Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

• високі суто управлінські якості (творчість, професіоналізм, по-

чуття новизни, глобальність мислення, відчуття ситуації);

• високі суто людські якості (доброта, повага до батьків, любов до

дітей, оберігання сім’ї, любов до рідної землі, традицій, віри,

культури) тощо.

З-поміж усього, що маємо в Україні, теперішня владна псевдоелі-

та втратила найголовніше з того, що необхідно для здійснення ре-

форм — авторитет і довіру мас. Унаслідок цього вона перестала бу-

ти елітою і перейшла до розряду безавторитетного чиновництва.

Мусимо зрозуміти, що стара політична управлінська еліта цілкови-

то себе вичерпала, не має жодних перспектив розвитку. Її час минув.

У Посланні Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради

України сказано, що “упродовж усіх років незалежності не вдалося

сформувати дієздатне ядро управлінської еліти”. Ця проблема в Ук-

раїні існує і вирішуватиметься поетапно.

У країні відчутне кланове регіональне протистояння. Негативним

є те, що в регіонах немає механізму контролю над правлячою елітою

або зовсім, або він неефективний. Центральна влада повинна міняти

моделі своєї поведінки щодо регіональної еліти, якщо не хоче кон-

фліктів і зневаги. Вона повинна поставити на порядок денний ідеї

циркуляції еліти, щоб досягти успіхів у системі управлінської діяль-

ності та ефективного утвердження адміністративної реформи. Цен-

тральна влада повинна звільняти місця й запрошувати для управлін-

ської діяльності елітарних фахівців із регіонів.

У суспільстві, що трансформується, необхідною умовою для зміц-

нення демократії й становлення громадянського суспільства має бу-

ти вільна конкуренція елітних груп.

Відчуження владних структур від мас, відсутність діалогу між

більшою частиною владної еліти й народом загрожує утвердженням

у державі авторитаризму і тоталітаризму. Модернізаційні процеси

цього не терплять. Аби цього не сталося, слід створити умови для

динамічної циркуляції елітних груп. Вони мають бути відкритими

для входження в них представників як різних верств населення, так і

різних регіонів. Цікавими щодо цього є результати соціологічного

опитування. Так, на запитання: “Чи змогли б Ви в майбутньому опи-

нитися в складі правлячої еліти?”

44,3 % респондентів заявили, що такої мети не ставлять; 44,0 % —

що “туди пускають тільки своїх”, а ще 55,2 % “впевнені, що такого

251

ніколи не станеться”. Ось вони реалії нашого сучасного буття! Над

цим варто замислитися.

Досвід вчить, що всі найважливіші рішення приймаються влад-

ною елітою. Але буває й так, що звичайний людський егоїзм нерідко

переноситься на сферу політики, проявляючись, зокрема, в прагнен-

ні політиків непомірно розширювати права й повноваження для “се-

бе”, здійснюючи владне панування над тими, хто їх обирав, забува-

ючи про честь і мораль. “Щоб збудувати і зберегти державу, — пи-

сав В. Липинський, — треба егоїстичні інстинкти обмежити... бо

необмежений егоїзм правлячих веде до руйнуючого державу зловжи-

вання владою і силою” (Липинський В. Релігія і церква в історії

України. — Нью-Йорк, 1956. — С. 12).

Елітарна особистість управлінця — це совість нації, взірець відда-

ності, порядності, професіоналізму та патріотизму. Виходячи з полі-

етнічності українського суспільства, українська еліта поліетнічна, а

перераховані морально-етичні якості мають бути притаманні всім

елітарним групам України.

Сьогоднішні державотворчі процеси, які так важко протікають в

Україні, ставлять перед управлінцями чимало вимог, серед яких най-

важливішими є:

• загальна компетентність: знання директивних документів, психо-

логії управління;

• знання й розуміння проблем сучасного світу й сучасного стану

справ в Україні та її перспектив;

• загальні навички: працювати з документацією, своїм прикладом

утверджувати інтерес до роботи інших співробітників;

• уміння приймати рішення: довіряти підлеглим, прогнозувати

наслідки прийнятих рішень;

• уміння користуватися владою: визначати межі своєї влади, спира-

тися на колектив у процесі прийняття рішень;

• організаційні вміння: працювати за планом, виступати перед

колективом, організовувати роботу підлеглих;

• уміння підтримувати дисципліну в колективі та раціонально

застосовувати заохочення й покарання;

• уміння будувати стосунки з підлеглими, утверджувати в колекти-

ві здоровий мікроклімат співпраці;

• уміння будувати стосунки з керівництвом, обстоювати свою по-

зицію перед керівництвом; захищати інтереси колективу, зберіга-

ти свою гідність як людини компетентної;

252

• здатність керувати собою, бачити власні недоліки, вчитися на

своїх помилках, використовувати досвід інших;

• уміння вдало проявляти інтелектуальні та інші здібності (вольові,

творчі, організаційні);

• уміння демонструвати підлеглим свою здатність спілкуватися;

• уміння проявляти свою особистісну зацікавленість у праці й діло-

вому спілкуванні;

• виявляти здатність до виконання завдань і прийняття ефективних

рішень;

• надійність у партнерських взаєминах і чесність у дотриманні слова.

Як свідчить практика, самих законів і вимог у державі замало,

потрібні й інші особистісні чинники, передусім висока духовність.

З цього приводу В. Липинський писав, що потрібний “Божий закон

громадської моралі. Без такої організуючої і стимулюючої духовної

сили, якою є віра, в громадському житті запанує груба сила матері-

альна” (Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-

Йорк, 1956. — С. 21).

Щодо України, то в умовах зростання злочинності та беззаконня

владні структури не можуть самотужки змінити справи на краще.

Лише спільними зусиллями держави, церкви, сім’ї, школи можна до-

сягти успіху.

Сьогодні до української елітарної когорти системи управління

повинні належати ті особистості, які живуть державотворчими проб-

лемами, духовними потребами народу й людства, творять нові знан-

ня та політику, дослухаючись до своєї совісті, самовіддано працю-

ючи над розв’язанням проблем свого профілю.

Аналізуючи якісний стан підготовки управлінських кадрів, беру-

чи за основу низку загальнодержавних документів, доходимо вис-

новку, що в освітянських програмах має запроваджуватися гумані-

таризація системи нової генерації управлінців. Ідеї гуманізму, духов-

ності, усвідомлення неповторності життя, визнання кожної людини

як суспільної цінності мають бути альфою й омегою у свідомості

кожного управлінця, покликаного слугувати людям і справі, яку слід

робити чесно. Конституцією України визначено, що метою держа-

вотворення є розбудова суверенної, незалежної, демократичної, со-

ціальної, правової держави, яка дбатиме про забезпечення прав і

свобод людини та гідних умов її життя, зміцнюватиме громадянську

злагоду в українському суспільстві (Конституція України: Прийнята

на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К., 1997).

253

Отже, аналізуючи сказане, доходимо висновку, що разом з певни-

ми правами управлінець державної служби повинен мати конкретні

професійні вміння, обов’язки та відповідальність, мусить постійно

підпорядковувати своє внутрішнє “Я” суспільному “Ми”, бо він є

представником національної управлінської еліти, найкращих людей

суспільства.

Україна живе у передчутті нової генерації виконавців — людей,

які можуть, хочуть і знають, що потрібно будувати демократичну,

цивілізовану багату державу — Україну. Як заявив Президент

Л. Д. Кучма у своєму виступі у Верховній Раді України 22 лютого

2000 р.: “Назріла необхідність формування національної еліти у всіх

без винятку сферах”. У системі управління ця потреба дуже нагаль-

на і вагома, бо управління людьми, наголошував Сократ, є “царське

мистецтво”. До нього можна допускати лише тих, хто оволодів

основами багатьох знань, добре вихований, має здатність до керів-

ництва, відзначається чеснотами.

12. Людина й проблеми управління

власним і суспільним буттям

(психологічні роздуми автора в ремарках)

У людей зло виростає з добра,

якщо вони не вміють управляти

і належно користуватися добром.

Демокріт

Життя людини — суперечливий, динамічний процес. Він потребує

від державної політики високого сенсу, а від людини — вміння освою-

вати нові реалії в системі соціального та індивідуального існування.

А ще — високої духовності та гнучкості для того, щоб людина могла

регулювати свої зусилля відповідно до можливостей, даних їй Госпо-

дом.

Щонайосмисленіше слід ставитися до життя в молодому віці, ко-

ли людина творить себе як особистість. Молодість — особливий пе-

ріод людського буття. Саме на цьому етапі людина визначає свої

життєві орієнтири, розробляє життєву стратегію і життєві плани.

Цей процес особливо проблемний і конфліктний для молоді України

на етапі перехідного періоду.

254

Процес трансформації українського суспільства пов’язаний з пе-

реходом від тоталітаризму до демократії, до нової моделі розвитку,

яка має відповідати сучасним загальноцивілізаційним принципам і

водночас базуватися на власному історичному досвіді. Найефектив-

ніше вирішувати цю проблему спроможні молоді люди (цьому

сприяє енергія, час, мінімум комплексів, прагнення до самореаліза-

ції тощо).

Аби забезпечити самореалізацію особистості для здійснення дер-

жавної політики модернізації українського суспільства, слід надати

їй свободу і соціальні гарантії. Особливої актуальності набули пи-

тання збереження цілісності, суверенності людської особистості, що

потребує від суспільства:

• заборони на довільне втручання в її біосоціальну структуру, в то-

му числі й використання з цією метою сучасних технічних систем

та інформаційних технологій;

• забезпечення свободи саморозвитку й самовираження особистос-

ті, дедалі рішучішого витіснення різних форм насилля над її інди-

відуальністю, над дарованою людині природою самобутністю;

• забезпечення умов для формування гармонії людини зі світом, із

самою собою, з іншими людьми, із суспільством, з тією епохою, в

якій триває її індивідуальне буття;

• забезпечення широких громадянських і людських прав кожній

особистості та соціальних гарантій виконання нею обов’язків пе-

ред сім’єю, суспільством, нацією, державою.

“Народ — основний у державі, а правитель посідає останнє міс-

це. Тому тільки здобувши прихильність народу, можна стати прави-

телем” (Мен-Цзи, IV ст. до н. е.).

“Для сучасного суспільства, — як зазначав Еріх Фромм, — най-

складніша проблема — ставлення людини до сили, влади, політики і

грошей”. Таке ставлення є різним, проблемним і конфліктним у

будь-якому суспільстві, в тому числі українському. Все залежить від

багатьох чинників, зокрема від часу.

Більшість запропонованих проблем культури управлінської діяль-

ності та спілкування слід розглядати крізь призму міждисциплінарно-

го підходу, однак стрижневим є політико-психологічний підхід.

Сучасні політичні, соціально-економічні та інші сфери життя

потребують від особистості керівника, управлінця постійного пошу-

ку, витончених форм життєтворчості, неабиякої психологічної вит-

римки, щоб долати стреси, творити себе як потенційну особистість.

255

За таких умов повернення до духовності, злагоди зі своїм “Я” та сві-

том може стати основою для внутрішньої рівноваги людини й сус-

пільного прогресу в державі.

У західній, зокрема американській, соціології “третя хвиля” роз-

витку суспільства, за О. Тоффлером, настає тільки через повернення

творчої людини в родинне коло, або “тиху пристань”. Саме в сім’ї

людина повинна відтворити себе в спокої, злагоді, щасті від дітей, ра-

дості, що ти живеш заради сім’ї, у ній і для неї (Тоффлер О. Третя

хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К.,

1996. — С. 281).

Вірмо й усвідомлюймо, що ми разом у пошуку тієї істини, до якої

людство і всі ми приходимо. Хто раніше, а хто — перед смертю проз-

ріває, і це теж великий плюс — спасти душу й усвідомити, задля чо-

го живе людина на цьому світі. Сіяти добро словом і справою, пока-

ятися вчасно за незроблене добро і скоєне зло — це основний закон

життя й людської життєтворчості, ось чому ми повинні за життя слу-

жити людям, бути високодуховними та милосердними.

Через працю, через повагу до людини, громадянськість ми може-

мо побудувати нашу демократичну Українську державу. Лише в та-

кому разі в ній утвердиться громадянське суспільство для всіх її гро-

мадян, незалежно від етнічного походження, соціального статусу,

статі, віку, освіти та інших чинників.

Світове покликання України, якій Богом дано прекрасні землі,

працьовитих людей і яка сьогодні стоїть перед необхідністю поста-

вити при владі кваліфікованих державних службовців, управлінців,

менеджерів-державників, які не тільки здійснювали б функції конт-

ролю, а й самі були професійними виконавцями.

Тільки Президент і Кабінет Міністрів не в змозі цього зробити. Пот-

рібні “Ми” — всі, гуртом, по краплині для держави й усіх нас”, —

таким має бути гасло української управлінської еліти, має формуватися

політична психологія українського народу в державі. Стародавні лати-

няни говорили: “Крапля камінь точить не силою, а частим падінням”.

Крапля має бути прозорою й чистою. Про прозорість в усіх сферах жит-

тя в Україні говорять багато, віримо, що й справи будуть іти прозоро.

Класична школа завжди намагалася орієнтувати фахівців на кон-

сенсус, запалити прагнення в особистості до злагоди із собою й сві-

том, розуміючи при цьому, що світ і буття людини в ньому потрібно

вивчати, пізнавати, завжди сумніваючись на шляху пізнання.

256

Зустрівшись у процесі життєтворчості з безкінечною кількістю проб-

лем — думати, долати проблеми, доносити істину до людей щиро, доб-

розичливо, розуміючи, що життя коротке, непередбачуване, завжди

проблемне й конфліктне. Інакше був би застій у житті, все зупинилося

бі не було б прогресу й бажання підніматися вгору, на вищі щаблі іс-

торії, не було б злету й щастя, яке завжди треба вистраждати.

Життя наше — це той дар, яким ми розпоряджаємося по-різному.

Йдеться про вас, наших творців сьогоднішніх, які прагнуть модерні-

зувати країну, або навіть більше — хочуть зробити для людей добро,

“безкорисливе” добро у справі державотворення і людинолюбства

для соборної демократичної України. Далі важливо нагадати, що

“спочатку ми обираємо свій шлях, а після він обирає нас”. Бажано,

щоб цей шлях навчання виводив на дорогу істини.

Суть будь-якої діяльності лежить поза її межами. Усередині само-

го життя її не виявити. Це правда! Поряд із життям нашим має бути

велика мета, до якої ми повинні йти. Людина великої мети знає свій

шлях, вона шукає його і йде, долаючи перепони, конфліктуючи, йде

і знаходить те, про що мріє.

Людина, яка не має великої мети, не хоче знати свого шляху, ста-

вить перед собою мету, яку легко досягти. Шлях життя — це не ли-

ше гроші, не тільки багатство, а й справа для суспільства, людей і,

нарешті, для себе. На жаль, наш шлях частіше буває іншим.

Буває: молодий швидко помирає, а старий творчо працює. Вис-

новок: перший був старим змолоду, така його карма; другий — був

завжди молодим. Кожному природа подарувала свою долю.

Життя не може складатися тільки з радощів й успіху. Людина

щаслива тільки психічним і фізичним здоров’ям, все інше — лише

доповнення до щастя.

Невдачі, конфлікти пов’язують нас із реальністю, не дозволяючи

втратити розум, бо в одноманітності ми втратили б себе. Тому ду-

маймо, що в кожній невдачі, у кожному нещасті криється щось

позитивне й корисне. Живемо в русі, пошуку, у боротьбі, у пробле-

мах, і долаючи їх, стаємо думаючими людьми.

Зоряний час є у кожної людини, проте різною мірою та в різні пе-

ріоди, а декого життя викидає, як кажуть, “за борт”. Тому наші пра-

щури говорили так: “Якщо життя трясе нас, то ми можемо вийти з

цього становища, якщо знайдемо вихід”. Тож шукаймо!

257

Мало людині мати мету, треба вміти доводити її до раціонального

завершення. На жаль, 75 % людей відступають від мети своїх пошу-

ків, здаються. Але цього не варто робити. Ідіть своєю дорогою до

мети.

Ми не готові до проблемної дороги життєтворчості, тернистої і

складної, завжди конфліктної. Слабкі особистості не є щирими,

творчими і щасливими, тому зупиняються на півдорозі, нищать себе

і свою долю. А отже, їхнє життя марне.

Мудрість життя полягає у з’ясуванні й осягненні основних засад

світоіснування й життєтворчості. Ще із сивої давнини цей феномен

осмислювався нашими пращурами і носив назву “софійності”, а Свя-

та Софія наша є доказом того, що Господь нагородив нашу землю

благодаттю мудрості, всіх її жителів і тих, хто засвідчить себе в цен-

трі цієї мудрості — нашій святині — Софійському Соборі.

Біда в українського народу в тому, що ця висока духовність поки

що не зажила в його серцях. Можливо, на це прийде час, бо дар Ви-

сокого Розуму потрібно заслужити.

Ми розуміємо, коли “дорослішаємо”, що легше просити за іншо-

го, ніж за себе. І це правильно, тоді в іншого буде привід попросити

за вас. Робіть так, щоб рідко за вас просили, бо будете слабкими.

Певна річ, набагато легше, якщо за нашою спиною стоїть хтось

сильний і авторитетний. Але тут виникає конфлікт.

Побоювання, ненависть, страх. Страх — важке почуття. Його не

можна ігнорувати й не можна ним не користуватися. По суті, страх

дано людині на благо. Він примушує її думати. Якщо людина має ра-

цію, сила Космосу її збереже, якщо ні — навіть озброєні охоронці не

врятують.

Усе, що можете перевірити самі, — перевіряйте. Лише тоді

з’явиться вміння, навичка відрізняти справжнє від марного (важко-

го, порожнього, недоброго). Інколи перевірте близьких, щоб

з’ясувати, хто вони для вас. Вибирайте шлях і думайте, хто ним піде,

якщо можете — йдіть самі для вирішення завдань. Не посилайте бо-

язкого, полохливого на переговори до нахабного, бо все закінчить-

ся невдачею.

Немає однакового розміру взуття для всіх людей, у кожного роз-

мір свій і своя нога, і почерк у роботі теж має бути свій власний. Бла-

городна справа показати людині її шлях, щоб вона стала потрібною

в колективі й щасливою у житті. Погано, якщо особистість нічого не

258

може. Вона — раб у суспільстві. Лихо в тому, що таких багато. Поз-

буваймось рабської психології!

Чи добре, якщо особистість усе може? Вона не може всього

могти — це вада, патологія. Будьте обережні! Така людина все може

за рахунок енергії інших. Взагалі можна сказати, що кожна людина,

як актор, грає у своєму житті безліч ролей: дітей і батьків, професій-

них і тих, що поза світом професій, трагічних і комічних, ліричних,

романтичних і драматичних. Наш рольовий репертуар у житті різно-

манітний, але мудрість людини полягає в тому, аби вибрати роль

найпростішу, найефективнішу і найпотрібнішу. Ваш вибір буде муд-

рий у тому разі, коли ви усвідомите, що все у цьому світі взаємо-

пов’язане і залежить від багатьох чинників: історичних традицій,

менталітету, рівня освіченості, особливостей виховання, демокра-

тичних засад у суспільстві, епохи, в якій ми живемо, і тих завдань, які

за життя нам призначено Господом виконувати. Тому і треба вміло

прийти до біблійної заповіді: “Вчасно і сердечно попросіть Господа,

і вам відкриється шлях”.

Спостерігаючи за суспільством, життєтворчістю, доходимо вис-

новку: “Кожен із нас управляє світом!” Питання для всіх: “Як саме?”

Правомірна відповідь: камінь на дорозі керує підводою, машиною...

Дитина ще говорити не вміє, а, дивись, управляє родичами.

Дружина — чоловіком. Суспільство — людьми. Гроші — багатим

господарем.

“Усі керують усіма!” У народі про такий процес управління ка-

жуть: “Крутить світом, як циган сонцем”. Ми ж маємо пам’ятати

істину: “Не соромно керувати світом, соромно цю роботу виконува-

ти погано!” Ось дилема внутрішньоособистісного конфлікту.

Той іде правильним шляхом, хто постійно вчиться керувати со-

бою і світом дедалі краще й краще. Його шлях — його вчитель!

Погано те, що більшість управлінців шукають не сильніших за се-

бе, а слабших. Це передумови виникнення конфліктів.

Хто скаржиться чи просить, той не має свого шляху, він завжди

слабкий, завжди у внутрішньоособистісному та міжособистісному

конфлікті. Той, хто пропонує, здатний відмовити, якщо ж він іде

своїм шляхом, то отримавши відмову, стає ще сильнішим, бо має но-

вий резерв розв’язання проблеми.

Немає значення, “так” чи “ні” ви говорите, які аргументи наво-

дите. Важливо вміти утримати владу. Той, хто має владу, кажуть,

259

завжди має рацію. Це так і ні, а отже, не зовсім так. Інколи маєш вла-

ду, а нею користуються інші. Бо немає мети й власного шляху. Важ-

ливо також, чи завжди цей шлях духовний і громадський. Шляхи

людей не перетинаються. Люди, які мають мету, не можуть зашкоди-

ти собі чи комусь. Усім природа забезпечила місце під сонцем і нішу

в суспільстві. Важливо, щоб службовець, учитель, управлінець умів

дати пораду слабшим, знайти собі місце в суспільстві. Над цим в Ук-

раїні поки що мало замислюються. А жаль.

Пам’ятайте, що погляд із минулого в майбутнє сильніший за ни-

нішній і вчорашній. Робімо свій почерк життя таким, який би звели-

чив нас як особистостей, а не як власника для себе. Коли ми розуміє-

мо, на що здатні? Коли усвідомлюємо те, чого са

ме ми не можемо.

Якщо управлінець буде сіяти добро — досягне значного, але це

добро має бути загальнолюдським, а не лише власним. За власним

втрачаємо і людське, й особистісне.

Повірмо в себе, спираючись на мудрість історії та вимогу нашо-

го сьогодення. Це якраз те нове, що є досить забутим старим.

13. Бажано знати кожному,

щоб не бути у внутрішньоособистісному

конфлікті

Шукати й знаходити ідеї

Ідеї приходять не так часто, як би нам хотілося. Тому ідеї необ-

хідно шукати систематично. Однак важливо не тільки мати ідеї, а й

уміти їх “пробивати”. Більшість ідей натрапляють на своєму шляху

на численні перешкоди. Тому бажано частіше запитувати себе: “Як

зробити так, щоб ідею зреалізувати практично?” З ідеями треба по-

водитися, як із великою цінністю.

Успіх і невдача

Управлінець зазнає більше невдач, ніж успіхів.

Невдачі слід навчитися переживати, бо інакше особистість не

розвиватиметься. Бо ж кажуть: хто вміє використовувати уроки ми-

нулого і вчитися на власному досвіді, той має шанси на успіх. Нев-

дачі не випадкові, їх причини варто шукати в собі, і таких причин

завжди багато, це процес нескінченний. Проте важливо уміти здій-

260