Островський А.Л. Геодезія. Частина перша. Топографія

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ

IV_

Тахеометричні ходи бувають розімкненими, зімкненими (тобто утворюють

юлігон) та висячими. їх планове прив'язування виконують аналогічно, як і для

теодолітних ходів (див. пункт 11.4.1), з однією відмінністю - вихідними

зунктами, на які спираються тахеометричні ходи, можуть бути не тільки пункти

зпорної геодезичної мережі, а й пункти теодолітних ходів.

Хід, не прив'язаний до пунктів опорної геодезичної мережі чи теодолітних

кодів, називають вільним. Вільні ходи прокладають, як виняток, лише на

невеликих ділянках площею до 10 га. Такі ходи орієнтують за магнітним ази-

мутом за допомогою бусолі.

Тахеометричні ходи можна прокладати перед або одночасно з виконанням

тахеометричного знімання ділянки місцевості.

IV.2.3. Основні вимоги до прокладання тахеометричних ходів

У табл. IV.2.1 залежно від масштабу знімання та застосування геоде-

зичних приладів наведено допустимі довжини ходів, довжини ліній та їх кілі,

кість у ході згідно з вимогами чинної Інструкцій [8] щодо великомасштабного

топографічного знімання.

Кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним прийомом.

Якщо кут вимірюють теодолітом з точністю 30", то коливання значень, отри-

маних із півприйомів, не повинні перевищувати 1' і, якщо кут вимірюють

точним теодолітом, тоді розходження значень, одержаних із півприйомів, ІІС

мають бути більшими за 20".

Таблиця IV. 2.1

Допустимі параметри тахеометричних ходів

Із використанням ниткових

Із використанням електронних

Ю t*

сз а

Ь £

В *

о s

відцалемірів, оптичних тахеометрів і оптичних теодолітів зі

Ю t*

сз а

Ь £

В *

о s

тахеометрів і теодолітів

світловіддалемірними насадками

Ю t*

сз а

Ь £

В *

о s

Максимальна

а* «

Довжина

Кількість

ліній

у ході

Довжина Довжина

Кількість

ходу, м

лінії, м

Кількість

ліній

у ході

ходу, м лінії, м

у ході

1:5000 1200

300 6 10000 1000

1:2000 600

200 5

5000 700 30

1:1000 300

150 3 3000 500

1:500 200

100 2 2000 350

Примітка. Під час знімання в масштабі 1:500 заборонено вимірювати довжини

ліній в тахеометричних ходах нитковими відцалемірами.

>362

Тахеометричне знімання

Допустимі кугові нев'язки в тахеометричних ходах обчислюють за

формулами:

fp =±20" ліп , якщо кути виміряно точними теодолітами;

fp = ±1' л/й, якщо кути виміряно теодолітами 30" точності;

де п - кількість кутів у ході.

Допустимі лінійні нев'язки в тахеометричних ходах, якщо лінії виміряно

нитковими віддалемірами, визначають за формулою

Р_

400 Vw '

Висотна нев'язка не повинна перевищувати

(IV.2.1)

= 0,0004^1, (IV.2.2)

де P - довжина ходу, м; п - кількість ліній у ході.

IV.2.4. Рекогностування та закріплення пунктів тахеометричного ходу

На місцевості, де виконуватимуть знімання, спершу знаходять пункти гсо

дезичної основи, теодолітних ходів, до яких буде прив'язаний тахеометричний

хід. Місця закріплення пунктів тахеометричного ходу на місцевості вибирают

умовою, щоб:

- між сусідніми пунктами тахеометричного ходу була взаємна видимість,

- забезпечити довготривале збереження пунктів тахеометричного ходу;

- місце було зручним для виконання кутових та лінійних вимірювань;

- із пункту ходу було видно якнайбільше контурів місцевості.

Такими місцями можуть бути узбіччя доріг, тротуари, луки, просіки тощо.

Пункти тахеометричного ходу закріплюють на місцевості переважно

кілками завдовжки 15-20 см із поперечним перерізом 3x3 см так, щоб торець

кілка був на рівні землі. В торець кілка забивають цвях або роблять

хрестоподібну насічку. Центр головки цвяха або центр насічки і є центром пункту.

Пункти тахеометричного ходу не повинні перешкоджати руху транспорту,

пішоходів та роботі сільськогосподарських машин.

Щоб легше було в майбутньому відшукати пункти ходу, кілки обкопують

канавкою у вигляді кола, трикутника або квадрата. Крім цього, поряд забивають

кілок-сторожок, який виступає над поверхнею землі.

Для закріплення пунктів тахеометричного ходу на поверхні з твердим

покриттям (асфальт, щебінь, гравій тощо) використовують цвяхи, костилі,

груби, арматуру гоїцо. їх місцезнаходження позначають фарбою на асфальті

або стінах споруд

363

Розділ IV

Під час рекогностування складають схематичне креслення ходу з при-

ізкою кожного пункту ходу до 2-3 чітких контурів місцевості або об'єктів.

IV.2.5. Прокладання тахеометричного ходу

Розглянемо послідовність роботи на окремій станції тахеометричного

ДУ-

Нехай тахеометричний хід (див. рис. IV.2.1) прокладають від пункту

лігонометрії 5. На рисунку пункти 4, 5 і 6 є пунктами ДГМ і мережі згущення

щовідно. їхні координати та висоти відомі. Пункти тахеометричного ходу

закріплено на місцевості (на рис. IV.2.1 пока-

заний лише пункт тахеометричного ходу 1).

Тахеометричний хід прокладає бригада, в

яку входять: виконавець робіт (інженер, який ви-

конує вимірювання тахеометром); помічник,

який записує результати спостережень в журнал

тахеометричного ходу і виконує обчислення на

станції та двох реєчників.

Над пунктом 5 встановлюють тахеометр

так, щоб його вісь була прямовисною і проходила

через центр пункта. Тобто тахеометр нівелюють і

центрують. Послідовність виконання цих дій

детально описано в розділі II для теодолітів.

Тахеометри можна центрувати нитковим виском, оптичним центриром і за

помогою зорової труби.

Після цього тахеометр орієнтують, тобто:

- діоптрійним кільцем окуляра зорової труби добиваються чіткого

Зраження сітки ниток, а діоптрійним кільцем відлікового пристрою - чіткого

зраження штрихів лімба і шкали (відлікового індексу);

- повертаючи алідаду, знаходять таке її положення, коли відлік

ризонтального крута дорівнюватиме 0°00,0';

- закріплюють алідаду;

- відкріпляють закріпний гвинт лімба (горизонтального круга) і

водять зорову трубу (спочатку приблизно) за допомогою оптичного візира на

іирну ціль, встановлену на сусідньому пункті;

- закріплюють лімб;

- фокусувальним гвинтом зорової труби добиваються чіткого зобра-

ння візирної цілі і за допомогою навідного гвинта лімба та зорової труби

зтикальний штрих сітки ниток наводять точно на візирну ціль.

Рис.

IV. 2.1.

Вимірювання

j станції тахеометричного

ходу

Тахеометричне знімання

У результаті в пункті 5 тахеометр зцентрований над пунктом, знівельо-

ваний і відлік горизонтального круга дорівнює 0°00,0' коли зорова труба

наведена на сусідній пункт, тобто прилад приведений

робоче положення.

На пунктах 6 і 1 встановлюють візирні цілі (віхи, вимірні шпильки або

марки) із точністю 3 мм згідно з Інструкцією [8]. Віхи і вимірні шпильки

ставлять вістрям на центр знака й утримують їх прямовисно. Візирні марки

закріплюють на штативі й центрують так само, як і тахеометр. Зауважимо, що

чим коротші сторони кута, тим ретельніше треба центрувати візирні цілі над

центрами пунктів.

Горизонтальні кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним

прийомом, віддалі на станції вимірюють нитковим віддалеміром або горизон-

тальні прокладення - номограмними чи електронними тахеометрами і кути

нахилу визначають оптичними тахеометрами або перевищення - номо-

грамними чи електронними тахеометрами.

Вимірюючи горизонтальний кут /3

, відліки записують в колонку 3 жур-

налу (див. табл. IV.2.2). Обчислюють значення горизонтального кута за двох

положень вертикального круга. Якщо розходження між ними не перевищує

подвійної точності відлікового пристрою горизонтального круга, то обчислю-

ють середнє значення кута, виміряного повним прийомом. У наведеному

прикладі горизонтальний кут лівий по ходу і його значення /3

82°39,8'.

Потім вимірюють лінію S

та її кут нахилу при двох положеннях

вертикального круга. Ці вимірювання виконують у такій послідовності:

1) рулеткою або рейкою вимірюють висоту приладу (і = 1,26 м) від осі

обертання зорової труби до торця кілка з точністю до 1 см і позначають її

значення на рейках;

2) встановлюють рейки на сусідніх пунктах ходу так, щоб осі рейок були

вертикальними і проходили через центри пунктів. У наведеному прикладі

віддаль від пункту 5 до пункт 6 та кут її нахилу не вимірюють, оскільки їхні

координати та висоти відомі;

3) при КП спрямовують трубу на рейку, встановлену на пункті 1 так,

щоб середній горизонтальний штрих сітки ниток розміщувався біля позначки

висоти приладу. Навідним гвинтом зорової труби точно наводять на висоту

приладу. Закріплюють горизонтальний круг і відлічують вертикальний круг

(відлік Г28,0'). Якщо не видно позначки висоти приладу, тоді наводять на

висоту 2 або 2,5 м. У такому разі висоту наведення записують у журнал в

колонці "примітка";

365

РозОІп IV

Таблиця

IV.

Сторінка журналу тахеометричного знімання

па 27.07.2010 р. Погода: ясно Вітер: слабкий

і стерігач І. Гриценко Зображення: чітке Записував і обчислив: О.Ільїн

: «

1:1

'•>' 'S

511

Відліки

>К

•Є

о,

сз

д)

& о

ії 2

С II

й +

a t

5Г н

К і

g «sf

'і

а-

-Ігазва станції 5; Коефіцієнт віддалеміра 100; Висота приладу /= 1,26 м;

орієнтовано на станцію 6; МО

сф

= +

0 °

00,5'; Н

ст

= 245,17 м.

Т'Г кл /

11 127,4

39,5'

і.

-1 °

27,0' +1° 27,5'

127,32

+3,24

248,41

0° 00,0'

В їеличина

ігор, куга

82° 39,5'

КП

11 127,5

267° 10,5'

+1 °

28,0' +1° 27,5'

127,41

+3,24

248,41

184° 30,5'

ЕНеличина

ігор, кута

82° 40,0'

С :ер.

знач,

і гор,

куга

82° 39,8'

КЛ

4) для вимірювання віддалі зручно спрямовувати нижню відцалемірну

тгку на ближню дециметрову поділку рейки.

Ці відліки записують у колонки 4 та 2 журналу відповідно.

З виконаних дій складається один півприйом.

Після цього трубу переводять через зеніт і вимірювання повторюють для

ртгикального круга КП у викладеній вище послідовності.

У журналі обчислюють: '

• значення місця' нуля (МО) вертикального круга за даними відліків

ртгикального круга па попередній та наступний пункти ходу. Якщо роз-

дщеиня між ними не перевищує подвоєної точності відліку вертикального

ула, то обчислюють значення кугів нахилу v

; ,

InxifoMompwiiiti інімшінн

• середнє значення з віддалей, отриманих у першому і другому пів-

прийомах, якщо розходження між ними не більше за 1:200 віддалі.

Допустиме розходження між виміряними віддалями при КЛ та К1І

можна знайти за формулою

200

Якщо є можливість, то ще в полі обчислюють середні довжини сторін

ходу, їхні горизонтальні проекції d

та перевищення /г, між пунктами ходу.

Прокладання тахеометричного ходу номограмними тахеометрами ана

логічне до прокладання тахеометричного ходу круговими тахеометрами

Відмінність полягає лише в тому, що номограмними тахеометрами на станції

тахеометричного ходу вимірюють відразу горизонтальні проекції віддалей та

перевищення між віссю обертання труби і висотою наведення головної

номограмної кривої.

Існують певні технічні особливості прокладання тахеометричного ходу

електронними тахеометрами, а саме:

1. Прилад центрують за допомогою лазерного центрира.

2. Вибирають та встановлюють відповідний шаблон вимірювань, тобто

набір величин, які будуть вимірювати.

3. Вибирають одиниці вимірювання.

4. Визначають та вводять в пам'ять приладу значення колімаційної

похибки.

5. Знаходять та вводять в пам'ять приладу величину місця нуля (МО),

місця зеніту (MZ).

6. Орієнтують прилад у заданому напрямку.

7. Вводять в пам'ять тахеометра висоту

приладу та висоту h

відбивача.

8. Вводять у пам'ять тахеометра поправку в довжину лінії за вплив

зовнішнього середовища (зі зміною тиску та температури повітря значення

атмосферної поправки треба коректувати у пам'яті приладу).

Послідовність прокладання тахеометричного ходу електронними тахео

метрами аналогічна вищеописаній методиці для оптичних тахеометрів. Від-

мінність полягає в автоматичній реєстрації відліків і у тому, що в електронних

тахеометрах можна враховувати деякі поправки в результати вимірювань.

IV.2.6. Основні вимоги до виконання тахеометричного знімання

Нижче подано вимоги Інструкції до створення топографічних карі

методом іахсометричного знімання [8] . Висота перерізу рельєфу на топогра-

фічних картах установлюється відповідно до табл. IV.2.3.

367

Розділ IV

Таблиця.

IV. 2.3

Характеристика

рельєфу та кути

нахилу

Масштаби знімання

Характеристика

рельєфу та кути

нахилу

1:5000 1:2000 1:1000, 1:500

Характеристика

рельєфу та кути

нахилу

Висота перерізу рельєс

by, м

ІРівнинний, v<2°

(0,5) 1,0 0,5 (1,0)

0.5

Погорбкований, v<4°

(1,0) 2,0

0,5* 1,0 0.5

ІГорбистий, v<6°

2,0 (5,0) (1,0) 2,0 0,5 1,0*

' Гірський, v>6°

2,0* 5,0 2,0 1

Примітка. Висоти перерізу рельєфу, значення яких відмічені зірочкою, на тоно-

гграфічяйх планах населених пунктів не використовуються. На топографічних планах

наасслзнйх пунктіь можливе застосування висот перерізу рельєфу, значення яких

надведені в дужках, але в обмежених випадках, що передбачено технічним проектом або

пфограмою.

Середні похибки в положенні на карті предметів і контурів місцевості з

чііткими обрисами відносно найближчих точок знімальної основи не повинні

гоеревищуваги 0,5 мм, а в гірських та залісених районах 0,7 мм. На територіях із

капітальною та багатоповерховою забудовою середні похибки у взаємному

шоложенні на карті найближчих контурів (капітальних споруд, будинків та

ілшіс) мають бути не більшими за 0,4 мм. Для переходу від середніх похибок А

дао середніх квадратичних похибок т застосовують коефіцієнт 1,25, тобто

тп

= 1,25 А.

Середні похибки знятого рельєфу відносно найближчих точок гео-

дчезиїйОЇ основи не повинні перевищувати за висотою:

- 1/4 висоти перерізу рельєфу для кутів нахилу місцевості до 2";

- 1/3 для кутів нахилу місцевості від 2° до 6° для карт масштабів 1:5000,

11:2000 та до 10° для карт масштабів 1:1000 та 1:500.

У залісеній місцевості ці допуски збільшуються у 2,5 раза.

Віддалі від точок тахеометричних ходів (знімальних станцій) до пікетів і

взіддалі між пікетами із застосуванням ниткових віддалемірів не мають пере-

Евищувати величин, поданих в Інструкції [22] (див. табл. IV.2.4). Якщо виз-

іначають положення нечітких або другорядних контурів, віддалі можна збіль-

тшувати у 1,5 раза.

Віддалі від точок тахеометричних ходів до пікетів і віддалі між пікетами

із використанням електронних тахеометрів та оптичних теодолітів із

егвітловіддалемірними насадками не повинні перевищувати значень, наведених

уу табл. IV.2.5.

368°

Іахіюмот/нічно м тинин

Таблиця

IV.2.4

Масштаб

знімання

Переріз

рельєфу,

Максимальна

віддаль між

пікетами, м

Максимальна віддаль

від приладу до рейки

під час знімання

рельєфу, м

Максимальна віддань

від приладу до рейки

під час знімання

контурів, м

0,5

250

150

1:5000

1,0

2,0

100

300

350

150

5,0

120 350

150

0,5

200

100

1:2000 1,0 40 250

100

2,0 50

250

100

1:1000

0,5 20 150

1:1000

1,0

200

1:500

0,5

1,0

100

150

Під час виконання тахеометричного знімання контролюють стабільність

орієнтування приладу, результати перевірки записують у журнал або

реєструють у терміналі цифрових даних електронних тахеометрів.

Допускається змінювати напрямок орієнтування не більш ніж на 1,5' піл

час знімання оптичними тахеометрами та технічними теодолітами і 20" під чаї

знімання електронними тахеометрами та точними теодолітами зі світлої»ід-

далемірними насадками.

Таблиця 1V.2.'

Масштаб

знімання

Переріз

рельєфу,

Максимальна

віддаль між

пікетами, м

Максимальна віддаль

від приладу до рейки

під час знімання

Максимальна віддаль

від приладу до рейки

під час знімання

Переріз

рельєфу,

Максимальна

віддаль між

пікетами, м

рельєфу, м

контурів, м

0,5 60 1000

1000

1:5000

1,0

80 1000

1000

1:5000

2,0

100

1000

5,0 120

1000

0,5 40 750

750

1:2000

1,0

40 750

750

2,0 50

750

1:1000

0,5 20 600

600

1:1000

1,0

30 600

600

1:500

0,5 15 500 500

1,0 15 500 500

36!

Розділ

IV_

На топографічних каргах масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000. 1:500 з

належною точністю і детальністю залежно від масштабу карти зображають:

• пункти тріангуляції, полігонометрії, трилатерації, грунтові та стінні

репери і пункти знімальної основи;

• будинки й будівлі, їхні характеристики згідно з умовними знаками;

• промислові об'єкти;

• залізниці, шосейні та ґрунтові дороги і споруди біля них;

• гідрографію (річки, струмки, озера, канави, ставки, колодязі, криниці,

джерела, водосховища тощо);

• об'єкти гідротехнічні та водного транспорту; об'єкти водопостачання;

• рельєф місцевості;

• рослинність;

• ґрунти і мікроформи земної поверхні;

• державний кордон, адміністративні межі;

• власні назви населених пунктів, вулиць, залізничних станцій,

пристаней, озер, річок, перевалів, долин, ярів та інших географічних об'єктів.

Знімання виконують на:

• ділянках господарсько-цінних угідь, площа яких на карті становить

> 20 мм

;

• будь-яких інших ділянках, площею в масштабі карти >20 мм

, що

розташовані на ділянці господарсько-цінних угідь;

• ділянки, що не мають господарського значення і площа яких в

масштабі карги становить > 50 мм

Під час знімання лісу визначають породу, середню висоту дерев, їхній

передній діаметр на висоті 1,5 м, середні віддалі між деревами в різних

частинах ділянки, контури рідколісся, зрубів, згарищ, сільськогосподарських

угідь, розташованих у лісі.

Якщо на карті ширина річок, струмків, каналів на карті зобразиться

> 3 мм, то знімання виконують на двох берегах, а до 3 мм - тільки на одному,

зказуючи напрям течії та вимірюючи її швидкість.

Вигини обрисів об'єктів, якщо в масштабі карти вони менші за 0,5 мм,

спрямляються.

Переносні та тимчасові споруди (ятки, кіоски, намети тощо) у масштабах

1:2000 - 1:500 не знімають.

IV. 2.7. Послідовність роботи на станції

під час тахеометричного знімання

Тахеометричне знімання виконує бригада, яка складається з 3 4 осіб:

шконавця, помічника, який описує одного або двох реєчпиків.

>70

Тахеометричне знімання

Послідовність роботи на окремій станції така:

1. Тахеометр центрують над центром пункта знімальної основи,

горизонтують (нівелюють) та орієнтують при KJ1 на задній пункт ходу.

2. Вимірюють рулеткою (або рейкою) висоту приладу і. Його значення

записують в журнал та відкладають на рейках. У журналі вказують дату, по-

году, прізвище спостерігача та його помічника.

Під час знімання рельєфу пікети розташовують на характерних точках і

лініях рельєфу місцевості: вершині гори, дні улоговини, сідловини, вододілі,

перегині схилів, підошві підвищення, урізах водойм та інших точках, що

характеризують форми рельєфу.

Пікети, розміщені на мостах, роздоріжжях, рогах будівель тощо, є

одночасно контурними і висотними.

Одночасно з набором пікетів ведуть зарис. Від його якості залежить

достовірність відображення на карті контурів та рельєфу місцевості. На зарисі

показують опорні геодезичні пункти, пікети, об'єкти, характерні точки та лінії

рельєфу місцевості, напрями схилів, а деколи схематично горизонталі,

стрілками позначають напрямки між пікетними точками, між якими необхідно

інтерполювати горизонталі. Напрямок стрілок вказує на пониження рельєфу.

На зарисі біля пунктів планово-висотної основи й пікетів вказують їхні

номери. У нумерації пікетів спочатку вказують номер станції, а поруч номер пікегу

для неї. Наприклад, 5.01, де 5- номер станції, 01 - номер пікету.

На зарисі не викреслюють масштабних умовних знаків, а лише записують

їх назви, наприклад, рілля, лука, фруктовий сад тощо.

На зарисі вказують назви населених пунктів, річок, водойм, ширину річок,

доріг, глибину канав та інші відомості, потрібні для складання карти.

Пікетні точки повинні рівномірно покривати поверхню знімання і їхня

густота має відповідати вимогам Інструкції [8] (див. табл. IV.2.4 і IV.2.5). їх

кількість залежить від складності ділянки знімання, мікрорельєфу тощо.

На рис. IV.2.2 наведено приклад зарису з нескладною ситуацією та рельг

фом. На цій ділянці є польова дорога, яка є межею між луками та ріллею.

Тахеометричне знімання можна виконувати як під час прокладання

тахеометричного ходу, так і окремо, тобто тоді, коли хід вже прокладено. У

такому разі треба визначити місце нуля на станції. Для цього центр сітки ни ток

наводять на добре видну точку при крузі праворуч і ліворуч відлічують

вертикальний круг. Відліки записують у журнал тахеометричного знімання.

Обчислююті. місце нуля МО і записують його в журнал. Для контролю

знаходять за ірьома формулами значення кута нахилу.

371