Остапчук М.В., Рибак А.І. Системи технологій (за видами діяльності)

Подождите немного. Документ загружается.

При сушінні макаронного тіста застосовують таке правило: поки тісто

пластично, його можна сушити швидко (напруга і обумовлене ним

розтріскування можуть не спостерігатися, навіть якщо різниця вмісту вологи

в центрі і на поверхні значна).

Для сушіння макаронних виробів найбільш розповсюджений трьохстадійний,

або пульсуючий режим: сушіння повітрям з постійною сушильною

спроможністю, сушіння повітрям зі змінною сушильною спроможністю,

сушіння з попередньою термообробкою сирих виробів. В кожному режимі

основна мета — не допустити винекнення небезпеки для розтріскування

виробів.

Трьохстадійний режим сушіння складається з трьох етапів, або стадій. Перша

стадія — попереднє сушіння. Його метою є стабілізування форми сирих

виробів, попередження закісання, пліснення і витягування. Підсушування

триває від 0,5 до 2 годин і ведеться при порівнянно жорстких режимах.

Протягом цього часу виділяється від однієї третини до половини вологи від

тієї, що повинна бути вилучена з макаронних виробів.

Таке інтенсивне знєводження порівняно короткий час можливе лише на

першій стадії сушіння, коли макарони ще пластичні і не виникає загрози їх

розтріскування.

Друга стадія називається відволоженням. Підвищення відносної вологості

повітря добиваються ром'якшенням шкірки — зволоження поверхневого

шару, в результаті якого знижується градієнт вологості і розсмоктується

напруга, яка виникла на першій стадії. Цей процес краще проводиться при

порівняно високих температурах і відносної вологості повітря, при яких

швидкість дифузії вологи збільшується, а відволоження скорочується.

Третя стадія — кінцеве сушіння — проводиться при м'якому режимі,

оскільки вироби знаходяться в області пружних деформацій. В цей період

швидкість випаровування вологи з поверхні повинна бути однакова з

швидкістю її підводу із внутрішніх шарів до зовнішніх. На цьому стані

сушіння звичайно чергується з підволоженням.

Сушарки ВВП для сушіння макаронних виробів зображені на рис, 20.15, а

лоткові сушильні касети на рис. 20.16. Сушарка уявляє собою камеру І

відкриту з одного боку для завантаження касет з виробами. У верхній зоні

розташований кожух 3 на якому встановлено реверсивний вентилятор 4 з

електродвигуном і колектор для спрямування течії повітря у вертикальний

канал 6.

762

Рис. 20.16. Сушарка ВВП

Рис. 20.17. Лоткові сушильні касети: а — дерев 'янна подвійна; б —

металева одинарна

Тристадійний режим сушіння отримав значне розповсюдження в Італії. Тут

він склався історично в ті часи, коли сушіння проводилося в натуральних

умовах при чергуванні підсушки на сонці і відволоженням у підвалах.

Пізніше цей режим був обгрунтований теоретично і знайшов застосування в

промислових умовах.

763

20.6. Пакування та зберігання макаронних виробів

Макаронні вироби не бажаніш пакувати зразу після сушіння, оскільки

температура їх відносно висока. Крім того у виробах продовжується

вирівнювання вологи за розрізом. Вологість всієї макаронної маси, як і

кожного виробу, після сушіння залишається неоднорідною: з поверхні

вироби більш сухі, в товщині більш вологі. В виробах, які підлягають

сушінню в жорсткому режимі, в наслідок нерівномірної лінійної усадки

виникають внутрішні напруги. Величини їх може бути ще недостатньою,

щоб викликати розрушення виробів, але якщо вони зразу після сушіння

попадають на пакування, то нєминуючи при цьому механічні операції

можуть збільшити напругу і погрішити якість виробів.

Для зняття внутрішньої напруги в технологічний процес введено

вистоювання або стабілізацію виробів у відповідних пристроях для

релаксації внутрішніх напруг, обумовлених усадкою виробів при сушінні і

поступове охолодження їх до температури повітря в пакувальному

приміщені. Охолоджені вироби не висихають.

Показники якості макаронів. Пакування включає подачу виробів до

пакувальних столів або до бункерів, сортування, перевірку виробів на

магнітних сепараторах (для короткорізаних виробів), укладку в тару,

ущільнення на вібраторі, зважування, заклеювання кришки, маркування.

Головним проявом доброї якості виробів є відсутність злигав, тобто зклеєних

одна з одною трубок макаронів, ниток вєрмишелі або стрічок локшини.

Трубки макаронів при легкому встряхуванні повинні вільно

відокремлюватись одна від другої. Недосушені вироби необхідно

відправляти не досушку.

Шорткість, поразку виробів тріщинами визначають органолептично,

зрівнянням з еталонними зразками.

Особливу увагу приділяють на поразку виробів пліснявою. Нерідко вона

починає розвиватися в середині макаронної трубки в вигляді сітки тонких

пліснявих ниток. На поверхні виробів, що вражені плісенью, з'являються

п'ятна і полоси різного кольору від білого до зеленого.

Ознаки нестандартної продукції: присутність злитків і комків, плісень,

наявність сторонніх домішок, підвищена кислотність і вологість, сильні

зкривлення і підвищена шорсткість, темний колір.

Кожна партія короткорізаних виробів після пропускання через магнітний

сепаратор підлягає контрольній перевірці на утримання метал од омішок.

Якщо вони перевищують норму, партія підлягає повторній магнітній

перевірці. Для цього магнії попе-

764

редньо обчищують від затриманих металодомішок, після чого вироби

повторно пропускають через магнітний сепаратор.

Макаронні вироби випускають в фасованому і розвісному вигляді.

Продукцію фасують у коробки або пакети з паперу, целофану, лакованого

целофану або інших пакуючих плівок, нешкідливих для здоров'я людини.

Вказані види упаковок повинні бути вкладені у зовнішню тару. Відхилення в

масі нетто допускається 5 г. Зовнішня упаковка макаронних виробів повинна

забезпечувати збереженність їх при транспортуванні і зберіганні.

Пакування довгих макаронних виробів відрізняється від пакування

короткорізаних виробів. До перших застосовується суворіші вимоги за

міцністю. Стріла прогину макаронної трубки на довжині 250 мм не повинна

перевищувати 3...4 мм.

Макаронні вироби при зберіганні можуть псуватися, заразитись амбарними

шкідниками і знищуватись гризунами.

Причиною псування, частіше всього є пліснявіння внаслідок підвищення їх

вологості. Чим менша вологість макаронних виробів, тим довше вони можуть

зберігатися без погіршення смакових властивостей. Вироби, що призначені

для довгого зберігання, не повинні мати вологість вище 11%. Вологість вище

16% вже стає незначною у відношені пліснявіння.

Попадання атмосферної вологи на поверхню тари під час перевозу виробів

або їх зволоження за рахунок конденсації пари на охолодженій поверхні в

атмосфері теплото і вологого повітря може призвести до псування продукту.

Макаронні вироби гігроскопічні і мають підвищену адсорбційну властивість.

В середовищі вологого повітря вони швидко зволожуються і в той час

можуть стійко зберігати вологу в небезпечній області (12... 13)% при

відносній вологості повітря (60...65)% і температурі (16...18) °С. Зі

збільшенням вологості повітря поступове зростає і вологість макаронних

виробів, тому приміщення складу повинно бути сухим і добре

провітрюваним. Навіть значно зволожені виробі можуть бути збережені від

псування інтенсивним вентилюванням приміщення.

Завдяки відміченої вище високої адсорбційної активності макаронні вироби

добре вбирають летки речовини і довго зберігають отримані сторонні запахи.

Приміщення для зберігання макаронних виробів повинно бути чистим,

сухим, добре провітреним не зараженим амбарними шкідниками. Продукцію,

упаковану в картонні ящики і мішки,

765

вкладають в штабеля, висота яких повинна бути не більше 6 ящиків або 7

мішків.

20.7. Контроль та управління макаронним виробництвом

Одним із важливих показників роботи виробництва є витрати сировини з

відповідно встановленими нормами, а саме максимально припустимі витрати

на виробництво одиниці продукції.

В макаронній промисловості норма витрат сировини визначається кількістю

сировини, що необхідно для виготовлення тонни макароних виробів

Нормативні витрати сировини залежать від технологічних витрат і втрат у

виробництві, які складаються із врахованих і не-зворотніх витрат.

ПП

БУ



;

де

— норма витрат сировини на одну тону виробів, кг/т;

— технологічні витрати сировини, кг/т;

— враховані і незворотні витрати сировини, кг/т. При виробці

макароних виробів без добавок, норма витрат борошна уявляє в той же час і

нормою витрат сировини

. Технологічні витрати борошна,

тобто та його частина, яку використовують на виробництво макаронів

визначають за формулою:

1000

100







-100

де W

— вологість готових виробів, %;

— вологість борошна, %.

При встановлені шіанової норми витрат борошна виходять із вологості

(приймають W

= 14,5%) і вологість виробів — W

- 12,9%.

Таким чином технологічні витрати при виготовленні виробів без добавок при

нормативних вологостях борошна і виробів складають:

m./кг,

71018100

514100

912100







Враховані витрати уявляють собою можливий санітарний брак борошна,

полуфабрикатів і готової продукції, що не придатні до повторної переробки.

Величини цих витрат залежить від типу і технічного стану технологічного

транспортного устаткування, від способу здійс-

766

пення технологічного процесу, степені механізації, потужності виробництва,

загальної культури виробництва, тощо. В залежності від цих вакторів

величина врахованих втрат знаходиться в границях (2,0...4,0) кг/т. До

незворотніх відстоять такі види втрат, що не можуть бути зібрані у вигляді

відходів.

Незворотні втрати складаються із таких елементів: втрат борошна при

транспортуванні до складу, розсипу борошна в приміщені фабрики при

транспортуванні до пресів для замісу тіста, формуванні, винесені борошна з

вентилюючим повітрям, втрата тіста при очищені матриць, витрати на

обов'язкові лабораторні дослідження, втрати внаслідок недостатнього

контролю за вологістю борошна і готових виробів, тощо. Нєзворотні втрати

складають від 1,0 до 2,0 кг/т.

При виготовленні макаронних виробів з добавками, частина сухих речовин

борошна замінюється сухими речовинами добавок. У зв'язку з цим норма

витрат борошна не одну тону готових виробів зменшується

- при виготовлені яйцевих виробів — на 29,2 кг/т;

- при виготовлені виробів зі збільшеним вмістом яйцевих збагачувачів — на

44,4 кг/т;

- при виготовлені виробів з томатами — на 23,0 кг/т;

- виробів з молоком — на 110 кг/т;

- "Дитячих" виробів — на 84,4 кг/т.

Для визначення нормативних витрат борошна визначають фактичну витрату

борошна на одну тону виробленої продукції, яка залежить від вологості

борошна. При підвищеній вологості борошна на 0,01% витрата його зростає в

середньому на 1,2 кг/т, а при збільшені вологості готових виробів на 0,1%

знижується в середньому теж на 1,2 кг/т.

Виробництво не буде вкладатися в норму витрати борошна, якщо вологість

виробів буде нищою 12,9%, тобто при пересушці продукції. Тому контроль

за вологістю виробів повинен бути систематичним.

Збільшення витрат борошна приводить до збільшення загальних витрат.

На макаронному виробництві повинен здійснюватись безперервний і дійсний

контроль за встановленою технологією на всіх стадіях виробництва, за

якістю готової продукції, сировини, матеріалів і тари. Цей контроль здійснює

відділ технічного контролю (ВТК) і лабораторія.

767

Контрольні запитання до 20 розділу

1. Характеристика та вимоги до якості сировини для виробництва хліба.

2. Асортимент хлібобулочних виробів та оцінка їх якості.

3. Основні технологічні операції виробництва хліба.

4. Найменування та коротка характеристика устаткування хлібопекарського

виробництва.

5. Основні фізико-хімічні, біологічні та мікробіологічні явища, що

відбуваються в процесі приготування хліба.

6. Методи приготування тіста та їх вплив на якість технологічного процесу

та якость продукції.

7. Основні точки і методи контролю технологічного процесу виробництва

хліба.

8. Об'єктивні та суб'єктивні (сенсорні) методи контролю технологічних

операцій в хлібопеченні.

9. Основні принципи автоматизації контролю та управління хлібопекарським

виробництвом.

10. Визначення виходу хлібу.

11. Які фізико-хімічні явища відбуваються при бродінні тіса та випіканні

хліба.

12. Принципи визначення комплексного показника якості хлібопекарського

виробництва та якості хліба.

13. Сформулюйте математичну задачу для визначення максимального

прибутку при обмеженнях за об'ємом та асортиментом продукції.

14. Вимоги до сировини для виробництва макаронів.

15. Показники якості макаронів.

16. Технологічна схема виготовлення макаронів.

17. Режим сушіння макаронних виробів.

18. Контроль за управлінням технологічнним процесом виробництва

макаронів.

19. Основне устаткування макарогшх фабрик.

20. Режими пресування макаронного тіста.

21. Добавки, які використовують при виготовлені хліба та макаронних

виробів.

22. Асортимент макаронних виробів.

23. Основний показник, за яким визначають якість борошна для виробництва

хліба і макаронів.

768

Розділ 21. Виробництво етилового спирту

21.1. Загальна характеристика бродильних виробництв

Етиловий спирт — один з найважливіших продуктів, які використовуються в

харчовій хімічній, електротехнічній, парфумерній, і інших галюзях

промисловості. Етиловий спирт використовується, як паливо для у двигунів в

лабораторіях і як антифриз. В медицині він споживається як дезинфікуючий

засіб. Етиловий спирт використовується як основа для виготовлення напоїв

(горілки, настойки, лікери) і для підвищення міцності виноградних вин, а

також міститься в коньяках, вині, пиві, наливках і інших напоях.

Етиловий спирт одержують із зернових культур, картоплі, буряків і меляси, а

також з відходів сульфітно-целюлозного виробництва і продуктів гідролізу

деревини. Синтетичний спирт одержують із природних газів та продуктів

переробки нафти.

Етиловий спирт — прозора безкольорова рідина з пекучим смаком і

характерним запахом. Температура кипіння його при нормальному тиску

78.35 °С, а густина — 789,27 кг/м

. Змішується з водою в будь яких

співвідношеннях і є добрим розчинником. Існує два шляхи одержання спирту

— бродіння (розклад) цукрів під дією ферментів дріжджів (біохімічний

метод) і приєднання до етилену води в присутності каталізаторів (хімічний

або синтетичний метод).

Для виробництва спирту біохімічним методом використовують різноманітну

сировину, яку можна розділити на три види:

1. Цукровмісні (цукрова патока або меляса, буряк, фрукти, ягоди, виноград

та ін.);

2. Крохмалевмісні (картопля, жито, овес, ячмінь, кукурудза, пшениця та ін.);

3. Матеріали, що містять клітковину (деревина, тріски, сульфітні луги,

солома, плівки злакових культур і інші відходи рослин).

Не дивлячись на різноманітну сировину, технологічний процес виробництва

спирту можна представити трьома стадіями: підготовка сировини до

бродіння; бродіння; вилучення з одержаної бражки спирту.

Найбільш простою є підготовча стадія при переробці на спирт цукровмісиих

матеріалів. Наприклад, при переробці меляси її розбавляють водою до

(21...22)% сухих речовин, підкислюють соляною чи сірчаною кислотою і

додають поживні речовини, що містять азот і фосфор (6...7) кг на 1 т.

сировини). Підготовлений

769

ніким чином субстрат зброджуючі, дріжджами і одержують гак звану зрілу

бражку, що містить (8...9)° о спирту. Спирт вилучають із бражки відгоном на

брагорскгифікаційних апаратах. Одержаний спирт-сирсць при 90°« об'ємних

містить легкі домішки (ефіри,

альдсі іди, кислоти) і менше леткі -.....- сивушні масла. Повторною

відгонкою ратифікацією одержують спирт-ретифікат.

Більш складною с технологія спирту при використанні крохма-левмісної

сировини, що зв'язано з попереднім перетворенням крохмалю в цукор

(оцукрювання). Перетворення проходить гідро-лізом-присдпапиям води до

крохмалю. Хімічна реакція гідролізу крохмалю може бути схематично

представлена рівнянням:

n)(



Для оцукрювання крохмалевмісної сировини її очищують, миють,

подрібнюють. Оскільки крохмаль, що міститься в рослинних клітинах

важкодоступний для оцукрювання ферментів, сировину піддають ще

розварюванню насиченою парою під тиском біля 0,5 МПа.

Джерелом ферментів с пророщене зерно — солод. Крохмаль при виробництві

спирту гідролізується до мальтози і в результаті одержують солодкий затор.

Наступні стадії— бродіння і очищення спирту такі ж самі і як при

використанні цукровмісної сировини.

Другою стадією виробництва спирту є бродіння —- процес, який може

проходити в органічному субстраті під дією мікроорганізмів. В результаті

цього процесу в субстраті проходять зміни, які використовують для

одержання тих чи інших продуктів. Ці зміни проходять в присутності

біологічних каталізаторів — ферментів (мікроорганізмів, тло мають білкову

структуру).

Під дією ферментів проходять глибокі перетворення складних органічних

(переважно цукрів) з'єднань. Клітини мікроорганізмів виробляють

різноманітні ферменти, які можуть бути розподілені на екзофермепти і

ендоферменти. Екзоферменти виробляються мікроорганізмами у поживному

середовищі і діють поза клітинами мікроорганізму на органічні речовини

середовища (вуглеводи, білки і жири). Ендоферменти виробляються

клітинами і залишаються в них. Зміна поживних речовин середовища

проходить всередині клітин, куди вони надходять через кліткову цитоплазму.

Продукти розпаду вилучаються в середовище. Вид продуктів розпаду

пов'язаний з типом, видом та расами мікроорганізмів. Одні організми

утворюють спирт (спиртове бродіння), інші - - кислоту (кислоїпо бродіння) і

т.д. Дріжджі,

770

бактерії, гриби, плісняву поділяють за розмірами, способом, розмноження,

реакцією з вільним киснем, але загальним для них є вміст ферментів, які

каталізують названі реакції.

Відрізняють два типи бродіння - анаеробне і аеробне. При анаеробному

бродінні використовують мікроорганізми, які можуть здійснювати обмін

речовин і розмножуватись при відсутності в середовищі кисню. До

анаеробного типу бродіння відносять спиртове, ацетонобутилове,

молочнокисле т.і.

До аеробного типу відносять види бродіння, засновані на застосуванні і

мікроорганізмів — аеробів в присутності атмосферного кисню.

До аеробного відносять оцтовокисле лимоннокисле бродіння. Процеси

бродіння перебігають при порівнянне низькій температурі і в більшості у

випадків при атмосферному тиску. Тому виробництва, що засновані на

застосуванні бродіння, використовуються для одержання етилового спирту,

пива, вина, квасу, хлібопекарських дріжджів, ацетону, гліцерину, бутилового

спирту, оцтової і лимонної та інших органічних кислот. Для одержання цих

продуктів використовують різноманітні види мікроорганізмів: дріжджі,

бактерії, плісняви, гриби. Найбільше поширення в харчовій промисловості

одержали дріжджі. На їх використанні засновані виробництва етилового

спирту, виноробство, пивоваріння, виробництво хлібопекарських дріжджів,

гліцерину. Бактерії застосовують при виробництві ацетону і бутану, оцту, мо-

лочної і масляної кислот. Плісняви використовуються при виробництві

органічних кислот і антибіотиків.

Основним джерелом ферментів є солод, тобто пророщене зерно злакових

культур, в якому міститься значна кількість амілолітич-них ферментів, що

здійснюють розщеплення (оцукрювання) крохмалю, перетворюючи його в

прості засвоюємі дріжджами цукри.

21.2. Сировина для виробництва спирту, показники якості сировини і

готової продукції

Для виробництва спирту здебільше використовують мелясу, картоплю та

зернові культури. За допоміжні матеріали використовують оцукрюючі

речовини (солод, ферментні препарати), антисептики (соляна і сірчана

кислоти, сульфонол, формалін, хлорне вапно, хміль) та інші поживні

матеріали, які містять джерела азоту і фосфору, дріжджі і вода.

771

Зерно повинно відповідати стандартам: вологість - - не більше 15,5%:

сміттєві домішки - не більше 5° о; схожість на 5-й день не менше 92° о.

При використанні картоплі вона повинна мати високий вміст крохмалю

(20...22)%. Середній вміст крохмалю в кукурудзі — 70°/о: житі — 65° о;

пшениці —- 60° о; просі — 58,2° о; ячмені -- 55%; овесі — 45%.

Якість солоду оцінюють за зовнішнім виглядом, запахом, ферментативною

активністю і оцукрюючою здатністю (03). За одиницю цієї здатності

приймають таку кількість ферменту (амілази), яка катадізує 1 г. крохмалю в

стандартних умовах досліду. 03 також виражається числом одиниць

оцукрюючої активності в 1 г. солоду. Режим приготування солоду

змінюється в залежності від його призначення. Наприклад, світлий солод,

застосовують в основному для виробництва світлих сортів пива, темний —

для виробництва темних сор'їів пива, червоний житній солод — для ви-

робництва хлібного квасу, карамельний, горілий солод і ін.

Для оцукрювання сировини, що містить крохмаль, замість зернового солоду

застосовують плісняві гриби та різні ферменти. Ферменти, які виробляються

мікроорганізмами, можуть бути використані і в іншому вигляді — в формі

ферментних препаратів, що одержані обробкою продуцентів того чи іншого

ферменту. Ферментні препарати широко використовуються в ряді галузей

промисловості для заміни солоду.

В процесі бродіння утворюється не тільки етиловий, але і метиловий: (СН

ОН), вищі спирти — пропіловий, бутиловий, аміловий

(С

ОН, С

ОН). Зріла бражка містить також дріжджі,

солі, незброджуємі вуглеводи, барвні речовини, гліцерін та ін. Летка частина

бражки складається із води, етилового спирту і його домішок. Оскільки

бражка складається в основному з етилового спирту і води, то її умовно

називають бінарною сумішшю. Основний розподіл проводять ректифікацією

на брагоперегонних чи брагоректифікаційних установках.

На спиртових заводах одержують неочищений від домішок спирт-сирець,

який містить не менше 88° о об'ємної частки спирту, спирт першого сорту

96% і домішок — не менше 0,12 г/л, спирт вищої очистки - 96,2% об. і

домішок 0,05 г/л, і ексіра (виготовляється тільки з кондиційного зерна —

96,5%, а домішок не більше 0,04 г/л). В спирті вищої очистки сурово

контролюють вміст метилового спирту, концентрація якого не повинна пе-

772

ребільшувати 0,13% об., а вміст фурфуролу неприпустимий взагалі. При

комплексній переробці сировини крім спирту одержують єфіроальдегідну

фракцію (ЕАФ), сивушні масла, хлібопекарські і кормові дріжджі,

вуглекислоту. Вищі спирти одержують таких концентрацій: ізоаміловий —

60%, ізобутиловий (10...14)%, і пропілобйй (3...5)%, Потужність спиртових

заводів безперервної дії проектують на (1000... 10000) декалітрів на добу.

Абсолютний спирт 100% одержують при зниженому тиску і використовують

його як добавку до бензину, яка підвищує октанове число пального.

21.3. Виробництво етилового спирту з крохмалевмісної сировини

Вуглевод крохмаль с полімером глюкози і відноситься до групи

полісахаридів. В клітинах рослин крохмаль міститься в вигляді зерен

характерної для даної рослини форми. Розмір цих зерен змінюється від 2 до

150 мікронів. Зерно картопляного крохмалю еліптичної форми має розмір

(15... 120) мк. Зерна крохмалю злаків мають менші розміри (2...35) мк.

Переробка крохмалевмісної сировини в спирт проводиться в декілька стадій і

підготовка сировини до переробки, розварювання, оцукрювання, зброджу-

вання сусла, вилучення спирту із бражки та його очищення. На деяких

заводах одночасно проводять і допоміжні операції: одержання оцукрюючих

матеріалів та культивування дріжджів.

Для того, щоб дріжджі змогли використовувати крохмаль, крохмалевмісну

сировину необхідно піддати попередній обробці: звільнити її від оболонок

механічним засобом із клітини рослин:, піддати тепловій обробці і гідролізу

під впливом ферментів. Кінцевою метою цієї обробки є перетворення

крохмалю в цукри, які легко засвоюються дріжджами. На рис. 21.1 наведено

функціональну схему переробки крохмалевмісної сировини на спирт.

При підготовці зерна і картоплі до переробки на спирт вони повинні бути

очищені від домішок і подрібнені. Подріб.тена маса повинна бути розбавлена

водою до певного вмісту сухих речовин. Така маса в подальшому підлягає

розварюванню. Підготовка сировини на сучасних спиртових заводах

проводиться на апаратах безперервної дії. Картоплю миють в мийках.

Звільнену від землі, соломи, бараболшшя і камінців сировину піддають

подріблепню на картоплегерочпих машинах з мстою розірвати

773