7
У кінці 60-х років у початковій школі навчались 3 роки, у середній – 5 років
і у старшій – 2 роки. З часом постало питання про надмірну завантаженість учнів у
всіх ланках школи. Програми середніх класів почали спрощувати, а оскільки
програму початкової ланки неможливо було полегшити (результати навчання у
молодших класах і так не відповідали вимогам
, які ставились у середній ланці), то
було вирішено продовжити термін навчання у початковій школі до чотирьох
років, але за рахунок більш раннього початку навчання у школі.
Аналізуючи розвиток системи освіти, Н.І.
Гуткіна (2004) виділяє наступні причини, які
спонукали до запровадження початку систематичного
навчання у школі починаючи з 6 років. По-перше,
підготовка до школи в дитячому садку була добре
пророблена у програмах, але у більшості, погано втілювалась практично (не
вистачало не тільки кваліфікованих педагогів, але і просто вихователів). На другу
причину вказував Д.Б.Ельконін (1989), аналізуючи ситуацію, що склалася у
початковій школі після перетворення її з чотирирічної у трьохрічну. Вона
полягала у
надмірній насиченості програм та перенавантаженні учнів у всіх
ланках школи, на початку 60 років. І якщо програми середніх класів почали
спрощувати, то у початкових класах їх спростити було неможливо (результати
навчання у початкових класах і так не задовольняли вимоги, які ставились перед
учнями у середній ланці). Тому було вирішено продовжити навчання
у початковій
ланці до 4 років, але за рахунок більш раннього початку систематичного навчання
у школі. При цьому були проігноровані дані дитячої психології про вікові
особливості дітей 6-річного віку, які не дозволяли їм успішно адаптуватися да
існуючої системи навчання у школі. З приходом шестирічок до школи, виникло
багато проблем, пов’язаних із
навчанням 6-річок (чотирирічна програма 1-4). Діти
ж семирічного віку, які навчались за програмою 1-3 класів, нормально засвоювали
навчальний матеріал за умови, що вони були готові до навчання у школі.
Таким чином, навіть додатковий рік навчання у школі навряд чи вирішує
проблему засвоєння знань та успішної адаптації, якщо дитина не готова до школи.
Виходить, справа не в тім, щоб механічно розтягнути на роки об’єм матеріалу, що
викладається, а в тім, щоб учень міг ефективно засвоїти пропоновані йому знання.
Або іншими словами, виявляв необхідний і достатній рівень психічного розвитку
для засвоєння шкільної програми в умовах навчання у групі однолітків. Тут
особливо гостро постала проблема
психологічної готовності дитини до школи.
Кілька років поспіль існувала паралельно трирічна (діти починали навчатись
із 7 років) та чотирирічна ланка початкового навчання. Виявилось, що механічно
розтягнувши об’єм матеріалу, який вивчається, на чотири роки іще не гарантія
успішного його засвоєння. Адже з одного боку з’явились численні проблеми із
навчанням шестирічних
дітей. З іншого боку - семирічні діти, які навчались за
трирічною програмою, успішно засвоювали матеріал лише за умови, що вони були
готовими до систематичного навчання у школі.
ЧОМУ НАВЧАННЯ У
ШКОЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ З
6 - РОКІВ