Обработка материалов давлением №1 (19), 2008
300
УДК 621.979.134
Вишневський П. С.
Добровлянський С. М.
Холявік О. В.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА УСТАНОВКА ДЛЯ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ
ВИТЯГУВАННЯ З ЛИСТОВОГО МЕТАЛУ ПОРОЖНИСТИХ ВИРОБІВ
КОРОБЧАСТОЇ ФОРМИ
Для аналізу процесів обробки металів тиском широке застосування знайшов метод
гідродинамічних аналогій, запропонований А. А. Іллюшиним і П. М. Огібаловим, як
наближений метод розв’язку задач теорії пластичності. При цьому в першому наближенні
приймався розв’язок гідродинамічної задачі із схожими граничними умовами [1,2].
Теоретичним підґрунтям для цього служила формальна схожість зв’язку
компонентів
девіаторів напруг і швидкостей деформацій гідродинамічної задачі, напруг і приросту
компонент деформацій задачі пластичної течії [3]. Стосовно процесів обробки металів
тиском цей метод розвивався рядом провідник наукових шкіл з обробки металів тиском в
декількох напрямках.
Зокрема, ефективність його була підтверджена роботами наукової школи, яку створив
І. Я. Тарновський [4]. Використовуючи варіаційні
принципи теорії пластичності,
представниками цієї школи була розроблена методика визначення енергосилових параметрів
процесів ОМТ при гарячій деформації. Слід відзначити, що ними було експериментально
підтверджено, що при осаджуванні зразків із різних металів (свинець, мідь, алюміній) при
аналогічних контактних умовах у випадку значних пластичних деформацій, фізико-механічні
властивості матеріалу зразків практично не впливають
на кінематичні параметри процесу.
Наприклад, розширення зразків, деформованих на 30%, відрізнялось для різних металів не
більше ніж на 8%, що було в межах похибки експерименту. Для визначення компонентів
тензора деформацій, як функцій координат точок деформованого металу, а також розмірів і
форми виробу на довільному етапі деформування, переміщення задавались функціями (в які
входили
невизначені параметри), що задовольняли граничним умовам.
Невідомі параметри знаходились із умови мінімуму функціоналу повної енергії
деформації. Одержані залежності в більшості мали досить складний аналітичний вираз.
Іншим напрямком реалізації методу гідродинамічних аналогій є метод швидкостей
деформування, обґрунтований Ю. Н. Алексєєвим [5]. При цьому вихідним є поле
швидкостей точок деформованого тіла. Воно може задаватись
на основі аналізу
технологічного процесу і повинно задовольняти граничним умовам.
На контактній поверхні поле швидкостей визначається рухом інструменту і відповідні
компоненти векторів швидкостей повинні затухати від рухомої контактної поверхні
інструмента в напрямку до нерухомих.
Оскільки можна завжди підібрати необхідні аналітичні вирази для такого поля
швидкостей, то можна одержати і відповідні
функції для компонент тензора швидкостей
деформації. Обравши необхідний вираз для апроксимації зв’язку властивостей напружень і
деформацій (наприклад, у вигляді степеневої функції
m
ii
B
εσ
⋅= ) можна визначити роботу
пластичної деформації, після чого мінімізуючи функціонал роботи, знайти більш точні
вирази для поля швидкостей і визначити параметри напруженого стану. Цей метод за своїм
змістом відноситься до методу верхньої оцінки і дозволяє одержати енергосилові параметри,
що відповідають обраному і уточненому полю швидкостей.