Плющ М.Я. Граматика української мови. У 2 ч. Часть 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія

Подождите немного. Документ загружается.

і]

М. Я. Плющ

уіфаїн<ї»ш

мови

У двох частинах

ЧАСТИНА

МОРФЕМІКА

СЛОВОТВІР

МОРФОЛОГІЯ

Затверджено Міністерством

освіти і науки України

Підручник

для студентів філологічних спеціальностей

вищих навчальних закладів

КИЇВ

• ВИЩА ШКОЛА»

2005

УДК

811.162.2:81

'366(075.8) Гриф надано Міністерством освіти

ББК 81 2-2(4Укр)я73 ' науки України (лист від 8 липня

2002 р. №

1/11-2200)

Видано за рахунок державних коштів.

Продаж заборонено

Рецензенти:

доктори філологічних наук, професори

К. Г. Городенська (Інститут української мови

НАН

України)

і А. К.

Мойсіенко

(Київський національний університет

імені

Тараса

Шевченка)

Редактори: Н. В. Леонова, Н. А. Симоненко

Плющ М. Я.

П40 Граматика української мови: У 2 ч. Ч. 1. Морфеміка.

Словотвір. Морфологія: Підручник. — К.: Вища шк., 2005. —

286 с

ISBN 966-642-263-8(ч.1)

ISBN 966-642-264-6

Подано матеріал з трьох розділів граматики: «Морфеміки», «Сло-

вотвору» і «Морфології». У трактуванні мовних одиниць поєднано

традиційний підхід «від форми до змісту» та функціонально-семан-

тичний — «від значення до форми».

Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних

закладів. Буде корисний тим, хто прагне поглибити чи системати-

зувати свої знання з української мови.

УДК

8И.162.2:81'366(О?5.8)

ББК 81.2-2(4Укр)я73

ISBN 966-642-263-8(ч.1)

ISBN 966-642-264-6 © М. Я. Плющ, 2005

ПЕРЕДМОВА

Опис нормативної граматики, що є предметом вивчення

в курсі сучасної української літературної мови на філоло-

гічних факультетах вищих навчальних закладів, подано з

формального і функціонально-семантичного поглядів. За-

галом виклад теоретичного матеріалу ґрунтується на тра-

диційних підходах до системного вивчення морфеміки, сло-

вотвору і морфології, але певною мірою враховано також

нові підходи, пов'язані з осмисленням граматичних оди-

ниць на засадах категорійної граматики.

Трактування морфем у структурі слова, словоформ

змінюваних частин мови у сучасній граматичній теорії

пов'язується з вивченням категорійних властивостей лек-

сико-граматичних класів слів та

їх

граматичних кате-

горій. Особливо виразно простежується зв'язок категорій-

ного змісту морфології

із

синтаксисом, що зумовлює роз-

гляд морфологічних форм слів різних частин

мови

як

проекцій синтаксичних функцій. Зокрема, з функціональ-

но-синтаксичного погляду характеризуються

іменникові

категорії відмінка й числа, займенникова і дієслівна кате-

горії особи, граматичні значення

прийменника,часток.

До всіх розділів і до кожної частини мови подано

списки рекомендованої літератури, що допоможе студен-

там у самостійній роботі над темою.

ВСТУП

§ 1. Предмет граматики.

Розділи граматики

Термін граматика (грец.

урадцатікт|,

від

урацца

— літера, на-

писання) у лінгвістичній літературі вживається у значеннях:

1) будова мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну

будову мови •— систему морфологічних категорій і форм

слів

різних частин мови, синтаксичних категорій, словосполучень і

речень та способи словотворення.

Граматика як наука сформувалася в еллінську епоху

(III—І

ст.

до н.

є.),

хоча відомо, що вже шумери й вавилонці

(III—І

тис. до

н.

є.)

у «силабаріях» — двомовних філософських посібниках —

виділяли списки граматичного змісту (парадигми словозміни

дієслова, займенників тощо). У граматиці

Паніні

(V ст. до н.

є.)

було описано «граматичний словотвір» давньоіндоарійської мови

(санскриту), зроблено спробу класифікації слів на частини мови,

визначено функції основних відмінків тощо. Погляди давньоін-

дійських граматистів знайшли подальший розвиток в античній

теорії — у філософських працях

Протагора,

Платона, Арістотеля,

граматиках Олександрійської граматичної школи та ін. Від учен-

ня про звуки, пов'язаного з навчанням ритміки і метрики вірша,

правильного читання, зумовленого потребами ораторського ми-

стецтва, дослідження слова та його етимології граматика поступово

переходить до таких об'єктів аналізу, як граматичні форми слів,

частини мови, словозміна різних класів слів тощо. В античних

граматиках уперше було введено термін синтаксис, власне, було

закладено основи виокремлення двох головних розділів грама-

тики —

морфології

синтаксису.

Морфологія (грец.

цорфг)

— форма,

W>yo<;

— слово,

вчення) — розділ граматики, який вивчає слово як гра-

матичну одиницю мови з погляду притаманних

йому

гра-

матичних значень і форм та лексико-граматичні класи

слів — частини мови —

їх

граматичні категорії, систе-

му словозміни і формотворення.

Синтаксис (грец.

ovvia^iq

— побудова, поєднання, по-

рядок) — розділ граматики, що вивчає способи організації

слів у словосполученнях і реченнях, будову і правила тво-

рення та функціонування словосполучень і речень.

З ученням про частини мови тісно пов'язане питання про

способи творення слів, що є предметом словотвору, або дери-

ватології. Оскільки лексичні, словотвірні і граматичні значен-

ня у слові виражаються переважно морфемами, то традиційно

в граматиці як предмет вивчення розглядається також мор-

фемна будова слів різних частин мови.

Граматика оперує науковими абстракціями, що відобража-

ють узагальнені лінгвістичні сутності її семантики. Граматич-

ними одиницями є морфема, слово, словоформа, синтаксична

конструкція (словосполучення, речення). За ступенем абстракції

та характером вияву парадигматичних і синтагматичних відно-

шень одиниці граматичного рівня неоднакові. Вираженням різно-

го ступеня абстрактності є морфема і морф як конкретний

вияв морфеми в слові або слово в сукупності його слово-

форм і конкретна презентація словоформою певної функції на

синтаксичному рівні. Найвищий ступінь абстрактності власти-

вий синтаксичній конструкції як інваріантній моделі (схемі)

побудови словосполучення, простого чи складного речення.

Структурна модель реалізується в конкретних синтаксичних

конструкціях.

Слово в граматиці, з одного боку, розглядається як морфоло-

гічна одиниця, що входить до певної частини мови із властивою

цьому класові системою словоформ, граматичних значень і за-

собів

їх

вираження. З другого боку, словоформа, як і незміню-

ване повнозначне слово, є синтаксичною одиницею, що висту-

пає членом речення або виконує в ньому функцію звертання

чи службову роль у вираженні семантики речення. Слово по-

в'язане з усіма структурними елементами мови, але саме його

категорійне значення визначає функції в реченні. Словник

конкретної мови пов'язаний з її граматикою. Зміст висловлен-

ня (речення) складається з лексичних значень слів і

їх

струк-

турних значень, або граматичних смислів, які здатні виражати

частини мови за правилами відповідної граматики. Тому цент-

ральним у граматиці є вчення про граматичні значення, спосо-

би та засоби

їх

вираження, граматичні форми і граматичні ка-

тегорії.

Сучасна теорія граматики розвиває традиційні фундамен-

тальні ідеї мисленнєвої і мовної категоризації у напрямі поглиб-

леного вивчення змістово-функціонального аспекту багаторів-

невої структури мови. Зокрема, категорійний підхід до вивчення

граматичної будови мови зумовив виділення у функціональній

граматиці як різновиду її

категорійної

г р а м а т и -

к и, основним завданням якої є функціональна кваліфікація

граматичних одиниць і категорій.

У категорійній граматиці виокремлюють три підсистеми:

ка-

тегорійний синтаксис, присвячений вивченню функцій мінімаль-

ної синтаксичної одиниці (як компонента речення або слово-

сполучення) та синтаксичних одиниць-конструкцій — речення

і словосполучення у комунікативному, семантичному і формаль-

ному аспектах; 2) категорійна морфологія, об'єктом вивчення

якої є мінімальна морфологічна одиниця — морфема, морфоло-

гічне слово та частини мови; 3) категорійний словотвір, при-

свячений розглядові словотвірних категорій в аспекті зумов-

леності

їх

семантико-синтаксичними категоріями

речення

'Щодо

сучасної української мови такий варіант «роздільної» функціо-

нальної граматики пропонує /. Вихованець у статті: Категорійна грама-

тика як різновид функціональної граматики // Граматичні категорії україн-

ської мови: Тези Всеукр. наук. конф. — Вінниця, 2000. — С.

22—25.

Див. також: Городенська К. Синтаксичні засади категорійного словотво-

ру // Там само. — С.

25—27.

МОРФЕМІКА

§ 2. Предмет і завдання морфеміки

Морфеміка — розділ граматики, який вивчає

морфемний склад слова, закономірності конструюван-

ня слів за певними правилами сполучуваності мор-

фем.

Традиційно морфеміку відносять до морфології, об'єктами

вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і грама-

тичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній

будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної

одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформ-

ленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає

підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із само-

стійним об'єктом вивчення — одиницями, меншими за

слово,

—

морфемами.

Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію

їх

за функція-

ми й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполу-

чуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних

структурах. Морфеміка тісно пов'язана з розділом «Морфоно-

логія», в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на

їх

стику в слові, та «Словотвором», оскільки морфеми розгля-

даються у зв'язку з похідністю слів, особливо афіксальних

утворень.

§ 3. Поняття морфеми

Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють

взаємопов'язані і співвідносні елементи значення і вираження

(крім фонеми).

Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це

єдність

взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які його утворю-

ють.

Морфема (грец.

цорсрг|

— вигляд, форма) — це найменша

неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного

лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється

у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній

мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми:

брат-н-ій;

перша з них наявна в споріднених словах брат,

братів, брататися, братство; друга — властива прикмет-

никам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-н-

ій (від друг), а третя — функціонує в усіх прикметниках м'якої

групи в називному відмінку.

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається

терміном «морф» («морфа»).

Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша

значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної

словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.

Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що за-

знав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом

сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад,

морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-,

зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї

кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити,

родина, рід, рідня.

Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів.

Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться супле-

тивні форми одного слова. Наприклад: поганий — гірший,

найгірший; брати — взяти; я — мене, мені; ми — нас, нам;

він — його, йому.

§ 4. Типи морфем

Морфемна структура слова — це закономірна єдність

взаємопов'язаних складових частин його, розташованих у певній

послідовності відповідно до ролі

їх

в організації слова як цілісної

одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються

на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі

і граматичні).

Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілю-

ючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму

слова, коренева морфема протиставляється формальним засо-

бам вираження словотвірних і граматичних значень.

Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і

граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творен-

ня похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення

кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифі-

кації кореня того самого слова. Пор.:

1) білити і біліти; нести і носити;

2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;

3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.

§ 5. Корінь слова. Слова спільного кореня

За значенням і функцією в структурі слова морфеми по-

діляються на кореневі та

службові.

Корінь

— це основна, стрижнева морфема, що ви-

ражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає еле-

мент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною

кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об'єднує всі спо-

ріднені слова. Повторюючись у споріднених за походженням

словах, коренева морфема об'єднує ціле гніздо похідних слів.

Наприклад, корінь весн- об'єднує спільним поняттєвим змістом

слова, належні до різних частин мови: весна, провесна, вес-

ніти, весняний, навесні.

Значення

кореня в словотвірних рядах споріднених слів

видозмінюють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і

префікси, які завжди пов'язані з коренем і без нього вживатися

не можуть. Порівняно з афіксами корінь характеризується біль-

шою автономністю. У незмінюваних словах, особливо службо-

вих, корінь не поєднується з афіксами. Наприклад, у словах амп-

луа, так, про, хай, ага виділяється тільки коренева морфема.

У змінюваних словах крім кореня та словотворчих афіксів,

які уточнюють його значення, наявні також морфеми, що вира-

жають граматичні значення слова й утворюють його форми, —

це закінчення та формотворчі афікси.

На відміну від афіксів корінь не має чітко закріпленого за

ним місця у слові. З нього може починатися слово {місто,

рід-н-ий), він може стояти після префікса чи двох префіксів

(на-род,

воз-з'-єдн-а-ти)

або поєднуватися з іншим коренем

у складному слові (криг-о-лам).

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють

незв'язаний і зв'язаний корені.

Незв'язаний

(вільний)

корінь має здатність до

вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в

похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові

ліс, що осмислюється у зв'язку з нульовим, або фонетично не вира-

женим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних

словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в

інших споріднених, до складу яких входять також словотворчі афік-

си й закінчення. Більшість слів мають вільні корені.

Зв'язаний корінь в сучасній мові не може виявляти

себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксаль-

ними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розня-

ти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв'язаний, він

не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки

в похідних словах.

§ 6. Афікси. Типи афіксальних морфем

Афікси (від лат. affixus — прикріплений) є носіями слово-

твірного і граматичного значень слова, тобто уточнюють речове

значення кореня, видозмінюють основне лексичне значення, тоб-

то слугують засобом творення похідних слів або вказують на

відношення його до інших слів, виступаючи засобом творення

форми того самого слова. Афікси мають певні, закріплені за ними

в мові значення і виступають з цими значеннями у низці слів

або у тій самій граматичній формі слова як показник цієї форми.

Наприклад: у словах робітниця, учениця суфікс -иц- виражає

словотвірне значення вказівки на особу за родом діяльності ра-

зом із флексією -а{я), що оформляє ці іменники і виражає озна-

ки жіночого роду однини називного відмінка.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з

коренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони

здатні поєднуватися з коренями слів різних словотвірних типів,

наприклад: суфікс -ик у словах Івасик, коник, гвинтик; пре-

фікс при- у словах присмерк, пришкільний, привітати.

Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у

слові.