Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

Пайові цінні папери засвідчують пайову участь їх власника у власному

капіталі емітента. Особа, яка набуває такі цінні папери, стає співвласником

усіх активів емітента і має право на отримання своєї частки у випадку

ліквідації підприємства-емітента незалежно від фактичних витрат на

придбання цих цінних паперів. Емітент, що випускає пайові цінні папери,

формує власний капітал для здійснення своєї господарської діяльності й несе

зобов'язання перед власником цінних паперів, які не обмежені лише

номінальною вартістю таких цінних паперів. Відповідно до цього

передбачається звільнення від оподаткування усіх коштів, отриманих

емітентом від випуску пайових цінних паперів.

Формування власних коштів емітента відбувається не тільки за їх

первинного розміщення, а й за розміщення пайових цінних паперів власного

випуску, які вилучені ним раніше з обігу (наприклад, викуп та повторне

розміщення акцій акціонерним товариством або продаж-викуп інвестиційних

сертифікатів інвестиційним фондом). При здійсненні такої операції емітент

фактично відновлює частину власного капіталу, вилучену попереднім

інвестором під час викупу емітентом власних пайових цінних паперів.

Зазначена умова є невід'ємною складовою діяльності окремих інститутів

спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній),

емісія цінних паперів яких збігається з їхнім обігом, оскільки такі цінні

папери за законодавством і продаються, і викуповуються самим емітентом в

обов'язковому порядку, тобто обертаються лише на первинному (емісійному)

ринку.

При здійсненні наведених операцій дохід виникає лише у власника цих

цінних паперів, а не в їх емітента. Проте, відповідно до норм закону про

оподаткування прибутку підприємств неоподатковуваними доходами

визнаються надходження тільки від операцій з продажу (розміщення) цінних

паперів первинного випуску та операцій з їх кінцевого погашення.

Залежно від поточної інвестиційної привабливості емітента його пайові

цінні папери первинного випуску можуть розміщуватися вище або нижче

їхньої номінальної вартості. Перевищення отриманих емітентом коштів над

номінальною вартістю випущених в обіг пайових цінних паперів (емісійний

дохід) свідчить про високу інвестиційну привабливість пайової участі в

капіталі цього емітента та є складовою цього капіталу. Розміщення пайових

цінних паперів нижче їхньої номінальної вартості свідчить про зниження

інвестиційної привабливості цього емітента. Отримані при цьому втрати не

визнаються безпосередніми збитками від поточної господарської діяльності.

Єдиним джерелом покриття таких збитків є накопичений раніше (або

можливий у подальшому) емісійний дохід.

До оподатковуваних доходів за цінними паперами належать:

— дивіденди у вигляді неоподаткованих платежів на користь

власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих

юридичною особою у зв'язку з розподілом частини її прибутку;

—відсотки за використання коштів, залучених у депозит;

— відсотки за облігаційними позиками;

—доходи від інвестицій у нерухомість тощо.

Оподаткуванню підлягають доходи, отримані від приросту активів

фонду внаслідок зростання курсової вартості цінних паперів, які є в активах

фонду; приросту номінальної вартості акцій (інших корпоративних прав)

внаслідок збільшення статутного фонду акціонерного (господарського)

товариства у зв'язку з індексацією основних засобів та нематеріальних

активів; курсових різниць, що виникають у зв’язку з перерахуванням у

національну валюту інвестицій (у тому числі в корпоративні права), які

надходять в іноземній валюті.

Особливості організації фінансів страхових компаній. Основною

діяльністю страхових компаній є надання страхових послуг як виду цивільно-

правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних

осіб у разі настання страхових випадків, визначених угодою страхування або

законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати

громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків,

страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхові

компанії для забезпечення власних потреб можуть проводити інші

господарські операції.

За характером роботи страховиків (страхові компанії) поділяють на

групи: 1) страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають

тільки перестрахувальні послуги.

Капітал страхової компанії, незалежно від того, здійснює вона ризикове

страхування чи страхування життя, включає три елементи:

—статутний капітал, сплачений тільки у грошовій формі, у тому числі в

іноземній валюті. Дозволено формування статутного капіталу компанії

цінними паперами, що випускає держава, за їх номінальною вартістю, але не

більше 25 % його загального розміру;

—гарантійний фонд, до якого входять додатковий та резервний

капітали, а також сума нерозподіленого прибутку,

—страхові резерви, які до настання страхових випадків перебувають у

розпорядженні компаній, які використовують для поповнення робочого

капіталу.

Для фінансів страхових компаній характерне формування страхових

резервів для забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового

відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування) у тих

валютах, в яких вони відповідають за зобов'язаннями.

Склад страхових резервів залежить від діяльності страхової компанії —

ризикове страхування чи страхування життя. Тому для одних компаній

характерним є формування технічних резервів, а для інших — резервів зі

страхування життя.

Страхові компанії формують і ведуть облік таких технічних резервів за

видами страхування (крім страхування життя):

—незароблених премій (резерви премій), які включають частки від сум

надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що

відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

—збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми і

страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, і з яких не

прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи

страхового відшкодування.

За необхідності компанії приймають рішення про запровадження з

початку календарного року формування таких резервів (за видами

страхування іншими, ніж страхування життя): вільний резерв (25 %

статутного капіталу); централізований страховий резервний фонд; резерв

заявлених, але невиплачених збитків; резерв збитків, що виникли, але не

заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.

Страхові компанії зі страхування життя зобов'язані створювати і вести

облік таких резервів: довгострокових зобов'язань (математичні резерви),

належних виплат страхових сум.

Страховики за рахунок невикористаного прибутку додатково

створюють такі резерви: вільний резерв (25 % статутного капіталу),

централізований страховий резервний фонд.

Кошти страхових резервів розміщують з урахуванням безпечності,

прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Вони мають бути

представлені активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому

рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вклади згідно з валютою

страхування; нерухоме майно; акції, облігації; цінні папери, що емітує

держава; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними

Кабінетом Міністрів України; кредити страхувальникам-громадянам, які

уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі

кредиту та під заставу викупної суми; права вимоги до перестраховиків;

банківські метали; готівка у касі в обсягах лімітів залишків каси, які

встановив Національний банк України.

Страхові організації займаються не лише страховою діяльністю, а й

інвестиційно-фінансовою, використовуючи для цього тимчасово вільні кошти

зі страхових резервів та інших нагромаджень. Внаслідок цього страхові

організації отримують доходи: від страхової діяльності, які формуються з

надходжень від страхової і перестрахувальної діяльності; від інвестування і

розміщення тимчасово вільних коштів як власних (статутний капітал,

амортизація, прибуток) та вільних коштів страхових резервів у державні й

інші цінні папери, акції, банківські вклади, нерухомість, валютні цінності;

інші доходи, що не мають страхового або інвестиційного походження, але

можуть бути в господарській діяльності страховиків (плата за здані в оренду

приміщення, транспортні засоби та інші основні засоби, доходи від продажу

комп'ютерних програм тощо).

Формування прибутку від звичайної діяльності компаніями з

ризикового страхування передбачає розрахунок:

—операційного прибутку, що вводять у тарифну ставку в складі

навантаження до нетто-ставки й обчислюють як різницю між доходами від

страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг;

—фінансових (інвестиційних) прибутків, що отримала компанія від

розміщення власних коштів і страхових резервів у кредитних та інших

установах, які надходять у вигляді відсотків, дивідендів;

—інших прибутків компаній ризикового страхування — комісійних

винагород за перестрахування, повернених сум технічних резервів інших, ніж

резерв незароблених премій, страхових відшкодувань і страхових сум,

сплачених перестраховиками.

Формування прибутку від звичайної діяльності компаніями зі

страхування життя передбачає три етапи.

1. Формування прибутку від операцій зі страхування життя, який

визначають як суму надлишку резервів довгострокових зобов'язань

(математичних резервів) понад обсяги страхових зобов'язань, яку

використовують у звітному періоді на власні потреби страховика.

Особливістю формування прибутку можна вважати й те, що страхові

резерви створюють індивідуалізовано за коленою окремою угодою

страхування і їх повністю використовують, оскільки вони завжди належать

конкретному застрахованому. Тому в компаніях зі страхування життя

основним джерелом прибутку є інвестиційний дохід, що залишається у їх

розпорядженні.

2. Формування фінансових (інвестиційних) прибутків, які отримує

компанія від розміщення власних коштів та вільних коштів математичних

резервів у кредитних й інших установах, що надходять у вигляді відсотків,

дивідендів тощо.

3. Формування інших прибутків компаній зі страхування життя.

Страхові компанії (страховики) сплачують такі самі податки й обов'язкові

збори, що й інші суб'єкти господарювання.

Із непрямих податків страховики сплачують, як правило, податок на

додану вартість. Податкові зобов'язання з податку на додану вартість

виникають при виконанні господарських операцій: продажу основних засобів,

нематеріальних активів тощо.

Страхові компанії є платниками прямих податків: податку на рухоме

майно (податок із власників транспортних засобів); плати за землю; податку

на прибуток (дохід). Ці податки компанії сплачують у загальному порядку і в

розмірах, визначених законодавством. Страхові компанії є платниками

комунального податку.

Оподаткування прибутку (доходу) страхових компанії відрізняється від

оподаткування інших суб'єктів підприємництва. Своєрідний порядок форму-

вання прибутків страховиками і звільнення від оподаткування прибутків від

окремих видів діяльності не дає змоги ефективно застосовувати

загальноприйняту методику оподаткування прибутку: (валові доходи - валові

витрати -- амортизаційні відрахування) ставка оподаткування. Тому для

оподаткування доходів (прибутків) страхових компаній приймають різні бази

оподаткування і ставки податку — у відсотках від: валового доходу,

отриманого від страхової діяльності (крім страхування життя); доходів, що

отримав страховик у разі дострокового припинення угоди зі страхування

життя, не пов'язаного зі смертю застрахованої особи; доходів, що отримав

страховик від страхування і перестрахування життя; інвестиційних доходів і

прибутків, отриманих від інших видів діяльності; сум, сплачених на користь

нерезидентів, у тому числі податок на репатріацію доходів.

З метою оподаткування страхової діяльності валовий дохід від

страхової діяльності визначають як загальну сума валових внесків (страхових

внесків, страхових платежів і страхових премій), за винятком суми валових

внесків, переданих у перестрахування, що отримали (нарахували) страховики

протягом звітного періоду за угодами страхування і перестрахування ризиків

на території України або за її межами.

Валові доходи від страхової діяльності (крім страхування ризиків

життя) страховиків оподатковують за єдиною ставкою — 3 % від суми

валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

Операції зі страхування життя фізичних осіб страховики здійснюють

окремо. Доходи, отримані страховиками у вигляді сум страхових внесків,

страхових платежів чи страхових премій, нагромаджених протягом звітного

періоду за угодами страхування і перестрахування життя, оподатковують за

ставкою 3 %. У випадку дострокового припинення угоди зі страхування

життя, укладеної на 10 і більше років, не пов'язаного зі смертю застрахованої

особи, доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за ставкою

6 % .

Інші доходи страхових компаній, пов'язані з перестрахуванням життя,

інвестиційною діяльністю та виконанням господарських операцій,

оподатковують за базовою ставкою. Так, доходи, отримані страховиками від

страхування і перестрахування життя, та інвестиційні доходи, зменшені на

видатки, пов'язані з їх обслуговуванням, оподатковують податком за ставкою

25 % .

У випадку, коли страховик отримує доходи з інших джерел, ніж

зазначені вище, такі доходи оподатковують у загальному порядку. При цьому

до категорії валових витрат, пов'язаних з отриманням згаданих доходів, не

долучають витрати страховика при операціях зі страхування

(перестрахування).

4. Фінанси організацій і установ, створених органами виконавчої

влади

До організацій, створених органами державної влади, і місцевого

самоврядування належать організації та установи соціального забезпечення,

охорони здоров'я, наукові організації та ін. Ці організації є юридичними

особами, господарсько-фінансова діяльність яких здійснюється на основі

кошторису доходів і видатків та надходжень від проведення господарських і

фінансових операцій, необхідних для виконання завдань, передбачених

їхніми установчими документами.

Залежно від джерел фінансового забезпечення згадані організації

(суб'єкти господарювання) поділяються на такі: 1) фінансуються лише за

рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; 2) фінансуються

за рахунок коштів, одержаних від надання послуг (робіт), що відповідають їх

основному функціональному призначенню.

Бюджетні організації, які повністю або частково фінансуються із

загального фонду бюджетів різних рівнів, складають кошторис доходів і

видатків — основний планово-фінансовий документ. Кошторис доходів і

видатків підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення

видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною

установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно

до бюджетних призначень. Розпорядниками згаданих коштів є бюджетні

установи та організації в особі їх керівників, уповноважених на одержання

асигнувань, взяття зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Одночасно з кошторисом складається зведення показників спеціального

фонду кошторису установи у розрізі спеціальних коштів та інших власних

надходжень.

Згідно з чинним законодавством України бюджетні організації та

установи як суб'єкти господарювання наділені господарською компетенцією,

мають право вільно займатися зазначеною в установчих документах

підприємницькою діяльністю у межах переліку платних послуг відповідно до

їх функціональних повноважень та послуг з провадження господарської

(виробничої) діяльності. Доходи від підприємництва та інші надходження

коштів кваліфікують як позабюджетні, що включаються до спеціального

фонду кошторису. їх поділяють на власні надходження, інші надходження та

інші власні надходження.

Право мати згадані кошти надають організації за умов, якщо витрати,

пов'язані зі здійсненням наведеної діяльності, повністю забезпечуються

одержаними доходами.

У більшості випадків власні надходження державних організацій та

установ пов'язані з:

—наданням платних послуг, які відповідають профілю організації

(спрямовують на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням

зазначених послуг);

—орендною і квартирною платою та іншими надходженнями від

експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що належать установі;

надходженнями від орендарів (суборендарів) за спільне господарське

обслуговування приміщень (паливо, освітлення тощо) (спрямовують на

утримання обладнання і ремонт будівель (приміщень); покриття видатків зі

спільного господарського обслуговування);

—наданням транспортних послуг із перевезення населення, вантажів,

ремонту транспортних засобів, користування стоянками, що знаходяться на

території установи або їй належать (спрямовують на проведення ремонту та

обслуговування автотранспорту, інших механізмів, стоянок, придбання

пально-мастильних матеріалів);

—надходженнями від господарсько-виробничої діяльності

допоміжних підприємств і господарств, що відповідають профілю роботи

установи і передбачені положенням про цю установу (спрямовують на

видатки з організації виконання цих робіт та на утримання установи);

—коштами, отриманими від реалізації необоротних активів (крім

будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, за здані у вигляді брухту

і відходів чорні, кольорові метали, дорогоцінні метали (у тому числі відходи

від використання фотоматеріалів і кіноплівки) та ін., що згідно із

законодавством залишаються у розпорядженні установи (спрямовують на

покриття витрат, пов'язаних зі збиранням і транспортуванням зазначених

матеріалів, на преміювання осіб, зайнятих збиранням металевого брухту й

відходів, витрат на інші господарські потреби і на ремонт, модернізацію чи

придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, на інші

видатки за кошторисом);

— сумами за дорученнями — коштами, які бюджетні установи та

організації отримують від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб і

доброчинних фондів для виконання певних доручень (спрямовують на

придбання замовлених у централізованому порядку бланків документації з

бухгалтерського обліку, звітності, статистики; інші кошти, отримані від

підприємств, установ, організацій та приватних осіб для виконання окремих

доручень). Доброчинні внески та пожертви, отримані відповідно до чинного

законодавства, мають супроводжуватися письмовим підтвердженням мети

внесків (лист, заява або відповідні записи спонсора на розрахункових

документах тощо).

До інших надходжень належать:

—депозитні суми — кошти, що надходять у тимчасове розпорядження

установ та організацій, які мають право отримувати на тимчасове зберігання

кошти фізичних та юридичних осіб і з настанням певних умов підлягають

поверненню тим, хто їх вніс, або перерахуванню за призначенням. їх

надходження до установи не пов'язується з виконанням кошторису доходів і

видатків. Наприклад, кошти хворих, які перебувають на лікуванні в

лікарняних закладах;

—доброчинна допомога підприємств, установ, організацій, громадських

організацій та громадян у вигляді матеріальних і нематеріальних цінностей за

умови, що особи, які зробили внески, не визначили їх цільового призначення;

—кошти, отримані в результаті задоволення судових позовів до

підприємств, установ, організацій та окремих осіб щодо відшкодування

нанесених збитків державній установі.

Залежно від сфери діяльності бюджетні організації та установи можуть

мати й інші види коштів, інші надходження та надходження зі спеціальних

фондів, наприклад:

—у середніх загальноосвітніх закладах за рахунок коштів бюджету та

інших джерел утворюють фонд загального обов'язкового навчання;

—у вищих навчальних закладах — дотації місцевих органів виконавчої

влади та органів місцевого самоврядування, кредити та позики банків,

дивіденди від цінних паперів і доходи від розміщення на депозитних вкладах

вільних позабюджетних коштів, гранти та інші види надходжень від

міжнародних організацій і фондів, штрафні санкції;

—у науково-дослідних організаціях — кошти державного

інноваційного фонду; позабюджетного фонду впровадження фінансування

науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт галузевого

спрямування та ін.;

—у закладах охорони здоров'я — суми, які згідно з чинним

законодавством отримують станції переливання крові за відпуск донорської

крові та її компонентів і виготовлених з них препаратів; кошти, які

отримують медичні установи за виготовлення і реалізацію ретроплацентарної

крові; плата за утримання підопічних у геріатричних пансіонатах, які мають

працездатних дітей або родичів, зобов'язаних їх утримувати тощо. До інших

власних надходжень належать:

—кошти, що надходять від діяльності закладів громадського

харчування, які належать державним установам та організаціям

(спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних з діяльністю цих закладів);

—кошти, які отримують установи від реалізації путівок на туристські та

спортивні бази, в пансіонати, санаторно-курортні заклади та заклади

відпочинку (спрямовуються на утримання туристських та спортивних баз,

пансіонатів, санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку);

—кошти працівників за харчування, отримане за місцем роботи

(спрямовуються на покриття видатків, пов'язаних з організацією харчування).

Відповідно до законодавства перераховані доходи бюджетних

організацій, що мають статус неприбуткових, звільняються від

оподаткування.

Для встановлення ознак неприбутковості бюджетних організацій

складають розрахунок, у якому фіксують суму нерозподілених загальних

валових доходів за станом на кінець 1-го кварталу планового року з метою їх

оподаткування. Складений розрахунок є підставою для введення організації

до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

Неоподатковувані доходи бюджетних організацій:

—доходи від надання послуг, що відповідають їх функціональному

призначенню, і від проведення господарських або виробничих операцій,

передбачених чинним законодавством;

—пасивні доходи (доходи, отримані у вигляді відсотків, страхових

виплат і відшкодувань тощо), крім орендної плати, яка виключена з їх складу;

—кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді

безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

—кошти або майно, які надходять неприбутковим організаціям, у разі

ліквідації активів іншої неприбуткової організації.

Окреслюючи коло доходів, які не підлягають оподаткуванню податком

на прибуток, потрібно звернути увагу на операції, що проводять з

необоротними активами:

1)перерозподіл майна між державними установами та організаціями за

згодою власника. Такі операції не приносять доходу організації, яка передає

його іншій, незважаючи на дооцінку його вартості до справедливої. Операція

з передачі майна іншій організації є простим його вилученням власником, а