Рабінович П.М. (ред.) Філософія права: проблеми і підходи

Подождите немного. Документ загружается.

соціальних проблем. Зокрема, до завдань практичної

антропології (а саме такого її розділу, як антропологія дії)

входить пошук найбільш зручних й ефективних способів

розв'язання цих проблем і реалізації соціальної та культурної

політики

Існують й інші класифікації антропології. Так, виділяють її

генетичну та структурну системи. Генетична система залежить

від своєрідності того культурного середовища, в якому вона

виникає, і є регіональною. Сюди належать західноєвропейська,

індійська, китайська, латиноамериканська та інші антропології

Основою генетичної системи, як стверджує М. Булатов, є

чотири форми духовності, а саме: мистецтво, релігія, філософія

та наука. їм відповідають певні їх різновиди, а останнім - і види

антропологій.

Социологический знциклопедический словарь. На русском, английском,

немецком и чешском языках. Редактор-координатор — академик РАН Г.В.

Осипов.-С.19.

Булатов М.О., Загороднкж В.П., Малеєв К.С., Солонько Л.А. Вказ. праця. -

С.8.

Загалом ця схема має такий вигляд:

1. Мистецтво: література, скульптура, музика... -

літературна, скульптурна, музична та інші антропології;

2. Релігія: християнство, іслам, буддизм тощо - релігійна

антропологія - християнська, магометанська, буддистська,

інші антропології;

3. Філософія - структуралізм, марксизм, трансцендентальна

філософія, інші напрямки - структурна, марксистська,

трансцендентальна, інші види антропології;

4. Наука - біологія, психологія, історія, політика, економіка

тощо - біологічна, психологічна, історична, політична,

економічна та інші види антропологічних знань

Структурна ж система дає уявлення про основні види

знань про людину у ту чи іншу епоху й включає пізнавальну,

політичну, глобальну та філософську антропології, причому

перші три, котрі мають практичне спрямування, є поєднанням

філософської антропології як рефлексії більш високого рівня з

іідповідними спеціально-науковими антропологіями, оскільки

кожен вид антропології так чи інакше є синтезом загальної

проблеми людини з наукою або науками про останню

Щоправда, слід зауважити, що політичну та філософську

антропології більшість вчених розглядають, власне, як

спеціально-наукові.

Пізнавальна антропологія займається проблемами

виникнення пізнання як суттєвої властивості людської істоти,

перетворення його на засіб влади над навколишнім світом,

еволюції цієї влади, її історичних етапів і тенденцій

Політична антропологія, розглядаючи політику як явище,

що є не лише соціальним, але й водночас природним, досліджує

'Там само. -С.27-28.

'Там само.-СЮ,

50.

Там само. -

С.36.

людину в соціальних структурах і організаціях

, національну та

етнокультурну специфіку політичних відносин

Глобальна (загальна) антропологія породжується всією

сукупною діяльністю людини в усіх її формах і проявах; „її

зміст становить положення про те, що в сучасну епоху науковий

розум і практична діяльність набули планетарного характеру,

стали сумірними з геологічними силами землі, навіть

перевершують їх, що і є причиною руйнації природи людиною,

хоча остання і за походженням, і за способом буття є частиною

природи"

. Фактично, предметом глобальної антропології

виступають закономірності прояву ноосфери, ядро якої

складають глобальні проблеми сучасності, що є масштабним,

узагальненим виявом людської сутності.

Філософська антропологія, на думку М. Булатова,

відмінна від глобальної. Основна відмінність полягає у тому, що

„перша досліджує людину як таку, в її універсальності, а отже, і

кожну окрему особу; друга розглядає людство як сукупність

осіб, їх суму чи масу"

. Інша відмінність - це тривала (така що

майже збігається з історією філософської думки) історія

філософської антропології. Глобальна її варіація є відбитком

сучасності

З'ясовуючи корені кожного різновиду антропології, слід

зазначити, що проблема людини так чи інакше присутня в усіх

науках, хоча науками і не обмежена. К. Гірц зазначає, що

„антропологи не завжди належно оцінювали той факт, що

антропологія існує не тільки у торговій крамниці, у форту в

горах, у погоні за вівцями, але й у книзі, у статті, в лекції, в

Там само. - С.39-40.

Социологический знциклопедический словарь. На русском, английском,

немецком и чешском язьїках. Редактор-координатор - академик РАН Г.В.

Осипов.-С19.

Булатов М.О., Загороднюк В.П., Малеєв К.С., Солонько Л.А. Вказ. праця. -

С.42.

Там само. - С.49.

Там само. - С.50.

музейній експозиції і останнім часом навіть у фільмі"

У науках антропологічна проблематика відображена по-

різному: у деяких вона головна, у деяких - одна з багатьох,

проте така, що за відповідних соціальних умов може стати

головною та спрямувати на своє вирішення всі зусилля

представників певної сфери наукового знання. Так і виникають

спеціально-наукові антропології та їх відгалуження, про які

йтиметься далі.

Зауважимо, що залежно від держави кількість, види,

найменування галузей антропології можуть варіюватись (так, у

США виділяють в основному фізичну, археологічну, культурну

та лінгвістичну антропології, а у Великобританії - лише перші

три

). До того ж, згідно з поширеним у літературі підходом,

філософська та релігійна антропології не виділяються як

спеціально-наукові антропології, а становлять поряд із групою

спеціально-наукових антропологій (науковою антропологією)

Ібо самостійні галузі антропологічного знання

, або релігійна

антропологія розглядається як вид філософської

Наукова антропологія - це сукупність досліджень

людини, що проводяться різними науками. Сюди відносять,

Юкрема, фізичну, соціокультурну, психологічну, педагогічну,

юридичну тощо.

Дещо про фізичну антропологію було сказано під час

висвітлення третього підходу до розуміння антропології.

Додамо лише те, що цей різновид антропології останнім часом

все частіше звертається до даних етології (поведінкової біології)

- сучасної науки про біологічні основи поведінки тварин

Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе: Пер. з англ. - К, 2001. - С.24.

' Кравченко А.И. Социальная антропология: Учебнбе^ пособие для вузов. -

М., 2003. -СІ 5.

' Див.: Кимелев Ю.А. Философия религии: Систематический очерк. - М.,

І998.-С.256.

Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник / В.Г. Табачковський,

М.О. Булатов, Н.В. Хамітов та ін. - К., 2003. - С.35.

' Биологический знциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гиляров;

інших живих організмів у природних для них умовах існування

тобто науки, котра займається, головним чином, аналізом

генетично обумовлених (інстинктивних) компонентів поведінки,

проблемами їх еволюції та дослідженнями механізмів

біокомунікації і тісно пов'язана з фізіологією, зоопсихологією,

експериментальною (порівняльною) психологією,

гештальтпсихологією, екологією, популяційною генетикою та

генетикою поведінки.

Етологія сформувалася у 30-х рр. XX століття на базі

польової зоології й еволюційної теорії та виділилася з біології у

самостійний науковий напрямок, що спершу протиставив себе

фізіологічній і психологічній школам дослідження поведінки

(зоопсихології, біхевіоризму тощо). Становлення етології

пов'язане, зокрема, з діяльністю У. Крейга, Ч. Уїтлесна, О.

Гейнрота та роботами К. Лоренца та Н. Тінбергена, котрі

заклали основи теорії інстинктивної поведінки, а її стрімкий

розвиток у 60-х рр. минулого століття зумовлений посиленням

контактів етології з популяційною екологією, що дало поштовх

дослідженням соціальної поведінки та етологічної структури

популяцій тварин

Редкол.: А.А. Баев, Г.Г. Винберг, Г.А. Заварзин и др. - 2-е изд., исправл. -

М., 1989. - С.742.

Зорина З.А., Полетаева И.И., Резникова Ж.И. Основы этологии и генетики

поведения. Учебник. 2-е изд. - М., 2002. - С. 12.

Слід зазначити, що останнім часом етологія тісно „співпрацює" і з

юриспруденцією. С. Алєксєєв, звертаючись до праці „Неслухняне дитя

біосфери" В. Дольника, стверджує, що за свідченнями сучасної науки про

поведінку і вдачу живих організмів (етології) в особливо „організованих"

спільностях тварин можуть бути виявлені деякі (хоча і дуже далекі)

природні корені права. „Для цих спільностей, не раз з високоорганізованою

структурою спільної поведінки, характерна жорстка ієрархічна побудова їх

„соціальної організації

", у відповідності з якою кожна особина виконує

відповідно до існуючої ієрархічної піраміди суворо „свої" функції (котрі

отримали потім, вже щодо аналогічних явищ людського співтовариства,

назви „обов'язок", „відповідальність", „порядок", „дисципліна")" (Алексеев

С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. - М, 1999. - С.6).

Детальніше про етологічні проблеми у праводержавознавстві див., напр.:

Дольник В.Р. Непослушное дитя биосферы. Беседы о поведении человека в

З часом, завдяки взаємовпливу етології й етнології,

психології, соціології, фізичної та соціокультурної антропологій

почала формуватися - як синтетична дисципліна - соціальна

етологія, котра залежно від дослідницької перспективи може

виступати чи то як етноетологія, чи то етологія людини. її

метою є вивчення єдності різноманіття культурних

Характеристик і єдиної біологічної природи людини

дослідження природи таких реакцій, як мімічні, емоційні та

деяких рухових стереотипів

. Найбільш вагомий внесок у її

розвиток зробили Н. Тінберґен, Дж. Блуртон, Дж. Боулбі, М.

фон Кранах, І. фон Ейбл-Ейбесфельдт.

Серед самостійних напрямків етології - відносно нових

наукових дисциплін — можна назвати також нейроетологію (Е.

фон Гольст), когнітивну етологію, соціобіологію. Остання за

своєю проблематикою близька до фізичної антропології та

етології людини; її основні поняття були сформульовані у

працях І. Гамільтона та Р. Тріверса.

Предметом соціобіології є вивчення біологічних основ

Соціальної поведінки, об'єктами виступають як тварини, так і

люди, а методологічні засади закладені у положеннях

дарвінізму про природний відбір. У центрі уваги цієї

дисципліни стоять проблеми співвідношення біологічного та

соціального, психічного і фізіологічного, генетичних передумов (

виховання всіх живих істот тощо

, котрі досліджували Е.

Уїлсон, Д. Береш, Р. Докінс, Р. Александер, У. Кетон, Л. Елліс,

Ван дон Берг, Ч. Ламсден, М. Р'юз. Природу людини

СОЦІобіологи розглядають з позицій теорії геннокультурної

коеволюції, в основу котрої закладено ідею взаємодіючих

____________________________

компании птиц, зверей и детей. Издание 3-е, дополненное. - СПб., 2003;

Гудима Д.А. Поняття „суб'єкт права": до сучасних дискусій // Бюлетень

Міністерства юстиції України. - 2003. - №10. - С.40-53.

Аносов І.П. Вказ. праця. - С.140.

' Зорина З.А., Полетаева И.И., Резникова Ж.И. Вказ. праця. - С.88.

'Там само.-С -185.

процесів органічної та культурної еволюції

Тепер зупинимося на антропології соціокультурній або

етнокультурній. У літературі немає єдиної думки щодо

виділення в окремі різновиди соціальної антропології (social

аnthropologу) та культурної антропології (сultural anthropologу)

Так, К. Леві-Стросс писав, що перша „займається здебільшого

вивченням інституцій, що розглядаються як системи уявлень", а

друга - „вивченням засобів, а в окремих випадках ще й

вивченням інституцій, що сприймаються як засоби для

обслуговування соціального життя"

. Звернемо увагу на те, що

іноді у літературі стверджується, ніби об'єкти соціокультурних

досліджень існують лише у доіндустріальних аграрних

соціумах

. Справді, значна частина вказаних досліджень

зосереджувала увагу на „первісних" суспільствах, однак

предмет соціокультурної антропології не обмежується лише їх

вивченням.

А. Ручка розглядає соціальну та культурну антропологію

як єдиний розділ антропологічної науки - соціокультурну

антропологію, - що досліджує „процес взаємин людини і

культури, становлення людини як соціальної істоти, основні

структури, інституції, що сприяють процесу соціологізації

Соціобіологія // Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навчальний

словник-довідник. Укладачі: В.М. Піча, Ю.В. Піча, Н.М. Хома та ін. За заг.

ред. В.М. Пічі. 2-ге видання, стереотипне. - Львів, 2004. - С.353.

Як і немає єдиного підходу вчених до того, чи є соціокультурна

антропологія (її складові) різновидом філософської антропології, чи,

можливо, вона є самостійною галузевою антропологією. Наприклад, Б.

Головко, В. Табачковський розглядають її як різновид антропології

філософської (див.: Головко Б.А. Філософська антропологія: Навч. посібник.

- К., 1997. - С.9-70; Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник /

В.Г. Табачковський, М.О. Булатов, Н.В. Хамітов та ін. - С.29-33).

Леві-Стросс, Клод. Структурна антропологія: Пер. з фр. 3. Борисик. - К.,

2000. - С.8.

Антропологія соціальна // Соціологія: терміни, поняття, персонали.

Навчальний словник-довідник. Укладачі: В.М. Піча, Ю.В. Піча, Н.М. Хома

та ін. За заг. ред. В.М. Пічі. 2-ге видання, стереотипне. — С.13.

людини"

; „вивчає давню чи сучасну культуру різних народів,

намагаючись пояснити культурну розмаїтість за допомогою

порівняльного аналізу звичаїв, норм, інститутів та інших

соціальних зумовленостей"

, а також проводить дослідження

процесів диференціації людського соціуму й культури від

біологічного контексту в ході їх становлення, яким присвятили

свої праці американські антропологи І.А. Геллоуелл і П.

Богеннанн, бельгійський дослідник Е. Вермірш тощо

Фактично, підґрунтям для розрізнення соціальної та

культурної антропології є різні за акцентами дослідницькі

традиції в межах єдиної дисципліни. Так, британські

антропологи („науковим батьком" яких вважають еволюціоніста

Е. Тайлора - розробника таких методів антропологічного

іналізу, як порівняльно-еволюційний і метод пережитків), як

Правило, зосереджувалися на вивченні соціальної структури та

політичної організації суспільства, тому свої наукові розвідки

називали соціально-антропологічними. Американські ж

антропологи предметом своїх досліджень визначали культуру -

Позагенетичну пам'ять

, механізм міжґенераційної трансляції

досягнень соціуму - і пов'язували праці з терміно-поняттям

культурної антропології, яке набуло поширення і за межами

США, де відчувався значний вплив американських наукових

центрів. Слід також зауважити, що використання терміно-

поняття „соціальна антропологія" не обмежилося кордонами

Держав Британської співдружності. Навіть у США є

університети, в яких у назвах департаментів (факультетів) воно

фігурує

Ручка А.О. Антропологія соціальна і культурна // Енциклопедія сучасної

України. Т. 1. А. - К., 2001І- С.598.

Там само. - С.599. \

Седов Л.А. Антропология социальная // Российская социологическая

енциклопедия. Под общей ред. академика РАН Г.В. Осипова. - С.36.

* Детальніше див.: Коннертон, Пол. Як суспільства пам'ятають: Пер. з англ.

С, Шліпченко. - К., 2004. - 184с.

' Аносов Ш. Вказ. праця. - С.141.

Не можна не звернути увагу на той факт, що на

європейському просторі (поза Сполученим Королівством)

еквівалентом британської соціальної та американської

культурної антропологій була етнологія (термін вперше вжито у

1784 році А. Шаванном для вивчення цивілізаційного розвитку

народів) або, як її часом називають, етнічна антропологія,

котра була розташована за класифікацією гуманітарних наук Ж.-

Ж. Ампера між історією й археологією та існувала паралельно зі

ще одним відгалуженням соціології - етнографією.

На відміну від етнології, котра залежно від держави може

мати інший предмет (однаковий із соціокультурною

антропологією чи відмінний від її предмета), етнографія (термін

запроваджений у 1607 році Й. Зоммером на позначення опису

елементів традиційної культури різних народів) у всіх країнах

розуміється однаково - як наука, головним об'єктом якої є

минула та сучасна традиційно-побутова культура (що становить

етнічну специфіку)

, народи світу

та яка, за визначенням К.

Леві-Стросса, „займається спостереженням і аналізом людських

груп із врахуванням властивої їм своєрідності... і намагається

якомога точніше відтворити життя кожної з них, тоді як

етнологія порівнює подані етнографами матеріали"

. Тобто

етнографії відводиться роль описової дисципліни - системи

знань про всі народи світу, етноси (як високорозвинуті, так і

відсталі; як малочисельні, так і багаточисельні; як існуючі, так і

відмерлі) та їх характерні риси, - тоді коли етнологія виступає

теоретичною наукою, що вивчає закономірності виникнення,

функціонування й взаємодії етнічних спільнот

.1 хоча етнологію

Етнографія України: Навч. посібн. / За ред. проф. С.А. Макарчука. - Вид. 2-

ге, перероб. і доп. -Львів, 2004. -С.9-10, 11.

Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С.П. Павлюка - 2-ге вид.,

перероб. і доп. - К., 2004. - С.16. Про етнографічні особливості українського

народу див.: Вовк X., проф. Вказ. праця. - С.34-354.

Леві-Стросс, Клод. Вказ. праця. - С.8.

Тиводар М. Етнологія: Навч. посібн. - Львів, 2004. - С. 11.

цікавлять саме етноси, вченими часом висловлюється думка, що

головним об'єктом етнології виступає особа в усіх її проявах, а

не етнос як історична спільність людей

Варто згадати, що першим спробу розмежувати етнологію

та етнографію зробив Дж. Фрезер, який у своїй лекції на

відкритті першої в історії кафедри соціальної антропології у

Ліверпульському університеті (1908) залишив у „віданні"

етнології класифікацію народів, реконструкцію історичного

процесу їх розселення та культурної взаємодії, а етнографію

позбавив статусу самостійної наукової дисципліни,

посилаючись на буквальний переклад з давньогрецької її назви

(„народоопис"), і надав їй значення початкового етапу

дослідницької діяльності в етнології, що полягає у підборі,

первинній обробці та описі фактичного матеріалу з життя

досліджуваних народів

Зазначимо також, що у XIX столітті в Російській імперії

Найбільш вживаним був термін „етнографія", який після 1917

року змінили на „етнологія", а після 1929 року, коли нарада

етнографів постановила, що „оскільки етнологія претендує на

звання окремої від соціології дисципліни, вона повинна бути

Визнана не чим іншим, як буржуазним сурогатом

суспільствознавства"

, етнографія й етнологія спочатку

ототожнювалися, а потім термін „етнологія" взагалі був штучно

іиведений з наукового вжитку. Власне тоді етнографія й

утвердила свій статус не тільки описової, але і теоретичної

дисципліни. У зв'язку з цим тепер на пострадянському просторі,

виступаючи за повернення в науковий оборот терміна

„етнологія", вчені часто говорять про необхідність

„етнологізації" етнографії, тобто більш активного

Павлюк С.П. Передмова до видання: Етногенез та етнічна історія населення

українських Карпат. У 4-х томах. Гол. ред. і керівник проекту проф. С.

Павлюк. Том 1. Археологія та антропологія. - С.10-11. ' Аносов І.П. Вказ.

праця. - СІ44. ' Тиводар М. Вказ. праця. - С.8.

запровадження в етнографії нових методик, розвиток нових

напрямів досліджень, поглиблення пошуків у сфері етнологічної

методології та теорії

. Хоча, як бачимо, тенденція до

ототожнення вказаних терміно-понять ще прослідковується

Суміжними дисциплінами до етнології й етнографії, крім

вищеназваних історії, археології і соціології, є культурологія,

етика, мовознавство, фольклористика, мистецтвознавчі

дисципліни, фізична антропологія, релігієзнавство, педагогіка,

психологія, метрологія, метеорологія, деякі галузі медицини та

ветеринарії тощо.

Варто згадати той факт, що нерідко поряд із термінами

„етнографія" й „етнологія" як синонімічні використовуються

терміни „антропологія" (згідно з твердженнями К. Леві-Стросса)

чи (у слов'янських мовах) „народознавство"

. Існує й інший

погляд: народознавство поділяється на теоретичне (етнологія) й

описове (етнографія)

. Проте згідно з більш поширеним

підходом народознавство (за аналогією з людинознавством) є

всеохоплюючою системою знань про всі сфери життєдіяльності

того чи іншого народу, тобто дисципліною, що не обмежується

етнографією та етнологією

. Стосовно ж етнології у літературі

інколи стверджують, що цим терміно-поняттям охоплюються

антропологія й етнографія

, хоча цей підхід навряд чи можна

вважати обгрунтованим.

Повертаючись до дискусії про британський і

американський підходи до соціальної та культурної

Бромлей Ю.В. Этнография // Российская социологическая знциклопедия.

Под общей ред. академика РАН Г.В. Осипова. - С.642.

Савчук Б. Українська етнологія. — Івано-Франківськ, 2004. — С.14-15;

Тиводар М. Вказ. праця. — С.7.

Етнографія України: Навч. посібн. / За ред. проф. С.А. Макарчука. - С.З;

Тиводар М. Вказ. праця. - С.9; Українське народознавство: Навч. посіб. / За

ред. С.П. Павлюка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - С.16.

Тиводар М. Вказ. праця. -С.10.

Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С.П. Павлюка. - 2-ге вид.,

перероб. і доп. — С. 16.

Тиводар М. Вказ. праця. - 0.12.

анропології, зазначимо таке: сучасні антропологи

здебільшого Пізнають, що різниця між зазначеними

дослідницькими орієнтаціями не має істотного теоретико-

методологічного значення, бо соціальне життя та культура -

нерозривні сторони людського існування, яке є соціальним і

культурним водночас, оскільки процес соціалізації людини

передбачає інкультурацію останньої. Власне тому

використання терміно-поняття ,,соціокультурна

антропологія" є виправданим. Хоча, на думку Соціологів,

соціальна антропологія з 70-х рр. XX століття злилася на

теоретичному рівні з соціологією та є розділом останньої,

об'єктом вивчення якого є примітивні та традиційні суспільні

системи

. Щодо культурної антропології, то її монопольне

становище у вивченні культури давно втрачене, Оскільки

цією проблематикою займаються, зокрема, культурологія,

соціологія, політологія і навіть економіка.

Стосовно методології соціокультурної антропології,

потрібно зазначити, що її основу становлять окремі методи

соціологічної та історичної наук (хоча з приєднанням до

проведення антропологічних досліджень представників

Природничих наук, зокрема зоолога А. Хеддона,

Патологоанатома Ч. Зеліґмана, фізіолога та психіатра У. Ріверса,

і котрі ввійшли до так званої Кембриджської школи,

методологія • соціокультурної антропології збагатилася

деякими методами цих наук). Власне, особливістю вказаного

виду спеціально-наукової антропології був її розвиток як

„культурної історії", головною проблемою якої була

реконструкція історії, інтерпретація та оцінка минулих

подій. Один з основоположників цієї антропології - Ф. Боас -

пов'язує її формування з іменами таких авторів етнографічних

розвідок, як Геродот, Цезар, Тацит, Ібн Батута, з

узагальнюючими ідеями Ж.-Ж. Руссо, Ф. Шіллера. І.-Г.

Ґердера, з роботами історика культури Ґ. Клемма та

соціального історика Ґ. Вайца. Відомий

' Седов Л.А. Вказ. праця. - С.35, 36.

американський антрополог-теоретик А. Кребер навіть вважав,

що „антропологія може бути лише історією або нічим"

Проте згодом відбулася заміна історичної орієнтації з її

монографічним і функціональним методами соціологічною,

котра характеризувалася використанням порівняльного методу

(саме цими методами, на думку Г. Маузера та Ф. Сім'яна

різняться історія й соціологія

)- Становлення соціальної

антропології як особливої теоретичної дисципліни зі своїм

специфічним предметом і методологічним інструментарієм

відбулося у боротьбі з еволюціонізмом (Е. Тайлор, Л. Морган),

котру на початку XX століття проводила американська

історична школа Ф. Боаса, філософсько-історичну основу якої

розробив А. Кребер. Концептуальні основи згаданої школи

полягали у висуненні на передній план етнологічних досліджень

культури, у наданні переваги індуктивним методам проведення

досліджень, в ідеї унікальності культур. Саме з Ф. Боасом

пов'язаний принцип відносності при розгляді цінностей різних

культур, суть якого полягає у тому, що зміст і оцінка явищ будь-

якої культури не можуть визначатися з позиції носія настанов

інших культур

. Як відомо, М. Хорсковітц у своїх працях

пізніше розвинув принцип відносності у вчення культурного

релятивізму.

До другої світової війни головною рисою соціокультурної

антропології був холістичний підхід, згідно з яким досліджувані

суспільства розглядалися як ізольовані цілісні феномени. Тоді ж

британцями Б. Маліновським і А.Р. Радкліфф-Брауном -

засновниками функціоналізму - було розпочато міжкультурні

порівняння окремих інститутів і структурних особливостей

соціальних устроїв. Перший - відомий як ініціатор і прихильник

використання соціологічного підходу в антропології -

Ручка А.О. Вказ. праця. - С.599.

Леві-Стросс, К. Вказ. праця. - СІ.

Аносов І.П. Вказ. праця. - С.162.

зосереджував увагу на зв'язку між явищами культури та

цікавився функціями соціуму, спрямованими на задоволення

біологічних і психологічних потреб людини, а другий -

представник раннього структурного функціоналізму, -

утверджуючи ідеї соціологізму в антропологічних дослідженнях

культури, наполягав на необхідності вивчення суспільства як

Системи регулярних взаємодій біосоціальних індивідів, котрі

живуть у фізичному середовищі та впливають на нього

безпосередньо за допомогою знарядь праці й опосередковано

через культуру.

Так поступово сучасна соціокультурна антропологія

набула характеру „порівняльної соціології", що дозволило

з'ясувати функціональні залежності між соціальними фактами

та відкрити основні властивості людських минулого,

теперішнього і майбутнього суспільств. Проте, оскільки

дослідження британських функціоналістів були спрямовані на

забезпечення державної політики „непрямого керування"

колоніальними народами, у подальшому від їх ідей відмовилася

Група вчених (Дж. Барнес, К. Мітчелл, Ф. Мейр та ін.),

Пов'язаних з кафедрою соціальної антропології

Манчестерського університету, очолюваної М. Глакменом. І

якщо класичний функціоналізм мав за мету об'єктивне пізнання

Підпорядкованих метрополії народів для ефективного

Керівництва ними, то нове покоління антропологів здійснило

пізнавальну переорієнтацію, поставивши собі завдання

Суб'єктивно зрозуміти ці народи для того, щоб вести з ними

рівноправний діалог. Так у британській соціокультурній

антропології з 60-х рр. XX століття утвердилася тенденція до

розуміння змісту культур, що вивчаються, - феноменологізм

(напрям у філософії кантіанства).

Загалом після другої світової війни вказаний різновид

антропології розвивається двома шляхами. Перший -

дослідження не лише залишків племінних суспільств, але й

народів, які живуть законами сучасної цивілізації. Другий -

надання пріоритетного значення дослідженням проблематики

культурних змін.

На розвиток соціокультурної антропології у післявоєнний

період вплинули роботи американського вченого, автора

терміна „культурологія", засновника неоеволюціонізму Л.А.

Уайта, присвячені аналізу культури як наукової категорії, що

відображає особливу сферу дійсності, яка притаманна лише

людському соціуму та має свої власні закони функціонування і

розвитку. Л.А. Уайт проголосив символ вихідним елементом

для розуміння природи людської поведінки та цивілізацій,

сутнісною ознакою суспільного життя в цілому, котра дає ключ

до розуміння витоків прояву такого життя.

Схоже розуміння завдань соціокультурної антропології

притаманне і для К. Леві-Стросса, який наполягав на визнанні її