можна було б сказати словами класика "... мелкие в наш век пошли
людишки...? ". Деякі з сьогоднішніх корифеїв можуть розгніватись,
почувши цей вислів. Зразу скажемо, що ми нікого образити не збиралися
і взагалі не ставимо це своєю метою. Звичайно ж, ні, ні і ні! Не в людях
справа, а в тих об'єктивних
умовах, що склалися в 30-40-50 роках нашого
сторіччя. Так, якщо в 18-19-му або на початку 20-го століття подвоєння
знань в різномнітних дисциплiнах, особливо фундаментальних,
здійснювалось за 50-100 років, то будь-яка молода людина, котра
прийшла в школу, будь то початкова, середня чи вища, за роки
систематичного навчання дізнавалась про все, що
було зроблено в даній
спеціальності до нього і в час його навчання. Займаючись самоосвітою
після закінчення школи, будь-яка людина спромогалася все знати в своїй
дисципліні - тобто бути енциклопедiстом! Починаючи із 30-х років
нашого сторіччя, потім в роки другої світової і, особливо, холодної війни,
подвоєння знань в різноманітних дисциплiнах
відбувалося в десятки раз
швидше : за 2-3-7 років /особливо в таких дисциплiнах, як біологія,
генетика, хімія, iмунологiя, фармакологiя та ін. /, стрімко зріс потік нової
наукової інформації, стався інформаційний вибух.
Фундаментальні дисципліни розпались на десятки дрібних і породили
вузьку спеціалiзацію в освіті. Але одночасно набирав силу і супротивний
процес -iнтеграція науки. На стиках суміжних і віддалених дисциплiн
одна за одною виникали краплі бурхливого зростання, де з'являлися
блискучі, воiстину революційні відкриття. Класична система вищої
медичної освіти базується на лекціонних курсах, в кожному із яких певна
дисципліна викладається професором достатньо повно і послідовно.
Проте швидкість обновлення знань зробила
погоню за їх повнотою
безглуздою. Зараз, в кінці 90-х років, навіть геній з феноменальною
пам'яттю і працездатністю не в силах устежити за неухильно зростаючим
потоком інформації. Тому, навчати так, як навчали традиційно в школах і
університетах, стало безглуздо. Класичний шлях освіти - від учителя до
учня зруйнувався в кінці 60-х
років! І це сталося не тому, що хтось цього
захотів. Ні! Так розпорядився час, так роспорядилося життя. Слід було не
просто передавати учню якийсь стандартний набір знань і виписувати
йому диплом. Прийшов час навчити його базисним знанням в своїй
дисципліні, навчити його умінню вирішувати поставлені спочатку типові,
а після цього і
нетипові ситуаційні завдання, поступово підводячи його
до творчості! Були придумні і впроваджені в життя циклові, модульні,
рейтiнгові системи навчання і оцінок, по яким і займаються в цей час
студенти більшості країн світу! Були різко збільшені витрати на освіту,
сталося обновлення приборного парку, засобів дослідження,
комп'ютерiзації навчання, збирання
і обробки інформації, що вимагало і
цілком нових принципів навчання студентів. Постала потреба в
спрямованому навчанні не тільки серед студентів, а і серед викладачів за
право навчання студентів в нових, кардинально змінених умовах,
направлених в першу чергу на підвищення якості навчання. Але, на жаль,
все це сталося там, в інших країнах
. У нас , на жаль, традиції
безпосередньої освіти, які ми ні в якому разі не спростовуємо, в цей час
впроваждуються в життя все гірше и гірше. Абсолютно немає