Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

резервний капітал - сума резервів, створених відповідно до законодавства або

установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства

(товариства); нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума,

встановлена при визначенні підсумку власного капіталу.

Під час господарської діяльності суб'єкт підприємництва використовує

залучені кошти, спричинюючи боргові зобов'язання — вимоги кредиторів

щодо його активів. Тому власний капітал підприємства (товариства)

визначають як різницю між вартістю його майна і коротко- та

довгостроковими зобов'язаннями. Отже, власний капітал — частина активів

підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Відповідно до фінансової концепції збереження капіталу в

господарських товариствах, яким законодавець встановлює мінімальний

розмір статутного капіталу (товариства з обмеженою відповідальністю та

акціонерні товариства закритого й відкритого типу), вартість чистих активів

має дорівнювати або перевищувати мінімальний розмір статутного капіталу.

Якщо їх вартість менша від мінімального розміру статутного капіталу,

товариство підлягає ліквідації.

У результаті вкладень у капітал формується дві частини: основний і

оборотний капітали. У процесі функціонування основний капітал набуває

форми необоротних активів, а оборотний — форми оборотних активів.

Зазначимо, що оборотні активи поділяються на ті, що є оборотними коштами

(забезпечують операційну діяльність), і ті, що сприяють отриманню

фінансових доходів (розміщення вільних коштів на депозитних рахунках, у

короткострокових фінансових інвестиціях тощо).

Основний капітал. До основного капіталу належать вкладення в

необоротні активи у вигляді вартості матеріальних активів — основних

засобів у робочому стані, незавершених капітальних вкладень,

нематеріальних активів — об'єктів права і довгострокових фінансових

інвестицій. Характерні ознаки необоротних активів: очікуваний строк їх

корисного використання (експлуатації) — більше року або операційного

циклу, довшого за рік (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові

фінансові інвестиції); поступове зменшення їх вартості у зв'язку з фізичним

або моральним зношенням (основні засоби і нематеріальні активи);

відшкодування їх вартості (основні засоби, нематеріальні активи,

довгострокові фінансові інвестиції).

Основними засобами прийнято вважати матеріальні активи, що

утримуються підприємством з метою використання їх у процесі виробництва,

надання послуг, здавання в оренду, очікуваний або встановлений строк

корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного

циклу, якщо він довший за рік) та вартість яких перевищує 1000 грн. і

поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні

засоби мають грошову оцінку і відображаються у балансі підприємства як

основні активи.

Основними оцінками грошового вираження основних засобів є первісна

і справедлива. Первісна (балансова) вартість основних засобів — історична

(фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або

справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених

для їх придбання (створення). Справедлива вартість основних засобів — сума,

за якою здійснюють обмін активу або сплачують зобов'язання в результаті

операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами: земля та

будівлі, машини й устаткування — ринкова вартість. За відсутністю даних —

відновлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням

суми зносу на дату оцінки; інші основні активи — відновлювальна вартість

(сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Нематеріальні активи — об'єкти права, які не мають матеріальної

форми, можуть бути ідентифікованими (відокремленими від підприємства) та

утримуватися підприємством з метою використання протягом одного року

(або одного операційного циклу, якщо він перевищує строк в один рік) для

виробництва, торгівлі, з адміністративними потребами чи надання в оренду

іншим особам. Нематеріальні активи поділяють на: права користування

природними ресурсами (надрами, іншими ресурсами природного середовища,

геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо); права

користування майном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду

приміщень тощо); права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові

марки, фірмові назви тощо); права на об'єкти промислової власності

(винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ноу-хау, захист від

недобросовісної конкуренції тощо); гудвіл (ділова і комерційна репутація);

авторські та суміжні з ними права (програмні продукти, бази даних); інші

нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання

економічних та інших привілеїв тощо).

Придбані нематеріальні активи повинні бути визнаними, тобто має

існувати ймовірність отримання майбутніх економічних вигід від

застосування таких активів, а їх вартість необхідно достовірно

встановлювати.

Основними оцінками нематеріальних активів, як і основних засобів, є

первісна і справедлива.

Довгострокові фінансові інвестиції — фінансові інвестиції на період

більше року, а також інші фінансові інвестиції, що не можуть бути вільно

реалізовані в будь-який час. До таких інвестицій належать придбання акцій,

облігацій, депозитних сертифікатів, казначейських зобов'язань та інших

цінних паперів, тобто активи, які утримує підприємство з метою одержання

прибутку за рахунок відсотків, дивідендів, зростання вартості капіталу або

отримання інших вигід.

Фінансові інвестиції за метою здійснення (придбання) поділяють на: а)

інвестиції, що є у підприємства до моменту їх погашення; б) інвестиції, які

обліковують за методом участі в капіталі інших підприємств (інвестиції в

асоційовані підприємства, дочірні підприємства, у спільну діяльність зі

створенням юридичної особи; інші довгострокові інвестиції); в) інші

фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції оцінюють за первісною

(балансовою) і справедливою вартістю.

Балансову вартість придбаної фінансової інвестиції встановлюють за її

собівартістю, яка об'єднує всі витрати, пов'язані з її придбанням (виплату

комісійних винагород та гонорарів, сплату мита, податків тощо). Якщо

фінансова інвестиція придбана шляхом обміну на цінні папери власної емісії

або інші активи, то первісну вартість (собівартість) такої інвестиції

визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів або активів.

Справедливу вартість фінансових інвестицій (крім інвестицій, що

утримують до їх погашення або обліковують за методом участі в капіталі)

встановлюють: для цінних паперів — за поточною ринковою вартістю, що

склалася на фондовому ринку (коли такої оцінки немає, застосовують

експертну оцінку); довгострокових зобов'язань — за теперішньою

(дисконтованою) вартістю, яку мають виплачувати при погашенні

заборгованості, визначеної за відповідними поточними відсотковими

ставками; фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства і в

спільну діяльність зі створенням юридичної особи, які придбали та

утримують тільки для продажу протягом 12 місяців із дати придбання.

Фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства та спільну

діяльність зі створенням юридичної особи на дату балансу відображають за

вартістю, визначеною за методом участі в капіталі. В основу оцінки за таким

методом покладено концепцію про те, що інвестор отримав дохід від

інвестиції, еквівалентний частці його власності в асоційованому підприємстві.

Якщо, наприклад, асоційоване підприємство, в яке вкладено капітал,

отримало прибуток у звітному періоді, то пропорційна частка цього прибутку

збільшує суму інвестицій інвестора. Дивіденди визнає інвестор на момент їх

оголошення, і вони зменшують суму інвестицій. Дивіденди визнають як

повернення частини інвестицій інвесторові.

Інвестиції розрізняють за видами:

— капітальна інвестиція — господарська операція, що передбачає

придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших

основних засобів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (нове

будівництво, реконструкція або розширення суб'єкта підприємництва,

будинків, споруд, призначених для виробництва нової продукції (послуг),

виробництво нової продукції (послуг) на наявних виробничих площах у

рамках діючих виробництв і організацій, впровадження нової техніки

розроблення нових виробів);

— інтелектуальна інвестиція — господарська операція, яка

передбачає придбання ліцензій, ноу-хау, патентів, підготовку і

перепідготовку кадрів тощо;

— фінансова інвестиція — господарська операція, що передбачає

придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших

фінансових активів. Фінансові інвестиції прийнято поділяти на прямі та

портфельні. Пряма фінансова інвестиція — господарська операція, що

передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної

особи в обмін на корпоративні права, котрі емітувала така юридична особа.

Портфельна фінансова інвестиція — господарська операція, яка передбачає

придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів на

біржовому ринку.

Основні методи фінансування інвестицій підприємства: фінансування

за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства (самофінансування) і

боргове фінансування.

Метод самофінансування передбачає використання у фінансовому

забезпеченні інвестиційних процесів коштів власних і прирівняних до

власних:

1) чистий прибуток — частина прибутку від звичайної діяльності

підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до

бюджету податків та відрахувань, формування резерву на виплату дивідендів

та резервних фондів;

2) кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства; надходження

від додаткової емісії акцій і емісійний дохід; бюджетні асигнування;

3) грошові нагромадження в будівництві, що здійснюють

господарським способом (прибуток і економія від зниження собівартості

будівельно-монтажних робіт);

4) амортизаційні відрахування, які визначають множенням норми

амортизації на балансову (залишкову) вартість основних засобів, що

амортизуються.

Боргове фінансування інвестицій.

1. Довгострокові банківські кредити для фінансування інвестиційних

проектів залежно від надійності їх забезпечення можна поділити на

довгострокові кредити для придбання обладнання та інших необоротних

активів (проектні кредити) та іпотечні кредити. Надання довгострокового

кредиту зумовлює укладання кредитної угоди, в якій зазначаються: величина

(сума) кредиту; строк, на який надають грошові кошти; забезпеченість

кредиту — майно або додаткові гарантії третіх осіб; спосіб погашення

(повернення) кредиту; банківський відсоток. Іпотечні кредити —

довгострокові кредити під заставу нерухомості та земельних ділянок.

2. Лізинг, який за своєю сутністю можна вважати комбінацією

кредиту й оренди. Найпоширенішими є оперативний лізинг і фінансовий

лізинг (капітальна оренда).

Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція, що передбачає

надання орендареві права користування основними фондами на строк, який

не перевищує періоду їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням

таких фондів їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. Після

закінчення строку угоди лізингоотримувач може: повернути обладнання

лізингодавцю; продовжити оренду, склавши нову угоду; викупити основні

засоби за залишковою вартістю. До оперативного лізингу належать: райтинг

— короткострокова оренда майна від одного дня до року, хайринг —

середньострокова оренда від одного до трьох років.

Фінансовий лізинг (оренда) — договір, у результаті укладення якого

лізингоотримувач на своє замовлення отримує в платне користування від

лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизують

більшу частину вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання

договору. Після закінчення строку угоди про фінансовий лізинг об'єкт

лізингу, переданий лізингоотримувачеві згідно з угодою, переходить у

власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Враховуючи, що фінансовий лізинг передбачає передання власності на

обладнання від лізингодавця лізингоотримувачеві, останній сплачує орендні

платежі. Кожний платіж має два елементи: зменшення зобов'язання з оренди і

фінансові витрати — витрати на сплату лізингового відсотка. Джерелами

сплати платежів за фінансовим лізингом є амортизаційні відрахування і

чистий прибуток підприємства.

3. Франчайзинг (непряме фінансування) — надання одним

підприємством іншому права на виробництво і продаж товарів під його

товарним знаком або за його технологією. Надання франшизедавцем прав

іншим підприємствам може набувати таких форм: передання підприємству

франшизодавцем необхідної технічної і комерційної інформації та

документації, добір і навчання персоналу, надання інформації про

обладнання, креслення тощо; надання франшизодавцем обладнання на

умовах лізингу; надання франшизоотримувачу пільгового кредиту строком на

1—2 роки; франшизодавець може виступати гарантом за кредитами, що

отримав франшизоотримувач. Взаємовідносини між франшизодавцем і

франпіизоотримувачем регулюють угодою франпіизи (угода комерційної

концесії), у якій міститься: встановлення строку угоди, як правило, від 3 до 15

років (середній термін — 7 років); встановлення розмірів квот (допустимих

обсягів виробництва), обмежень території і місць проведення операцій;

дотримання франпіизоотримувачем політики франшизодавця у сфері

ціноутворення, якості продукції, реклами тощо; встановлення плати за надані

франшизодавцем послуги — платежі типу пашуальних (разові виплати на

момент отримання технології, обладнання), платежі типу роялті (періодичні

виплати після початку виробничої діяльності), комбінація пашуального

платежу і роялті.

Оборотний капітал. Оборотний капітал суб'єкта підприємництва

(підприємства) — грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на

грошові кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують

неперервність процесу виробництва й обігу та отримання прибутку від

звичайної діяльності.

Метою функціонування капіталу підприємства, й оборотного зокрема, є

його самозростання в процесі кругообігу. Грошова форма, якої набирає

оборотний капітал у процесі кругообігу, одночасно є початковою стадією

наступного обороту капіталу, пов'язаного як зі створенням матеріальних благ,

так і з нагромадженням фінансових ресурсів із метою розширеного

відтворення та авансування коштів за іншими напрямками отримання

прибутків. Це означає, що оборотний капітал за умови його самозростання

набуває таких форм: оборотних коштів, які опосередковують створення і

продаж матеріальних і нематеріальних благ, та коштів, не залучених до

основної діяльності підприємства, які використовують на фінансовому ринку,

забезпечуючи приріст доходів підприємства.

Найважливішою частиною оборотного капіталу підприємств реального

сектору економіки, пов'язаною зі створенням і продажем матеріальних благ, є

оборотні кошти, тобто грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі

фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва

та здійснення розрахунків.

Оборотні виробничі фонди у буквальному розумінні не є

матеріальними цінностями, з яких створюються матеріальні блага. Це

оборотні кошти, що у процесі кругообігу набирають форму оборотних фондів

— грошових коштів, авансованих у виробничі запаси (сировину, основні й

допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати); паливо, тару; незавершене

виробництво (незавершену виготовленням продукцію), витрати майбутніх

періодів (витрати на освоєння нової продукції, вдосконалення технології). За

матеріальним змістом оборотні виробничі фонди є предметами праці, які

повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції у процесі

одного виробничого циклу.

Фонди обігу, хоча й не беруть безпосередньої участі в процесі

виробництва, потрібні для забезпечення єдності виробництва й обігу —

процесу реалізації продукції. Матеріальною основою фондів обігу є запаси

продукції на складах, товари відвантажені, залишки грошових коштів на

рахунках у банках і в касі підприємства, що забезпечують процес реалізації

продукції.

Оборотні кошти суб'єкта підприємництва (підприємства) виконують

виробничу і розрахункову функції. Суть виробничої функції полягає у

забезпеченні безперервності процесу виробництва. Оборотні кошти,

авансовані в оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу

виробництва і переносять свою вартість на новостворений продукт. Після

завершення виробництва обігові кошти переходять у сферу обігу, де

виконують розрахункову функцію, тобто опосередкування завершення

кругообігу коштів шляхом перетворення оборотних коштів із товарної форми

на грошову.

Склад оборотних коштів — сукупність елементів, що становлять

оборотні виробничі фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво,

витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція і товари на

складах, товари відвантажені, грошові кошти в розрахунках і на рахунках).

Такий поділ оборотних коштів зумовлений наявністю двох сфер

індивідуального кругообігу: сфери виробництва та сфери обігу.

За принципами організації оборотні кошти поділяють на кошти, що

потребують встановлення їх оптимального розміру, і такі, що не потребують

цього.

Управління оборотними коштами передбачає встановлення

оптимальних запасів товарно-матеріальних цінностей у грошовому

вираженні, що забезпечують безперервність виробничого процесу. Це

стосується насамперед запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів,

незавершеного виробництва, готової продукції на складі, тари тощо.

Дотримання оптимального рівня виробничих запасів досягають шляхом

нормування запасів матеріальних ресурсів — встановлення оптимального

розміру коштів, постійно необхідних підприємству, що дає змогу

максимально скоротити затрати на їх формування та зберігання і забезпечити

потреби виробництва. Методи встановлення оптимальних запасів оборотних

коштів підприємства обирають самостійно з урахуванням виконання угод із

постачальниками матеріальних цінностей та покупцями продукції впродовж

кількох останніх років.

Виділення оборотних коштів, які не потребують встановлення їх

оптимального розміру, не означає, що елементи оборотних коштів

змінюються довільно і безмежно і ніхто цього не контролює. Це стосується

насамперед товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, і товарів

відвантажених та неоплачених у визначений строк; грошових коштів у касі

підприємства.

За джерелами формування оборотні кошти поділяють на власні,

позичені й залучені.

До власних джерел формування оборотних коштів на момент створення

суб'єкта підприємництва (підприємства) належать частки майна (матеріальні

активи) і грошові кошти (монетарні активи) засновників (акціонерів), спрямо-

вані до статутного капіталу. Підприємства поповнюють оборотні кошти за ра-

хунок: збільшення акціонерного капіталу (емісія цінних паперів); чистого

прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства; вільних

амортизаційних коштів; залишків резервів, утворених за рахунок прибутку.

До позичених коштів належать: суми короткострокових позик банку;

кошти міністерств (асоціацій), отримані за умови їх повернення; надходження

від продажу облігацій тощо.

Джерелом формування оборотних коштів підприємств є залучені кошти

— кошти, прирівняні до власних (стійки пасиви), асигнування з бюджету

тощо.

Фінансовим результатом діяльності суб'єкта підприємництва

(підприємства) є прибуток (збиток), який визначають шляхом зіставлення

доходів і витрат. Прибутку властиві такі функції:

— оціночна — характеризує економічний ефект, отриманий у

результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства (прибуток

відображає кінцевий фінансовий результат);

— стимулююча — полягає в тому, що прибуток одночасно є

фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів

підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої

діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства,

матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування

резервів тощо;

— бюджетоутворююча — прибуток є одним із джерел формування

дохідної бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді

податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів, плати за

землю тощо.

Загальний показник, що характеризує фінансовий результат від

діяльності підприємства за будь-який період, — прибуток від звичайної

діяльності, тобто прибутком є частина чистого доходу, що обраховується як

різниця між чистим доходом, отриманим від продажу продукції (активів),

обчисленої за відпускними цінами виробника без податку на додану вартість і

акцизного збору, та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою

вартістю активів).

Прибуток від звичайної діяльності містить прибутки, одержані від

основної (операційної) діяльності, фінансові прибутки і прибуток, отриманий

методом участі в капіталі, прибутки від інших операцій.

Прибуток від продажу товарної продукції, а також від інших видів

діяльності підприємства, які не є інвестиційними чи фінансовими

(операційний прибуток), визначають методом прямого рахунку.

Послідовність визначення прибутку від операційної діяльності така:

1) чистий дохід визначають шляхом зменшення доходу від обсягу

проданої продукції за відпускними цінами виробника на суми вирахування

наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку

на додану вартість, акцизного збору тощо);

2) валовий прибуток одержують у вигляді різниці між чистим доходом і

обсягом проданої продукції за її виробничою собівартістю, збільшеною на

суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, не списаних на

виробничу собівартість продукції і понаднормативних виробничих витрат;

3) операційний прибуток визначають шляхом зменшення валового

прибутку на суми адміністративних витрат (загальногосподарські витрати,

пов'язані з управлінням та обслуговуванням суб'єкта підприємництва) і

витрат на збут і рекламу (витрати, пов'язані з реалізацією продукції;

утриманням підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою,

доставкою продукції споживачам тощо).

Фінансові прибутки містять суми одержаних дивідендів, відсотки та

інші доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, які

обліковуються за методом участі в капіталі), зменшені на суми витрат на

виплату відсотків та інших витрат суб'єкта підприємництва, пов'язаних із

залученням позикового капіталу.

Прибуток, одержаний методом участі в капіталі, визначають як

різницю між доходом, одержаним від інвестицій в асоційовані, дочірні або

спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, і

збитком, спричиненим інвестиціями у згадані підприємства.

Інші прибутки визначають як різницю між доходом від реалізації

фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів,

неопераційних курсових різниць й інших доходів, які виникають у процесі

звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства,

і їх собівартістю.

Алгебраїчну суму прибутку (збитку) від операційної діяльності,

фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат

(збитків) визнають прибутком (збитком) від звичайної діяльності до

оподаткування.

Прибуток від звичайної діяльності визначають як різницю між

прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на

прибуток за встановленою законодавцем ставкою у розмірі 25%.

Надзвичайний прибуток — різниця між надзвичайними доходами (суми

страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за

рахунок інших джерел; доходи від інших подій та операцій) і надзвичайними

витратами (невідшкодовані втрати від надзвичайних подій: стихійного лиха,

пожеж, техногенних аварій тощо, включаючи затрати на запобігання

виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій і втрати від