Рядська В.В., Петраков Я.В. Аудит

Подождите немного. Документ загружается.

Рис 1.1. Взаємові

носини в а

уд

иті

В основі формування капіталістичних відносин, як відомо, були

перетворення у формі власності на засоби виробництва. Такі перетворен-

ня мали наслідком виникнення акціонерного капіталу, а отже, і розши-

рення кола зацікавлених в достовірній фінансовій інформації осіб.

Колискою капіталістичних відносин стала Англія, саме тому пода-

льший поштовх до розвитку аудит отримав в Англії

, коли в 1862 році був

прийнятий закон про британські компанії. У ньому запропоновано в обо-

в'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не

рідше одного разу на рік. Це було зумовлено потребою в об'єктивній оці-

нці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про

дійсний фінансовий

стан підприємства і результати його господарської

діяльності за конкретний період. Уже через п'ять років після встановлен-

ня обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у

Франції.

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впли-

вом британського аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-

Йорк було ухвалено закон

, що регулював аудиторську діяльність.

Більшість учених світу визнають, що офіційною датою виникнен-

ня незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р.

Саме тоді Спілці бухгалтерів Единбургу був наданий статус королівської,

її членам присвоєно звання «привілейованих бухгалтерів». Спілка бухгал-

терів Единбургу налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів

Глазго – 144, а Спілка

бухгалтерів Абердіно – 224.

У Шотландії вже до початку XX ст. було створено 12 організацій

професійних бухгалтерів: 1854 р. – Спілка бухгалтерів Единбургу, 1855 р.

– Інститут бухгалтерів та експертів Глазго, 1867 р. – Спілка бухгалтерів

Абердіно, 1870 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Англії та Уель-

су, 1880 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. – Ін-

ститут привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. – Спілка бухгалте-

рів

Австралії, 1887 р. – Американський інститут дипломованих громадсь-

ких бухгалтерів, 1888 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії,

1891 р. – Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії,

1894 р. – Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. – Інститут реєстрова-

них бухгалтерів Голландії. Сьогодні такі організації діють практично в

усіх країнах з ринковою економікою.

Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному

: у

США – громадськими бухгалтерами; в Англії – ревізорами або присяж-

ними бухгалтерами; у ФРН – контролерами господарства, контролерами

книг; у країнах СНД – аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Не-

зважаючи на різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують

одні й ті ж самі функції.

З початком домінування з середини XIX ст. капіталістичного

типу виробництва у країнах Європи і Північної Америки реальні вла-

сники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже повніс

тю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим

працівникам – професійним менеджерам. Аудитори стали інструмен-

том реалізації контролю власника за діяльністю найманого персоналу,

результати якої знаходили формальне вираження у показниках публі-

чної фінансової звітності.

Відокремлення власників від безпосереднього управління власні-

стю стало важливою передумовою розвитку аудиту і створення ін-

ститутів професійних бухгалтерів та аудиторів.

Глобальний характер сучасного бізнесу, збільшення кількості су-

б'єктів підприємництва й ускладнення їхніх організаційних структур при-

водить до посилення ролі стратегічного менеджменту, спрямованого на-

самперед на вибір оптимального шляху підприємства на основі аналізу

зовнішнього та внутрішнього середовища.

Сучасні підприємства підтримують ділові зв'язки з багатьма парт-

нерами, орієнтуються на численних

конкурентів, ураховують і передба-

чають різноманітні вимоги споживачів, суспільних організацій, держави

тощо.

Потреба досягнення конкурентних переваг і прагнення посісти по-

зицію лідера у галузі змушує великі компанії використовувати послуги не

тільки власних спеціалістів, а й зовнішніх експертів – аудиторів.

Необхідність залучення незалежних аудиторів для здійснення пе-

ревірок та експертиз системи управління виникла

, передусім, у тих ком-

паніях, які мали філії, дочірні підприємства, а також диверсифіковану

структуру.

У зв'язку з розвитком комп'ютерної техніки і сучасних інформа-

ційних технологій за останні десятиріччя посилилася тенденція зростання

обсягів фінансово-економічної інформації, доступної для використання

різними категоріями користувачів – акціонерами, інвесторами, кредитни-

ми і страховими організаціями

тощо. Водночас зросла потреба у забезпе-

ченні належної достовірності та якості фінансово-економічної інформації,

яка потрапляє на ринок і може розглядатися як специфічний товар. Своє-

рідним «сертифікатом якості» для такої інформації є висновок незалеж-

них аудиторів, який набагато збільшує її достовірність і, відповідно, вар-

тість. Отже, аудит бере безпосередню участь у процесі виробництва та

створення нової вартості.

Зародження аудиту в країнах пострадянського простору наприкін-

ці 80-х років було обумовлено появою нових форм підприємницької дія-

льності, створенням акціонерних товариств, товариства з обмеженою від-

повідальністю, комерційних банків

та інших підприємств, де власник не

брав безпосередньої участі в процесі оперативного управління, але вима-

гав ефективної діяльності створеного за його кошти бізнесу.

Потреба в послугах аудиторських фірм виникла через ряд

об’єктивних умов:

• можливість подання необ’єктивної інформації адміністрацією у

випадку існування конфлікту між нею та користувачами поданої

інформації (власниками, інвесторами, кредиторами);

• залежність наслідків прийнятих рішень від якості наявної інфор-

мації;

• необхідність спеціальних знань для перевірки інформації;

• часткова відсутність у користувачів інформації доступу для оцінки

її якості.

Першими аудиторськими організаціями на початку 90-х років були

представництва та дочірні підприємства АТ «Інаудит». Спочатку аудит

проводився на спільних підприємствах, заснованих за участю іноземного

капіталу, оскільки зарубіжні співвласники вимагали підтвердження ауди-

торами бухгалтерської звітності. З часом спектр та сфера діяльності ауди

торів значно розширилися.

Для сучасного аудиту, як професійної діяльності, властива така ха-

рактерна риса, як прийняття відповідальності перед громадськістю. Саме

ця риса визначає основну мету аудиторської діяльності

– це задоволення

чотирьох основних потреб, які очікує реалізувати громадськість: довіра,

професіоналізм, якість послуг, конфіденційність.

1.1.2. Становлення аудиту в Україні

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався у 1991

році після набуття Україною незалежності.

Офіційне визнання обов'язкового аудиту відбулося 1993 р. у зв'яз-

ку з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність

», у якому

визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні,

що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою за-

хисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була

створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функціонує як незале-

жний самостійний орган на засадах самоврядування. Також у 1993 році

згідно з тим же Законом України «Про аудиторську діяльність» була ство

рена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвит-

ку аудиторської діяльності в Україні.

Розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший – 1987-1992 рр. – створення перших аудиторських струк-

тур;

Другий – 1993-1998 рр. – формування нормативно-правової бази

аудиту в Україні.

Третій – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій норматив-

но-правовій базі.

18 квітня 2003 року

Аудиторською палатою України було прийня-

то в якості національних Міжнародні стандарти аудиту, надання впевне-

ності та етики.

За цей час з маловідомого терміну аудит перетворився на не-

від’ємний елемент економічних відносин.

Однією з причин гальмування розвитку аудиту в Україні є те, що

вона впродовж багатьох століть була поневолена іншими

державами. Рі-

вень розвитку аудиту значною мірою залежав від розвитку продуктивних

сил і виробничих відносин цих країн.

Західні землі до закінчення Першої світової війни входили до

складу Австро-Угорської імперії, а потім — Польщі. За часів панування

Австро-Угорської імперії на Західних землях України у великих містах

розвивалися мануфактури, виникали нові промислові

підприємства. Все

це створювало певні умови для розвитку аудиту, оскільки власникам під-

приємств потрібний був незалежний контроль за використанням і збере-

женням їх капіталу

Поневолення Західних земель України панською Польщею дещо

сповільнило розвиток аудиту. Польща порівняно з Австро-Угорською ім-

перією у розвитку промисловості була більш відсталою. Контроль за збе-

реженням панських маєтків здійснювали наглядачі. Проте їх діяльність

мало чим нагадує роботу аудиторів.

Центральні, східні та південні-регіони України входили до складу

Російської імперії. Розвиток аудиту в цих регіонах був адекватний його

розвитку в Росії. Перша згадка про аудиторів у Росії відноситься до поча-

тку XVIII ст., де аудиторами називали військових слідчих.

Звання аудитора в Росії було введено Петром І, який у військовому

статуті 1716 р. і в "Табелі про ранги" до військових чинів відніс і аудито-

ра. В 1797 р. аудитори були переведені в цивільні

чини, а 1833 р. з метою

навчання аудиторів у Петербурзі засновано школу, названу пізніше Ауди-

торським училищем.

За характером посада аудитора поєднувала посади діловода, судо-

вого секретаря і прокурора. Після проведення в Росії військово-судової

реформи 1867 р. посаду аудитора було скасовано. Спроби створити на-

прикінці XIX —початку XX ст. у Росії Інститут присяжних

бухгалтерів

(рахівників) закінчилися лише підготовкою документів, які регламенту-

вали його діяльність.

Професійної організації бухгалтерів (аудиторів) у Російській імпе-

рії так і не вдалося створити. Незалежні перевірки щорічних звітів акціо-

нерних товариств проводилися ревізійними комісіями. До складу цих ко-

місій часто входили акціонери, не завжди обізнані з обліком і контролем.

Після

жовтневої революції 1917 р. та часів існування СРСР була

сформована командно-адміністративна система. В основі соціалістичного

ладу, як відомо, знаходилося монопольна форма власності – державна. За

цих умов контрольні функції повністю виконували державні контрольно-

ревізійні органи. Водночас з цим існував партійний контроль. Тобто не

було об’єктивних умов для існування незалежного економічного контро

лю.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостеріга-

ємо значні зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені роз-

ширенням і зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними

процесами, розвитком міжрегіональних і міжнародних зв'язків, побудова-

них на ринкових засадах.

В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впли-

вати на економічну, соціальну

і політичну атмосферу в державі, — кате-

горія власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільно-

сті, передбачуванні та відкритості всіх економічних та політичних проце-

сів, що відбуваються у суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу

визначається, насамперед, загальним становищем у державі і суспільстві.

Формування приватної власності як альтернативи державному сек-

тору економіки

зумовило виникнення низки нових професій в економіч-

ній сфері, де важливе місце належить аудиторам.

1.1.3. Визначення аудиту

Сучасна практика суб’єктів аудиторської діяльності має широкий

спектр робіт, про які мова буде йти нижче. Тому дуже важливим є визна-

чення, що розуміється під терміном «аудит».

Визначення цього поняття мають різні документи які регламентують

здійснення аудиторської діяльності в Україні. Перш за все, це Закон України

«Про аудиторську діяльність» (надалі – Закон про аудит) та «Міжнародні

стандарти аудиту надання впевненості та етики» (надалі – МСА).

Так, стаття 3 Закону «Про аудиторську діяльність» дає таке визна-

чення (див. Додаток А.1):

аудит

– перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фі-

нансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення неза-

лежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах

та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухга-

лтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів гос-

подарювання) згідно із вимогами користувачів.

У свою чергу МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиту фінан-

сових звітів» (див. Додаток А.2) дає таке визначення:

аудит фінансових звітів

– метою аудиту фінансових звітів є на-

дання аудиторові можливості висловити думку

про те, чи складені фі-

нансові звіти (в усіх суттєвих аспектах) відповідно до застосовуваної

концептуальної основи фінансової звітності. Аудит фінансових звітів є

завданням з надання впевненості.

Порівняння цих двох визначень дозволяє виділити такі основні

ознаки аудиту:

перша –

це те, що аудит пов’язаний з проведенням процедур пере-

вірки фінансових звітів,

друга –

це те, що в процесі аудиту висловлюється незалежна думка,

третя –

це те, що сформоване судження має базуватися на конце-

пції суттєвості інформації, яка міститься у фінансових звітах.

Термін "фінансові звіти" означає структуроване подання фінансо-

вої інформації, до складу якої, як правило, входять примітки, що дода-

ються, зроблені на основі облікових записів та призначені для інформу-

вання про економічні ресурси чи

зобов'язання підприємства на певну дату

або про зміни в них протягом періоду часу відповідно до концептуальної

основи фінансової звітності.

Цей термін може означати повний пакет фінансових звітів, а також

й окремий фінансовий звіт, наприклад, баланс або звіт про доходи і ви-

трати та відповідні пояснювальні примітки.

Вимоги концептуальної основи фінансової звітності визначають

форму та зміст фінансових звітів та склад повного пакета фінансових зві-

тів. Для деяких концептуальних основ фінансової звітності

один фінансо-

вий звіт, такий як звіт про рух грошових коштів, та пов'язані з ним пояс-

нювальні примітки становитимуть повний комплект фінансових звітів.

У відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та

фінансову звітність в Україні» повний комплект фінансової звітності

включає такі компоненти:

- Баланс,

- Звіт про фінансові

результати,

- Звіт про власний капітал,

- Звіт про рух грошових коштів,

- Примітки.

При складанні фінансової звітності в Україні використовуються

Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку, які й формують концеп-

туальну основу фінансової звітності в Україні. Відомо, що формування

показників фінансової звітності може здійснюватися з використанням ін-

шої концептуальної основи, наприклад, Міжнародних

стандартів фінан-

сової звітності (МСФЗ).

Таким чином, коли мова йдеться про аудит, то завжди мається на

увазі, що буде робитися висновок стосовно повного комплекта фінансо-

вої звітності.

Управлінський персонал підприємства несе відповідальність за ви-

значення концептуальної основи фінансової звітності, яку слід застосову-

вати для складання та подання фінансових звітів. Управлінський

персо-

нал відповідає також за складання та подання фінансових звітів відповід-

но до застосовної концептуальної основи фінансової звітності. Відповіда-

льність управлінського персоналу включає:

• розробку, впровадження та здійснення внутрішнього контролю

складання та подання фінансових звітів, що не містять суттєвого викрив-

лення внаслідок шахрайства або помилок;

• вибір та застосування відповідних облікових політик

;

• здійснення попередніх облікових оцінок, які є обґрунтованими за

обставин.

Рис 1.2. С

тність а

уд

ит

У той час як аудитор несе відповідальність за формування та ви-

словлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за скла-

дання та подання фінансових звітів згідно зі застосовною концептуаль-

ною основою фінансової звітності є відповідальністю управлінського

персоналу суб'єкта господарювання при здійсненні нагляду особами,

яким довірено найвище управління.

Аудит фінансових звітів не позбавляє управлінський персонал або

найвищий управлінський персонал від відповідальності. У відповідності

до статті 9 Закону України «Про аудиторську діяльність» органи управ-

ління суб'єкта господарювання несуть відповідальність за повноту і до-

стовірність документів та іншої інформації, які надаються аудитору (

ау-

диторській фірмі) для проведення аудиту чи надання інших аудиторських

послуг.

Аудит – це завжди незалежна перевірка, про що прямо зазначено

у статті 3 Закону України «Про аудиторську діяльність».

МСА 200 не має у визначенні аудиту безпосередньо терміна «не-

залежність думки», проте дотримання незалежності є ключовою вимогою

Кодексу етики професійних бухгалтерів, завдяки якій аудитор

може за-

безпечити в процесі своєї діяльності виконання всіх вимог щодо фунда-

ментальних принципів етики, таких як чесність, об’єктивність, професій-

на компетентність та належна ретельність, конфіденційність, професійна

поведінка.

Формування незалежного судження аудитора стосовно достовір-

ності повного комплекту фінансової звітності завжди проводиться на ос-

нові визначеного рівня суттєвості інформації, яку

містять такі звіти.

Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відо-

браження може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті

на основі фінансових звітів.

Аудитор повинен планувати і виконувати аудиторську перевірку з

професійним скептицизмом, усвідомлюючи, що можуть існувати обста-

вини, які є причиною суттєвого викривлення у фінансових звітах.

Професійний скептицизм

означає, що аудитор критично оцінює,

ставлячи під сумнів, обґрунтованість отриманих аудиторських доказів

та очікує на виявлення аудиторських доказів, які суперечать {чи став-

лять під сумнів) достовірність документів, відповіді на запити та іншу

інформацію, отриману від управлінського та найвищого управлінського

персоналу.