Психология личности - шпоры (украинский язык)

Подождите немного. Документ загружается.

1. Предмет і завдання курсу „Психологія особистості”.

Предмет ПО:

- структура особистості та хх функціональні особливості.

- Умови та рушійні сили формування

- „Я” – концепція (образ „Я”, самооцінка, самовизначення, самоактуалізація).

- Життєвий шлях і життєтворчість.

- Відхилення в розвитку особистості.

- Методи особистіснох діагностики, профілактики, корекції і прогнозування шляхів

саморозвитку особистості.

Завдання ПО:

- розкрити структуру відносно незмінних характеристик особистості, що виявляються в

різних обставинах і в різний час.

- Функціонування особистості в умовах соціо-культурного середовища.

- Рушійні сили становлення і розвитку „Я”-концепції особистості.

- Соц.-психологічні механізи вчинкової активності.

- Барєри особистісного зростання.

- Критерій оцінки психічно здорової особистості.

2. Співвідношення понять „індивід”, „особистість”, „індивідуальність”.

Індивід – це представник роду людського.

Критерії:

- стать

- вік

- конституція

- темперамент

Особистість – це соціальний індивід, що поєднує в собі риси загально-людського,

суспільно-значущого та індивідуально-неповторного.

Критерії:

- спрямованість

- спонуки

- здібності

- характер

Індивідуальність – сукупність неповторно-своєрідних рис та особливостей людини, що

відрізняє її від інших людей.

Критерії:

- продуктивність

- індивідуальні особливості

- індивідуальна історія

- досвід

Субєкт – носій субєктивного „Я”-глибинного, індивід, що цілеспрямовано діє з ціллю

задоволення своїх потреб, термінальних та інструментальних цінностей.

Критерії:

- воля

- мислення

- афект

- перцепція

3. Сутність поняття „особистість” у психодинамічних теоріях

особистості.

Психоаналіз Фрейда

Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. Динаміка тут

означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси мають

велике значення в регуляції поводження людини.

На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя

і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було

названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх

скоріше процесами, чим структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу:

Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й

уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція). Ід має своє центральне

значення для індивідуума протягом усього життя. Будучи вихідною структурою психіки, ід

виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії,

стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка

одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи

тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також “воно” відіграє

роль посередника між соматичними і психічними процесами.

Его (від латинського “я”) – це компонент психічного апарата, відповідальний за

прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному

контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження

організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні

задовольняти бажання і потреби “воно”. Его було названо Фрейдом вторинним процесом.

Звільнення деякої кількості енергії его для рішення проблем на більш високому рівні психіки

є однієї з основних цілей психоаналітичної терапії.

Суперего – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально

означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в

оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком

тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.).

Розглянемо структуру особистості по Юнгу. Він затверджував, що душа складається з

трьох окремих взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного

несвідомого.

Его є центром сфери свідомості і містить у собі всі думки, почуття, спогади і відчуття,

завдяки яким ми почуваємо свою цілісність. Его є основою нашої самосвідомості.

Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, що колись усвідомлювалися,

але тепер подавлені і забуті. Комплекси можуть виникати навколо самих звичайних тем і

впливати на поводження.

Колективне несвідоме представляє собою сховище латентних слідів пам'яті людства. У

ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот.

Ця концепція була основною причиною розбіжностей поглядів Юнга і Фрейда. Також

принциповою лінією розмежування З.Фрейда і К.Юнга є тлумачення “лібідо”, чи психічної

енергії.

4. Сутність поняття „особистість” у когнітивних теоріях особистості.

Людина - це пасивне створіння, що перебуває під контролем зовнішнього середовища.

Характер її реакцій на ситуації, що виникають, найчастіше визначається тією когнітивною

інтерпретацією, яку дає вона сама. За Роттером (1966 p.) - те, як людина сприймає власну

поведінку та її наслідки, більшою мірою залежить від особливостей її особистості.

Наприклад, одні швидше всього будуть приписувати свій образ внутрішнім чинникам, а інші

-зовнішнім обставинам. Роттер розрізняє людей двох типів:

"зорієнтованих на внутрішнє" і "зорієнтованих на зовнішнє". ГІерші впевнені, що в

будь-який момент вони зможуть вплинути на довкілля, і в кінцевому результаті завжди

беруть на себе відповідальність за те, що з ними сталось. Мова йде в даному випадку про

активних та динамічних людей, які здатні аналізувати проблеми і відповідати за свої вчинки,

виявляти слабкі і сильні сторони ситуації, що склалася. У випадку невдач вони докоряють

собі в тому, що приклали недостатньо сил і наполегливості.

Люди, які вірять в існування зовнішнього контролю, впевнені, що в різних обставинах

їх життя і в тому, як вони на них реагували, винні інші люди, удача або випадок. Мова, таким

чином, йде про більш пасивних і менш працездатних особистостей, які легко пояснюють свої

невдачі браком здібностей. Описаний підхід дозволяє врахувати всю складність

взаємозв'язку між людиною та ситуаціями, що виникають. Підхід не пояснює, чому одна

людина схильна бачити причини своєї поведінки в самій собі, а інша - в інших людях. На це

питання дають відповідь психодинамічні, гуманістичні і психосоціальні теорії. А саме

когнітивний підхід лежить в основі поділу керівників на екстерналів та інтерналів.

5. Сутність поняття „особистість” у гуманістичних теоріях особистості.

Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається К. Роджерс (1902-- 1990).

Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про

себе, «Я-концепція», що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування

самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини

оточуючими, і тоді виникає дилема -- чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю.

Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні

самооцінки. Здатність до гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду переоцінювати

систему цінностей, виникла раніше, -- все це визначається К. Роджерсом як умова психічної

цілісності особистості та її психічного здоров'я різних життєвих ситуаціях.

Один з основоположників гуманістичної теорії А. Маслоу (1907--1970) головною

характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, в основі якої лежить

гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не

властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як уважав 3. Фрейд. Потреба в

самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині. Суспільство

може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово

повноцінних особистостей.

За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності,

доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах.

Однак ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення інших

потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть

нижчих потреб. Ієрархію потреб, згідно з Маслоу, складають:

1. фізіологічні потреби;

2. потреби в безпеці;

3. потреби в любові й прихильності;

4. потреби у визнанні та оцінці;

5. потреби в самоактуалізації -- реалізації здібностей і талантів.

Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей, котрі являють собою

особистості. Маслоу називає такі їхні особливості, як невимушеність у поведінці, ділову

спрямованість, вибірковість, глибину та демократичність у стосунках, незалежність, творчі

прояви та ін.

Інший представник гуманістичної психології США -- Г. Олпорт (1887--1967) -- вважав

особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у

взаємозв'язку з іншими людьми. Особистість, за його визначенням, -- це динамічна

організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда,

які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак у

цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час

встановлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно «розривати» гомеостаз.

Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування.

6. Сутність поняття „особистість” у вітчизняних теоріях особистості.

В.Бехтерев. На його думку, під особистістю слід розуміти як об'єднуюче, так і

спрямовуюче начало, що керує думками, діями та вчинками людини. Тобто особистість як

поняття містить у собі, окрім внутрішнього об'єднання та координації, ще й активне

ставлення до навколишнього світу, що грунтується на індивідуальній переробці зовнішніх

впливів. Відповідно до цього, в особистості виділяються як суб'єктивна, так і об'єктивна

сторони. Суб'єктивні переживання особистості завжди виявляються через певну низку

об'єктивних явищ.

В.Бехтерев підкреслював, що саме в об'єктивних явищах «міститься те збагачення, яке

вносить особистість в оточуючий її зовнішній світ». З погляду об'єктивної психології, лише

об'єктивні вияви особистості, які доступні для спостереження, власне і складають об'єктивну

цінність особистості.

Зазначене дає змогу вченому зробити висновок, що «особистість з об'єктивного

погляду є психічний індивід з усіма його самобутніми особливостями — індивід, який є

самодіяльною істотою щодо оточуючих зовнішніх умов». На його думку, саме загальна

сукупність психічних явищ з їх особливостями, а не окремо розглянуті. явища —

оригінальність розуму, творчі здібності, розумовий кругозір, воля — об'єктивно харак-

теризує особистість.

Таким чином, В.Бехтерев формулює наступне визначення: «Особистість з

об'єктивного погляду є не що інше, як самодіяльна особа зі своїм психологічним складом

та індивідуальним ставленням до оточуючого світу»

На думку А. Ф. Лазурского основне завдання особистості - це пристосування

(адаптація) до навколишнього середовища. Ступінь активності пристосування особистості до

навколишнього середовища знаходить відображення в трьох психічних рівнях - нижчому,

середньому і вищому. Фактично ці рівні відображають процес психічного розвитку людини.

Нижчий рівень характеризує максимальний вплив зовнішнього середовища на психіку

людини.

Середній рівень передбачає більшу можливість пристосуватися до навколишнього

середовища, знайти в ній своє місце.

На вищому рівні психічного розвитку процес пристосування ускладнюється тим, що

значна напруженість, інтенсивність душевного життя, змушує не тільки пристосуватися до

середовища, а й породжує бажання переробити, видозмінити його, згідно зі своїми

потребами.

Особистість у поданні О. Ф. Лазурского це єдність двох психологічних механізмів. Це

ендопсіхіка - внутрішній механізм людської психіки. Ендопсихіка виявляє себе в таких

основних психічних функцій як увага, пам'ять, уяву і мислення, здатність до вольових

зусиль, емоційність, імпульсивність, тобто в темпераменті, розумовій обдарованості,

нарешті, характері.

Та екзопсихіка, зміст якої визначається ставленням особистості до зовнішніх об'єктів,

середовища. Екзопсіхічні прояви завжди відображають на собі зовнішні, оточуючі людину

умови. Обидві ці частини пов'язані між собою і впливають один на одного.

Концепція особистості В. М. Мясищева

Розвиваючи ідеї Лазурського про ставлення особистості В. М. Мясищев будує свою

концепцію особистості, центральним елементом якої є поняття відносин.

Відносини особистості - це активний, свідомий, інтегральний, виборчий, заснований

на досвіді зв'язок особистості з різними сторонами дійсності. Система відносин особистості

формуються під впливом суспільних відносин, якими особистість пов'язана з навколишнім

світом і суспільством.

Види відносин. Перш за все вони поділяються на позитивні і негативні.

1) Поведінкова сторона відносин виражається за допомогою потреб.

2) Емоційна сторона відносин виражається за допомогою прихильності, любові, симпатії та

протилежних за знаком почуттів - неприязні, ворожнечі, антипатії.

3) Пізнавальна або оціночна сторона проявляється у прийнятих особистістю моральних

цінностях, переконаннях.

Про розвиток відносин. Якщо особистість це система її відносин, то процес розвитку

особистості обумовлюється ходом розвитку її відносин. У шкільному віці збільшується

число відносин, виникають позасімейні обов'язки, навчальна робота.

Відносини і установка. Установка несвідома і тому вона безособова, а відносини

свідомі, «хоча мотиви або джерела їх можуть не усвідомлюватися». Відносини

характеризуються вибірковістю, а установка готовністю.

Г.С. Костюк (1899-- 1982). За його концепцією, індивід стає суспільною істотою,

особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється

система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати

соціальні функції.

Соціально зумовлене психічне в людини визначає її соціальні відносили з іншими

людьми. Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних

процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є

системою, що залежить у своєму функціонуванні від тих систем організму, які складаються з

біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним та фізіологічним існують

складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від

перебігу функціонування фізіологічних механізмів.

7. Сутність поняття „особистість”: біхевіористичний підхід.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових

реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул,

ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту

Торндайка уточнює: зв’язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може

бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо)

або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини

найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання

насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його

можливості щодо реакцій. Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту,

запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення,

можна програмувати людину на необхідну поведінку.

Була розроблена теорія научіння - біхевіоризм, школа психології, яку в представили

І.Павлов, Д.Уотсон, Б.Скіннер. Вони розгорнули свої ідеї про те, що важливим моментом у

формуванні людської поведінки є неперервний вплив соціального оточення. На думку

теоретиків даного научіння, соціальні, і особливо сексуальні ролі людей, а також більшість

форм соціальної поведінки формуються в результаті спостереження за такими соціальними

моделями, як батьки, вчителі, друзі, емоційно значимі люди і т.п.

Згідно з теорією научіння, особистість - це результат взаємодії індивіда з

навколишнім середовищем, яке він хоче пізнати, щоб визначити, в яких ситуаціях його

поведінка є адекватною і відповідає суспільним нормам, а в яких ні

Таким чином, в основі теорії научіння лежить поведінковий аспект. Вона пояснює, як

можна змінювати поведінку людей залежно від дій в конкретних ситуаціях. Одним з

основних елементів цієї теорії є концепція зміни людської поведінки, пов'язаної з умовними

рефлексами.

8. „Особистість” в трансперсональній психології (С. Гроф, Р.

Асаджіолі).

У трансперсональній психології особистість розглядають через призму взаємодії

свідомого і несвідомого компонентів при безперервному обміні енергією між ними.

Відмінною рисою трансперсональної психології є модель людської душі, в якій визнають

значущість духовного й космічного вимірювань і можливостей для еволюції свідомості. При

цьому несвідоме вважають творчим, розумним принципом, який пов´язує людину з усім

людством, з природою і космосом.

На поведінку особистості впливають функціональні одиниці, так звані

«КОМПЛЕКСИ» - сукупність психічних елементів (ідей, думок, відносин, переконань), що

об´єднуються навколо якогось тематичного ядра та асоціюються з певними відчуттями.

Р. Ассаджіолі розробив концептуальну трансперсональну систему - психосинтез. Її

побудовано на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання,

актуалізуючи свій невиявлений потенціал.

Ассаджолі в якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття

людини пропонує так звані «Карти внутрішнього світу».

Структура особистості, за Ассаджіолі, складається з семи динамічних складових:

1)нижче несвідоме (пригнічені бажання, комплекси, інстинкти, давно забуті спогади);

2)середнє несвідоме - це бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму;

3)вище несвідоме - натхнення у творчості, потяг до героїчних вчинків, альтруїзм, екстаз;

4)поле свідомості - безперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань,

доступних свідомому аналізу;

5)свідоме особисте «Я» - центр свідомості особистості, але він зникає, коли людина

засинає, перебуває під наркозом;

6)вище надособове істинне «Я» (або «СВОЄ») - перебуває над потоком думки і станами

тіла, не схильне підпадати під їх вплив;

7)колективне несвідоме (за Юнгом - «колективне несвідоме - передумова кожної

індивідуальної психіки»).

Перші шість динамічних складових входять у колективне несвідоме.

Важливим елементом психосинтезу Ассаджіолі є поняття субособистостей -

динамічних підструктур, які мають відносно незалежне існування. Найзвичніші

субособистості - ті, що пов´язані з ролями, які ми граємо в житті, наприклад сина, батька,

коханого, лікаря, вчителя, службовця.

Станіслав Грофф у сфері психіки особистості виокремив чотири її сфери, які лежать за

межами нашого звичайного досвіду свідомості: а) сенсорний бар´єр; б) індивідуальне

несвідоме; в) рівень народження і смерті (перинатальні матриці); г) трансперсональна

сфера.

Сенсорний бар´єр можна спостерігати під час сеансів із психоделічними препаратами

або в сучасних підходах експериментальної психотерапії, де використовують дихання,

музику, роботу з тілом. Їх переживанню сприяють найрізноманітніші релігійні обряди, східні

духовні практики. Багато таких випадків можна спостерігати під час спонтанних епізодів

неординарних станів свідомості.

Сфера індивідуального несвідомого - все що завгодно з життя людини, якийсь

недозволений конфлікт, якесь витіснене з пам´яті, будь-які події чи обставини, що мають

високу емоційну значущість переживань.

Рівень народження і смерті (перинатальні матриці) розкриває повний спектр

переживань, які відбуваються на цьому рівні при повторному біологічному народженні. Але

отримання родових травм становить саму суть цього процесу. Тому Грофф назвав цю сферу

несвідомого перинатальною. Переживання смерті й нового народження, що відображають

перинатальний рівень несвідомого, вельми різноманітні та складні. Виявляється такий

досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях» (БПМ), які сформувалися під час

чотирьох клінічних стадій біологічного народження.

Пренатальні матриці (життя в утробі матері):

І матриця – рай. У дитини формується поняття любові. (Сумніви «залишити / не

залишати дитину» - формується комплекс вини)

ІІ матриця – вигнання з раю, чи жертва. Формується терпіння. (Бисті роди – людина

нетерпляча, не наполеглива. Затяжні роди – комплекс жертви).

ІІІ матриця – боротьба, чи путь героя (роди). Формується сміливість.

ІV матриця – свобода.

9. Структура особистості О.М.Леонтьєва.

Леонтьєв виділяє 3 ієрархічних рівня: (межі між ними достатньо умовні).

1. вищий рівень – рівень ядерних структур особистості, той психологічний скелет або

каркас, на який нанизується все інше. Я-тілесне, Я-соціально-рольове, Я-

психологічне, Я-відчуття себе як джерела активності.

2. середній рівень – ставлення особистості до оточуючого середовища (їх змістовний

аспект – те, що визначається поняттям „внутрішній світ людини”. Потреби, цінності,

конструкти.

3. нижчий рівень – експресивно-інструментальні структури, які засоби зовнішніх

проявів, її зовнішню оболонку. До цього рівня належать: характер, здібності, ролі.

10. Динамічна структура особистості К.К.Платонова.

На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якостях особистості в

її структурі виділені чотири підструктури:

1) спрямованість особистості;

2) досвід;

3) індивідуальні особливості психічних процесів;

4) включає біопсихічні властивості.

Крім того, у структурі особистості виділені дві загальні інтегративні підструктури -

характер і здібності, що, на відміну від ієрархічних підструктур, пронизують усі чотири

рівні ієрархії, вбираючи в себе якості з підструктур кожного виділеного рівня.

1-а підструктура особистості, названа «спрямованість особистості», поєднує якості

спрямованості і відносини особистості, що виявляються як її моральні риси. Елементи (риси)

особистості, що входять у цю підструктуру, не мають безпосередніх уроджених задатків

(крім потягів і схильностей), а відбивають суспільну свідомість. Спрямованість особистості

містить у собі такі її форми, як потяга, бажання, інтереси, схильності, ідеали, переконання,

світогляд. Ця підструктура формується шляхом виховання.

2-а підструктура особистості, названа «досвід», поєднує знання, навички, уміння і

звички, придбані в особистому досвіді шляхом навчання.

3-я підструктура особистості, названа «особливості психічних процесів», поєднує

індивідуальні особливості окремих психічних процесів: пам'ять, емоції, відчуття, мислення,

сприйняття, почуття, воля.

4-а підструктура особистості, названа «біопсихічні властивості». Поєднує властивості

темпераменту, статеві і вікові властивості особистості і її патологічні, так названі органічні

зміни. Властивості особистості, що входять у цю підструктуру, більше залежать від

фізіологічних особливостей мозку, ніж від соціального.

Основні підструктури як рівні особистості

№

підструктур

Назва підструктур

Елементи, вхідні в

підструктури

Співвідношення

соціального і

біологічного

Специфічні види

формування

підструктур

Спрямованість

особистості

Переконання, сприйняття,

ідеали, схильності,

інтереси, бажання, потяг

Біологичного

дуже мало

Виховання

Досвід

особистості

Уміння, навичка, знання,

звички

Значно більше

соціального

Навчання

Особливості

психічних

процесів

Воля, почуття, сприйняття,

мислення, відчуття,

емоції,пам'ять

Частіше більше

соціального

Вправа

4 Биопсихические

властивості

Темперамент, статеві,

вікові, патологічні

Соціального

дуже мало

Тренування

властивості

11.Мотиваційна сфера особистості.

Насамперед до мотиваційної сфери відносять все те, що призводить до реально

здійснюваної активності: життєві цілі, заради яких людина вчиться, працює, виховує дітей –

тобто досягнення, яким людина присвячує своє життя. Передбачається, що все, що робить

людина має свої мотиваційні підстави; коли, скажімо, по дорозі людина зупиняється, щоб на

щось подивитися, відповісти на питання зустрічного або привести до ладу свій одяг, ці дії

визначаються допитливістю, ввічливістю, бажанням виглядати охайним і іншими подібними

мотивами.

Не вимагати активності людини може не лише те, що створюється іншими, але також й

те, що вже створено нею самою. Такі продукти її діяльності в минулому, як професійні

досягнення, особисті якості, дорослі діти, складають окремий клас мотиваційно значущих

явищ, які проте не викликають зовнішньої активності. Такі екс-мотиви часто слугують

предметом інтенсивних спогадів і внутрішніх відношень (гордості, невдоволення), а при

певних умовах, як і інші мотиви, можуть стати актуальними: будь-яка зроблена колись

справа, наприклад, вирощений сад, може знову вимагати повної віддачі людини при загрозі

його знищення.

В структурі мотиваційної сфери окремо можна виділити різновид потенційних мотивів,

для досягнення яких людина не має можливості. Причини такої неможливості достатньо

різноманітні. По-перше, в умовах суспільства життя людей регламентується цілою низкою

законів, традицій, писаних і неписаних правил. По-друге, сама людина може відмовитися від

своїх планів через відсутність впевненості у тому, що для їх досягнення у неї виявиться

достатньо здібностей, енергії, наполегливості, здоров’я і т.п. Нарешті, по-третє, маючи, як

правило, велику кількість різноманітних захоплень і інтересів, людина в однині, тому

присвячення себе якійсь справі часто автоматично виключає можливість зайняття іншими.

Внаслідок цього в структурі мотиваційної сфери може одночасно існувати декілька

мотивів, що в принципі не заперечують один одного, але водночас суб’єкт опиняється перед

необхідністю вибору одного мотиву для активного досягнення і переводу інших в ранг

потенційних.

Потенційною мотивацією визначаються ніби резервні варіанти життя – те, чи буде

воно змінюватися (і як) у випадку появи у людини нових можливостей (наприклад, змінити

роботу, місце проживання, коло спілкування і т.п.). У усталених умовах життя така

мотивація грає важливу роль в розвитку мрій, може впливти на художні смаки або творчість.

Таким чином, можна констатувати, що мотив – це предмет (матеріальний або

ідеальний), що збуджує і породжує вибір спрямованості дій заради його досягнення.

Мотиваційна сфера – сукупність усвідомлених причин, які лежать в основі вибору дій і

загальної спрямованості діяльності особистості.

12.Потреби як джерело активності особистості.

Активність живих істот — один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня

спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Проте активність людини

докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних

біологічних потреб організму, а у людини провідними в її активності є свідомі й

цілеспрямовані прагнення.

Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально

спрямований характер.

Щодо джерела активності особистості у психології існували різні погляди.

Розроблюючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з

визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби — в

їжі, одязі, знаннях, праці.

Потреба — це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов,

необхідних їй для життя та діяльності. У потребах завжди відображуються стійкі життєво

важливі залежності організму та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності

разом з розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам

процес задоволення потреби сприяє її розвитку та відтворенню нових потреб, які неминуче

породжуються різними сферами суспільного буття людей та їхньою діяльністю. Що вищий

рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, то багатшими й

різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви, що є

результатом усвідомлення особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях

до їх задоволення. Мотив — це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній

життєвій ситуації, за певних умов.

13. Визначте роль цінностей в процесі функціонування особистості.

Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. До цінностей відносять усе те,

що природа надала в користування людині -- чисте повітря, воду, ко-рисні копалини, родючі

ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це -- природні цінності. Негативними природними

цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які

завдають шкоди господарській діяльності.

Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, віталь-ні цінності), а її антиподом --

хвороба. Цінностями є певні душевні стани (психічні цінності) - відчуття комфорту,

піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку,

нещастя, горя.

Цінність - феномен, який є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті,

реалізації її творчих можливостей.

Функція конституювання сенсу життя. З'ясовуючи, що є добро, істина, справедливість

тощо, цінності конститують сенс людського життя, утворюють його духовну основу.

Орієнтаційна функція цінностей. У житті людини і суспільства цінності визначають

напрями, зразки діяльності. Будучи орієнтирами, вони постають у формі ідеалів - зразків

поведінки, прообразів досконалих предметів.

Нормативна функція цінностей. Цінності не тільки формують ідеали, вони

передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами

діяльності людей. Норми - це правила, вимоги, закони поведінки, які виводяться із сенсу

цінності. Основою кожної норми є певна цінність. Наприклад, норма «не роби зла» заснована

на цінності добра. При цьому вищі цінності, цінності-цілі не вимагають свого обґрунтування

-- «роби добро в ім'я добра. Так, вимога «не їж невідомих грибів» ґрунтується на вищій

порівняно з цінністю їжі -- цінності життя.

14. Порівняльний аналіз розуміння особистості представниками

гуманістичної психології та психоаналітичного підходу.

Гуманістична психологія зацікавлена ідеєю становлення й формування психіки та

намагається вивчати співвідношення факторів цього становлення — середовища

(природного й культурного) та спонтанності руху. Поняття цінностей — також важливий

предмет гуманістичної психології — виникло як проблема у зв'язку з ідеями творчості та

розвитку, життєвого шляху особистості.

У гуманістичній психології як основні предмети дослідження виступають: вищі

цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, психічне

здоров'я, міжособистісні стосунки.

Людина не може бути пізнана в результаті наукового вивчення його часткових

функцій. Людське буття розгортається в контексті людських відносин (інакше кажучи,

людина не може бути пояснений своїми частковими функціями, в яких не приймається в

розрахунок міжособистісний досвід). Людина усвідомлює себе. Людина має вибір (людина

не є пасивним спостерігачем процесу свого існування: вона творить свій власний досвід).

Людина інтенціальна (людина звернена у майбутнє, в її житті є мета, цінності та сенс).

Гуманістична психологія вважає, що людині не властиві природжені інстинкти

жорстокості й агресії, на відміну від представників психоаналізу. Навпаки, в них закладений

інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в

самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою

мірою – видатним людям.

Психоаналіз на противагу гуманістичній психології досліджує особистість, яка

постійно перебуває в конфлікті із собою.

Фундаментиальний принцип психоаналізу полягає у тверджені, що психологія

особистості визначається тенденціями пошуку задоволення та уникнення болю. Цей принцип

називається принципом задоволення. Цей принцип активно керує особистістю в перші роки

життя. Саме перші переживання задоволення і фрустрації грають вирішальну роль у

подальшому розвитку особистості. Всі почуття, думки, імпульси мають першопричину,

тобто певні події, які вплинули на їх виникнення. Вони створюються в результаті попередніх

переживань індивіда. Через глибокий аналіз можна визначити конкретний зв’язок

теперішнього і минулого.

Особистість за психоаналізом розвивається у конфлікті між своїми біологічними

потребами за які відповідає частинка «Воно», яку приглушує «Над-Я», совість людини.

15. Поняття про психологічний захист.

“Психологічний захист” розуміють як фільтр свідомості, зміст цього поняття полягає в

тому, що він є захистом особистості від усвідомлення неприємних висновків (витісняючи

неприємні висновки у підсвідоме).

Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі: придушують власні схильності,

заперечуючи їх існування, «забувають» про травмуючу їх подію, шукають вихід у

самовиправданні, намагаються викривити реальність, займаються самообманом та ін. Так,

використовуючи різні захисні механізми, вони захищають свою психіку від перенапруження.

Захисні механізми – це своєрідні пристосувальні процеси, властивості, якості, яких

набуває особистість у процесі соціалізації.

Захисні механізми психіки виникають у ранньому дитинстві та розвиваються протягом

життя.

А.Фрейд запропонувала вважати захисними такі «психодинамічні» механіми:

1) витіснення (подавлення) - витіснення з усвідомлення неприйнятного мотиву чи

небажаної інформації.;

2) регресія - це повернення до ранніх періодів розвитку та відповідної їм манери

самовираження. Вона зменшує тривогу, але джерело хвилювання залишається без змін.

Куріння, переїдання, вживання алкоголю для самозабуття, кусання нігтів, копирсання в

носі;

3) реактивні утворення - це несвідома інверсія бажання, замінюють моделі поведінки або

переживань на діаметрально протилежні справжнім бажання особистості;

4) ізоляція – це операція відокремлення елементів психічного життя особистості, уявлень,

вражень від іншої частини психіки;

5) заперечення - примітивний захисний механізм, завдяки якому людина не визнає тривожні

аспекти реальності і своєї особистості. Основна формула заперечення: «Небезпеки немає.

Нічого не бачу. Нічого не чую».;

6) проекція – це приписування іншій людині, предметам якостей, почуттів та намірів, що

вкорінені у самій особистості;

7) ідентифікація – це процес злиття власної особистості з якоюсь іншою. Ідентифікація є

елементом нормального розвитку:хлопчики ідентифікують себе з батьком, дівчатка з

матірю, а всі так чи інакше ідентифікують себе з героями культури;