Подпрятов Г.І., Скалецька Л.Ф., Сеньков А.М. Технологія зберігання і переробки продукції рослинництва. Практикум

Подождите немного. Документ загружается.

130

43. Коефіцієнт для перерахунку маси льонотрести при нормованій

вологості та засміченості

Фактична засміченість трести, %

Фактична

вологість

трести, %

5 6 7 8 9 10

10 1,0818 1,0704 1,0590 1,0476 1,0362 1,0249

11 1,0721 1,0608 1,0495 1,0382 1,0270 1,0157

12 1,0625 1,0513 1,0401 1,0289 1,0178 1,0066

13 1,0531 1,0420 1,0309 1,0198 1,0088 0,9977

14 1,0439 1,0329 1,0219 1,0109 1,0000 0,9890

15 1,0348 1,0239 1,0130 1,0021 0,9912 0,9804

16 1,0259 1,0551 1,0043 0,9935 0,9827 0,9719

17 1,0171 1,0064 0,9956 0,9850 0,9743 0,9636

18 1,0085 0,9979 0,9872 0,9766 0,9660 0,9555

19 1,0000 0,9895 0,9789 0,9684 0,9579 0,9474

20 0,9917 0,9813 0,9708 0,9604 0,9499 0,9395

21 0,9835 0,9732 0,9627 0,9524 0,9421 0,9318

22 0,9754 0,9652 0,9548 0,9446 0,9343 0,9241

23 0,9675 0,9573 0,9471 0,9369 0,9268 0,9166

24 0,9597 0,9496 0,9395 0,9294 0,9193 0,9092

25 0,9520 0,9420 0,9319 0,9219 0,9119 0,9019

Визначення середньої снопової, горсткової довжини і роз-

тяжності снопів або стрічки в рулоні. Розтяжність снопів ви-

значають з відношення снопової довжини до горсткової, а розтяж-

ність стрічки в рулоні — з відношення довжини горстки без вирів-

нювання стебел до горсткової довжини. Нормована розтяжність

снопів соломи й трести становить 1,3.

Довжину кожного відібраного снопа вимірюють за допомогою

приладу ДЛ-3 або ДЛ-2М від гузиря до вершини без попереднього

підрівнювання. Кожен сніп ставлять вертикально гузирем донизу

на підставку приладу. Повзунок з диском плавно опускають по сто-

яку до зіткнення з вершинами стебел і далі — до збігу стрілок на

повзунку й диску. При цьому стежать, щоб вершина конуса снопа

була в центрі диска. Зусилля диска на сніп становить 1,86 Н (190 гс).

Результати вимірювання знаходять на лінійці стояка. Довжину

вимірюють з похибкою ±1 см. Сума довжин 10 снопів, поділена на

10, дає середню снопову довжину партії трести. Її визначають з точ-

ністю до 0,1 см з наступним заокругленням до цілого числа.

Перед визначенням середньої горсткової довжини кожну горстку

старанно вирівнюють за гузирем і вимірюють її довжину за допомо-

гою довгоміра ДЛ-2, не допускаючи втрат стебел. Кожну горстку

ставлять вертикально гузирем донизу на підставку приладу і закрі-

плюють за допомогою тримача, встановленого на висоті 1/4 довжини

горстки вище від підставки приладу. На відстані 2/3 довжини горст-

ку підтримують рукою. Для трести близько 60 см завдовжки тримач

131

встановлюють на висоті 1/3 довжини горстки вище від підставки

приладу. Результати вимірювання знаходять на лінійці стояка з

похибкою ±1 см. Середню горсткову довжину обчислюють як середнє

арифметичне десяти вимірювань з точністю до десятих часток сан-

тиметра з наступним заокругленням до цілого числа.

Розтяжність снопів визначають діленням середньої довжини

снопа на середню горсткову з точністю до 0,001 з подальшим заок-

ругленням до 0,01. Якщо потрібно визначити розтяжність стрічки в

рулоні перед вирівнюванням стебел у горстках, відібраних із стріч-

ки рулону для визначення номера, довжину кожної горстки від гу-

зиря до вершини вимірюють лінійкою. При цьому не беруть до ува-

ги стебла, що окремо виступають з горстки. Розтяжність стрічки в

рулоні розраховують діленням довжини горсток без вирівнювання

стебел на горсткову довжину (після вирівнювання стебел).

Завдання

Визначити середню снопову та горсткову довжину партії сировини з ураху-

ванням розтяжності снопів.

Матеріали і обладнання: довгоміри ДЛ-2, ДЛ-3, ваги технічні, зразки соло-

ми і трести льону-довгунця.

Визначення діаметра стебел льону. Діаметр стебел визнача-

ють у випадках, коли візуально тресту віднесено до товстостеблої

(від 1,6 мм і більше).

Від кожної із 10 горсток беруть по 10 стебел і кладуть їх середньою

частиною щільно один до одного одностеблим шаром на мірну ліній-

ку стебломіра (рис. 28). Вимірювання проводять з похибкою ±1 мм.

Середній діаметр стебел у партії сировини дорівнює частці від ділен-

ня суми десяти вимірювань на 100. Його визначають з точністю до

сотих часток міліметра з наступним заокругленням до десятих.

Рис. 28. Прилад для визначення діаметра стебел льону С-2:

1 — шкала; 2 — ноніус шкали; 3 — рухома щока; 4 — нерухома щока; 5 — шкала

ноніуса; 6 — стебла льону

132

Результати вимірювань використовують при встановленні номе-

ра товстостеблої сировини. Наприклад, щодо товстостеблої соломи з

діаметром стебел 1,5 мм і більше від загального показника якості

віднімають постійну величину 7, щодо лляної трести з діаметром

стебел 1,6 мм і більше віднімають постійну величину 5.

Завдання

Визначити діаметр стебел зразків трести.

Матеріали і обладнання: стебломір С-2, зразки трести.

Визначення ступеня відокремлення волокна трести від

деревини. Цей показник визначають при вологості трести 16 –

20 %. За вищої вологості пробу підсушують за допомогою електрока-

лорифера СФОА протягом 1 – 2 хв і повторно визначають вологість.

Від кожної з 10 горсток беруть по 40 стебел і розкладають по 10 на

чотири пучки (по 100 шт. у кожному пучку). У перших двох пучках

стебла вирівнюють так, щоб збігались їх середини, у третьому —

верхівки, у четвертому — гузирі. Після цього кожний пучок

зв’язують посередині.

У першому пучку вирізують ділянки 10 см завдовжки, відступи-

вши від середини стебел на 9,5 см до гузиря та на 0,5 см до верши-

ни, у другому пучку — навпаки. Третій і четвертий пучки повторно

зв’язують, відступивши від середини на 20 см у напрямку до вер-

шини (у третьому) та до гузиря (у четвертому). Вирізують ділянки

так, щоб один кінець був від місця зв’язування на відстані 0,5 см до

вершини (у третьому пучку) та до гузиря (у четвертому), а другий —

на 9,5 см до середини.

При горстковій довжині трести від 50 до 65 см третій і четвертий

пучки зв’язують повторно на відстані 15 см, а при довжині від 50 до

41 см — на відстані 10 см від середини.

Вирізані з пучків ділянки розв’язують кожну окремо і кладуть на

прилад ООВ одностеблим шаром з паралельним розміщенням сте-

бел. Менші за довжиною кінці щодо місця зв’язування пучків пови-

нні виступати за край робочої площини приладу на 10 мм, а дов-

ші — торкатися упору. Після цього відрізки закріплюють притиск-

ною планкою, обробляють їх кінці робочою планкою приладу, опус-

каючи та піднімаючи її 5 разів. Відрізки, кінці яких залишилися з

невідокремленими волокнами, відкидають, ті, на яких волокно пов-

ністю відокремилось, приймають за 1, а на яких волокно відокреми-

лось частково, за 1/2. Останніми є такі, що мають хоча б одну смуж-

ку волокна, яке відокремилось по всій довжині ділянки в 1 см.

Суму цілих одиниць і половинок кожного пучка ділять на 10, ре-

зультати по чотирьох пучках додають і ділять на 4. Показник сту-

133

пеня відокремлення обчислюють з точністю до сотих часток з насту-

пним заокругленням до десятих.

Завдання

Визначити ступінь відокремлення волокна в запропонованому зразку трести.

Матеріали і обладнання: прилад ООВ, електрокалорифер СФОА, різак або

ножиці, шпагат, горстки трести.

Визначення номера трести за допомогою м’яльно-

тіпального верстата СМТ-200М. В основу методу покладено ви-

значення номера трести за виходом довгого волокна та його кольо-

ром. На верстаті СМТ-200М (рис. 29) обробляють тресту з вологіс-

тю 16 — 20 %. Відібрані 10 горсток трести зважують і розміщують по

дві рівномірним шаром на конвеєрі верстата, запобігаючи втратам

стебел. Вершинами стебла мають упиратися в плющильні вальці.

Якщо довжина стебел менша за відстань від плющильних вальців

до першого покажчика на бортику верстата, їх розміщують гузире-

вою частиною на рівні першого покажчика.

Після вмикання тіпальних барабанів і конвеєра живлення трес-

ту обробляють протягом 15 ± 1 с. Після обробки вершинної частини

стебла на конвеєрі перевертають на 180°, розміщуючи їх так, щоб

лінія між обробленою і необробленою частинами трести була на рів-

ні другого покажчика. Операцію повторюють.

З отриманого довгого волокна видаляють сміття, тричі витрушу-

ють від насипної костриці. Потім довге волокно зважують і визна-

чають його вихід В

(%):

Рис. 29. Загальний вигляд м’яльно-тіпального верстата СМТ-200М

134

100,

=⋅

де М — маса 10 горсток трести за фактичної засміченості, г; М

—

маса волокна, г.

При засміченості трести понад 5 % вихід довгого волокна В

(%)

визначають за формулою

100,

=⋅

де K — коефіцієнт, який становить 0,9895; 0,9789; 0,9684; 0,9579;

0,9474 при засміченості трести відповідно 6, 7, 8, 9, 10 %.

Колір волокна визначають порівнянням із стандартними зраз-

ками кожної горстки. За кольором волокно поділяють на чотири

групи: 1) буре, зелене, лубоподібне будь-якого кольору; 2) жовте, сі-

ре із зеленим відтінком і темно-сіре із зеленим відтінком; 3) сіре і

темно-сіре, однорідне за кольором; 4) світло-сіре.

Для визначення показника кольору волокна кількість горсток

волокна, що відповідає за кольором стандартному зразку даної гру-

пи, множать на порядковий номер цієї групи. Суму добутків по 10

горстках ділять на 10 з точністю до 0,1. Якщо, наприклад, із 10 горс-

ток волокна 6 віднесено до четвертої, 2 — до третьої, 2 — до другої

групи, то показник кольору становитиме

(

)

64 23 22

3,4.

⋅+⋅+⋅

Коли під час обробки на верстаті одна або кілька горсток трести

йдуть у відходи, у підрахунку показника кольору їх не враховують.

Якщо горстка вміщує волокно кількох кольорів, його відносять до

найнижчої групи за кольором.

Горстку волокна, що вміщує більше п’яти волокон з недоробкою

(за результатами органолептичної оцінки), відносять до першої гру-

пи за кольором. На переробку відправляють волокно, на якому су-

цільно або з проміжками 2 – 3 мм по довжині не менш як 5 см міс-

титься скріплена з ним деревина.

За наявності в горстці п’яти і менше волокон іншого кольору або

з недоробкою їх не враховують при визначенні кольору.

Визначення номера трести. Спочатку по кожних 10 горстках

підраховують число відсотко-номерів множенням виходу волокна на

10. Потім на перетині значення показника кольору по вертикалі та

числа, відсотко-номерів по горизонталі знаходять поправку за ко-

льором волокна (табл. 44).

Якщо показник кольору менш як 3,00, поправку віднімають, а

якщо більший, то її додають до числа відсотко-номерів. За числом

відсотко-номерів з поправкою визначають номер трести (табл. 45).

135

44. Визначення поправки за кольором волокна

Поправка за кольором волокна при числі відсотко-номерів

Показ-

ник

кольору

30 – 80

81 – 110

11 – 140

141 – 170

171 – 200

201 – 230

231 – 260

261 – 290

291 – 305

306 і вище

1,0 4,0 17 22 29 38 46 54 60 68 72 76

1,1 16 21 27 36 44 51 57 64 68 72

1,2 3,9 15 20 25 34 41 47 54 61 66 69

1,3 14 19 23 32 39 45 51 58 62 66

1,4 3,8 13 18 22 30 37 42 49 56 60 64

1,5 12 17 21 28 35 40 46 54 58 62

1,6 3,7 10 14 18 24 30 34 38 42 44 46

1,7 9 12 17 22 28 32 35 38 40 42

1,8 3,6 8 11 15 20 24 28 31 34 36 38

1,9 7 10 13 17 20 24 27 30 32 34

2,6 3,5 7 8 11 14 16 20 22 26 28 30

2,1 6 7 9 12 14 17 19 22 24 26

2,2 3,4 5 6 7 10 11 13 16 19 21 23

2,3 4 5 5 8 9 11 13 16 18 20

2,4 3,3 3 4 4 6 7 8 11 14 16 18

2,5 2 3 3 4 5 6 8 12 14 16

2,6 3,2 1 2 2 3 4 5 7 11 13 14

2,7 0 1 1 2 3 4 6 10 11 12

2,8 3,1 0 0 0 1 2 3 5 9 10 11

2,9 0 0 0 0 1 2 4 8 9 10

3,0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0

45. Визначення номера трести

Число відсот-

ко-номерів з

поправкою

Номер

трести

Число відсот-

ко-номерів з

поправкою

Номер

трести

Число відсот-

ко-номерів з

поправкою

Номер

трести

40 – 90 0,50 166 – 180 1,50 291 – 320 3,00

91 – 120 0,75 181 – 200 1,75 321 – 350 3,50

121 – 150 1,00 201 – 230 2,00 351 і більше 4,00

151 – 165 1,25 231 – 290 2,50

Приклад

При обробці 10 горсток трести одержано 15,5 % волокна з показником кольо-

ру 3,1. Число відсотко-номерів 15,5

•10 = 155. Поправка за кольором волокна 2.

Число відсотко-номерів з поправкою 155 + 2 = 157, що відповідає номеру трести

1,25.

Ціни на льоносировину встановлюють на 1 т льонопродукції во-

логістю 19 % і засміченістю 5 %.

136

Завдання

1. За результатами визначення показників якості трести визначити її номер.

2. Провести розрахунок на тресту льону-довгунця за даними про її якість.

Матеріали і обладнання: м’яльно-тіпальний верстат СМТ-200М, ваги техніч-

ні, стандартні зразки волокна за кольором, зразки льонотрести.

Заняття 3. Оцінка якості сировини олійних культур

(загальні положення)

Продукція олійних культур застосовується в різних галузях хар-

чової (кондитерській, консервній, маргариновій, хлібопекарській), а

також у фармацевтичній, лакофарбовій, комбікормовій, авіаційній

промисловості. Рослинну олію виробляють переважно з насіння со-

няшнику. Рослинна олія — це суміш складних ефірів, що утворю-

ються при сполученні гліцерину і жирних кислот. Сполучаючись з

ненасиченими кислотами (лінолевою, ліноленовою), здатними при

наявності кисню переходити в оксикислоти, гліцерин утворює виси-

хаючі олії (лляну, конопляну та перилову). Олія напіввисихаюча

(із соняшнику, гірчиці, кукурудзи) містить ненасичену лінолеву та

насичену олеїнову кислоти (табл. 46).

46. Характеристика насіння олійних культур

Культура

Вміст олії у

насінні, %

Йодне число

Кислотне

число

Здатність

висихати

Соняшник 29,0 – 57,0 119,0 – 144,0 0,10 – 2,40 Напіввисихаюче

Сафлор 25,0 – 37,0 115,1 – 155,2 20,78 – 5,76 «

Арахіс 41,2 – 56,2 90,0 – 103,0 0,03 – 2,24 Невисихаюче

Соя 15,5 – 24,5 107,0 – 137,2 0 – 5,71 Напіввисихаюче

Ріпак озимий 45,0 – 49,6 94,0 – 112,2 0,13 – 11,00 Слабковисихаюче

Гірчиця сиза 35,2 – 47,0 92,0 – 119,6 0 – 3,40 «

Рижій 25,6 – 46,0 132,0 – 153,0 0,25 – 13,2 Висихаюче

Рицина 47,2 – 58,0 81,0 – 86,0 0,98 – 6,80 Невисихаюче

Перила 26,1 – 49,6 181,0 – 206,0 — Сильновисихаюче

Лялеманція 23,3 – 37,3 162,0 – 203,1 0,80 – 4,40 «

Кунжут 48,0 – 63,0 103,0 – 112,0 — Напіввисихаюче

Льон 30,0 – 47,8 165,0 – 192,1 0,55 – 3,50 Висихаюче

Мак 46,0 – 56,0 131,0 – 143,0 — Напіввисихаюче

Кожна партія насіння олійної культури повинна мати супровідний

документ із зазначенням його якості, назви селекційного сорту культу-

ри, класу за кислотним числом, пошкодженості хворобами. Висновок

про кислотне число дає спеціалізована лабораторія за даними аналі-

зів. Сортове посвідчення виписують на основі актів апробації. Пошко-

дженість соняшнику білою і сірою гнилями встановлюють за результа-

тами попередньої оцінки рослин у полі перед збиранням.

137

Під час здавання-приймання перевіряють відповідність партії

насіння вимогам за зараженістю, показниками свіжості, вологості та

засміченості. Насіння соняшнику має бути без запахів, які немож-

ливо усунути, мати вологість не більш як 15 – 19 % (залежно від зо-

ни), містити домішки смітної не більш як 10 %, олійної — не більш

як 7 % (табл. 47). До смітної домішки відносять насіння соняшнику

поганої якості (недозріле, обрушене, морозобійне, пошкоджене хво-

робами), яке погіршує його збереженість та якість олії. При здаван-

ні соняшнику на приймальний пункт у Дніпропетровській області

визначають його кислотне число. Насіння з кислотним числом не

більш як 1,3 мг належить до вищого класу, 1,3 – 2,2 мг — до першо-

го, не більш як 4,0 мг — до другого, понад 4,1 мг — до некласного.

47. Базисні і обмежувальні норми для заготовлюваного насіння

олійних культур, %

Норма щодо воло-

гості

Норма щодо вмісту домішки

смітної олійної

Культура

базисна

обмежу-

вальна

базисна

обмежу-

вальна

базисна

обмежу-

вальна

Соняшник:

південна зона 7 15 1 10 3 7

північна зона 13 17 1 10 3 7

Льон

олійний

13 16 3 5 6 10

довгунець 13 16 0 5 0 5

Гірчиця 13 14 2 5 6 10

Кунжут 12 13 2 5 6 10

Ріпак 9 15 2 5 6 10

Рижій 12 16 2 5 6 10

Соя 12 18 2 5 6 10

Арахіс 14 15 2 5 4 10

Мак олійний 10 14 1 5 2 10

Перила 11 14 2 5 6 10

Сафлор 11 15 2 5 4 10

Суріпка 13 15 2 5 6 10

Чуфа 12 18 2 5 4 10

Рицина (обмолочена) 11 20 2 10 4 20

Катран 9 18 2 5 6 1

Коноплі 12 16 0 5 0 5

Визначення засміченості насіння олійних культур. Відби-

рають проби та середньодобові зразки, визначають зараженість на-

сіння олійних культур комірними шкідниками так само, як і зерна

злаків. До смітної домішки відносять увесь прохід крізь сито з отво-

рами діаметром 3 мм і в залишку на ситі: мінеральні домішки (гру-

138

дочки землі, галька, шлак), органічні домішки (лузга, частинки лист-

ків, кошиків тощо), порожні насінини (без ядра), насіння всіх дико-

рослих і культурних рослин, а також з явно пошкодженим ядром

внаслідок самозігрівання чи сушіння.

До олійної (зернової) домішки належать насінини соняшнику:

шеретовані повністю — цілі й побиті ядра, частково шеретовані,

пошкоджені самозігріванням чи сушінням із сіро-жовтим і коричне-

вим забарвленням, недозрілі, недорозвинені, пророслі, примороже-

ні, щуплі, білясті, зі слабкою лускою.

Для визначення вмісту явних смітної та олійної домішок із серед-

ньодобового зразка беруть наважку (з точністю до 0,01 г): шеретова-

них бобів чи арахісу масою 200 г; рицини, соняшнику і сої — 100;

сафлору — 50; конопель, коріандру — 25; льону, ріпаку, гірчиці,

рижію, суріпки, кунжуту, лялеманції — 10; маку — 2 г. Зважену

наважку просіюють крізь сито з отворами діаметром: для насіння

соняшнику, сої, рицини — 3 мм; конопель — 2; льону, гірчиці, пе-

рили, рапсу, суріпки, кунжуту — 1; рижію — 0,5 мм. У сході сита на

розбірній дошці виокремлюють неорганічну, органічну (порожнє

насіння, вільна лузга) та олійну домішки відповідно до характерис-

тики в стандарті на ту чи іншу олійну культуру. Виділені фракції

смітної та зернової домішок зважують, визначають відсоток їх у взя-

тій наважці.

Прохід крізь сито з діаметром отворів 1 мм належить до смітної

домішки.

Щоб визначити вміст неявно виражених смітної і зернової домі-

шок (порожніх, пошкоджених, травмованих, підгорілих зерен), з на-

важки масою 100 г видаляють ці домішки, а з решти насіння беруть

наважку масою 10 г. Насіння з вологістю понад 9 % попередньо ви-

сушують у сушильній шафі при температурі 105 °С протягом 10 —

15 хв. Усі насінини розкривають, порожні відносять до смітної, а з

пошкодженими ядрами — до олійної (зернової) домішки.

Приклад

У наважці масою 100 г виявлено порожніх насінин 4 г, пошкоджених 5 г, но-

рмальних за зовнішнім виглядом 89 г; у наважці масою 10 г — відповідно 1; 0,5

та 8,5 г. Загальна кількість зерняток у наважці 10 г становитиме: порожніх

•89 : 10 = 8,9 г, пошкоджених 0,5•89 : 10 = 4,4 г; у наважці 100 г — відповідно

8,9 + 4 = 12,9 і 4,4 + 5 = 9,4 г.

Завдання

1. Визначити засміченість запропонованого зразка насіння олійних культур.

2. За отриманими результатами встановити відповідність зразка вимогам

державного нормування.

Матеріали і обладнання: електрична сушильна шафа СЕШ-1 (СЕШ-3М),

ваги лабораторні, набір лабораторних сит, розбірні дошки, шпателі, бюкси, зра-

зки насіння олійних культур.

139

Визначення вмісту жиру в насінні. Суть методу полягає у

вилученні сирого жиру з продукту розчинником з наступним вида-

ленням розчинника, висушуванні та зважуванні отриманого жиру.

Хід аналізу. Наважку продукту масою 10 г, зважену з точністю

до 0,01 г, переносять у виготовлений із фільтрувального паперу па-

трон. Зверху патрона кладуть шматочок знежиреної вати. Патрон

переносять в екстрактор апарата Сокслета, який має бути розміще-

ний не вище згину сифонної трубки.

Колбу апарата Сокслета, попередньо висушену при температурі

105 ± 5 ºС протягом 2 год, охолоджену і зважену до 0,001 г, напов-

нюють на 2/3 місткості гексаном чи діетиловим ефіром і приєднують

до екстрактора. Пускають воду в холодильник, колбу з розчинником

нагрівають на водяній чи піщаній бані. При цьому розчинник, що

міститься в колбі, випаровується і у вигляді пари проходить через

широку трубку екстрактора до холодильника, де охолоджується і у

вигляді крапель надходить з патрона до екстрактора.

При заповненні екстрактора розчинником до верхнього згину

сифонної трубки розчинник переливається в колбу, переносячи з

собою жир. Протягом 1 год роблять 7 – 9 зливів розчинника. Екст-

ракцію проводять протягам 2 год.

Після завершення екстракції видаляють із екстрактора патрон і

відганяють розчинник з колби в екстрактор. При заповненні екст-

рактора до верхнього згину рівної трубки чистий розчинник злива-

ють із екстрактора, який потім знову приєднують до апарата Сокс-

лета, і відганяють розчинник, що залишився в колбі.

Закінчивши відгонку розчинника, від’єднують екстрактор, колбу

тримають на бані до завершення випаровування розчинника, а по-

тім переносять в сушильну шафу і висушують при температурі

105 ± 5 ºС протягом 60 хв, охолоджують в ексикаторі і зважують до

0,001 г. Висушування і зважування проводять доти, поки різниця

між результатами двох послідовних зважувань не буде більшою за

0,001 г.

Масову частку жиру в кожній наважці продукту (X) у відсотках у

перерахунку на суху речовину обчислюють за формулою

(

)

()

100 100

100

−⋅⋅

−

де М — маса проби продукту, г; М

— маса порожньої колби, г; М

—

маса колби з жиром, г; W — вологість продукту.

За остаточний результат дослідження приймають середнє ариф-

метичне результатів (X) двох паралельних визначень.