Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

— незахищеність внутрішнього споживчого ринку від неконт-

рольованого припливу в Україну дешевих і переважно неякісних

товарів народного споживання, зокрема продукції легкої промис-

ловості з Туреччини, Польщі, Кореї, Китаю та інших країн;

— втрата традиційних ринків збуту;

— відсутність у підприємств, населення, держави коштів на

інвестування;

— труднощі з одержанням кредитів;

— постійна нестача власних обігових коштів у підприємств

унаслідок безконтрольного зростання цін на енергоносії, устат-

кування, первинну сировину й матеріали;

— дефіцит стратегічно важливих для галузі видів сировини у

результаті порушення зв'язків з постачання сировини та матеріалів

і невизначеність питань з розвитку вітчизняної сировинної бази;

— несвоєчасна сертифікація продукції;

— залишки готової продукції на складі;

— значна кількість у галузі бартерних операцій;

— високий рівень податкового тиску (зокрема, великий пода-

ток на прибуток підприємств);

— нестабільність у законотворенні і велика кількість норма-

тивно-правових актів, їх недосконалість та суперечливість.

Для вирішення галузевих проблем, стабілізації та динамічного

розвитку легкої промисловості необхідна її державна підтримка.

Легка промисловість має всі передумови для подальшого збіль-

шення обсягів, підвищення якості й конкурентоспроможності

продукції завдяки наявності власних сировинних ресурсів, вироб-

ничого, науково-технічного і кадрового потенціалу, хоча докорін-

на модернізація галузі потребує значних витрат. Тому тут потріб-

ні протекціоністські державні заходи для залучення іноземних

інвестицій у галузь.

Перспективним напрямом розвитку галузі є збільшення обся-

гів виробництва та розширення асортименту товарів згідно з по-

требами суспільства. Задоволення потреб внутрішнього ринку

можливе шляхом стабілізації та нарощування виробництва всіх

підгалузей легкої промисловості і, в першу чергу, виробництва

текстильної й хутряної продукції, взуття та шкіряно-галанте-

рейних виробів, натуральних і штучних шкір, високоякісних тка-

нин, розширення виробництва імпортно-замінної продукції.

•191

Тата І

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ

ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

7.1. СТІЙКИЙ розвиток регіональних соціально-економічних

систем.

7.2. Особливості розвитку економічних районів України як

регіональних соціально-економічних

систем.

7.2.1. Донецький

економічний

район.

7.2.2. Придніпровський

економічний

район.

7.2.3. Східний

економічний

район.

7.2.4. Центральний

економічний

район.

7.2.5. Поліський

економічний

район.

7.2.6. Подільський

економічний

район.

7.2.7. Карпатський

економічний

район.

7.2.8. Причорноморський

економічний

район.

(7.1. Стійкий розвиток регіональних

соціально-економічних систем

Концепція стійкого (сталого) розвитку має досить три-

валу історію становлення: починаючи від наукових праць

В. І. Вернадського про ноосферу (на початку минулого сторіччя),

декларації першої конференції ООН з навколишнього середо-

вища (Стокгольм, 1972 p.), де було зазначено зв'язок економічно-

го та соціального розвитку з проблемами навколишнього середо-

вища, наукових доповідей Римського клубу (1972 p.), у яких фор-

мулювалися ідеї переходу цивілізації до стану «глобальної дина-

мічної рівноваги», до звіту Всесвітньої комісії ООН з навколиш-

нього середовища й розвитку в 1987 p., конференції ООН з про-

блем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро

(1992 p.), Всесвітнього самміту з питань сталого розвитку в Йо-

ганнесбурзі (2002 р.) і до сьогодення.

Виникнення терміна «стійкий розвиток» (англ. —

sustainable development) пов'язують з ім'ям прем'єр-міністра

•192

Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка сформулювала його в зві-

ті «Наше спільне майбутнє», що був підготовлений для ООН і

опублікований у 1987 р. Міжнародною комісією з навколиш-

нього середовища й розвитку. Стійкий розвиток, за визначен-

ням ООН, — це розвиток суспільства, що дозволяє задоволь-

няти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому

шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх

власних потреб.

Першопричиною виникнення проблеми стійкого розвитку є

глобальна екологічна криза, що призвела до порушень у круго-

обігу біогенних речовин біосфери та нормальному механізмі її

функціонування. Неконтрольоване зростання економіки й спо-

живання природних ресурсів не забезпечують комплексного ви-

рішення соціальних та економічних питань, у результаті чого

екологічна криза ускладнюється соціально-економічними проб-

лемами.

Перехід до стійкого розвитку — це глобальний процес, в яко-

му кожна країна повинна скоординувати з усім світовим співто-

вариством заходи, вжиті в напрямі реалізації цілей і принципів

нової цивілізаційної моделі. У довгостроковому плані успішне

вирішення задачі стійкого розвитку залежатиме від нових підхо-

дів, що призведуть до зміни звичної практики на всіх рівнях як

офіційного, так і приватного життя суспільства.

Основу стійкого розвитку на національному рівні складають:

продумана екологічна, соціальна й економічна політика, демокра-

тичні інститути, що відповідають потребам людей, правопорядок,

заходи для боротьби з корупцією, вирішення тендерного питання

і створення сприятливих умов для інвестицій.

У грудні 1999 р. Верховною Радою України було прийнято

постанову «Про Концепцію сталого розвитку населених пунк-

тів», затверджену в якості основи для розробки нормативно-

правових актів, програм та проектів щодо регулювання плану-

вання і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдос-

коналення податкової політики, наповнення і раціонального ви-

користання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-

економічного розвитку населених пунктів. Згідно з Концепцією

стійкий розвиток населених пунктів тлумачиться як соціально,

економічно й екологічно збалансований розвиток міських і сіль-

ських поселень, спрямований на створення їх економічного потен-

ціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та на-

ступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів

(природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелек-

•193

туальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуриза-

ції підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспор-

тної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної ін-

фраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та

оздоровлення, збереження й збагачення біологічного різноманіт-

тя та культурної спадщини.

Положення даної Концепції відповідають принципам, проголо-

шеним у Порядку денному на XXI століття, у заключних докумен-

тах Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунк-

тів (ХАБІТАТ-ІІ), яка відбулася в 1996 р. у м. Стамбулі (Туреччи-

на), та рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН.

В Концепції коротко охарактеризовано сучасний стан розвит-

ку населених пунктів і визначено основні напрями державної

політики та заходи щодо забезпечення стійкого розвитку насе-

лених пунктів. Серед основних причин, що перешкоджають за-

безпеченню збалансованого стійкого розвитку населених пунк-

тів, визначено, насамперед, такі: нестабільність соціально-еко-

номічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність нау-

ково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії її стійкого розвит-

ку, ефективного реформування економіки та її державного регу-

лювання, недосконалість законодавчого і нормативного забез-

печення формування адекватного умовам ринку фінансового,

правового, інформаційно-комунікаційного простору, недоско-

налість правових, організаційних, економічних засад діяльності

органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування,

фізичних і юридичних осіб щодо створення повноцінного жит-

тєвого середовища.

У квітні 2003 р. постановою Кабінету Міністрів України було

прийнято також «Комплексну програму реалізації на національ-

ному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого

розвитку на 2003—2015 рр.», якою визначаються стратегія та

шляхи розв'язання глобальних і загальносуспільних проблем в

Україні з метою забезпечення стійкого розвитку. Серед основних

завдань Програми визначено ліквідацію бідності, впровадження

моделей стійкого виробництва та споживання, спрямованих на

забезпечення життєдіяльності людства, охорону і раціональне

використання природних ресурсів, оптимізацію ресурсної бази

економічного та соціального розвитку.

Однак, незважаючи на вищезазначене, в Україні досі не завер-

шена підготовка надзвичайно важливого документа — Стратегії

стійкого розвитку України, хоч вітчизняними вченими фундамен-

тально досліджено широке коло теоретичних, концептуальних,

•194

методологічних і практичних аспектів стійкого розвитку та фор-

мування економіки на засадах екологічної безпеки.

Соціально-економічний розвиток регіонів має ґрунтувати-

ся на принципах урахування можливостей природних комплек-

сів витримувати антропотехногенні навантаження і забезпечу-

вати нормальне функціонування біосфери й локальних екосис-

тем. Від цього вирішальною мірою залежать їх корисна проду-

ктивність, якість і комфортність життєвого середовища, еколо-

гічне та економічне благополуччя населення того чи іншого

регіону.

Внаслідок погіршення демографічних показників, що значно

зумовлено несприятливою екологічною ситуацією, насамперед,

зменшення приросту та підвищення рівня захворюваності насе-

лення відбувається його постаріння і тимчасово втрачається пра-

цездатність, зростають витрати на медичне обслуговування. А це

значною мірою послаблює трудовий потенціал держави й нега-

тивно позначається на відтворювальних процесах як в економіці,

так і в суспільстві.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що екологічна проб-

лема є не стільки природоохоронною, скільки соціально-еконо-

мічною. Адже йдеться про нормальні умови життя та здоров'я

людини. Тому потрібно вживати рішучих і невідкладних заходів

на всіх рівнях управління — загальнодержавному, регіональному

та локальному. Глобальна за своєю суттю ресурсно-екологічна

проблема має розв'язуватися кожною державою, насамперед, на

локальному та регіональному рівні, залежно від її природно-

екологічних і соціально-економічних особливостей.

Перехід до стійкого розвитку регіонів має відбуватися у тіс-

ному взаємозв'язку з радикальною структурною і техніко-техно-

логічною перебудовою суспільного виробництва на основі при-

скорення темпів НТП, зокрема у напрямі всебічної екологізації

не тільки базових галузей економіки, але й усіх сфер людської ді-

яльності. Все це має бути враховано в розроблюваній Національ-

ній стратегії стійкого розвитку. В основу розробки нової стратегії

розвитку економіки регіонів на принципах стійкого функціону-

вання слід покласти:

• пріоритет ресурсно-екологічних критеріїв, показників і ви-

мог над економічними;

• раціональне поєднання ринкових і державних економічних

та адміністративних інструментів і важелів регулювання ресурс-

но-екологічних відносин, тобто взаємин між суспільством і при-

родою;

•195

• оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галу-

зевого і територіального управління природокористуванням й

охороною навколишнього природного середовища, перенесення

центру ваги та відповідальності за розв'язання ресурсно-еколо-

гічних проблем на місцеві й регіональні органи влади;

• інтеграцію ресурсно-екологічного та економічного підходів

до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-

економічний підхід шляхом розробки та застосування у госпо-

дарській діяльності еколого-економічних нормативів, показників,

стандартів і вимог.

У найближчій перспективі стратегічною метою стійкого роз-

витку України повинно бути забезпечення економічної та соці-

альної стабільності, розбудова соціально орієнтованої ринкової

економіки та демократичного громадського суспільства. З метою

переходу України на модель стійкого розвитку необхідно забез-

печити досягнення:

1) екологічної безпеки: збереження й відновлення природних

екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього се-

редовища, зниження викидів шкідливих речовин і т. д.;

2) економічної стабільності: створення соціально й екологічно

ефективної економіки, що забезпечує гідний рівень життя грома-

дян та конкурентоспроможність продукції на світовому ринку;

3) соціального благополуччя: його основною метою є зрос-

тання народжуваності та збільшення середньої тривалості життя

населення, раціоналізація особистого споживання, поліпшення

середовища існування людини, розвиток його соціальної актив-

ності, забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної

допомоги, соціальний захист уразливих груп населення.

1. Місце і роль Донецького економічного району в еко-

номіці України.

2. Характеристика природно-ресурсного, демографіч-

ного, виробничого та науково-технічного потенціалу

району.

,2. Особливості розвитку економічних

районів України як регіональних

соціально-економічних систем

7.2.1. Донецький економічний район

•196

3. Галузева і територіальна структура господарства ра-

йону.

4. Основні напрями соціально-економічного розвитку

Донецького економічного району.

1. Місце і роль Донецького

економічного району

в економіці України

Донецький економічний район включає Донецьку й

Луганську області. Площа району — 53,2 тис. км

, населення —

6,9 млн осіб (2007 р.). Регіон має досить вигідне економіко-

географічне положення: межує з економічно розвинутими Схід-

ним і Придніпровським економічними районами України, а на

сході — з Російською Федерацією. На півдні він має вихід до

Азовського моря. Прикордонне розміщення та вихід до Азов-

ського моря сприяє формуванню тут спеціальних (вільних) еко-

номічних зон, розвитку прикордонного співробітництва і прямих

міждержавних економічних зв'язків.

Багатство вугільних ресурсів та близькість джерел сировини і

ринків збуту готової продукції, розвинута мережа транспортних

комунікацій та висока щільність населення сприяли формуванню

потужного багатогалузевого міжрегіонального територіально-

виробничого комплексу.

Сучасний Донецький економічний район є одним з найпотуж-

ніших в економічному відношенні регіонів України. Займаючи

8,8 % території і зосереджуючи 15,2 % населення, регіон вироб-

ляє майже 25,0 % обсягу промислової та 8,0 % обсягу сільського-

сподарської продукції країни. Його економічний потенціал — ін-

дустріально-аграрний господарський комплекс з переважним

розвитком галузей важкої промисловості. В територіальному по-

ділі праці район виділяється вугільною промисловістю, електро-

енергетикою, чорною металургією, машинобудуванням, хіміч-

ною та нафтохімічною промисловістю. Ці галузі спеціалізації

району мають не тільки міжрегіональне, але й міжнародне зна-

чення (табл. 7.1).

•197

Таблиця 7.1

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ДОНЕЦЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ у 2007 р.

Показники

Україна

Донецький район Донецька область

Луганська область

Показники

Україна

усього

у%

до України

усього

у%

до України

усього

у%

до України

Територія, тис. км

603,5

53,2 8,8 26,5

4,4 26,7

4,4

Чисельність наявного насе-

лення, тис. чол.

46 372,7

6894 14,9 4539

9,8 2355

5,1

міського

31 668,8

6142 19,4 4104 13,0

2038

6,4

сільського

14 703,9

752

5Д

435 3,0

317

2,1

відсоток міського

68,3

89,2 130,5

90,4 132,4

86,5

126,6

щільність, осіб на 1 км

130 168 171

222,0 88

114,3

Валовий регіональний про-

дукт, млн грн

544 153 96 520

17,7 72 361 13,3

24 159

4,4

Валовий регіональний про-

дукт на одну особу, грн

11 630

12 905

111,0 15 725

135,2 10 085

86,7

Кількість суб'єктів ЄДРПОУ

1 187 020.

129 808

10,9 87 553

7,4 42 255

3,5

Експорт товарів, млн дол.

49 296,1

14 619

29,7 10 655

21,6

3964

8Д

Імпорт товарів, млн дол.

60 618,0

5936

9,8 4451 7,3

1485

2,5

Експорт послуг, млн дол.

9038,9

433

4,8 399

4,4 34

0,4

Імпорт послуг, млн дол.

4980,6

471

9,5 376 7,5

2,0

Закінчення табл. 7.1

Показники

Україна

Донецький район

Донецька область

Луганська область

Показники

Україна

усього

у%

до України

усього

у %

до України

усього

у%

до України

Прямі іноземні інвестиції,

млн дол. на кінець 2007 р.

29 489,4

1716

5,8

1407

4,8

309

1,0

Загальний коефіцієнт наро-

джуваності, на 1000 чол. на-

явного населення

10,2

8,8

86,3

8,9

87,3

8,6

84,3

Загальний коефіцієнт смерт-

ності, на 1000 чол. наявного

населення

16,4

17,9

109,1

18,0

109,8

17,7

107,9

Коефіцієнт природного при-

росту, на 1000 чол. наявного

населення

-6,2

-9Д

146,8

-9,1

146,8

-9,1

146,8

Сальдо міжрегіональної міг-

рації, осіб

—

^325

100,0

-992

22,9

-3333 77,1

Сальдо міждержавної мігра-

ції, осіб

16 838 -601

—

902

— -1503

—

Чисельність зареєстрованих

безробітних, тис. чол.

660,3

202

14,2

126

8,9

76 5,3

Середньомісячна номінальна

зарплата найманих праців- і

ників, грн

1351 ,

1429 і

1-05,8 :

1535

113,6

1323

97,9

/ 2. Характеристика природно-ресурсного,

демографічного, виробничого

та науково-технічного потенціалу району

Природно-ресурсний потенціал. Район має потужний

природно-ресурсний потенціал (21 % від природно-ресурсного

потенціалу України), який відіграє важливу роль у формуванні

економіки району. В його структурі особливо виділяються міне-

рально-сировинні й земельні ресурси. Водні і лісові ресурси до-

сить обмежені.

Рельєф і клімат Донецького економічного району в цілому

сприятливі для активного сільськогосподарського та промисло-

вого освоєння його території. Рельєф району — переважно рів-

нинний, слабо розчленований долинами річок. Клімат — помір-

но-континентальний, з відносно холодною і малосніжною зимою

та теплим літом. Вегетаційний період коливається від 200 діб на

півночі до 210—215 діб на півдні району. Недостатньою в районі

є кількість опадів — від 550 мм на північному заході до 375 мм

на південному сході. Ґрунтовий покрив — різноманітний, але пе-

реважають родючі, середньогумусні чорноземи.

За потужністю і різноманітністю мінеральної бази район є од-

ним з найбагатших у Європі й характеризується високим рівнем

зосередження ресурсів. Саме мінерально-ресурсна база стала ос-

новною передумовою розвитку економіки Донецького економіч-

ного району. В її структурі найбільше значення має кам'яне ву-

гілля, промислові запаси якого складають 48 млрд т, у тому числі

16 млрд т — коксівне вугілля. Велика глибина видобутку вугілля

(понад 1200 м) та мала потужність шарів (до 1 м) негативно

впливають на його собівартість і обсяги видобутку.

Відкриті запаси нафти й природного газу є незначними і ма-

ють місцеве значення. Серед рудних корисних копалин виділя-

ються запаси ртуті (Микитівське родовище). Розвідані запаси ма-

лопотужних залізних руд, які не розробляються. Виявлені, але ще

недостатньо досліджені запаси мідних, алюмінієвих і полімета-

левих руд.

Донецький економічний район багатий на різноманітні неруд-

ні корисні копалини. Особливе місце серед них займає хімічна

сировина — великі поклади кам'яної солі поблизу Артемівська й

Слов'янська та значні родовища крейди для виробництва соди,

фарбувальної сировини.

Регіон має достатні запаси допоміжної сировини для розвитку

металургійного комплексу: вогнетривкі глини, флюсові вапняки,

•200