392
до ринкової, від безправ’я до свободи, із включенням до глоA
бальних цивілізаційних потоків, із формуванням сучасної
політичної української нації, із переходом від індустріальної
до інформаційної фази розвитку тощо. І нарешті, головне —
з потребою докорінної зміни ментальності громадян в сторону
підвищення їхньої відповідальності за власну долю та стан
справ у сім’ї, будинку, громаді, місті, регіоні, державі.
Зрозуміло, що будьAякі зміни завжди викликають опір і відA
буваються у безперервній боротьбі нового зі старим, зіткненню
інтересів різноманітних соціальних груп, тобто у політичній
боротьбі. Унаслідок цього суспільна модернізація ґрунтується
на компромісах між політичними силами і має суперечливий
непослідовний характер, оскільки компроміс не є оптимальA
ним з позиції усіх сторін, що його досягли. Цим пояснюється
тривалість стадії реформування, що відбувається в Україні.
Наприклад, перша Концепція адміністративної реформи була
затверджена вже у 1998 р., через два роки після ухвалення
Конституції, саме введення якої стало значним кроком у суспільA
ній трансформації. Актуальність реформування публічної
адміністрації залишається актуальною і після конституційних
змін 2004 р. При цьому суспільство зрозуміло, що реформа
влади неможлива без зміни адміністративного устрою країни,
особливо на місцевому та регіональному рівнях.
Сучасна (грудень 2006 року) Концепція реформи публічної
адміністрації, що запропонована Секретаріатом Президента
України та Центром політикоAправових реформ, спрямована
на виконання суспільного замовлення, на ефективні, відповіA
дальні та відкриті інститути виконавчої влади і територіальноA
го самоврядування, а відтак і на належне врядування.
Метою реформи є створення ефективної системи публічної
адміністрації, що надаватиме якісні публічні послуги.
Відповідно до Концепції для досягнення мети адміністративA
ної реформи, в ході її проведення повинна впроваджуватись ідеоA
логія «служіння суспільству» як принципу функціювання
публічної адміністрації та мають бути вирішені завдання щодо:
• формування стабільної та ефективної організації і діяльA
ності виконавчої влади;
• організації професійної, політично нейтральної та відкриA
тої публічної цивільної служби (служби в органах виконавчої
влади та місцевого самоврядування);
• створення системи спроможного місцевого самоврядуA
вання;