Незалежний культурологічний часопис Ї 2007 №50 . Україна-ЄС 2008. Нова гра

Подождите немного. Документ загружается.

2007

í å ç à ë å æ í è é ê ó ë ü ò ó ð î ë î ã ³ ÷ í è é ÷ à ñ î ï è ñ " ¯ "

n e z a l e z n y j k u l ` t u r o l o h i c n y j c a s o p y s " ¯ "

1 8 ð ³ ê â è ä à í í ÿ

РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Тàðàñ Вîçíÿê

(ãîëîâíèé ðåäàêòîð)

Іðèíà Мàãäèш

Оëåñü Пîãðàíè÷íèé

Мèхàéëî Мîñêàëü

Бåàòð³÷å Бåëÿâц³â

Аíäð³é Шóмêà

Аäðåñà ðåäàêц³ї:

e-mail: info@ji.lviv.ua

www.ji-magazine.lviv.ua

www.ji.lviv.ua

í å ç à ë å æ í è é ê ó ë ü ò ó ð î ë î ã ³ ÷ í è é ÷ à ñ î ï è ñ " ¯ "

1 8 ð ³ ê â è ä à í í ÿ

Проект здійснено

за підтримки

Посольства Республіки

Польща в Україні

Особлива подяка

Пîñîëüñòâó Лèòîâñüêîї

ðåñïóбë³êè â Уêðàїí³

³ Пî÷åñíîмó êîíñóëüñòâó

Лèòîâñüêîї ðåñïóбë³êè

ó Лüâîâ³ çà íàäàí³ òåêñòè

Генеральні тренди

політики ЕС щодо України

Журнал Ї упродовж років

відслідковував стосунки Украї-

ни з Европейським Союзом.

Тому ми, по суті, створили пев-

ну бібліотеку українського ба-

чення цього важливого, на наш

погляд, аспекту поставання

держави Україна. Значною

мірою – це бібліотека несправ-

джених надій та ілюзій. А мож-

ливо, і завищених самооцінок

та нерозуміння того, що на-

справді відбувається і чим є цей

наш великий економічний та

політичних сусід.

Водночас це і реєстр нере

алізованих Україною історич-

них шансів. Фіксування того,

як ці шанси з’являлися і у нас,

і у сусідніх країн, якот Польщі

чи Литві. І як вони використо-

вувалися все тією ж Польщею.

А також, як вони втрачалися

Україною.

Якщо говорити про країни

ЦентральноСхідної Европи та

Балтії, то вони за 17 років після

розпаду СССР практично ре-

алізували «програму макси-

мум» – стали абсолютно пов-

ноправними членами цивілізо-

ваного співтовариства націй.

Давно стали членами і горезвіс-

ного для України СОТ, і НАТО,

і ЕС. Натомість Україна і з свої-

ми помаранчевими, і з своїми

синіми урядами все безнадійні-

ше застрягає у позаісторичному

болоті. Швидкоплинний світ,

час швидких і несподіваних

змін вже давно обтікає Україну,

як якусь перешкоду – пасивне

тіло, яке не здатне ні на зміни,

ні на якийсь рух.

Великі надії породила Пома-

ранчева революція. Однак вони

були змарновані повною не-

спроможністю перших «по

маранчевих» урядів сформулю-

вати якусь реалістичну програ-

му змін, наступними внутрішні

ми чварами і втратою влади

2005 р. Натомість ЕС зі свого

боку теж «привітав» Україну

після Помаранчевої революції

жорстким і холодним «ні», коли

вона пробувала конкретизувати

свої ЕСівські амбіції. Жодна

ЕСівська перспектива перед

Україною не відкрилася. Біль-

ше того – стосунки насправді

не розбудувалися.

Другим великим шансом

для України у 2006 р. стало

рішення США щодо евроатлан-

тичних перспектив України.

Мало того, вони були, і частко-

во ще залишаються, цілком

реальними. І саме завдяки тому,

що на відміну від інтенсивного

зближення з ЕС, зближення

і вступ у НАТО були цілком

реальними, вони були масовано

атаковані з боку опосередкова-

них та прямих засобів впливу

Російської Федерації. Почалося

масоване антинатовське проми-

вання голів через домінуюче

в Україні російське телебачен-

ня. Як інструмент у внутрішньо

політичній боротьбі антина-

товську пропаганду якнайшир-

ше використала Партія регіонів.

В результаті і цей шанс України

висмикнутися зпід російського

впливу було втрачено, чи майже

втрачено.

Паралельно певних транс-

формацій зазнавала і сама Ро

сія. Вона, за влучним висловом,

«сосредотачивалась» та «упо-

рядочивалась». Однак впоряд-

кування влади та зосередження

на собі набрало в черговий раз

типово російських форм – вла-

да стала монополією однієї

з фінансовоолігархічних груп,

яка була найближча до старого

КГБ, чи тепер ФСБ. Але це був

тільки перший етап «сосредо-

тачивания» сил РФ.

Нещодавно Владімір Путін

підписав закон про вихід Росій-

ської Федерації з Договору про

звичайні збройні сили у Европі.

Реально це означає повну руй-

націю системи безпеки у Ев-

ропі. І це при тому, що Україна

залишається практично безза-

хисною. Ні «парасольки» ЕС,

ні «парасольки» НАТО над

нами немає. Ми позаблокова,

«нейтральна» де факто країна.

Тут потрібно подякувати ук-

раїнським «голубам миру», які

з подачі Москви так ревно об-

стоювали нейтральний статус

України. Росія остаточно задек-

ларувала, що її не цікавить

співпраця з НАТО. З ним вона

знову збирається говорити мо-

вою блокового протистояння.

А ЕС просто ігнорувати, як

гравця неефективного. Енерге-

тичний диктат – ось стиль

спілкування Росії та ЕС. У цих

двох випадках Росія застосува-

ла тактику «асиметричного

удару». Тому доволі кволо ви

глядає відмова ОБСЕ взяти

участь у моніторингу виборів

до Державної Думи Росії – вона

цього не потребує і відкрито

демонструє зневагу до европей-

ської громадськости та її інсти-

тутів.

З иншого боку, ЕС «підтри-

мала» Україну, вводячи Шен-

генський режим на всіх захід-

них кордонах України. Тим

самим припиняється широко-

масштабне спілкування ук-

раїнського суспільства із захід-

ним світом.

Звичайно, иншу позицію

займають наші безпосередні

західні сусіди – Польща та

Угорщина. І не тому, що повин-

ні любити Україну, а тому, що

це не відповідає їх національ-

ним інтересам. Однак, вони не

можуть змінити генеральних

трендів ЕСівської політики

щодо України.

Тому багатьох в Україні не

полишає відчуття, що ми пере-

буваємо у ситуації ЧехоСло

ваччини 1938 року.

Загальну картину доповнює

повна безпомічність і недале-

коглядність політичних еліт

України, які загрузли у взаєм-

ному поборюванні і практично

не займаються стратегічним

плануванням, тактичними роз

робками. Зрештою, напевно,

так і має бути – але для тих, хто

робить все, щоб ця держава

була неефективною чи просто

не відбулася. Тому в Україні не

має бути візіонерів, які бачать

і планують для неї хоч якесь

майбуття. Безликість і карлу-

ватість – ось єдиний критерій,

якому повинні відповідати су-

часні українські урядовці най-

вищого рівня.

І насамкінець – попри все,

Україна все ж де факто ін-

теґрується «з» ЕС, особливо

в економічному сенсі. А «План

дій УкраїнаНАТО» охоплює

собою більшу частину питань

«Плану дій щодо членства»

України у НАТО. Що вселяє

певну надію – contra spem

spero.

Тарас Возняк

Heneraľni trendy polityky

ES ščodo Ukrajiny

Žurnal Ji uprodovž rokiv vid

slidkovuvav stosunky Ukrajiny

z Evropejśkym Sojuzom. Tomu

my, po suti, stvoryly pevnu bib

lioteku ukrajinśkoho bačenńa

ćoho važlyvoho, na naš pohľad,

aspektu postavanńa deržavy

Ukrajina. Značnoju miroju – ce

biblioteka nespravdženyx nadij ta

iľuzij. A možlyvo, i zavyščenyx

samoocinok ta nerozuminńa toho,

ščo naspravdi vidbuvajeťśa i čym

je cej naš velykyj ekonomičnyj ta

polityčnyx susid.

Vodnočas ce i rejestr nereali-

zovanyx Ukrajinoju istoryčnyx

šansiv. Fiksuvanńa toho, jak ci

šansy z’javlalysa i u nas, i u su-

sidnix krajin, jakot Poľšči čy

Lytvi. I jak vony vykorystovuva-

lyśa vse tijeju ž Poľščeju. A takož,

jak vony vtračalyśa Ukrajinoju.

Jakščo hovoryty pro krajiny

CentraľnoSxidnoji Evropy ta

Baltiji, to vony za 17 rokiv pisľa

rozpadu SSSR praktyčno realizu-

valy «prohramu maksymum» –

staly absoľutno povnopravnymy

členamy cyvilizovanoho spivto-

varystva nacij. Davno staly čle-

namy i horezvisnoho dľa Ukraji-

ny SOT, i NATO, i ES. Natomisť

Ukrajina i z svojimy pomaran

čevymy, i z svojimy synimy uŕa

damy vse beznadijniše zastŕahaje

u pozaistoryčnomu boloti. Švyd-

koplynnyj svit, čas švydkyx i ne

spodivanyx zmin vže davno obti-

kaje Ukrajinu, jak jakuś pereško-

du – pasyvne tilo, jake ne zdatne

ni na zminy, ni na jakyjś rux.

Velyki nadiji porodyla Poma-

rančeva revoľucija. Odnak vony

buly zmarnovani povnoju nespro-

možnisťu peršyx «pomarančevyx»

uŕadiv sformuľuvaty jakuś reali-

styčnu prohramu zmin, nastupny-

my vnutrišnimy čvaramy i vtra-

toju vlady 2005 r. Natomisť ES zi

svoho boku tež «pryvitav» Ukra-

jinu pisľa Pomarančevoji revoľu-

ciji žorstkym i xolodnym «ni»,

koly vona probuvala konkretyzu-

vaty svoji ESivśki ambiciji. Žod-

na ESivska perspektyva pered

Ukrajinoju ne vidkrylaśa. Biľše

toho – stosunky naspravdi ne

rozbuduvalyśa.

Druhym velykym šansom dľa

Ukrajiny u 2006 r. stalo rišenńa

SŠA ščodo evroatlantyčnyx per-

spektyv Ukrajiny. Malo toho,

vony buly, i častkovo šče zalyša-

juťśa, cilkom reaľnymy. I same

zavďaky tomu, ščo na vidminu

vid intensyvnoho zblyženńa z ES,

zblyženńa i vstup u NATO buly

cilkom reaľnymy, vony buly ma-

sovano atakovani z boku opose-

redkovanyx ta pŕamyx zasobiv

vplyvu Rosijśkoji Federaciji.

Počalośa masovane antynatovśke

promyvanńa holiv čerez dominu-

juče v Ukrajini rosijśke teleba

čenńa. Jak instrument u vnutriš

ńopolityčnij boroťbi antynatovś-

ku propahandu jaknajšyrše vyko-

rystala Partija rehioniv. V rezul-

tati i cej šans Ukrajiny vysmyknu-

tyśa zpid rosijśkoho vplyvu bulo

vtračeno, čy majže vtračeno.

Paraleľno pevnyx transforma-

cij zaznavala i sama Rosija. Vona,

za vlučnym vyslovom, «sosredo-

tačivalaś» ta «upoŕadočyvalaś».

Odnak vpoŕadkuvanńa vlady ta

zoseredženńa na sobi nabralo

v čerhovyj raz typovo rosijśkyx

form – vlada stala monopolijeju

odnijeji z nansovooliharxičnyx

hrup, jaka bula najblyžča do sta-

roho KHB, čy teper FSB. Ale ce

buv tiľky peršyj etap «sosredo-

tačyvanyja» syl RF.

Neščodavno Vladimir Putin

pidpysav zakon pro vyxid Rosijś

koji Federaciji z Dohovoru pro

zvyčajni zbrojni syly u Evropi.

Reaľno ce označaje povnu rujna-

ciju systemy bezpeky u Evropi.

I ce pry tomu, ščo Ukrajina za-

lyšajeťśa praktyčno bezzaxysno-

ju. Ni «parasoľky» ES, ni «para-

soľky» NATO nad namy nemaje.

My pozablokova, «nejtraľna» de

fakto krajina. Tut potribno poďa-

kuvaty ukrajinśkym «holubam

myru», jaki z podači Moskvy tak

revno obstojuvaly nejtraľnyj sta-

tus Ukrajiny. Rosija ostatočno

zadeklaruvala, ščo jiji ne cikavyť

spivpraća z NATO. Z nym vona

znovu zbyrajeťśa hovoryty mo-

voju blokovoho protystojanńa.

A ES prosto ihnoruvaty, jak hra-

vća neefektyvnoho. Enerhetyčnyj

dyktat – oś styľ spilkuvanńa Ro-

siji ta ES. U cyx dvox vypadkax

Rosija zastosuvala taktyku «asy-

metryčnoho udaru». Tomu dovo-

li kvolo vyhľadaje vidmova

OBSE vźaty učasť u monitorynhu

vyboriv do Deržavnoji Dumy

Rosiji – vona ćoho ne potrebuje

i vidkryto demonstruje znevahu

do evropejśkoji hromadśkosty ta

jiji instytutiv.

Z ynšoho boku, ES «pidtryma-

la» Ukrajinu, vvoďačy Šenhenś-

kyj režym na vsix zaxidnyx kor-

donax Ukrajiny. Tym samym

prypyńajeťśa šyrokomasštabne

spilkuvanńa ukrajinśkoho suspiľ-

stva iz zaxidnym svitom.

Zvyčajno, ynšu pozyciju zaj-

majuť naši bezposeredni zaxidni

susidy – Poľšča ta Uhorščyna.

I ne tomu, ščo povynni ľubyty

Ukrajinu, a tomu, ščo ce ne vid-

povidaje jix nacionaľnym intere-

sam. Odnak, vony ne možuť

zminyty heneraľnyx trendiv ESiv

śkoji polityky ščodo Ukrajiny.

Tomu bahaťox v Ukrajini ne

polyšaje vidčutťa, ščo my pere-

buvajemo u sytuaciji ČexoSlo

vaččyny 1938 roku.

Zahaľnu kartynu dopovńuje

povna bezpomičnisť i nedaleko-

hľadnisť polityčnyx elit Ukrajiny,

jaki zahruzly u vzajemnomu po-

boŕuvanni i praktyčno ne zajma-

juťśa stratehičnym planuvanńam,

taktyčnymy rozrobkamy. Zrešto-

ju, napevno, tak i maje buty –

ale dľa tyx, xto robyť vse, ščob

ća deržava bula neefektyvnoju čy

prosto ne vidbulaśa. Tomu

v Ukrajini ne maje buty vizione-

riv, jaki bačať i planujuť dľa neji

xoč jakeś majbutťa. Bezlykisť

i karluvatisť – oś jedynyj kryterij,

jakomu povynni vidpovidaty

sučasni ukrajinśki uŕadovci

najvyščoho rivńa.

I nasamkineć – popry vse,

Ukrajina vse ž de fakto intehru-

jeťśa «z» ES, osoblyvo v ekono-

mičnomu sensi. A «Plan dij Ukra

jinaNATO» oxopľuje soboju

biľšu častynu pytań «Planu dij

ščodo členstva» Ukrajiny

u NATO. Ščo vseľaje pevnu na-

diju – contra spem spero.

Taras Vozńak

103

109

121

127

133

137

143

149

159

165

173

177

189

195

201

209

215

221

225

233

237

241

249

Генеральні тренди політики ЕС щодо України

Европа як політична ідея

Складна Европа: будівельні майданчики демократії

Парадокси Східної Европи

Екзистенційна дилема Европи

Европейська інтеґрація: механізми взаємодії

Новий договір Европейського Союзу: фактори сприяння

і гальмування европейської інтеґрації України

Стосунки України та ЕС: перезавантаження

Дорога України до ЕС крізь призму польського досвіду

Останній суверен на роздоріжжі

У тіні де Ґоля. Французька ідентичність

і загальноевропейська безпека

Співробітництво Збройних Сил України з Організацією

Північноатлантичного договору (НАТО)

Перешкоди на шляху України в НАТО

Інформаційна політика України на шляху інтеґрації з НАТО

Чи існують державишахраї? Аргумент сильнішого

Невизнана Евразія

Кордони, що закриваються

М’яка сила проти інформаційної геополітики: межі

російської інформаційної політики у постсовєтській державі

Компетентна безпека за принципами інтелектуальної

політики

Україна напередодні кризи

Перверзії виборів поукраїнськи

Виборча лихоманка та перспективи України

Україна після виборів

Донеччина на шляху до ЕС

Чи має Львів свою політичну позицію?

Україна та СНД: у сутінках цивілізаційного симулякру

Кілька проблем українськопольського поєднання

В Европі половинки поки що не зрослись

Доктрина Путіна

Тривожні передчуття

Подорож до Утопії

Тарас Возняк

Герфрід Мюнклер

Етьєн Балібар

Тарас Матіїв

Майкл Емерсон

Андрєй Мєдушевскій

Віталій Мартинюк

Тарас Возняк

Володимир Кучер

Збіґнєв Бжезінскі

Нііло Каупі

Андрій Ординович

Богдан Олексюк

Андрій Шумка

Жак Деріда

Юрій Солозобов

Тарас Возняк

Неріюс Малюкевічюс

Сергій Дацюк

Петро Гірний

Тарас Матіїв

Тарас Возняк

Анатолій Романюк

Наталія Казьоннова

Тарас Возняк

Сергій Курбатов

Ярина Ліщак

Арну Брауверс

Чарльз Краутгамер

Петро Гірний

Сергій Гірік

1 р.н.е.



герфрід

мюнклер

европа

як

політична

ідея

Видається, Европа довгий час не особливо ціка-

вила інтелектуалів ХХ століття. Представники пра-

вого їхнього крила, якщо заради стислости викорис-

товувати цю політичну класифікацію, були в основ-

ному зайняті проблемами держави і нації, а ліві ін-

телектуали присвячували себе загальнолюдським

питанням. Европа, як політико-географічна одини-

ця чи як політико-культурна ідея, який би зміст у це

не вкладати, ніби провалилася між двома величина-

ми – національною державою і людством. Або вона

використовувалась ними як більш-менш виразно

оформлений контрпроект до тих чи инших власних

політичних поглядів: в одному випадку – як певна

величина, що розмиває визначеність держави і на-

ції, в иншому – як певний конгломерат влади, що

протистоїть універсальним устремлінням людства,

як джерело колоніалізму й імперіалізму, як місце

розгортання внутрішніх і громадянських воєн, рад-

ше конфронтуючий, аніж підтримуючий візіонерські

ідеї мирного облаштування людського життя.

Ще радикальніше, ніж праві інтелектуали, відвер-

талися від Европи інтелектуали ліві, для яких вона

виступала або як місце безглуздих сутичок націо-

налізмів, або ж як центр гнітючого і/або експлуату-

ючого панування над иншими частинами світу. Так,

носії політичних очікувань і надій багатьох лівих ін-

телектуалів найчастіше знаходили себе не в Европі,

а на її периферії або ж узагалі за її межами: від пере-

несеного з Єрусалима до Москви уявлення про те,

що світло, яке віщує порятунок, приходить зі Сходу,

– уявлення, що заражало уми насамперед у 1920-і

і 1930-і роки, а потім ще раз наприкінці 1940-х і на

початку 1950-х років і для яких Ернст Бліх вигадав

формулу «ubi Lenin, ibi Jerusalem» [1], – до ідеї тре-

тього світу як місця виникнення нового політичного

порядку, від Китаю і Куби до Нікарагуа [2].

Можливо, одна з причин відсутности мови і пер-

спективи у лівих інтелектуалів, котру можна було

повсюдно спостерігати ще до настільки безцере-

монної катастрофи реально існуючого соціалізму,

криється у цій периферизації – якщо дивитися з ев-

ропейського центру – їхніх політичних проектів.

Однак і правим інтелектуалам досі нема чого запро-

понувати щодо Европи. Якщо тут і зверталися до

Европи, то найчастіше в контексті чітко артикульо-

ваної конфронтації стосовно Росії чи Совєтського

Союзу, а також до Америки і, особливо, до США.

[...] Наслідком цього було те, що в останні роки під

Европою або малася на увазі конструкція, виробле-

на брюссельською бюрократією і технократією – ві-

дома під скороченою назвою «Европа 92»*, – або

йшлося про будь-яке інклюзивне чи ексклюзивне

поняття, яке, для одних, служило свідченням, що

вони абсолютно гарантовано належать до Европи,

у той час як инші, тим самим, витіснялися за межі

европейських границь.

Але й у політичній науці, для якої Европа після

укладення Римських угод стала окремою темою,

а в остаточному підсумку – усе більше і більше

предметом вивчення, вона, як уявляється, не висту-

пає ні як поняття, ні як політична ідея. Огляд від-

повідної німецької довідкової літератури й енцикло-

педій розчаровує. [...] У всіх цих лексиконах і довід-

кових виданнях Европа з’являється тільки в залиш-

ковому, інституціональному плані, як результат

політичних рішень.

Цьому, більш вузькому використанню поняття,

як воно було розроблено у відповідній спеціальній

науковій лексиці, у повсякденній політичній мові

відповідає ширше вживане, але зате і менш чітке по-

няття Европи. Наприклад, коли, починаючи із сере-

дини 1980-х років, у ряді реґіонів і країн у промовах

політиків і їхніх заявах щедро лунали запевнення,

що вони також відносяться до Европи. Подібне вжи-

вання поняття зустрічалося і продовжує зустрічати-

ся в тих випадках, коли Европейський Союз пови-

нен продемонструвати свою відкритість стосовно

Середньої і Східної Европи. При такому вико-

ристанні поняття Европа не тотожна інститутам

Европейського співтовариства, а є певною геогра-

фічною і культурною єдністю, ідентичність якої, як

і її кордони, щоправда, залишаються неясними.

Однак, відсутність поняття Европи характеризує

не тільки політичну лексику; «Европа» як ключове

слово відсутнє також і в основній праці з історії по-

нять – у виданому Брунером, Кінці і Козелеком лек-

сиконі основних історичних понять (Geschichtliche

Grundbegriffe), і відсутність такої довідки заслуго-

вує такої ж уваги, як і відсутність поняття Европи

в політологічних довідниках. [...]

Ідея Европи політичного католицизму, що, без-

сумнівно, значною мірою посприяла формуванню

Европи в епоху після Другої світової війни, згодом

стала занадто вузькою з політичної точки зору, при-

наймні – з початком процесів, що почалися після

падіння залізної завіси. Тому, якщо Европі бути чи-

мось більшим, ніж довільно присуджуваними пози-

тивними чи негативними характеристиками, необ-

хідно уточнити нову ідею Европи, що надалі уже не

може визначатися тільки релігійними чи теологіч-

ними передумовами. Політична функція подібної

ідеї Европи полягає в тому, щоб створити значен-

нєву противагу претензії політичного класу і евро-

пейської бюрократії на одноособове семантичне

панування або, щонайменше, бути провідною і ре-

гулятивною ідеєю, на яку могли б орієнтуватися

політичні стратегії і яка стала б критерієм для їхньої

оцінки. Разом з тим, вона повинна була б дати осно-

ву для більш ясного усвідомлення і відчуття евро-

пейцями зв’язку одне з одним, одним словом – евро-

пейської ідентичності, при тому, що під ідентичніс-

тю тут варто розуміти свідомість приналежности до

співтовариства і позитивну оцінку цієї приналеж-

ності. Почнімо пошук Европи з географії.

Жоден континент не має таких нечітких, настіль-

ки невизначених з погляду географії меж, як Евро-

па. Америка, Африка й Австралія оточені океанами;

межі величезної за розмірами Азії, визначаються

саме тим, що вона здається безмежною. А Европа?

Географічно важко окреслений, невеликий, різно-

манітний з геологічної точки зору західний прида-

ток азіатського масиву [3]. Віддавна первинним

було питання про східну межу Европи, лінію, де за-

кінчується Азія і починається Европа. Геродот про-