промахи, вузькі місця у формуван-

ні стратегічного плану на будь-якому із етапів. Інколи такий

зворотний зв’язок передбачає часткові зміни місії і цілей,

якщо вони виявилися в певній мірі нереальними. До речі, зво-

ротний зв’язок можливий на будь-якому із етапів формування

стратегії. Все це свідчить про те, що і формування, і реалізація

стратегії становлять єдиний процес. Причому він є безперер-

Ієрархія стратегії підприємства

Перший рівень

Корпоративна стратегія

Розвиток підприємства в цілому

Стратегічні напрямки розвитку кожної складової

Розподіл ресурсів між підрозділами (СОБ)

Довгострокові цілі підприємства і підрозділів

Зміна структури підприємства (можлива)

Злиття, розподіл чи входження в об’єднання (можливі)

Корінна реорганізація: зміна номенклатури, ринків, технології, місії

підприємства (можлива)

Другий рівень

Конкурентна стратегія

Конкурентні переваги підрозділів на ринку відповідних товарів

Цінова політика по продукції, що випускається

Рекламна політика

Цілі діяльності цехів, бригад, дільниць і ін.

Принципові положення бізнес-планів

Способи конкуренції підрозділів на ринку

Конкретні форми кооперації праці і інші заходи

Третій рівень Функціональні стратегії

1. Розподіл ресурсів служби по напрямках діяльності і підрозділах п-ва

2. Місце функціональної служби в загальній стратегії підприємства

3. Стратегія поведінки в своїй функціональній сфері діяльності

Операційний рівень

вним оскільки середовище, а, значить, і умови діяльності під-

приємства постійно змінюються, стратегічний план регулярно

коректується.

Рис. 1.2. Етапи стратегічного планування і управління

Більш складну схему формування стратегічного плану

підприємства запропонував І.Ансофф (рис. 1.3).

Аналіз і оцінка макро-

мікро- та внутрішнього

середовища п-ва

Визначення місії і цілей

підприємства

Стратегічний аналіз

Моделювання

сценаріїв імовірних

подій

Вибір стратегії

4 5

Кінцевий варіант

стратегічного плану

Середньострокове

планування

(тактичне)

Короткострокове

планування

(оперативне)

Реалізація стратегії

Контроль за реалізацією

стратегії і її результатами

Зворотн

ий

зв’язок

Модель

стратегічного

менеджменту

Стратегічний план

Зовнішні

й спонука

-ючий

сигнал

1. Довго

строкові

цілі

2.Конку

рентний

аналіз

3.Порт -

фельний

аналіз

4.Синер

–гизм /

структур

Цілі

7. Технологічна

стратегія

5. Корпоративна

(портфельна) стр-я

8. Соціальна

стратегія

6. Конкурентна

стратегія

9.Адміні –

стративна

стратегія

10. Стратегічний бюджет

11.Стратегія фінансування

1.4.Організація розробки стратегії підприємства

Організація розробки стратегії на підприємстві перед-

бачає підбір кадрів розробників, організацію їх роботи і кон-

троль, зміну організаційної структури управління відповідно

до потреб стратегічного менеджменту, розвитку у кадрів стра-

тегічних здібностей та інформаційно-аналітичне забезпечення

процесу розробки стратегії.

Рис. 1.3. Схема формування стратегічного плану підприємства за Ансоффом

Добір людей і перевірка виконання.

Добір людей і перевірка виконання становить основу керів-

ництва будь-яким процесом, а надто – процесом стратегічного

планування. Оскільки стратегічне планування і стратегічні

зміни на підприємстві приводять до певних часто кардиналь-

них, змін усталеної поведінки персоналу, нерідко помітно

впливають на людські долі (закриваються окремі підрозділи,

скорочується виробництво, змінюється географія розміщення

підрозділів тощо), остільки надзвичайно важливо, щоб у

розробці стратегії було, в першу чергу, по-справжньому

заінтересоване вище керівництво підприємства. Причому, від

рівня його стратегічного мислення, від рівня підготовки в

цілому, суттєво залежатиме якість і дієвість стратегічного

плану. В усіх інших випадках стратегічний план буде фор-

мальним.

Для проведення поточної роботи по формуванню і реаліза-

ції стратегічного плану на крупних підприємствах доцільно

створювати відділи стратегічного розвитку на чолі із заступ-

ником першого керівника. На середніх і малих підприємствах

дані функції має здійснювати планово-економічна служба

господарства, а курирувати проблеми стратегічного розвитку

знову ж таки має заступник керівника підприємства або й сам

директор.

До розробки стратегічного плану залучаються всі функціо-

нальні служби, спеціалісти і керівники всіх рівнів (звідси і

необхідність в кураторстві заступника директора чи й самого

директора), а також експерти і науковці зі сторони. Для фор-

мування стратегічного плану (чи окремих проектів) можуть

створюватись спеціальні тимчасові робочі групи із залучен-

ням кадрів з усіх відділів господарства.

Функції (завдання) вищого керівництва, кураторів стратегічного

розвитку в організації розробки стратегії підприємства наступні:

 окреслити мету, завдання і основні цілі стратегічного

планування на підприємстві;

 сформувати команду, здатну до стратегічного мислення;

 залучити до розробки стратегії максимально можливу

кількість працівників підприємства;

 сформувати організаційну структуру підприємства, яка

найбільше відповідала б потребам стратегічного планування

і реалізації стратегії;

 організувати відповідний рівень і систему інформаційно-

аналітичного забезпечення процесу розробки та реалізації

стратегії;

 забезпечити доступність і розуміння необхідної інформації

зі стратегічного планування всіма працівниками,

організувати відповідну роз΄яснюючу роботу;

 виховувати, прищеплювати керівному складу і спеціалістам

стратегічне мислення, формувати у них підприємницькі

якості.

І.Ансофф, аналізуючи тривалу практику впровадження

стратегічного планування, особливо наголошував на таких

завданнях вищого керівництва:

 Щоб сформувати якісний стратегічний план і перемогти

опір його виконанню потрібно, перш за все, щоб у його

розробці та реалізації обов’язково брало участь вище

керівництво, причому постійно, не послаблюючи уваги.

 Стратегічне планування повинно здійснюватись в

комплексі із плануванням і розвитком можливостей

персоналу підприємства до стратегічного планування та

управління.

 Забезпечити мирне співіснування конкурентної й

підприємницької діяльності та їх прихильників, надаючи

пріоритет підприємницькій поведінці, оскільки ці обидва

типи поведінки суттєво відрізняються, часто навіть

несумісні, кожен потребує відповідних управлінських

структур.

При доборі людей для розробки стратегічного плану і при

його формуванні слід враховувати різновидності поведінки

кадрів підприємства.